Конспект лекцій для студентів спеціальностей: 0501 "Фінанси", 0501 "Економіка підприємства"
| Вид материала | Конспект |
- Господарства, 730.29kb.
- Рабоча навчальна програма Нормативної дисципліни „Фінанси підприємств" для спеціальностей, 557.38kb.
- Конспект курсу лекцій для студентів базових напрямків 0501"Економіка І підприємництво",, 1960.18kb.
- Конспект лекцій побудовано за вимогами кредитно-модульної системи організації навчального, 2613.75kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності "Економіка підприємства" денної й заочної, 882.83kb.
- Конспект лекцій Серія а 4 Київ 2005 Головний редактор Ярослав Головко, 4770.79kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальностей 030508 І 030508 "Фінанси І кредит" денної, 4154.08kb.
- Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 «Фінанси» заочної форми навчання, 799.86kb.
- Конспект лекцій для дистанційного навчання студентів економічних спеціальностей, 1446.25kb.
- Конспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту», 2178.24kb.
Продовж. табл. 2.1
| Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку | Ринок цінних паперів | Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних); ліцензування діяльності фінансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами; нагляд за діяльністю суб'єктів ринку |
| Фондова біржа | Ринок цінних паперів | Забезпечення функціонування первинного й вторинного ринків цінних паперів |
| Інституційні інвестори | Ринок цінних паперів | Мобілізація й інвестування фінансових ресурсів |
| Пенсійний фонд | Фонд цільового призначення на пенсійне забезпечення | Акумуляція коштів фонду, нарахування й виплата пенсій і допомоги. Аналогічно працюють і державні соціальні фонди |
Як видно з наведеного розподілу повноважень фінансових органів і установ, основна увага в системі управління зосереджена на бюджеті держави. Це цілком природно, оскільки саме в ньому концентруються фінансові потоки й зв'язки.
Окремі сфери й ланки не мають відповідних фінансових органів або установ управління. Управління фінансами суб'єктів господарювання здійснюється фінансовими службами в складі управлінських структур підприємств і організацій, господарських товариств, міністерств і відомств.
Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни.
Основними його функціями є:
- розроблення основ і напрямків фінансової політики держави й розроблення заходів щодо їх реалізації;
- організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету і його виконання після затвердження Верховною Радою України;
- здійснення заходів щодо мобілізації коштів через систему державного кредиту й управління державним боргом;
- організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку й стандартів ведення бухгалтерського обліку й фінансової звітності;
- організація функціонування ринку державних цінних паперів;
- забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями й фінансовими установами;
- організація й здійснення фінансового контролю в країні.
Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру, що охоплює Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні й міські (м. Київ і м. Севастополь) фінансові управління й підпорядковані їм районні і міські (міст республіканського й обласного підпорядкування) фінансові відділи.
Розмежування повноважень і функцій між органами Міністерства фінансів здійснюється за регіональним принципом. Так, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим складає і виконує Республіканський бюджет, обласні фінансові управління – обласні бюджети, районні й міські фінансові відділи – районні й міські бюджети.
Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування. Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу (наприклад, районні фінансові відділи – обласному фінансовому управлінню). Горизонтально фінансові органи підлеглі місцевим органам управління, тобто входять до складу відповідних державних адміністрацій.
Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю. По-перше, вона здійснює ревізії фінансових органів з питань складання й виконання бюджету. По-друге, вона є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Контрольно-ревізійна служба має регіональну структуру, ідентичну системі Міністерства фінансів України.
Державне казначейство створене з метою забезпечення повного й своєчасного виконання Державного бюджету України. Оскільки об'єкти фінансування із центрального бюджету держави розміщені на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центра досить складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів України. Розмежування повноважень між регіональними органами в частині фінансування витрат здійснюється за ознаками важливості того або іншого об'єкта фінансування й місця його розміщення.
Державна податкова адміністрація організовує стягнення податків і контроль за дотриманням податкового законодавства. На неї покладені такі основні функції:
- розроблення проектів податкового законодавства;
- проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків;
- облік платників податків і надходжень у бюджет;
- контроль за правильністю обчислення податків і інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати;
- накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства;
- міжнародне співробітництво у сфері оподатковування.
Регіональна структура податкової адміністрації аналогічна системі Міністерства фінансів. Вищою її ланкою є Головна державна податкова адміністрація. Вона розробляє проекти податкового законодавства й організовує податкову роботу й діяльність податкових органів у країні. Регіональними органами є податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі й податкові інспекції в районах і містах обласного підпорядкування. Податкові адміністрації в областях і містах з районним розподілом виконують організаційні й консультаційні функції. Безпосередню податкову роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного розподілу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній території, і контролюють їх розрахунки з бюджетом.
Рахункова палата України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту. Вона відіграє роль експертного органа, роблячи відповідні висновки й даючи рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління. Рахункова палата може проводити також ревізійну роботу в різних ланках фінансової системи. Однак на відміну від контрольно-ревізійної служби, що здійснює детальний контроль за повним дотриманням фінансового законодавства, Рахункова палата здійснює контроль з позицій макроекономічного фінансового регулювання й дієвості фінансової політики.
Аудиторська палата хоча й не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.
Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання й дають свої висновки щодо законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам, вірогідності фінансової звітності. Аудиторський контроль має на меті надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми відповідають за правильність аудиторського висновку, оскільки після їх перевірок податкова й фінансова звітність перевіряються відповідними органами фінансового контролю.
Національний банк України є основною фінансовою установою в сфері грошового ринку. Саме він здійснює емісію грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку – організація ефективного функціонування кредитної системи. Він проводить реєстрацію комерційних банків і видає ліцензії на окремі види банківських операцій (наприклад, валютні операції). Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків за допомогою встановлення економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспроможності та ін.) і розмірів обов'язкових резервів. Важлива його функція в банківській системі – забезпечення проведення міжбанківських розрахунків і кредитування комерційних банків, тобто він є банком банків.
Національний банк проводить значну роботу з обслуговування уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави. Національний банк здійснює валютне регулювання й визначає офіційні курси валют або валютні коридори.
Комерційні банки формують банківську систему й виконують такі основні функції: акумуляцію тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб; проведення безготівкових розрахунків; касове обслуговування наявного обороту; кредитування; агентські та інші послуги клієнтам банку. В умовах ринкової економіки комерційні банки являють собою серцевину фінансової системи, виконуючи роль кровоносної мережі в економіці. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, вони відіграють провідну роль у розвитку кожної країни. Тому економічна й фінансова міць країни визначається насамперед потенціалом її банківської системи.
Розрізняють два типи комерційних банків: універсальні й спеціалізовані. Універсальні здійснюють всі види банківських операцій. Спеціалізовані банки проводять тільки окремі види операцій або обслуговують певні галузі. Більшість банків в Україні універсальні. До спеціалізованих банків належать ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші види банків.
За формою власності розрізняють державні, акціонерні й приватні банки. Однак незалежно від форми власності комерційні банки є суб'єктами підприємницької діяльності, яку вони здійснюють на основі комерційного розрахунку.
Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс валют, тобто той, який складається під впливом попиту та пропозиції як на національну, так і на іноземні валюти. Крім того, операції з купівлі-продажу валют здійснюються на міжбанківському валютному ринку.
Страхові компанії складають угоди на страхування, приймають страхові платежі й виплачують страхові відшкодування, інвестують тимчасово вільні кошти. Вони розробляють форми, види й умови страхування, встановлюють розміри страхових тарифів.
Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку організовує функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску цінних паперів і регулює їх кругообіг. Забезпечує формування інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, що здійснюють операції із цінними паперами. Комісія контролює діяльність суб'єктів ринку цінних паперів – емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж відповідно до діючого у цій сфері законодавства.
Фондова біржа проводить операції із цінними паперами. Основне її призначення – організація функціонування вторинного ринку. Однак, з одного боку, через неї може здійснюватися й первинне розміщення цінних паперів, а з іншого, – і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв'язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.
Будучи центром торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором ділової активності й проводить котирування акцій. Цим створюється система незалежної й досить об'єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють важливе значення у функціонуванні фінансової системи й економіки країни.
На ринку цінних паперів важливу роль виконують фінансові посередники. За дорученням емітентів вони здійснюють випуск і розміщення цінних паперів на фінансовому ринку, а також проводять операції з купівлі цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових посередників базується на їх поінформованості й глибоких знаннях ринку цінних паперів.
Пенсійний фонд створений з метою акумуляції й раціонального розміщення коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції нарахування пенсій і здійснення їх виплати. Пенсійний фонд як орган управління має відповідні повноваження з контролю за повнотою й своєчасністю сплати внесків підприємств у фонд.
Фонди соціального страхування виконують аналогічні функції по відповідними цільовими фондами.
Висновки
Фінансова система – це сукупність окремих сфер фінансових відносин, які пов'язані між собою. Вона розглядається з двох сторін: за внутрішньою (змістовною) структурою й організаційною побудовою.
Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається з таких сфер: фінанси суб'єктів господарювання, державні фінанси, міжнародні фінанси, фінансовий ринок і страхування.
Організаційна структура фінансової системи – це сукупність фінансових органів і установ, що характеризує систему управління фінансами.
До організаційного складу фінансової системи України входять органи управління (Міністерство фінансів (найголовніший орган у фінансовій системі України); Державна податкова адміністрація; Державна контрольно-ревізійна служба; Державне казначейство; Рахункова палата тощо) та фінансові установи (Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи, міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; інституціональні інвестори)
Питання для самоперевірки
- Дайте визначення поняття фінансової системи України.
- Охарактеризуйте сфери та ланки фінансової системи України за внутрішньою структурою. Наведіть приклади взаємозв’язку між ланками фінансової системи.
- Дайте визначення поняття фінансової системи України за організаційною побудовою. Охарактеризуйте ланки фінансової системи України за організаційною побудовою.
- Наведіть приклади зв’язку між ланками фінансової системи за організаційною побудовою.
- Проаналізуйте структуру та функції Міністерства фінансів України.
- Визначте завдання, структуру та функції Державної податкової адміністрації України.
- Наведіть основні завдання, визначте структуру та функції Державного казначейства України.
- Охарактеризуйте завдання, структуру та функції Державної контрольно-ревізійної служби України.
- проаналізуйте діяльність, визначте завдання та функції Рахункової палати України.
- проаналізуйте завдання та функції Аудиторської палати України.
ТЕМА 3
СУТНІСТЬ, СКЛАД І ТИПИ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ
Питання 3.1 Сутність фінансової політики.
Питання 3.2 Фінансова стратегія й фінансова тактика.
Питання 3.3 Види фінансової політики.
Ключові терміни
Суб’єкти вироблення фінансової політики, суб’єкти реалізації фінансової політики, монетарна політика, фіскальна політика, податкова політика, бюджетна політика, боргова політика, фінансова стратегія, фінансова тактика, політика стабілізації, політика економічного зростання, політика стримування ділової активності, дискреційна політика, недискреційна політика.
- Сутність фінансової політики
Функціонування фінансової системи спрямовано на вирішення певних завдань, що стоять перед суспільством. Цим завданням підпорядковуються й організація фінансових відносин у суспільстві, і процеси руху й розміщення фінансових ресурсів і ціноутворення на них, і пропорції між їх централізацією й децентралізацією, і порядок формування, розподілу й перерозподіли доходів, і спрямованість витрат окремих суб'єктів підприємницької діяльності, громадян і держави, і структурне співвідношення між окремими сферами й ланками фінансової системи, і характер взаємовідносин між ними, і пропорції між індивідуальним і суспільним споживанням.
При цьому можлива практично безмежна кількість варіантів організації фінансових відносин і фінансової діяльності, з яких необхідно вибрати саме той, який найбільше пасує даній країні тепер. Вибір цих варіантів і становить основу фінансової політики, що здійснюється державою.
Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціонування фінансів.
Самі по собі фінанси й фінансова система є об'єктивними явищами. Вони існують незалежно від волі окремих суб'єктів фінансових відносин і взагалі відображають об'єктивні закономірності розвитку.
Але механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин і рух грошових потоків, хоча й підпорядковуються цим об'єктивним закономірностям, не працюють самі по собі, їх організовують конкретні суб'єкти, які керуються різними факторами політичного, економічного й гуманітарного характеру, поєднуючи при цьому як загальнодержавні, так і власні інтереси. Тому фінансова політика завжди є переплетенням широкої гами різноманітних інтересів окремих політичних партій і владних структур, центральних і місцевих органів влади й управління, різних верств населення й т. п.
Суб'єктом вироблення фінансової політики є держава в особі вищих органів влади й управління й основні фінансові органи — Міністерство фінансів і центральний банк, а суб'єктами реалізації — фінансові органи й установи.
При цьому формування фінансової політики передбачає концептуальне визначення основ і напрямків цієї політики з позицій вирішення поставлених завдань соціально-економічного розвитку (вищі органи влади й управління) і розроблення конкретних заходів щодо реалізації поставлених завдань (Міністерство фінансів і центральний банк).
Склад фінансової політики. Фінансова політика розглядається в широкому й вузькому розумінні.
У широкому розумінні вона відображає всі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) і фіскальну політику.
Монетарна політика являє собою комплекс дій і заходів у сфері грошового ринку, її механізм ґрунтується на пропозиції грошей і їх вартості як фінансових ресурсів.
Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП і його суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів і розподілу цих коштів за окремими напрямками державних витрат. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики в її вузькому розумінні. Разом з тим ця політика більш широка, оскільки охоплює також політику в сферах фондового й страхового ринків і міжнародних фінансів.
Фіскальну політику умовно можна поділити за двома напрямками - на податкову й бюджетну.
Податкова політика характеризує діяльність держави в сфері оподатковування — установлення видів і співвідношення податків, визначення платників і підходів до них (уніфікований або диференційований), установлення ставок оподатковування, надання податкових пільг і т.п. Вона відображає як потреби держави в коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян.
Бюджетна політика являє собою діяльність з формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів і т.п. Залежно від структури бюджетних витрат ця політика може мати соціальний, економічний або військовий напрямок. Крім того, бюджетна політика визначає основи бюджетного устрою країни й побудови її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.
Фінансова політика в сферах фондового й страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку й регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній і інституціональних інвесторів. Оскільки зазначені фінансові установи є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб'єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.
Фінансова політика в сфері міжнародних фінансів пов'язана з налагодженням взаємовідносин держави з міжнародними організаціями й фінансовими установами, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого, – можливості одержання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях і установах і у встановленні основ співробітництва.
Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими й позиковими фінансами. Перші ґрунтуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків і обов'язкових платежів, а другі – на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі й умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу. Дієздатність фінансової політики значною мірою визначається погодженістю її окремих складових.
І монетарна, і фіскальна, і податкова, і бюджетна, і політика фінансового ринку, і боргова політика держави повинні бути спрямовані в один бік. Тільки скоординована й погоджена політика може дати позитивні результати.
Фінанси являють собою єдиний організм, у якому всі складові досить тісно взаємозалежні, а тому прорахунки у будь-якому напрямку фінансової політики неодмінно ведуть до негативних наслідків.
- Фінансова стратегія й фінансова тактика
Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, які вирішуються, містить фінансову стратегію й фінансову тактику.
Причому вони тісно взаємозалежні. Стратегія визначає сутність і напрямки тактики. У свою чергу, тактичні можливості обмежують вибір стратегії, адже безглуздо визначати стратегічні цілі й завдання, для вирішення яких недостатньо належних тактичних засобів. Разом з тим варто підкреслити, що фінансова політика, яка базується на об'єднанні й взаємозв’язку стратегії й тактики, їх єдності й підпорядкованості, може бути успішною. Фінансова політика, що не має стратегічних орієнтирів, полягає лише у вирішенні тактичних завдань, має обмежений характер і, як правило, малоефективна.
Фінансова стратегія – це політика, розрахована на довгострокову перспективу й розв’язання глобальних завдань соціально-економічного розвитку. Спрямованість фінансової стратегії визначається конкретними завданнями розвитку суспільства на певному історичному етапі розвитку.
В умовах економічної кризи головним завданням є фінансове забезпечення макроекономічної стабілізації, в умовах економічного розвитку – досягнення оптимальних темпів зростання ВВП. Разом з тим при будь-яких умовах основою фінансової стратегії є надійне забезпечення потреб економіки фінансовими ресурсами й створення достатніх стимулів для ефективної діяльності суб'єктів господарювання. Фінансова стратегія зорієнтована на певну модель фінансових відносин у суспільстві.
Фінансова тактика являє собою поточну політику, спрямовану на вирішення конкретних завдань відповідного періоду, що випливають із розробленої фінансової стратегії. Вона здійснюється через переорієнтацію фінансових ресурсів і зміни в організації фінансової діяльності. Фінансова тактика більш мобільна, оскільки полягає у своєчасному реагуванні на економічні проблеми й диспропорції, її головне завдання – досягнення стратегічних цілей розвитку.
Фінансова політика реалізується за двома напрямками: регламентування фінансових відносин у суспільстві й здійснення поточної фінансової діяльності.
Регламентування фінансових відносин характеризує стратегію фінансової політики, а поточна фінансова діяльність – її тактику. Базовим елементом є регламентування фінансових відносин, що може здійснюватися державою в законодавчій і адміністративній формах.
Законодавче регламентування полягає у прийнятті відповідних законодавчих актів, які встановлюють суб'єктів фінансових відносин, їх права й обов'язки, порядок і методи здійснення фінансової діяльності й т. п.
Адміністративне регламентування передбачає надання прав регулювання фінансових відносин органам державного управління. Головною формою розроблення фінансової політики є законодавче регламентування фінансових відносин, оскільки воно ставить фінансову діяльність на стабільну правову основу, що робить стійкою й фінансову політику.
- Види фінансової політики
Залежно від ступеня законодавчого або адміністративного регламентування фінансових відносин, що характеризується тією часткою доходу, що розподіляється й споживається відповідно до діючих законів або адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:
- жорсткої регламентації;
- помірної регламентації;
- політику мінімальних обмежень.
Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, встановленими законами або адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки й відповідної їй фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні й фізичні особи. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.
Помірна регламентація здійснюється в законодавчій формі й охоплює обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному й страховому ринках. Помірна регламентація може урівноважити інтереси держави й суспільства взагалі й інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності й разом з тим дає можливість державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.
Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб'єктів підприємницької діяльності й громадян в ефективному господарюванні. У цьому випадку в основному регламентуються тільки взаємини з державою, які на додачу зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин у таких умовах регламентується на договірних засадах між окремими суб'єктами.
Поточна фінансова діяльність держави відображає тактику реалізації фінансової політики, її основним знаряддям є бюджет. Його структуризація за джерелами формування доходів і напрямками фінансування витрат, за рівнями адміністративно-територіального поділу характеризує ту або іншу фінансову політику.
Залежно від завдань, на вирішення яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:
- політику стабілізації;
- політику економічного зростання;
- політику стримування ділової активності.
Політика стабілізації спрямована на підтримку макроекономічної рівноваги на основі постійних обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація базується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при постійних пропорціях розподілу й перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить істотно відрізняються одна від іншої. Перша – це політика стабілізації після економічного спаду, що має стимулюючий характер. Друга – політика стабілізації в період економічного підйому, що має обмежувальний напрямок.
Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП із урахуванням його потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів і забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватися трьома основними способами – через зростання державних витрат, зниження рівня оподатковування й проведення політики «дешевих грошей». Використання державних витрат як стимулу зростання ВВП відображає прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподатковування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» полягає в мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.
Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризі надвиробництва або недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими ж способами, як і політика економічного зростання, тільки у зворотному напрямку – скорочення державних витрат, підвищення рівня оподатковування, встановлення високих процентних ставок за кредитами.
За характером реалізації фінансова політика поділяється на дискреційну й недискреційну.
Дискреційна політика передбачає здійснення державою певних заходів, спрямованих на реалізацію фінансової стратегії й тактики. Конкретні заходи, що стимулюють або стримують, застосовуються відповідно до ситуації, що складається сьогодні в економіці й фінансах. Без здійснення цих заходів ситуація покращитися не може.
Недискреційна політика полягає у використанні певних фінансових інструментів — «вмонтованих стабілізаторів», які автоматично регулюють ситуацію в економіці.
Функції «вмонтованих стабілізаторів» виконують насамперед податки, а також соціальні державні виплати, різні субсидії. Разом з тим повної збалансованості за допомогою «вмонтованих стабілізаторів» досягти важко. Тому у фінансовій практиці використовуються одночасно й «вмонтовані стабілізатори», і засоби дискреційної політики.
Дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності держави на кожному етапі й правильності ухвалених рішень, її формування починається із чіткого визначення цілей і постановки обґрунтованих завдань. Виходячи із цього, здійснюється вибір типу фінансової політики – тверда або помірна регламентація, або політика мінімальних обмежень, дискреційна або «вбудованих стабілізаторів». На цій основі вибираються напрямки реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які – фіскальної політики) і інструменти реалізації, і способи забезпечення координованості їх дій.
На основі сформованої політики здійснюються конкретні заходи в сфері фінансів. При цьому дуже важливо забезпечити дієвість фінансових інструментів, адже результативність фінансової політики залежить як від її обґрунтованості, так і від того, як реалізуються механізми її здійснення. У зв'язку із цим вкрай важливим є контроль за ходом реалізації виробленої фінансової політики. Фінансові відносини й фінансова діяльність настільки складні й багатофакторні, що будь-які зміни в економічному середовищі можуть або змінити дію фінансових інструментів, або спрямувати їх в інший бік. Це, у свою чергу, може привести до зовсім інших результатів порівняно з тими, які очікувалися від даної фінансової політики.