Харківський національний університет внутрішніх справ

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаної літератури і джерел
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

ВИСНОВКИ




Процес формування вищої юридичної освіти в українських губерніях Росії впродовж XIX ст. проходив головним чином під впливом владних державних інститутів у руслі реалізації імперської освітньої політики. Першими на українських землях університетами, які готували фахівців у галузі юриспруденції, були Харківський (1804 р.), Київський (1834 р.) і Новоросійський (1865 р.).

У ХІХ ст. правове регулювання як вищої освіти в цілому, так і вищої юридичної освіти здійснювалося відповідно до двох моделей. Переважаючою можна вважати імперативну або зобов’язальну модель. Нормативною базою, яка регулювала суспільні відносини у сфері університетської освіти, були статути університетів. Специфіка і особливості правового становища Харківського, Київського і Новоросійського університетів полягала у виданні урядом нормативно-правових актів, що регулювали окремі питання освітньої діяльності. Важливою особливістю правового регулювання вищої юридичної освіти можна вважати її своєрідну стандартизацію, тобто визначення, за допомогою відповідних норм, обов’язкового для викладання кола дисциплін, спеціального комплексу вимог до змісту навчального процесу. На практиці це вело до створення необхідної кількості професорських кафедр і викладацьких посад. Позитивна значущість стандартизації як складового елемента регулювання вищої юридичної освіти полягала, перш за все, у визначенні конкретного циклу навчальних дисциплін для юридичних факультетів університетів, за допомогою чого державою фактично задавався вектор розвитку юридичної науки. Окрім цього, така уніфікація в масштабах держави стимулювала ефективне функціонування інституту державної служби, встановлюючи в переліку обов’язкових дисциплін ті, які були необхідні для підготовки потрібних державі фахівців, чиновників певного рівня і роду державної служби.

У перші десятиліття XIX ст. юридичній освіті був притаманний етико-філософський характер. Великий блок філософських дисциплін відігравав у викладанні права визначальну роль. З 1820-х і 1830-х роках цей освітній стандарт зазнав опали. Поступово з навчальних планів зникли такі дисципліни, як природне право, статистика європейських держав, право знатних народів. Кодифікування законодавства і видання Зводу законів Російської імперії сприяли переорієнтації юридичної освіти на вузькопрофесійну підготовку кадрів. Новий етап в історії регламентації державної підготовки юристів характеризувався утилітарною метою – «подготовка юношества к различным родам государственной службы». У переліку дисциплін, встановлених Міністерством народної освіти для юридичних факультетів, знаходилися ті, які були важливі для підготовки фахівців, необхідних державі. І це стимулювало розвиток інституту цивільної служби. З появою Загального університетського статуту 1863 р. збільшилася кількість навчальних дисциплін на юридичних факультетах, був посилений блок історико-правових і галузевих наук. Буржуазні реформи, що проводилися в країні, обумовили бурхливе зростання досліджень у галузі права і сприяли розвитку юриспруденції.

Другорядну, доповнюючу роль відігравала диспозитивна модель правового регулювання. Незважаючи на вирішальну роль державної влади у регламентації вищої юридичної освіти, в різні періоди університетам надавалася можливість тією або іншою мірою брати участь в організації навчально-освітньої системи, за допомогою нормотворчої діяльності, виробленні локальних нормативних документів, що регулювали навчальний процес на юридичних факультетах і в ліцеях. Це стимулювало розвиток механізмів внутрішньої саморегуляції юридичної освіти.

Особливе місце в системі вищої юридичної освіти посідали специфічні заклади – ліцеї, зокрема Ніжинський і Рішельєвський, перед якими була поставлена суто утилітарна мета. У межах своїх повноважень і ґрунтуючись на державно-владних приписах, ліцеї брали участь у нормотворчій діяльності, що знаходило відображення в оглядах викладання наук та навчальних планах. Правова регламентація діяльності цих закладів здійснювалась на тих же засадах, що і регулювання освіти в цілому.

Склад і розподіл кафедр у юридичному ліцеї князя Безбородька і на юридичному відділенні Рішельєвського ліцею вказували на практично-спеціальний характер цих вищих навчальних закладів. Вони, по суті, займали проміжне становище між гімназіями та університетами. І хоча ліцеї вважалися вищими навчальними закладами, їх випускники не мали після закінчення тих же прав при вступі на службу, що випускники університетів.

Регламентація процесу наукової атестації і підготовки професорсько-викладацьких кадрів була одним із напрямів освітньої політики держави, яка ставила собі за мету забезпечити вищі навчальні заклади кваліфікованими науково-педагогічними кадрами. Наукова атестація кадрового складу університетів сприяла поступовому включенню цих посад в систему державної служби, здобуттю права на набуття відповідного класного чину.

Університети стояли біля витоків створення всіх чотирьох проектів Положень про присудження наукових ступеніві. Пропозиції університетів враховувалися при розробці нормативних актів у галузі атестації наукових кадрів. Запити і клопотання Рад університетів слугували підставою для видання розпоряджень і постанов Міністерства народної освіти у цій сфері. Найбільш плідною була діяльність у цьому напрямку Харківського університету, який надсилав до Міністерства численні проекти і пропозиції.

Університети українських губерній Росії використовуючи право, надане їм Положеннями про присудження наукових ступенів та уставами університетів, видавали локальні правові акти щодо порядку присудження цих ступенів, строків проведення іспитів та вимог до здобувачів.

Упродовж XIX ст. чітко простежується тенденція до збільшення кількості наукових спеціальностей або розрядів наук, з яких можна було здобути наукові ступені на юридичних факультетах. Більш окреслена їх спеціалізація. До 1819 р. в Харківському університеті три здобувачі отримали ступінь магістра або доктора зі спеціальності «право російське». Згідно з Положенням 1819 р., запроваджувалося п’ять «класів наук». До кінця ХІХ ст. на юридичних факультетах присуджували наукові ступені по семи «розрядам наук». Поступове збільшення кількості наукових спеціальностей стало наслідком розвитку самих наук. Розряди в основному відповідали розподілу кафедр на юридичних факультетах. Диференціація наукових дисциплін сприяла своєчасному перегруповуванню цих кафедр. Це допомагало вдосконаленню викладання і дозволяло враховувати потреби підготовки наукових кадрів [81].131 Університети українських губерній Росії у досліджуваний період за кількістю присвоєних наукових ступенів посідали провідне місце в загальноросійському масштабі. Так, з 1804 до 1864 р. Харківський університет посідав четверте місце, а з 1864 р. Київський університет зайняв третю позицію серед вищих освітніх установ Росії за цим показником.

Наприкінці XIX ст. існувало декілька напрямків у підготовці професорсько-викладацьких кадрів як усередині країни, так і за кордоном. Проте, незважаючи на певний прогрес у цьому напрямі, зростаючі потреби вищої юридичної освіти в науково-педагогічних кадрах задовольнялися не повністю. Кількість вакантних кафедр на юридичних факультетах університетів українських губерній Росії в той час була досить значною – від 20 до 50 %.

Провідна роль держави і її вплив на освіту взагалі і вищу юридичну освіту зокрема супроводжувалися деякими негативними наслідками, такими, як обмеження ініціативи і незалежності, змістовна звуженість викладання тощо. Суттєвим недоліком була відсутність продуманої стратегії законодавчої політики уряду, єдиної програми заходів у сфері правового регулювання вищої освіти і науки. Зміни в урядовій політиці трансформували ставлення до освіти та науки. Це знаходило прояв у численних реформах та контрреформах.

Незважаючи на зазначені недоліки, які скоріше слід віднести до системних проблем, вищими навчальними закладами українських губерній Росії готувалися кваліфіковані юридичні кадри. Йдеться як про фахівців-теоретиків високого рівня, так і юристів, що заповнювали вакансії державної служби і приватної практики.

Модернізація правового регулювання сучасної вищої освіти та науки України вимагає значних різновекторних зусиль. Перш за все, необхідне врахування історичного досвіду розвитку цієї складової освітньої сфери, використання та збереження того позитивного досвіду, який пройшов випробування часом та успішно працює у сучасних умовах. По-друге, вкрай необхідне глибоке вивчення, аналіз та використання існуючих досягнень у сфері правового регулювання діяльності закордонної вищої школи. Міжнародний досвід потребує обачливого втілення та обов’язкового врахування національних особливостей та традицій, але ж звертання до нього сьогодні, в умовах активних євроінтеграційних процесів, здається своєчасним і ґрунтовним.

Безпосередньо у освітянській сфері потребує, на наш погляд, значної уваги та своєчасного правового врегулювання такі напрями діяльності вищої школи як:
  • правовий статус та взаємовідносини з державою та суспільством навчальних закладів різних форм власності;
  • рівень автономності та відповідальності перед суспільством вищих навчальних закладів;
  • розширення повноважень місцевих органів влади у сфері вирішення освітянських питань, зокрема, проблеми ліцензування та акредитації внз;
  • питання підготовки, перепідготовки та головне – організації підвищення кваліфікації викладацького корпусу.

В цілому ж необхідно зазначити, що модернізація системи правового регулювання вищої освіти та науки повинна йти не в напрямку зменшення ролі держави, що врешті решт може привести до падіння рівня і якості підготовки фахівців. Скоріше більш ефективним є шлях систематизації існуючих законів та норм, що до діяльності вищої школи, регламентації ключових напрямків діяльності освітянської системи при одночасному зростанні ролі та відповідальності самих учасників освітнього процесу, перш за все вищих навчальних закладів. Ефективність правового регулювання вищої юридичної освіти і науки неабиякою мірою залежить від знання і розумного використання власного історичного досвіду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ


  1. Академические списки Императорского университета св. Владимира (1834–1884). – К.: Тип. ун-та, 1884. – 200 с.
  2. Акт лицея князя Безбородько и Нежинской гимназии (22 июня 1850 г.). – К.: Тип. ун-та, 1850. – 90 с.
  3. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
  4. Алексеева И.Ю. Развитие юридического образования в России в XVIII – начале XX века: Дис. ... канд. ист. наук: 07.00.02. – СПб., 2000. – 172 с.
  5. Андреевский И. Благоустройство и благочиние // Энциклопедический словарь. – СПб.: Типо-литография И.А.Эфрона, 1891. – Т. IV. – С. 58–60.
  6. Атестати про закінчення Харківського університету. – ДАХО, ф.667, оп. 286, спр. 8, арк. 2.
  7. Атестати про закінчення Харківського університету. – ДАХО, ф.667, оп. 286, спр. 66, арк. 2.
  8. Афонюшкина А.В. О правительственной политике России в 20 – 40-х годах XIX с. в области университетского образования // Российские университеты в XVII– XX вв.: Сб. науч. ст. – Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. ун-та, 1993. – С. 3–17.
  9. Багалей Д.И. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования: 1805–1905. – Х.: Тип. Дарре, 1906. – 329 с.
  10. Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета: по неизданным материалам. – Х.: Паровая Тип., 1898. – Т. I. (1802–1815). – 1204 с.
  11. Бороздин И.Н. Университеты в России в первой половине XIX в. – Б.м. – Б.г. – 140 с.
  12. Бузескул В. История Харьковского университета при действии устава 1884 г. (с 1884 г. по 1905 г.). – Х.: Тип. Дарре, 1905. – 89 с.
  13. Бунге Н. О современном направлении русских университетов и о потребностях высшего образования // Русский вестник. – 1858. – № 4. – Кн. I. – С. 311–330.
  14. Бунге Н. Об устройстве учебной части в наших университетах // Русский вестник. – 1859. – № 10. – С. 441–488.
  15. Ведомости о деятельности и состоянии наших учебных заведений. Университеты // Журн. МНП. – 1867. – Ч. СХХХІV. – С.329–341.
  16. Ведомости о деятельности и состоянии наших учебных заведений. Университеты // Журн. МНП. – 1871. – Ч. СLІV, отд. IV. – С.20–41.
  17. Ведомости о деятельности и состоянии наших учебных заведений. Университеты // Журн. МНП.– 1876. – Ч. СLXXXV, отд. IV. – С.59–76.
  18. Ведомости о деятельности и состоянии наших учебных заведений. Университеты // Журн. МНП.– 1877. – Ч. СІXC, отд. IV. – С.35–51.
  19. Ведомости о деятельности и состоянии наших учебных заведений. Университеты // Журн. МНП.– 1878. – Ч. СC, отд. IV. – С.30–38.
  20. Владимирский-Буданов М.Ф. История Императорского университета св. Владимира. – К.: Тип. ун-та, 1884. – Т. I.– 674 с.
  21. Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – СПб.: Типо-литография И.Н.Кушнерева, 1907. – 694 с.
  22. Владимирский-Буданов М.Ф. Пятидесятилетие Императорского университета св. Владимира, 1834–1884. Речь. – К.: Тип. ун-та, 1884. – 59 с.
  23. Воробьев В.А. К истории наших университетских уставов // Русская мысль. – 1905. – № 12. – С. 1–10.
  24. Галкин К.Т. Высшее образование и подготовка научных кадров в СССР. – М.: Наука, 1958. – 176 с.
  25. Герье В.И. Университетский вопрос // Вестник Европы. – 1873. – № 4. – С.818–836.
  26. Глухов А.Г. У истоков // Высшее образование сегодня. – 2002 – № 9. – С. 5–13.
  27. Государственное устройство и управление Российской империи. – Одесса: Тип. «Техник», 1912. – 258 с.
  28. Дрошин П. Юристы в университете // Отечественные записки. – 1879. – № 5, отд. II. – С. 1–25.
  29. Дыновский К. Задачи цивилистического образования и значение его для гражданского правосудия. – Одесса: Славянская Тип., 1896. – 164 с.
  30. Емельянова И.А. Историко-правовая наука России XIX с.: история русского права. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1988. – Ч. 2. – 155 с.
  31. Журнал Министерства народного просвещения. – СПб., 1834–1898.
  32. Загурский Л.Н. Опыт истории юридического факультета Императорского Харьковского университета. – Х.: Типо-литография М.Зильбербера, 1906. – Вып. I. – 162 с.
  33. Загурский Л.Н. Опыт истории юридического факультета Императорского Харьковского университета. – Х.: Тип. Дарре, 1906. – Вып. II. – 34 с.
  34. Загурский Л.Н. Опыт истории юридического факультета Императорского Харьковского университета. – Х.: Тип. Дарре, 1907. – Вып. III. – 70 с.
  35. Загурский Л.Н. Опыт истории юридического факультета Императорского Харьковского университета. – Х.: Тип. Дарре, 1907. – 162 с.
  36. Записки Харьковского университета 1880 г. – Х.: Тип. ун-ту, 1882. – Т. I. – 176 с.
  37. Звіт про стан Харківського університету (1833 р.). – ДАХО, ф.667, оп. 286, спр. 188. – 21 арк.
  38. Зипунникова Н.Н. Правовое регулирование университетского образования в России в XVIII – первой половине XIX века: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Екатеринбург, 1998. – 264 с.
  39. Змеев В. Высшая школа в России // Высшее образование в России. – 2002. – № 3. – С. 132–141.
  40. Змеев В. Созидательный смысл эволюции // Высшее образование в России. – 2001. – № 1. – С. 130–141.
  41. Иванов А.Е. Высшая школа в России в конце XIX – начале XX в. – М.: Наука, 1991. – 392 с.
  42. Иванов А.Е. Подготовка дипломированных специалистов в России конца XIX – начала XX в. // Вестник высшей школы. – 1991. – № 3. – С. 74–80.
  43. Иванов А.Е. Ученые степени в Российской империи: истоки и начала // Вестник высшей школы. – 2000. – № 1. – С. 43–47.
  44. Иванов А.Е. Ученые степени в Российской империи: истоки и начала // Вестник высшей школы. – 2000. – № 2. – С. 46-49
  45. Извлечения из исторической записки о состоянии и действиях Ришельевского лицея за 1845–1846 акад.г. // Журн. МНП. – 1846. – Ч. L, отд. официально-учебное. – С.102–108.
  46. Извлечения из исторической записки о состоянии и действиях Ришельевского лицея с июня 1847 г. по июнь 1848 г. // Журн. МНП. – 1848. – Ч. LX, отд. официально-учебное. – С.118–122.
  47. Извлечения из отчета по Императорскому Харьковскому университета за 1834 г. // Журн. МНП. – 1834. – Ч. III, отд. XI. – С. 241–248.
  48. Извлечения из отчета по Императорскому Харьковскому университета за 1863 г. // Журн. МНП. – 1864. – Ч. XXIII, отд. II. – С. 427–468.
  49. Извлечения из отчета по лицею князя Безбородко за 1861 г. // Журн. МНП. – 1862. – Ч. CXVI, отд. I. – С. 131–140.
  50. Извлечения из отчета по Министерству народного просвещения за 1856 г. // Журн. МНП. – 1857. – Ч. XСV, отд. I. – С. 3–146.
  51. Извлечения из отчета по Министерству народного просвещения за 1857 г. // Журн. МНП. – 1858. – Ч. XСVШ, отд. I. – С. 3–138.
  52. Извлечения из отчета по Ришельевскому лицею за 1861 г. // Журн. МНП. – 1862. – Ч. CLXV, отд. I. – С. 210–221.
  53. Извлечения из отчета по университету св. Владимира за 1863 г. // Журн. МНП. – 1864. – Ч. CXXIII, отд. II. – С. 35–104.
  54. Извлечения из протоколов заседаний Совета Императорского Новороссийского университета // Журн. МНП. – 1867. – Ч. СХХХІV, отд. II. – С. 217–219.
  55. Извлечения из протоколов заседаний Совета Императорского Харьковского университета // Журн. МНП. – 1864. – Ч. CXXIII, отд. II. – С. 196–214.
  56. Извлечения из протоколов заседаний Совета Императорского Харьковского университета // Журн. МНП. – 1867. – Ч. СХХХІV, отд. II. – С. 223–227.
  57. Извлечения из протоколов заседаний Совета Императорского университета св. Владимира // Журн. МНП. – 1864. – Ч. CXXIII, отд. II. – С. 215–254.
  58. Извлечения из протоколов заседаний Совета Императорского университета св. Владимира // Журн. МНП.– 1864. – Ч. CXXIV, отд. II. – С. 39–153.
  59. Иконников В.С. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского университета св. Владимира (1834–1884). – К.: Тип. ун-та, 1884. – 816 с.
  60. Императорский Харьковский университет (Отчет за 1816–1817 уч.г.) // Украинский вестник. – 1817. – № 10. – С. 62–75.
  61. Инструкция директору и инспектору Ришельевского лицея // Сб. постановл. по МНП. – 1864. – Т. II, отд. II. – Стб. 1051–1055.
  62. Инструкция директору лицея князя Безбородько // Сб. постановл. по МНП. – СПб.: Тип. Императ. акад. наук, 1864. – Т. II. 1825–1855, отд. II. 1840–1855. – Стб. 1058.
  63. Инструкция ректорам университетов и деканам факультетов // Сб. постановл. по МНП. – СПб.: Тип. Императ. акад. наук, 1864. – Т. II. 1825–1855. Отд. II. 1840–1855. – Стб.1041–1047.
  64. История образования и педагогической мысли в России и за рубежом / Под ред. З.И.Васильевой. – М.: Академия, 2002. – 416 с.
  65. История педагогики и образования. – М.: Творческий центр «Сфера», 2001. – 512 с.
  66. Історія Одеського університету за 100 років (1865–1965). – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1968. – 424 с.
  67. Історико-статистичний опис Харкова і Харківських губерній (1859 р.). – ДАХО, ф.667, оп. 286, спр.122, арк. 15.
  68. Карасевич П.Л. О значении науки права и ее главных задачах // Юридич. вестник. – 1876. – № 10–12. – С. 80–113.
  69. Касательно командировок профессоров университетов с ученой целью // Сб. распоряж. по МНП. – СПб.: Тип. В.С.Балашева, 1881. – Т. V. – С.14.
  70. Київський університет ім. Т.Г.Шевченка. Документи та матеріали. 1834–1984 рр. – К.: Вища школа, 1984. – 189 с.
  71. Київський університет сьогодні (1834–1984). – К.: Вища школа, 1984. – 103 с.
  72. Кинелев В.Г. Высшее образование в России: очерк истории до 1917 г. – М.: НИИ ВО, 1995. – 342 с.
  73. Князев Е.А. Власть отвратительна (загадки российской истории). – М.: Сампо, 2000. – 384 с.
  74. Князев Е.А. Автономия и авторитарность (исторический обзор реформ отечественного высшего образования). – М.: НИИ ВШ, 1991. – 56 с.
  75. Короткий отчет истории Харьковского университета во время правления Імператора Александра III (1881–1894 гг.). – Х.: Тип. ун-та, 1900. – 45 с.
  76. Короткий отчет Новороссийского университета в 1871–1872 гг. – Б.м., 1872. – 24 с.
  77. Короткий отчет о состоянии и действиях Новороссийского университета в 1865–1866 акад.г. – Одесса: Тип. Алексомати, 1866. – 96 с.
  78. Короткий отчет о состоянии и действиях Новороссийского университета в 1866–1867 акад.г. – Одесса: Тип. Алексомати, 1867. – 28 с.
  79. Кричевский Г.Г. Магистерские и докторские диссертации, защищенные на юридических факультетах университетов Российской империи, 1755–1918 гг. Библиографический указатель. – Ставрополь: Сан-Сан, 1998. – 202 с.
  80. Кричевский Г.Г. Ученые степени в дореволюционной России // Ученые степени в России в XVIII – 1918 г.: Сб. науч. с. Вып. I.: Ч. I / РАН, Ин-т рос. Истории, Ставропольский гос. ун-т. – М.; Ставрополь, 1996. – С. 6–39.
  81. Кричевский Г.Г. Ученые степени в университетах дореволюционной России. // История СССР. – 1985. – № 2. – С. 142–183.
  82. Кузнецов Э.В. Философия права в России. – М.: Юрид. лит., 1989. – 205 с.
  83. Куприц Н.Я. У истоков юридического образования в России // Вестник МГУ. Сер. «Право». – 1979. – № 6. – С. 3–13.
  84. Лазарев П.П. Очерки истории русской науки. – М.; Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1950. – 248 с.
  85. Латкин Н.В.Указ // Энциклопедический словарь. – СПб.: Тип. акц. об-ва Брокгауз-Ефрон, 1902. – Т. XXXIV а. – С. 627.
  86. Лицей князя Безбородько – СПб.: Тип. Императ. акад.наук, 1859. – 206 с.
  87. Ляхович Е.С., Ревушкин А.С. Университеты в истории и культуре дореволюционной России. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1998. – 579 с.