Становлення церкви на волочищині у XVIII-ХІХ століттях роботу виконала

Вид материала

Документы

Содержание Історіографія дослідженого питання Роздід ііі Історіографія дослідженого питання Розділ іі Ушицький повіт 3 округ Великі Жеребки Розділ ііі Ушицький повіт 3 округ Великі Жеребки Список використаної літератури

Подобный материал:

• Удк – 371. 134 : 91 Оксана Тімець ретроспектива становлення системи професійної підготовки, 128.69kb.
• Российское законодательство об экономическом положении русской православной церкви, 245.77kb.
• Виступ Міністра освіти І науки України професора Івана Вакарчука на нараді, 249.02kb.
• Виникнення та розвиток релігійної психології у Києво-Могилянській Колегії та Університеті, 296.6kb.
• Герчанівська Поліна Евальдівна, 43.15kb.
• М. Тернопіль деякі аспекти впливу польської системи фізичного виховання на становлення, 69.19kb.
• Архівні матеріали з релігійної історії Південної України останньої чверті XVIII – 1-ї, 141.35kb.
• Принципи реконструкції еволюції культури у класичній антропології ХІХ, 820.12kb.
• Старообрядчество (проблемы и перспективы осмысления), 657.3kb.
• Розвиток банківської системи україни в умовах становлення ринкового господарства (друга, 1212.96kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОБЛАСНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ МАН

ВОЛОЧИСЬКА РАЙОННА ФІЛІЯ

ВІДДІЛЕННЯ: ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ

СЕКЦІЯ: РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ТА ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ


СТАНОВЛЕННЯ ЦЕРКВИ НА ВОЛОЧИЩИНІ У XVIII-ХІХ СТОЛІТТЯХ


Роботу виконала

Мартинюк Лілія Олегівна

учениця 11 класу

Волочиського НВК

Науковий керівник:

Вчитель історії вищої категорії

Волочиського НВК

Левчук Вікторія Аркадіївна


м. Волочиськ – 2011


ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕНОГО ПИТАННЯ…………………………….7

РОЗДІЛ І Волочищина та її церковне життя у XVIII-XIXcт.…………………..8

РОЗДІЛ ІІ Церковно-релігійна ситуація на Волочищині у XVIII столітті…………..…………………………………………………………………..11

2.1. Стан церкви в селах подільської частини Волочищини …..11

2.2. Стан церкви у Волинських селах Волочищини …………...14

РОЗДІД ІІІ Особливості церковного життя Волочищини XIXст….....………...17

3.1. Церкви Волочищини у складі Подільської єпархії………...17

3.2. Волочиські церкви у складі Волинської єпархії…..………..20

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..25

ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………...27

ДОДАТКИ


ВСТУП

90-ті рр. ХХ – початок XXI ст. позначились в історії України як часи відродження незалежності держави та розбудови справді демократичного суспільства, в якому Конституцією України (1996), Законами України: “Про громадянство України” (1991; 1997), “Про національні меншини України” (1992), “Про свободу совісті та віросповідання в Україні” (1991) й іншими гарантовано громадянам України рівноправність, свободу совісті і духовного життя. Український парламент, ухвалюючи ці законодавчі акти, врахував побажання та особливості історичного розвитку різних етнічних груп й релігійних конфесій, що мешкають на теренах нашої держави. Одним з найбільших регіонів України за кількістю віруючих є Українське Правобережжя.

Історія церкви на Волочищині може розглядатися як явище для Подільсько-Волинського регіону. І водночас на прикладі Волочищини можна дослідити історію церкви, як чинника, що посилював єдність української спільноти. Адже цей край в різні часи історії не був єдиним, постійно знаходився на порубіжжі різних князівств, держав та імперій, проте на прикладі церкви ці розбіжності не були відчутні. Саме церква вказує народові залишитися в єдності, розуміти і шанувати свої першопочатки та витоки, триматися разом та любити свою малу батьківщину. Саме тому ми досліджуємо історію церкви Волочищини в період її переходу з під влади Речі Посполитої з XVIIIст. під владу Російської імперії у XIX cт. Нині є досить актуальною потреба в науковому і пізнавальному плані розглянути історичну долю церкви на прикладі нашого регіону - порубіжжя Поділля та Волині, щоб засвідчити, що попри всі лихоліття, попри всі підпорядкування в різний час різним сусіднім державам, український народ зберіг свою культуру, мову, світогляд, поетичну думу, ліричний настрій і надзвичайну консолідуючу роль крізь всі століття випробувань відігравала саме рідна церква, яка також попри зміни свого підпорядкування чи то римо-католикам, чи то Петербузькому Синоду все залишалась оберегом духовності для українців.

Тема роботи підсилюється нагальною потребою вивчення та систематизації релігійного та церковного життя, адже завданням минулого є краще зрозуміти церковно-релігійну ситуацію у нашому сьогоденні. Національно-духовне відродження Української держави можливе лише за умови консолідації нації навколо державотворчої ідеї, а церква як інституція духовна та, водночас, суспільна має особливі засоби впливу на особистість в сенсі виховання нової системи морально-культурних цінностей та переконань, які необхідно засвоїти "новому громадянину" молодої держави. Важливо, щоб кожен знав історію своєї Малої Батьківщини, щоб глибше розумів її сутність, а особливо духовний світ своїх дідів-прадідів, спадщина яких наповнює наше життя високогуманними, високоморальними чеснотами та закладає вічні духовні цінності у вихованні нашого народу. Християнська релігійна ідеологія стала могутнім фактором формування ідеї громадянського суспільства вже в перші десятиліття свого утвердження і залишається ним сьогодні – на етапі утвердження суверенної правової української держави.

Історичне краєзнавство є невід’ємною складовою відродження духовності, формування національної свідомості. Так і історія Малої Батьківщини є невід’ємною складовою духовного відродження в України загалом. З малої батьківщини починається історія життя будь-якої людини, її духовне начало. Тому, виходячи із вищесказаного, ми обрали темою наукового дослідження проблеми: «Становлення церкви на Волочищині у XVIII-ХІХ століттях».

На прикладі 11 приходів прослідковуємо церковно-релігійний стан сіл сучасної Волочищини XVIII – XIX століттях. Вибір даних приходів зумовлений тим, що саме вони були найбільшими за кількістю прихожан та приписних сіл.


Актуальність дослідження полягає в тому, що церква в рідному краї визначається як важливий фактор розвитку національної єдності. А ґрунтовне вивчення та збереження духовності рідного краю є основою єднання народу на основі вічних цінностей християнської моралі На сьогоднішній день тема становлення церкви у рідному краю є недостатньо дослідженою, а отже є потреба, звернутися до спадщини історико-краєзнавчих досліджень минулого, та, залучивши праці сучасних істориків та краєзнавців, проаналізувати стан церковного життя Волочищини в період перебування нашого краю під владою Речі Посполитої у XVIII під владою Російської імперії у XIXст.

Мета роботи:

Виходячи з актуальності теми та спираючись на історико-краєзнавчі та архівні джерела, розглянути особливості церковно-релігійного життя на Волочищині в період XVIII-XIXст.

Основні завдання, що вирішуються в процесі написання роботи:

- прослідкувати історію Волочиського краю в період XVIII-XIXст. та з’ясувати вплив суспільно-політичних процесів, що тут відбувались на стан церковно-релігійного життя;

- з'ясувати фактори, що визначили церкву основою збереження духовної єдності українського народу;

- розглянути зміни в адміністративному управління Поділля та Волині, що відбулися разом із зміною підпорядкування Правобережної України з-під влади Речі Посполитої під влади Російській імперії на прикладі окремих сіл;

- дослідити історію сучасної Волочищини, основні аспекти її розвитку

- простежити динаміку розвитку церкви у XVIII-ХІХ століттях, її вплив на культурно-просвітницький стан суспільства.

Теоретичне значення роботи полягає у відстеженні особливостей церковно-релігійного життя Волочищини у XVIII-ХІХ століттях, розкритті значення церкви у розвитку тогочасного суспільства.

Практична цінність Представлені у роботі матеріали можуть бути практично використанні у краєзнавчих дослідженнях Волочищини. Результати роботи є додатковим джерелом вивчення історичних, культурних та релігійних процесів, що відбулися в рідному краї; окремі положення роботи можуть мати практичне застосування у позакласних заходах, присвяченних вивченню історії рідного краю, або історії церкви.

Предметом дослідження є церковно-релігійне життя в окремих приходах Волочищини, на прикладі яких з’ясуються загальні процеси, що відбулися в історії церкви.

Обєктом дослідження є українська церква на Волочищині впродовж XVIII-XIX ст., її становлення, місце та роль у формуванні духовної єдності краю, вплив на історію та духовно-просвітницькі процеси в регіоні.

Методологічною основою дослідження є історико-хронологічний, проблемний та систематизуючий принципи.


ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕНОГО ПИТАННЯ

В контексті історичних досліджень було започатковано наукове вивчення регіону та становлення подільського краєзнавства, в чому особливу роль відіграє праця священика Євтима Сіцинського. Так під редакцією Є.Й. Сіцинського, у 1901р. побачила світ праця Подільського Єпархіального історико-статистичного комітету – «Приходи і церкви Подільської Єпархії», де було подано опис церков, а також відтворено ситуація, що склалась на кінець XIXст. у житті православ’я в Подільській губернії, до складу якої входила й частина Волочищини. Саме цю працю ми беремо до уваги в своєму дослідженні.

Важливим джерелом вивчення релігійного життя Поділля є також «Клірові відомості Подільської духовної консисторії», що зберігаються у Хмельницькому обласному архіві. Зокрема, коли була використана справа 12 492 опис 1, фонд № 315 - «Коротка візитна відомість про Костели Кам’янецької Єпархії за 1857 рік», а також фонд № 685, опис 2, справа 103. При вивченні названих архівних справ, можна прослідкувати історію створення костелів у нашому краї – в селах Тарноруда, Завалійки, Купіль, Волочиськ тощо. Видатним засновником церковної історії Волині є М.Теодорович, він підсумував та систематизував дослідження своїх попередників та сучасників, створивши п’ятитомну працю «Історичний опис церков приходів Волинської Єпархії». Саме в складі Старокостянтинівського повіту Волинської губернії перебувала частина сучасної Волочищини. Із сучасних дослідників, історія духовного та релігійного життя подільського краю прослідковується у працях П.Я Слободянюка.

До написання роботи також долучено праці волочиських краєзнавців, які висвітлюють коротку історію району, «Історичні нариси. Волочиськ»,з найдавніших часів до поч. ХХ століття – авторства Л. Я. Гуляк., та І.Р.Михальчишина, а також «Наш край в історії України» І. В.Рибака, де відображено в хронологічній послідовності історію Волочищини та її територіальне розмежування.


РОЗДІЛ І

Волочищина та її церковне життя у XVIII-XIX cт.

Історична доля Поділля тісно пов’язана з географічними умовами цього краю. Історія Волочиського краю є частиною великої і славної історії країни. Вона не сягає такої глибини віків як історія інших більш давніх міст України, однак по-своєму є цінною, цікавою, унікальною.

Саме за часів Литовсько польської доби бере свій початок церковне життя нашого краю. Тоді відбулись і територіальні зміни, які особливо вплинули на релігійне життя краю.

Простежуючи історію церкви на Волочищині до Польської доби, відмітимо, що Волочиськ включений до складу Великого Литовського князівства у 1340 році. Саме з тих часів бере свій початок українська церква, центром якої у 1458 році було затверджено Київ.

Початок поширення католицизму у краї покладено ще буллою Папи Рипського Григорія ХІ 1375р. про утвердження Камянецької католицької єпископії. Першим кам’янецьким єпископом був домініканець Вільгельм [6, 275]. Всього на Поділлі існувало чотири католицькі парафії. Волочиські католики відносились до Кам’янецької єпархії, костели краю належали до Краківської діоцезії.

Релігійна ситуація змінються в період наступу Речі Посплолитої на релігію підпорядкованих собі земель, активізувалась із підписання Берестейської церковної унії, проте вже як уніатської. Початки колонізації йдуть від часу завоювання Волочищини поляками.

Закінчилась ця боротьба повною колонізацією Східної Подолії католицькою Польщею. З 1569-1793рр. Містечко перебувало у складі Кременецького повіту Волинського воєводства, а частина земель сучасної Волочищини потрапила до складу Подільського Воєводства в 1434р. Тут і закінчилось панування литовців над подолянами, що почалося в 1362р.

Саме поява католиків-поляків призвела до зміни власників містечка, тоді вперше поселення під назвою “Волочище” згадується в акті про поділ володінь князів Збаразьких від 9 липня 1463 року. Священнослужитель і історик

М. Теодорович стверджує, що «з ІІ пол. ХVст. Волочища належала польським князям Збаразьким, рід якого походить від князя Володимира Святого, від князя Ф.Д. Острозького»[20, 675].

Волочищина як і Поділля стало місцем протистояння і боротьби різних конфесій. Константинопольський Патріарх Ієремія звернув серйозну увагу на розлади в західно-руській церкві. Польська влада скористалась хитрістю і надавала жителям, які визнавали уніатство або католицизм певні свободи по самоуправлінню. Так, як місто визначалось прикордонним і роль ремісників і торгівців була великою, то останнє слово залишалось за католиками. До міста прибуває більше ремісників, купців-католиків. В документах від 1583р. Волочиськ вже називається містечком, в якому вже нараховується 135 димів і 675 жителів.

Київській Церкві був кинений виклик і в 1594р. На відкритому соборі в Києві православний Синод приймає рішення перейти під юрисдикцію римського престолу. На Волочищині встановлюється така модель Церковної єдності, яка була утверджена та письмово узаконена на соборі 1596 року в Бересті, де М.Рогоза і співчуваючі йому єпископи, проголосили унію. Починається інституційне існування греко-католицької церкви на Поділлі.

В перші роки XVIIст. Волочищина, як і Поділля, не знали унії. На той час регіон керувався Православною кафедрою, що очолював Гедеон, в підпорядкуванні якого була Подільська єпархія. В кінці XVIIст. - на поч.

XVIIІ ст. життя галицько-подільської єпархії знаходилось в руках вже єпископа, який поєднував Львівську Галицьку та Кам’янець – Подільську єпархії і прийняв унію.

Не зраджуючи віру, на Волочищині почали будувати перші храми вже у XVIIIст., проте як уніатські, рідше православні , навіть без власної назви.

Саме з цього часу ми можемо прослідкувати наявність перших храмів та соборів на Волочищині. В 1743р. на кошти прихожан ще до унії було збудована Успенська церква у м.Волочиську. Вона стала першим свідченням спроби православ’я відновити своє право на існування . Щодо свідчення уніатської віри в нашому краї, то в с. Тарноруді існувала древня уніатська церква на правому березі річки Збруч, та в ряді інших сіл, що пізніше були навернуті у православ’я. Не виключенням стали і греко - католицькі костьоли , які існували в ряді сіл району, проте їх кількість свідчить про те, що католицизм так і не зміг закріпитись в регіоні. Отже, можна простежити динаміку збільшення кількості православних храмів та костелів 18- 19 ст. (Див додаток Е) . Пізніше ці уніатські храми з приходом Російського царату і були навернуті у православ’я. Отже, з початку Польської доби в нашому краї відбулись не лише територіально адміністративної зміни, а й відбулись зміни в релігійному відношенні: поширенням католицизму, та уніатської-греко-католицької церкви. Отож, прослідкувавши релігійну ситуацію з кінця 17- століття , робимо висновок, що наш край відносився до Подільської єпархії приймає унію, а українська православна митрополія тепер підпорядкована Москві. Отож Роль Волочиська у національно – духовному відродженні була немалою . Історик Крип’якевич І. П. писав, що роль «таких містечок як … Волочиськ, Маначин на Волині в організації визвольного руху полягала в тому . що вони скупчували вільне населення дух , яке мало свободу духу ... ».


РОЗДІЛ ІІ

Церковно-релігійна ситуація на Волочищині у XVIII столітті

Внаслідок другого Поділу Польщі в 1793 році 27 березня за Маніфестом Катерини ІІ від 1793 року Правобережжя було приєднано до Російської імперії.. З того часу починається наступ на Волочищині, але вже проти католицько-уніатської церкви, указом від 6 вересня 1795 року, скасовано уніатську митрополича кафедра і всі уніатські єпископії, засилля якої було відчутне за часів польської доби .

Отже, як відомо за другим Поділом Польщі у 1793р, Подолія увійшло до складу Російської імперії. І було встановлено новий адміністративний поділ. У 1797-1803 роках відбулось укрупнення повітів і Волочищина увійшла до складу двох губерній Подільської (Проскурівський та Ушицький повіти) та Волинської (Старокостянтинівський повіт).

Починається доба відновлення православ’я. Але наша церква відрізнялась тоді своїми вольностями від церкви московської. Впроваджувались жорстокі закони про монахів, цариця почала душити українське духовенство, обдирати потроху і у них землі та старі вольності. Громадське возз’єднання Подолії з Росією луною відізвалося в релігійному возз’єднанні народу з Православ’ям. Проте Москва знищила незалежність української церкви.

У XIX ст. на Волочищині діяло дві єпархії, в тому числі Волинська (з 1799 р.), та Подільська (з 1795 р.). Кожна єпархія складалась з Благочинних округів. Всі посади були зайняті росіянами. З 1799 р. Синод призначив чужинця, молдаванина Гавриїла Банулеско митрополитом Київським. Проте відродження православ’я на Волочищині стало фактом, що можна прослідкувати в описі досліджуваних матеріалів.

2.1. Стан церкви в селах подільської частини Волочищини

Проскурівський повіт 5 округ

Тарноруда належить до п’ятого округу [17, 485]. До приходу входили Канівка, Постолівка, Зайчики. За давніми джерелами в Тарноруді існувала давня уніатська церква на правому березі річки Збруч, яка була зруйнована повінню. На цьому місці в 1784 році був побудований храм з каміння в честь Вознесіння Господнього. Свято-Вознесенська церква мала вигляд католицького костелу і була збудована на кошти княгині Ізабелли Любомирської. В 1797 році почали вести метричні книги та звели престол на честь Вознесіння Господнього. Дерев’яний храм в Постолівці побудований в 1740 в ім’я святого Євангеліє Іоана Богослова. В Тарноруді є костел Божої Матері або католицька церква четвертого класу, побудована у 1556 (1693) [4, 52] при Синявських. При костелі є каплиця, що знаходиться на кладовищі та дзвіниця. Настоятель костелу - Ксендз Маковський. В 1754 Князь Чарториський реставрував костел. Було встановлено образ Христа Спасителя, в честь якого відбуваються великі відправи, богомольців на свята Вознесіння, Пасхи та Святу П’ятницю. Прихожани православного віросповідання Тарноруди – 431 чол., 420 жін., Постолівки – 140 чол., 160 жін.; Зайчики – 165чол., 148 жін. Римо-католики: Тарноруда 520 чол., 549 жін.; Постолівка – 154 чол., 160 жін., Зайчики – 121чол., 110жін..

Ушицький повіт 3 округ

Глядки З документів, які зберігались у поміщиці П’ятковської видно, що в 1568 році цим селом володів воєвода руський - Микола Синівський, наслідники якого були власниками села до 1682 року. Потім власником села був Стефан Корибут, князь збаразький, нащадки якого володіли цим краєм до 1720року. Новим власником стає Фабіан Рожновський, який передає ці землі князю Чарторийському, воєводі руському в 1738. На кошти прихожан в 1727 році збудували дерев’яний храм з кам’яною основою на честь Архістратига Михаїла. Долучив свої кошти Фабіан Рожновський за благословенням львівського уніатського єпископа Афанасія Шептицького. В храмі особливої поваги заслуговує ікона Богоматері, яка відома як чудотворна, написана в 1688 році. Є також тут чаша, завезена в 1786 році та Євангеліє львівської печаті 1690 року. Священиком являвся відомий протоієрей Михайло Орловський, який прослужив 52 роки. Відомий пастор - людина, яка володіє святим розумом і широкими знаннями, мав велику бібліотеку і утримував її у власній єпархії. Брав участь в дослідженні і написанні історичних описів багатьох міст та містечок Подолія. Прихожани православного віросповідання становили 482 чол., 470 жін.; римо-католиків – лише 1 жінка.

Видава відноситься до складу видавського приходу. В якості приписного поселення входить село Мочулинці. Власник села - Вільгельм Залевський, проте храм на честь Успіння Божої Матері був зведений на кошти прихожан у 1753 році. По благословенню уніатського єпископа Кипріана Стецького і освячений уніатським деканом Стефановичом у 1755 р. У 1795 перший священик – Моїсей Свідерський. Православні прихожани Видави- 400 чол., 400 жінок. Католики: 4 жінки, 4 чол. православних прихожан Мочулинці: чоловіків-200, жінок-200, католиків: чоловіків – 2, жінок – 3.

Завалійки. Приписними селами до Завалійок являються Курники, що на границі з Волинською губернією. Власник села був православний, хоча мало долучався до будівництва церкви. Храм в ім’я Архістратига Михаїла збудований у 1762році на кошти прихожан. Також окремо від церкви збудована дзвіниця. Відомості є лише про псаломщика Гаврила Федоровича Донського, що був призначений у 1762році. Прихожан православного віросповідання Завалійок було 226 чоловіків, та 234 жінок. Щодо римо- католиків, то чоловічої статі - 254 прихожани, а жінок - 255. В Курниках православних – 359 чол., 296 жін.; католиків – 126чол., 166 жін.

Трительники. До приходу також входить село Криштопівка і Зелена. Трительники згадуються в документах 16ст., які належали Гербуртам. На початок 18 ст. село у Потоцького купив Петро Жеромський. У 1760 в селі Криштопівка, яка стає самостійним приходом, збудована церква Святого Миколая. Коли її приписано до Трительників - невідомо, але досить довго зберігалося місце, де стояв кам’яний хрест. Свято-Покровська трительницька церква була збудована в 1760 році на кошти прихожан в честь Покрови Божої матері. Звів її поміщик Ростовський. Прихожани православного віросповідання Трительників– 432чол., 444жін. Криштопівка - православні - 341чол., 346 жін.; католики - 34чол., 21 жін.

2.2. Стан церкви у Волинських селах Волочищини

Старокостянтинівський повіт

Шмирки відносились до Купільської волості. У1593 році селом почав володіти князь Острозький, воєвода Волинський. По смерті останнього Острозького селом володіли дворяни Оранські. На основі Кольбушовської тритранзакції 1753 року село дісталось старості Голштинському князю Францу Любомирському і включено до складу Волинського воєводства. Вперше згадується село як Шмирки пана Оранського. В селі у 1754 році була зведена церква в ім’я св. Архістратига Михаїла, проте ким невідомо. Церква була дерев’яною з дзвіницею. Проводи проводили у світлу суботу. З 1754 року одразу почали вести метричні книги [20, 409].

Прихожани православного віросповідання становили 832 чоловіки обох статей, католицького віросповідання – 40 прихожан, 15- єврейської віри прихожан. Священнослужителі: Яків Фостек, уніат до 1794 року, потім православні – Стефан Кущинський, Єлісей Пижицький, Григорій Лотоцький.

Купіль. Містечко у 16 ст. належало князям Збаразьким . В 1573 році 9 жовтня через суд князь Костянтин Острозький разом з с. Чухелі отримав у володіння. Проте по смерті останнього представника Острозьких в 1631 році Купіль дістався кн. Вишневецькому. В кінці 18 ст м. Купіль володіли Понятовські, потім Даровські. Щодо села Чернява, яке належало до Старокостянтинівського повіту, то воно було у володіннях Михайла Корибута Вишневецького, пізніше Спраковського .Село Кушнирівка належало Северину Вислоцькому, потім Каплинському. Ці два села відносились до Маначинської волості та були приписані до Купільського Благочинного приходу. В м. Купіль була збудована церква в ім’я св.Архістратига Михаїла. Збудована вона була при допомозі священика Іоанна Яновського.

В селі Кушнирівка збудована була церква в ім’я Святого Великомученика Димитрія у 1784 році, ким збудована невідомо. При ній була школа грамоти.

Село Чернява Купільської волості відзначилось церквою Різдва Пресвятої Богородиці збудована 1746 році, ким - невідомо в 1873 році знищена . До волості також було приписане село Липівка. З 1776 року селом володіють Залевські, пізніше передають в оренду Феліксу Менькевичу. З 1758 року тут зведена церква в ім.’я Успіння Пресвятої Богородиці. Першим священником стає Михайло Москалевич, з 1807 по 1846 – його син Григорій Москалевич.


Великі Жеребки

Відносилися до Купільської волості Старокостянтинівського повіту, з 1593 було у володінні князів Острозьких. У 1600 р. перейшло до дочки князя Януша Костянтиновича Єфросинії, пізніше – князям Заславським. В селі в 1784 році було збудовано церкву в ім’я св. Великомученика Димитрія. Вона була уніатською, а у 1785 році повернули православ’я священиком Олександром Станкевмичем. З 1798 року при храмі зберігалися метричні книги. Православних прихожан – 284 особи.

Волочиськ. Містечком володіли до 1631 року князі Збаразькі, та по їх смерті місто в числі інших володінь перейшло по спадковості до родичів князів Вишневецьким .У 1774 році по смерті М.К Вишневецького місто перейшло Мошинським. У 1775 році Фрідріх Мошинський постановив, що Великим церковним святом віднині буде свято Св. Трійці. У 1743 році у місті була збудована Успенська церква, в якій створювали навіть записи по розумовому розвитку прихожан. Церкву збудували на кошти прихожан, спочатку, як уніатська, але у 1795 році вона була навернута в православ’я. Церковне начиння було передано у місцеву Свято-Покровську церкву, а частина (дзвони та плащаниця) передані в церкву Олександра Невського. Церква в ім’я Святої Покрови Пресвятої Богородиці теж спочатку була збудована, як уніатська на кошти прихожан. Навернута у православ’я у тому ж 1795 році. Зовнішній вигляд храму з трьома куполами та дзвіницею не змінювався на протязі 150- ти років. У ньому велися метричні книги з 1783 року. В церкві зберігається Євангеліє, надруковане у Львові на кошти Львівського братства при храмі Успіння Пр. Богородиці в 1690 році. Звідти Євангеліє через священика с. Курилівка Василія потрапило до священнослужителя храму Пр. Богородиці. У храмі є ще два Євангелія старого друку: одне – Почаївської печаті 1780 р, надруковане з благословення Кипріана Стецького, уніатського єпископа Луцького, а друге - без дати, подароване храму прихожанином Іоанном Синейко у 1759році «за відпущення гріхів». До волочиської волості було приписано с. Федірки, власником якого був граф Потоцький, починаючи з 18 століття. В 1754 році на кошти прихожан зведена церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. У 1722 році Київський воєвода Ю. Потоцький збудував у Волочиську перший костел, другий у 1739році. У 1813 році граф Ф. Мошинський збудував кам’яний костел . Саме місто з березня 1793 року по травень 1795 року входило до складу Ізяславського намісництва, пізніше - до Базалійського повіту Подільської губернії , а з серпня 1797 року до 1923 належав до Старокостянтинівського повіту Волинської губернії.

Також досліджено села Подільської губернії Копачівка, Павликівці, Лозова, Гречана, Ріпна, Соломна, Тарноруда, Зеленці, Пахутинці, Юхимівні, Бронівка, Бубнівка і Попівці та Яхнівці Волинської (див додаток В )

Отже, кінець XVIII століття стало для жителів нашого краю часом деполонізації і насадження нової політики – русифікації. Проте, разом з тим, істинно православна Російська імперія та її чиновники так і не зрозуміли, що складовою їхнього курсу відновлення православ’я насправді для українців являє собою відродження церкви, яка так довго переживала польський , османський і знову польський наступи. Неабияку національно захисну, національно формуючу і національно зберігаючу роль відігравало українське православ’я, храми, церкви, що створювались у нашому краї. Вони несли до простого люду оте першочергове завдання будь-якої релігії - єдність.

Перші храми стали поводирями жителів краю, що в черговий раз знову був розділений кордоном.

РОЗДІЛ ІІІ

Особливості церковного життя Волочищини XIXст.

Характерною особливістю у XІХ столітті з одного боку є динаміка навернення в православ’я та збільшення засилля православ’я - такого очікуваного і знайомого для Волочиської громади.

Церкви стали місцем, де продовжували створювати церковно-приходські школи, церковні архіви, особливо відмічено діяльність сільських громад, які відновлювали, церкви на власні кошти. Священнослужителі дбали про відновлення, реставрацію іконостасів та дзвіниць і при цьому продовжували відігравати роль духовного наставника і вчителя.

З іншого боку посилюється політика русифікації населення регіону. Особливо відчутним це явище стало в нашому краї, так як Волочиськ був прикордонним містом, населення якого - польські вихідці і ті, кому за часів уніатства роздавались землі. Дією циркулярів, що були спрямовані на витіснення польської мови 1839 року всі греко-католицькі парафії Поділля було приєднано до Російської православної.

Отже, в поданому описі відмічено динаміку збільшення православних храмів, навернення уніатських у православ’я і позицію греко-католиків, які створювали костели, порушуючи царські заборони користуючись тим, що регіон знаходився далеко на кордоні Російської імперії.


3.1. Церкви Волочищини у складі Подільської єпархії

Проскурівський повіт 5 округ

Тарноруда. З 1820 року при Свято-Вознесенській церкві ведуться сповідальні книги. У 1855 році священиком було поставлено Бахмаловського Григорія Івановича, який з 1867 був членом історико-статистичного комітету та проводив опис монастирів та церков Подільської єпархії під керівництвом глави п’ятого Благочинного округу Проскурівського повіту Подільської єпархії, священика Григорія Івановича Яворського. У 1881р. була доповнена дзвіницею, у 1886 р. було відкрито сховище для зберігання книг. В 1884 році споруджено новий православний купол. Іконостас залишився старий одноярусний. Церковним старостою з 1890 року було поставлено Захарія Веніаміновича Дозорця. З 1857 року Тарнорудський костел поставлено на облік Кам’янецької Єпархії Проскурівського деканату як приходська Тарнорудська католицька церква під назвою Кармелітанська або Шкаллера Божої Матері. Дерев’яна церква Іоанна Богослова, що в Постолівці, зведена за участю сільського старости Данила Гавриловича Губая. У 1875 році побудовано дзвіницю і поставлено іконостас. В 1876 році була збудована церковно-приходська школа і з цього ж року працює міністерське училище. В 1803 році почали вестися метричні книги за вказівки поміщика та таємного радника Петрова Олександра Івановича. В кінці 19 століття Іоанно-Богослословська церква була приєднана до Свято-Вознесенської церкви містечка Тарноруди. В 1897 відкрита школа грамоти. В Зайчиках і в Канівці у 1898 році за участі священика Григорія Івановича Яворського та власника с. Постолівки Олександра Івановича Петрова були зведені школи. Жителів православного віросповідання м. Тарноруди – 450 чол., 441 – жін.; с.Канівка – 111 – чол.., 114 – жін.; Постолівка – 121 чол., 148 жін.; в Зайчиках – 210 чол., 214 жін. Усі – малороси-християни. В містечку Тарноруда проживає близько 50 єврейських сімей.

Ушицький повіт 3 округ

Глядки. На початок ХІХ ст. Адам Чорторизький передав князю Віртемберзькому, який одружився з його дочкою Марією. В свою чергу князь Вюртемберзьким передав володіння Петру П’ят Старокостянтинівського Пковському, по його смерті володаркою села стала дружина Катерина, яка продала село Гаврилові Устругову. Він же в 1854 приписує до цього приходу село Чернява Старокостянтинівського повіту та Купіль Волинської губернії. В 1805 при Свято-Михайлівському храмі ведуться метричні книги, книга вихідних видань печаті, книга сповідей та книга церковної бібліотеки. В 1845-1856 рр. замість трьох пошкоджених куполів встановлено один. В 1887 році відкрито церковно-приходську школу, в якій на початках навчалось 24 хлопчики. Викладачами були священик і вчитель. В 1878 відкрито Раду опіки, з 1864-1878рр. ведеться книга опису майна, книга метричного опису – 1891р. Священиком являвся Леонтій Стаханов-Зюбрицький. Псаломщик – Данило Яковлевич Савкевич. Церковним старостою з 1888 року поставлено Олексюка Онуфрія Гавриловича. На кінець 19 століття власником села стає син Устругова – Василь Гаврилович. Кількість прихожан православного віросповідання становила 513чол., 529жін. - Глядки та приписні села.

Видава. Власниками села були Розчішевські. У 1844 на храмі в честь Успіння Божої Матері було встановлено купол і храм став православним. Священиком став Любкевич Афанасій Васильович. Введено посаду псаломщика, яку зайняв Авелетій Костянтинович Сніжинський. Церковний староста – Григорій Семенович Ковальчук. З 1879 в церкві ведуться клірові відомості. При храмі знаходилась церковно-приходська школа. У 1881 році встановлено престол в ім’я Успіння Божої Матері і дзвіниця. В селі Мочулинці церква збудована на честь Преображення Господнього у 1825 році на кошти прихожан. В 1882 їх стараннями побудовано дерев’яну церкву на місцевому кладовищі, яка слугувала для упокійних молитв. При церкві існує школа грамоти. Власником села являвся Людовік Залевський. В приході православних прихожан – 534чол., 639 жін.; католиків : 16чол., 18жін. євреїв – 7.

Завалійки У 1876 році Свято-Михайлівська церква отримала новий іконостас. Священиком цієї церкви був Благочестивий Авдій Косельський. В 1838 році при ній створено церковно-приходську школу в церковному приміщенні. В 1871 році церковний староста Ксендзих Євсей Тимофійович встановив дзвін. Зведено престол з образу Св. Архістратига Михаїла. З 1878 року при церкві ведеться духовна консисторія. З 1830 року заведені метричні книги. Завалійська римо-католицька приходська церква четвертого класу під назвою Провидіння Божого на чолі з ксендзом Язвіжським. З 1816- при ній ведуться метричні книги, а з 1856 стоїть на обліку дзвіниця і каплиця, що стояла на кладовищі. Також заведена книга обліку указів вищого начальства і правительства. В Курниках – школа грамоти з 1894року. У 1810 році поміщиком Братковським в честь Провидіння Господнього збудовано костел, що був приписаний до Тарнорудського[17, 76]. Лише в 1850 костел став самостійним і приписаний в 1857 році до Кам’янецької єпархії Проскурівського деканату Завалійської Римо-Католицької приходської церкви. Прихожани Завалійок і приписних Курників становили: православного віросповідання-807чол., 771жін.;католики – 451чол., 408 жін..

Трительники В Трительниках в 1842 окремо збудовано цегляну дзвіницю Святопокровської трительницької церкви. У 1878 році на кошти прихожан церкву розширено - прибудовано приділ, від чого вона стала хрестоподібною; в 1893р. 3-ярусний іконостас. З 1820 ведуться метричні книги, з 1827 – сповідальна книга. Священиком було поставлено Трембовського Аполлінарія Івановича, псаломщиком – Феодосія Івановича Коридія. За сприяння церковного старости Войциховського Прокопія Івановича в Трительниках 1888 року збудовано церковно-приходську школу. В Криштопівці та Зеленій у тому ж році збудовано школи грамоти у власному приміщенні. Кількість прихожан православної віри в Трительниках становила 480 чол., 520 жін.; в Криштопівці – 380чол., 410 жін.; в Зеленій – 40 чол., 48 жін.

3.2. Волочиські церкви у складі Волинської єпархії

Старокостянтинівський повіт

Шмирки. Село перейшло у володіння дворян Вислоцьких, які 1875р продали його генералу Олександру Лохвицькому. З 1794 р в селі існувало уніатське кладовище, у 1873 році прихожани разом з церквою навернули уніатських прихожан в православ’я. Біля кладовища знаходилась дзвіниця з іконою Пресвятої Богородиці та вівтар. Селяни переказували, що ікона була цілющою. Жителька с. Веремієвка свідчила, що їй у вісні явилась ця ікона, вона ніби звала жінку до себе в Шмирки. Селянка, яка була хвора на прискорене серцебиття, виснажена хворобою, прийшла пішки до ікони за кілька верств на поклоніння Божій Матері і після молитви отримала зцілення в присутності місцевих прихожан. В пам’ять про цю подію на Іконі підвіска у вигляді серця. Лик Богоматері темний, з сином Божим на лівій руці; на голові старовинна металічна корона і надпис «Під Твою милість відаємось». Приходський священик Яків Павлович служив тут 40 років. На протязі ХІХ століття неодноразово помічали, що лик Пресвятої Діви Марії то темнів - то світлішав в один час. Коли ікону хотіли перемістити в інше місце, прихожани відповідали так : «Тут Божа Матір знаходилась за наших дідів, нехай і зараз буде на своєму місці, є вона заступниця від всяких бід»[2, 249]

Щодо церкви св. Архістратига Михаїла, то у 1887 році вона була реставрована коштами прихожан. Священнослужитель - Яків Павлович, Оберський до 1874 року. Псаломщик - Доміан Бачинський на 1898рік. Храм збудовано у вигляді шестигранної одноповерхової бані. Також є дзвіниця на захід від храму в два поверхи, 6 дзвонів, головний вилито у 1864 році із зображенням Божої Матері та Спасителя з другої сторони, куплений за кошти Лохвицьких та прихожан. У 1874 році поставлено новий іконостас. На горі іконостасу розміщено ікону Божої Матері. У 1873 році збудована церковно-приходська школа. Метричні книги зберігаються в храмі з 1831 року, сповідальні відомості з 1844 року. Прихожан: 832 особи православні , 40- римо - католиків обох статей, 15 євреїв.

Купіль. Власником містечка ХІХ столітті став Бродовський. В подальшому всі поміщики в селі були римо-католики, проте храми все одно будувались. Містечко Купіль поповнилася церквою Свято-Троїцькою 19 серпня 1873 року, яка знаходилась біля центрального кладовища і слугувала місцем для проведення відправ. Була приписана як приходська до 1888року, і належала до самостійної Купільської Свято-Михайлівської церкви.

Щодо церкви св. Архістратига Михаїла, то наказом місцевого урядника церква була перебудована каменем від 4 вересня 1852 року. Роботи були завершено 6 вересня 1888року. Прихожани та священик Іоанн Яновський сприяли матеріально будівництву. Храм та дзвіницю з’єднали, встановили триярусний іконостас за сприяння Архієпископа Палладія. З 1867 року ведуться метричні книги, сповідальні відомості з 1851 року та клірові відомості з 1879 року. При храмі є школа грамоти, відкрита 1881 року і передана у духовне відомство в 1887 році, де на 1895 рік навчалось 20 хлопчиків та 2 дівчинки. Священнослужителі при церкві м. Купеля: Корнилій Григорович Бонашевський з 1802 по 1831 рр, священик Фома Тучапський, Григорій Москалевич з 1831- 1836рр, Олексій Олесницький з 1836 по 1843рр, та Іоанн Захарович Яновський по 1873рік, і уродженець Волочиська священик Олексій Яржемський по 1860 рік. Також в містечку Купіль у 1847 році Анною Понятковською було зведено кам’яний костел в ім’я Успіня Пресвятої Богородиці. В церкві зберігалося сторопечатне Євангеліє, на ньому написано : «Во славу святыя единосущныя Животворящія, и не раздьельныя Троицы Отца и Сына и Святаго Духа напечатаная книга сія священное евангеліе тщаніем и иждивеніемь Братства при церкви Успенія Пр. Богородицы во Львовь. В лето оть сотвореннія мира (1725), от Рождества же Христова (1743)». Прихожан православної віри налічувалось 1220 чоловік обох статей, римо - католиків – 1562, чоловік обох статей, євреїв 2000 осіб обох статей.

В с. Кушнирівка церква святого великомученика Димитрія у 1831 році майже розрушилась та її відбудова розпочалась одразу і була завершена у 1874 році, тоді ж церкву і освятили. Метричні книги ведуться з 1867 року, сповідальні відомості з 1867 року, проводи відбуваються у світлу суботу. Школа грамоти діяла з 1874 року і передана в духовне відомство у 1890 році. Прихожани православного віросповідання становлять 786 чоловік обох статей.

Великі Жеребки

Церква св. Великомученика Димитрія в 1855 році отримала новий вівтар. 1862 році за священика Димитрія Коммиссаржевського церква отримала новий іконостас, реставровано триярусний іконостас. На верхньому ярусі розміщено ікону Пресвятої Богородиці. В 1880 році збудовано дзвіницю з шістьма куполами. З 1823 року ведуться сповідальні відомості.

При храмі в 1886 році збудована школа. Вчителем був селянин села Попівці Григорій Татарчук. На 1895 рік було всього 12 учнів-хлопчиків. Псаломщики - Іван Писаревський – 1818-1840рр., Антон Готовський 1840-1895 рр. З 1895 року до цього приходу приписано село Попівці Купільської волості.

Волочиськ Ф. Мошинський у 1813 році збудував кам’яний костел в ім’я св. Трійці. У 1834 році костел переходить до володінь Ігнатія Мошинського, а потім його сину Петру Мошинському. Останній приєднав містечко до володінь єдиної дочки графині Юзефи Штембек. Лише у 1860 році містечко преходить у володіння графа Януса Ледоховського, пізніше дружині Ангелі Ледоховській. Також до Свято-Покровського приходу була приписана церква Олексанрда Невського, що знаходилась на вокзалі (який існує з 1869 року). Історія будівництва церкви була такою: «Поблизу станції Богданівна Курсько- Азовської залізниці сталася залізнична аварія 17 жовтня 1888року. В знак спасіння Августійшої царської сім’ї, щоб закарбувати спасіння з Божої Милості на честь Святого Благочинного Великого князя Олександра Невського було зведено храм з дозволу Волинського Архієпископа Модеста. У 1890 році церква була освячена, на березень 1892 року будівництво було завершено». Також біля храму була зведена дзвіниця. Церква відносилась до припису Свято- Покровського приходу, а 1896 року стала самостійною [20,720]. Біля Свято-Покровської церкви знаходилось православне кладовище, засноване у 1865 році разом з римо – католицьким , де вперше були поховані жителі, що померли від страшного захворювання - холери у 1848 році, тут же поховані і місцеві євреї. Вперше ми зустрічаємо таку близькість поховань різної релігійної течії. Також тут була зведена дзвіниця у 1830 році. Щодо Церкви Покрови Пресвятої Богородиці, то у 1806 році при описі відмічено вкрай скрутне матеріальне становище. Лише після реформи 1861 року, коли стан життя селян почав покращуватись, у 1876 році церква отримала нову покрівлю, у 1868 році оздоблено зовнішні стіни храму. 4 квітня 1866 року встановлено новий іконостас, особливо відмічено зображення святих в нижньому ярусі іконостасу, особлива пам’ять яких шанується місцевими прихожанами 19 лютого. На верхньому ярусі – пресвятий Іов, ігумен Почаївський, що молиться перед іконою Почаївської Богоматері. На середньому ярусі – лики святих. Проводи відбуваються в світлу суботу. Сповідальні відомості ведуться з 1804 року. У 1884 році зведена церковно-приходська школа, де з 22 вересня на навчання пішло 47 хлопчиків та 4 дівчинки. В приході знаходилось ще дві церковні школи - у с. Фридрихівці та в с. Микловці, відкриті у 1890 році .А у 1891 році школа грамоти була перетворена на жіночу школу. Прихожани православної віри становили 1294 осіб обох статей, 17 католиків, євреїв 22 особи. Священнослужителі: Стефан Краснопольський з 1783 року по 1825;з 1795 року, коли храм навернуто у православ’я на службі перебував священник с.Яхнівці – Федір Видобський по 1825 рік; Яків Камінський, та священик с. Бальківці Михайло Камінський з 1825 року по 1838; Іоанн Гаськевич з 1839року по 1862 рік; с. Бальковець Герасим Пекарський до 1863року; Стефан Гуревич заступив на службу в 1866 році разом із псаломщиком Максимом Соражевичем, послушником Почаївської Лаври.

З дослідженого матеріалу можемо чітко визначити, що ХІХ ст. стало для Волочищини часом коли храми та церкви стали осередками освіти, місцем збереження православних святинь; тут зберігались і постійно поповнювались записи метричних відомостей та відомостей про рух мешканців того чи іншого повіту; місцем, де зберігались архівні документи та давні записи. В храмах відбувались зцілення, благодійні заходи, як для простого люду так і для привілейованого населення, які однаково по мірі можливостей давали кошти на їх будівництво. Церкви стали місцем єдності жителів, культурного відродження набутих традицій, церковно-релігійного життя, формування української пра­вославної та національної ідеології, громадської думки через поширення писемності, літописання, книгодрукування, перекладацької справи.


ВИСНОВКИ

У пропонованій праці зроблено спробу дослідити історію появи перших християнських вірувань на території Волочищини та коротку історію краю, проаналізовано стан духовності рідного краю в період XVIII-ХІХ століттях, визначена роль та місце церкви в розвитку суспільства Волочищини.

У роботі проаналізовано стан духовності рідного краю в період XVIII-ХІХ століттях, визначена роль та місце церкви в розвитку суспільства Волочищини, також проведено аналіз періоду, коли релігія стала предметом підпорядкування чужій владі, та все ж змогла стати духовним носієм єднання регіону. Під час дослідження вдалось простежити динаміку розвитку церкви на Волочищині у хронологічних рамках та з’ясувати, що стан церкви у XVIII-ХІХ століттях формувало територіальне розташування.

Доведено, що православні храми вели велику духовно-просвітницьку роботу, влаш­товували притулки, школи, аптеки, розповсюджували духовну літературу, створювали бібліотеки, вели реєстри громадян (метричні книги), засновували будинки для бідноти та поряд з цим тут зберігались зразки іконопису і сакрального мистецтва. Церква стала об’єднавчим факторів населення кількох сіл в складі одного приходу.

Цінність праці полягає в тому, що вперше в одній роботі досліджено історію церкви району, який знаходився у складі двох губерній Російської імперії.

Дане дослідження підтверджує офіційні дані про зміну ситуації в галузі освіти у XVIII-ХІХ століттях. Якщо до 1840 р. в Подільській єпархії діяло 46 шкіл, в яких навчалося 246 учнів, то в кінці 1890-х рр. тут функціонувало 1188 церковнопарафіяльних шкіл, 1480 вищих на­родних шкіл, які були центрами православного релігійного і національного вихован­ня.

В процесі написання роботи опрацьовано 22 джерела. Було вивчено історико-географічні аспекти історії створення церков, як православного так і католицького віросповідання у Волочиському районі. Також було досліджено наявність при церквах шкіл, кількість прихожан, священнослужителів. Встановлено власників села, що сприяли церковному будівництву та відновленню.

Сучасна українська держава, використовуючи досвід минулого, повинна переосмислити весь спектр того негативного, що було присутнє у відносинах різних держав, що володіли українськими землями на прикладі Волочищини – краю, де мирно співіснували мешканці, де католицизм і православ’я змогли стати елементом, який спрямовував свої сили на піднесення, духовного та культурного осередку, що скеровує свою діяльність на підвищення ролі усього морального, естетичного, етичного, патріотичного й духовного.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


1. АртюхЛ.Ф.,БалушокВ.Г., БолтаровичВ.Є. Поділля. Історико- етнографічне видання .//Вид-во НКЦ «Доля»,1994. – Ред.кол.:.- 34 с.

2. Архів, фонд № 315, «Клірові відомості Подільської духовної консисторії», опис 1 , справа 12 492; арк.65, 113, 139, 147, 163, 241, 247, 309, 519, 521, 693, 701, 711, 713, 719

3. Архів. Фонд№685.Краткая Визитныя ведомость Костьоловь Каменецкой епархии за 1857 годъ» опис 2 справа 103, арк. 52-54.

4. Баженов Л.В. Востание 1830-1831гг.на Подолии. – Сов.словяноведение: Материалы IV Конференции историков СССР. Минск: 1969р. –527с.

5. Баженов Л.В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ–ХХ століття. –Кам’янець-Подільський: 1993.- 324с.

6. Беднов В.П. Православная церковь в Польще и Литве (по Volumina Iegum): Екатиринослав, 1908р.- 671с.

7.Винокур І.С., Телегін Д.Я. Історія Поділля та Південно-Східної Волині. Навч. посібник . –К.: Вища шк.,1994.-51с.

8. Винокур І.С., Петров Н. Релігійне питання у теорії та практиці українського православ’я у ХІХ ст. Український історичний журнал №6 – 2000,стор 29-37.

9.ГулякЛ.Я., Михальчишин І.Р., Волочиськ – Історичні нариси .Частина І. - Хмельницький, 2006. – 47с.

10. Дашкевич Я.Р. Політика Російського царату щодо українських земель у ХІХст. Український історичний журнал №2 -2005,с. 59-60.

11. Завальнюк О.М., Сіцинський Ю.Й и Кап.-Под. державний український університет(1918-1921). Духовні витоки Поділля: творці історії краю: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ч.1.- Хмельницький: 1994. – 367с.

12.Іловайський Д.І. Княжий период Украины – Руси до княжения Данила Галицкого. –Тернопіль: 1886р.-215с.

13. Огієнко І. Українська церква. — Прага, 1942, — Т. 1 — 2.

14. Рибак І.В. Наш Край. – Кам’янець-Подільський: 2007. – 240с.

15. Ровінський В., Миханчук О. Православіє на Подолії. – Кам’янець-Подільський: Дзвін, 1995. – 176с.

16. Симашкевич. Римское католичество и его епархия на Подолии. Каменец: 1978. – 397с

17. Сіцинський Є.Й. Труды Подольского Епархиального Историко – Статистического Комитета .Выпуск девятый . «Приходы и церкви Подольской Епархии», Кам’янець-Подільський 1901 рік.

18. Слободянюк П.Я.Українська церква, Розділ І Українське православ’я –історичні нариси. – Хмельницький: 1996.- 316с.

19. Стасюк І.А.Історія міста Волочиськ. – Волочиськ: 1987.-75с.

20. Субтельний О. Історія України. – Київ:,1990.- 56с.

21. Теодорович М.І. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. ІV том. 1893 р. – 700с.

22. Яківець М.В. Волочищина за княжих часів// «Зоря» – 1994р – 13 липня. Волочиськ. //№18. – 6с.