Норми літературної мови, зокрема правописні
| Вид материала | Документы |
- Реферат: „Біографія І. Нечуя-Левицького, 110.79kb.
- План: україна І первісне виникнення мов. Історія української літературної мови у висвітленні, 208.16kb.
- Січкар Світлана Анатоліївна кандидат філологічних наук, доцент Результати навчання:, 48.41kb.
- Програма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра зі спеціальності, 192.81kb.
- Цей курс передбачає підвищити культуру мовлення та грамотність майбутніх спеціалістів,, 104.13kb.
- 1 Місце художнього стилю в системі стилів літературної мови, 405.88kb.
- Віталій русанівський, 5728.85kb.
- 1. Хто є засновником нової української літературної мови?, 124.59kb.
- Міністерство освіти І науки України Київський національний лінгвістичний університет, 150.12kb.
- Оботи є показати важливість архаїчного періоду розвитку латинської мови у виникненні, 248.9kb.
41
Доповідач повинен триматися якомога простіше й природніше. Немає нічого гіршого, ніж коли слухач помічає неправду в звучанні мови доповідача, надуманість і перебільшеність інтонацій, фальш у жестах та поведінці.
Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про правду думки й почуття промовця.
Ділова доповідь – це документ, який містить виклад певних питань з висновками й пропозиціями; на відміну від інших документів, така доповідь призначена для усного читання. Вона включає в себе обов'язкову наявність суттєвих ідей і позитивних пропозицій; така доповідь повинна задовольняти вимоги принциповості й об'єктивності, зайва емоційність у діловій доповіді небажана (захопившись промовою, аудиторія може некритично сприйняти думки доповідача).
Декілька узагальнених правил підготовки до публічного виступу:
1 Добре продумати тему виступу; підготувати заздалегідь матеріал, з яким збираєтесь виступати.
2 З’ясувати мету і адресата мовлення: бажання проінформувати слухачів чи переконати їх у чомусь, спонукати до якоїсь дії чи розважити.
3 Основа виступу – план. Згрупувати інформаційні матеріали відповідно до плану виступу.
4 Опрацьовуючи потрібну інформацію, дбати про композицію виступу (загальноприйнята композиція – вступ, основна частина, висновок).
5 Розвивати думку у своєму виступі можна по-різному, а саме: пояснювати, описувати, розповідати, доводити. Добирати відповідні мовні засоби, характерні для обраного стилю і типу мовлення.
6 Написати повний текст виступу і кілька разів прочитати його.
7 Прочитати свій виступ вдома комусь із рідних або друзям. Це допомагає уточнити зміст, знайти потрібні слова і необхідний тон, інтонацію.
2.3 Лексичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні
Лексичним значенням називають співвіднесеність слова з предметами, явищами, процесами, відношеннями, закономірностями реальної дійсності та поняттями про них. Слово називає предмет, і це є його лексичним значенням. Але цим не вичерпується зміст поняття "лексичне значення". Мова не змогла б виконувати функцію спілкування (комунікативну), якби намагалася дати кожному окремо взятому предмету окрему назву. Слово називає конкретний предмет, всі інші предмети даного виду, а також поняття про вид предметів.
42
Це означає, що слово узагальнює в своєму лексичному значенні основні ознаки цілого класу предметів і формує поняття про них. Поняття - це узагальнене відображення у свідомості властивостей предметів і явищ дійсності. Поняття виражається словом. Воно є основою лексичного значення слова. Але крім називання предмета і поняття про нього, у лексичне значення слова може входити і додатковий компонент — те, як і коли ми предмет сприймаємо, оцінюємо, як реагуємо на нього (чобіт, чобіток, чоботище; здоровий, здоровенький, здоровісінький, здоров'яга, здоровило).
Отже, лексичне значення само по собі є складним і змінним явищем, воно може мати в собі окремі відтінки, які в процесі життя слова набувають здатності переростати у нові значення.
Слова виникають з одним лексичним значенням, але поступово в ньому під впливом різних мовних ситуацій виникають зміни, що ведуть до появи нових значень - похідних.
Наприклад, слово земля має у словниках такі значення: третя по порядку від Сонця планета, яка обертається навколо своєї осі і навколо Сонця; місце життя і діяльності людей; верхній шар земної кори; речовина темно-бурого кольору; суша (на відміну від водного простору); ґрунт для вирощування рослин; країна, край, держава.
Перше значення називається первинним, і воно часто так віддалене від нас у часі, що тільки вчені можуть його встановити. Наука, що вивчає походження слів і їх первісні значення, називається етимологією.
Слова, що мають первинне і вторинне (похідне) значення, називаються багатозначними (полісемічними, від грецьких слів полі -"багато" і сема - "значення"). Первинне значення називають прямим, вторинні - переносними.
Багатозначність виникає від того, що мовці помічають схожі риси предметів, подібність явищ у житті і тому переносять назву одних предметів на інші: чашечка чаю - чашечка тюльпана, ніжка дитини - ніжка стільця, пряма лінія - телеграфна лінія, вільна людина - вільне місце, потік води - потік машин, міцна криця - міцний сон.
2.3.1 Історичні джерела лексики української мови
У лексиці української мови за походженням розрізняють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.
Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах.
55
Офіційно – ділова лексика використовується в публіцистичному та офіційно-діловому стилях, у їхніх підстилях, інформаційному, дипломатичному, законодавчому, адміністративно-канцелярському. Вона по суті також є термінологічною, бо однозначна, позбавлена емоційно-експресивного забарвлення, має чітко визначену сферу використання, а часто - позицію й місце в тексті.
Прикладом офіційно-ділової лексики є слова указ, постанова, рішення, акт, декларація, комюніке, нота, протокол, угода, заява, ухвала, розпорядження, зобов'язання, наказ, звіт, референдум, підстава та ін.
Професійно – виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, і офіційно-ділова лексика, і загальновживані слова, що використовуються в даній сфері й набувають фахового значення.
2.3.2.7 Професіоналізми
Професіоналізми – це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови.
Професіоналізми виникають у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (це, наприклад, полювання, рибальство, різні ігри та ін.) або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється (наприклад: карданний пристрій – кардан, трансплантація – пересадка; отоларинголог – вушник та ін.). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, проте, не належать до літературної мови.
Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства – шкода від них невелика (псується лише мова тих людей, які вживають професіоналізми некритично: в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного у напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа.
У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, а в окремих випадках і просто неприпустиме. Часто на ґрунті вживання професіоналізмів виникають непорозуміння в службовому листуванні. Так, наприклад, в одній рекламації було написано:
54
І саме слово термін є запозиченим з латинської мови, де означало "кінець, кордон, межа", тобто це слово вказує на чітку межу значення, що є особливо важливим для науки.
Терміном називають спеціальне слово, яке вживається для точного найменування певного поняття науки. Вчені ставлять такі вимоги до терміна:
- термін повинен бути однозначним у межах даної системи термінів;
- точно називати поняття, риси, ознаки певного явища;
- термін завжди повинен бути стилістично нейтральним;
- термін не повинен мати синонімів та омонімів (принаймні у межах терміносистеми даної науки).
Науково-термінологічна лексика української мови сформувалася і продовжує поповнюватися такими шляхами:
1 Використання існуючих у мові слів для називання певного наукового поняття. Так, терміносистема місяцеліку в українській мові витворилася на лексичній основі лексичних значень саме цієї мови: січень (сікли, вирубували ліс під поле), лютий (люті морози), березень (березовий сік іде), квітень (квітує зело), травень (трава буяє), червень (червоний колір ягід), липень (цвітіння лип), серпень (жнива серпом), вересень (цвітіння вересу), жовтень (жовтіє листя), листопад (падає лист), грудень (земля змерзається у грудки)
2 Використання іншомовних термінів через книги, освітні, наукові та культурні контакти: файл, монітор, вінчестер
3 Використання існуючих у мові словотворчих зразків (моделей) та мовних елементів для творення нових термінів і термінологічних словосполучень. Це можуть бути нові слова (лавсан, ракетник, лібералізація), але такі, як правило, творяться рідко. Частіше — це терміни і термінологічні словосполучення, що виникають на ґрунті переосмислення значення уже відомих слів, у якому криється якась подібність між відомими і новими речами, явищами, ознаками, функціями. Називається таке переосмислення значення метафоричним та метонімічним переносом. Основою для метафоричного переносу може бути подібність зовнішнього вигляду (човник у ткацькому верстаті, щелепи дробарки, лапка у швейній машині), подібність певної функції (місток в автомашині, електрозварювальний шов, жила кабелю). У мінералогії існує до 30 словосполучень зі словом „око”, які є назвами кольорових металів: око котяче, око риб'яче, око тигрове, око лева, око соколине.
У результаті метонімічного перенесення від значення "процес, дія" до значення "предмет, результат дії" виникають терміни на зразок прокладка, насадка, притиск, згин, опір, покриття керамічне, швидкість гранична та ін.
43
Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, жінка, дочка, кров, око, зуб, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, робота, стояти, їсти, олень, свиня, журавель тощо.
Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах із певними фонетичними змінами: плем'я, чоловік, чоло, шил, рот, мило, весло, дар, душа, дума, кінь, пес, віл, ведмідь, пшоно, вікно, холодний, гіркий, кислий, сад, межа, берег, сторона, борода, там, тут та ін.
Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь.
Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського, народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, линути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших, їх легко розпізнати в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншими, то є підстави вважати його власне українським: багаття, безтямний, бешкетник, блазень, блискучий, бондар, вантаж, втрапити, втручатися, вщухати, галасувати, глузд, голота, гомін, горілиць, дебелий, докір, дозрівання, долівка, жоржина, завдяки, завірюха, загальний, закид, занехаяти, започаткувати, звернутися, звідусіль, звіт, зворушливий, згуртуватися, здатний, капосний, кволий, кисень, кліпати, коваль, кожух, косовиця, кравець, крадькома, красень, кремезний, крижень, крислатий, куліш, ласощі, лелека, либонь, линути, майоріти, марно, мереживо та інші.
2.3.2 Вибір слова
Коли у нас виникають труднощі при написанні, з'являються сумніви з приводу наголошення того чи іншого слова, ми можемо швидко відшукати потрібне місце в словнику, правописі чи довіднику, знайти правила, в яких узагальнюються усі схожі випадки.
І зовсім інша річ, коли ці труднощі пов'язані з вибором або уживанням того чи іншого словосполучення в конкретній мовній ситуації. Тут нам не допоможуть універсальні правила та аналогії. У кожному конкретному випадку знову й знову доведеться шукати відповіді, гортаючи словники, звертаючись до власного мовного досвіду, пригадуючи прочитане й почуте.
44
Ось, наприклад, у когось виникла потреба перекласти російський текст, в якому є слово свидетельство. Російсько-український словник дає кілька відповідників: свідоцтво, свідчення, посвідчення, посвідка, доказ. Не одразу легко розмежувати ці слова. Найпростіше визначається посвідка, бо це лише документ, і доказ, бо це має бути „або матеріальний доказ, або логічний аргумент. Трохи більше сумнівів викличе посвідчення, бо одразу ж пригадується й засвідчення, й просто свідчення. Різницю ж між свідоцтвом і свідченням визначити буває ще важче. І лише переглянувши відповідні статті у кількох словниках, ми робимо остаточний висновок: довідка (документ) може зватися і свідоцтвом, і посвідченням, і посвідкою (залежно від її характеру); підтверджений факт зветься доказом і свідченням (за свідченням очевидців, історичні свідчення та ін.).
Крім того, що вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим в українській літературній мові нормам, він повинен бути вмотивованим. Адже тільки продумане, вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від того, яке це слово за походженням, яке місце в літературній мові воно посідає. Перевіряється вмотивованість вживання слова у тексті таким чином: якщо вся увага читача зосереджена на змісті документа, а сама форма (словесне його вираження) сприймається читачем як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього, – значить, добір слів у цьому тексті мотивований, доцільний. Якщо ж увага читача раз у раз відривається від змісту, якщо окремі слова ділового папера викликають у нього зневіру, здивування, обурення, сміх – то це означає, що укладач документа не продумав його до кінця, не вибрав найдоцільніших у цій ситуації слів, що його вибір не був мотивованим, а скоріше випадковим (це може пояснюватись і недостатніми знаннями автора документа і його мовною невправністю, і його байдужістю до стильових якостей документа).
Немотивований добір слова є часто результатом квапливості, намагання нашвидкуруч, похапцем укласти документ, не завдаючи собі зайвого клопоту пошуками потрібного слова. Скільки разів, наприклад, доводиться зустрічати вислів підписка на газети, журнали, в той час як по-українському це передплата, а підписка – письмове зобов'язання про щось – дають про невиїзд та ін.
Чим вища загальна й мовна культура службової особи, тим меншим стає для неї діапазон вибору слова: для такої людини між словами повістка і порядок (денний) вибору нема; це два різних слова, яких не можна заміняти одне одним: повістка – 1) коротке письмове повідомлення про щось; 2) попереджувальний сигнал (на залізниці); порядок денний – перелік питань, які обговорюються на зборах, засіданні, нараді.
53
загальноприйнятий – визнаний усіма, узвичаєний;
загальноприйнятий – такий, що його всі можуть визнати, прийняти;
особистий – такий, що стосується окремої людини, її долі, почуттів, переживань (особистий підпис, особиста симпатія; особисте життя);
особовий – найчастіше у словосполученнях: особова справа (документ про об'єктивні дані людини, який зберігається в установі), особовий склад (людський склад військових з'єднань, навчальних закладів та ін.);
позбавити – відібрати щось у когось (позбавити прав, громадянства);
позбавитися – запобігти чомусь, попередити щось неприємне (позбавитися аварійного стану);
позбутися – звільнитися, врятуватися від чогось, уникнути чогось неприємного, втратити когось, щось (позбутися поганого працівника);
показник – наочне вираження чогось (у цифрах, графічно); у переносному значенні – те, з чого можна судити про розвиток і хід певного явища (економічний показник, показник можливостей);
покажчик – напис, стрілка та ін., що вказує на щось; довідник (дивись покажчик на останній сторінці звіту);
повноваження – права певної особи на дії від імені когось (строк повноважень продовжено);
уповноваження – надання якійсь особі прав діяти від імені того, хто це доручає (за уповноваженням райвиконкому відряджається...)
2.3.2.6 Терміни
Науково – термінологічна лексика обслуговує сферу науки й наукової та професійно-виробничої діяльності. У ній переважають терміни. Це слова, що вживаються в певній галузі знань для точного позначення певного поняття. Термін позбавлений емоційно-експресивного забарвлення. Кожній галузі властиві свої терміни: синус, косинус, діаметр, трикутник, пряма, кут, радіус, теорема, аксіома; молекула, клітина, атом, ядро; відмінок, прикметник, орфографія; реакція; апендицит, грип, аспірин тощо.
До науково-термінологічної лексики належать і загальновживані слова та словосполучення, що набувають у тексті термінологічного значення: ручка, нога, лапа, зубці, вушко, очко, крило, гребінь тощо.
Наприклад: лапка машини, крило автомобіля, вушко голки, мостовий бик, гребінь хвилі, щока лещат, ярмо магніту, бабка шпиндельна, диск гальмівний, лампа дугова, стрічка ізоляційна, морфемний шов.
Серед термінологічної лексики багато запозичених слів.
52
2.3.2.5 Пароніми
Серед слів нашої мови є досить багато таких, які мають однаковий корінь, а різняться лише суфіксом, кількома літерами в закінченні, префіксом, наявністю чи відсутністю частки - ся та ін. При читанні тексту з такими словами труднощів, як правило, не виникає, бо словесне оточення допомагає уточнити, конкретизувати значення цього – загалом знайомого – слова.
Може скластися враження, що й труднощів тут ніяких немає. Проте коли писати доводиться самому, тоді ці сумніви стають докучливою реальністю. Наприклад: Цей науковий і навчальний заклад був заснований (чи оснований?) у 1921 р.
Наша країна проводить політику миру, основану (чи засновану?) на співіснуванні двох систем. З допомогою словників встановлюємо: оснований – той, що базується на чомусь; заснований – створений, розпочатий.
Отже, явище паронімії – це досить велика небезпека. Уникнути її можна лише тоді, коли людина свідома цієї небезпеки і завжди, відчуваючи її, перевіряє себе за словником.
Найчастіше в ділових паперах трапляються такі пароніми:
виборний – виборна агітація, виборна посада, виборність і звітність правлінь та ін.;
виборчий – виборча кампанія, виборчий бюлетень, загальне виборче право та ін;
виключно – лише, тільки (...виключно для членів правління...);
винятково – дуже, особливо, надзвичайно (це питання має винятково важливе значення);
громадський – від «громада»; не державний не службовий, добровільний (громадські інтереси, громадські організації, громадські доручення);
громадянський – від «громадянин»; такий, що має стосунок до людини як громадянина (громадянські права, громадянська війна, громадянська свідомість);
дільниця – адміністративне самостійний об'єкт або виробничий вузол на будівництві, шахті, залізниці (виборча дільниця);
ділянка – частина поверхні, площі чогось (дослідна ділянка, ділянка фронту);
додержувати – виконувати щось точно, забезпечувати наявність чогось (додержувати тиші, порядку, дисципліни);
додержуватися – бути прихильником якоїсь думки, поглядів, переконань; керуватися ними в своїх діях (додержуватися поглядів, ідей, класифікації);
45
Чуття мови у такої освіченої людини вестиме її все до того єдиного слова, яке в цьому контексті якнайточніше передаватиме потрібний відтінок думки; усі інші варіанти будуть здаватися їй недосконалими або просто неграмотними. Якщо, скажімо, для людини, яка не дуже глибоко знає українську мову, слова напрям і напрямок абсолютно тотожні, то для людини, яка досконало оволоділа нормами української літературної мови, це не зовсім тотожні слова: так, коли йдеться про шлях розвитку чогось, про якусь течію в суспільному чи літературному розвитку, – вживається лише слово напрям (так само у військових документах, у картографуванні та ін.). Коли ж ідеться про переміщення у просторі (фізичний рух) – тоді напрямок (він пішов у напрямку до вашої вулиці).
Висока мовна культура досягається не одразу; не можна протягом короткого часу досконало опанувати всі тонкощі вибору слова. Починати треба від найпростішого, найочевиднішого.
Так, усі слова нашої мови можуть бути поділені (умовно) на дві великі групи: ті що вживаються в писемному мовленні (вони часто звуться книжними) і ті, що вживаються в усному мовленні (вони звуться розмовними).
2.3.2.1 Запозичення
Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми: вишня, огірок, лиман, м'ята, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.
Більшість сучасних українських імен осіб є також запозиченими. Втративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Артем (здоровий, повний сили), Афанасій (безсмертний), Василь (царський), Геннадій (благородний), Євген (благородний), Зол (життя), Галина (спокій), Катерина (чиста), Ірина (мирна), Анастасія (воскресіння), Микола (переможець), Олександр (захисник), Палажка (морська), Параска (п'ятниця), Петро (камінь), Тарас (бунтар). 3 латинської мови запозичено імена: Валентин (сильний), Вікторія (перемога), Віталій (життєздатний), Марина (морська), Павло (малий). Від скандинавських народів прийшли до нас імена Гліб (нащадок бога) та Ігор (захисник).
Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням.
46
Скажімо, звук і літера