Geum.ru

Дню соборності україни І подіям під крутами

Вид материалаДокументы

Содержание


Вірш "До українців"
Подобный материал:
ДНЮ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ І ПОДІЯМ ПІД КРУТАМИ

ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

О. Вахнюк, В. Вахнюк

(Борзнянський державний сільсько-

господарський технікум)

Ведучий 1

Україна! Країна хвилюючої краси, радості й печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, чорнобривців і калини. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за єдність, за своє щастя, свідками чого є високі в степу обеліски, могили й пам'ятники та прекрасна народна пісня. Тому найдорожче в нашому серці, найсвятіше почуття – любов до неньки України.

Ведучий 2

Доброго дня дорогі друзі. Сьогоднішню нашу зустріч ми присвячуємо відродженню України, соборності нашої держави та подіям під Крутами, роковини яких в Україні відмічають завтра.

Ведучий 1

Засновникам Української держави – Київської Русі, видатним українцям, що на віки вічні вкрили себе невмирущою славою, коли і працювали в ім'я ствердження незалежності України, її розвитку і могутності, нашого з вами щастя, нашої свободи, славним синам українського народу присвячується!

Ведучий 2

Україно, матінко,

Рідна нене, зоре світова,

Ще не вмерла слава твоя горда

У борні за волю і права.

Ведучий 1

Ми живемо в Україні, називаємось Українцями. Тяжка і трагічна наша історія. Сьогодні, друзі, ми погортаємо сторінки історії України, переконаємось, що український народ справедливо називається народом- трудівником, народом-поетом, народом-митцем.

Україно, рідна моя нене,

Розквітай, мов зоряний розмай,

Найдорожче все, що є у мене,

Тільки ти, мій неповторний край.

Це для тебе ясне сонце сяє

І сади на обрії цвітуть.

Україна-матінка благає:

Рідне слово, сину, не забудь!

Вірю я, що пронесуться зливи,

Прилетять додому журавлі,

Що засяє той вінок щасливий,

Україно, на твоїм чолі!

(Пісня)

Ведучий 2

Заспіваю вам не пісню

Про стару старовину,

Розкажу вам і не казку,

А бувальщину одну.

Розкажу вам про минуле,

Що вже мохом поросло,

Що нащадками забуте,

Що водою попливло.

Розкажу вам, як на горах

Славний Київ наш постав,

Як він жив і розвивався,

Як столицею він став.

Хто й коли у ньому княжив

І в який ходив поход,

Хто боровсь за Україну,

За державність, за народ,

Розкажу вам, як боролись

Наші прадіди колись,

Як за щастя України

Ріки крові пролились.

Ведучий 1

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шаною і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії.

Ведучий 2

Україна – це результат тяжкої боротьби і праці багатьох поколінь. Наша Батьківщина дуже давня. Ми повернемося думками у X століття до нашої праматері Київської Русі, могутньої і славної держави, силою якої дивувалися греки, могутності якої боялися половці і варяги.

Ведучий 1

Ось уже понад 15 століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати "матір'ю міст руських", відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи – Київської Русі. Без перебільшення можна сказати, що Київ для нас, українців, значить стільки, скільки давній Рим важив для перших християн.

Ведучий 2

Оглядаючи з високих київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись до голосу віків, мимоволі замислюємося, звідки ми пішли, чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому і якою мовою спілкувались наші предки?

Ведучий 1

О рідне слово, що без тебе я?!

Осміяний людьми кретин-стиляга,

Безрідний, кволий, жебручий бродяга,

Що сам забув своє ім'я.

Ведучий 2

Моє ти серце, пісня і відвага,

І прізвище, і сила, і сім'я,

Ти вся душа не скована моя,

В найтяжчі дні – надія і наснага.

Ведучий 1

Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе у вогні.

То ж не засни в запиленому томі,

В тій незакопаній страшній труні –

Дзвени в моїм і правнуковім домі!

Ведучий 2

З літописних джерел нам відомі імена далекоглядних і мудрих правителів Київської Русі: Ольги, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Данила Галицького. Князь Володимир свою увагу спрямував на зміцнення й розбудову Київської Русі. За його князювання Київська Русь прийняла християнство. Ця подія відбулася понад 1000 років тому – у 988 році.

І народ за серце й розум

Свого князя шанував:

"Красним сонцем" України

Володимира прозвав.

І великий Володимир

Ще і досі не умер,

За його думки великі

Люди борються й тепер ...

Ведучий 1

Українська держава остаточно впала аж тоді, коли Катерина II позбавила влади останнього гетьмана Кирила Розумовського і в 1775 році зруйнувала Січ. Січ відродити не вдалося. Нащадки запорожців ставали або солдатами російської армії або хліборобами. Галичина (Західна Україна) не мала навіть тієї волі, що Східна в часи Козаччини, бо ще в 1349 році попала під гніт Польщі і терпіла її панування майже 500 літ. Проте й тут знаходились мужні і відважні люди, які із зброєю в руках боронили права народу. Це Степан Височан, Олекса Довбуш, пам'ять про яких у наших серцях буде вічна.

Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Той ім'ям не вмре ніколи

В спогадах народу.

Хто угледів в час безчестя

Сонце крізь тумани,

Той для миру рідним батьком

І пророком стане.

Ведучий 2

Та не тільки збройною боротьбою, а й розвитком культури і мистецтва визволяється народ. Серед перших таких на Україні Були Григорій Полетика, що написав історію рідного краю "Історія Русів", український мандрівний філософ Григорій Сковорода, збирач скарбів народних Олександр Безбородько. На Західній Україні велику місію розпочав Маркіян Шашкевич. А в середині XIX століття Україна мала вже генія – Т. Г. Шевченка – пророка, мудреця, месію.

Ведучий 1

Овіяні незвичним ореолом постаті славних дочок України: Ярославни, Роксолани, Марусі Чурай, Марусі Богуславки. В тяжкі часи українки не поступалися мужністю чоловікам. Маруся Богуславка ціною свого життя визволила козаків з турецької неволі. Маруся Чурай подарувала Україні пісні, які співаємо й зараз, сприймаючи за народні. Настя Лісовська, уродженка Рогатина, славнозвісна Роксолана, волею обставин ставши дружиною султана, зачарувала його вродою, приклала титанічні зусилля, щоб за час царювання (більше 40 років) українська земля не зазнавала руйнівних набігів татар.

Ведучий 2

От такого ми славного роду-племені.

І нам є чим гордитися – гордитися з того, що ми Українці.

І як гірко буває чути з вуст молодих людей зневіру, нелюбов до рідної країни, неповагу до українців, тобто до себе. І як гірко бачити, коли молоді люди намагаються покинути Україну, шукаючи кращої долі за кордоном.

Вірш "До українців"

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

Що є у нас думка, яка ще од Байди нам в'ється,

І що ми в Україні – таки ж український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина,

І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах,

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з нас: – Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати,

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Українці мої! То вкраїнці ми з вами чи як?

Чи в могилах і вмерти судилось нам ще від Тараса?

Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,

Що гнітив нашу гідність до рівня вторинної маси.

Українці мої! Як гірчать мені власні слова ...

Добре знаю, що вам вони теж не солодкі гостинці.

Але бачу як любо себе зневажають вкраїнці.

І тоді в мене ниє крамоли осколок тупий,

Мене думка одна обсідає і душить на славу:

Ради кого Шевченкові йти було в орські степи,

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря

І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами!

Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя і сил

Можна жити хохлом. І не згіркне від того хлібина,

Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна ...

(Вірш Віктора Баранова)

(Пісня без оголошення “Сам собі країна”)

Ведучий 1

Україно, прости нерозумних дітей

Так як мати може простити.

Дай прозріти і впасти тобі до грудей

Хоч і блудні, та ми твої діти.

Ведучий 2

Наш народ споконвіку відзначався своєю волелюбністю, прагненням до створення незалежної держави. Вінцем цих прагнень стало утворення Запорозької Січі, єдиної в світі, дійсно демократичної військової республіки, що виникла у XVI столітті і була центром визвольної боротьби українського народу. Першим її кошовим був Дмитро Вишневецький, прозваний Байдою. Під його керівництвом козаки на Хортиці збудували фортецю, яка була сіллю в оці татарським ханам. Байда загинув у 1584 році героїчною смертю.

Ведучий 1

Відомі і інші ватажки козацьких громад. Це Іван Підкова, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Павло Полуботок, Северин Наливайко. Відважним кошовим був Іван Сірко, що виграв 55 битв з турками і татарами. Прагнення українців жити в своїй державі, бути самостійними, воз'єднати Східну і Західну Україну визрівало віками страждань і поневірянь і дійшло аж до XX століття.

Ведучий 2

Боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу – найбільш яскрава сторінка визвольних змагань українського народу в XX столітті. На цій героїчній боротьбі виховані й виховуватимуться нові покоління тих, кому належить далі розбудовувати нашу країну, за волю й незалежність якої загинули десятки тисяч кращих українців. Для українського народу, який століттями був позбавлений власної державності, розірваний на частини між сусідніми країнами, проблема соборності завжди була актуальною.

Ведучий 1

Українська революція 1917–1920 років реалізувала мрії багатьох поколінь українців про об'єднання в єдину соборну державу. Внаслідок революції, під час якої з великою силою розкрилися творчі сили, свободолюбство і національний дух українського народу, утворилися дві демократичні держави – Українська Народна Республіка (УНР) і Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Цей факт і засвідчує державне існування України.

Ведучий 2

І от 22 січня ми відзначаємо День Соборності України. Це важлива віха у тисячолітній історії українського народу. Під час бездержавного існування, яке тривало століттями, українців змушували відмовитись від національної самоідентифікації і злитися з панівними етносами. Але вони залишалися вірними традиціям предків. Перебуваючи в складі двох недружніх сусідніх імперій, Росії та Польщі, вони сформували єдину націю. Коли імперії розвалилися у вогні першої світової війни, створені українськими політичними силами народні республіки задекларували об'єднання в єдину соборну державу. Нині Україна відзначає 90-ту річницю Дня Злуки – це надзвичайно важлива дата в історії нашої держави.

(Пісня про Україну).

Ведучий 1

Багатий на історичні дати січень. 29 січня – день, коли ми вшановуємо пам'ять молодих героїв, що 1918 року полягли біля залізничної станції Крути, захищаючи Українську Народну Республіку від більшовицьких загонів, які рвались до Києва. Їхній подвиг навічно ввійшов до літопису боротьби за незалежність Вітчизни як одне із свідчень незламності духу українського народу, його вічного прагнення до волі і справедливості.

Ведучий 2

Січень 1918 року безжально шмагав морозними батогами зблідло-вибілену засніжену землю України. Ще діяла в Києві Центральна Рада, яка 22 січня проголошує IV Універсал, текст якого оприлюднює Михайло Грушевський. У ньому зазначалося: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, не від кого незалежною, Вільною, Суверенною Державою Українського Народу..." Далі Універсал закликав боронити край від "так званих большовиків та інших напасників", але хто мав займатися цією святою справою, коли нижче в поважному документі передбачалося "розпустити армію зовсім"?

Ведучий 1

І коли з холодної півночі на Киів посунула більшовицька багатотисячна мілітарна сила під

орудою колишнього царського жандармського підполковника Міхаїла Муравйова, захищати сивочолу Україну було, як виявилося, нікому, окрім кількасот юнаків Першої Української Юнацької імені Б. Хмельницького школи на чолі з сотником Аверкієм

Гончаренком та сотні Студентського Січового Куреня із старшиною Омельченком

студентом Українського Народного Університету в Києві ...

Ведучий 2

"Ще в ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроті з Муравйовим, – згадував згодом Аверкій Гончаренко. – Його вимога в формі наказу звучала так: "Прігатовіться к встрєчє пабєданоснай краснай арміі, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцераф всьо равно расстрєляю". Я відповів, що до зустрічі все готове".

Ведучий 1

... 29 січня 1918 року. За кілька хвилин по дев'ятій ранку червоногвардійці рушили на позиції українського воїнства. Вони йшли, не криючись, широкими кроками окупантів. Гримнув рушничний залп – задубілими від морозу пальцями юнаки перезаряджали гвинтівки. Шаленим роєм дзижчали кулі українських кулеметів. Але войовнича орда вперто просувалася вперед, не звертаючи уваги на зрізані кулями передні лави...

Ведучий 2

Бій тривав 10 годин. З дев'ятої ранку до дев'ятнадцятої вечора. Стримати шеститисячне більшовицьке військо силами кількох сотень юних доль – це більше, ніж подвиг. Падали, обіймаючи промерзлу чернігівську землю, нерозквітлі пуп'янки Української Державності.

Скрикнув від болю скошений старшина Омельченко. Здавалося, сама Свобода зійшла над гіркотним полем розпуки й печалі та вознеслась до неба в простріленій відчаєм сорочці ... І тоді сотник Гончаренко наказав залишити поле бою, аби зберегти решту ще живих побратимів. Відходили до потягу, що вцілів, по той бік станції Крути. Спершу – студентська сотня, затим – друга, третя та четверта сотні юнкерів. Перша юнацька сотня стримували ворога щільним вогнем.

Ведучий 1

...Вітрисько шпаркий і розхристаний до нестями, ще шелестів над тілами забитих юнкерів, студентів, гімназистів та учнів технічних шкіл, коли решта були раптово оточені і захоплені в полон. Лише четвірці юних дивом вдалося врятуватись. А двадцять вісім студентів прийняли мученицьку смерть. Страшно читати спомин учасника бою гімназиста Левка Лукасевича, який у книжці "Роздуми на схилку життя" свідчить: "Майже всі, кого взяли до полону, Були більшовиками по звірячому покалічені під час розстрілу. Трупи були з розбитими головами, повибиваними зубами, часом і повиколюваними очима. Кілька трупів цілком не вдалося розпізнати, настільки вони були знівечені. Одного з нерозпізнаних щойно в Києві розпізнала мати за монограмою на сорочці..."

Ведучий 2

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять учнів-українців,

Славних, молодих ...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка ...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! –

Понад все вони любили

Свій коханий край

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

(Вірш П. Тичини)

Ведучий 1

Кілька років по тому Аскольдове кладовище більшовицькою владою було зрівняне з землею і на його місці розбили парк, але ... Крути і сьогодні дотикають променями гіркотної печалі непересічного громадянина України. Історію творять люди. І кожне покоління обирає чи то власний тягар непевності, чи смолоскип палаючої Свободи. Крутянці обрали Волю – вони виявилися свідомішими од більшості своїх ровесників, навіть мудрішими за деяких державних мужів того часу. І заплатили дорогою ціною – власними життями. Їх давно оплакали батьки і неціловані наречені. Їх і досі оплакує Україна ...