Опорний конспект лекцій з дисципліни „ фінанси підприємств для студентів підготовки бакалаврів І перепідготовки спеціалістів За спеціальностями: «фінанси І кредит», «облік та аудит», «менеджмент організацій»

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 12

Міністерство освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет имені В.Даля

Институт післядипломної та дистанційної освіти

Северодонецьке відділення

«ЗАТВЕРДЖЕНО»

Директор ІПОДН_____________Плахута Г.А.

«_____»________________2010р.

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

„ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ”

Для студентів підготовки бакалаврів і перепідготовки спеціалістів

За спеціальностями: «фінанси і кредит», «облік та аудит», «менеджмент організацій»

«УХВАЛЕНО»

Методичною радою

Сєвєродонецького відділення Інституту

післядипломної освіти і дистанційного

навчання

Протокол №_____ від_______________

СЄВЄРОДОНЕЦЬК

2010 р.

Конспект підготовлено відповідно до програми з нормативної навчальної дисципліни "Фінанси підприємств", яку включено до навчального плану підготовки бакалаврів та спеціалістів за спеціальностями фінанси, облік та аудит, а також менеджмент організіцій. У ньому висвітлено сутність і організацію фінансів підприємств, організацію розрахунків і кредитування підприємств, формування і розподіл прибутку, оподаткування підприємств, організацію оборотних коштів і фінансування відтворення основних фондів, фінансове планування, методику аналізу фінансового стану, проведення фінансової санації підприємств

Конспект підготовлено старшим викладачем

Струбчевською Г.О.

ЗМІСТ

Розділ 1.СУТНІСТЬ І ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ…………………………………4

Розділ 2.ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ…………………………………………………………….8

Розділ 3.ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА………………………………17

Розділ 4.ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ…………………………………………………………………..23

Розділ 5.ОБОРОТНІ КОШТИ……………………………………………………………………………………… 25

Розділ 6.КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ……………………………………………………………………..34

Розділ 7.ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ……………………………42

Розділ 8.ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………………51

Розділ 9.ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ………………………………………………..57

Розділ 10.ФІНАНСОВА САНАЦІЯ ТА БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ……………………………………..61

Література……………………………………………………………………………………………………………..72

РОЗДІЛ1

СУТНІСТЬ І ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

1.1.Поняття і сутність фінансів підприємств.

Згідно із Законом „Про підприємства в Україні”, підприємство – це суб’єкт господарювання, створений для здійснення підприємницької діяльності на свій страх та ризик, основною метою якого є одержання максимального прибутку та задоволення суспільних потреб членів суспільства. Під фінансами мається на увазі процес руху коштів у виробництві, при розподілі прибутків, перерахуванні податкових платежів у дохід бюджетів різних рівнів, формуванні різноманітних грошових фондів. Всі перелічені процеси мають грошову форму вираження.

Грошовий характер є головною ознакою фінансової сфери,, проте фінанси – це не самі гроші, а грошові відносини, за допомогою яких відбувається розподіл і перерозподіл вартості ВВП, ВНП. У результаті формуються грошові доходи і відбувається їх нагромадження на підприємствах і в державі. Ці доходи використовуються на розширене відтворення і задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У структурі фінансових відносин фінанси підприємства займають визначне місце, тому що обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага. До складу фінансів підприємства можна віднести такі групи грошових відносин

Фінанси підприємств – це економічні відносини, які відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і доходів суб’єктів господарювання у процесі відтворення.

Таким чином, фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів.

Однак грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається у процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у форми фінансових ресурсів.

1.2.Функції фінансів підприємств.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються і виражають свою сутність через такі функції:

формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;
розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх зобов’язань перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного розвитку підприємств;
контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів і процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємстві відбувається під час формування статутного фонду, у процесі розподілу грошових надходжень до основних та оборотних коштів, а також під час використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду нагромадження. У зв’язку з цим поняття „формування” та „розподіл” доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, різноманітних цільових фондів. Таким чином, фінанси „сигналізують” про виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Отже, фінансам характерна контрольна функція, яка реалізується через внутрішній і зовнішній контроль.

Зовнішній контроль здійснюється державними органами – Казначейством, Податковою адміністрацією і міліцією , Контрольно-ревізійним управлінням (КРУ). Окремі види фінансового контролю здійснюються НБУ, комерційними банками, аудиторами.

Внутрішньо фірмовий контроль здійснюється контрольно-аналітичними підприємствами, бухгалтерією, внутрішніми аудиторами з метою підвищення ефективності роботи.

Обов’язковими передумовами ефективного функціонування фінансів є:

різноманітність форм власності;
свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;
вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;
самофінансування підприємств;
правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб’єктів підприємницької діяльності;
обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємства.

1.3. Грошові доходи, грошові фонди, фінансові ресурси підприємств.

Формування грошових коштів починається в момент заснування підприємства, коли утворюється статутний фонд (капітал),подальшому вони інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва.

У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові кошти у вигляді виручки від реалізації продукції. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств; від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладення коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду.

Виручка насамперед використовується на відшкодування витрат на виробництво, просування на ринок і реалізацію продукції, крім того сюди входять частина витрат, безпосередньо не пов’язаних із виробництвом і реалізацією продукції, але необхідних для одержання прибутку. Після відшкодування витрат здійснюється відрахування до амортизаційного фонду, який за своєю економічною природою призначений для простого відтворення основних фондів. Залишкова частина – це прибуток. Прибуток насамперед направляється на виплату податків та інших відшкодувань до бюджетів. Решта розподіляється на цілі накопичення та споживання.

Всі надходження підприємства не носять хаотичний характер. Вони утворюють грошові фонди підприємства.

Грошові фонди – це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці використовується для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд – для фінансування відтворення основних і поза оборотних активів. Резервний фонд – для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.

Кошти підприємства використовуються не тільки у фондовій формі. Так, використання коштів для виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У не фондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Фінансові ресурси підприємства – це грошові нагромадження та доходи, які знаходяться в розпорядженні підприємства, створюються у процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб.

Фінансові ресурси підприємств, переважаючою формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають такі характерні ознаки:

фінансові ресурси як у статичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать або державі, або підприємствам, або приватному сектору економіки, або населенню;
фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення;
формування і використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами.

За джерелами формування фінансові ресурси підприємств поділяються на власні та залучені кошти.

Власні кошти підприємства:

статутний фонд;
амортизаційні відрахування;
прибуток.

Залучені кошти підприємства:

позичковий капітал (передається підприємству у тимчасове користування: кредити банків, інших підприємств і т.д.);

бюджетні асигнування (це гроші, які виділяються з бюджету за цільовим призначенням. Вони можуть бути поворотними і безповоротними).

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. Так, підвищення частки власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока частка залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

1.4. Статутний фонд підприємств

Основним джерелом господарської діяльності є статутний фонд, що становить собою сукупність коштів, вкладених у підприємство його власником або власниками. Порядок формування статутного фонду (СФ) або капіталу регулюється законодавством України та установчими документами підприємства.

Статутний фонд державних підприємств відображає суму коштів, виділених державою в момент початку його діяльності і на подальшу його роботу.

У процесі розвитку ринкових відносин в Україні діють такі недержавні організаційно-правові форми господарювання:

- акціонерні товариства (АТ) відкритого і закритого типу;

- товариства з обмеженою (ТОВ(LTD)), додатковою відповідальністю (ТДВ), повні (ПТ) і командитні (КТ) товариства;

- кооперативи.

Для цих підприємств характерні відмінні форми створення статутного капіталу.

Статутний фонд акціонерного товариства складається з номінальної вартості акцій товариства, придбаних акціонерами. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний капітал акціонерного товариства. Він не може бути меншим за розмір, передбачений Законом України „Про господарські товариства”. Статутний фонд акціонерного товариства має становити 1250 мінімальних заробітних плат на момент реєстрації. Внески членів акціонерного товариства на момент реєстрації мають становити 50%.

На забезпечення акцій засновниками можуть бути внесені:

- споруди;

- нематеріальні активи (інтелектуальна власність);

- інші матеріальні цінності;

- кошти в гривнях та іноземній валюті.

Акціонерні товариства мають право збільшувати статутний капітал за рішенням загальних зборів шляхом підвищення номінальної вартості акцій при випуску додаткових акцій. Умова збільшення – повна сплата акцій за капіталом. Збільшення статутного капіталу для покриття збитків не допускається.

Статутний капітал АТ може зменшуватися:

- за рахунок зниження номінальної вартості акцій;

- шляхом купівлі акцій з метою скорочення їх загальної кількості.

Статутний капітал ТОВ (LTD) складається з вартості внесків його учасників у статутний фонд і визначає мінімальний розмір майна товариства – 625 мінімальних заробітних плат. На момент заснування цей статутний фонд повинен бути оплачений не менш ніж 50%, а іншу частину можна погасити на протязі року.

1.5. Основи організації фінансів підприємств

Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинним законодавством.

В основу організації фінансів покладено комерційний розрахунок, який базується на принципах:

саморегулювання;

самоокупності;

самофінансування.

Комерційний розрахунок полягає в постійному порівнюванні витрат та результатів діяльності. Комерційний розрахунок передбачає справжню фінансову незалежність підприємств. Держава не втручається в самостійність прийняття рішень підприємств із приводу фінансової діяльності, але впливає на співвідносини господарюючих суб’єктів за допомогою економічних методів (податкової, амортизаційної, валютної політики).

В умовах ринкових відносин і отримання підприємствами повної самостійності майже у всіх галузях підприємництва принципи організації фінансів повинні забезпечувати прийняття ефективних стратегічних і тактичних фінансових рішень. На їх основі розробляється фінансова політика підприємства, тобто формування власного і залученого капіталів, активів, способів збільшення майна і об’єктів продажу, формування і використання прибутку, оптимізації грошових потоків.

При розробці фінансової стратегії підприємства повинні враховувати такі стратегічні цілі:

максимізація прибутку підприємства;
оптимізація структури капіталу;
досягнення прозорості фінансово-економічного стану підприємства;
забезпечення інвестиційної привабливості підприємства;
створення ефективного фінансового механізму;
використання ринкових способів залучення додаткових фінансових ресурсів.

Реалізація фінансової політики та стратегічних завдань підприємства за допомогою фінансового механізму базується на певних принципах, адекватних сучасним умовам господарювання.

Принципи сучасної організації фінансів підприємств.

1.Принцип плановості – забезпечує відповідність обсягу продажу і витрат, інвестицій потребам ринку.

2.Фінансове співвідношення термінів – забезпечує мінімальну різницю в часі між отриманням і використанням коштів, що особливо важливо в умовах інфляції і зміни курсів валют.

3.Гнучкість (маневрування) – забезпечує можливість маневру у випадку недоотримання планових обсягів продажу, перевищення планових витрат із поточної чи інвестиційної діяльності.

4.Мінімізація фінансових витрат – фінансування має забезпечуватись „найдешевшим” способом.

5.Раціональність – вкладення капіталу в інвестиції повинно мати достатньо високу ефективність і забезпечити мінімальні ризики.

6.Фінансова стійкість – забезпечення фінансової незалежності, тобто дотримання критичної межі частки власного капіталу в загальній його величині (0,5) і платоспроможність підприємства.

7.Зацікавленість в результатах діяльності підприємства – означає, що форми, системи та розмір оплати праці, стимулюючі, компенсаційні виплати та інші види доходів самостійно встановлюються господарюючим суб’єктом.

8.Матеріальна відповідальність – означає, що за порушення договірних, кредитних, податкових зобов’язань підприємство несе матеріальну відповідальність у вигляді штрафів, пені, неустойки.

9.Здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю – передбачає внутрішнього та зовнішнього вартісного контролю.

10.Створення достатніх фінансових резервів – забезпечує захищеність підприємства в умовах недосконалого ринку, інфляції, нерозвинутого правого поля, фінансових та інших страхових ризиків.

На організацію фінансів підприємств впливають:

сфера діяльності;
галузева підпорядкованість;
види діяльності;
організаційно-правова форма підприємницької діяльності

1.6.Фінансова діяльність підприємства. Зміст, завдання та організація фінансової роботи на підприємствах

Фінансова діяльність – це система форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

фінансове забезпечення поточной виробничо-господарської діяльності;
пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;
мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

фінансове прогнозування і планування;
аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

Аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності підприємства – це діагноз його фінансового стану, який допомагає виявити недоліки, виявити та мобілізувати внутрішньогосподарські резерви, збільшити доходи та прибуток, зменшити витрати виробництва, підвищити рентабельність, поліпшити фінансово-господарську діяльність у цілому.

Процес аналізу можна поділити на два блоки:

1)аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2)аналіз фінансового стану підприємства.

РОЗДІЛ 2

ГРОШОВІ РОЗРАХУНКИ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. РОЗРАХУНКОВІ Й КАСОВІ ОПЕРАЦІЇ

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий оборот.

Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує платежі, пов'язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового обороту.

Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. За товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим суб'єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Під час реалізації перевіряється відповідність між обсягом і структурою виробництва та суспільною потребою в них.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.

Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий стає інструментом регулювання об'єкта грошового обороту - грошової маси.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, населення.

Грошовий оборот на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:

- забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

- реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

- сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

- забезпечення спільної діяльності підприємств;

- отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.

Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документооборотом, видами й методами фінансового та банківського контролю.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки суб'єктів підприємницької діяльності.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб'єктів господарювання.

Одним із головних факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними нормативними актами.

2.1.2. БЕЗГОТІВКОВІ Й ГОТІВКОВІ РОЗРАХУНКИ

Грошові розрахунки можуть набирати як1 готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава - не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв'язок. Так, одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують плату за це, як правило, готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.

Безготівкові розрахунки слід розглядати як цілісну систему, яка включає:

- класифікацію розрахунків;

- організацію розрахунків;

- форми відповідних документів;

- взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

- розрахунки за товарними операціями;

- розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за товарними операціями пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств. Від організації розрахунків за товарними операціями залежать розрахунки за нетоварними операціями.

Розрахунки за нетоварними операціями пов'язані з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції, тобто за результатами завершення кругообороту коштів підприємства.

Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців - продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.

Місцеві розрахунки здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.

Міжміські - це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні - це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.

За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.

Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр з розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.

За часів переходу до ринкових відносин організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти вирішенню таких завдань:

- удосконалення комерційного розрахунку на підприємстві;

- підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов'язаннями;

- зміцнення договірної дисципліни;

- прискорення обороту оборотних коштів.

2.1.3. ПРОВЕДЕННЯ КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

Касові операції підприємства пов'язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Усім підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для кожного підприємства визначається комерційними банками за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму і специфіки роботи підприємства, відстані його від установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку передавання готівки в банк.

Підприємства мають право тримати в своїх касах готівку в межах лімітів. Ліміти касових залишків за необхідності протягом року можуть бути переглянуті. До встановлення ліміту каси на поточний рік діє ліміт попереднього року.

Нова редакція постанови НБУ від 11 листопада 1998 р. № 473 внесла відповідні зміни і до регулювання ліміту готівки на підприємстві.

Якщо підприємство має податкову заборгованість і одночасно здійснює розрахунки готівкою (крім розрахунків із податків і обов'язкових платежів), сума тих коштів ураховується як фактичні залишки готівки в касі з наступним їх порівнянням зі встановленим лімітом каси.

На порушників цього положення накладається штраф за перевищення ліміту каси.

Здачу надлишкової готівки підприємства проводять у порядку та у строки, встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зараховується на їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за відповідно оформленими (підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутковими касовими ордерами. Видача готівки касами підприємств здійснюється за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства реєструють у касовій книзі.

Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу. Якщо підприємства мають підрозділи, які здійснюють касові операції з готівкою, незалежно від того, виділено ці підрозділи на самостійний баланс чи ні, вони повинні також вести касові книги.

Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом. Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного бухгалтера підприємства.

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

2.1.4. ВИДИ БАНКІВСЬКИХ РАХУНКІВ І ПОРЯДОК ЇХ ВІДКРИТТЯ

Взаємовідносини суб'єктів підприємницької діяльності з банками щодо відкриття рахунків регулюються Законом України "Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків" та Інструкцією №3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті".

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення встановлюються центральним податковим органом України.

За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості, яка стягується в безспірному порядку) і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах, також протягом трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:

- поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

- бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

- кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

- депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків такі документи:

- заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;

- копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

- копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації. Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить позначку про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка;

- копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;

- картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства;

- копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:

- поточні;

- розподільчі;

- кредитні;

- депозитні (вкладні).

2.2. ФОРМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Blog

Содержание