Володимир Шаян «Віра предків наших»

Вид материала

Документы

Содержание Гимн до богині світання

Подобный материал:

• Програма побудови держави україна за законами природи традиціях наших предків І запоріжської, 73.09kb.
• 1. Віра в Бога як основа християнського світогляду, 258.75kb.
• Товариство Української Мови (тум-чикаґо), 1073.9kb.
• Світосприйняття містиків” Містика, 227.26kb.
• Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.
• 4 Сучасна концертна діяльність. Проблеми, плани, здобутки, 574.5kb.
• Бориспільський район земля, з сивої давнини оспівана переказами про славних предків, 1119.2kb.
• Проблеми цивільного та підприємницького права в україні b. I. Бірюков володимир Іванович, 167.83kb.
• Володимир Мельниченко Українська душа Москви, 10720kb.
• Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка Чернігівський, 566.88kb.

Гимн до Богині Ушас

(Ригведа 1.123.)

Запряжена широка колісниця Жертви, Станули на неї безсмертні Богове. Із теміні встала могутня Добровлада, Щоб добром сприяти людським оселям. 1.

Скоріше від усіх істот вона розбудилась,

Творить Добростан, висока, вседосяжна,

Новостворена, всеюна, із висот споглядає.

До нас на утреню прилинула перша. 2.

Коли мужам сьогодні ділитимеш блага.

Щедро смертним, о Богине, Утро, благородна, —

Нехай Всевладний Всеоживитель

Прикличе тут Пречистого Сонце-Бога. 3.

До кожної господи вітає Непоборима,

В кожний день приносить свою Слово-Істоту,

Всенаново до мети прилітає Блискуча,

Повсеранньо дає нам свої благодаті. 4.

Сестро Благобога, рідна Варунн,

Будися найперша, Добромисла Утро!

Хай ззаду остане той, що Зло затіяв,

Хай переможе колісниця Жертви!


Вгору піднялися пісні, вгору розлили жертви,

Вгору вогні розпламенились.

Дари запроторені в темряві

Виносить вгору Утра на з'яву!


Північ відходить, а День надходить,

Стрічаються дві частини Доби, різновидні,

Ясність Дня прогнала у темінь Темноту!

В полум'яній колісниці появилася Утра!

Сьогодні вони однакові і завтра однакові

Виконують тривале Право Варуни,

Бездокірно тридцять шляхів, один за одним,

Кожного дня свою мету досягають. 8.


Вона є та, яка знає назво-мету дня першого.

Світла, сяйво-одежна, вродилася із Темноти.

Молода Дівиця не порушить наказу Права,

Із днини в днину приходить у визначене місце обрію. 9.


І так як молода Дівиця, горда своїм тілом,

Ти ідеш, о Богине, назустріч Богові, що тебе він прагне,

Із усміхом обнажуєш перед ним свої груди,

Коли ти розблиснула на Сході. 10.


І такою прекрасною немов молодиця,

Яку мати виряжала, ти обнажуєш своє тіло.

Красуйся, світися, о Утрене, ти щастєносна,

Тобі не дорівняють інші Світання. 11.


Несуть їх коні вогненні й корови, благоносні.

Із Сонцем навперегони приходять Утреньки і відходять

І приводять нам щастєприносні назвобутності. 12.


О, ти, що все єси послушна Променеві Права,

Надхни нас блискучими думками,

О, Утрене, просвіти нас сьогодні нам ласкава!

Хай стануться блага і нам і друзям нашим! 13.

Коментар до гимну 1.123

Зачнім від ситуації гимну.

Прекрасний ранок перед сходом сонця. Світає. На жер­товнику розложений вогонь.

Вогонь — це основа основ всякої жертви.

Застелена трава, приготована проливна жертва: це топ­лене масло і, можливо, напій соми. Напій соми звичайно зга­дується в самому жертовному гимні. Слід думати, отже, що в нашій жертві було топлене масло (ґгі). Вилите на вогонь, воно спричинює наглий і буйний спалах та дає свіжу закраску горі-ючому вогневі.

Жертва порівняна тут із колісницею. „Запряжена коліс­ниця жертви". Колісниця, яка сполучує наш світ із невидимим світом Богів. Нашу видиму, наявну дійсність із справді дійсним світом, тим, що є поза видимим нам образом, а саме із світом Богів, чи Світла, як його видимої основи. Жертва сполучує наш світ із світом трансцендентальним, кажучи мовою філософії.

Вогонь — це з'явище „природи видимої", що зв'язує нас із невидимим світом. Вогонь переносить жертву через спален­ня у невидимий світ Богів. Звідси окреслення Жертви як коліс­ниці. Через Вогонь Богове „споживають" Жертву. Жертва скріплює невидимі Сили і Потуги цього нашого світу. Слово „надприродні" або „метафізичні" впроваджує неприготовано-го до філософії читача у блуд. Він думає про щось „недійсне", щось десь „понад природою". А природа буцім-то існує сама в собі. Насправді це непорозуміння старе, як сама назва творів Арістотеля, що йшли після його творів про природу. Насправді „метафізика" — це значить наука про те, що є дійсне у т.зв. „ви­димому фізичному світі", а також те, що існує незалежно від цього світу, невидиме в одному і другому випадку. З'явище „вогню" — загадкове до сьогодні — було тим найкращим зв'яз­ком, — оцією колісницею, — що супроводжає Жертву до Богів і спроваджує Божественне до нашої присутности. Звідси во­гонь став Вогнем і Богом-Вогнем рівночасно. „Природу", себто „Справжню Істоту" Вогню, розпізнавали наші прапредки у Сон­ці. Бог-Вогонь був також Богом-Сонцем.

(Так розумів слово „Природа" наш Сковорода. „Приро­да" в нього це „Внутрішня, невидима Істота Предмету, З'яви­ща чи Світу".)

Починаємо розуміти перші слова гимну „Запряжена ши­

рока КОЛІСНИЦЯ Жертви". Жертва — це широкий обряд. Роз-палюї й обслуговує її окремий священик. Окремий виголошує ГИМНИ до Бога, якому Жертву приносять. Богове є присутні у Жертві. Про них говорить наш гимн, що вони „Безсмертні Світ-листі (деваг) стали на колісниці Жертви", себто вони присут­ні у обряді Жертви.

Із теміні встає Могутня Добровлада, така її Природа чи Істота, чи Сутність. Могутня вона, бо поборола жахливу Темінь Ночі, яка вбиває усяке життя. Вона — УШАС — YCTPA — YTPA — УТРЕНЯ — перша із світлистих несе нам у дарі дар найвищий —; Світання — і цим добром сприяє людським осе­лям.

„Вона розбудилася скоріше від усіх істот."

Отже вона перша із Світлистих встає до дії Дня. Висока вона, досягає Небес, — вседосяжна, вона молода, вічно світла і юна, — встає щодня наново, але все та сама.

І тут перша містерія: звідси багато Богинь Світання, звід­си Може бути мова про них у гимнах в числі многім, — а рівно­часно вона все та сама у світі... трансцендентальної Природи.

У цій своїй Трансцендентальній Істоті вона — як нав­чає гимн — споріднена із іншими Богами, — себто вона є їх ін­шим Виявом, іншим Виявом єдиної Трансцендентальної Дійс­ности.

І настає очікуваний момент, коли вона прибуває ласка­ва і сприяюча Жертві. У перекладі я ужив на означення цієї ранньої жертви наше старинне слово „Утреня", бо так називали вони жертву для цієї Богині і так називалася вона сама: Устра — Утра — Утреня.

(Це слово „утреня" залишилося в християнізмі на озна­чення раннього Богослужения, а це Богослуження так і зали­шилося Жертвою Тіла і Крови під магічно-субстанціованим ви­дом „Тіла" із „Хліба", а „Крови" із „Вина". Вірним при тому не вільно сумніватися, що ця трансубстанція — себто переміна субстанції є дійсна.)

Отже прибула наша Богиня на свою власну утреню і розділює, чи радше наділює цілий світ своїми „благами". А „бла­го" — це не тільки матеріяльні добра чи дарунки, але це всі ті блага, що разом із Світлом спливають на землю, як даровані людям цією Владаркою Добра, або Добровладою.

Отже в уяві наших прапредків не було дурного поділу на т.зв. „матеріяльні" і „нематеріяльні" „блага", а просто знали вони поняття „Блага" як „усього того, що в Божественнім Світ­лі, в якім воно живе, було дане нам для добра світу, отже Світ­ло, як основний дар" — Світло, як основний предмет Культу Світлопоклонників, а далі усе те, що несе це Світло і День і Сонце.

Це є ті ідеальні і земні дарунки Богів, яким вони — і от­же Вона — Утреня — будуть щедро наділювати смертних му-жів-героїв, зібраних тут, оцього ранку на торжественний обряд Утрені.

Але, хоч яка вона могутня, вона не є Істотою в собі самій, себто Істотою Трансцендентальної Сутности, многопроявної і незбагненної. Цю Істоту шанували у різних видах і назвах, або Назво-Істотах, бо вже сама назва була для них істотою. Хто знав Істоту, мав над нею чи від неї владу і силу, саме силу творчого слова.

Отже її Істота не сама в собі, але споріднена і то перш за все із Савітаром, якого назву я передав в українській мові як Всепробудник, Всеродитсль, Всеоживитель. Цією Природою Всеоживлювання чи Всепробуджування, Утреня споріднена із цим Превисоким Єством. Але сам Савітар далі утотожнений із Сонце-Богом, найпотужнішим, видимим Оживителем у невиди­мій своїй Божественній Природі саме як СОНЦЕ-БОГ. Отже і в самому так званому „видимому", чи „матеріяльному" сонці вбачали наші нранредки його Сило-Істоту Оживлювання. Цю саму метафізичну природу вбачали вони і в Природі Богині Світання. Вона насправді несе пробудження, розсвітлення, роз-краснення, оживлення. Як могла б вона бути для них „недійс­ною"? Даремне сказав би нашим прапредкам учений фізик, що „вона" — це тільки рефракції і рефлексії соняшного світла. Сказав би на це прапредок: „Так сам ти кажеш, що вона якась частина сонця, частина його світла. Я ж кажу, що вона спорід­нена із сонцем саме оцією Природою Світла." Тому наш пра­предок називав її чи то Дочкою Матері Сонця — якщо вважав Сонце Жіночим— чи то його Сестрою, як побачимо далі. Наш прапредок не приділював їй повністю „самостійного існування". Вона споріднена і то не тільки із Сонцем, але із цілим Ладом чи Уладом Космосу, а проте вона дійсна у своїй появі і дії.

Отже і сам Савітар — Всеродитель — мужеського роду як Всеоживлюючий, — много разів утотожнений із Сонце-Бо­

гом на основі того самого світогляду, що бачить світ, як много-проявність найвищої Світло-Істоти, чи ВЛАДО-ПРАВО-ІСТОТИ, як побачимо.

Не тільки в Істоті Всеоживлюючого вбачали вони його Потугу Оживлювання, але вбачали її рівночасно у Сонце-Богові; і звідси основа численних об'явлень Природи або ідентифіка­цій так у самій Ригведі при нагоді славлення Богів, як теж, зо­крема, у пізніших Упанішадах, себто знанні таємному про Істо­ту Богів і Найвищої ІСТОТИ-ІСТОТ.

Оживлювання, як ми починаємо розуміти — вбачали во­ни яскраво в істоті світанку, себто в Богині Утрені — УШАС. Але ж вони розуміли рівночасно, що в трансцендентальній Все­єдності вони мають спільну природу — ідуть разом — і от тому наш надхненний Віщун кличе УШАС, щоб привела із собою ці вищі і глибинні Сило-Істоти. Вона ж сама є їх звістункою, доч­кою, сестрою, чи рідною в Істоті. Вона силою цією спільноти споріднення веде за собою і „кличе на жертву" Пречистого і Преясного Сонце-Бога, — СУР'Ю у санскриті.

Віщун вертає у гимні далі до славлення і вичислення її благодатей. Вона увійде до кожної господи. Тут пробуджує усе, що живе до життя і до щоденного возу нашої праці. Вона при­носить свої „назви" — а „назва" у санскриті — це „слово-істо-та". Вона приносить Пробудження, Життя, Світло — це її назва і це її Слово-Істота. Ми вже розуміємо це праслово. Вона в са­мій праназві є Пробудниця Світла, Розсвітителька, Розблисти-телька. Починаємо розуміти неперекладність слова „назва". У назві є таємна сила, яку назвуть у пізнішій філософії „спхота". Дивна дійсна сила слова. Щоб підкреслити цю ріжницю в само­му уживанні слова „назва", я все підкреслюю її вживаючи сло­во „назво-істота" або „слово-істота", бо ж інший був поняттє­вий зміст, а з упрощеного перекладу постають незрозуміния, а далі непорозуміння і відкинення.

Вернім, однак, до самого гимну.

Вона благородна. Віщун знає її Рід і її Істоту.

Вона Сестра самого БГАҐИ — а це те слово, що наш „БОГ". Вона Сестра самому Богові. Щоб підкреслити, що тут слово БОГ теж ужите як назва, я переклав це слово як „Благо-Бог". „Бог" — означає Найласкавіший Дароносець Щастя, Долі, Добра, Поля, Збіжжя і всякого Добра та Добростану. Це також

Бог Родинного Життя і Щастя, Бог Весілля і Роду. Все це ра­зом і ще багато іншого співобняте одним іменем чи вірніше однією Слово-Істотою, що зветься Бог-БГАҐА.

Отже Природа БОГА — це саме і є Наділювання Людства Благами, а він сам є Істотою Блага, Добра, Щастя, Любови і Добростану і в тому змислі Багатства. Пишу про це докладні­ше в моїх статтях, не оголошених ще листах до друзів та до­слідницькій праці. Тут мусять вистачити ці ствердження. Було б помилкою змішувати таке розуміння Багатства із нашим сьо­гочасним. В цьому старинному змислі Багатства як Добростану і Щастя та Доброї Долі, БОГ є Богом Блага, а ці два слова є си­нонімами двох мовно-розвоєвих епох.

Отже наша Богиня УШАС має частинно ту саму Істоту. Вона так само роздає раннє Щастя, і всякі Блага. Вона ж при­носить нам найчистішу радість Світу із світом. Вона попереджу-є БОГА, як ДАЖБОГА — Володаря Сонця і ДНЯ і Вогню. Отже наша Утреня є для нашого Віщуна СЕСТРОЮ. Вона споріднена близько до ЙОГО ПРИРОДИ. А це є Істота Назви.

Бачимо отже, що ноза тими спорідненнями існує муд­рість теології. Мітологія є її виразом. Не всі, що беруть участь у жертві, здають собі повнотою справу із цієї означувальиої дії самої назви, чи сказати модерно — її семантичної функції. Але вони розуміють мітологічне визначення чи тільки натяк,, що УТРЕНЯ є Сестрою Бога. Ми починаємо розуміти глибину таких визначень споріднення Богів, які разом є тільки різно-видними проявами СВАРОГА.

Назву Сварога заступає в санскриті назва Варуна, — це в добі Риґведи, — а наша Утреня є йому рідною. Рідною — це означає дальше споріднення. Із Природою Сварога мої читачі знайомі із окремої праці п.з. „Найвище Світло". Це рівночасно Найвищий Небесний Космос. Слово ВАРУНА означає — мабуть — ПОКРОВИТЕЛЬ, себто той, що увесь світ сповиває немов Покрова.

Він — Варуна — встановлює Найвищі Закони Всесвіту. Він Мисль і Змисл і Закон Всесвіту — як наш Сварог. Утреня йому рідна, а саме тим рідна, що вона є частиною того світо-ладу ним визначеного. Але вона, рівночасно, тому світоладові підвладна. Вона його не обидить, вона йому послушна. Вона Добромисла. І як Добромисла, вона рідна ВаруніНії світлонос­ність є рівночасно боротьбою із Тим, що Затіяв ЗЛО. Варуна —

це Бог Законів, у тому Законів Моралі (не в нашому часто гі-покритичному розумінні, а часто викривленні правдивої Істо­ти, Природо-Істоти Людства). Добромисла Утреня поборює не­мов у перегонах Злозамисленника. „Хай він програє! — хай пе­реможе Світлоносиця, хай вона переможе Темінь!"— оце моли­товні кличі нашого гимну.

Ця боротьба згадана в нашому гимні натяком. В пре-численних інших гимнах вона буде основою їх змісту. Спокон­вічна боротьба іде між Теміню і Світлом, Добром і Злом, Зако­ном і Беззаконням, Правдою і Злочином. Гимни Ригведи є гим-нами Боротьби. Утреня не є її героєм. Утреня — це раннє щас­тя. Це краса і Любов. А проте і вона самою своєю появою бере участь у цій боротьбі, показаній тут не так драматично як у гимнах до Індри, нашого Перуна. Утреня — це Святочний Ра­нок. Вона має тільки двадцять гимнів для свого богопочитання. А Індра — Бог Герой аж близько 250 на всіх 1028.

Отже сьогодні рано свято Щастя і Надхнення Світання. Віщун вже прикликав Богів, рідних для Богині Світання. Вони тут присутні із нами у Жертві. Віщун викликав їх Істоту. Вона з нами і в нас. Вона діє. Вона жива! Вона присутня! І тут гимн доходить до найвищого піднесення Надхнення як Божественної Творчої Сили.

Треба думати, що саме в цьому місці складає Жертву. Виливає у Вогонь топлене масло.

Вгору піднялися пісні гимну, вгору розливи Жертви, вго­ру вогні розполум'янилися. І ось у такому блиску з'являється Богиня Світання в усій своїй силі і красі. Вгору піднялися да­ри, які були заховані в Темноті. її дари, це перш за все, саме Світання ДНЯ, а далі всі блага, що йдуть із нею і за нею.

Далі лунає в гимні її Слава. Звеличують її З'яву і Появу. Відходить темна частина Доби. Доба поділена на дві частини. Темну її частину я переклав словом „північ". Ясність прогнала Темноту, коли у полум'яній колісниці появилася Богиня.

Вона — улюблена, буде для всіх мужів, для всіх поетів образом молодої дівчини із усім чаром рожевосвітанного її божественного тіла.

В матеріялістичну добу ми не думаємо над тим, чим є у своїй природі „рожевість тіла молодої дівчини". Треба „поган­ських метафізиків", щоб побачили єдність одного і другого з'я-

вища. Одне і друге так само „дійсне" і „недійсне" рівночасно, як з'явище змислів для нас якоїсь глибшої, творчої, життєвої сили. В появі Вічно-Молодої Богині наші Віщуни цю сило-істо-ту шанували.

Все те — це сило-істота Богині Світання. Це тайна моло-дости, тайна принади. Ця таємна у собі Сила існує так само у пробудженні в Природі, як у слово-істоті Молодої Дівчини.

Чи будеш більше, мій Сину, сумніватися у дійсності Сло-во-Істоти Богині Світання? Ні, не роби цього мій Сину і мій Друже! Тільки тому, чи тільки тому, що слово „Бог" зарезер­вували чужі нам теологи до мертвого і абстрактного поняття, а ввесь наш світ і все наше людське залишили без Бога, як оту мертву „матерію".

Утреня так само дійсна як сила і снага твоєї ранньої Лю-бови до Дівчини. Поети, які писали вірші до „уявної тільки Богині", не знали, що вони пишуть гимни до дійсної і Живої Богині, так само живої, як частина істоти Сонце-Бога, якого Сестрою є вона у творенні ВИДИМОГО СВІТУ, як і в безмеж­ності дарунків для нас саме у з'явищі видимости цього світу, у безмежному благо-щасті цілої Істоти Світу. Із цієї безмеж­носте нам попадається саме така тільки маленька часточка, яку ми годні сприймати. Але ця безмелша світо-світло-розкіш існує об'єктивно, як внутрішня Природа Богосвіту, як Частина його ПРОЯВЛЕНОЇ ДЛЯ НАС ІСТОТИ.

Стрічаємося в нашім гимні із яскравим зрозумінням Єд-ности і Вічности наших віщунів. Він бачить численні Богині Світання і щодня вони однакові і в них всіх однакова єдина УШАС. Всі вони виконують ТРИВАЛИЙ ЗАКОН ВАРУНИ-Сва-рога. Щоранку досягають мети: того самого чи визначеного їм у черзі місця на горизонті. „Проходять тридцять шляхів". Це місце не зовсім ясне чи зрозуміле і різно пояснюють його ко­ментатори. Я думаю, що горизонт був поділений на тридцять відтинків, бо ж не в одному місці на горизонті сходить сонце. В Індії ці різниці не такі великі як у нас, так що вистачило тридцять відтинків, або „доріг", якими мандрує, а зокрема сходить сонце, а перед ним Богиня Світання.

Далі слідує в нашому гимні безсмертний опис у сміли­вому порівнянні її до молодої дівчини, яку мати прибрала чи виряжала на весілля. Тут стрічаємо Аустрінне з литовського тексту. Але індійська дівчина є найбільш свідома своєї краси

363

і з гордістю чи чаром її представляє. Вона іде назустріч Богові, який її прагне. Ці місця не вимагають уже коментарів. Зрозу­міє їх кожна душа хороброго Мужа у розцвіті мужеської сили.

Вона не сама появляється на горизонті. Так у червоних огнях цілої площі горизонту бачить поет образи коней, саме найулюбленішої червонисто-русявої краски. Не може там бу­ти й улюблених коров поранку...

... а ввесь цей світ приносить щастя. А все оте сповите красою і блаженністю, як у поемі „Сон" Шевченка.

І ось наближається завершення молитви. Що просить її Віщун, чого бажає від Тої, що слухає Променя Права? А це слово в санскриті звучить „расьмі" — воно многозначне і має в собі елемент сили, трудний до перекладу. Що ж найважли­віше мала б нам дарувати Богиня Світання?

її дар найвищий — це раннє надхнення! Це блискучі мислі, це просвітлене щастя — це ізілляння Блаженности, — отого самого стану душі,що його зазнав Шевченко на Троїцько­му мості, де він ходив частенько, щоб — як правдивий поет — зустрічати Сонце і по-своєму до Божественної Природи молити­ся.

І нам і нашим Друзям, що нам сприяють, тим", яких лю­бимо і не забуваємо в житті, неси нам блага!

Такий цей гимн. Прекрасний, сповнений повнокровно-поетичної сили і такого ж повнокровного надхнення Віщуна. Його Добромисль і глибока, і висока.

Ушас пізнає він як хвилеве, щоденне з'явище, але знає він і глибоку Природу і знає його Людське Сприймання. Він і сам живе цим людським сприйманням, що в його крові, в його роді, але разом із тим він знає справжню спорідненість цього Божественного З'явища із тим, що сьогодні називають буцімто мудрим словом — Трансцендентальна Дійсність, — або в ре­лігійному словнику БОГ. А це слово ми стрінули в його гимні. Стрінемо його ще в цілій студії.

А наша дорога, молоденька Леся полюбила цей гимн і його вибрала до своєї антології перекладів. Справді цей гимн один із найбуйніше поетичних. Але рівночасно має він і виро­стає із цілого, незрозумілого для західнього читача світогляду, теології та мітології. Нічого дивного, що в перекладі Леся уни­кала тих всіх труднощів, які вимагали чи то студій чи комен­тарів, її перекладі як бачимо тепер, упрошений і скорочений.

Але ж добула вона усю його поетичну стрункість і красу для своїх сестер... і нас, її братів.

Леся пробивала своїми перекладами дороги для Світання нової Доби. Вона обійме в блискучій синтезі все Те, чим жили і були натхненні наші прапредки. Цього зв'язку шукала вона у своїй „Лісовій Пісні".

Це доба Світання. Я вибрав цю назву для журналу, що мав би бути отим Великим Світанням Нової Доби Відроджен­ня і Обновлення нашої Прастаровинної Мудрости, Віри і Світо­гляду.

А за тим Світанням прийде Великий День Воскресення Потуги Сонця, День Слави і Перемоги Правди і Віри наших прабатьків.


ГИМН ДО БОГИНІ СВІТАННЯ

Ось на сході небес предвічне Світило Встає преясне із Теміні! Хай тепер Богині Світанків, Дочці небес, Що світять із далечіні, творять шлях для Людини! Горіючі Світанки вершаться на Сході, Немов стовпи воздвигненні для Жертви, Вогнями розсвічують двоє воріт Темноти, Просвіт несуть і пробуджують надхнення.

Y сяйві цього дня хай щедрі Світання Спонукають благого давати благо! Нехай скупар глибоко спить Непробудимий, закутаний в темінь.

Чи підете старою дорогою, о Божественні Світання, Чи може новими шляхами сьогодні? Шляхами, що ведуть до багатства. Як Навагвів, Ангірасів, чи голосистих Дасяґвів. Бо ж це ви, о Богині, своїми кіньми, Досвіта запряженими,' женете довкруги світів Продовж одного дня, о Світання, пробуджуючи До руху живі світи, двоногих і чотириногих.

Справді, справді ці Світання були від віків добровіщі. Щедротні і все вірного часу. Це до них Віруючий жертвоприносець звертається прославнями, Напівами і досягає скорого добростану.

Незмінно вони появляються на Сході, Незмінно в тім самім місці Богині встають Із країни Права і Ладу, і немов череда, Що вирвалася із стаї, несуть буйне життя і рух.

Ось Світання вічно незмінні, ті самі. Незмінні у красках ринуть у простір. Закривають Чорну Потвору Русявосяйним тілом — у розблисках світил.

Про це вас благаю, о Дочки Небес, Я, що несу Прапор Жертви: о Світання, світіть нам Вашим сяйвом, щоб ми були славні між народами! Хай Небо і Земля нам це дарують!

... Це один із найкращих гимнів, присвячених Богині Сві­тання. Рівночасно — найцікавіший.

Богині Світання тут у числі многім. їх з'явище і їх істота повторні. Якже існує Богиня Світання? Вона все та сама у сво­їй істоті, отже Божественно вічна і безсмертна.

Думка правіщунів шукає і бачить вічність у змінливості з'явищ і істот. її природа — ми сказали б — метафізична істо­та — в тому, що вона несе Світло. Вона Дочка Небес. Вона са­мостійна від Сонця. Вона перша поборює Чорну Потвору. Вона прислонює цю Потвору красою свого Вічноюного Промінисто-го Тіла. Тим вона дійсна і безсмертна. Вона несе все добро, що його дарує Світло Дня. Для неї рання жертва.

Бажання народу — це добростан і множество міцних си­нів. Про це благає високий віщун, що несе Прапор Жертви.

Від далекої Англії до найдальших теренів Семи Рік в Ін­дії шанували народи цю прекрасну Богиню.

Ми думаємо сьогодні, що це якесь „мертве" проміння Сонця. Народжене Сонцем Світло живе самостійним життям раз відділене від нього. Саме це Світло живе життям і родить Життя. Ми ж його „сліпі" діти.

Нехай відслониться ваш зір на живу Красу і Силу Життя

Вічно Змінливої, але Вічної у своїй Істоті Богині!

**

Це закінчення праці про Yuiac.

Я був би щасливий побачити її друком, як вислів моєї безсмертної вдячности Ларисі Мурович.

Володимир.

Шпиталь, 23.7.1974.