Geum.ru

Календар знаменних І пам’ятних дат Сумщини на 2011 рік / Сумська обл універс наук б-ка ; упоряд. О. К. Линник. - Суми, 2010. -  54 с

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4

Про нього


Чебикін А. та ін. У комітеті в справах премії ім. І. Огієнка // Літ. Україна. – 2005. – 29 груд. – С. 2.

Кубарь Т. На зустрічі з краєзнавцем // Глухівщина. – 2006. – 8 авіт. – С. 4.

Лауреат огієнківської премії // Полісся. – 2006. – 21 квіт. – С. 5.

Лепьошкіна О. Творчого довголіття // Путивльські відомості. – 2006. – 9 серп. – С. 3.

Борисов В. Літописець Сіверського краю // Полісся. – 2006. – 11 серп. – С. 5.

Хвостенко Г. Поклик рідної землі // Сумщина. – 2006. – 12 серп. – С. 3.

Вшанування краєзнавця // Полісся. – 2006. – 15 серп. – С. 1.

Бараненко В. «Любовь есть жизни сладострастье…» // Полісся. – 2006. – 1 груд. – С. 6.

Шокало О. Невгамовний Пантелеймон і земляки-сіверяни // Слово Просвіти. – 2007. – 23-29 серп. – С. 6.

Лепьошкіна О. «Спішить любить, життя таки минає…» // Путивльські відомості. – 2008. – 20 лют. – С. 3.

«Істинний знавець серця людського» // Полісся. – 2009. – 20 берез. – С. 2.

Абдюшева Т. М. В. Гоголь і наш край // Полісся. – 2009. – 27 берез. – С. 5.

Бараненко В. Письменник про письменника // Полісся. – 2009. – 31 берез. – С. 2.


2 грудня

200 років від дня народження І. П. Клюшникова (1811-1895)


Іван Петрович Клюшников – поет, учасник гуртка М. Станкевича, вчитель І. Тургенєва.

Народився на хуторі Криничному, тепер у складі села Солідарне Сумського району в дворянській родині. Вдома, в невеличкому маєткові батьків, його навчав гувернер. В 1825 р. хлопчика відвезли в Москву на навчання до університетської гімназії. У 1828 р. вступив до Московського університету на словесне відділення. Тут він став постійним відвідувачем філософсько-літературного гуртка М. В. Станкевича. Цей гурток провістив початок нової доби інтелектуального і духовного стану російської освіченої суспільності. Учасниками його переважно були вихованці Московського університету, серед них – В. Бєлінський, В. Красов, К. Аксаков, М. Бакунін та багато інших.

У 1832 р. П. Клюшников закінчив університет зі ступенем кандидата словесних наук і відразу розпочав педагогічну діяльність як викладач історії в дворянському інституті. Одночасно давав приватні уроки, зокрема, готував до вступу в університет І. С. Тургенєва і Ю. Ф. Самаріна. Ґрунтовно озброєний історичними знаннями, обдарований здатністю чудово відтворювати «дух історичних епох», він мав можливість одержати професорську кафедру. Однак доля розпорядилась інакше.




1838 рік став для П. Клюшникова переломним. 12 грудня 1838 р. Клюшников пише листа Миколі Станкевичу про те жахливе, що трапилось з ним – «Два или три месяца я был сумасшедшим, потом медленно (почти год) оправлялся, и тепер уже в дворах, уже в передней новой жизни».

Він залишив роботу в Московському інституті, перестав давати приватні уроки, відмовився від підготовки до професорського звання, коли йому запропонували. Він писав: «Я знаю историю по-своему и передать этою созерцательностью знания не могу, пока Богу не угодно будет дать мне нужную форму. Не только историю, я и себя понимаю как-то странно, и чем больше толкую, тем больше затемняю свои воззрения».

Єдине, що у нього залишилось – це поезія, інших занять у нього не стало. Хвороба змінила його: зникла товариськість, виникло почуття незадоволеності собою та іншими, з’явилися думки про самогубство.

Вірші Клюшников писав ще з студентських років. Але в журналах («Московский наблюдатель», «Современник», «Отечественные записки») вони почали з’являтись лише з 1838 р., підписані незвичайним псевдонімом – ліквідованою тепер в російському алфавіті буквою «фіта» – початкова буква слова Феос (так друзі нарікли П. Клюшникова за його яскравість і неординарність).

Протягом 3-х років вірші Клюшникова з’являються в журналах, вони надзвичайно популярні, їх чекають, переписують в альбоми, пишуть на них музику. П. Клюшников володів справжнім поетичним даром і в деяких віршах по силі вираженого почуття наближався до О. Пушкіна і М. Лермонтова. В. Г. Белінський першим відзначив цю співзвучність у творчості П. Клюшникова, інші дослідники теж обґрунтовували цю думку.

Заслуга поета полягає в психологічно достовірному відбитті внутрішнього світу романтичної душі, обдарованої високими почуттями. П. Клюшников вніс значний вклад у розвиток психологізму російської літератури. Він збагатив російську поезію глибоко людським змістом.

Доля начебто випробує цю людину : дівчина, яку він кохає, стала дружиною іншого, в 1840 р. у віці 27 років помирає Микола Станкевич – «друг истины, природы откровений», який посідав, по визначенню самого П. Клюшникова, «первое место среди друзей…».

У розпалі слави П. Клюшников несподівано припиняє публікувати свої вірші. Попробував свої сили Іван Петрович і як прозаїк: опублікував оповідання «Привидение первого мужа, или Вдова замужем» і повість «Любовная сказка». А потім ім’я Клюшникова зникає зі сторінок періодичних видань, і сам він надовго залишає Москву. Чому ? Сумська дослідниця його життя і творчості О. Г. Ткаченко так пояснює його вчинок: «Главной причиной решения круто изменить свою судьбу был нравственный максимализм поэта, подогреваемый душевной болезнью. Когда он, одержимый желанием служить обществу, понял, что не может оправдать тот идеал человека, который сам же создал в своем воображении, то с поразительной твердостью отрекся от всего. Довольствоваться малым, незначительным не мог» (Ткаченко Е. Г. «Иван Клюшников. Судьба и творчество», с. 24).

В кінці 40-х років П. Клюшников поселився в Криничному, не підтримував ніякого зв’язку з друзями, зник більш ніж на 30 років. Багато хто вважав, що він помер невдовзі після Станкевича. Проте, навіть в «Большой энциклопедии» під редакціей С. Н. Южакова (1903 р.) дата його смерті указана невірно – 1885 рік. І. Тургенєв теж вважав, що його вчитель помер, а, довідавшись, що той жив, написав в 1857 р. йому із Парижа листа. Але Клюшников не відповів Тургенєву.

Тільки в 1880 р. відвідав Клюшников Москву, приїзджав ще і в 1885 р., привозив свої вірші. Михайло Катков, редактор журналу «Русский вестник», писав: «Он явился будто выходец из того света, но не испугал, а обрадовал старых приятелей». В його віршах – підсумок життя. Він знайшов своє заспокоєння у Бозі.

Тихо, удалині від шуму і суєти, І. П. Клюшников помер 16 лютого 1895 р. в с. Криничному. Там знаходиться і його могила.

Доля поетичної спадщини Клюшникова досить сумна. Писав він багато, друкував мало і тільки в періодичних виданнях. За молодих років хотів видати свої вірші окремою книжкою, мав для цього всі можливості, але так ними й не скористався.

Розкидані по різних виданнях поезії Клюшникова сумлінно виявив і опублікував С. І. Машинський в книжці «Поэты кружка Н. В. Станкевича» в 1964 р.

Поверненню його імені в наш час багато зробили відомий сумський журналіст і краєзнавець Г. Т. Петров (присвятив Клюшникову повністю номер газети «Панорама Сумщини» у 1992 р.), а також єдиний на Україні і в Росії дослідник творчості Клюшникова доктор філологічних наук, професор СумДУ О. Г. Ткаченко. Завдяки її зусиллям у 1993 р. виданий перший і єдиний на сьогодні збірник віршів поета «Сердце просится любить» і книга-дослідження про нього – «Иван Клюшников. Судьба и творчество».


Бібліографія


Твори


Сердце просится любить… : поэзия, проза, письма / вступ. ст., подгот. текста и примеч. Е. Г. Ткаченко. – Сумы, 1993. – 113 с.

Поэты кружка Н. В. Станкевича. – М. : Л., 1964. – С. 494-543.

Чудное мгновенье. Любовная лирика русских поэтов. Кн. 2. – М. : Худ. лит., 1988. – С. 212-215.

Русская элегия XVIII – начала XX века : сб. – Л. : Сов. писатель, 1991. – С. 407-409.

Русские поэты XIX века. Первая половина. – М. : Просвещение, 1991. – С. 303-304.

Русские поэты : антология русской поэзии в 6-ти т. Т. 2. – М. : Дет. лит., 1991. – С. 450-454.

[Вірші] // Панорама Сумщини. – 1992. – 7 трав. – С. 7, 8.


Про нього


Сумщина в іменах : енц. довід. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Суми : РВО «АС-Медіа», 2004. – С. 202.

Русские писатели : Биобиблиогр. словарь. Т. 1. А-Л / под ред. П. А. Нико-лаева. – М., 1990. – С. 348-350.

Ткаченко Е. Г. Творчество И. П. Клюшникова в контексте русской литературы 30-40-х годов XIX века : автореф. диссерт. – Х., 1993. – 16 с.

Ткаченко Е. Г. Иван Клюшников. Судьба и творчество. – Лебедин : ВВ «Білий лебідь», 1995. – 67 с.

Московский университет в воспоминаниях современников. – М. : Современник, 1989. – 735 с.

Спогади про І. Клюшникова К. Аксакова – с. 187, 193; Я. Полонського – с. 245, 639.

Тургенєв И. С. Собрание сочинений : в 12-ти т. – М. : Гослитиздат.

Т. 10. 1956. – С. 65.

Т. 12. 1958. - С. 30.

Поэты кружка Н. В. Станкевича / вступ. ст. С. И. Машинского. – М. : Л., 1964. – С. 487 – 493.

Вірші – с. 494-543.

Муратова К. Д., Журавлева А. И. О поэтах кружка Станкевича // Вестник МГУ. Филология. – 1967. – № 4.

Гинзбург Л. О лирике. – 2-е изд., доп. – Л. : Сов. писатель, 1974. – С. 142, 143, 144-148.

Тургенєв И. С. Полное собрание сочинений и писем : в 30-ти т. – М. : Наука.

Т. 3. Письма. 1855-1858. М., 1987. (Лист І. Тургенєва І. П. Клюшникову із Парижа).

Т. 11. 1983. – С. 203. (У своїй автобіографії І. Тургенєв згадує свого вчителя І. П. Клюшникова).

Манн Ю. В. В кружке Станкевича : ист.-лит. очерк. – М. : Дет. лит., 1983. – С. 18, 33, 39-47, 55, 172, 258-260, 297, 310-311.

Полонский Я. П. Свежее преданье : роман в стихах // Полонский Я. П. Стихотворения. Поэмы. – М. : Правда, 1986. – С. 271-361.

Прообразом головного героя Камкова є І. П. Клюшников.

Лебединська Т. Антологія пам’яті : російські поети XIX століття – вихідці з України // Укр. культура. – 2007. – № 2. – С. 36-37.


Періодика


Поет повертається із забуття // Панорама Сумщини. – 1992. – 7 трав. – С. 1-8.

Ткаченко Е. Г. Судьба поэта // Вісн. Сум. держ.ун-ту. – 1994. – № 2. – С. 137-141.

Покидченко Л. А. Феос … Мефистофель … Гамлет // Ваш шанс. – 1995. – № 10. – С. 6.


9 грудня

360 років від дня народження Святителя Димитрія Ростовського

(Данила Савича Туптала) (1651-1709)


Димитрій Ростовський – святий, письменник, церковний і культурний діяч XVII-XVIII століть.

Народився в містечку Макарові під Києвом у сім’ї реєстрового козака. Це була типова надзвичайно набожна українська родина тих часів. 1660 року Сава Туптало очолив Київську сотню, й родина переїхала до Києва. 

Першу освіту свт. Димитрій отримав дома, і 1662 р. у 11-річному віці навчився писати слов’янською. Того ж року юнак поступив до Києво-Могилянського колегіуму, де провчився три роки.

9 червня 1668 р. він прийняв чернечий постриг під іменем Димитрія в Києво-Кирилівському монастирі, у 1669 р. став іеродияконом, а в 1675 р. – іеромонахом.

Життя святителя проходило у постійних переїздах, мандрував по землях Білорусі та Литви, де проповідував Христове вчення. Досить довгий час, починаючи з 1679 р., святитель провів у Батурині, з 1684 р. мешкав у Києво-Печерскій лаврі. З його записів (серед свого численного літературного спадку Димитрій залишив нам власноруч написану автобіографію) ми дізнаємося про численні малі і великі події того часу в Лаврі. Але найвагомішою з них, безперечно, був початок його роботи над фундаментальним чотиритомним зводом «Житія святих» (саме це означає старогрецька назва «Четьї Мінеї»), заради чого, власне, і відбувся переїзд. Сама ця двадцятирічна подвижницька робота розпочалась в травні 1684 р.

У «Літописі» С. Величковського за 1689 р. знаходимо повідомлення: «Того ж року за архімандритства отця Варлаама Ясинського видруковано вперше в Печерській друкарні і у світ випущено з великою користю для людей першу книгу «Житій святих», складену працею превелебного в Бозі отця Дмитра Савича Туптала, київського сотниченка, мужа премудрого і повного дару Святого Духу. Починається вона з вересня місяця» (початку церковного календаря).

У щоденнику святителя знаходимо: «1694 г. в Петров пост принял я ігуменство в монастыре Глуховском». На той час Св. Димитрію йшов вже п’ятий десяток, це була досвідчена і відома постать у церковному і культурному житті України, Білорусі та Росії.

У Глухівському Петропавлівському монастирі, який був одним з найбагатших на Лівобережній Україні, святитель розгорнув бурхливу діяльність. Однією з найважливіших справ ігумена стало будівництво головного собору обителі на честь святих апостолів Петра і Павла, воно здійснювалось протягом 1695-1697 років.

Іншим важливим напрямком діяльності Св. Димитрія у Петропавлівському монастирі було продовження роботи над «Житіями святих» - другим і третім томами. Усамітнившись у Миколаївській пустині, що на північній окраїні села Будищ (місцеві жителі і зараз називають це місто Скитком), святитель невтомно працював над головною літературною працею свого життя. За джерела правили Біблія, твори отців церкви, грецьких і латинських істориків, староруські літописи, Києво-Печерський патерик, використовував апокрифічні оповідання тощо. У «Житіях» реалізувалося його непересічне письменницьке обдарування.

Друга книга побачила світ у 1695 р., а третя, після трирічного перебування у Петропавлівському монастирі, – 1700 року у Києві. Робота над останнім томом завершувалась у Росії (1705 р.).

Про «Четьї Мінеї» Дмитра Туптала у восьмитомній «Історії української літератури» сказано: «Художньою силою і виразністю стилю вони конкурують з найкращими творами світської белетристики». Загальний обсяг видання – майже три тисячі сторінок. Того часу виконати таку роботу і на такому рівні не міг ніхто ні на Україні, ні в Росії.

Неподалік від Миколаївської пустині Димитрій Ростовський викопав криницю. Пізніше над зрубом криниці звели каплицю, а поруч – обладнали купальню. На місці, де знаходилась келія Димитрія, був установлений хрест. Однак усе це було зруйноване після революції, і до наших днів збереглася лише одна криниця. У народі її називають Дмитріївською, і вода в ній вважається цілющою. У Скитку Св. Димитрій посадив також чудову липову алею.

Святий Димитрій піклувався також і про навколишні сільські храми. Завдяки його старанням було зведено храм на честь преподобного Симеона Стовпника у В’язенці. Цьому храму святитель подарував образи великомученика Димитрія Мироточивого та преподобного Симеона Стовпника, а також частки мощей Св. Варвари у срібному хрестику. До наших днів дійшло також Євангеліє 1697 року видання, подароване Димитрієм церкві у с. Берюх.

У 1697 р. Р. Димитрія призначають ігуменом Кирилівського монастиря в Чернігові, але Петропавлівська обитель залишалася під його керівництвом до 1699 р.

На подвижницьку працю і видатні інтелектуальні здібності Димитрія звернули увагу патріарх Андріан і цар Петро I. Царським указом 1701 року ігумен був визваний у Москву, де його посвятили в єпископи. 1702 року Димитрій став митрополитом Ростовським і Ярославським. У місті Ростові Великому він відкрив школу, влаштував театр, продовжував займатись літературною діяльністю. Його проповіді, драматичні твори та поезії на релігійну тематику проникнуті ідеями патріотизму, співчуттям до простого народу.

Похований Димитрій Ростовський в Зачатіївському храмі Спасо-Яківського Димитрієвого монастиря в м. Ростові Великому (тепер – Ярославська область Росії).

У 1757 р. Димитрій Ростовський був канонізований (причислений до ліку святих).

Актуальність творів Великого Просвітителя в тому, що він не тільки зробив вклад у церковну і світську історію, але й розкрив силу і внутрішню красу православ’я і, по суті, створив високодуховні підручники морального вдосконалення людини.

Коли зібрати хоча б основні твори Святителя Димитрія Ростовського : «Чуда Пресвятия Богородиці от Образа в монастирі Ільїнском» (1677), «Руно Орошенноє» (1680), «Келейний Літопис» (1784), «Житія Святих» (1705), «Алфавіт Духовний» (1710), «Вопросы и ответы краткие о вере», «Розыск о раскольніческой брынской вере» (1709), «Зерцало православного исповедения» (1805), «О причащении Святіх Тайн», «Диарий» (щоденник за 1689-1703), «Каталог Киевских Митрополитов», то перед нами постає глибокий мислитель, велична філософська система якого допомагає духовному становленню людини, навчає її, як жити на цьому світі, дає можливість духовенству й віруючим більш ґрунтовно пізнати християнське віровчення та біблійну історію.

Бібліографія


Праці

Жития святых на русском языке изложенные по руководству Четьих-Миней Св. Димитрия Ростовського с дополнениями, примечаниями и изображениями святых. Кн.1 (сентябрь). – М. : Православная книга, 1991. – 672 с.

Туптало Дмитро. «Руно орошенное» (Підготовка тексту, передм. та коментарі О. Тарасенка) // Сіверянський літопис. – 2009. – № 1. – С. 30-50; № 2-3. – С. 206-227; № 4. – С. 151-173.


Про нього

Сумщина в іменах : енцикл. довід. – 2-е вид., перероб. та доп. – Суми: РВО «АС-Медіа», 2004. – С.472.

Ткаченко В. Православна Глухівщина : історико-культурна спадщина Глухівського краю. – 3-е вид., випр. й доп. – Глухів : РВВ ГДПУ, 2008. – С. 121-122.

Жиленко І. В. Автобіографія свт. Димитрія Савича (Туптала) // Могилянські читання – 2007 : зб. наук. праць. – К., 2008. – С. 19-30.

Києво-Могилянська академія в іменах XVII-XVIII ст. : енциклопедичне видання. – К., 2008. – С. 546-547.

Бондаренко В. В. Театр Димитрія Ростовського : від шкільної драми до професійної // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : зб. наук. праць. Вип. 32. – К. – Суми, 2007. – С. 7-9.

Дмитро Туптало та його літературна праця, передусім драми // Воскресіння мертвих. Українська барокова драма : антологія. – К., 2007. – С. 206-219.

Тупік С. В. Димитрій Ростовський – ігумен Глухівського Петропавлівського монастиря // Матеріали сьомої Сумської наукової історико-краєзнавчої конференції (22-23 листоп. 2007 р.). – Суми, 2007. – С. 114-118.

Життя і діяльність Данила Туптала, пов’язані з Сіверщиною // Гурець М. П. Літературно-мистецьке краєзнавство у курсі зарубіжної літератури. – Глухів: РВВ ГДПУ, 2006. – С. 5-10.

Гурець М. П., Заїка В. В. Нове прочитання духовної спадщини Димитрія Ростовського // Путивльський краєзнавчий збірник. Вип. 2. – Суми, 2005. – С. 76-80.

Українська педагогіка в персоналіях : у 2-х кн. Кн. 1. X-XIX ст. – К., 2005. – С. 149-154.

Мосіяшенко В. А., Курок О. І., Задорожна Л. В. Історія педагогіки України в особах : навч. посібник. – Суми, 2005. – С. 29-31.

Заїка О. Я. «Ти наша зоря, що від Києва засяяла» // Збереження історико-культурних надбань Сіверщини : матеріали четвертої наук.-практ. конф. (21-22 квіт. 2005 р.). – Глухів, 2005. – С. 152-160.

Сотник О. М. Православна Сумщина (Нариси з історії православ’я на Сумщині) (988-2004). – Суми : ВАТ «СОД», вид-во «Козацький вал», 2004. – С. 121, фото.

Гурець М. П. Димитрій Ростовський як науковець // Путивльський краєзнавчий збірник. Вип.1. – Суми, 2004. – С. 86-88.

Ткаченко В. Ю. Владика Димитрій і Глухівський край (Глухівський період життя) // Збереження історико-культурних надбань Глухівщини : матеріали Першої наук.-практ. конф. (18 квітня 2002 р.). – Глухів, 2002. – С. 53-58.

Сотник О. М. Сумщина християнська (Нариси із історії релігійного життя). – 2-е вид., доп. – Суми : Обл. друкарня, вид-во «Козацький вал», 2000. – С. 36.

Хвостенко Г. Осяяні вірою : краєзнавчий триптих // Слобожанщина : альманах. Вип. 4. – Суми, 1999. – С. 118-120.

Житіе Святителя Димитрія, митрополита Ростовского, чудотворца // Жития Святых на русском языке изложенные по руководству Четьих-Миней Св. Димитрия Ростовского с дополнениями, примечаниями и изображениями святых. Кн.1 (сентябрь). – М. : Православная книга, 1991. – С. 402-430.


Періодика


Сердюк П., Кононенко Ю. В Глуховском педуниверсите-те возобновлен храм в честь святителя Дмитрия Ростовського // Неделя. – 2008. – 11 окт. – С. 9.

Коваленко О. Димитровская криница // Панорама Север. – 2007. – 14-21 нояб. – С. А2.

Біля села Будища Глухівського району освячено криницю святителя Д. Ростовського.

Кебець Ю. Великому святителю Димитрію Ростовському присвячено // Глухівщина. – 2007. – 10 жовт. – С.1.

На базі ГДПУ відбулася міжнародна науково-практична конференція «Діяння святителя Димитрія Ростовського (Данила Туптала) і традиції православного світосприймання».

Петров Г. У монастирі неподалік Глухова // Панорама Сумщини. – 1990. – 15 листоп. – С. 3.


Зміст


Передмова………………………………………………………………………..2

Перелік дат на 2011 рік………………………………………………………….3

40 років заснування народного літературно-меморіального музею Лесі Українки………………………………………………………………………….10

170 років від дня народження Ф. М. Уманця…………………………………..13

90 років від дня народження О. П. Береста…………………………………….14

125 років від дня народження Г. І. Нарбута…………………………………....19

75 років від дня народження Г. Т. Петрова…………………………………....23

100 років від дня народження Ю. П. Ступака……………………………….…25

75 років від дня народження В. В. Терлецького…………………………….…28

200 років від дня народження І. П. Клюшникова……………………….……..31

360 років від дня народження Святителя Димитрія Ростовського (Данила Савича Туптала)……………………………………………………………….….35