Розділ І. Криміналістична модель корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності: наукові та методичні основи її побудови та практичного використання у розслідуванні
| Вид материала | Документы |
- Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності, 433.74kb.
- Висновки до розділу, 566.83kb.
- І. Наукові основи використання інформаційно-комунікаційних технологій в освіті Інформація., 283.51kb.
- Формування та використання прибутку комерційного банку Зміст, 372.78kb.
- Методичні рекомендації розроблено для загального практичного використання у роботі, 100.31kb.
- Зміст 2 Вступ 3 Розділ І. Необережність як форма вини в кримінальному праві, 572.24kb.
- Розділ 1 Теоретичні основи формування та використання трудового потенціалу регіону, 665.88kb.
- Зміст, 588.64kb.
- Завдання та методичні вказівки до самостійної роботи студентів з дисципліни основи, 277.62kb.
- Зміст, 524.16kb.
Розділ І. Криміналістична модель корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності: наукові та методичні основи її побудови та практичного використання у розслідуванні
1.1. Наукові та методичні засади побудови моделей злочинної діяльності
Загальний метод розслідування злочинів та методи практичної діяльності по розслідуванню. Криміналістична наука, яка призвана озброїти суб’єктів діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів дієвим арсеналом боротьби, розробляла і розробляє наукові методи розкриття і розслідування злочинів на основі все більш глибокого проникнення в сутність причинно-наслідкових зв’язків, які об’єктивно існують в галузі злочинної діяльності і діяльності з розкриття і розслідування злочинів. Однак на ранніх етапах розвитку криміналістики теоретичні знання, будучи неповними, розрізненими, виражали собою тільки окремі сторони причинності, і у зв’язку з цим не давали підстав говорити про методи більш високого рівня абстракції. По мірі накопичення наукових фактів, їх систематизації, вилучення із них причинно-наслідкових зв’язків і побудови на цій основі окремих взаємопов’язаних теоретичних систем були створені об’єктивні умови для постановки проблем загального методу розслідування злочинів і вироблення шляхів їх вирішення.
У історії криміналістичної науки були неодноразові спроби криміналістів ствердно відповісти на запитання про існування універсального методу розслідування злочинів. Перша спроба полягала в створенні такого методу розслідування, який був би придатний для встановлення істини по всім кримінальним справам незалежно від їх різновидів. Так, Г. Гросс виділяв у діяльності з розкриття і розслідування злочинів змішаний правовий і природничо-науковий метод [91]; Л. Владіміров ставив перед собою завдання розробки теорії кримінального судочинства як методу встановлення істини [34, с. 422-423]; А. Вейнгарт зводив науковий метод розкриття злочинів до головного і додаткового методів, які мають за мету: головний — встановлення особи винного, додатковий — визначення кола доказів, типових для даного виду злочинів [63, с. 65, 68]; А. Нічефоро велике значення надавав вивченню мотиву і мети злочину (логіка процесу), а також особі злочинця (психологія процесу) [270, с. 161]; Е. Анушат виділив у методі розслідування прикладну логіку, виведення висновків із сформованих посилок і при цьому автор сам відчув, що процес розслідування не може бути зведений до «вирішення криміналістичних проблем засобами однієї тільки логіки, і вводить у нього елементи, які не піддаються попередньому логічному обліку (введення в оману і випадковість)» [270, с. 161]; І. Якимов, визнаючи невдалими спроби своїх попередників сконструювати універсальний метод розслідування, запропонував розглядати його сутність як робочий прийом у практиці слідчих і розшукових співробітників і назвав його методом розслідування за непрямими доказами [270, с. 161].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Далі Р.С. Бєлкін більш докладно зупиняється на тлумаченні вище зазначеної формули, яка лаконічно описує загальний метод розслідування: «До слідчого поступає повідомлення про подію, яка потребує розслідування. Він аналізує цю вихідну інформацію, щоб отримати хоча б орієнтовне уявлення про те, з чим він у майбутньому буде мати справу. Склавши приблизне уявлення про подію і керуючись типовими версіями та іншими даними криміналістичної характеристики ймовірного злочину, він проводить початкові слідчі дії, співвідносячи їх коло і послідовність із своїми знаннями про слідчу ситуацію, яка склалась на початку розслідування. Потім зібрану інформацію знову аналізує, складає розвернутий план подальшого розслідування на базі висунутих за уточненими даними загальних і окремих версій і реалізує цей план. По суті, весь процес розслідування складається з почергово змінюваних актів аналізу наявної інформації, вибору відповідних цій інформації прийомів і засобів роботи з доказами і їх застосування». [34, c. 430].
Свою думку Р.С. Бєлкін підсумовує висновком, що загальний метод розслідування «не являється ні «універсальною відмичкою» таємниці злочину та злочинця, ні шаблоном, який сковує слідчого жорсткими рамками раз і на завжди приписом дій; але служить тільки направляючим початком у пошуках кожний раз особливих шляхів встановлення істини» [34, c. 434]. «Структурно загальний метод розслідування складається з двох частин: аналізу вихідної і додаткової інформації про злочин і адаптації у відповідності до неї конкретної окремої методики» [34, c. 432].
С.Н. Чурилов, розглянув проблему загального методу розслідування в своїй докторській дисертації «Криміналістичне вчення про загальний метод розслідування злочинів». При цьому він дійшов схожих з Р.С. Бєлкіним висновків. Так, на його думку універсального методу, який слугує «відмичкою» для розкриття таємниці будь-якого злочину і у всіх без виключення випадках, який намагалися в минулому розробити вчені-криміналісти та практики — немає і неможе бути. Об’єктивно існує загальний метод розслідування злочинів як окремо-науковий зміст розробленого філософією усезагального методу пізнання. Цей метод не може розглядатися в ролі якоїсь панацеї, логічним інструментарем, який фатально позбавляє суб’єкт доказування можливих помилок і прорахунків; це — загальний шлях, який веде до встановлення істини по кримінальній справі, який в гносеологічному змісті враховує особливості розслідування злочинів різних категорій.
Далі автор доходить висновку, що крім загальних положень вчення про загальний метод розслідування важливе місце в структурі даних основ займають і такі криміналістичні концепції, як модель криміналістичної характеристики злочину та модель криміналістичної характеристики розслідування злочину, слідча ситуація, криміналістичний аналіз слідчої ситуації, слідча версія, предмет доказування по кримінальній справі, тактична ціль і тактична задача, тактичне рішення і тактична комбінація. Ці концепції і виступають в якості теоретичної основи реалізації моделі загального метода розслідування злочинів. [249, с. 330].
Як зазначалось вище Р.С. Бєлкін підтримував думку, що загальний метод розслідування — це шлях максимально можливої адаптації окремої криміналістичної методики до обставин конкретного акту розслідування, система правил такої адаптації. Однак, по-перше на даний час не за всім видам злочинів розроблені окремі криміналістичні методики; по-друге немає ніякої гарантії, що вже розроблені окремі криміналістичні методики не містять помилок, адже вони є продуктом наукового пошуку людини або морально застаріли; по-третє виникає припущення, що якщо окрема криміналістична методика не розроблена то і злочин розкрити неможливо.
І.М. Лузгін не пішов по шляху конструювання єдиного методу розслідування, детально розглянувши вище зазначену проблему в своєму дисертаційному дослідження [185], він сформулював поняття криміналістичних методів пізнання, які використовуються в розслідуванні, вважаючи, що «криміналістичні методи являють собою розроблену в повній відповідності з вимогами... методології, кримінально-процесуального і кримінального права взаємопов’язану систему науково-обґрунтованих прийомів, правил і рекомендацій з виявлення, дослідження, використання і оцінки доказів, які застосовуються з метою встановлення істини в кримінальній справі» [179, с. 103].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Криміналістичний аналіз повинен забезпечити вивчення всіх об’єктів криміналістики — злочинів, систем відображення цих явищ, діяльності по розслідуванню цих злочинів. Зокрема, з допомогою даного методу в криміналістиці здійснюється: а) пізнання сукупності елементів, які утворюють систему злочину, закономірності цього явища; б) вирішення питань про віднесення наявної інформації до обставин кримінальної справи, яка розслідується (аналіз є необхідною передумовою встановлення зв’язків між об’єктами, явищами, фактами, які складають злочин); в) поглиблене системне вивчення особливостей кожного елементу (об’єкту, суб’єкту), які входять до структури злочинів: їх параметри, якості, властивості, прояви; г) дослідження відображень досліджуваних явищ, об’єктів; д) дослідження причинно-наслідкових зв’язків між елементами структури злочину, елементами та їх відображеннями.
Метод криміналістичного аналізу є засобом реалізації в криміналістиці системного підходу до дослідження, який в свою чергу включає системно-структурний, системно-функціональний, системно-історичний (генезисний), системно-комунікаційний, системно-прогностичний підходи [106, с. 51-61].
Виходячи із зазначених посилань ми у своєму дослідженні з допомогою методу криміналістичного аналізу досліджували злочинну діяльність та діяльність з розкриття і розслідування злочинів.
Злочинна діяльність та проблема «криміналістичного поняття злочину». Проблема формування криміналістичного поняття злочину в криміналістичній науці не нова, єдиного погляду на поняття та структуру злочину в криміналістиці не вироблено. Окремі автори взагалі говорять про «штучність проблеми» криміналістичного поняття злочину. Так на думку П.П. Кабанова: «Сама постановка питання про можливості вироблення криміналістикою «свого» поняття злочину, відмінного від кримінально-правового, в науковому плані некоректна». Спроба ввести «нове» поняття розцінюється як «штучно створювані проблеми» [120, с. 138]. Однак сьогодні намітився певний консенсус щодо криміналістичного поняття злочину, термінологічно це поняття отримало назву «злочинна діяльність» під якою і розуміють «криміналістичне поняття злочину».
Не будемо вдаватися в дискусію яка продовжується на сторінках наукових криміналістичних видань [107, с. 34-39; 94; 133, с. 44-54], зазначимо тільки, що підсумок дискусії вдало висловили В.В. Клочков та В.О. Образцов: «У кримінально-правовій і кримінологічній літературі є вказівки на те, що злочин являє собою специфічний вид людської діяльності. Такий підхід уявляється перспективним і з точки зору криміналістики. «Поняття діяльність» характеризує взаємодію індивіда з навколишнім середовищем, єдність його внутрішньої (психічної) і зовнішньої (фізичної) активності, спрямованої на предмет задоволення його потреб».
І далі «злочин як об’єкт криміналістичного наукового і практичного пізнання являє собою специфічний різновид людської діяльності — процес взаємодії злочинця і навколишнього його середовища, який породжує їх зміни, що мають значення для встановлення істини по кримінальній справі». [133. с. 48-49].
На нашу думку, Клочков В.В. та Образцов В.О. підмітили дуже важливу обставину в різниці між кримінально-правовим та криміналістичним поняттям злочину. Так вони зазначають «криміналістична модель злочину, на відміну від кримінально-правової, включає компоненти, які не відносяться до складу злочину (незлочинна поведінка, зміни навколишнього середовища як джерело інформації про злочин)». Отже криміналістичне поняття злочину ширше кримінально-правового, в нього входять складові, які з кримінально-правової точки зору не враховуються і для кваліфікації злочину суттєвого значення немають.
А.В. Дулов звернув увагу не тільки на кількісний склад елементів у різниці між криміналістичним поняттям злочину і кримінально-правовим але і на якісний склад. Так він пише «криміналістичний аналіз структури злочину суттєво відрізняється від кримінально-правового аналізу або кримінологічного аналізу злочину, де також використовується системний підхід. У зв’язку з цим використання термінів «об’єкт» і «суб’єкт» стосовно структури злочину має інший зміст, ніж у кримінальному праві». [107, с. 34].
Г.А. Густов у зв’язку з цим писав: «Елементи матеріальної системи злочину — це люди, їх фізична і психічна діяльність, речі, властивості, процеси і т.п. На відміну від кримінально-правових елементів злочину (об’єкт, об’єктивна сторона суб’єкт, суб’єктивна сторона) які є юридичними поняттями, елементи матеріальної системи злочину існують фактично і володіють всіма якостями, притаманними об’єктам реального світу» [94, с. 90].
Отже, виходячи із вище зазначених аргументів ми приєднуємося до думки вчених які пропонують замінити в криміналістиці поняття «злочин» на поняття «злочинна діяльність» і в подальшому в дисертаційному дослідженні будемо ним користуватися.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Сутність цієї взаємодії полягає в тому, що перетворення стану об’єктів у процесі підготовки, виконання та приховання злочинів, у процесі протидії слідству і перетворення слідів злочину в модель самої події злочину підпорядковуються об’єктивним закономірностям.
Головна з них полягає в тому, що об’єктивна властивість розкриваємості злочину перетворюється у соціально-значиму якість розкритості злочину шляхом виявлення, збору, упорядкування системи слідів злочину і відтворення за нею події злочину.
Тому, якщо об’єктом криміналістичної науки є сама реальна взаємодія діяльностей двох типів, то її предметом — закономірності, яким підкоряється перетворення діяльності в сліди злочину і слідів злочину — в модель події злочину.
Виходячи з того, що криміналістика пізнає сутність закономірностей, яким підпорядковується злочинна діяльність і діяльність з розкриття і розслідування злочинів, і на основі здобутих наукових знань розробляє засоби практичної діяльності по боротьбі із злочинами, можна визначити мету навчання криміналістиці, якщо обґрунтувати роль, місце і значення специфічних криміналістичних засобів діяльності в практиці боротьби зі злочинами.
В свою чергу, вирішення цієї задачі об’єктивно потребує від нас створення криміналістичної моделі, яка адекватно відображає реальну діяльність будь-якого із розглянутих видів. Будь-який діяльнісний акт пов’язує через опредмечування і розпредмечування суб’єкт і об’єкт діяльності. Цей зв’язок реалізується з допомогою засобів діяльності в якості яких виступають знання, а також знаряддя і інструменти. Засоби діяльності вибираються або створюються суб’єктом у відповідності з метою, тобто з тим уявленням про бажаний результат, який повинен бути досягнутий. На формування мети впливає не тільки аналіз наявних засобів інструментального і інтелектуального характеру, але і аналіз ситуації, в якій протікає діяльність суб’єкта.
У сфері боротьби із злочинами цілі, як правило, носять досить складний характер, у зв’язку з чим вони не можуть бути досягнуті в результаті разового нетривалого зусилля. Тому в більшості випадків потрібно, щоб діяльність у своєму розвитку пройшла низку етапів (фаз), на кожному з яких повинні вирішуватися специфічні завдання. Поетапне вирішення завдань, здійснюється через процедури, призводить до того, що вихідний специфічний матеріал діяльності перетворюється у продукт діяльності. При цьому продукт діяльності, який виник і мета можуть співвідноситися між собою по різному. В одному випадку продукт може повністю співпадати з метою, в іншому — частково, в третьому — відрізнятися від наміченої мети. Характер цієї відповідності багато в чому визначає подальший напрям і інтенсивність розвитку діяльності.
Розглядаючи це загальне модельне уявлення про людську діяльність важливо зазначити, що виробляючи потреби людини, діяльність в той же час і задовольняє їх у ході зустрічі потреб з реальними предметами, які можуть бути як матеріальними, так і ідеальними, але завжди повинні бути реальними.
У криміналістичному аспекті особливо важливо підкреслити те положення, що предмет, який задовольняє потребу, виступає в якості дійсного мотиву будь-якої діяльності.
Виникаючи в ході зустрічі потреби і предмета діяльності, мотив надає усій діяльності певний напрям і відтінок. [172, с. 102].
Саме в умовах формування мотиву, і відбувається виділення мети діяльності. Усвідомлення і постановка її мають вирішальне значення, так як мета, на думку К. Маркса, «як закон визначає спосіб і характер його (суб’єкта. — А.Х.) дій...» [190, с. 189].
Поставивши мету, індивід прагне досягнути її, реалізувати через виконання однієї, частіше низки взаємопов’язаних дій. Таким чином, сама діяльність реалізується в ланцюгу послідовних дій. При цьому не слід думати, що дія виступає в якості якоїсь окремості, сукупність яких утворює склад діяльності.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Потреба — це нестаток, який прийняв специфічну форму у відповідності з культурним рівнем і індивідуальністю людини. По суті це форма зв’язку людини із навколишнім світом, джерело активності людини. Потреби проявляються в поведінці людини, впливають на вибір мотивів, які в свою чергу визначають спрямованість поведінки в кожній конкретній ситуації. Людські потреби ростуть по мірі розвитку суспільства. Разом з ними росте і кількість об’єктів, які викликають у людини інтерес і бажання володіти ними. Потреби людей практично необмежені, чого не скажеш про ресурси для їх задоволення. Тому кожна людина воліє вибирати об’єкти, які мають для неї найвищу цінність і здатні забезпечити її максимальні потреби з врахуванням фінансових, інтелектуальних та інших можливостей індивіда. А от шляхи задоволення (вибору) цих потреб можуть бути законними або незаконними. Як правило в науковій літературі поняття «потреби» розглядається тільки відносно індивіда. Ми вважаємо, що його можна поширювати і на інші системи, наприклад на організовану злочинну діяльність, яка в свою чергу може розглядатися як система. Потреба завжди задовольняється предметом, наприклад: ступенем поваги або володінням річчю.
Мотив — матеріальний або ідеальний предмет, який спонукає і направляє на себе діяльність або поступок і заради чого вони здійснюються. Джерелом спонукальної сили мотиву виступають потреби. Діяльність завжди має мотив. Коли говорять про «немотивовану» діяльність то мається на увазі діяльність, яка прихована від суб’єкта або того хто її спостерігає. Більше того, діяльність може бути «полімотивованою», тобто бути спрямованою на задоволення одночасно декількох потреб.
Мета (ціль, якщо у множині) — результат на досягнення якого спрямована діяльність. Це можуть бути і умови існування осіб які займаються злочинною діяльністю і збагачення, помста, бажання прославитися та інше. Мета злочинної діяльності залежить від установок, поглядів, цінностей, які закладені в людині; ситуацій в які суб’єкт попав; засобів, які у злочинця в наявності; властивостей об’єктів (вихідних), на які суб’єкт повинен впливати, щоб досягнути мети. Досягається мета виконанням завдань шляхом дій, операцій і рухів тіла людини, спрямованих на перетворення вихідного об’єкту в об’єкт кінцевий.
Засоби — те за допомогою чого здійснюється злочинна діяльність, вони можуть бути знаряддєво-інструментальні і знанієво-навикові.
Суб’єкт — це основні діючі особи, тобто організатори і виконавці злочинної діяльності, другорядні учасники: підбурювачі та пособники. Ці суб’єкти володіють соціальними, психологічними і біологічними властивостями. Відповідно вказані властивості відображаються ідеально (в пам’яті і свідомості людей) та матеріально (в різних матеріальних слідах злочину).
Предмет — жертва злочинного замаху при вбивстві, гроші, цінності та інше. Перелік предметів злочинної діяльності досить великий, відповідно властивості їх досить різноманітні.
В самому процесі взаємодії суб’єкта з дійсністю виділяється певним чином мотивована діяльність в цілому, цілеспрямовані дії, автоматизовані компоненти цих дій – операції, які забезпечують використання наявних засобів, і умови для досягнення необхідного результату.
Для того щоб грамотно, професійно спрогнозувати, спланувати і діяти, слідчий, оперативний працівник повинні чітко уявляти загальну структуру злочинної діяльності та механізм її функціонування.
Для того щоб діяльність з розкриття і розслідування злочинів розвивалась, необхідний суб’єкт впливу і спеціальний зв’язок людей з їх потребами. Це не просто нестаток у їжі, потреба в продовженні роду, але і потреба в пізнанні, творчості, ствердженні свого «Я» в певній групі і суспільстві людей.
Предмет діяльності і є дійсний мотив. Розкриваючи злочин, слідчий або оперативний працівник прагне зрозуміти сутність предмету протиправної діяльності. Впливаючи на предмет злочинної діяльності або через нього, можна суттєво впливати на поведінку підозрюваної особи.
Мотив спонукає діяльність і спрямовує її до мети, яка є усвідомленою і бажаною, до якої прагне суб’єкт. Мета, як закон, визначає діяльність. Звідси можна зробити висновок: якщо хочеш зрозуміти суб’єкт злочинної діяльності і як він буде діяти по закінченні протиправного акту, уясни його мету.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
В криміналістиці теоретичні проблеми побудови моделей найбільш докладно досліджувалися Г.А. Густовим [95; 96] та І.М. Лузгіним [181; 182; 178; 177 та ін.].
Криміналістична модель — це штучна система, яка відтворює найбільш суттєві, для цілей криміналістичного дослідження, сторони об’єкту (оригіналу), вивчення якої дозволяє отримати про оригінал нові знання, необхідні для управління професійною діяльністю учасників кримінального процесу і виконання завдань правосуддя. [96, с. 3].
Як і всі інші моделі, криміналістичні моделі поділяються на матеріальні і мисленні (ідеальні).
Називаючи мисленні моделі ідеальними, науковці мають на увазі, що ці моделі конструюються в свідомості, а згодом можуть бути втілені а чуттєво-наглядні елементи, які мають деяку схожість з реальними явищами, можуть бути зафіксовані при допомозі малюнків або іншим шляхом. Однак усі перетворення в цих моделях здійснюються мисленно в свідомості людини, тому і самі моделі називаються мисленними або ідеальними [260, с. 14].
У криміналістиці розрізняють три види мисленних моделей: а) моделі предметів і подій минулого (ретроспективні моделі), б) моделі предметів і подій теперішнього, в) моделі предметів і подій майбутнього (перспективні моделі). [203, с. 112].
Крім цього в криміналістиці з успіхом використовуються: а) типові, б) індивідуальні ідеальні моделі.
Специфіка мисленного криміналістичного моделювання полягає перш за все в тому, що в результаті цього процесу створюється проміжний об’єкт пізнання — модель, яка в пізнавальному процесі виконує ряд функцій, зокрема: а) функцію заміщення моделюючої системи; б) інформаційну; в) гносеологічну; г) формалізаційно-алгоритмічну; д) доказово-ілюстративну.[213, с. 88].
Розглянемо ці функції докладніше. Функція заміщення полягає в тому, що правильно створена модель здатна виступати як об’єкт пізнання, а дані отримані в процесі такого дослідження переносяться на об’єкт оригінал. Однак, слід враховувати, що при моделюванні не може бути досягнуто повної подібності моделі об’єкту оригіналу, тобто не може бути абсолютно повної адекватності. Тому за рівнем подібності, яка досягається, моделі можуть бути двох видів: а) ізоморфні і б) гомоморфні. Ізоморфність моделі свідчить про її однозначну відповідність об’єкту-оригіналу. У гомоморфних моделях відтворюються не всі, а тільки найважлівіші (для даного дослідження) властивості і ознаки об’єкту, який пізнається. Моделі, які використовуються в криміналістиці — гомоморфні.
Інформаційна функція полягає в тому, що модель не тільки відображає вихідну інформацію про об’єкт пізнання, але і дозволяє отримати нову, вивідну інформацію про нього, через те, що в основі процесу моделювання лежать прийоми перетворення інформації.
Гносеологічна функція моделі полягає перш за все в тому, що вона виступає як єдність протилежних сторін пізнання — абстрактного і конкретного, логічного і чуттєвого, ненаглядного і наглядного. Якщо в теоретичному мисленні переважно виступає одна сторона, а в чуттєвому сприйнятті і спостереженні — інша, то у моделі обидві ці сторони поєднані.[213, с. 90].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Отже теоретичні посилання викладені нами в цьому підрозділі дисертаційного дослідження використовувалися нами як засади для криміналістичного аналізу організованої злочинної діяльності та побудови моделей корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності і діяльності з розкриття та розслідування вказаного виду злочинної діяльності.
1.2. Елементний аналіз корисливо-насильницької організованої злочинної діяльності
У попередньому підрозділі модель ми визначали як систему, яка з тим або іншим ступенем подібності відтворює іншу систему (оригінал) і заміщає її в пізнавальному процесі так, що вивчення моделі дозволяє отримати інформацію про відтворювану і відображувану систему (оригінал). Ми також зазначали, що крім матеріальних моделей існує інший гносеологічно специфічний вид моделей, які виконують певні пізнавальні функції не як матеріальні знаряддя пізнання, а як мисленні образи, як мисленні, ідеальні конструкції, які вчені створюють у своїй голові і над якими вчиняють мисленні операції і мисленні перетворення, мисленні «експерименти». У цих випадках моделі виконують одночасно функції спрощення, ідеалізації, відображення і заміщення реально існуючого складного об’єкту дослідження.
Організована злочинна діяльність досить складний об’єкт пізнання криміналістичної науки. Тому ми вважаємо, що побудова моделі організованої злочинної діяльності з використанням методів криміналістичного аналізу найкращий шлях для пізнання її криміналістичною наукою. Вивчення нами останніх досліджень щодо організованої злочинної діяльності показало, що найкращий «інструментарій» для криміналістичного аналізу організованої злочинної діяльності розроблений В.І. Куліковим у його монографічному дослідженні «Основи криміналістичної теорії організованої злочинної діяльності» [166]. В.І. Куліков запропонував метод побудови моделі організованої злочинної діяльності на основі інформаційних блоків. При цьому криміналістично значимі ознаки окремих злочинів, вчинюваних організованими групами, закономірності, які прослідковуються в сукупності таких злочинів, ознаки організованої групи, які їх вчинили, групуються і відносяться до того або іншого інформаційного блоку, який характеризує одну із сторін організованої злочинної діяльності. Розглянемо ці блоки докладно.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Методи, які використовує конкретна група при досягненні своїх цілей, завжди пов’язані з порушенням закону. Ним вчиняється багато різних злочинів, які на перший погляд, не мають між собою нічого спільного. Усі вони — окремі прояви організованої злочинної діяльності. І їх вивчення було б практично неможливе, якщо б не існувало системоутворюючої основи. Для визначення цієї основи сучасною наукою була висунута концепція базового елементу.
Види кримінальних елементів ОЗД та їх характеристика
-
Кримінальні елементи ОЗД
Характеристика кримінальних елементів ОЗД
Базовий елемент ОЗД
Основний спосіб досягнення групою злочинних цілей, який включає у себе одну або декілька близьких за суттю, взаємопов’язаних злочинних дій зафіксованих КК України.
Допоміжний елемент ОЗД
Кримінально-карні дії, які забезпечують підготовку до вчинення і приховання слідів ОЗД.
Побічні елементи ОЗД
Злочини, які виходять за рамки необхідного для досягнення основної цілі певного виду ОЗД.
Нетиповий елемент ОЗД
Злочини вчинені членами групи під впливом обставин, які склалися у сфері ОЗД або поза нею, без відома і схвалення злочинної групи.