І. В. Діяк

Вид материала

Документы

Содержание 6. Створити товариство вкладників. Жовтень 2001 року. Додаток №3.

Подобный материал:

• І. В. Діяк українська національна ідея шлях до Великої України І. В. Діяк українська, 4264.08kb.
• І. В. Діяк Україна Росія, 4976.73kb.
• І. В. Діяк Українське відродження чи нова русифікація?, 4355.97kb.
• І. В. Діяк Національна трагедія І боротьба за незалежність, 4734.79kb.
• І. В. Діяк Хто захистить наш народ І державу, 4474.66kb.

6. Створити товариство вкладників.

У найближчій перспективі, щоб сприяти повернен­ню Росією грошових заощаджень громадян України, розміщених в установах Ощадбанку СРСР на території України, можна вважати доцільними такі заходи. По-перше, маємо активніше діяти на міжнародному рівні: запитати у російської сторони ліквідаційний баланс Держбанку СРСР станом на 1 січня 1991 р. разом з необхідними доповненнями, а також детальніше вивчити підходи країн-колишніх союзних республік щодо повернення (компенсації) грошових заощаджень громадян, розміщених в установах Ощадбанку СРСР на їхній території.

По-друге, треба на рівні МЗС України вивчити пози­цію української сторони у зв’язку з листом Президента РФ Б.Єльцина від 05.05.1992 р. та листом Центробанку РФ від 24.09.1996 р., проаналізувати можли­вість денонсації або оголошення недійсною для Украї­ни з моменту підписання Угоди про принципи і меха­нізми обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР від 13.02.1992 р., зважаючи на можливе недот­римання конституційної процедури укладення угоди, а також враховуючи застереження України. При цьому треба виходити з того, що саме положення угоди мо­жуть розглядатися як юридична підстава для порушен­ня питання про відповідальність України за вклади до Ощадбанку СРСР. Крім цього, потрібно дослідити від­носини правонаступництва, що виникли у зв’язку з лік­відацією Ощадного та Державного банків СРСР.

І, по-третє, на національному рівні треба проаналі­зувати можливість створення спеціального національ­ного товариства (об’єднання) громадян (потерпіле на­селення як колективний позивач), яке б могло подава­ти колективні позови проти правонаступника Ощад­ного банку СРСР або проти Російської Федерації.


V. Висновки.


За визначенням Міжнародного енергетичного агентства (Energy Technologie Policy, 1985), енергетична безпека – це “достатнє енергопостачання при розумній ціні”. Без її забезпечення політична незалежність і реальний суверенітет сучасних держав неможливі. Щоб переконатися у справедливості цього твердження, досить поглянути на ту роль, котру паливно-енергетичний комплекс відіграє економічному житті. Як зазначив нещодавно президент Росії В.Путін, ПЕК посів у економіці колишнього Союзу становище несучої конструкції, і ще більше зміцнив це становище за останні роки. Зокрема, сьогодні в російській економіці енергетичний сектор є основним стабілізуючим фактором, забезпечуючи до 30% доходів консолідованого бюджету РФ, майже 45% валютних надходжень і близько 30% обсягу промислового виробництва країни. Аналогічне значення він відіграє і в українській економіці. Особливо це стосується газової галузі, бо частка газу сьогодні становить 45% всіх енергоносіїв у нашій країні, що удвічі більше, ніж в середньому по країнах Західної Європи і США.

Виходячи з цього, можна стверджувати: енергетична безпека – одна із найважливіших складових економічної та політичної безпеки країни. Вона характеризує ступінь виконання паливно-енергетичним комплексом держави його функцій перед суспільством України як у звичайних, так і в критичних умовах та надзвичайних ситуаціях. Стан енергетичної безпеки держави залежить від розвитку ПЕК, ефективності використання власних ПЕР, різноманітності шляхів надходження енергоносіїв з інших країн, керованості паливними та енергетичними системами, впровадження заходів з підвищення енергоефективності. Досягнення енергетичної безпеки є одним з головних напрямів діяльності органів державної виконавчої влади.

Основними пріоритетами енергетичної безпеки України на цей час є:

• зменшення паливно-енергетичної залежності від Росії, диверсифікація джерел імпорту та шляхів постачання енергоносіїв;
  
• розробка сукупності заходів на випадок непередбачених обставин у ПЕК чи з поставками ПЕР;
  
• невідкладні дії по реконструкції та переозброєнню господарських комплексів України на основі впровадження новітніх енергозберігаючих технологій та обладнання;
  
• розширення та інтенсифікація власних обсягів видобування нафти, газу та вугілля;
  
• підвищення рівня використання місцевих енергоресурсів, у тому числі вторинних та альтернативних (відновлюваних) джерел енергії;
  
• вирішення проблем, у першу чергу пов’язаних зі зменшенням техногенного навантаження на територію держави, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
  

Ці напрями мають бути пріоритетними в діяльності державних структур управління. І діяльність ця повинна мати наступальний характер, аби превентивними заходами убезпечувати країну від можливих загроз.

Протягом останніх двох років вдалося здебільшого подолати негативні процеси, що поставили Україну в 1999 р. на межу енергетичної (а відтак і загальнополітичної) катастрофи:

1. стабілізовано й навіть дещо збільшено рівень власного видобутку природного газу;
   
2. значно збільшено закачування газу власного видобутку до ПСГ для забезпечення сезонного зростання його споживання, а також надійного гарантування російського транзиту до Європи;
   
3. інтенсифіковано геологорозвідувальні роботи, вперше приріст запасів ВВ перевищив рівень вилучення ВВ з надр;
   
4. скорочено споживання природного газу в Україні з 110 млрд. м³ в 1991 р. до 73,4 мільярдів у 2000-му й _____ – у 2001-му (і це за умови 17% зростання ВВП України цього року);
   
5. завдяки розгортанню відносин з Туркменистаном диверсифіковано джерела надходження до України природного газу, мінімізувавши залежність від російського “Газпрому”;
   
6. введенням до експлуатації нафтопроводу Одеса—Броди й першої черги МНПК “Південний” зроблені реальні кроки до диверсифікації джерел надходження нафти в Україну;
   
7. припинено негативну практику несанкціонованих відборів транзитного російського газу, укладено довготермінові угоди про його подальший транзит і врегульовано проблему заборгованості за поставлений в минулому газ;
   
8. розпочато здійснення широкої програми з ремонту й модернізації трубопровідних систем з використанням передового обладнання іноземного й вітчизняного виробництва;
   
9. з прийняттям Законів України “Про нафту і газ” та “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування підприємств” на законодавчому рівні врегульовано переважну більшість проблем розвитку нафтогазового комплексу країни;
   
10. затверджено урядом і прийнято до виконання національну програму “Нафта і газ України до 2010 року”;
    
11. не допущено зростання ціни на природний газ для населення та пільгових споживачів, щоб пом’якшити перехід до нових умов господарювання найменш захищеним верствам населення.
    

Уже один перелік зробленого вражає. Особливо якщо врахувати, з чого довелося починати в 1999 р. Фактично тільки тепер у України з’явилася власна нафтогазова система. На черзі побудова на її базі цілісної багатогалузевої енергетичної системи. Але вже тепер потрібно чітко відслідковувати її перспективні інтереси, а значить й інтереси всієї України. Особливо це стосується таких проектів, як об’єднання електроенергетичних систем України та Росії, питання приватизації нашої газотранспортної системи тощо.

Потрібно не допустити повторення злочинних помилок, що призвели до створення “газового боргу” України перед Росією. Появи ще одного такого вантажу на своїх плечах, зокрема, в галузі “електрики”, наша економіка просто не витримає.

Потрібно боротися за збереження геоекономічного та геополітичного значення української ГТС. Адже це єдиний фактор, який хоч трохи врівноважує вплив “Газпрому” на Україну і робить україно-російські відносини взаємозалежними. Завдяки ньому український уряд завжди мав деякий простір для маневру при розв’язанні складностей відносин з нашим потужнішим сусідом.

Потрібно з великою пересторогою відноситися до питань приватизації вітчизняного паливно-енергетичного комплексу. Практика свідчить, що “приватизатори”, особливо іноземні, найчастіше переслідують політичні цілі (зважаючи на виключне значення ПЕК у житті держави).

Потрібно і надалі всіляко зменшувати залежність від іноземних ПЕР, розвиваючи власний видобуток – їх найбільш надійне джерело. Згадаємо, що саме власний видобуток дозволив фактично вижити нашому народу 4 роки тому, коли ціна на російські ПЕР для України стрімко перевищила світову.

Завдання такої ваги під силу виконати тільки перспективній Національній Енергетичній Компанії України, котра вбере в себе весь ПЕК і буде побудована на взірець всесвітньо відомих паливно-енергетичних ТНК. Тільки вона зможе витягти із загальної кризи економіку держави, а соціально незахищеним верствам населення допоможе елементарно дожити до кращих часів.

Історичний досвід свідчить, що в XVII й ХХ ст. українська державність програвала боротьбу за своє існування через нестачу військової потуги. У ХХІ ст. головний тягар боротьби перемістився з військової в паливно-енергетичну сферу, що складає фундамент всього іншого. Паливно-енергетичний комплекс України має бути готовим до викликів майбутнього.


Жовтень 2001 року.

Додаток №1.

Додаток №2.


Інформація про використання природного газу споживачами України протягом 1999-2001 рр. (поквартально).


(млрд. куб. м).

1999 рік	в тому числі:
	І квартал	ІІ квартал	ІІІ квартал	IV квартал
75,66	26,01	12,32	11,67	25,66

2000 рік	в тому числі:
	І квартал	ІІ квартал	ІІІ квартал	IV квартал
73,42	27,61	12,37	11,96	21,42

2001 рік	в тому числі:
	І квартал (факт)	ІІ квартал (факт)	ІІІ квартал (операт.)	IV квартал (прогноз)
70,95	24,46	11,94	10,27	24,28

Станом на 1.10.2001 використано 46,67 млрд. куб. м.

В т. ч.:

-промисловими споживачами – 24,12 млрд. куб. м.

-населенням, бюджет. організаціями та

підприємствами комун. теплоенерг. – 17,62 млрд. куб. м.

-технологічні потреби газотранспортних

і газовидобувних підприємств – 4,93 млрд. куб. м.


Додаток №3.

Додаток №4.


Газопроводи Торжок—Долина та Івацевичі—Долина.