Розділ Зародження ідей державності в українській суспільно-політичній думці ХІХ ст
| Вид материала | Документы |
- Материалы предоставлены интернет проектом www diplomukr com, 239.51kb.
- Реферат на тему, 147.2kb.
- Історичні джерела й аспекті розвитку методики навчання природознавству зміст, 2247.31kb.
- План Вступ 3 Розділ І. Виникнення конституційних ідей в україні та їх розвиток до 1917, 441.82kb.
- 1 Етногенез та розвиток етносу басків в епоху середньовіччя та в новий час. Зародження, 206.05kb.
- Японія у другій половині ХІХ на початку, 25.92kb.
- Розділ I. Деякі загальні особливості розвитку математики XIX сторіччя, 132.08kb.
- Розділ І. Теоретичні принципи дослідження кольороназв у сучасній лінгвістиці розділ, 438.57kb.
- Назва реферату: Трави в українській міфології, окремі трави в українських міфах, легендах,, 57.61kb.
- Організаційному комітету ХІХ обласної виставки-презентації педагогічних ідей та технологій, 425.17kb.
Автономізм та федералізм, ідея самостійності України домінують в поглядах українських діячів, у програмах та діяльності українських партій кінця ХІХ – початку ХХ ст. Помітним успіхом українських політичних організацій у справі обстоювання національних прав став їх вихід на парламентський рівень. Про поширення ідеї державності в українському русі означеного періоду свідчило активне відстоювання українцями вимог забезпечення державності та посилення їхнього впливу на державне життя. В суспільно-політичному житті України все більшого впливу набував самостійницький напрям, який передбачав як стратегічну кінцеву мету створення самостійної Української держави. Необхідною передумовою висунення ідеї незалежної соборної України було визнання спільності західних і наддніпрянських українців, яка і становила єдиний український народ.
Вітчизняна політична думка кінця ХІХ – початку ХХ століття характеризується формуванням декількох підходів щодо визначення характеру національного розвитку та форми держави майбутньої України. В зазначений періоду сформувалося три основні традиції щодо визначення характеру національного розвитку української державності: панславістсько-федералістська, консервативно-націократична та націонал-самостійницька. Незважаючи на певні розбіжності в розумінні шляхів та форм утворення української держави, їх об’єднує те, що з наукової та історичної точок зору вони доводили невід’ємність прав українського народу на свою державність і самостійність визначення ним характеру та напрямків національного розвитку.
Найбільш авторитетними представниками панславістсько-федералістської традиції у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття були М.Драгоманов, І.Франко, С.Чикаленко та М.Грушевський, в теоріях яких можна простежити певну еволюцію поглядів щодо майбутнього характеру національного розвитку України. Якщо у першій половині ХІХ століття основою панславістсько-федералістських поглядів було беззаперечне визнання того, що українська державність можлива виключно через створення федерації (або конфедерації) слов’янських народів, то вже у другій половині ХІХ століття ідеали панславізму поступово трансформуються під впливом тогочасних суспільно-політичних подій як в Російській імперії, так і на теренах Східної Європи.
У першій чверті ХХ століття більшість українських інтелектуалів відходять від ідеалів федералізму та панславізму і стають прихильниками самостійницького шляху національного розвитку України. Ідея повної самостійності та унітарного державного устрою України обґрунтовувалася як представниками консервативно-націотворчої традиції, так і прибічниками націонал-радикальних поглядів.
Консервативно-державницьку традицію презентували теорії В.Липинського, С.Томашівського та В.Кучабського. Український консерватизм початку ХХ століття ґрунтувався на засадах монархічної форми правління як логічно-історичного продовження національного легітимізму, визнанні пріоритету інтересів держави над потребами особи, визнанні провідної ролі аристократії у державотворчих процесах та необхідності врахування у національному розвитку релігійного чинника.
Найбільш дискусійними і сьогодні залишаються погляди на характер національного розвитку прибічників націонал-самостійницьких ідеалів (М.Міхновського, Д.Донцова та М.Сціборського). Саме один з творців націонал-самостійницької традиції – М.Міхновський – першим серед вітчизняних інтелектуалів висунув ідею необхідності побудови незалежної і соборної (унітарної) України. Націонал-радикали висунули проект творення української державності на засадах націоналізму, причому під нацією вони розуміли, на відміну від федералістів та консерваторів, спільність людей передусім за етнічною ознакою. Націонал-радикали відкидали демократичний шлях поступу майбутньої Української держави, вважаючи більш оптимальною для національного розвитку автократію чи навіть тоталітарну диктатуру.
Список використаної літератури
1. Брегеда А. Ю. Основи політології: Навч. посібник. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 312 с.
2. Великий українець: матеріали з життя та діяльності М.С.Грушевського.—К., 1992.
3. Верстюк В.Ф. М.С. Грушевський у перший період діяльності Центральної Ради // Український історичний журнал. — 1996. — №5.
4. Голобуцький О., Кулик В. Український політичний рух на Наддніпрянщині кінця ХІХ – початку ХХ століття. Довідник. – К., 1996.
5. Головченко В. Від “Самостійної України” до Союзу визволення України: нариси з історії української соціал-демократії початку ХХ століття. – Харків, 1996.
6. Гордієнко В. Українські Січові Стрільці. – Львів, 1990.
7. Грабович Г. До питання про критичне самоусвідомлення в українській думці XIX ст.: Шевченко, Куліш, Драгоманов // Сучасність. — 1996.
8. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ –ХХ століття. – К., 1996.
9. Грушевський М. На порозі нової України. - К., 1991
10. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991.
11. Драгоманов М. Вибране. – К.,1991.
12. Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV-XX століть: навч. посіб./ Ю. А. Горбань, Б. І. Білик, Л.В. Дячук та ін.. – К., 2007.
13. Кармазіна М. С. Ідея державності в Українській політичній думці (кінець ХІХ – початок ХХ століття). – К., 1998.
14. Кучер В.В. История правовых учений. Курс лекций. – М.: Омега-Л, 2007.
15. Малик Я., Кондратюк К. Рецензія на книгу С.Гелея “Василь Кучабський: від національної ідеї до державності” // Українські варіанти. – 1998, Ч. 3-4.
16. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. Посібник для студентів вищ. навч.закладів. – К.: Генеза, 1997.
17. Політологічний енциклопедичний словник // Упорядник В.П.Горбатенко; За ред. Ю.С.Шевчука, В.Д. Бабкіна, В.П.Горбатенко. 2-е вид., і перероб. – К.: Генеза, 2004.
18. Потульницький. Нариси з української політології 1918 – 1991. – К., 1994.
19. Потульницький. Історія української політології. – К.;1992.
20. Реєнт О. Україна в імперську добу (XIX – початок XX ст.). – К., 2003.
21. Салтовський О. І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя). — К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. — 396 с.
22. Сарбей В.Г. Iсторiя Украiни (XIX - початок XX ст.).- К.: Гнеза, 1996.
23. Сарбей В. Національне відродження України. – К., 1999. – 336 с.
24. Семків О.І. Політологія. Хрестоматія. –– Львів.: Світ, 1996.
25. Скакун. Драгоманов как политический мислитель. – Харьков, 1993.
26. Солдатенко В.Ф. Внесок М.С. Грушевського в концепцію української революції // Український історичний журнал. — 1996. — №5.
27. Ткаченко В., Реєнт О. Україна: на межі цивілізацій (історико-політологічні розвідки). – К., 1995.
28. Українська державність у XX столітті. (Історико-політологічний аналіз). – Київ: Політична думка, 1996.
29. Українські політичні партії кінця XIX — початку XX століття. Програмові і довідкові матеріали.—К., 1993.
30. Шип Н. Суспільно-політичне і духовне життя українців у складі Російської імперії (XIX ст.). – К., 2004.