Федерація спортивного туризму україни постанова
| Вид материала | Документы |
- Пояснювальна записка, 578.82kb.
- Програма гуртка: «Спортивне орієнтування» Укладачі: Пох Лілія Василівна, Волков Анатолій, 510.61kb.
- Положення про Відкритий Кубок Федерації спортивно-оздоровчого туризму м. Києва з техніки, 64.7kb.
- Сільська бібліотека на мапі України (Основні положення програми та методики), 297.62kb.
- Комплексна програма «пішохідний туризм» (трирівнева) Жуков О. В., Невара Н. О. методисти, 624.14kb.
- Положение кубок Сибирского федерального округа по спортивному туризму, 53.21kb.
- Додаток №1, 1406.79kb.
- Постанова від 12 липня 2006 р. N 960 Київ, 126.33kb.
- Постанова, Програма вiд 29., 210.66kb.
- Приказом Минспорттуризма России от 02 апреля 2010 года №278 (далее Правила). Спортивные, 1629.71kb.
1 2
Критерії оцінки успішності руху до мети - масовість, безпека, рівень майстерності. Досягнуті результати можна розглядати як рівень розвитку туризму в цілому.
Складові системного підходу до розвитку водного туризму:
- туристська підготовка на всіх рівнях;
- безпека;
- молодіжний туризм;
- діяльність МКК;
- інформаційне поле й міжнародні зв'язки;
- фінансове та матеріально-технічне забезпечення, спорядження;
- методичні центри, туристські клуби;
Однією з визначальних умов існування й розвитку спортивного водного туризму як довершеної форми є наявність системи 3-рівневої накопичувальної туристської підготовки. Система підготовки повинна будуватися на розгалуженій мережі центрів (шкіл) підготовки при обласних ФСТУ, і першу чергу - серед учнівської молоді, при турфірмах, що задекларували надання послуг з активного екстримального туризму, турклубах при організаціях, установах тощо.
Забезпечення кваліфікованими кадрами, організацію та легалізацію діяльності таких центрів повинна здійснювати кадрова комісія ФСТУ по всіх видах туризму, у т.ч. водна підкомісія з водного туризму. Фінансове забезпечення може здійснюватися як разово через турфірми, виробників спорядження, магазини, так і прямим спонсорством, меценатством. Здоровий спосіб життя, видовищність, динамічність масовість спортивного водного туризму має чималі преференції в залученні комерційних структур різного масштабу в цьому напрямку.
Друга обов'язкова умова - підвищення рівня безпеки всіх заходів спортивного водного туризму шляхом удосконалення їх організації (дієва співпраця з МНС, ліцензування діяльності з надання послуг активного туризму, підвищення вимогливості й відповідальності при випуску груп на маршрут), а також вдосконалювання спорядження, що забезпечує безпеку на маршруті.
Запорукою успіху та перспектив туризму є залучення молоді. Пріоритетним напрямком діяльності комісії є зміцнення співробітництва з Міносвіти, Центрами ДЮСТ. Властивості, притаманні тільки спортивному водному туризму є дуже перспективним і привабливим для молоді.
Розвиток водного туризму досягається шляхом вдосконалювання роботи ЦМКК, приведення Правил Чемпіонату СП і вимог для випуску груп на маршрут у відповідність із вимогами сьогодення, введення випуску груп на маршрути за межі України протягом усього року. Слід практикувати перевірку груп на місцевості як дієвий засіб підвищення безпеки на маршруті.
Одним зі шляхів розвитку спортивного водного туризму є привертання уваги громадськості до туризму як до важливого засобу виховання, до однієї з форм здорового способу життя, становлення особистості. Використання можливостей ЗМІ при висвітленні туристських заходів дає можливість популяризувати вид і викликає зацікавленість потенційних спонсорів. Це теж є умовою розвитку туризму.
Турклуби як форма самоврядування Федерації, нададуть можливість мати організаційно-методичний центр туризму, що, безумовно, призведе до прискорення розвитку всіх видів туризму в Україні на необхідному рівні.
Одним з напрямків розвитку спортивного туризму є змагання як елемент спортивного єдиноборства, закріплення раніше отриманих навичок у формі спортивних звань і розрядів, безпосереднього спілкування, обмін досвідом, демонстрація сучасного спорядження. Розвиток напрямку пов'язаний з інтересом молоді до отримання престижних спортивних нагород та звань.
Спортивні заходи вимагають збільшення їхньої чисельності за рахунок введення популярних у молоді видів екстриму з одночасним підвищенням рівня організації, фінансування, престижності й популярності.
Перспективним є досвід м. Києва щодо проведення зимових змагань з водного туризму в закритих приміщеннях, що дозволяють підтримувати спортивну форму туриста протягом усього року.
Вже зараз до дистанції на змаганнях вводяться спеціальні туристські завдання, що значно підвищить практичну значимість змагань як елементу підготовки для майбутніх спортивних походів та їх популярність.
Основні цілі спортивних заходів – це створення системи підготовки й росту кваліфікації спортсменів, суддівського корпусу з водного туризму, підвищення рівня організації й безпеки змагань, походів, удосконалення вимог ЕСКУ з урахуванням особливостей і сучасних потреб спортивного туризму. Перспективним є створення штучних дистанцій на ріках Чорний Черемош, Рось, Південний Буг, що дасть можливість для проведення ефективного тренувального процесу, проведення міжнародних змагань зі спортивного водного туризму та формування збірної України для участі в них.
Кінцевою метою Програми перетворень у спортивному туризмі може стати створення налагодженої структури, що має можливість самостійно проводити серед населення популярні спортивні заходи, ефективно сприяти розвитку й організації масового безпечного маршрутного туризму зі зростанням майстерності спортсменів.
Етапи виконання Програми
Етапами виконання Програми є щорічні Плани роботи комісії, які повинні стати механізмом подолання проблем на шляху розвитку спортивного водного туризму.
Голова комісії з водного туризму
В. Іванов
* * *
Додаток 2 до постанови Президії
Федерації спортивного туризму України
від 16 грудня 2007 року № 9
КОНЦЕПЦІЯ
розвитку лижного туризму в Україні
Передумови розвитку. Лижний туризм в Україні має вже більш ніж сторічну історію. Саме в ті часи сягають перші лижні подорожі по Карпатах. Організайно він зміг сформуватися у 50-ті роки ХХ століття – коли з’явилися перші осередки (секції) лижного туризму в містах України. Найбільшого свого розвитку і масовості в Україні лижний туризм досягнув на початку 90-х років ХХ століття, коли у спортивні лижні походи щорічно ходило кілька тисяч чоловік, а комісії з лижного туризму існували практично при всіх обласних федераціях туризму. У порівнянні з радянським періодом свого розвитку лижний туризм в Україні на сучасному етапі знаходиться у стані занепаду. Якщо за радянських часів кількість туристів-лижників в Україні можна було оцінити кількома тисячами і культивувався він у 15-17 регіонах нашої країни, то зараз ним займаються 100-200 чоловік і представництво регіонів становить 8-10 територій, що є надзвичайно низьким показником і говорить про кризу в цьому виді туризму.
Аналіз існуючих проблем розвитку. Спортивний туризм на сучасному етапі розвивається у двох напрямках: маршрутний туризм (проходження маршрутів туристсько-спортивних походів) та змагальний туризм (підготовка та участь в змаганнях із техніки спортивного туризму). В історії розвитку спортивного туризму в Україні ці два напрямки завжди були нероздільні. Але якщо походи були основною формою туристсько-спортивної діяльності і давно запроваджені у спортивну класифікацію (уперше у 1949 році), то туристські змагання і зльоти носили характер допоміжний, другорядний. Нерідко вони використовувалися для перевірки готовності туристських груп для виходу на категорійні маршрути.
В маршрутному туризмі до середини 90-х років основна кількість лижних категорійних походів здійснювалася за межами України. Основні райони таких походів – Кольський п-ів, Приполярний та Полярний Урал, Саяни, Хамар-Дабан та інші. Зараз за інформацією ЦМКК максимальні повноваження з лижного туризму (5 к.с.) мають лише Одеська ОМКК, Запорізька ОМКК та МКК м. Києва. Такі ж повноваження має Харківська ОМКК, однак Харківська федерація спортивного туризму не увійшла до складу ФСТУ (справедливим є твердження, що Харків був і зараз залишився визнаним центром лижного туризму в Україні – щорічно тут випускається кілька лижних “п’ятірок”). Ще 6 ОМКК мають повноваження від 2 к.с. до 4 к.с. Інші МКК мають у повноваженнях “одинички” (6), або ж зовсім їх не мають. І ситуація тут мабуть покращуватися у найближчі роки не буде.
Поступово ми втрачаємо висококваліфіковані кадри керівників складних лижних походів. І хоча собівартість походів у найближчі до нас “п’ятірочні” райони – Кольський п-ів та Приполярний Урал – коливається в межах 150-200 у.о., кількість груп, що подорожують цими районами, є незначною.
З огляду на ці обставини, на нашу думку, слід звернути серьйозну увагу на наш лижний район – Українські Карпати. В останьому радянському “Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів на 1989-1992 роки” приведені лише 2 маршрути ІІ та ІІІ категорії складності. Карпати завжди вважалися “не серйозним” з точки зору лижного туризму регіоном, придатним лише для походів І-ІІ категорії складності. Однак вже в “Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів України” з’явився як експериментальний маршрут ІV категорії складності, який проходить по Горганах, Свидовцю та Чорногорі. За моєю інформацією цей маршрут ще ні ким не пройдено і ще значний час буде чекати своїх підкорювачів. Власний досвід карпатських походів автора (лижні походи по Горганах та в районі Чорногори), досвід волинських туристів-лижників, досвід альпіністів, що здійснюють зимові сходження на вершини Чорногори свідчать про те, що такий маршрут під силу лише дуже досвідченим групам з невисокою ймовірністю його повного проходження. Причини: складні погодні умови взимку в Карпатах (від відлиги до штормових вітрів на хребтах), висока лавинна небезпека, необхідність володіння альпіністською технікою (рух в “кошках”, будівництво снігових стінок, організація ночівель на відкритій місцевості) та інші. Тому мабуть слід змінити відношення до Карпат. На мою думку, в Українських Карпатах можна здійснювати лижні туристські походи V к.с. І таких маршрутів тут кілька. Перспективними регіонами для таких маршрутів крім вищеназваних є Мармароський масив, Чивчини, Полонинський хребет (Руна, Боржава, Красна), Гринява та інші.
Відсутня інформація про проходження категорійних лижних маршрутів в Гірському Криму. А завчасний випуск групи на маршрут (за всіма канонами МКК) взагалі робить такі походи проблематичними.
Певною проблемою вбачається дефіцит спеціального туристського спорядження для лижних походів. Адже лижі “Бескід” вже багато років не випускають, намети “Зима”, титанові пічки стали дефіцитними. Сучасне спорядження туриста-лижника (лижі “Скі-тур”, термобілизна, каркасні намети, газові примуси, пухове та альпіністське спорядження тощо) коштує не одну сотню доларів.
У змагальному туризму також накопичився ряд проблем, які потребують нагального вирішення. І хоч туристські змагання і зльоти залишилися відносно доступними, їх кількість також помітно зменшилась. Запровадження спортивного туристського багатоборства у 1998 році до Єдиної спортивної класифікації України як самостійного розділу спортивного туризму поряд зі спортивними походами стало значним поштовхом для розвитку цього напрямку спортивного туризму, незважаючи на значні вади прийнятої класифікації.
В змагальних видах спорту дуже важливе значення має календар змагань. В лижному туризмі у календарі змагань ФСТУ лише одні змагання – Чемпіонат України з техніки лижного туризму. І хоча навіть цей чемпіонат відродився лише 3 роки назад (до цього він більше 10 років не проводився), що є безумовно позитивним моментом – мати у будь-якому виді спорту лише одні офіційні змагання неприпустимо мало. Тому розширення кола змагань є наспупним кроком у цьому напрямі. Так, туристи-пішохідники мають вже 5-6 офіційних стартів на рік. Тому нагальним є проведення Кубку України з лижного туризму, який у подальшому може складатися з кількох етапів.
Важливо створити ланцюг змагань від дитячого спорту до спорту майстрів. Тому необхідно проводити дитячо-юнацьку першість України, першість України серед студентів і відповідну дорослу першість України. Відсутність у цьому ланцюгу якоїсь ланки призведе до втрати потенційних туристів-спортсменів у нашому виді спорту. На жаль різна відомча приналежність цих змагань робить цю справу складною.
Ще однією проблемою, яка відрізняє організацію змагань з техніки лижного туризму від змагань з інших видів туризму, це та, що туристам-лижникам необхідне розміщення в стаціонарних умовах. При тій ситуації, коли всім видам туризму виділяють однакову суму на проведення чемпіонатів України (а зараз вона становить аж 2 тис. грн.), то якісне проведення лижного чемпіонату є великою проблемою. В Карпатах розміщення навіть в приватному секторі вже досягає 50 грн. з особи за добу, тому розміщення команди у 8-10 спортсменів протягом 4-5 днів чемпіонату є серйозною сумою, а якщо додати сюди необхідність проведення тренувальних зборів, то це вже значні витрати на команду.
Проблемою підтримання туристами-лижниками спортивної форми є той факт, що сніговий сезон в більшості регіонів України і навіть в Карпатах триває 2-3 місяці. Так туристи-пішохідники вже започаткували проведення особисто-командної першості України взимку в закритих приміщеннях. Тому лижникам необхідно удосконалювати свою технічну майстерність протягом нелижного сезону в інших видах туризму – гірському, пішохідному тощо.
Правила проведення туристських змагань є зараз стримуючим фактором в більшості видів туризму. Складність трактування, неоднозначність підходів до постановки дистанцій, відсутність видовищності, значна кількість протестів на дії суддівської колегії – все це не додає популярності і масовості техніці лижного туризму. Все це потребує перегляду діючих Правил і внесення в них докорінних, навіть революційних змін.
На жаль, наш вид спорту не є олімпійським, як, наприклад, близькі нам лижний та гірськолижний спорт, що в умовах нашої країни обмежує державну підтримку і відповідне фінансування. Це пояснюється багатьма факторами, які, в першу чергу, не відповідають вимогам, що висуваються до олімпійських видів спорту:
- видовищність - наприклад, змагання на дистанції “Лижний маршрут” відбуваються переважно у закритій місцевості;
- короткотривалість - наприклад, лижний маршрут на двох останніх чемпіонатах України тривав два дні;
- складність телетрансляцій;
- неможливість отримання економічної вигоди від змагань;
- технічна складність, надмірна для сприймання глядачами складність правил змагань, наприклад, Правила туристських змагань невиправдано ускладнені не тільки для глядачів, а й для самих учасників, мають неоднозначність трактувань, багато умовностей тощо.
Тому необхідно прагнути до виконання цих вимог, щоб розраховувати на якусь перспективу. При цьому необхідно зберігти специфічну особливість лижного туризму, щоб він не нагадував паралельні види спорту – лижні гонки, гірськолижний спорт. У нас же лижний маршрут – це довга лижна гонка, на яку учасники виходять на бігових лижах, а штрафи за технічні етапи складають близько 5 % від загального результату і практично не впливають на загальний біговий результат. Мабуть учасники повинні долати дистанцію з контрольним вантажем, який імітує туристське спорядження. Адже з контрольним вантажем гірськолижна техніка вже зовсім інша.
Треба експериментувати, проводити нові види змагань – особисті, естафети (як цікаво їх спостерігати в лижних гонках чи біатлоні), зв’язки, дистанції за вибором, рятувальні роботи, екстремальні гонки тощо. ФСТУ повинна бути відкритою до таких речей і оперативно реагувати на нові віяння (зміни до Правил, проведення експериментальних змагань під своєю егідою тощо). Адже вже навіть орієнтувальники виходять із лісу – проводять паркове орієнтування, лижне орієнтування стукає в програму зимових Олімпійських ігор (?!). А ми ж кращі, але про це знаємо тільки ми.
Щодо олімпійських ігор, то якщо у літніх видів туризму практично не має такої перспективи, то програма зимових Олімпійських ігор є відкритою до нових видовищних видів спорту. А те, що короткі туристські дистанції можна зробити видовищними і цікавими, у мене особисто не викликає жодного сумніву. Тільки результат виступу повинен бути відразу після фінішу учасника чи команди, а не добу його рахувати і ще добу розглядати протести. Якщо завдяки правилам туристських змагань ми цього досягнемо, то можемо говорити і про красиві перспективи. А їх необхідно ставити на самому високому рівні – від цього буде залежати чи прийде молодь до наших лав.
Мета Програми розвитку лижного туризму в Україні – проаналізувати існуючі проблеми, виокремити з них найголовніші, відкрити перспективу для розвитку лижного туризму.
Порівняльний аналіз можливих варіантів розвитку лижного туризму та обгрунтування оптимального варіанту. На сьогоднішній день запропонована концепція є поки що єдиною. Тому вона є відкритою для обговорення. Головна її мета – відкрити перспективу для розвитку лижного туризму. Автор буде вдячний за внесені пропозиції.
Пріоритетні завдання з розвитку лижного туризму та етапи виконання.
Для розвитку маршрутного лижного туризму пропонується:
- відновити практику проведення початкової та середньої туристської підготовки із заліковими походами І-ІІ категорії складності в Карпатському регіоні. Конкретно пропонується у найближчі роки здійснювати це на базі Глибоцького районного центру дитячо-юнацького туризму та екскурсій Чернівецької області (директор – Дудка А.П., член лижної комісії ФСТУ). Центр має досвід організації подібних заходів з дітьми, розроблені цікаві маршрути різних категорій складності, є досвідчені керівники походів – знавці Карпат. Такі заходи слід проводити на комерційній основі. Інформація про такі заходи повинна доходити до всіх осередків ФСТУ завчасно;
- продовжити, але вже на більш високому організаційному рівні проведення походів ІV-V к.с. в лижних регіонах Росії (Кольський п-ів, Приполярний та Полярний Урал, Алтай, Саяни та ін.) з використанням кадрового потенціалу визнаних центрів лижного туризму (Одеси, Києва, Харкова та ін.). Надавати через джерела ФСТУ своєчасну інформацію про такі заходи;
- провести у найближчий час (орієнтовно – у лютому 2008 року) із залученням найкваліфікованих туристів-лижників України похід-експедицію V к.с. по Українських Карпатах з проходженням найвищих хребтів – Чорногори, Свидовця, Мармароського, Горган тощо;
- запровадити практику проведення складних лижних туристських експедицій (“Спорт найвищих досягнень”) у визнаних лижних регіонах світу – Шпіцбергені, островах Арктики, Гренландії, Алясці, Канадському архіпелазі, Антарктиді та інших;
- запровадити практику обміну досвідом щодо новинок у спорядженні туристів-лижників через WEB-сторінку ФСТУ, проведення окремих семінарів-практикумів, залучення фірм-виробників туристського спорядження у якості спонсорів.
Для розвитку змагального лижного туризму пропонується:
- розпочати роботу над новою редакцією Правил туристських змагань з техніки лижного туризму, створивши творчу групу, і закінчити цю роботу до початку 2008 року, щоб вже на черговому Чемпіонаті України провести апробацію нових Правила, нових дистанцій;
- приділити особливу увагу календарю змагань з техніки лижного туризму (розширення кількості змагань – вже в календар 2006 року внесені крім Чемпіонату змагання юнацькі та Кубку України), при обов’язковій умові їх проведення без зривів;
- для проведення змагань будь-якого рівні напрацювати технічні вимоги до спорядження, створити в перспективі при лижній комісії технічну комісію, яка б формувала ці вимоги;
- створити або за підсумками минулого Чемпіонату України, або наступного чемпіонату збірну команду України з усіма необхідними для збірної атрибутами – головним тренером, спортивними зборами, формою, символікою тощо. Вже зараз пропоную головним тренером призначити Толстіхіна Л.М., який має для цього безцінний досвід;
- для майбутньої збірної обов’язково планувати участь в міжнародних змаганнях – чемпіонатах Росії, Білорусі, лижних змаганнях “Європа-Азія” тощо. Обов’язково повинна бути більш висока мета ніж перемога у внутрішньому чемпіонаті. Цю практику необхідно запровадити вже з сезону 2008 року;
- ініціювати разом федераціями інших країн (Росії, Білорусі та ін.) проведення у майбутньому чемпіонатів Європи, світу і вже зараз поставити в Програму діяльності ФСТУ мету – включення до програми зимових Олімпійських ігор змагань з техніки лижного туризму.
Очікувані результати. На базі розробленої концепції буде розроблена Програма практичної діяльності комісії лижного туризму ФСТУ з розвитку важливого виду спортивного туризму – лижного туризму – з визначенням очікуваних результатів.
Голова комісії з лижного туризму
О.В.Колотуха
* * *
Додаток 3 до постанови Президії
Федерації спортивного туризму України
від 16 грудня 2007 року № 9
КОНЦЕПЦІЯ
розвитку пішохідного туризму в Україні
1. Передумови розвитку. Пішохідний туризм в Україні має вже більш ніж сторічну історію. Саме в ті часи сягають перші пішохідні подорожі по Карпатах. Організаційно він зміг сформуватися у 50-ті роки ХХ століття – коли з’явилися перші осередки (секції) пішохідного туризму в містах України. Найбільшого свого розвитку й масовості в Україні пішохідний туризм досягнув на початку 90-х років ХХ століття, коли у спортивні пішохідні походи щорічно ходило декілька тисяч чоловік, а комісії з пішохідного туризму існували при всіх обласних федераціях туризму.
2. Аналіз існуючих проблем розвитку.Спортивний туризм на сучасному етапі розвивається у двох напрямках: маршрутний туризм (проходження маршрутів туристсько-спортивних походів) та змагальний туризм (підготовка та участь у змаганнях із техніки спортивного туризму).
В маршрутному туризмі до середини 90-х років основна кількість пішохідних категорійних походів здійснювалася за межами України. Основні райони таких походів – Західний Кавказ, Приполярний Урал, Саяни, Алтай та інші. Зараз за інформацією ЦМКК максимальні повноваження з пішохідного туризму (5 к. с.) мають 14 ( більше половини!) обласних МКК. Ще 3 ОМКК мають повноваження 4 к. с. Інші МКК мають у повноваження від 1 до 3 к. с. При цьому кількість походів 5 к. с. не перевищує 5-6 на рік. В основному ці подорожі проходять в найдешевшому районі – Приполярному Уралі. Маршрутний туризм (як і у всьому світі) став доступним тільки для заможних українців.
З огляду на ці обставини, на нашу думку, слід звернути серйозну увагу на наш район – Українські Карпати та Крим. В останньому радянському “Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів на 1989-1992 роки” приведені лише 2 маршрути ІІ та ІІІ категорії складності. Карпати та Крим завжди вважалися “не серйозним” із точки зору пішохідного туризму регіоном, придатним лише для походів І-ІІ категорії складності. Однак уже в “Переліку класифікованих туристських спортивних маршрутів України” 1998 року з’явились як експериментальні маршрути 3 категорії складності, які прокладено по Горганах, Свидовцю та Чорногорі.
У змагальному туризму також накопичився ряд проблем, які потребують нагального вирішення. Запровадження спортивного туристського багатоборства у 2006 році до Єдиної спортивної класифікації України як самостійного розділу спортивного туризму поряд із спортивними походами стало значним поштовхом для розвитку цього напрямку спортивного туризму.
В пішохідному туризмі у рамках календаря змагань ФСТУ кожен рік проводяться: Чемпіонат України з техніки пішохідного туризму серед дорослих та юніорів, 2-3 Кубка України ( один з яких проводиться в залах в зимовий період). У 2006 році вперше були проведені всеукраїнські змагання з пішохідного туризму серед ветеранів.
3. Мета Програми розвитку пішохідного туризму в Україні – проаналізувати існуючі проблеми, відокремити з них найголовніші, відкрити перспективу для розвитку пішохідного туризму.
4. Порівняльний аналіз можливих варіантів розвитку пішохідного туризму та обгрунтування оптимального варіанту.
На сьогоднішній день запропонована концепція є поки що єдиною для пішохідного туризму. Тому вона є відкритою для обговорення. Головна її мета – відкрити перспективу для розвитку пішохідного туризму.
5. Пріоритетні завдання з розвитку пішохідного туризму та етапи виконання.
Для розвитку маршрутного пішохідного туризму пропонується:
- запровадити практику проведення очних Чемпіонатів України з пішохідних походів в Карпатах з поступовим підвищенням категорії складності від 2 до 5, де крім проходження маршруту відповідної категорії складності по дням та відстані групи додатково долають 4-8 етапів ( з оцінкою та забезпеченням безпеки суддівськими бригадами) відповідної складності від 1А до 2Б;
- продовжити, але вже на більш високому організаційному рівні проведення походів 5-6 к. с. в регіонах Росії ( Приполярний Урал, Алтай, Саяни, Кодар, Камчатка та ін.) з використанням кадрового потенціалу членів ФСТУ;
- запровадити практику проведення складних пішохідних туристських експедицій у визнаних регіонах світу – хр.Черського, Камчатка, плато Путорани (Росія), Нова Зеландія, Північна та Південна Америка та ін.;
Для розвитку змагального пішохідного туризму пропонується:
- щорічно проводити Чемпіонати України серед юнаків, юніорів та дорослих; 2-3 Кубка України в різних регіонах (в т.ч. в залах); Чемпіонат України серед ветеранів;
- продовжити роботу над новою редакцією Методичних вказівок до Правил туристських змагань із техніки пішохідного туризму, щоб на черговому Чемпіонаті України ( або Кубку України) відпрацювати нові Правила;
- для проведення змагань будь-якого рівня напрацювати технічні вимоги до спорядження, створити в перспективі при пішохідній комісії технічну комісію, яка б формувала ці вимоги;
- створити збірну команду України з пішохідного туризму з усіма необхідними для збірної атрибутами – головним тренером, спортивними зборами, формою, символікою тощо;
- для майбутньої збірної обов’язково планувати участь у міжнародних змаганнях – чемпіонатах Росії, Білорусі. Обов’язково повинна бути більш висока мета ніж перемога у внутрішньому чемпіонаті. Цю практику необхідно запровадити із сезону 2008 року;
- ініціювати разом з федераціями інших країн (Росії, Білорусії та Молдови) проведення у майбутньому чемпіонатів Європи, світу.
Настав час ініціювати проведення на теренах України чемпіонатів Європи та Світу, для чого керівництво ФСТУ повинно розпочати роботу по створенню в м. Києві міжнародної федерації спортивного туризму.
6. Очікувані результати.
На базі розробленої концепції буде розроблена Програма практичної діяльності комісії пішохідного туризму ФСТУ з розвитку важливого виду спортивного туризму – пішохідного туризму – з визначенням очікуваних результатів.
Голова комісії з пішохідного туризму
І.А Парчевський.
* * *
Додаток 4 до постанови Президії
Федерації спортивного туризму України
від 16 грудня 2007 року № 9
КОНЦЕПЦІЯ
розвитку спелеотуризму в Україні
1. Історія виникнення та розвитку
Спелеотуризм розвивається в Україні приблизно 50 років. В основі його був інтерес до відвідування, дослідження та пошуку нових печер. Розвиток спелеотуризму був тісно пов`язаний з природною базою його існування, тобто печерами. В Україні два чітко виражені регіони природних підземних порожнин: Крим, де знаходяться переважно вертикальні печери, та Західна Україна (Поділля, Буковина), де переважають горизонтальні печери, в тому числі великі печери-лабіринти. Згідно з класифікацією відомих печер на територі. України є можливість здійснювати спелеотуристські походи до 4-ї категорії складності включно.
Природні перешкоди в горизонтальних та вертикальних печерах обумовили і специфіку розвитку спелеотуризму. Відвідування вертикальних печер вимагало відповідної технічної, фізичної підготовки, спеціального спорядження, специфічної тактики проходження печери. Проходження горизонтальних печер було більш простим і доступним, не вимагало альпіністського спорядження і відповідних технічних навичок. Розвиток спелеотуризму на базі горизонтальних печер йшов переважно на основі дослідницьких інтересів.
Організаційною основою спелеотуризму стали клуби та секції, які в першу чергу почали створюватися в карстових районах – на Західній Україні та в Криму. По мірі розвитку туризму в країні секції спелеотуризму створювалися і в інших регіонах України. В період максимального підйому (кінець 80-х років) секції та клуби спелеотуризму існували в 17-ти областях України. Їх робота здійснювалася на базі існуючих тоді рад по туризму та екскурсіях та федерацій спортивного туризму. Після розпаду існуючої системи туризму в Україні та фактично згортанню роботи федерації спортивного туризму комісія спелеотуризму ФСТУ припинила свою роботу. Комісії, секції, клуби спелеотуризму, які існували в областях, практично діяли на власний розсуд і спілкувалися між собою на основі встановлених раніше зв`язків.
В цей період єдиною загальноукраїнською організацією, яка об`єднувала любителів печер, була громадська організація „Українська спелеологічна асоціація” (УСА). Основні завдання і напрямки діяльності УСА – дослідницька робота, сприяння розвитку спелеології. В той же час керівництво УСА негативно відноситься до існування спелеотуризму в рамках ФСТУ, що не сприяє його розвитку в Україні.
Спелеотуризм в Україні розвивався в двох основних формах: спелеопоходи та змагання. В період з 1969 по 1992 роки змагання всеукраїнського рівня проводилися регулярно, їх рівень і кількість учасників постійно зростали. В кінці 80-х років в змаганнях приймали участь команди 13-14 областей України.
Існувала система підготовки громадських туристських кадрів як на республіканському, так і обласному рівнях.
2. Сучасний стан розвитку. Проблеми.
Відсутність координаційної діяльності з боку комісії спелеотуризму ФСТУ, яка не працювала понад десять років, негативно вплинула на розвиток спелеотуризму в Україні. Актив спелеотуристів, об`єднаних в клуби, секції працює або самостійно, або в контакті з Українською спелеологічнюю асоціацією.
В цей період спелеотуристи України здійснили значну кількість походів, експедицій в горизонтальні та вертикальні печери, але як правило, маршрутні документи не оформлялися належним чином через МКК федерації спортивного туризму.
За останні чотири роки проведено три чемпіонати України з техніки спелеотуризму, в кожному з яких приймало участь 7-10 команд з 5-6 областей. Регіональні змагання з техніки спелеотуризму, які проводились за ініціативою УСА або місцевого активу спелеотуристів, не керувалися правилами туристських змагань, затвердженими федерацією спортивного туризму України.
Заходи по підготовці та підвищенню кваліфікації громадських туристських кадрів проводилися УСА або регіональним активом, як правило, без контактів з ФСТУ. Фактично наявний туристський актив, як правило, не має документів про спортивну та інструкторську кваліфікацію, оформлених у відповідності з існуючим порядком.
Матеріальна база. Переважно необхідне спеціальне спорядження придбавається туристами за власні кошти або спонсорську допомогу. Проблем з підбором якісного сучасного спорядження для спелеотуристських походів не існує. Кількість та якість спорядження лімітується тільки наявністю грошей.
3. Мета програми розвитку спелеотуризму
Програма створюється з метою:
- розвитку спелеотуризму на території України, збільшення кількості учасників походів, експедицій, змагань;
- координації діяльності всіх громадських туристських організацій, які займаються спелеотуризмом;
- підвищення рівня безпеки спелеотуристських походів.
4. Приоритетні завдання (напрямки діяльності) комісії
Для подальшого розвитку спелеотуризму в Україні пропонується:
- провести необхідну організаційну роботу щодо налагодження тісної співпраці з Українською спелеологічною асоціацією та напрацювання спільної програми розвиту спелеологічного руху в Україні;
- провести роз`яснювальну роботу з метою залучення спелеотуристського активу України до організації та проведення походів в печери у відповідності до діючих Правил, затверджених ФСТУ;
- розширити коло учасників всеукраїнських змагань з техніки спелеотуризму, впровадити практику проведення регіональних змагань у відповідності до діючих Правил;
- ініціювати проведення навчальних заходів по підготовці та підвищенню кваліфікації громадського туристського активу.
5. Очікувані результати.
На базі розробленої Концепції буде розроблена Програма практичної діяльності комісії спелеотуризму ФСТУ з розвитку даного виду спортивного туризму з визначенням очікуваних результатів за підсумками виконання річних планів роботи.
Голова комісії з спелеотуризму
В.П.Старічков
* * *
Додаток 5 до постанови Президії
Федерації спортивного туризму України
від 16 грудня 2007 року № 9
КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ
велосипедного туризму в Україні
1. Передумови розвитку велосипедного туризму в Україні
1.1. Історія виникнення та розвитку
Велосипедний туризм в Україні має дуже давню традицію. По матеріалах українських часописів перші «Спілки велосипедистів-аматорів» зосновані в Харкові, Севастополі та Одесі у 1887 році. До речі, у Київі тільки через пять років - у 1892 р. З тих часів були зльоти та занепади у велосипедному русі в України, але найбільшого поширення велотуризм набув у радянські часи. Перші секції велотуризму при клубах та підприємствах почали з'являтися у 50-ті роки.
Перша комісія велосипедного туризму з`явилася в Клубі туристів Харкова у 1969 році. За кілька років комісії велосипедного туризму почали роботу у Житомирський області, Донецьку, Запоріжжі, Києві, Дніпропетровську, Сімферополі, Одесі та іншіх містах. В ті часи Головна комісія велотуризму працювала в Харкові і тільки у 1981 році вона «переїхала» у Київ.
В 1979 р. вперше в Україні в м. Харкові, були проведені республіканські змагання з техніки велосипедного туризму.
1.2. Сучасний стан розвитку
У 2006 році за даними ЦМКК проведено 83 категорійних велосипедних походів, що складає 9 % загальної кількості походів. Велокомісіі активно працюють в 11-ти осередках України
З кожним роком кількість всеукраїнських велосипедних змагань поступово зростає: 2004 р. – 1, 2005 р. – 1, 2006 р. – 2, 2007 р. – 2.
Календар всеукраїнських та обласних змагань з велотуризму 2007 року налічує понад 20 змагань.
1.3. Поширення в регіонах
Велопоходи. На сьогодні, по статистиці ЦМКК, в 2006 році з 27 регіонів України, категорійні велопоходи проводилися лише у 11-ти (перелік міст вказано за абеткою, в лапках - кількість велопоходів та учасників):
1. Дніпропетровська обл. (14\118);
2. Донецька обл. (4\16);
3. Івано-Франківська обл. (1\8);
4. м. Київ (21\135);
5. Київська обл. (1\5);
6. Львів обл. (2\4);
7. Одеська обл. (11\63);
8. Полтавська обл. (11\94);
9. Харківська обл. 9\35);
10. Херсонська обл. (3\24);
11. Чернігівська обл. (2\16).
Ще в чотирьох областях існують велокомісіі, але тільки на папері.
Змагання. Протягом останніх 3 років у всеукраїнських змаганнях з техніки велосипедного туризму брали участь команди з 6 - 10 регіонів.
1.4. Природні ресурси
Існуюча методика категорування велопоходів дозволяє проводити на теренах України велопоходи 1-5 к.с. Це дозволяє виконувати звання Майстер спорту України не виїжджаючи за кордон. Велопоходи шостої к.с вже треба проводити в районах Кавказу, Уралу, Сибіру, Центральної Азії.
1.5. Матеріальна база
Незалежно від виду туризму ФСТУ повинна мати свою матеріальну базу, як найменше, у вигляді спорядження для проведення учбово-тренувальних заходів та змагань з видів туризму. Це спорядження повинно систематично оновлюватися та поповнюватися новим та більш досконалим.
1.6. Кадри
Комісія велотуризму за останній час провадить заочну школу підготовки до велопоходів першої категорії складності.
Питаннями середньої, вищої туристської та інструкторської підготовки займається кадрова комісія і данні про наявність та кваліфікацію у Велосипедної комісії відсутні.
1.7. Партнери
Зараз ведеться робота по налогодженню робочих контактів з велокомісією Росії.
2. Аналіз існуючих проблем розвитку.
2.1. Загальні умови розвитку
2.1.1. Кожний вид діяльності людини враховує якийсь стимул. Зараз майже єдиним стимулом займатися спортивним велотуризмом є присвоєня спортивного разряду, а це є недостатнім для залучення громадян України займатися велотуризмом. Це є причиной того що МКК ФСТУ реєструє дуже малу частину громадян, які їздять у велопоходи.
2.1.2. Тридиційно активна спортивна діяльність людини поділяється на фізкультуру та спорт, у велотуризмі - на велопоходи масових розрядов, ПВД, Н/К, 1 к.с. 2 к.с., та складні велопоходи високих 3 - 6 к.с. Кожен напрямок має свої стимулюючи засади. Велотуризм потрібно розподіляти на оздоровчий, який буде залучати широкі версти населення до занять велотуризмом, та велотуризм високих досягнень, мета якого складні велопоходи, високі розряди та звання «Майстер спорту України».
2.2.3. На рівні ФСТУ на сьогодні є відповідна нормативна база, але вона потребує вдосконалення. Відсутні методичні розробки, інструкції та роз’яснення. По лінії кадрової комісії відсутня робота та допомога по створенню програм підготовки будь-яких контингентів: спортсменів, суддів, тренерів, туристського активу.
2.1.4. До тепер поняття «велосипедний туризм» у документах Федерації поділялося лише на похідний та змагальний велотуризм. У реальному життті з'явилося багато нових течій та напрямків як в похідному, так і в змагальному велотуризмі. Велопоходи почали розрізнятися по типах маршрутів (великим пробігом 100-200 км за день і з малими перешкодами та з малим пробігом 10-50 км за день, але з великими перешкодами), по застосованному спорядженню, по влаштувенню ночівель тощо. Таким чином, відбулося стихійне структурування напрямків велотуризму на зимовий, екскурсійний, комбінований, велопоходи одинаків тощо. Відбуваються змагання з крос-кантрі, рандонерські бревєти та ін. Всі ці зміни потребують відповідного врахування в керівних документах ФСТУ.
2.1.5. Президенти обласних ФСТ, здебільше з других видів туризму, не мають часу, або бажання розвивати велотуризм у своїх осередках.
2.1.6. Відсутня спрямована робота головного сайту ФСТУ.
2.1.7. Фінансування спортиного туризму на місцях дуже замале і має велику диспропорцію в фінансуванні змагального та похідного туризму. В цих умовах недостатнього фінансування відбувається конкурування видів туризму та не об'єктивна оцінка результатів та потреб виду туризму.
2.1.8. В наш час активізувалася робота всіляких турфірм з продажу велосипедної техніки, організації комерційних велотурів. Це безумовно добре, але не завжди робиться на високому рівні.
Потрібно зробити при ФСТУ свій Клуб, який буде займатися комерційними велотурами та продажем велосипедів та велоспорядження з залученням найкращіх фахівців-інструкторів з велотуризму.
2.1.9. ЦМКК приймає рішення не завжди спираючись на пропозиції фахівців з велотуризму, посилаючись на результати свого голосування, в якому беруть участь здебільшого представники інших видів туризму.
2.2. Спортивні велопоходи
2.2.1. Дуже часто, для набору відповідних складнощів, маршрут велопоходу прокладається по заповідниках, прикордонних ділянках, дільницях з обмеженним відвідуванням, воєних полігонах тощо. Отримання дозвілу на перетин цих ділянок потребує додаткового часу, грошей, а іноні зовсім стає неможливим. Проблемою є оформлення віз та реєстрацій по велопоходам в іншіх країнах.
2.2.2. Перелік класифіцированих маршрутів в межах України та за кордоном не відновлювався з часів СРСР. Немає переліку перевалів для велотуризму.
2.2.3. Стара схема бумажних звітів про велопоходи потребує вдосконалення. Потрібно вправадити звіти на елєктронних носіях, в інтернеті, зоснувати інтернет бібліотеку звітів про велопоходи доступну широким верстам населення.
2.3. Спортивні змагання з велотуризму
2.3.1. Потрібно вдосконалення Правил проведення змагань. Класифікувати та запровадити нови види змагань.
2.3.2. Змагання проводяться далеко від міст і мають низьку агітаційну спрямованність.
2.4. Навчально-методична робота
2.4.1. Проведення шкіл туристської підготовки різних рівнів є важливою умовою успішного та безаварійного проходження велопоходу. На сьогодні така підготовка майже не ведеться.
2.4.2. Впродовж значного часу робота по підготовці інструкторів, тренерів, суддів змагань не відбувалась.
2.5. Зовнішні зв'язки
2.5.1. Не вважаючи на розпад СРСР, мета та складові роботи туристських об'єднань України, Росіі та інших країн СНД, дуже близьки. Це дозволяє провадити спілкування та обмін досвідом роботи, приймати участь в змаганнях та Чемпионатах інших країн.
2.5.2. Треба констатувати, що велотуризм існує не тільки в Україні, але й в Росіі та інших країнах СНД і Європи. Тільки там він існує на трохи інших засадах. Налагодження зв'язків з прихильниками велотуризму з інших країни сприятиме подальшому його розвитку в Україні.
3. Мета Програми розвитку виду
Програма створюється з метою:
- подальшого розвитку велосипедного туризму як виду спорту та способу оздоровчої діяльності, залучення до занять велотуризмом молоді;
- поширення велотуризму в регіонах;
- підвищення безпеки велозаходів, досягнення високих спортивних результатів.
4. Порівняльний аналіз можливих варіантів розвитку та обґрунтування оптимального варіанту.
Можливі варіанти розвитку велосипедного туризму
4.1. Віддати перевагу розвитку похідного велотуризму, який традиційно вважається основою туризму, видом діяльності, способом життя;
4.2. Віддавати перевагу розвитку спортивних змагань, як найбільш характерної діяльності для туризму, як виду спорту.
4.3. Оптимальним варіантом вважаємо розвиток, удосконалення, ускладнення та взаємодію двох напрямків, приділення їм однакової уваги.
5. Пріоритетні завдання (напрями діяльності комісії) з розвитку виду спортивного туризму за оптимальним варіантом розвитку.
5.1. Загальні умови розвитку
5.1.1. Узагальнити потреби суспільства щодо розвитку велотуризму в напрямках: оздоровчий, спортивний та змагальний. Для цього розробити поділ велотуризму на види та вдосконалити Методику категорування нових видів.
5.1.2. Зменшити диспропорцію фінансування спортивних та учбово-тренувальних заходів.
5.1.3. Разробити та запровадити механізм відповідальності керівників місцевих федерацій за рівномірний розвиток всіх видів туризму. Для цього заправодити проведення конкурсу комісій з видів туризму.
5.1.4. Активізувати роботу керівних органів в Інтернеті. Для цього вдосконалити роботу офіційного сайту Федераціі, вправадити інтернет-форуми з різних важливих питань розвитку.
5.1.5. Разробити заходи по підвищенню статусу туристських документів (маршрутних книжок, посвідчень інструктора, довідок тощо) при оформленні різних видів дозволів, реєстрацій, віз. Отримати можливість спортсменам-туристам по Маршрутних книжках проходити безкоштовно ділянки місцевості з обмеженим доступом, заповідників тощо. Особливо це стосується Криму та Карпат.
5.1.6. Організувати Український клуб велотуризму з можливостями комерційної роботи (організація та проведення велотурів, продаж різноманітної велотехніки та аксесуарів до неї). Або налагодити взаємокорисну співпрацю з турфірмами та магазинами.
5.1.7. Активізувати роботу сайта Федерації. Це призведе до розширення інформаційного простору Федерації і поліпшенню інформованості широких верст населення про діяльність видів спортивного туризму. Запровадити агітаційні велоакції, винайти можливості та запровадити стимулювання активу
5.2. Спортивні велопоходи
5.2.1. Розробити перелік класиіфіцікованих маршрутів велопоходів 1 - 5 к.с. на теренах України, та 6-ї - за кордоном.
5.2.2. Створити в Інтернеті бібліотеку електронних звітів велосипедних походів.
5.2.3. Разробити нову класіфікацію різновидів велотуризму.
5.2.4. Розробити методику оцінки складності перевалів для велотуризму і на її основі скласти перелік категорійних перевалів.
5.3. Спортивні змагання з велотуризму
5.3.1. Вдосконалювати Правила проведення змагань з велотуризму.
5.3.2. Впровадження нових видів дистанцій на змаганнях.
5.3.3. Налагодити контакти з організаторами змагань на велосипедах, що не входять до спортивної класифікації, з метою приєднання цих напрямків велосипедних змагань до Комісії з велосипедного туризму ФСТУ.
5.4. Навчально-методична робота
5.4.1. Сприяти комісії з підготовки кадрів ФСТУ в роботі по проведенню шкіл, зборів і семінарів по підготовці інструкторів спортивного туризму, інструкторів-тренерів спортивного велотуризму і інструкторів-гідов велотуризму.
5.4.2. Проводити семінари з підготовки та підвищення кваліфікації суддів змагань з велотуризму. Відновити школи НТП, СТП, ВТП, СИП, ВИП
5.4.3. Проводити семінари з підготовки та підвищення кваліфікації тренерів з велотуризму.
5.5. Зовнішні зв'язки
5.5.1. Ініціювати участь команд Російської Федерації та інших держав у всеукраїнських змаганнях з велотуризму. Налагодити зв'язок з велосипедними закладами Росії, СНД, Європи.
5.5.2. Розпочати роботу по взаємному визнанню довідок про проходження спортивних велопоходів України та Російської Федерації.
6. Етапи виконання Програми.
На основі затвердженої Концепції розвитку велотуризму розробити Програму поетапних дій. Етапами виконання програми є щорічні календарні плани велосипедної комісії, які відображають усі напрямки розвитку велотуризму в Україні до 2012 р.
7. Очікувані результати
Очікувальні результати:
- створення комісій велосипедного туризму в усіх осередках ФСТ України.
- збільшення кількості спортсменів-велотуристів до 2012 року в 3-4 рази.
Голова комісії з велосипедного туризму
Д.В.Пєвцов
* * *
Додаток 6 до постанови Президії
Федерації спортивного туризму України
від 16 грудня 2007 року № 9
КОНЦЕПЦІЯ
розвитку вітрильного туризму
1. Передумови розвитку вітрильного спортивного туризму в Україні
1.1. Історія виникнення та розвитку
Історично спортивний вітрильний туризм був фактично визнаний ще в повоєнні радянські часи на вітрильних яхтах. Він мав назву „дальні спортивні плавання”, входив у спортивну класифікацію змагань вітрильних яхт. За радянських часів за дальні спортивні плавання надавали спортивні розряди до кандидата в майстри спорту включно.
Починаючи з 60-х років туристи-водники почали самостійно виготовляти вітрильне спорядження для розбірних байдарок, яке використовували під час переходів на озерах та великих ріках. На змаганнях по техніці водного туризму почали влаштовувати й вітрильні перегони. Проте вітрильний туризм як окремий вид спортивного туризму виник лише в кінці 90-х років ініціативою переважно донецьких туристів, коли почалося регулярне проведення всеукраїнських змагань.
На сьогоднішній час у спортивному туризмі вважається, що до вітрильного туризму відносяться походи та змагання на розбірних катамаранах, в основному, з м’якою надувною оболонкою. До останніх років до характеристики вказаних суден добавляли такий аргумент, як „саморобні”. Зростаюча популярність вказаних компактних суден, спроможних розміщуватися у багажниках автомобілів, призвела до промислового їх виготовлення. Тому з кожним роком у вітрильному туризмі використовується все більше туристських суден промислового виготовлення.
Значного збільшення ареалу вітрильного туризму можна досягти залученням до ФСТУ екіпажів крейсерських вітрильних яхт. Ще в радянські часи у вітрильному спорті існувало два види змагань: перегони та дальні спортивні плавання, які по суті являють собою спортивні туристські вітрильні походи.
В даний час Федерація вітрильного спорту нараховує приблизно 700 крейсерських яхт, які мають статус спортивних суден. Значна кількість екіпажів цих яхт виконує дальні спортивні походи по акваторіям Дніпра, по Чорному, Азовському, Середземному морям й могла бути залучена до членства в ФСТУ.
За останні роки в Україні побудована значна кількість реплік (копій) історичних українських весільно-вітрильних суден – козацьких чайок, які пройшли випробування на Чорному, Середземному морях, виходили навіть в Атлантику – долали Ла-Манш. В даний час на чайці „Спас” готуються до переходу через Атлантику львівські козаки. Безумовно, дальні спортивні плавання на репліках історичних прадавніх українських суден також є видом вітрильного спортивного туризму.
1.2. Сучасний стан розвитку
Вітрильний туризм має як свої особливості, так і риси подібності у порівнянні з іншими видами туризму. Однією з особливостей є те, що подорожі здійснюються на переважно саморобних за виготовленням та конструкцією розбірних вітрильних судах, що висуває до екіпажів підвищенні вимоги щодо теоретичної підготовки з відповідного виду суднобудування та забезпечення конструктивних заходів безпеки суден, а також щодо практичних навичок з виготовлення надійного, морехідного судна.
Ще одна важлива особливість вітрильного туризму у тому, що для вітрильних походів поняття локалізованих перешкод є умовним. Реальна складність дистанції зумовлюється характеристиками акваторії та протяжністю і темпом проходження маршруту.
Календар всеукраїнських та обласних змагань з вітрильного туризму 2007 року налічує понад 10 змагань.
1.3. Поширення в регіонах
Походи. На сьогодні з 27 регіонів України категорійні вітрильні походи проводилися лише у 5-ти областях (перелік міст дається за абеткою):
у Донецькій, Київській, Луганській, Харківській та Черкаській.
Змагання. Протягом останніх 3-х років у всеукраїнських змаганнях з вітрильного туризму брали участь команди з 5 - 6 регіонів.
1.4. Природні ресурси
Територія України має чудові природні можливості для розвитку вітрильного туризму на розбірних туристських судах. Каскад водосховищ р. Дніпро, водосховища Печенізьке на р. Сіверський Донець та Краснооскольське на р. Оскол, Шацькі озера, Дніпро-Бузький лиман, Дністровський лиман, прибережна смуга Азовського та Чорного морів дають туристам-спортсменам широкі можливості для здійснення туристських походів різної складності на вітрильних розбірних судах, а також для оцінки спортивно-технічних якостей суден та поступового вдосконалення їх конструкцій, зростання майстерності екіпажів в управлінні ними.
Існуюча методика категорування вітрильних походів дозволяє проводити на теренах України походи 1-5 категорії складності.
1.5. Матеріальна база
Незалежно від виду туризму ФСТУ повинна мати свою матеріальну базу, як найменше, у вигляді спорядження для проведення навчально-тренувальних заходів та змагань з видів туризму. Це спорядження повинно систематично оновлюватися та поповнюватися новим та більш досконалим.
Щоб піти у вітрильний похід, окрім загальнотуристського спорядження треба на кожні 2-4 особи мати судно, яке коштує мінімально від 2-х тисяч Євро.
1.6. Кадри
Кадри вітрильного туризму – це, в основному, сімейні екіпажі, які свою мрію щодо подорожування на розбірних вітрильних судах сумістили зі спортивними інтересами. Але почали з’являтися і більш професійні екіпажі, особливо, серед молодого покоління вітрильників. Очевидно, що у такому напрямку буде й у подальшому зростати кадровий склад вітрильників у спортивному туризмі.
1.7. Партнери
Партнерами вітрильного спортивного туризму можна вважати спортсменів вітрильного (олімпійського виду) спорту, а також спортсменів водних видів спорту, у т.ч. й водного туризму. У цьому напрямку (щодо залучення вказаних категорій до занять вітрильним туризмом) необхідно продовжити роботу.
2. Аналіз існуючих проблем розвитку.
На рівні ФСТУ на сьогодні є відповідна нормативна база, але вона потребує вдосконалення.
2.1 Ряд організаційних проблем пов’язано з тим неприємним фактом, що наша держава унаслідувала від СРСР найгірше, зокрема правила прикордонного режиму часів «залізної завіси» та бюрократичну систему нагляду за маломірним флотом.
Існуючий прикордонний режим сильно ускладнює проведення походів та змагань у морських акваторіях.
Вимоги і норми Регістру та Флотінспекції, орієнтовані на комерційний та прогулянковий флот, не враховують особливостей спортивного туризму. Наказ Мінмолодьспорту про затвердження Положення про комісії з обліку спортивних туристських вітрильних суден ( №671 від 10.06.2005) вирішує лише меншу частку проблем. Реально він звільняє туристські судна від податку, як спортивні, але «Свідоцтво спортивного туристського вітрильного судна встановленого зразка» не засвідчує ні права власності, ні права плавання під державним прапором. Отже «Свідоцтво» є лише додатком до існуючого суднового білету, законне оформлення якого реально можливо лише для серійного, або збудованого за затвердженим проектом судна (а більшість туристського флоту – саморобки за індивідуальними проектами) та пов’язано зі значними матеріальними витратами. Немає у вищезгаданому Наказі і чітко визначеного права техкомісій та МКК встановлювати район та умови плавання та проводити техогляд.
2.2 Відсутні затверджені правила змагань та походів
2.3 Відсутня спрямована робота головного сайту ФСТУ.
2.4 Для успішної участі у змаганнях з техніки вітрильного туризму поряд з майстерністю дуже важливу роль відіграє рівень матеріальної частини. При цьому конкурентноздатне судно судно може коштувати у 2-3 рази більше, ніж призначене тільки для походів та тренувань. Цей факт значно зменшує мотивацію участі у змаганнях для багатьох екіпажів, які не в змозі витрачувати чотиризначні (у Євро) суми задля досягнення конкурентоспроможності.
Для розвитку змагань з техніки вітрильного туризму бажано створити умови, які б зменшили залежність спортивного результату від розміру гаманця. Один з можливих шляхів тут – проведення фінальної частини змагань на монотипах. Але неясно, як забезпечити ними змагання.
-
Мета Програми розвитку виду
Програма створюється з метою:
- подальшого розвитку вітрильного туризму;
- залучення до занять туризмом широких верств молоді;
- поширення вітрильного туризму в регіонах;
- підвищення безпеки вітрильних походів;
- досягнення високих спортивних результатів.
4. Порівняльний аналіз можливих варіантів розвитку та обґрунтування оптимального варіанту.
Напрямки розвитку вітрильного туризму
4.1. Розвиток похідного вітрильного туризму, який традиційно вважається основою туризму, видом діяльності, способом життя;
4.2. Розвиток спортивних змагань з вітрильного туризму.
4.3 Включення до спортивного вітрильного туризму нових видів вітрильних суден – крейсерських вітрильних яхт та сучасних реплік історичних вітрильних суден.
5. Пріоритетні завдання (напрями діяльності комісії) з розвитку виду спортивного туризму за оптимальним варіантом розвитку.
5.1. Загальні умови розвитку
Головними завданнями в напрямку розвитку вітрильного туризму, як і інших видів спортивного туризму, слід вважати наступне:
5.1.1. Активізувати роботу сайту Федерації, зокрема відновити роботу форуму.
5.1.2. Для можливості здійснення складних походів та проведення змагань на дистанціях вищого класу необхідно здобути змін в прикордонному режимі, особливо відміни заборони підходу до берега поза причалами та обов’язкового оформлення кожного підходу (відходу) від берега.
5.1.3. Необхідно, щоб у нормативних відомчих документах нарешті знайшов відображення той очевидний факт, що розбірні судна можуть не мати постійного пункту базування.
5.1.4. Необхідно остаточно вирішити питання з виведенням спортивних туристських вітрильних суден з під технічного нагляду Держфлотінспекції та Регістру, та офіційною передачею такого нагляду Технічним комісіям Федерації; також необхідно надання цим комісіям права експертизи проектів та первинної реєстрації саморобних ТВС, призначених для індивідуального використання у якості спортивних.
5.1.5.Район та умови плавання для туристських вітрильних суден у поході повинен визначатися МКК з занесенням у маршрутну книжку.
Необхідно, щоб відповідні вказівки були проведені по підрозділам вищеназваних відомств та прикордонної служби.
5.2. Спортивні вітрильні походи
Розробити оновлений перелік класифікованих маршрутів вітрильних походів 1 - 5 к.с.
5.3. Спортивні змагання з вітрильного туризму
Вдосконалювати Правила проведення змагань з вітрильного туризму.
При призначенні суддівських бригад слід враховувати спеціалізацію з видів туризму. В нормативні документах, що регламентують вимоги до суддів, слід внести доповнення, що зобов’язували би суддів мати відповідний досвід та проходження семінарів саме з того виду туризму, що мають судити. Відносно саме вітрильного туризму бажано також офіційно дозволити залучення до обслуговування змагань кваліфікованих суддів з вітрильного спорту.
5.4. Навчально-методична робота
5.4.1. Сприяти комісії з підготовки кадрів ФСТУ в роботі по проведенню шкіл, зборів і семінарів по підготовці інструкторів спортивного туризму, інструкторів-тренерів спортивного туризму.
5.4.2. Проводити семінари з підготовки та підвищення кваліфікації суддів змагань з вітрильного туризму.
5.4.3. Започаткувати проведення семінарів-шкіл по техніці безпечного керування вітрильними суднами.
5.5. Зовнішні зв'язки
5.5.1. Ініціювати участь команд Російської Федерації та інших держав у всеукраїнських змаганнях з вітрильного туризму, для чого надати їм статус відкритих.
5.5.2. Розпочати роботу по взаємному визнанню довідок про проходження спортивних вітрильних походів України та Російської Федерації.
6. Етапи виконання Програми.
На основі затвердженої Концепції розвитку вітрильного туризму розробити Програму поетапних дій.
Етапами виконання програми є щорічні календарні плани вітрильної комісії, які відображають усі напрямки розвитку вітрильного туризму в Україні до 2012 р.
7. Очікувані результати
Очікувальні результати:
- збільшення кількості спортсменів-туристів на період розвитку до 2012 року в 3-4 рази.
- збільшення кількості категорійних вітрильних походів.
Голова комісії з вітрильного туризму
В.Д.Петущак
* * *