1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська
| Вид материала | Документы |
- 1. «Нейтральність грошей»: класична та монетаристська, 4017.7kb.
- 1. Нейтральність грошей, 1042.65kb.
- Класична кількісна теорія грошей І сучасний монетаризм, 158.21kb.
- Реферат на тему: Вартість грошей Однією із найскадніших проблем теорії грошей є проблема, 54kb.
- Теми для контрольних робіт, 46.82kb.
- Програма комплексного вступного іспиту з фахових дисциплін на продовження навчання, 81.52kb.
- Обсяг: 22ст (Times New Roman 14, інтервал – 1,5) Ціна: 60грн, 18.22kb.
- Реферат на тему, 66.75kb.
- Сутність та функції грошей походження грошей. Роль держави у творенні грошей, 7187.67kb.
- План Розвиток форм вартості та виникнення грошей > Суть І функції грошей, 134.8kb.
112. Функції кредиту. Суть кредитного мультиплікатора
Суть кредиту як ек категорії проявляється в його функціях. В розвинутому ринк господарстві кредит виконує наст ф-ції:
Перерозподільча полягає в тім, що матер і грош ресурси, які буди вже розподілені і передані у власність ЕК суб’єктам, ч-з кредит перерозподіляють і спрямовуються у тимч користав ін суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Кредит дає змогу спрямувати позичковий капітал у ту сферу чи галузь економіки, яка здатна забезпечити ефективніше використання цього капіталу. Кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрям-ся в ін ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розшир вир-ва. Вільні кошти спрям-ть в ті ланки суп вир-ва, на прод-цію яких передбач-ся зрост-ня попиту, а отже і одерж вищих прибутків.
Емісійна (створ кред гршей). Розглядається на 2-х рівнях:
- Б.я. емісія в ек розв кр-х має кредитний х-р. На цьому рівні варто розглянути таке поняття як Грош-кред мультиплікатор - процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових(вільних) резервів, що надійшли в банк з зовні. Рівень грошово-кред мультиплікації зал від норми обов’язкового резервування(r) і визнач за ф-лою mm=1/r.
- Завдяки кредиту створ-ся такі док-ти як чеки векселі, банкноти, облігації, як по суті є інструментами кредиту.
Контрольна функція випливає із самої природи кредиту. Вона полягає в тім, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди.
Оформляючи позику, банк приділяє значну увагу аналізу минулої діяльності потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику.
Далі банк контролює виконання вимог кредитного договору, цільове та ефективне використання кредиту, своєчасне й повне його погашення. В найбільшій мірі притаманна лише банківському кредиту.
Стимулююча. Кредит завжди стимулює позичальника до найбільш повного використання кредиту з метою не тільки можливості повернути кредит, але й отримати прибуток. З боку кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток.
112 Частково (Ефект кредитного мультиплікатора)
Ефект кредитного мультиплікатора, що отримав у теорії грошей назву багаторазової експансії банківських депозитів, полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, що здійснюється багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі нових резервів. Мультиплікаційний ефект характеризує спосіб функціонування не окремого банку, а банківської кредитної системи в цілому. При цьому реалізується принцип кумулятивного зростання грошової маси на підставі того, що резерви рухаються від одного економічного суб'єкта до іншого – від банку до економічного агента в нефінансовому секторі і назад – знову до банку.
Процес мультиплікації пов'язаний з надходженням нових грошей (депозитів) у систему комерційних банків. Таке надходження може здійснюватися у різних формах:
– надходженням готівки;
– проведенням операцій на відкритому ринку цінних паперів скарбниці;
– надходженням чеків, виписаних на інший банк;
– отриманням прямих кредитів від Центрального банку.
Розглянемо механізм мультиплікаційного ефекту на конкретному прикладі. Почнемо з буденного факту: у банк А розміщено на депозитний рахунок поточний вклад у 1000 доларів. Будемо виходити з того, що дійсна норма обов'язкового резерву становить 20 %. У цьому випадку 200 доларів має бути перераховано банком на резервний рахунок, решта суми у 800 доларів становитиме наднормативний резерв банку, його власний емісійний фонд.
Враховуючи те, що будь-якому банкові невигідно утримувати у себе в сейфах надлишкову готівку, банк А прагнутиме розмістити свій наднормативний резерв (800 доларів) в іншому банку або в небанківській установі, надавши своєму пацієнтові відповідну позику. Таким чином
банк Б отримає від банку А нову депозитну суму, що становитиме 800 доларів. Зрозуміло, що за логікою банківської діяльності дії банку Б будуть аналогічні: 160 доларів що становлять 20 % отриманих депозитів, буде зараховано у резервний фонд, а решту суми (640 доларів) буде розміщено в іншому банку — банку В.
Ефект кредитного мультиплікатора може мати місце не лише на основі міжбанківських операцій, як це розглянуто у наведеному вище прикладі. Схожий результат отримаємо й тоді, коли банк А надасть кредит не безпосередньо банкові Б, а своєму клієнтові з позабанківської сфери — підприємству чи комерційній організації. Тоді ускладниться лише проходження кредитних ресурсів. Якщо припустити, що всі грошові ресурси, отримані небанківським сектором від комерційних банків, повернуться назад у банківську систему, то зрештою ефект кредитного мультиплікатора виявиться таким самим, як і в міжбанківському кредитуванні.
Існують і складніші форми мультиплікаційного ефекту, їх механізми достатньо вивчені й описані у спеціальній науковій і навчальній літературі1.
Величину грошового мультиплікатора можна виразити математично. Величина мультиплікатора (т) є оберненою величиною норми обов'язкового відсотка (MR). Звідси:
m=1/MR*100
Коефіцієнт m називають коефіцієнтом експансії депозитних вкладів. Він показує максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку може утворити кожна одиниця (один долар чи один карбованець) наднормативних резервів при даній величині MR. Аби визначити максимальну суму нових грошей (AM), що можуть бути утворені банківською системою на основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба помножити Е на коефіцієнт експансії (m). Отримаємо формулу:
Delta M= E*m=E/MR*100
яка визначає ефект кредитного мультиплікатора в реальному грошовому вираженні.
113. Центральний банк та його функції
Центральний банк - це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та розробки і реалізації ГКП, співпрацює з органами держ влади, КБ, між нар фін-кред установами.
Метою діяльності ЦБ є не отримання прибутку, а підтримання стабільності нац валюти.
Шляхи створення ЦБ: еволюційний, революційний – одномоментне законодавче закріплення ЦБ на базі КБ.
Основними функціями ЦБ є:
Емісія готівки й організація грошового обігу. Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим для всіх платежів на території даної країни
Функція «банку банків». Реєструє, ліцензує та ліквідує банки, регулює та наглядає за банками, є орендарем останньої інстанції, тобто банки мають звертатись до ЦБ за кредитами лише в тому випадку, якщо не можуть залучити гроші ін. Способом, є між банк розрахунк центром, ч-з платіжну систему, яку створює ЦБ.
Функція банку держави. Розміщує держ ЦП, формує золотовалютні резерви, представляє державу на міжнародному рівні.
Реалізація ГКП Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного росту, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.
115. Характеристика діяльності кредитних установ Великобританії.
Основу англійської банківської системи становлять клірингові банки (clearing banks) — провідні депозитні банки, які входять до складу найбільших банків світу. Вони є членами Лондонської клірингової палати, активно займаються міжнародними операціями і керують за кордоном мережею дочірніх компаній, відділень і представництв (мають представництва у країнах СНД).
Із середини 80-х років унаслідок лібералізації правил торгівлі цінними паперами на Лондонській фондовій біржі й за її межами, а також через посилення конкуренції у сфері традиційних банківських операцій з боку будівельних товариств та інших небанківських кредитних установ клірингові банки почали активно розширювати коло фінансових і навколо-банківських послуг. Організаційно це виявилося в обростанні клірингових банків безліччю спеціалізованих дочірніх компаній (з торгівлі цінними паперами, лізингу, факторингу та ін.) і в перетворенні їх на кредитно-фінансові конгломерати.
Зокрема, Lloyd's можна лише умовно вважати корпорацією. Фактично це сектор ринку. Але якщо у 1989 р. кількість індивідуальних вкладників Lloyd's становила 31329, то у 1993 р. — 19537. Проте незважаючи на негаразди корпорація утримує позиції. Банк HSBC Holdings за розміром капіталу 27392 млн дол. посідав перше місце у світі в 1997 р.
Британський Clearing bank як універсальний банк бере участь у гарантуванні розміщення цінних паперів. Проте він відрізняється від такого ж німецького універсального банку за такими ознаками:
виокремлені відділення більш традиційні;
частка банків в акціонерному капіталі комерційних фірм менша;
поєднання банківських і страхових фірм менш типове.
Облікові доми (Discount Houses) — установи, що функціонують на
грошовому ринку. Вони традиційно залучають ресурси до запитання (онкольний кредит) і вкладають їх у комерційні казначейські векселі, державні облігації, зобов'язання муніципалітетів, строкові депозити і депозитні сертифікати. До 80-х років облікові доми були єдиними установами, які мали право на кредити Банку Англії в обмін на посередництво у розміщенні казначейських векселів. Банк Англії і далі здійснює операції на грошовому ринку в одному з облікових домів, проте вони вже не мають таких привілеїв і їх значення зменшується. В умовах швидкої перебудови грошово-кредитної сфери ці вузькоспеціалізовані інститути-посередники диверсифікували діяльність, тому їх кількість у 90-х роках скоротилася до 10.
Merchant banks — торгові банки (кілька десятків установ Сіті), основна сфера діяльності яких пов'язана із зовнішньою торгівлею і міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Сила цих банків полягає у позиції, яку вони традиційно займають на ринку позикових капіталів, зокрема цінних паперів. Торгові банки поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також з консультаційними послугами. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття і поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота.
Merchant banks входять до банківських асоціацій Issuing Houses Association (55 банків) і Accepting Houses Association (16 банків). Крім цього Merchant banks, які здійснюють емісію цінних паперів, входять до асоціації British Merchant Banking and Security Houses Association. Найбільші торгові банки у 90-х роках стали банками універсального зразка.
Foreign banks (іноземні банки) — найчисленніша і найрізнорідніша група банківських установ Великобританії. Із приблизно 800 кредитних інститутів у країні понад 350 — іноземні. Загальний баланс іноземних банків перевищує 800 млрд ф. ст., або становить понад 60 % балансу всієї банківської системи (на 1989 р.).
У 1996 р. у Лондоні було зосереджено найбільші інвестиційні компанії Європейського економічного співтовариства та 559 іноземних банків (американських банківських представництв більше, ніж банків у самому Нью-Йорку, а концентрація японських банків більша, ніж у Токіо).
British overseas banks (Банки Співдружності) — офіційна назва колишніх британських колоніальних банків. Зараз не виокремлюються, оскільки більшість з них увійшли до складу великих банківських груп. Відмінність таких установ — переважна діяльність у країнах ЄЕС, хоча їх штаб-квартири та акціонери розміщуються у Великобританії. Типовий представник цієї групи — Стендард-Чартед бенк — має за кордоном понад 1300 відділень і входить до перших десяти банків Великобританії. У складі провідних клірингових банків колишні колоніальні банки звичайно виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.
114. Функціонування банківської системи США. Комерційні та спеціалізовані банки.
Федеральна резервна система США (Federal Reserve System) — центральна установа у банківській системі, що відповідає за монетарну політику США, центральний банк ("банк банків", агент уряду при обслуговуванні державного бюджету).
Федеральну резервну систему створено у 1913 р. (дві спроби утворити центральний банк США у 1811 та у 1836 р. були невдалі).
Формально ФРС складається з таких структурних одиниць (рис. 7):
- Федеральна консультативна рада
- Рада керуючих;
- 12 федеральних резервних банків (ФРБ);
- банки-члени (приблизно 40 % комерційних банків США і національні банки);
- Федеральний комітет відкритого ринку (РОМЄ);
- Федеральна консультативна рада.
Голова Ради керуючих впливає на Раду керуючих через право встановлювати порядок денний засідань Ради і FOMC, виступати від імені ФРС і вести переговори з Конгресом і Президентом США (голова також впливає на Раду своїм авторитетом).
Федеральна резервна система на практиці функціонує як об'єднаний центральний банк, що контролюється Радою керуючих, і зокрема головою Ради керуючих. Проте ФРС як державна установа більш незалежна, ніж інші установи уряду США.
Рада керуючих ФРС (Board of Covernors of the Federal Reserve System) складається із семи чоловік (включаючи голову) і відіграє вагому роль у прийнятті рішень ФРС. Кожний керуючий призначається президентом США і затверджується сенатом. Керуючі виконують свої обов'язки протягом лише одного 14-річного строку і делегуються від 12 федеральних резервних округів. Рада керуючих бере активну участь в ухваленні рішень щодо здійснення монетарної політики. Керуючі є членами FOMC (Рада підтверджує або не схвалює облікову ставку ФРБ).
Рада керуючих має законодавчо закріплені обов'язки, що не стосуються безпосередньо монетарної політики (у 1933—1968 рр. згідно з інструкцією "Q" встановлювала максимальні процентні ставки за певними видами депозитів; у 1969—1982 рр. мала право регулювати і контролювати кредит).
Федеральні резервні банки (Federal Reserve Banks) — це 12 окружних банків, що утворюють ФРС. Кожний банк є "квазігромадською, зареєстрованою як корпорація, інституцією, якою володіють приватні комерційні банки округу, що є членами ФРС. Ці Банки — члени ФРС купують акції у свого окружного ФРБ (вимога до членства), і дивіденди, що сплачуються на ці акції, обмежуються до 6 % річних"
Федеральні резервні банки виконують такі функції:
здійснюють кліринг чеків;
емітують нові гроші;
вилучають зношені гроші з обігу;
оцінюють окремі заявки на злиття банків;
керують і надають дисконтні позички банкам у своїх округах;
досліджують стан банків-членів;
залучаються до здійснення монетарної політики (встановлюють облікову ставку, вирішують, які банки можуть отримувати дисконтні позички від ФРБ, вибирають одного банкіра для служби у Федеральній консультативній раді, мають голос у FOMC).
Банки — члени ФРС — це всі національні банки (зареєстровані службою контролера грошового обігу США) і близько 40 % комерційних банків США у 90-х роках. Закон про дерегулювання депозитних інститутів і контроль за грошовим обігом (1980 р.) поставив в однакове становище банки (члени і не члени ФРС) щодо резервних вимог.
Федеральний комітет відкритого ринку (Federal Open Market Comette) ухвалює рішення стосовно здійснення операцій на відкритому ринку. Цей комітет складається з семи членів Ради керуючих ФРС, президента ФРБ Нью-Йорка та президентів чотирьох інших ФРБ. Очолює FOI голова Ради керуючих ФРС. В обговоренні питань беруть участь інші сім президентів окружних банків.
Федеральний комітет фактично не купує і не продає цінних паперів, а надсилає директиву до торгового бюро ФРБ Нью-Йорка, де керуючий внутрішніми операціями на відкритому ринку здійснює нагляд за купівлею-продажем державних цінних паперів.
Федеральна консультативна рада не впливає істотно на політику ФРС і виконує здебільшого церемоніальні функції.
115. Характеристика діяльності кредитних установ Великобританії.
Основу англійської банківської системи становлять клірингові банки (clearing banks) — провідні депозитні банки, які входять до складу найбільших банків світу. Вони є членами Лондонської клірингової палати, активно займаються міжнародними операціями і керують за кордоном мережею дочірніх компаній, відділень і представництв (мають представництва у країнах СНД).
Із середини 80-х років унаслідок лібералізації правил торгівлі цінними паперами на Лондонській фондовій біржі й за її межами, а також через посилення конкуренції у сфері традиційних банківських операцій з боку будівельних товариств та інших небанківських кредитних установ клірингові банки почали активно розширювати коло фінансових і навколо-банківських послуг. Організаційно це виявилося в обростанні клірингових банків безліччю спеціалізованих дочірніх компаній (з торгівлі цінними паперами, лізингу, факторингу та ін.) і в перетворенні їх на кредитно-фінансові конгломерати.
Зокрема, Lloyd's можна лише умовно вважати корпорацією. Фактично це сектор ринку. Але якщо у 1989 р. кількість індивідуальних вкладників Lloyd's становила 31329, то у 1993 р. — 19537. Проте незважаючи на негаразди корпорація утримує позиції. Банк HSBC Holdings за розміром капіталу 27392 млн дол. посідав перше місце у світі в 1997 р.
Британський Clearing bank як універсальний банк бере участь у гарантуванні розміщення цінних паперів. Проте він відрізняється від такого ж німецького універсального банку за такими ознаками:
виокремлені відділення більш традиційні;
частка банків в акціонерному капіталі комерційних фірм менша;
поєднання банківських і страхових фірм менш типове.
Облікові доми (Discount Houses) — установи, що функціонують на
грошовому ринку. Вони традиційно залучають ресурси до запитання (онкольний кредит) і вкладають їх у комерційні казначейські векселі, державні облігації, зобов'язання муніципалітетів, строкові депозити і депозитні сертифікати. До 80-х років облікові доми були єдиними установами, які мали право на кредити Банку Англії в обмін на посередництво у розміщенні казначейських векселів. Банк Англії і далі здійснює операції на грошовому ринку в одному з облікових домів, проте вони вже не мають таких привілеїв і їх значення зменшується. В умовах швидкої перебудови грошово-кредитної сфери ці вузькоспеціалізовані інститути-посередники диверсифікували діяльність, тому їх кількість у 90-х роках скоротилася до 10.
Merchant banks — торгові банки (кілька десятків установ Сіті), основна сфера діяльності яких пов'язана із зовнішньою торгівлею і міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Сила цих банків полягає у позиції, яку вони традиційно займають на ринку позикових капіталів, зокрема цінних паперів. Торгові банки поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також з консультаційними послугами. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття і поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота.
Merchant banks входять до банківських асоціацій Issuing Houses Association (55 банків) і Accepting Houses Association (16 банків). Крім цього Merchant banks, які здійснюють емісію цінних паперів, входять до асоціації British Merchant Banking and Security Houses Association. Найбільші торгові банки у 90-х роках стали банками універсального зразка.
Foreign banks (іноземні банки) — найчисленніша і найрізнорідніша група банківських установ Великобританії. Із приблизно 800 кредитних інститутів у країні понад 350 — іноземні. Загальний баланс іноземних банків перевищує 800 млрд ф. ст., або становить понад 60 % балансу всієї банківської системи (на 1989 р.).
У 1996 р. у Лондоні було зосереджено найбільші інвестиційні компанії Європейського економічного співтовариства та 559 іноземних банків (американських банківських представництв більше, ніж банків у самому Нью-Йорку, а концентрація японських банків більша, ніж у Токіо).
British overseas banks (Банки Співдружності) — офіційна назва колишніх британських колоніальних банків. Зараз не виокремлюються, оскільки більшість з них увійшли до складу великих банківських груп. Відмінність таких установ — переважна діяльність у країнах ЄЕС, хоча їх штаб-квартири та акціонери розміщуються у Великобританії. Типовий представник цієї групи — Стендард-Чартед бенк — має за кордоном понад 1300 відділень і входить до перших десяти банків Великобританії. У складі провідних клірингових банків колишні колоніальні банки звичайно виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів.
116. Характеристика кредитної системи Німеччини.
Кредитна система ФРН складається з ФКІ, які мають чітку спеціалізацію. Це ощадні каси, іпотечні банки, державні кредитні установи, банки споживчого кредиту, кредитні товариства, страхові товариства, інвестиційні компанії.
Ощадні каси. Майже всі ощадні каси у ФРН є державними. Основні активні операції ощадних кас зводяться до довгострокових іпотечних та житлових кредитів. Надлишки прибутку ощадних кас надходять у бюджети общин та міста. Сьогодні налічується близько 650 ощадних кас. Вони поступово розвиваються в малі універсальні банки.
Іпотечні банки. Німеччина — батьківщина іпотечного кредиту. Після Другої світової війни у Західній Німеччині діяли 33 іпотечні банки. Нині налічується 26 приватних і 12 державних банків. Контрольний пакет акцій більшості приватних іпотечних банків належить гросс-банкам. Основною активною операцією іпотечних банків є надання довгострокових позик під нерухомість переважно на промислове та житлове будівництво. Кошти для позик вони залучають через продаж цінних паперів.