Верховна Рада України своєю постановою від 28 квітня 1992 р схвалила концепцію судово-правової реформи в Україні, у червні-липні 2001 p., а також у березні 2002 р прийняла пакет закон

Вид материала

Закон

Содержание § 3. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи

Подобный материал:

• Верховна Рада України Із змінами І доповненнями, внесеними   Декретами Кабінету Міністрів, 673.08kb.
• Верховна Рада України прийняла закон, 82.86kb.
• Верховна Рада України в межах пенсійної реформи прийняла закон, 20.23kb.
• Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. 2002. №38-39. cт. 288 (Бібліотека, 443.5kb.
• Постановою Верховної Ради України від 15 квітня 2010 року №2131-vi „Про прийнятя, 1567.64kb.
• Верховна Рада Українипостановля є: I. Внести зміни до таких закон, 530.88kb.
• Україні Верховна Рада України постановляє : І. Внести зміни до таких закон, 72.22kb.
• Відомості Верховної Ради України (ввр), 1992, n 34, ст. 504 ) ( Вводиться в дію Постановою, 282.67kb.
• Україні Верховна Рада України постановляє : I. Внести зміни до таких закон, 151.51kb.
• Верховна Рада України п о с т а н о в л я є : Внести зміни до додатків, 42.46kb.

§ 3. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК «справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні підстави, що вказують на наявність ознак злочину».

Підстави — це фактичні дані, що стали відомі органу Дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) і вказують на наявність ознак злочину.

231

Отже, підстава для порушення кримінальної справи містить два необхідних елементи:

— наявність ознак злочину в події, що стало відомо органу дізнання, слідчому, прокурору або суду;

— наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину.

Кримінальна справа порушується за наявності приводів і підстав для порушення кримінальної справи (ст. 98 КПК) і за відсутності обставин, що виключають її порушення (ст. 6 КПК України).

Коли йдеться про прийняття якого-небудь процесуального рішення, мають на увазі такі умови, що належать до компетенції органу дізнання, досудового слідства, прокурора, судді (суду):

— який орган має право ухвалити рішення про виконання цієї дії і реалізувати його;

— в які терміни повинно бути прийнято рішення і реалізовано;

— які конкретні дії повинні передувати прийняттю рішення і в якій процесуальній формі здійснюватися;

— як документально повинно бути оформлено прийняте рішення;

— які можуть бути наслідки прийнятого рішення, хто і в якому порядку може його оскаржити або відмінити прийняте рішення;

— які правовідносини виникають у зв'язку з прийнятим рішенням, які при цьому права отримують учасники процесу;

— які наслідки настають у разі визнання рішення незаконним.

Як свідчить практика, слідчі органів внутрішніх справ порушують більше кримінальних справ, ніж слідчі прокуратури, податкової міліції та органів безпеки.

Право порушити кримінальну справу має також прокурор. Це право прокурора обмежене лише по справам, що порушуються тільки за скаргою потерпілого. Але і в тих випадках, якщо така справа має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у ч. 2 ст. 27 КПК, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і за відсут-

232

ості скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового лідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає (ч. З ст. 27 КПК).

Прокурор також безпосередньо виявляє ознаки злочину в процесі здійснення загального нагляду за додержанням законів: в ході дізнання і досудового слідства, розгляду справ в суді» ^ПР^И виконанні кримінального покарання.

Суд може вирішувати питання про нові обвинувачення, якщо дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, за яким обвинувачення не було йому пред'явлено, за клопотанням прокурора, потерпілого, чи його представника, не зупиняючи розгляду справи, виносить ухвалу, а суддя — постанову, якими про вчинення цього злочину повідомляється прокурор.

У тих випадках, якщо нове обвинувачення тісно пов'язане з початковим та окремий розгляд їх неможливий, справа повертається для додаткового розслідування, після чого направляється до суду в загальному порядку (ст. 276 КПК).

Кожне злочинне діяння характеризується певними елементами складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину. Але при вирішенні питання про порушення кримінальної справи не потрібно встановлювати всі елементи складу злочину. Така вимога була б надмірною. Не випадково закон говорить про ознаки злочину, а не про склад злочину, отже, встановлювати всі елементи складу злочину в сукупності в цій стадії процесу не потрібно.

Ознаки злочину в конкретному діянні виявляються шляхом зіставлення його ознак з ознаками, вказаними в кримінально-правовій нормі, що передбачає відповідальність за такі діяння. При проведенні такого зіставлення необхідно звертати увагу на ознаки, що характеризують елементи складу злочину.

При аналізі ознак, що стосуються об'єкту злочину, повинно бути встановлено, що шкоду заподіяно тим суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. Більше того, слід визначити безпосередній об'єкт посягання (життя, здоров'я громадян, майно громадян тощо).

233

Важливе значення при виявленні ознак злочину в конкретних ситуаціях має аналіз ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину. Ці ознаки, перш за все, повинні вказувати на те, що дія або бездіяльність, а також наслідки є в причинному зв'язку з діяннями кримінально-правовими. При аналізі об'єктивної сторони складу злочину потрібно виявляти ознаки, що дозволяють відмежувати діяння кримінальні від діянь адміністративного чи цивільно-правового характеру. Помилки в таких випадках, як правило, пояснюються не складністю конкретних ситуацій, а недостатньою увагою і поверховим відношенням до аналізу злочину, за ознаками якого порушується кримінальна справа.

Що стосується причинного зв'язку між діянням та наслідками, то він не завжди очевидний при порушенні кримінальної справи. Часто виникає необхідність провести слідчі дії і тільки після того встановити, чи дійсно був причинний зв'язок. Тому відмова в порушенні справи через відсутність причинного зв'язку є порівняно рідким явищем на практиці. Частіше висновку про відсутність причинного зв'язку орган дізнання, слідчий, прокурор або суд доходять в процесі розслідування або судового розгляду.

Встановлення ознак, що характеризують суб'єкт злочину, має істотне значення для правильного вирішення питання про порушення кримінальної справи. Необхідно встановити, що діяння, яке є предметом розгляду, вчинене людиною, а не в результаті дій, наприклад, стихійних сил природи. Якщо є підстави вважати, що діяння було вчинено людиною, хоч її особа невідома, справа підлягає порушенню за фактом вчиненого злочину.

Ознаки, що характеризують суб'єктивну сторону злочину, в момент порушення справи важко з'ясувати, навіть за умови, що є вказівка на особу, яка вчинила злочин. Питання суб'єктивної сторони злочину уточнюють після порушення кримінальної справи, при провадженні досу-дового слідства.

Одне із серйозних питань, що виникають при порушенні кримінальної справи — це правильна кваліфікація злочину, хоч у момент порушення справи вона не завжди є остаточною. Тому при порушенні кримінальної справи необхідно намагатися більш точно кваліфікувати діяння.

234

Достатніми є такі фактичні дані, що свідчать про наявність певних кримінально караних дій чи бездіяльності. при цьому не обов'язково, щоб вони відображали діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчині злочину. Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу — досудового слідства. Як вважає В. В. Степанов, при вирішенні питання про порушення кримінальної справи з точки зору достатності даних, як правило, компетентні органи не обов'язково повинні знати, хто вчинив злочин, яка форма вини. Важливо мати достатні дані, чи дійсно мало місце суспільно небезпечне діяння¹. Тому потрібно враховувати по-перше, що висновок про наявність ознак злочину повинен базуватись на фактах, а не на припущеннях. По-друге, джерело, з якого черпаються факти, не повинно викликати ніяких сумнівів. По-третє, юридичний аналіз наявних даних повинен переконувати, що в діянні достатньо ознак для висновку про такий, що готується, або вже вчинений злочин і водночас немає обставин, які перешкоджають порушенню кримінальної справи.

Кримінально-процесуальний закон встановлює єдиний порядок порушення кримінальної справи (виняток становлять злочини, зазначені в ст. 27 КПК). Порядок порушення справи полягає в певній послідовності процесуальних дій з отримання, розгляду і перевірки первинних відомостей про злочини і прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи.

Рішення про порушення кримінальної справи, що приймається за наявності законних приводів і достатніх підстав, згідно зі ст. 98 КПК повинно бути викладено у формі відповідного процесуального акту. Про порушення кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Постанова (ухвала) про порушення кримінальної справи є важливим процесуальним документом. Суворе додержання вимог, що пред'являються до нього, — одна з гарантій законності й обгрунтованості порушення кримінальних справ.

При порушенні кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя зобов'язані винести постанову,

Степанов В. В. Предварительная проверка первичных материалов о ^пРеступлениях. — Саратов, 1972. — С. 36.

235

а суд — ухвалу, вказавши приводи і підстави для порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше її спрямування.

Рішення повинно бути прийнято в термін до трьох днів, а у виняткових випадках (якщо потрібна додаткова перевірка матеріалів) — до десяти діб.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора і судді складається з трьох частин: вступної (ввідної), описово-мотивузальної і резолютивної (постановчої).

У вступній частині постанови вказуються дата винесення постанови, місце (місто, селище), посада, звання особи, що виносить постанову, її прізвище, які матеріали розглядалися при винесенні постанови.

В описово-мотивувальній частини постанови вказується джерело відомостей про злочин, що послужили приводом до порушення справи, а також куди і коли ці відомості надійшли. Потім викладаються фактичні дані, з вказівкою на наявність ознак конкретного злочину, тобто підстава для порушення справи, час, місце й інші обставини здійснення злочину.

Після вказівки в описовій частині постанови на кваліфікацію злочину за відповідною статтею кримінального кодексу повинне йти посилання на статті кримінально-процесуального закону, якими керується орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, ухвалюючи рішення порушити кримінальну справу.

Згідно зі ст. 113 КПК України, якщо справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. У цьому разі в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що слідчий керувався також положеннями цих норм.

У резолютивній частині постанови міститься рішення про порушення кримінальної справи. Ця частина постанови випливає з описової частини, є її логічним продовженням. У резолютивній частині обов'язково вказується стаття КК, за ознаками якої кваліфікується діяння, що підлягає розслідуванню, куди направляється справа або ким приймається до свого провадження.

Постанова слідчого, прокурора, судді, як і ухвала суду про порушення кримінальної справи, набуває законної сили з моменту її винесення і підписання.

236

Постанова особи, яка провадить дізнання, про порушен-справи підлягає затвердженню начальником органу ^Н'знання і набуває юридичної сили з даного моменту.

Копія постанови про порушення справи направляється органом дізнання і слідчим в добовий термін прокурору. Прокурор здійснює нагляд за своєчасністю розгляду заяв і повідомлень про злочини, законністю й обгрунтованістю прийнятих рішень про порушення або про відмову в порушенні справи.