Харківський національний університет внутрішніх справ

Вид материала

Содержание

Предмети іспитів на науковий ступінь доктора по юридичному факультету були такими
Кримінальне право
Державне право
Фінансове право
Політична економія
Розділ 4. правове регулювання вищої юридичної освіти в ніжинському і рішельєвському ліцеях
III курсу

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6

Предмети іспитів на науковий ступінь доктора по юридичному факультету були такими:

Юридичні науки. Предмети іспитів: 1. Цивільні закони (загальні, особливі і місцеві) і судочинство цивільне. 2. Кримінальні і поліцейські закони і кримінальне судочинство. 3. Римське право. 4. Енциклопедія законознавства.

Політичні науки. Предмети іспитів: 1. Державні закони Російської імперії і найважливіших європейських держав, загальнонародне правознавство і дипломатія. 2. Закони про фінанси і закони благоустрою і благочинності. 3. Енциклопедія законознавства. 4. Політична економія і статистика.

Згідно з Положенням про іспити на наукові ступені 1864 р. стало більше розрядів наук, з яких можна було отримати ступінь магістра на юридичному факультеті [231].^⁸³ Ті ж розряди поширювалися і на здобувачів докторського ступеня, а саме:

Цивільне право. Головні предмети: цивільне право, судовий устрій і судочинство. Другі предмети : римське право.

Кримінальне право. Головні предмети: кримінальне право, судовий устрій і судочинство. Другі предмети: частина поліцейського права: про попередження і припинення злочинів.

Державне право. Головні предмети: державне право. Другі предмети: міжнародне право.

Поліцейське право. Головні предмети: поліцейське право. Другі предмети: політична економія.

Фінансове право. Головні предмети: фінансове право. Другі предмети: політична економія.

Міжнародне право. Головні предмети: міжнародне право. Другі предмети: державне право.

Політична економія. Головні предмети: політична економлячи. Другі предмети: фінансове право або поліцейське право за вибором претендента.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Регламентації Міністерства духовних справ і народної освіти зазнало в 1827 р. стилістичне оформлення дисертацій. У розпорядженні міністра «Про те, щоб зверталася увага на стиль кандидатських дисертацій» критиці було піддано кандидатську дисертацію дійсного студента Харківського університету, в «слоге рассуждений» якої «мало видно искусства», немає переходів від одних частин твору до інших, багато іноземних слів уживається без особливої потреби [148].^⁸⁴

Наприкінці 1840-х – на початку 1850-х рр. у зв’язку з революційними подіями в багатьох західних державах увагу Міністерства привернув змістовний бік дисертаційних робіт, що захищалися. У 1850 р. були видані «Правила для спостереження за духом і спрямуванням дисертацій», які зводилися до таких основних засад: «вере и спасительным истинам христианства, … уважение к законным властям и повиновение отечественным постановлениям, …добрым нравам и личной чести всех и каждого» [243].^⁸⁵ На основі зазначених правил було видано циркулярну пропозицію «Відносно дисертацій на наукові ступені» (1850 р.), відповідно до якої «благонамеренного содержания» повинні бути не лише дисертації, але і витягнуті із них тези [210].^⁸⁶

Як бачимо, в першій половині XIX ст. поступово сформувався режим охоронної цензури дисертацій, який стосувався як їх оформлення, так і змісту [44, с. 46].^⁸⁷

* * *

Правове регулювання атестації наукових кадрів в XIX ст. булоявлялося важливим напрямом державної політики у галузі вищої освіти і науки. Присудження наукових ступенів на юридичних факультетах Харківського, Київського і Новоросійського університетів здійснювалося на основі спеціальних положень 1819, 1837, 1844, 1864 рр. та інших нормативних документів, що видавалися Міністерством народної освіти – університетських статутів, розпоряджень, постанов та ін. У обсязі наданих прав університети так само регламентували процес наукової атестації. Вони виступали із своїми проектами положень, які потім становили основу законопроектів про наукову атестацію кадрів. Факультетські колегії видавали локальні нормативно-правові акти, які регулювали окремі питання присудження наукових ступнів. Саме в університетському середовищі відбувалася акумуляція найбільш передових ідей у галузі порядку присудження наукових ступенів. З повною впевненістю можні стверджувати, що дві моделі правового регулювання – імперативна та диспозитивна були притаманні і процесу правового регулювання наукової атестації в університетах і на юридичних факультетах зокрема.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На юридичні факультети університетів у XIX ст. припадало від 25 % до 30 % всіх захищених у Росії дисертаційних робіт. Університети українських губерній Російської імперії за кількістю присуджених наукових ступенів займали провідне становище в загальноросійському масштабі.

3.2. Правове регулювання підготовки і комплектування

науково-педагогічних кадрів на юридичних факультетах

університетів

Одним із напрямів регламентації вищої освіти і науки було правове регулювання підготовки і комплектування професорсько-викладацького корпусу, формування його правового статусу. З моменту заснування першого в українських губерніях Росії Харківського університету і надалі, після відкриття Київського і Новоросійського університетів, нагальною залишалася проблема підготовки вітчизняних науково-педагогічних кадрів і заміщення вакантних кафедр. Усі ці питання повною мірою мали відношення до юридичних факультетів університетів.

Рада Харківського університету прикладала чимало зусиль для того, щоб залучити до викладання видатних наукових того часу і забезпечити викладання по вакантних кафедрах [9].^⁸⁸ Російських учених, які б задовольняли вимоги для заняття посади професора, було недостатньо. За Статутом Харківського університету 1804 р., у разі, коли «место профессора сделается праздно», кандидат на посаду, що звільнилася, повинен був представити свої твори, «общее рассуждение о науке, о которой идет дело, о предметах оной, о ее пространстве, успехах, о настоящем ее состоянии, удобнейшем способе ее преподавать…» [301].^⁸⁹

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Відряджання університетами молодих учених за кордон залишалося суттєвим способом підготовки професорів для юридичних факультетів. У Харківському університеті в 1841 р. закордонне відрядження отримав професор Г.С.Горденков, який був направлений до Німеччини, Франції і Італії «для наблюдения успехов правоведения в тамошних университетах» [200]. ^⁹⁰

У 1842 р. міністр народної освіти, стурбований проблемою підготовки вітчизняних науково-педагогічних кадрів і заміщення вакантних кафедр, звернувся до імператора з проханням про необхідність «…отправления некоторого числа молодых людей в чужие края, для усовершенствования по разным частям университетского преподавания» за счет «…экономической суммы университета» [162]. ^⁹¹

За даними Міністерства народної освіти, в 1843 р. з юридичного факультету університету св. Володимира були направлені за кордон з ученою метою такі викладачі: Н.І.Пілянкевич – в університети Німеччини, Франції, Англії для удосконалення в енциклопедії законознавства; К.І.Вернадський – з метою вивчення викладання політичної економії і статистики в Німеччині, Франції, Бельгії, Англії і Голландії [201].^⁹²

Основним компонентом правового статусу викладачів університетів був зв’язок із державною службою, що було закономірним через утилітарну функцію університетів і їх державне походження. Тому законодавець врегулював питання щодо службових прав, які мали молоді люди, що відряджалися за кордон з науковою метою. У зв’язку з цим становить інтерес Височайше затверджена думка Державної Ради 1846 р. Особи, які закінчили університет, здобули науковий ступінь і відправлялися за кордон, вважалися прийнятими на дійсну державну службу. Весь час перебування у відрядженні зараховувався їм як час знаходження на цій службі. Так само і тим особам, які до наукового відрядження перебували на державній службі, час перебування в чужих краях зараховувався в дійсну службу «по той части, по которой они служили» [141].^⁹³

Наукові відрядження російських молодих наукових відігравали важливу роль у підготовці кваліфікованих вітчизняних науково-педагогічних кадрів. За словами міністра народної освіти С.С.Уварова, ці наукові подорожі були являлися «непрерывной и живой связью между отечественной образованностью и развитием наук в Европе и постоянно поддерживают русское ученое сословие и русские университеты на высоте знаний народов, опередивших Россию некогда на стезе образования» [311].^⁹⁴

Революційні події в Європі кінця 1840-х рр. на деякий час припинили закордонні наукові відрядження і призвели до заборони запрошувати в російські університети на вакантні кафедри іноземних наукових. Ряд іноземних професорів залишив викладацьку роботу в університетах. Підготовка науково-викладацьких кадрів у цей період стала виключно прерогативою університетів. Багато кафедр ставали вакантними, що негативно позначалося на навчальному процесі.

Ситуація, що склалася у середині 50-х років XIX ст., змусила Міністерство народної освіти вдатися до випробуваного засобу – відновити запрошення іноземних наукових на вакантні посади професорів і направлення своїх стипендіатів за кордонордон для науково-педагогічного вдосконалення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

З 1864 до 1884 р. на юридичному факультеті Харківського університету було прийнято в професорські стипендіати 36 осіб [35].^⁹⁵ Юридичний факультет Харківського університету вважав, за необхідне кожного молодого викладача направляти за кордон хоча б на один рік для ознайомлення із методами викладання науки, в якій він спеціалізується, в закордонних університетах [35].^⁹⁶ У 1868 р. юридичний факультет Харківського університету відрядив за кордон стипендіатів О.М.Стоянова і М.І.Стельмаховича; у 1870 р. – доцентів Л.Є.Владімірова і П.П.Цитовича; у 1872 р. – доцента К.К.Гаттенбергера; у 1874 р. – доцента М.М.Алексієнка; у 1876 р. – стипендіата К.В.Василенко; у 1877 р. – доцента Л.М.Загурського; у 1879 р. – доцента М.О.Куплеваського; у 1880 р. – доцента В.П.Даневського; у 1882 р. – доцента К.М.Яроша; у 1884 р. – кандидата І.М.Собестіанського і магістранта М.К.Косовського. Окрім названих молодих викладачів закордонні відрядження одержували професор І.П.Сокальський (1867 р.), доцент А.М.Стоянов (1868 р.), професор Л.Є.Владіміров (1878 р.), професор І.І.Дітятін (1883 р.) [35].^⁹⁷

Університет св. Володимира направив у закордонне відрядження професора М.К.Ренненкампфа з історії європейського права, професора Г.М.Цехановецького з політичної економії і статистики. З 1864 до 1884 р. при університеті св. Володимира як професорські стипендіати для приготування до професорського звання були залишені 24 студенти [1].^⁹⁸

Усвідомлюючи важливість і користь відряджень викладачів за кордон з метою поповнення наукових знань і ознайомлення із з методами викладання і з успіхами наук в інших країнах, Міністерство народної освіти вважало, що «интерес преподавания в университете должен стоять на первом месте». На керівництво факультетів покладався обов’язок «обеспечивать непрерывность преподавания», здійснюючи заміну в навчальному процесі тих викладачів, які прямували в наукові відрядження [269].^⁹⁹

Інститут професорських стипендіатів у другій половині XIX ст. став важливою складовою частиною вітчизняної системи підготовки наукових кадрів. З його допомогою університетські кафедри поповнювалися викладачами високої кваліфікації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Як бачимо, найбільшу популярність серед професорських стипендіатів мали кафедри поліцейського права, енциклопедії права і історії філософії права, римського права і державного права.

* * *

Регулювання системи підготовки педагогічних кадрів для юридичних факультетів університетів у XIX ст. здійснювалося в рамках загальної правової регламентації вищої освіти і науки через Міністерство народної освіти, управління навчальних округів. Протягом XIX ст. були випробувані різні форми підготовки кадрів для поповнення науково-педагогічного корпусу вищих навчальних закладів. Однією з них було відряджання молодих наукових за кордон з метою ознайомлення з методами викладання юридичних дисциплін і підвищення наукової кваліфікації в іноземних університетах. За архівними матеріалами Міністерства народної освіти встановлено, що з 1808 до 1860 р. за кордон було відряджена 134 особи з усіх російських університетів. Проте остаточно проблему заміщення вакантних кафедр на юридичних факультетах розв’язати не вдалося. З кінця 60-х рр.. XIX ст. найбільш припустимим способом стало так зване залишення при університеті для підготовки до професорського звання, що якоюсь мірою відповідало сучасній аспірантурі. За весь час діяльності системи наукової підготовки кадрів на юридичних факультетах університетів українських губерній Росії було підготовлено багато кваліфікованих викладачів і видатних наукових-юристів, створено оптимальну і міцну законодавчу базу, що регламентувала підготовку науково-педагогічних кадрів.

РОЗДІЛ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСВІТИ В НІЖИНСЬКОМУ І РІШЕЛЬЄВСЬКОМУ ЛІЦЕЯХ

У ХІХ СТ.

Проголошення Україною незалежності дало поштовх реформуванню всіх сторін суспільного життя. Насамперед це торкнулося системи освіти. Однією з ознак оновлення української освіти стала поява навчальних закладів нового типу, таких, як ліцеї [308].^¹⁰⁰ Слід зауважити, що ліцеї для України явище не зовсім нове. Традиції вітчизняної ліцейської освіти були закладені ще в XIX ст. Становить інтерес діяльність ліцеїв українських губерній Росії, які займалися підготовкою фахівців у галузі юриспруденції. Це особливо актуально сьогодні у зв’язку із зростанням популярності професій юридичного напряму в Україні.

Видається доцільним проаналізувати правове становище юридичного ліцею князя Безбородька і Рішельєвського ліцею в XIX ст., законодавче регулювання в них навчально-освітньої діяльності.

Про існування цих навчальних закладів на території українських губерній Росії дуже мало написано у науковій літературі [308],^¹⁰¹ а правовий аналіз їх діяльності у XIX ст. ще досі не проводився дослідниками.

Ініціатива створення ліцеїв у Росії часто належала місцевому дворянству. Історико-правові документи свідчать про те, що в 1805 р. пропозиція про створення ліцею або гімназії вищих наук надійшла від графа І.А.Безбородька [302].^¹⁰² Він просив у царя дозволу відкрити в Ніжині навчальний заклад, де б навчалися діти незаможних дворян і молоді люди з інших станів.

Ініціатором створення ліцею в Одесі, якому було дано назву «по имени Дюка де-Ришелье, который управлял тамошним краем», стало Міністерство народної освіти. Про це свідчить доповідь імператору міністра народної освіти [155].^¹⁰³

Діяльність Ніжинського і Одеського ліцеїв справила значний вплив на розвиток культурного і громадського життя цих міст і прилеглих до них регіонів [308].^¹⁰⁴ Ці два ліцеї були фактично вищими навчальними закладами і одночасно з Харківським і Київським університетами здійснювали в XIX ст. в українських губерніях Росії підготовку фахівців у галузі юриспруденції.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Студенти III курсу ліцею складали остаточні іспити. Відповідно до § 20 Правил, вони проводилися з предметів, пройдених не тільки на III курсі, а й протягом усього строку навчання в ліцеї. Виходячи з цього головними предметами на останньому курсі були:

богослов’ябогослов’я;
кримінальні закони;
кримінальне судочинство;
поліцейські закони;
закони державного благоустрою;
закони про фінанси;
річний та іспитовий твори.

Додатковими предметами були російська словесність, російська історія, французька або німецька мови, російська і загальна статистика [241].^¹⁰⁵

На остаточних іспитах для отримання атестата із правом на чин XII класу необхідно було одержати з головних предметів мінімум 45 і максимум 55 балів, для отримання атестата з з правом на чин XIV класу – мінімум 33 і максимум 44 бали. Сума балів з додаткових дисциплін для отримання атестата зіз правом на чин і XII, і XIV класів мала дорівнювати мінімум 12 балів [241].^¹⁰⁶

Як додаток інспектор ліцею надавав відомості про поведінку кожного студента (§ 49). На підставі всіх даних Рада ліцею давала свій висновок «об удостоении студентов I и II урсов перевода из низшего курса в высший, а студентов III курса – аттестатов» [241].^¹⁰⁷

Як бачимо, Правила ліцею князя Безбородька встановлювали чітку рейтингову іспитову систему. Час і порядок іспитів визначалися розкладом, який складався заздалегідь і затверджувався Радою ліцею [241].^¹⁰⁸ Річні іспити приймалися в «комітетах», що складалися з викладача і професора під головуванням директора або інспектора ліцею. Остаточні іспити проводилися в засіданні Ради ліцею [241].^¹⁰⁹

Іспити в ліцеї князя Безбородька були усні і письмові. Порядок складання усних іспитів регламентували §§ 29–30 Правил. Вони проводилися за квитками, складеними відповідно до програм навчальних курсів. На іспиті студент міг користуватися цими програмами [241].^¹¹⁰ Письмовий іспит був розділений на дві частини: щорічний твір за темою, запропонованою професором, і «короткого твору», який писався під час усних іспитів на тему, вибрану на свій розсуд [241].^¹¹¹

Оскільки Ніжинський ліцей був державним навчальним Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Статут 1840 р. регламентував правове становище професорсько-викладацького складу ліцею князя Безбородька. Існувало категоричне положення Статуту про те, що ніхто не може бути професором у ліцеї, не маючи, принаймні, ступеня магістра з одного з предметів того факультету, до якого належить предмет, що викладається їм (§ 43). Неможливість задовольнити цю вимогу виявилася в ліцеї від самого початку. На кафедри не знайшлося викладачів з необхідними науковими ступенями. І це не дивно. Того часу і в університетах далеко не всі викладацькі місця були зайняті особами, що мали необхідні наукові ступеніі. Перший склад професорів або, простіше кажучи, виконуючих їх посади, в ліцеї був сформований з тим, щоб згодом підшукати викладачів, з науковим ступенем, потрібним згідно зі Статутом [290].^¹¹² Значна частина ліцейських викладачів у перше десятиліття діяльності юридичного ліцею у Ніжині мала лише науковий ступінь кандидата [290].^¹¹³ Проте вже в 1850 р. із дев’яти викладачів юридичного ліцею шість мали ступінь магістра, як і вимагав § 43 Статуту. Троє з них викладали німецьку і французьку словесність і статистику [290].^¹¹⁴ Отже, переважна кількість юридичних дисциплін велася викладачами, що мали необхідний рівень кваліфікації.

Обов’язок професора ліцею за Статутом 1840 р. полягав у «полном, правильном и благонамеренном преподавании своего предмета» [302].^¹¹⁵ При цьому професор мусив стежити за «успехами в ученом мире науки», яку він викладав. Як бачимо, за Статутом викладацький склад ліцею не вважався, як в університетах «ученым сословием», але певний науковий елемент в його діяльність був закладений. Викладачі ліцею досить активно займалися науково-дослідною роботою. Про це свідчать дані, опубліковані в Журналі Міністерства народної освіти. Однак ці відомості, на наш погляд, не можна вважати повними, оскільки звіти навчальних закладів публікувалися надто нерегулярно. Так, звіти про діяльність ліцею князя Безбородька з 1834 р. до 1864 р. були вміщені в Журналі тільки двічі. У щорічних звітах по Міністерству народної освіти зведення про ліцей обмежувалися статистичними даними по навчальному закладу.

Молоді викладачі, що прийшли в ліцей з науковими ступенями кандидатів, отримували згодом ступені магістрів, а потім і професорів в одному з університетів Росії [290].^¹¹⁶ Наукова атестація викладачів ліцеїв відбувалася на загальних підставах, тобто на основі загальноросійських положень про присудження наукових ступеніві. Ліцейські здобувачі, кажучи сучасною мовою, прикріплялися до одного з університетів для складання іспитів і захисту дисертації на один із наукових ступенів. Так, у 1845 р. О.К.Циммерман захистив в університеті св. Володимира дисертацію «Про стан міських обивателів Росії до кінця XVII ст.», а І.А.Максимович – дисертацію «Про розвиток поняття про злочин в історії російського законодавства» на науковий ступінь магістра [79].^¹¹⁷ Викладач ліцею кандидат М.Х.Бунге захистив в 1847 р. в тому ж університеті дисертацію на ступінь магістра державного права за темою: «Дослідження основ торгового законодавства Петра Великого» [79].^¹¹⁸

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Другий ліцей українських губерній Росії, що мав статус вищого навчального закладу і випускав юристів у XIX ст., знаходився в Одесі. Рішельєвський ліцей виник у 1817 р. з колишнього Дворянського чоловічого інституту (1804 р.). У 1837 р. Рішельєвський ліцей отримав новий Статут, що поклало початок новому періоду його діяльності [303].^¹¹⁹ Згідно зі Статутом, у ліцеї існувало три відділення, в тому числі і юридичне.

Правове становище двох ліцеїв, що знаходилися в українських губерніях Росії в XIX ст. – Ніжинського і Одеського, в основному, схоже. Тому доцільно зупинитися лише на відмінностях.

Найвищим колегіальним органом Рішельєвського ліцею за новим Статутом, як і в Ніжинському ліцеї, була Рада. Але тут вона мала додаткові повноваження:

«исследование упущений профессоров и адъюнктов в исправлении порученных им должностей;
рассуждения о предложениях попечителя о делах училищных, требующих ученых соображений, как-то: об усовершенствовании преподавания наук, об учреждении дополнительных курсов, о принятии в руководство книг и других учебных пособий» [303].^¹²⁰

Перший пункт давав Раді Рішельєвського ліцею право на регулювання діяльності викладачів ліцею в разі неналежного виконання ними своїх обов’язків. Рада в ліцеї князя Безбородька такої компетенції не мала. Аналогічну функцію з нагляду за «упущениями со стороны преподавателей» здійснював в ліцеях директор [303]^¹²¹ ; [302].^¹²²

Другий пункт Статуту Рішельєвського ліцею говорить про консультативну функцію, надану Раді. Попечитель Одеського навчального округу міг звертатися до Ради ліцею за порадами і роз’ясненнями, що стосувалися навчально-освітньої діяльності.

Наступна відмінність, яка існувала відповідно до статутів, полягала в тому, що в Ніжинському ліцеї викладацький корпус складався тільки з професорів, а в Рішельєвському ліцеї в нього входили, окрім професорів, і ад’юнкти (§ 66, 67). Функції останніх були аналогічні до тих, які виконували ад’юнкти в університетах.

Статутом Рішельєвського ліцею запроваджувалося співвідношення між науковим ступенем і викладацькою посадою. «Никто не может быть избран в профессоры и адъюнкты, не имея степени доктора или…магистра того факультета, к которому принадлежит кафедра» [303].^¹²³

Статут 1837 р. і низка постанов Міністерства народної освіти регулювали порядок вступу в Одеський ліцей. Охочі потрапити в число студентів повинні були скласти попередній іспит з предметів гімназичного курсу. Якщо ж претендент мав «схвальний атестат» гімназії, то він приймався в ліцей без вступних іспитів. Виняток становили ті, хто в гімназії не складали іспит з латинської мови. У такому разі вони як вступний іспит повинні були скласти цей предмет [120].^¹²⁴

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
державне право (3 год/тижд.);

історія російського права (3 год/тижд.);
міжнародне право (2 год/тижд.);
закони про повинності і фінанси (2 год/тижд.);
закони благоустрою і благочинності (3 год/тижд.);
цивільне і кримінальне право (4 год/тижд.);
російська словесність (історія російської літератури) (3 год/тижд.);
церковна історія (2 год/тижд.);

Всього 22 години на тиждень [216].^¹²⁵

Із наведеного розподілу навчальних дисциплін видно, що випускники Рішельєвського ліцею отримували юридичну освіту близьку до класичної університетської. Така навчальна програма юридичного відділення ліцею давала йому перевагу перед ліцеєм князя Безбородька в Ніжині.

Окрім відвідувань лекцій і складання іспитів студенти Рішельєвського ліцею згідно зі Статутом 1837 р. займалися написанням творів на теми, пропоновані Радою, за які вони нагороджувалися золотими або срібними медалями [46].^¹²⁶ Рада Рішельєвського ліцею пропонувала для студентів юридичного відділення такі теми наукових творів:

«Виклад історії Риму в часи царів, за стародавніми джерелами, із зверненням уваги на дослідження новітніх критиків»;
«Історичний розвиток Римського спадкового права»;
«Визначення характеруу і розвитку вищих державних установ, що існували на Русі до Петра Великого, і пояснення сенсу змін, проведених Великим перетворювачем російським в системі управління Русі»;
«Система Фрідріха Ліста порівняно з іншими системами політичної економії»;
«Про судові докази в поступовому їх розвитку, починаючи від перших письмових джерел законодавства до видання Зводу законів»;
«Історія установ імператриці Катерини II з показом їх значення відносно попереднього управління, починаючи з державного перетворення Росії Петром Великим»;
«Історичний огляд пам’ятників російського законодавства з часу видання Судебника царя Іоанна IV до видання Укладення 1649 р.»;
«Короткий нарис історії походження і поступового розвитку англійських національних установ до революції 1688 р.» та ін [297].^¹²⁷

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Досить тривалий час ті умови, в яких перебував Рішельєвський ліцей від часу запровадження Статуту 1837 р., цілком відповідали рівню розвитку суспільства і освіти. Ліцей за організацією був близький до університету (3 факультети), навчальні програми, в цілому, відповідали університетським. Проте в нових умовах і до того ж, перебуваючи в перехідному стані через підготовлювану реорганізацію в університет, ліцей опинився у складному становищі. Вихід з нього керівництво Рішельєвського ліцею бачило в реорганізації [297].^¹²⁸ Височайшим указом 1864 р. ліцей було реорганізовано у Новоросійський університет [225].^¹²⁹

* * *

Існування і діяльність ліцеїв в українських губерніях Російської імперії в XIX ст. – Одеського і Ніжинського, справляли великий вплив на розвиток культурного і суспільно-політичного життя. Поряд із Харківським і Київським університетами, ліцеї давали юридичну освіту молодим людям. Провідну роль у правовому регулюванні діяльності Ніжинського і Одеського ліцеїв відігравала держава, видаючи нормативні акти зобов’язуючого і забороняючого характеру, такі як статути, правила, розпорядження, постанови. Важливе значення для викладання юридичних дисциплін мали статути, за допомогою яких здійснювалася стандартизація навчально-освітньої діяльності в ліцеях. Правила, затверджені Міністерством народної освіти, реламентували організаційний бік навчального процесу. Окрім цього, ліцеї в рамках наданих їм повноважень, ґрунтуючись на державно-владних приписах, самостійно вирішували деякі питання навчально-освітньої, що знаходило своє відображення в оглядах викладання наук і навчальних планах. Таким чином, ліцеї, які були поставлені в жорсткі законодавчі рамки, здійснювали правозастосувальну діяльність. Правове регулювання ліцейської освіти здійснювалось в рамках тих самих моделей правового регулювання – імперативної і диспозитивної, що і загальне регулювання вищої освіти.

Причин «незадовільного стану» ліцеїв, які призвели до їх реорганізації, було декілька. Основною з них був брак коштів на утримання ліцеїв. Низька заробітна плата і велике навчальне навантаження професорсько-викладацького складу спричинялися до обезлюднення кафедр. Навчальні програми потребували вдосконалення. Охочі здобути вищу юридичну освіту віддавали перевагу університетам.

Вважаючись вищими навчальними закладами, Рішельєвський ліцей і ліцей князя Безбородька не давали тих же прав, які отримували випускники університетів при вступі на цивільну службу. Ці навчальні заклади, по суті, займали проміжне становище між середніми та вищими навчальними закладами. Необхідність вдосконалення навчальних програм і недостатнє фінансування привели до занепаду і перепрофілювання ліцеїв. Обидва ліцеї були реорганізовані: юридичний ліцей у Ніжині – в історико-філологічний інститут (1875 р.), а Рішельєвський ліцей – у Новоросійський університет (1865 р.).

Ставлячи за мету поширення ґрунтовних знань у галузі вітчизняного законодавства, українські ліцеї підготували значну кількість юристів і виховали плеяду відомих діячів науки і культури [308]. ^¹³⁰

Blog

Харківський національний університет внутрішніх справ

Содержание

Предмети іспитів на науковий ступінь доктора по юридичному факультету були такими: