Geum.ru

Нестора Махна "Гуляй-Поле"

Вид материалаДокументы

Содержание


Шаміль степів
Доннік А.С.
Від минулого до сьогодення
20-21 февраля.
Подобный материал:
1   2   3   4

ШАМІЛЬ СТЕПІВ



11 листопада виповнюється 118-а річниця з дня народження “Гуляйпільського батька” Нестора Махна. До сьогодні постать цієї легендарної особи у самому Гуляйполі трактується по різному. Одні називають його “суворим, нещадним деспотом, убивцею і погромником, якого не бачив світ”, інші “катом буржуазії й доброчинцем пролетаріату”. Та навіть дослідження науковців однобоко не висвітлюють основні віхи діяльності Махна. Як зазначив дослідник Валерій Волковинський: “Махно прагнув бути своєрідною “третьою силою”, щоб захистити селянство як від нової влади, так і від старих порядків. Однак ця політика, що ґрунтувалася на анархістських гаслах “безвладного суспільства”, “вільних Рад” зазнала краху.

Історики робили не одну спробу розібратися в лабіринтах махновщини, проте досі залишається чимало суперечливого й нез’ясованого.

Тому хотілося б звернутися до першоджерел і на сторінках газети частково висвітлити історію махновщини, написану власноручно самим “батьком” Н.Махном, а саме із його “Воспоминаний”:

“В Санжаровке мы встретились со свадьбой, о пропуске которой через Старую Темировку помещик Цапко ночью приходил хлопотать. От ряда лиц из этой веселой свадьбы мы узнали, что отряд мадьярских стрелков подночевывал в имении Цапко. Вопрос стал ясным. Цапко приходил в Старую Темировку в разведку под предлогом просить пропуск для проезда жениха и невесты со всем свадебным поездом.

Было сделано распоряжение повстанцам конфисковать все тачанки с лошадьми этой кулацко-помещичьей свадьбы. Повстанцы выполнили распоряжение и любезно предложили этой веселой кулацко-помещичьей толпе проводить жениха и невесту домой пешком, так как их тачанки и хорошие лошади нужны повстанческой армии для посадки на них пулеметов и пулеметчиков.

Отсюда отряд направился в объезд вокруг Гуляй-Поля, с целью очистить окружность его от снова съехавшихся в свои богатые и роскошные усадьбы помещиков и крупных кулаков. Чтобы охранять их, немецко-австрийское командование снова насадило в этих усадьбах свои, теперь уже сводные, конно-пехотные отряды, преступно и глупо надеясь при их помощи приучить крестьянство уважать право помещицко-кулацкой собственности на землю и на паразитические привилегии.

До появления нашего повстанческого отряда под Гуляй-Полем, немецко-австрийские отряды в этих усадьбах и простилавшихся возле них деревушках и даже в самом Гуляй-Поле с помощью гетманской варты торжествовали ибо ни один из наших многочисленных мелких отрядов не в силах был справиться с ними. Они всегда, при столкновении, брали верх над отрядами и этим несколько запугивали население района.

Это-то и заставило Штаб Повстанчества распорядиться, чтобы район Гуляй-Поля, в первую очередь, был раз и навсегда очищен от помещиков и их охраны – с расчетом, чтобы они никогда уже не могли возвращаться в эти свои гнезда.

Октябрь 1918 года. Отряд вступил в Гуляй-Поле. Созвали большой митинг для повстанцев и населения. Я и товарищ Марченко осветили перед всеми тружениками задачи Повстанчества Махновцев в данный момент. Был затронут вопрос об организации отнятия у буржуазии оружия.

Население Гуляй-Поля и повстанцы целиком одобрили задачи нашего Повстанческого Махновского движения. Население, ещё не взявшее в руки оружие постановило поддерживать движение Повстанчества всеми материальными и техническими средствами, заверив при этом, что вся молодежь считает себя от сего дня в распоряжении Штаба Батька Махно.

Теперь мы решили действовать не только на фронте, но и на телеграфе против врагов революции. Мы выработали телеграмму немецко-австрийским и гетманским властям в городе Александровске, которая предъявила требование об освобождении наших товарищей из тюрьмы. В ней мы говорили им:

“Разбив и разогнав немецко-австрийские и гетманские силы под Гуляй-полем, Штаб Повстанчества временно задержался в Гуляй-Поле, откуда нашел наиболее удобным потребовать от немецко-австрийской и гетманской власти города Александровска немедленного освобождения из тюрьмы всех крестьян Гуляйпольского района. И, в первую очередь, представить из них в Гуляй-Поле: Савву Махно, А. Калашникова, Прохора Коростелева, М.Шрамко, Филиппа Крата. При невыполнении требования Штаба Повстанчества, Штаб принужден будет двинуть свои силы на Александровск, и тогда немецко-австрийское командование и гетманские власти пусть гневаются сами на себя. Восставший народ не даст им пощады”.

Телеграмма эта пошла за подписью Батька Махно и его адьютанта Щуся.

На это наше требование комендатура города Александровска нам ответила, что она считает требование Штаба Повстанческих Революционных Войск имени Батько Махно вполне резонным при создавшемся положений, но выполнить его не может, так как освобождение требуемых лиц из тюрьмы, – в особенности лиц, поименованных в списке, – не подлежит ее санкции. Комендант города Александровска от себя может сделать лишь то, что ни с одного из поименованных в списке лиц ни один волос с головы не упадет до суда над ними. За это господин Комендант ручается и велел сообшить об этом в Гуляй-Поле, в Штаб Повстанческих Войск.

Ответ из Александровска был для нас показателем того, насколько враги с нами считаются”.

Підготовка мемуарів стала головною справою Махна. У 1929 р. в Парижі побачив світ перший том його спогадів “Русская революция на Украине”. У 1936 р. вийшла друком друга книжна “Под ударами контрреволюции”, а через рік третя – “Украинская революция на Украине”. Перший свій том ще встиг прочитати Нестор Іванович, але два наступних вийшли вже після його смерті за редакцією Воліна, який у 1919 році очолював в армії “батька” реввійськраду.

Емігрантська преса, згадуючи час від часу про Махна, констатувала, що відсутність у нього “конкретно-політичної підготовки” не дала змоги “батькові” зробити блискучу кар’єру у більшовиків. “Він, – писав М. Алданов, – прекрасно міг стати маршалом, як унтер-офіцер Будьонний або як слюсар Ворошилов. Однак задуми його були набагато ширшими. Думаю, що в період його найвищих військових успіхів він думав і про ленінський престол в Москві або принаймні у Києві”.

Доннік А.С.

(м. Запоріжжя)


Н.І. Махно – ЗАХИСНИК ТРУДОВОГО ЛЮДУ


Ой, яблучко, із листочками,

Їде Батько Махно із синочками,

Ой, яблучко, половиночка,

А наш Батько Махно, як дитиночка.

(З щоденника дружини Н. І. Махна –

Галини Кузьменко)

В масовій свідомості росіян, українців і громадян колишнього СРСР під впливом радянської пропаганди і силами письменників, істориків та кінематографів сформувався виключно негативний образ Махна. Вони малюють “махновське” військо в самогонному угарі, що стрімко несеться на тачанках під чорним стягом з анархічними лозунгами типу “Анархия – мать порядка!”.

Так дійсно анархісти входили до складу ВРС та штабу махновської армії, воювали в її рядах як командири та звичайні бійці (1, док. 33, 41 та інш.). Саме їм Махно доручив вести переговори з радянським правлінням в Україні в листопаді 1920 р. про укладання союзу та подальшої співпраці (док. 269). Беззаперечним фактом, підтвердженим документами, є те що сотні анархістів воювали під прапором Махна, більшість з них загинули в боях або стали жертвами більшовицьких репресій (1, док. 319, 320). Але документи свідчать, що анархісти не мали вирішального впливу на прийняття рішень, не керували армією і Батьком Махном. Вплив анархістів на махновський рух мав свої чіткі межі. Їм була відведена окрема роль політичних працівників. Махновський рух виник і розвивався на своєму ґрунті як самостійний рух, добре усвідомлював свої цілі, ввібравши в себе ті елементи анархізму, що сприяли їх досягненню. В резолюції екстреного з’їзду активних робітників анархістської конференції “Набат” (травень 1920 р.) було прямо заявлено, що махновська армія – це “не анархістська армія” і “не можна змішувати махновський рух з анархістським рухом, не можна підмінити одне іншим” (1, док. 205).

Радянська пропаганда і історіографія представляють Махна та його армію, як тих що займалися тільки грабунком в захоплених містах і селах і з презирством ставилися до інтелігенції, культури, міських жителів. Громадянська війна накладала свій відбиток на хід подій і поведінку людей, народжувала героїв та негідників. І такі ж претензії можна висунути і до червоних, і до білих, і “цивілізованим арміям” інтервентів. В документах вказується, що грабежі з боку махновців дійсно мали місце, але вірно й те, що Махно рішуче боровся з відступниками. Командування слідкувало за відносинами бійців з населенням. В окупованих містах назначені Махном коменданти намагалися впорядкувати процедуру обшуку громадян і реквізиції їх майна на потреби армії, майно ж конфіскували щоб оперативно вирішити продовольчу проблему бійців. До речі, так само діяли червоні і білі війська. Грабунки населення з якихось власних корисних цілей суворо каралися. Ад’ютант Махна Чубенко приводить два випадки розправи Махна над повстанцями – крадіями. В першому випадку, вислухавши скаргу жінки, він особисто арештував махновця, що її пограбував і пізніше розстріляв його, у другому – без вагань на місці застрелив іще одного бійця, що відібрав гроші і гаманець у залізничника (1, док. 443). Повстанська армія існувала за свій рахунок і за рахунок селян і Махно намагався звести до мінімуму селянські витрати. Командуванням Повстанської армії була встановлена процедура мобілізації коней: махновці під час своїх рейдів міняли у селян декілька втомлених кобил на одну свіжу, реквізиції кінного складу проходили за спеціальними мандатами і у більшості випадків за гроші. Махновці роздавали місцевим жителям майно державних установ та організацій – продовольство, мануфактуру, платили селянам за догляд за пораненими, підковування коня, за полагодження тачанки чи іншого воєнного реквізиту (1, док. 412).

Махновський рух зміг зібрати під своїм стягом десятки тисяч українців та виростав у величезну воєнну силу, що могла протистояти регулярним полкам білої та червоної армій. Селянство було головним джерелом махновського поповнення. Мабуть така популярність махновського руху серед селянства була викликана соціальною політикою Батька Махна. Із документу в документ в різних варіаціях і на різних рівнях звучить головна ідея махновського руху простою селянською мовою: “Батько пожелал всем решать свою судьбу так, как они хотят и как подсказывает сама жизнь”; “пусть сами крестьяне решают свою жизнь как они хотят”; “Только сами крестьяне и робочие могут освибодить себя и построить себе свободную, справедливую жизнь” і т.д. (1, док. 40, 41). Ця ідея витекла із народної практики, що було продемонстровано. Вміння народу самоорганізовуватися була обумовлене його повсякденним гнобленням. Селяни бачили Н.І. Махна як заклятого революціонера, прихильника соціальної революції. В захисті її завоювань і був сенс політичної біографії Н.І. Махна. Заради цієї мети летіли українськими степами тачанки його армії, пролилися ріки крові, впродовж трьох років палала громадянська війна.


Література
  1. Документи з фондів краєзнавчого музею в м. Гуляйполе.



Кушніренко І.

(м. Гуляйполе)


Від минулого до сьогодення:

історичний і політичний портрет Н.І.Махна


11 листопада – день народження ватажка Повстанської армії України (махновців), нашого земляка Нестора Івановича Махна. З цієї нагоди та до 6-річчя створення Всеукраїнської громадської організації “Товариство Нестора Махна “Гуляй-Поле” у районній бібліотеці імені Василя Діденка відбулася розмова за “круглим столом” на тему “Від минулого до сьогодення: історичний і політичний портрет Н.І. Махна”.

Як і торік, до гуляйпільців у гості прибули відомі науковці, політичні діячі, митці з Києва, Запоріжжя, Дніпропетровська. Вела “круглий стіл” кандидат філологічних наук Ірина Олійник, яка у вступному слові зазначила, що до Нестора Івановича можна ставитися по-різному: або любити, або ненавидіти. Байдужих до його постаті немає. Ім’я Нестора Івановича розійшлося і стало власністю всього світу, але найбільше на нього претендують гуляйпільці. А тому сьогоднішній “круглий стіл” або його ще можна назвати вступною частиною до науково-практичної конференції, яка готуватиметься до 120-річчя від дня народження Махна, розпочне голова районної державної адміністрації, депутат обласної ради О.І.Дудка.

Олександр Іванович щиро і сердечно привітав учасників зібрання на славній гуляйпільській землі, батьківщині Нестора Івановича, який був неперевершеним полководцем у роки громадянської війни на Україні, людиною волелюбною, котра намагалася довести, що людина прагне свободи, що землею має володіти той, хто на ній працює. І ця його ідея втілилася в життя уже в наші дні. Голова Всеукраїнської громадської організації “Товариство Нестора Махна “Гуляй-Поле” О.Л. Притула подякував гуляйпільцям за пам’ять про козацького ватажка, земляка Н.І. Махна, а голові райдержадміністрації О.І. Дудці та його заступнику П.П. Науменку – за гостинність і теплий прийом.

Традиційний “круглий стіл” проходив у рамках Всеукраїнського фестивалю “Гуляй-Поле”, як і Всеукраїнський турнір “Спас”, на якому виступала наше молодь.

Олександр Леонтійович пообіцяв, що такі “круглі столи” стануть постійними, а на 120-y річницю від дня народження Нестора Івановича у Гуляйполі пройдe Міжнародна науково-практична конференція.

Учасники “круглого столу” говорили про унікальність і складність постаті Н.І. Махна в історії України, не оминули і того, про що мріяв Нестор Іванович, за що боровся, торкнулися джерела махновщини, захоплено розповідали про військовий талант керівника Повстанської армії України (махновців), прагнули розгадати феномен “Гуляйпільського батька”. Усі виступаючі були єдині в тому, що про Н.І.Махна не можна судити однобоко: для одних він – герой, для інших – бандит, але попри все він ще і звичайна людина, яка наприкінці свого життя залишилася самотньою, хворою і покинутою.

В ході розмови прозвучало кілька пропозицій: до 120-річчя від дня народження Н.І. Махна провести Міжнародну науково-практичну конференцію, присвячену цій даті; порушити клопотання про назву вулиць імені Нестора Махна в Запоріжжі і Гуляйполі, про встановлення пам’ятника “Гуляйпільському батькові” на його батьківщині; про академічне видання документів про Махна та його рух інститутом історії Національної академії наук України, про відкриття туристичного маршруту “Шляхами Нестора Махна” тощо.

Під час роботи “круглого столу” виступили директор Запорізького обласного краєзнавчого музею, доктор історичних наук, професор кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету Георгій Шаповалов, представники Запорізького гуманітарного університету Арнольд Сокульський, Запорізького інституту імені гетьмана П.Сагайдачного Міжрегіональної академії управління персоналом Гарій Калайда, історик, колишній музейний працівник Володимир Кошлатий, художник Микола Олексієнко, директор Гуляйпільського краєзнавчого музею, член Національної спілки письменників України Любов Геньба, заступник голови райдержадміністрації П.П. Наумемко.

ДОДАТОК


ДHEBHик

Г. А. Кузьменко

19 февраля 1920 – 28 марта 1920


19 февраля нового стиля 1920 года. Сегодня утром выехали из с. Гусарки. Часов в одиннадцать утра приехали в с. Конские Раздоры. Тут наши хлопцы обезоружили человек 40 “красных”. Из этого же села к нашему отряду присоединились несколько хлопцев. Стояли тут недолго, часа три, после чего переехали в Федоровку.

20-21 февраля. Переночевали в Федоровке на старой квартире. Утром послали разведку в Гуляй-Поле. После обеда выехали из Федоровки. По дороге встретили своего посланца, который известил, что в Гуляй-Поле стоит человек 200–300 красноармейцев. Наши решили ночью сделать налет и обезоружить красных. Вечером мы прибыли в с. Шагарово, где и остановились на несколько часов. Отсюда снова была послана разведка, которая должна была выяснить расположение как начальников, так и войск (красных). Часов в 12 ночи выехали из Шагарово на Гуляй-Поле. По дороге нас известили о расположении вражеского войска. Быстро мы въехали в Гуляй-Поле и разместились околице, а все пригодные к бою хлопцы пошли сразу к центру, а потом и дальше обезоруживать непрошенных гостей. Красноармейцы не очень протестовали и быстро сдавали оружие, командиры же защищались до последнего, пока их не убивали на месте. До утра почти ? 6-го полка было обезоружено. Часть, которые еще оставались не обезоруженными и до которых дошла наконец очередь утром, сразу начали храбро отстреливаться, но быстро узнав, что их товарищи уже обезоружены, и сами сдали оружие. Очень замерзли и устали наши хлопцы, пока покончили с этим делом, но наградою за этот труд и мучения у каждого повстанца было сознание того, что и маленькой кучке людей слабых физически, но сильных духом, вдохновленной одной великой идеей, можно делать большие дела. Таким образом, 70–75 наших хлопцев за несколько часов одолели 450–500 врагов, убили почти всех командиров, забрали много винтовок, патронов, пулеметов, двуколок, коней и прочего.

Покончив с этим делом, хлопцы разошлись кто куда – кто пошел спать, кто домой, кто к знакомым. Мы с Нестором тоже поехали в центр. Кое-что купили, кое-кого навестили и вернулись на свою квартиру. Начали собираться обедать, когда вдруг влетает в хату Гаврюша и говорит, чтобы скорее запрягали лошадей, потому что с горы по пологовской дороге спускается вражеская кавалерия. Быстро все собрались и выехали. В центре остались Савелий Махно, Воробьев и Скромный. Когда выезжали из села, в центре была жуткая перестрелка. Часа через два мы были уже в Санжаровке. Тут постояли часа три и вечером переехали в Вилоговку, где и переночевали.

22 февраля. Встали, позавтракали и выехали через Успеновку на Дибривку. Успеновские хлопцы обещали приехать к нам в Дибривку. В Дибривке встретились с товарищем Петренко, который уже начал со своими хлопцами работу и начал хвастать, как обезоруживали небольшие части, которые заезжали в Большую Михайловку. Встреча была очень радостная. Петренко сразу заявил, что идет с нами. Переночевали в Дибривке. 23-го ночью я угорела, целый день чувствовала себя плохо. Утром, часов в 10, наши хлопцы схватили двух большевистских агентов, которых расстреляли. После обеда выехали на Гавриловку. В Гавриловке захватили двух агентов, которые забирали скот, а также одного инженера, который приехал устраивать ревкомы и исполкомы, а также выяснить, кто воюет с Петлюрою, с Махно и с Деникиным. Тут мы переночевали. Был митинг.

24 февраля. Кажется, сегодня выедем отсюда. Тут остается Феня. Убито двое. Из Гуляй-Поле приехали члены Культпросветкомиссии, которые не успели выехать одновременно с нами, и рассказывают, что коммунисты убили старого Коростылева, и была перестрелка между Савкой Тыхненко и другими большевиками. Ходят слухи, что Савка убит. После обеда выехали из Гавриловки через Андреевку на Комарь. Тут был митинг. Греки страшно хотели видеть батьку, но он отказался выйти. Они постояли возле квартиры и разошлись. Тут на квартире учительницы “цокотухи” переночевали.

24 февраля. Сегодня Феня оставила нас. Нестор сказал: “Вот Феня осталась – и жалко”. Мне тоже жалко, что она осталась. Но для нее это лучше. Как выяснилось, она нужна была только мне и то не всегда, остальным же она была обузой, и они в большинстве относились к ней враждебно. Я в таком положении не хотела бы быть, не хочу, чтобы была в нем и она. Оставила нас – и хорошо сделала. А я?!.. А мысль была остаться где-нибудь вместе с ней. Была… А почему же я не осталась? Или и правда испугалась того, что меня уже в Гавриловке видели и знают люди? Нет! Или, может, потому, что Нестор сказал сгоряча: “Если останешься, то не считай больше меня своим мужем”? Тоже нет! Напротив, тут-то непременно бы осталась… Может быть, то, что Нестор пообещал мне сменить обстоятельства? Все не так! Так что же? что?.. Да известно что. Апатия, безразличие ко всему на свете, физическое и духовное бессилие… Эх… какое занудство, какая гадость! не хватило духу довести мысль до чувства.

25 февраля. Выехали из Комаря на Большой Янисель. Тут встретили двух хлопцев. Все выжидают, пока коммунисты сильно допекут. Постояли в Большом Яниселе недолго, ибо получили известия, что туда идут коммунисты в численном большинстве. После обеда переехали в Майорское. Тут поймали трех агентов по сбору хлеба и прочего. Они расстреляны. Сегодня приезжий гуляй-польский житель подтвердил слух про то, что Савку и еще какого-то хлопца, который был с ним, убили коммунисты. В Яниселе узнали, что Лашкевич и Кожин арестованы красными.

26 февраля. Переночевали в Майорском. Стоим пока тут. После обеда выехали через Кременчуг на Святодуховку.

27 февраля. Ночевали в Святодуховке. Часов в 10 утра выехали на Туркеневку. Остановились в школе Лупая. Принимали очень радушно. Только пообедали – слышим в селе стрельбу. Выскочили во двор. Выяснилось, что человек 25 кавалеристов ворвалось в село со стороны Успеновки и начали стрелять по нашим. Вмиг все наши поднялись на ноги и застрочили по ним из пулемета, а человек 10 кавалеристов погнались за ними. Выбежали за село на гору и быстро исчезли за холмом. Вдруг через несколько минут на вершине показалась цепь пехоты, а между пехотой – кавалерия. Быстро на небосклоне стало появляться все больше и больше войска, которое рассыпалось в цепь и начало идти на Туркеневку. Выделилось человек 30 кавалеристов и двинулось левым флангом в обход. Наши хлопцы, увидев это, быстро возвратились. Мы стояли часа полтора и наблюдали за вражеской цепью. Она сначала шла, потом остановилась, постояла и стала неохотно собираться в кучу. Было видно, что большой охоты наступать фронтом на село не было. Много наших хлопцев были за то, чтобы дать бой, но многие были и против. Врагов было значительно больше, да и в нашу задачу не входило давать пока бои красным, если для этого не было жгучей необходимости. Мы выехали из села. Когда они увидели, что мы оставили село, снова цепью начали наступать. Мы вечером приехали в Шагарово, накормили лошадей и ночью выехали через Гуляй-Поле, Варваровку на Башаул. Ужасно утомили лошадей и сами утомились. Дорога очень трудная – снег намок и почти половина его уже растаяла. Ни санками, ни тачанкою ехать невозможно.