Під невеликим лісом розкинулося мальовниче село Довжок. Широка дорога, яка тягнеться через все село, ділить його на 2 частини. Село ніби потонуло в зелені садів, здається сама природа милується його розташуван-ням

Вид материала

Содержание

1931 рік. Найчорніший час в історії України.
У роки Великої Вітчизняної війни
ДП «Довжоцький спиртзавод»
Славетні жителі села Довжок

Подобный материал:

Під невеликим лісом розкинулося мальовниче село Довжок. Широка дорога, яка тягнеться через все село, ділить його на 2 частини. Село ніби

п

отонуло в зелені садів, здається сама природа милується його розташуван-ням. Географічне положення села вигідне тому, що воно розташоване в районі схрещення шосейних шляхів, які ведуть на Чернівці, Кам'янець-Поділь-ський і Скалу-Подільську.

Довжок (польське слово - длужек, довгий) це передмістя міста Кам'янця-Подільського, яке зі сходу сполучається із Підзамчем.

В районі Довжка виявлено залишки поселень черняхівської культури (ІІ – ІV ст. н.е.) Найвірогідніше поселення Довжок було засноване на початку ХVІ ст.., тому що в списку поселень Кам’янецького староства 1496 року назва Довжок не зустрічається. В 1565 році на Довжку, який був у власності кам’янецького підстарости Григорія Сулими, була корчма і 14 комірників. В той час населення складалось з 30 осідлих селян. В 1582 році тут поселились два відставних жовніри, яких король Сигизмунд ІІІ за гарну службу звільнив від усіх податків.

На початку ХVІІ століття Довжок і навколишні землі за проханням кам’янецького старости Яна Потоцького були передані королем прикордонному воєводі Криштофу Бейдо-Ржевуському, шляхтичу з Полісся, родоначальнику відомого польського роду Ржевуських.

В 1615 році Довжок був пограбований і спалений татарами. Однак завдяки зусиллям місцевих жителів він знову скоро забудувався, і внаслідок свого вигідного розташування став центральним місцем управління королівськими маєтками. Значення Довжку ще більше зросло. Конституцією 1671 року було заборонено закордонним послам і іншим високим іноземним сановникам бувати в самому Кам'янці, щоб не підгледіти секрети фортифікації. Тому в селі Довжок була створена резиденція Кам'янецького старости. Для прийому гостей на території села було побудовано великий постоялий двір, який завжди був готовий до прийому гостей. З цього двору старости, чи як їх називали "генерали земель Подільських" здійснювали свій тріумфальний в'їзд до Кам'янця-Подільського. На Довжок прибувало багато різних послів: польських, російських і татарських. Відомі історичні постаті не пропускали повз свою увагу селище. Є відомості про те, що напередодні Хотинської битви, гетьман Запорізької Січі Петро Сагайдачний побував на Довжку. В 1711 з гостинного двору виїздив у Кам'янець імператор Петро І, який пробув у місті декілька днів. В 1781 р. в гостинному дворі побував король Речі Посполитої Станіслав Понятовський. Тут же на декілька днів зупинявся останній кримський хан Шагін Гірей, перед своїм виїздом у Туреччину в 1786 році.

В 1884 році знайдені монети: срібна римська Марка Аврелія 176 р., мідна візантійська Мануїла I Комнина (1143-1180 р.), 2 срібних венеціанського дожа Ранерія Джено (1252-1266 р.) і 2 срібні венеціанського дожа Фр. Дандоло (1328-1339 р.).

У XVIII ст. на Довжку була поштова станція, встановлена російським урядом на протязі 1778-1790 рр. охороняв цю станцію загін козаків. В 1793 році староство Кам'янецьке, в тому числі і Довжок, поступило в казну, після чого було подаровано графу Маркову, а після його смерті перейшло до його послідовників - князя Голіцина і князя Оболенського, а після них до княгині Хілкової. В 1871 році відкрито міністерське однокласне народне училище. В 1872 році тут була народна школа і Довжоцьке волосне управління. За часів імператриці Катерини II за лісом с. Довжок розташовувалися російські війська. Довжок належав княгині Хілковій Ганні Михайлівні до 1917 року. За свідченнями старожилів села, це була надзвичайно жорстока людина. Неодноразовими були випадки, коли вона змушувала військових приміняти зброю проти селян, які не давали захопити свої землі.

Уже на той час у княгині Хілкової на Довжку був спиртовий завод, винокурний завод, фабрика, сушарка, кінний завод, фабрика по виробництву цикорію та інші невеликі промислові об'єкти. Основна маса працюючих були селяни с. Довжок.

Під впливом загальнодержавних революційних подій початку XX ст., відбувалися заворушення і на території с. Довжок. Так, наприклад 1903 року мешканці села під керівництвом місцевих селян Вітвицького Михайла Григоровича, Кульчицького Миколи Антоновича та Лотоцького Павла Гнатовича, вимагали від місцевих багатіїв щоб землю поділили порівну між усіма мешканцями села. Звичайно ж вимоги протестуючих не були виконані, а саме заворушення було жорстоко придушено.

На початок 1914 року на Довжку нараховувалось 303 двори і 1197 жителів. Тут було міністерське однокласне сільське училище, школа грамоти, в яких нав-чалося 30-50 учнів. Поряд з цим тут було волосне правління, сільський банк, волосна аптека.

В січні 1918 року в с. Довжок було встановлено радянську владу. На жаль в міжвоєнний період та під час Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. багато об'єктів господарського життя на Довжку було зруйновано. Не залишилось тих споруд, які колись являли архітектурну цінність. Не залишилось і сліду колишнього гостинного двору. На місці старих споруд з'являлися нові.

В 1930 році початкова трудова школа була перетворена на неповну середню школу, яка нараховувала в 1 – 4 класах 120 учнів. В 1937 році на базі семирічної школи була створена середня школа , яка нараховувала 300 учнів і 20 вчителів. В 1938 році було засновано дитячий садок, який розмістився в колгоспному будинку і нараховував 60 вихованців та 2 вихователі.

1931 рік. Найчорніший час в історії України.

У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагодатніших країн. Досі не віриться, щоб тут раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. Архівні документи і газети свідчать, що в нашій місцевості були подвірні обшуки з конфіскацією усіх запасів їжі, заготовлених людьми до нового врожаю. Фактично це була дія, спрямована на фізичне винищення селянства.

Розповідь жителя с. Довжок Одарено Миколи Івановича: «З поля було зібрано весь урожай. Але селянам не дозволяли брати зерно для прожиття, Хліб можна було купити за золото або інші дорогоцінності. Через те люди голодували, їхали за кордон. На той час, коли йшов вулицею села, бачив: лежать обабіч вулиці опухлі від голоду люди, а той померлі.

Розповідь Танасієнко Ніни: «Під час голоду я була маленькою дитиною і пам'ятаю, як в однієї жінки померла грудна дитина. її груди розігнало від молока, Вона зціджувала і пила його, бо була дуже голодна. Люди виживали, як могли. Різали худобу, щось залишали собі, а решту продавали, та купляли зерно або борошно. Ходили на поле та збирали залишені колоски.»

Свідчення Надії Василівни Волощук, яка разом із своєю сестрою Л

юбов'ю, народилися в селі Довжок: «Страшне горе - голодомор, не обійшло і наше рідке село Довжок. Не легко прийшлося і нам, дітям. Мати Віра Захарівна померла зовсім молодою жінкою у віці 33 роки, залишивши 4 дітей. Двоє менших діток померли від голоду. Любі було 15 років, а мені - 12, Виживали, як могли. Щоб не померти варили кропиву, лушпину - такий був зелений борщ. Шукали яблука, Інколи підгодовували сусіди. Маленька скибочка хліба коштувала 10 карбованців. Ми з сестрою приходили в колгосп , на городину, микали бур'ян, допомагали чим могли, за це нас годували. Діти ходили до лісу, збирали хмиз і на в'язочки продавали - так заробляли на крумку хліба. Вже в похилому віці Любов Василівна завжди плакала, коли згадувала, як на полі з болота ми випорпували гнилу картоплю і відразу з'їдали.»

В 2008 році в селі Довжок відкрито пам'ятний знак жертвам голодомору 1932 – 1933 років.

У роки Великої Вітчизняної війни

9 липня 1941 року с. Довжок захопили німецько-фашистські загарбники, які змусили жителів села працювати в общинному дворі. Всього в с. Довжок було вислано на каторжні роботи до Німеччини 288 чоловік. Привідступі німецькі війська зруйнували приміщення школи, короварник, свинарник, пасіку, бібліотеку. Було спалено живцем жителів с. Довжок Іваніцького Федора, Сімашкевич Ганну, Дубчак Марину та інших.

З

а героїзм і мужність, виявлені на фронтах війни, 283 жителі села нагороджені орденами і медалями. Жителька Довжку Рачкевич Є.Я. у роки війни була комісаром 46-го гвардійського жіночого авіаполку легких бомбардувальників. В центрі села знаходиться пам'ятник воїнам-односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, а також воїнам-визволителям, в тому числі і пам'ятник Героєві Радянського Союзу С.Г.Киргизову. який загинув при визволенні села від німецько-фашистських загарбників у1944 році.

28 березня 1944 року село було звільнено від німецьких військ. Почалась відбудова. Довжоцький колгосп було названо іменем Мічуріна. В 1958 році його об’єднали разом з колгоспом «12 річниця Жовтня» с. Нагорян. Земельні угіддя колгоспу становили 2494 га. Грошовий прибуток становм на 1962 рік становив 504105 крб. В 1959 році розпочалось будівництво двоповерхового корпусу нової школи, а в 1961 році збудовано приміщення районної дитячої бібліотеки. Було відбудовано сільський клуб.

В 1963 році село невпізнано розцвіло. На той час було 4 торгівельні точки, нараховувалось 829 радіоточок. В 1966 р. побудовано районний побутовий комбінат, почалось будівництво заводу мінеральних вод. 1970 року відкрито нове приміщення дитсадка на 130 місць і 6 груп.

1972 року на базі колгоспів с. Довжок, с. Нагоряни , с. Кадиївці та сільськогосподарського технікуму організовано радгосп-технікум з центром в с. Довжок. А в 1988 р. відбулося роз'єднання земель радгосп-технікуму і створено радгосп "Довжоцький" на базі сіл Довжок і Нагоряни. В зв'язку із змінами в розвитку сільського господарства радгосп розпався і на його базі створено агрофірму ім.Тручка. На даний час землі розпайовано і роздано в користування жителям сіл Довжок та Нагоряни. За спиртзаводом розташована агрофірма «Надія» (керівник - Шатурський Віталій Євгенович). Агрофірма займається заготівлею та реалізацією худоби в межах України.

Довжок - центр сільської Ради. Сільській раді підпорядковано і с.Нагоряни. На території села розміщено завод "Мінводи", спиртзавод, який виробляє спирт, дріжджі, вуглекислоту. У селі є школа, клуб, бібліотека, медичний пункт, дитячий садок.

С

ьогодні завдяки вигідному приміському географічному положенню Довжок продовжує розвиватись. На території села є ряд малих підприємств, якими керують Гуменюк, Богданов, Островський, Балдижар. З’явився цілий район новобудов.

За даними останього перепису населення сільської ради становить 5070 чол, в тому числі в с. Довжок – 4170 чол.

ДП «Довжоцький спиртзавод» - це підприємство, яке забезпечує роботою мешканців не лише Довжку, сплачує податки до місцевого бюджету. Останнім часом спиртзавод опинився в центрі уваги громадськості Кам'янця та Кам'янеччини. Місцеві жителі скаржаться на неприємний запах, викиди смороду. Щоб більше дізнатися про роботу підприємства, його історію, ми звернулися до дирекції ДП «Довжоцький спиртзавод». Зробимо невеликий екскурс у минуле заводу.

Спиртзавод на окраїні Довжка збудовано 1896 року на замовлення княгині Ганни Хілкової та при сприянні німецької компанії. Того ж року завод видав першу продукцію. Виготовляли спирт із картоплі, яку вирощували на землях, що належали княгині. А Ганні Михайлівні, за даними подільського дослідника Ю.Сіцинського (1895 рік), належали тоді чималі землі: 2713 десятин землі, а десятина - це приблизно гектар. Звісно тодішній спиртзавод був невеликий, працював на дровах, воду використовували зі ставків, що знаходилися поблизу. Штат заводу теж був невеликий: керівник і 17 робітників. Хілкова була не тільки засновницею спиртзаводу, а й однією з спонсорів будівництва в 1872 році на Довжку кам'яної церкви Різдва Богородиці. Дала на її влаштування 5000 рублів.

Перша світова війна, яка розпочалася 1914 року, та подальші бурхливі події на тривалий час перервали роботу Довжоцького спиртзаводу. Тільки 1928 року його відбудували, відновили виробництво. Почали використовувати буряк. Потужність підприємства зросла.

У 1941-1944 роках завод, очолюваний німецьким шеф-директором, працював, хоча його потужність різко знизилась. 1945 року завод було відбудовано. У 1952-1957 роках це був спиртово-горілчаний завод. З 1957 року основною продукцією стає спирт, який виготовляється з меляси - темної тягучої солодкої маси, що є відходом цукробурякового виробництва (її ще називають кормовою патокою).

З листопада 2002 року директором працює Володимир Михайлов, який розповів, що всі спиртзаводи в Україні є державними підприємствами, тобто в них 100 % акцій належить державі.

Одне із ключових завдань сьогодення вдалий збут продукції на ринку. Довжоцький спиртзавод сьогодні випускає 3 види продукції: технічний етиловий спирт (що іде на експорт), дріжджі та вуглекислоту. Це підприємство входить до шістки провідних заводів України. На заводі зараз працює понад 2000 чоловік.

* * *

О

днією з культурних пам'яток села є місцева православна церква. Будівля церкви була від початку заснування поселення. Відомо навіть, що ймовірно першим приходським священиком був отець Павло. При церкві існувало два православних братства - старше Різдва Пресвятої Богородиці, друге – Іоанна Златоуста. Спочатку будівля церкви Різдва Пресвятої Богородиці була дерев’яною. В 1872 році розпочалось будівництво нової кам’яної церкви. Населення пожертвувало 3000 руб. Княгиня Хілкова пожертвувала 5000 руб., і 9000 руб. Було виділено казною. Через два роки будівництво було завершено. Нову церкву було побудовано не на місці старої, а на найвищому пагорбі, так що будівля була найвищою в селі на той час. Стару дерев’яну церкву розібрали по частинах і продали в 1881 р. в с. Шутнівці, де вона стоїть і до сьогодні.

П

оділля довгий період часу перебувало під владою католицької Польщі. Православ'я, як віра "схизматиків" перебувало в немилості польських магнатів. Тому на Довжку довго не було православної церкви. Коли ж після поділів Польщі Поділля відійшло під владу Російської імперії, з'явилася можливість побудувати в селі православний храм. За релігійним складом на Довжку переважало православне населення, тому храм швидко став невід'ємною частиною духовного життя мешканців села. Причому прихожанами цього храму були й православні адепти з навколишніх сіл.

В часи неспокою, коли простий народ страждав від звірств поміщиків, люди шукали душевного спокою у вірі. І церква завжди була тим місцем, де людина забувала про турботи буденного життя і згадувала обітницю Господа про спокуту після смерті.

Доказом того, яку вагому роль відігравав храм в житті мешканців села, є той факт, що навіть після приходу радянської влади, він продовжував функціонувати з невеликими перервами, як один з небагатьох релігійних об'єктів у регіоні. В період "хрущовської відлиги" на релігійні свята, зокрема на Великдень, сюди приходили не лише місцеві селяни але й жителі навколишніх сіл і навіть міста Кам'янця-Подільського. Лише в середині 60-х років під тиском атеїстичної влади церкву було закрито. Планувалося її навіть зруйнувати, але завдяки зусиллям місцевого населення споруду залишили цілою і неушкодженою й передали у державну власність під господарські потреби. З цього приводу серед мешканців села ходить своєрідна легенда. Кажуть, селянин Харкавлюк, який знімав хрест з бані церкви, після цього важко захворів і до кінця життя його постійно

переслідували нещастя.

До кінця 80-х років будівля храму перебувала у власності сільського споживчого товариства і використовувалось як склад для зберігання промислових та продуктових товарів. В 1989 році в контексті релігійного відродження почався рух за відновлення діяльності храму у селі Довжок. Багато бюрократичних перешкод довелося подолати, щоб добитися дозволу на передачу державою споруди церкви у власність православної релігійної громади. Священик Міханчук Олексій Григорович (отець Олексій) (сьогодні секретар Кам'янець-Подільської єпархії) та староста Онятицький Онисим доклали великих зусиль і за підтримки місцевого населення змогли відновити інтер'єр храму. 21 вересня у день Різдва Пресвятої Богородиці красуня-церква прийняла своїх перших прихожан.

П

ісля того як Україна стала незалежною державою влада почала сповідувати принципи свободи совісті не на словах, а на діях. На початку 90-х років минулого століття відновила свою діяльність протестантська громада євангельських християн баптистів. Було збудовано прекрасний молитовний дім. Сьогодні громада відіграє велику роль у духовному розвитку села. Приємно відмітити, що обидві релігійні громади (православні і баптисти) мирно співіснують на одній території.

Історія вулиць.

Вулиця Смирнова:

Названа на честь Володимира Михайловича Смирнова - першого секретаря Кам’янець-Подільського райкому Компартії України ,депутата Верховної Ради Української РСР .На честь людини з великої літери : вмілого організатора, знаючого керівника ,справжнього патріота України, який своїм особистим прикладом надихав людей на добрі діла, вселяв світлу віру у завтрашній день. А цінували, поважали і пам’ятатимуть його за те ,що цінував і поважав людей .І справа тут не в керівних посадах , багато яких займав В.М. Смирнов ,а в його людяності.

Вулиця Унявко:

Названа на честь партизанки , підпільниці часів Великої Вітчизняної війни Тетяни Унявко. Підпільна організація з її участю друкувала і розповсюджувала листівки, в яких закликали земляків не коритися окупантам , саботувати їх розпорядження. Тетяна була зв’язковою між підпільниками та партизанським загоном. За переказами ,на жаль ,розстріляна фашистами в ході каральної операції.

Вулиця Котовського:

Названа на честь героя громадянської війни Григорія Косовського, радянського військового і політичного діяча ,командира більшовицьких

загонів в період громадянської війни в Україні (1918-1920 р.р.)

Вулиця Щітініна:

Названа на честь Івана Павловича Щітініна (1919-1944 р.р.), старшого сержанта, героя Великої Вітчизняної війни, нагородженого Орденом Червоної Зірки. Він загинув в бою, визволяючи Камянець-Подільський район від німецько-фашистських загарбників. Похований в братській могилі меморіалу Слави в с. Довжок.

Вулиця Джерельна:

Має таку назву через те ,що вздовж вулиці протікає багато джерел. Деякі вже замулені, але ще безліч стікає в пониззя, до ставків. Вулиця піднімається на височину, а в долині численні криниці та ставки-самокопки.

Славетні жителі села Довжок

Бучинський Петро Миколайович народився 12 лютого 1852 року в селі Довжок Кам'янець-Подільського повіту в селянській родині. Захистив докторську дисертацію у Варшавському університеті у 1897 році. Був професором кафедри анатомії людини Новоросійського університету. Викладав фізику. Анатомію людини в навчальних закладах Одеси. Створив Подільське товариство природознавців та любителів природи. З жовтня 1922 року очолював інститут народної освіти, Номер 1927 року. На його честь в 1993 році на Хмельниччині запроваджено щорічна обласна наукова премія імені П.М. Бучинського в галузі природничих наук.

Дубограй Олександр Григорович народився 14 серпня 1943 року в с. Довжок. багато років працював на Кам'янець-Подільському електромеханічному заводі. Вніс великий особистий внесок у підвищенні економіки заводу своїм творчим ставленням до справи. Заслужений раціоналізатор УРСР (1982 р.) проживає в селі Довжок.

Лозинський Микола Миколайович народився 14 червня 1929 року в с. Довжок. Після армійської служби в 1951 році і до передчасної смерті 1972 року працював на Кам'янець-Подільському заводі твердосплавного Інструменту імені Г. Петровського. За заслуги в розвитку машинобудування, високі виробничі показники удостоєний звання заслужений машинобудівник УРСР (1972 р.)

Стінський Микола Юхимович (1901 – 1976) – голова Довжоцької сільської ради (1962 – 1965), голова с/г артілі ім. Будьоного (1949 – 1958). Брав участь у громадянській війні в лавах Першої кінної армії. Вів підпільну роботу в роки Великої Вітчизняної війни. В післявоєнний період його обрали бригадиром рільничої бригади, а згодом головою с/г колективу с. Довжок.

Роздобудько Ніна Кирилівна (1917 р. н.)- директор Довжоцького спиртового заводу (1960 – 1978). Пройшла дорогами Великої Вітчизняної війни у лавах Червоної армії. В післявоєнний період пішла працювати у харчову промисловість ,очолювала Юрківецький спиртзавод на Вінниччині. У 1960

році стала директором Довжоцького спиртзаводу.

Твердохліб Анатолій Миколайович (1944 р. н. )- заслужений працівник культури ,художній керівник народного оркестру сопілкарів «Фольклор» при Кам’янець-Подільському підприємстві УТОС. У 2000 році маестро, інваліду І групи по зору за сумлінну працю і активну громадську діяльність, особистий внесок у вирішення проблем інвалідів Указом Президента України присвоєно Почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Сморжевський Валентин Йосипович – професор, доктор медичних наук, хірург-кардіолог, працює в Українському науково-дослідному інституті ім.Шалімова.

Яновський Віктор Петрович – професор, доктор фізико-математичних, доктор філософських наук, працює в Мічиганському університеті США.

Blog

Содержание