Загальна характеристика роботи актуальність теми
| Вид материала | Документы |
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.74kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 338.68kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 407.04kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 296.03kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 364.3kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 321.49kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.77kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 260.19kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 708.6kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 387.1kb.
Таблиця 1
Місце причорноморських областей у загальнодержавних показниках
розвитку сільського господарства України, %
| Показники | Миколаївська | Одеська | Херсонська | Регіон у цілому | ||||
| 2000 р. | 2005 р. | 2000 р. | 2005 р. | 2000 р. | 2005 р. | 2000 р. | 2005 р. | |
| Частка регіону в загально-українському показнику: а) площі сільгоспугідь | 4,8 | 4,8 | 6,2 | 6,2 | 4,6 | 4,8 | 15,6 | 15,8 |
| у т.ч. ріллі | 5,2 | 5,2 | 6,4 | 6,5 | 5,3 | 5,4 | 16,9 | 17,1 |
| б) кількості працівників | 3,8 | 4,0 | 6,0 | 6,2 | 4,2 | 3,1 | 14,0 | 13,3 |
| в) вартості валової продукції сільського господарства (у порівнянних цінах), всього | 2,6 | 3,1 | 5,0 | 4,8 | 3,5 | 3,4 | 11,1 | 11,3 |
| у т.ч.: - рослинництва | 2,6 | 3,4 | 4,7 | 5,6 | 3,9 | 4,0 | 11,2 | 13,0 |
| - тваринництва | 2,6 | 2,5 | 5,5 | 3,6 | 2,9 | 2,6 | 11,0 | 8,7 |
| г) прибутку | 3,6 | 3,7 | 3,6 | 3,6 | 0,6 | 2,1 | 7,8 | 9,4 |
Останніми роками з реформуванням аграрного сектору АПК у складі продовольчого підкомплексу як України в цілому, так і причорноморських областях регіону відбулися досить суттєві зміни. Зокрема, має місце зменшення часток сільгосппідприємств (включаючи фермерські) і збільшення – особистих селянських господарств у виробництві аграрної продукції. Серед південних областей більш розвинута суспільна сфера виробництва на Миколаївщині, і менше – на Херсонщині. В особисті селянські господарства поступово переміщується виробництво не тільки овочів, фруктів, молока, м’яса та вовни, а й навіть зерна, цукрових буряків і насіння соняшнику.
Загальна кількість сільськогосподарських підприємств з роками значно зростає. Якщо, наприклад, у 1991 р. вона становила 16697 одиниць, то у 2005 р. – 57877. Змінилася і структура господарств, провідні позиції серед яких нині займають фермерські, господарські товариства та приватні підприємства.
За останні 15 років в Україні, а практично у всіх її областях відбулося помітне скорочення площ сільгоспугідь, в тому числі посівів. Найбільше зменшення останніх спостерігалося по кормових культурах і цукрових буряках. Водночас відбулося різке зменшення поголів’я худоби та птиці. При цьому найменші темпи скорочення поголів’я тварин склалися на Одещині, а найбільші – на Херсонщині. Зміни, що відбулися з площами сільгоспкультур і поголів’ям худоби та птиці, негативно позначилися на виробництві аграрної продукції. Загальні обсяги останньої в період з 1990 по 2000 р. поступово зменшувалися, а в наступні роки у розмірах цього показника відбулися позитивні зрушення, але рівня 1990 р. все ж не було досягнуто. Найбільші негативні зміни в обсягах виробництва мали місце по тваринницьких видах продукції.
За період з 1990 по 2005 р. причорноморський регіон з окремих продуктів – насіння соняшнику, овочів, фруктів і вовни зміцнив свої позиції на загальноукраїнському ринку, а по інших – зерну, цукрових буряках, м’ясу, молоку та яйцях, навпаки, спостерігалося їх зменшення. Серед областей досліджуваного регіону за більшістю видів продукції перші місця належать Одещині.
З наведених у таблиці 2 даних видно, що за 2000-2005 рр. відбулося зменшення виходу валової продукції на 100 га сільгоспугідь, а продуктивність праці, фондовіддача, прибуток на 1 га сільгоспугідь і рівень рентабельності суттєво підвищилися. Однак порівняно з країнами ЄС землемісткість українського господарства в середньому у 8 разів вища. Підраховано, що у середньому по Україні 1 га сільгоспугідь повинен давати не менше 3 тис. грн. прибутку. Між тим рівень цього показника в останні три роки становив лише 55-59 грн, або у 50 разів менше.
Рівень ефективності функціонування сільгосппідприємств є недостатнім і у причорноморських областях. Так, у 2005 р. розмір прибутку з 1 га у 2-х з них (Одеській та Херсонській) був меншим, ніж по країні у середньому. В аналізованих південних регіонах значно гіршими є і рівні основної частини інших показників ефективності. Позитивно лише те, що за більшістю показників у 2005 р. проти 2000 р. ефективність розвитку сільгосппідприємств в них підвищилася. Найбільш рентабельними продуктами, виробленими сільгосппідприємствами України, у тому числі і в причорноморських областях, у більшості років були зерно, насіння соняшнику, виноград та яйця, а найменшу дохідність мали вовна, м’ясо великої рогатої худоби і овець.
Обсяги вироблених харчовою промисловістю України у 1995-2005 рр. таких видів продовольчих товарів, як борошно, хліб, цукор та м’ясо помітно скоротилися, а олії, ковбас і кондитерських виробів – зросли. Гірша (ніж по Україні в цілому) ситуація з обсягами виробництва продовольчих товарів склалася у причорноморських областях. Особливо катастрофічним є стан з м’ясом, цукром і ковбасами, обсяги виробництва яких у цілому по аналізованому регіону зменшилися відповідно у 7,7, 2,3 і 2,3 разів. Найбільше занепокоєння при цьому викликають Херсонська і Миколаївська області.
Проте позитивно, що порівняно з 2000 р. обсяги виробництва значної частини продовольчих товарів збільшилися. Найбільші темпи їх зростання були досягнуті у переробці овочів і фруктів, у м’ясній та молочній промисловості. Виробництво харчової продукції в Україні у середньому та її причорноморських областях останніми роками було в основному рентабельним (табл. 3).
Таблиця 2
Економічна ефективність функціонування сільгосппідприємств України в
цілому та її причорноморських областей
| Регіони та роки | Валова продукція (у порівнянних цінах) на: | Прибуток (збиток) (грн) на: | Рівень рентабельності, % | ||||
| 100 га сільгоспугідь тис. грн. | 1 працівника, тис. грн | 1 грн. основних засобів, грн | 1 га сільгоспугідь | 1 працівника | 100 грн основних засобів | ||
| Миколаївська область | |||||||
| 2000 | 42,8 | 9,6 | 0,20 | 27,6 | 540,4 | 1,26 | 8,3 |
| 2001 | 74,3 | 17,6 | 0,42 | 50,1 | 1150,0 | 2,82 | 12,3 |
| 2002 | 65,2 | 19,3 | 0,44 | 11,7 | 315,4 | 0,79 | 2,8 |
| 2003 | 34,9 | 12,4 | 0,25 | -1,7 | -57,4 | -0,12 | -0,4 |
| 2004 | 63,9 | 26,8 | 0,51 | 77,3 | 3131,8 | 6,21 | 11,3 |
| 2005 | 53,5 | 24,1 | 0,42 | 75,3 | 3275,6 | 5,85 | 9,1 |
| Індекс 2005 до 2000 | 1,25 | 2,51 | 2,10 | 2,73 | 6,06 | 4,64 | 1,10 |
| Одеська область | |||||||
| 2000 | 54,3 | 9,9 | 0,25 | 21,2 | 338,3 | 0,97 | 5,8 |
| 2001 | 75,5 | 14,2 | 0,38 | 41,7 | 745,4 | 2,08 | 10,2 |
| 2002 | 68,5 | 14,8 | 0,42 | 29,6 | 614,2 | 1,84 | 6,9 |
| 2003 | 42,5 | 11,4 | 0,30 | 4,5 | 110,6 | 0,32 | 1,3 |
| 2004 | 74,9 | 22,5 | 0,61 | 70,2 | 2091,0 | 5,74 | 15,7 |
| 2005 | 61,5 | 21,5 | 0,55 | 55,5 | 1998,4 | 4,92 | 11,5 |
| Індекс 2005 до 2000 | 1,13 | 2,17 | 2,20 | 2,62 | 5,91 | 5,07 | 1,98 |
| Херсонська область | |||||||
| 2000 | 52,3 | 11,5 | 0,21 | 4,8 | 80,0 | 0,20 | 1,1 |
| 2001 | 60,8 | 16,1 | 0,38 | 1,6 | 35,0 | 0,10 | 0,4 |
| 2002 | 46,4 | 15,5 | 0,38 | -26,1 | -773,3 | -2,13 | -7,9 |
| 2003 | 25,4 | 11,2 | 0,21 | -58,3 | -2300,0 | -4,73 | -21,2 |
| 2004 | 49,5 | 28,0 | 0,43 | 32,9 | 1625,0 | 2,88 | 9,5 |
| 2005 | 49,9 | 29,3 | 0,43 | 42,2 | 2337,5 | 3,65 | 10,4 |
| Індекс 2005 до 2000 | 0,95 | 2,55 | 2,05 | 8,79 | 29,22 | 18,25 | 9,45 |
| Україна в середньому | |||||||
| 2000 | 138,1 | 9,9 | 0,24 | -4 | - | - | 9,0 |
| 2001 | 159,8 | 12,6 | 0,35 | 76 | - | - | 5,0 |
| 2002 | 162,8 | 15,0 | 0,41 | 23 | - | - | -1,9 |
| 2003 | 85,1 | 14,1 | 0,36 | 59 | - | - | -0,03 |
| 2004 | 176,0 | 23,2 | 0,59 | 55 | - | - | 12,6 |
| 2005 | 121,6 | 26,8 | 0,71 | 57 | - | - | 14,6 |
| Індекс 2005 до 2000 | 0,88 | 2,71 | 2,96 | х | - | - | 1,62 |
За період з 1990 по 2005 р. виробництво більшості видів сільгосппродукції на 1 особу населення країни (як у цілому, так і в причорноморських областях) зменшилося і лише по насінню соняшнику, овочах та картоплі відбулося деяке збільшення.
Таблиця 3
Рівень рентабельності операційної діяльності
промислових підприємств, %
| Регіони і види діяльності | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | 2005 р. |
| Україна в цілому | ||||||
| Вся промисловість | 4,8 | 3,7 | 2,6 | 3,3 | 4,7 | 5,5 |
| у т.ч. харчова промисловість та переробка сільгосппродукції | 3,3 | 4,0 | 3,3 | 2,7 | 2,0 | 3,7 |
| Миколаївська область | ||||||
| Вся промисловість | 5,6 | 0,9 | 2,1 | 1,7 | 4,4 | 3,9 |
| у т.ч. харчова промисловість та переробка сільгосппродукції | 3,9 | 6,4 | 5,6 | 5,4 | 7,6 | 12,9 |
| Одеська область | ||||||
| Вся промисловість | 12,6 | 2,4 | 0,3 | 1,0 | 4,9 | 5,7 |
| у т.ч. харчова промисловість та переробка сільгосппродукції | 7,5 | 5,9 | 5,9 | 1,2 | 1,6 | 3,7 |
| Херсонська область | ||||||
| Вся промисловість | -7,1 | 0,5 | н.д. | -1,6 | 0,3 | 0,2 |
| у т.ч. харчова промисловість та переробка сільгосппродукції | -3,3 | 9,6 | н.д. | 3,3 | 3,2 | 3,3 |
У результаті обсяги споживання більшості видів продукції на 1 особу зменшилися до критичної межі, що є невиправданим і не може продовжуватися в майбутньому. Між тим частка витрат населення на придбання продуктів харчування досить висока – понад 60%, тоді як у країнах ЄС – 15-25%. Дуже низький рівень продовольчого споживання в малозабезпечених верствах населення, що свідчить про необхідність найскорішого підвищення їх доходів.
У третьому розділі – «Напрями формування та ефективного використання ресурсного потенціалу продовольчого підкомплексу в умовах ринку» висвітлено систему заходів, спрямованих на поліпшення стану земельних ресурсів і підвищення ефективності їх використання; зміцнення матеріально-технічної бази підкомплексу й підвищення ефективності її використання; удосконалення складу і підвищення ефективності використання трудового потенціалу; інвестиційне забезпечення розвитку підкомплексу.
Посилене використання основної складової ресурсного потенціалу продовольчого підкомплексу – земель призвело до дуже високих рівнів їх розораності, зниження родючості та підвищення забрудненості. І це спостерігається як в Україні в цілому, так і в її причорноморських областях. Якщо така тенденція продовжуватиметься і в майбутньому, то землі південного регіону можуть опинитися в катастрофічному стані, чого не можна допустити. З причорноморських областей найбільш цінні землі має Херсонщина, друге місце посідає Одещина, а третє – Миколаївщина.
Законодавчого врегулювання потребують питання відтворення родючості ґрунтів, вилучення з обороту малопродуктивних і деградованих угідь, розвитку іпотечного кредитування, налагодження дієвого контролю за ефективністю використання земель. Держава покликана запровадити належне стимулювання власників і користувачів земель за поліпшення якості останніх, провести паспортизацію й інвентаризацію земель, створити банк даних щодо руху прав власності на землю.
Запорукою сталого й ефективного розвитку продовольчого підкомплексу є оренда землі. Оскільки в Україні застосовуються значно коротші, ніж у розвинених країнах, строки останньої держава повинна визначити мінімальними (не менше 5 років). Землі в оренду (за досвідом розвинених країн) повинні надаватися лише особам із спеціальною освітою і відповідною кваліфікацією. Орендодавцям є сенс створити спілки, які захищатимуть їх інтереси.
Важливою умовою ефективної оренди землі є забезпечення належного рівня орендної плати, розміри якої в нашій країні порівняно з більшістю розвинених держав світу є у 2-3 рази нижчими. Недостатні вони і порівняно з встановленим відповідним Указом Президента України рівнем. Зокрема, в Миколаївській області у 2005 р. середній розмір орендної плати за 1 га сільгоспземель становив лише 55,99 грн – замість 115,73 грн, тобто був у 2,1 раза нижчим. З поліпшенням фінансового стану господарств у майбутньому її рівень повинен зростати. В основу визначення розміру орендної плати доцільно покладати ринкову вартість кожної окремої ділянки, яка залежить від співвідношення попиту та пропозиції на неї. Назріла необхідність здійснення орендної плати за паї на однаковому рівні у всіх господарствах одного і того ж району.
Перетворенню сільського господарства в ефективний бізнес сприятиме іпотека сільгоспугідь. Нині необхідно проводити роботи з налагодження інфраструктури ринку землі й розробити механізми, за якими вона функціонуватиме.
Докорінного зміцнення потребує і матеріально-технічна база продовольчого підкомплексу. Ситуація з його забезпеченням засобами виробництва є катастрофічною. Проведене нами за даними останніх 10 років вирівнювання загальної вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств України показало, що за цей період простежувалася чітка тенденція до поступового зменшення вартості основних засобів сільгосппідприємств, наочне уявлення про характер якої дає рисунок 2. Коефіцієнт варіації цього показника становить 0,333%, що свідчить про наявність досить тісного зв’язку. Якщо тенденція, що склалася останніми роками, продовжуватиметься, підкомплекс нашої країни може залишитися без вкрай необхідних йому засобів виробництва. Через несвоєчасне й неповне виконання технологічних операцій сільське господарство країни щороку недобирає майже третину валових зборів урожаїв.
Критичним є і сучасний стан переробних формувань підкомплексу. Для забезпечення механізованого виробництва конкурентоспроможної продукції кількісний та якісний склад основних засобів продовольчого підкомплексу доцільно довести до науково-технологічних норм, на що необхідно 10-12 років. Економічно міцні господарства мають комплектувати власний парк тракторів, сільгоспмашин і знарядь, тоді як слабким доцільніше об’єднувати свої ресурси для закупівлі техніки і подальшого спільного її використання (переважно – на кооперативних засадах). Водночас необхідно раціонально використовувати наявні технічні засоби. Альтернативними механізмами забезпечення підприємств технікою насамперед є розвинений вторинний ринок, лізинг, розгалужена мережа машинопрокатних пунктів та ін.
Рис. 2. Фактичні та вирівняні розміри вартості
основних засобів сільгосппідприємств України
Особливого значення набуває питання підтримання наявних машин та обладнання у належному стані. Для складної сільськогосподарської техніки, що відпрацювала свій амортизаційний строк, важливими заходами є організація агрегатного та повнокомплектного ремонту, відновлення деталей і модернізація технічних засобів на спеціалізованих ремонтних підприємствах. В адміністративних районах доцільно створювати мережу дилерських технічних центрів підприємств-виробників. Є сенс і в розширенні мережі машинно-технологічних станцій, які повинні обслуговувати малих і середніх за розміром сільськогосподарських товаровиробників.
Стосовно трудових ресурсів слід вказати, що сучасний рівень безробіття працездатного населення в Україні та її регіонах є досить високим. У 2005 р. він становив 7,2%, що значно перевищує цей показник у таких країнах СНД, як Азербайджан, Білорусь, Таджикистан, Киргизстан та деяких інших. Вищим рівень безробіття в Україні є і порівняно з рядом розвинених країн світу.
Сучасний рівень безробіття сільського населення є значно вищим, ніж міського. Розширенню зайнятості селян сприятимуть розвиток підприємництва та трудомістких галузей (садівництва, овочівництва, скотарства, свинарства тощо), посилення діяльності служб зайнятості, поліпшення соціальної сфери села. Для забезпечення належного розвитку останньої необхідне солідарне фінансування (витрати на її підтримку повинні поділятися порівну між центром, обласним бюджетом і господарством).
Одним з основних факторів підвищення ефективності використання трудового потенціалу продовольчого підкомлексу є забезпечення належного матеріального стимулювання його працівників, яке поки що воно вкрай недостатнє. Особливо це стосується сільськогосподарської сфери. Середня оплата 1 українського працівника є меншою порівняно не тільки із західними країнами, а й з Росією, Казахстаном і Білоруссю. Наприклад, у 2005 р. середньомісячна оплата праці сільгосптоваровиробників України була в 1,8 раза нижчою у порівнянні з економікою в цілому і у тому числі – харчовою промисловістю та в 1,6 раза – з торгівлею. Аналогічний стан справ склався і у всіх причорноморських областях. При цьому з останніх найвищі рівні заробітків мають сільгосппрацівники Одещини, а найменші – Херсонщини. На селі необхідно створити можливості для отримання працівниками заробітків на рівні, не нижчому, ніж по народному господарству в цілому, використовуючи для цього низку наведених у дисертації заходів.
Нинішній рівень забезпеченості сільського господарства нашої країни інвестиціями становить лише 8-10% і переважають «мікроінновації». Враховуючи скрутний фінансовий стан країни та більшості формувань її продовольчого підкомплексу, доцільним є залучення іноземних інвестицій, насамперед – зі створенням спільних підприємств. Для збільшення кількості останніх необхідно підвищити привабливість вітчизняного підкомплексу (перш за все – його аграрної складової) для іноземних інвесторів.
З метою активізації інноваційної діяльності промислових підприємств доцільно здійснювати закупівлю ліцензій на високоефективні іноземні технології, що дозволяють виробляти продукцію нових поколінь. Інвестиції слід спрямовувати насамперед на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств. До пріоритетних для інвестування галузей належать ті, що оперативно реагують на зростання споживчого попиту і мають швидкий оборот капіталу (насамперед харчова промисловість). Перспективними є і інтеграція капіталів інвесторів на холдинговій основі та створення інноваційних центрів.
У четвертому розділі – «Підприємницька діяльність та розвиток інтеграції і сільськогосподарської кооперації» розглянуто стратегічні та тактичні заходи щодо поліпшення й активізації підприємницької діяльності та забезпечення ефективного розвитку інтеграційних і кооперативних процесів у продовольчому підкомплексі.
Становлення належного продовольчого підкомплексу АПК в Україні практично неможливо без підприємництва, у розвитку якого важливе місце повинен займати фрайчайзинг. З підприємницьких сільськогосподарських формувань найбільш прийнятними є ті, що ґрунтуються на приватній власності на землю і майно та колективних формах організації виробництва, за яких кожний учасник такої кооперації одержує винагороду залежно від розміру вкладених у загальне виробництво капіталів (землі, майна) та праці. В останні роки найбільш прибутковими були приватно-орендні підприємства та фермерські господарства. Оскільки фермерство в наших умовах має обмежені можливості для впровадження у виробництво прогресивних нововведень, більший обсяг капіталовкладень на одиницю виробленої продукції, високу інтенсивність і невпорядкованість праці, для забезпечення всебічного розвитку фермерських господарств доцільно створювати різноманітні добровільні партнерські та кооперативні форми, розвивати вертикальну інтеграцію ряду виробників, центром якої є сільське господарство.
Сучасні розміри сільгосппідприємств порівняно невеликі. У причорноморських областях вони є найбільшими на Одещині, а найменшими – на Миколаївщині. Між тим майбутнє – за великими підприємствами, які забезпечують більш високу ефективність функціонування (як економічну, так і соціальну). Для забезпечення належних розмірів підприємницьких структур доцільно, щоб слабкі в економічному відношенні господарства приєднувалися до фінансово стійких.
Останнім часом поряд з великими дедалі перспективнішими стають і підприємства середніх розмірів, які здійснюють свою діяльність на базі застосування досягнень науково-технічного прогресу. Що стосується особистих селянських господарств, то в оглядовій перспективі вони можуть ефективно функціонувати лише за умови спеціалізації на виробництві трудомістких видів продукції (овочів, плодів та ягід, винограду, меду, яєць, молока, розведенні кролів, риби тощо), а також об’єднання у відповідні кооперативи, інтегрування з фермерськими та приватно-колективними господарствами третьої сфери АПК.
Розмір підприємств має значення і для промисловості. Переробним підприємствам потрібно створювати дочірні фірми, формувати великі виробничі комплекси з підприємств, що знаходяться у технологічному зв’язку. Для забезпечення належної структури продовольчого підкомплексу доцільно раціонально сполучати великі, середні та малі підприємства.
Ефективне функціонування продовольчого підкомплексу практично неможливе без належного розвитку агропромислової інтеграції. Більш перспективними в сучасних умовах інтегрованими структурами є великі агропромислові формування типу холдингів, корпорацій, концернів, фінансово-агропромислових груп, кожне з яких має свої переваги і недоліки (напрямки усунення останніх по вказаних формах агропромислових об’єднань, а також досвід окремих формувань висвітлено у дисертації).
Для ефективного управління такими продуктовими вертикалями продовольчого підкомплексу, як цукробурякова, м’ясна, молочна та деякими іншими доцільно було б створити відповідні корпоративні структури, які об’єднуватимуть переробні заводи і сільськогосподарських товаровиробників під “дахом” стратегічного інвестора. Найбільш прийнятною при цьому (особливо – за участю фермерських і особистих селянських господарств) є контрактна форма інтеграції.
У забезпеченні ефективного функціонування продовольчого підкомп-лексу особливе місце посідає кооперація. Більшість науковців поділяють численні види кооперативів на два типи – виробничі та обслуговуючі. На нашу думку, до них слід додати і третій тип – комбіновані, оскільки на практиці чимало кооперативних формувань здійснюють і виробництво продукції, і надають низку сервісних послуг (від заготівельно-збутових до кредитних). Кожний із вказаних типів кооперативів має свої наведені у роботі види.
Однією із стратегічних складових нової організаційної структури АПК має стати мережа сервісних кооперативів, учасниками яких повинні бути як аграрні підприємства, так і фермерські та особисті селянські господарства. Перспективними формами надання послуг сільгосптоваровиробникам є пулінг, сусідська допомога (зі створенням кооперативних гуртків, рингів, союзів, машинних товариств), багатофункціональні та кредитні кооперативи, кластери й виробничі системи. На увагу заслуговує і висвітлений у дисертації досвід Яготинського маслозаводу, молокозаводу “Галактон”, а також Білорусі та Росії щодо організації ефективних кооперативних формувань (з урахуванням внесених автором пропозицій).
Вирішенню фінансових проблем продовольчого підкомплексу сприяє належний розвиток кредитної кооперації, яка насамперед необхідна суб’єктам малого бізнесу. В Україні доцільно створити спеціальний фонд підтримки кредитної кооперації. Держава має забезпечити законодавчу підтримку і регулювання діяльності кооперативних формувань, їх належне оподаткування, кредитування та фінансування.
У п’ятому розділі – «Основні стратегічні і тактичні напрями формування та ефективного розвитку продовольчого ринку» увага приділяється наступним питанням: оптимізації обсягів виробництва і споживання продукції підкомплексу, удосконаленню її структури і підвищенню конку-рентоспроможності; формуванню належної інфраструктури продовольчого ринку та підвищенню ефективності її функціонування; організації ефективної реалізації продукції на основі маркетингу; прискоренню адаптації вітчизняних товаровиробників до умов світового ринку і нарощуванню їх експортного потенціалу.
Важливою умовою належного розвитку продовольчого підкомплексу є прогнозування реальної місткості ринків сільськогосподарської сировини і готових продовольчих товарів. Виходячи з норм споживання основних видів продовольчих товарів на 1 особу (мінімальних та раціональних) і прогнозної кількості населення України та її причорноморських областей, нами розрахо-вано проектні обсяги споживання продовольства по них на 2010 і 2015 рр. (табл. 4).
Т
аблиця 4
Фактичні і прогнозні обсяги споживання основних видів продовольчих товарів
населенням України та її причорноморських областей, тис. т
| Види продукції | Україна в цілому | У тому числі області | ||||||||||
| Миколаївська | Одеська | Херсонська | ||||||||||
| 2005 р. фактично | 2010 р. прогноз | 2015 р. прогноз | 2005 р. фактично | 2010 р. прогноз | 2015 р. прогноз | 2005 р. фактично | 2010 р. прогноз | 2015 р. прогноз | 2005 р. фактично | 2010 р. прогноз | 2015 р. прогноз | |
| М’ясо та м’ясопродукти | 1834,9 | 2532,6 | 3688,0 | 47,7 | 65,9 | 97,6 | 93,9 | 129,7 | 192,2 | 44,1 | 60,8 | 90,1 |
| Молоко та молочні продукти | 10587,2 | 14539,0 | 17518,0 | 275,1 | 378,1 | 463,5 | 541,2 | 744,7 | 912,8 | 254,1 | 349,2 | 428,1 |
| Яйця (млн штук) | 11169,2 | 13601,0 | 13830,0 | 290,3 | 353,7 | 365,9 | 571,7 | 696,6 | 720,7 | 268,1 | 326,7 | 3  38,0 |
| Хліб та хлібопродукти | 5795,8 | 5628,0 | 5071,0 | 150,6 | 146,4 | 134,2 | 296,7 | 288,3 | 264,2 | 139,1 | 135,2 | 123,9 |
| Картопля | 6363,6 | 6097,0 | 5762,5 | 165,4 | 158,6 | 152,5 | 325,7 | 312,3 | 300,3 | 152,8 | 146,5 | 140,8 |
| Овочі та баштанні | 5640,9 | 6800,5 | 7376,0 | 146,6 | 176,8 | 195,1 | 288,7 | 348,3 | 384,4 | 135,4 | 163,3 | 180,2 |
| Плоди, ягоди та виноград | 1741,1 | 2814 | 4149,0 | 45,3 | 73,2 | 109,8 | 89,1 | 144,1 | 216,2 | 41,8 | 67,6 | 101,4 |
| Риба та рибні продукти | 675,8 | 844,2 | 922,0 | 17,6 | 22,0 | 24,4 | 34,6 | 43,2 | 48,0 | 16,2 | 20,3 | 22,5 |
| Цукор | 1788,0 | 1782,2 | 1751,8 | 46,5 | 46,3 | 46,3 | 91,5 | 91,3 | 91,3 | 42,9 | 42,8 | 42,8 |
| Олія | 633,6 | 750,4 | 922,0 | 16,5 | 19,5 | 24,4 | 32,4 | 38,4 | 48,0 | 15,2 | 18,0 | 22,5 |
При цьому відбуватиметься поетапне збільшення обсягів споживання м’яса і м’ясопродуктів, молока і молокопродуктів, яєць, овочів, фруктів, винограду, риби та рибних продуктів, олії, і зменшення – хліба і хлібопродуктів, картоплі та цукру.
Основою при формуванні продовольчого ринку будь-якої країни повинно бути виробництво того чи іншого виду продукції вітчизняними товаровиробниками. При обчисленні обсягів сільськогосподарської продукції, що постачатиметься на продовольчий ринок, із загального її виробництва необхідно виключити ту частину, яка спрямовується на насіння, корми, переробку на нехарчові цілі, поповнення запасів і втрати. Крім того, при цьому слід ураховувати досягнуті в останні роки обсяги вітчизняного виробництва, експорту та імпорту, а також найбільш доцільні напрями їх змін у майбутньому. В перспективі найбільшою мірою необхідно нарощувати обсяги виробництва тваринницької продукції та готових продовольчих товарів.
За нашою участю визначено прогнозні обсяги виробництва основних видів сільгосппродукції по Миколаївській області на період до 2015 р., які наведені в таблиці 5. У вказані роки необхідно забезпечити стабільні валові збори зерна і поступово зростаючі – по всіх інших видах сільгосппродукції. При цьому порівняно, наприклад, з 2005 роком у 2015 р. найбільше зростання відбуватиметься по таких продуктах, як цукрові буряки (у 2,1 раза), м’ясо (в 1,56 раза) та молоко (в 1,5 раза). Водночас необхідно забезпечити підвищення конкурентоспроможності проектної продукції (за рахунок наведених у дисертації заходів). При цьому доцільно передбачити оптимальні структури посівних площ сільгоспкультур та поголів’я худоби. В умовах причорноморських областей нашої країни питома вага зернових культур у загальній посівній площі сільгосппідприємств не повинна перевищувати 55%, а соняшнику – 15%. У складі посівів зернових культур чільне місце повинні зайняти: ячмінь, який є високопоживним кормом для всіх видів тварин і цінною сировиною для пивоварної промисловості; кукурудза та горох, сучасні рівні виробництва яких не задовольняють потреби народного господарства.
Таблиця 5
Фактичні та прогнозні обсяги виробництва основних видів
сільськогосподарської продукції по Миколаївській області, тис. т
| Види продукції | Фактично | Прогноз | |||||
| 1995 р. | 2000 р. | 2005 р. | 2008 р. | 2009 р. | 2010 р. | 2015 р. | |
| Зерно | 1660,0 | 921,3 | 1763,4 | 2500,0 | 2500,0 | 2500,0 | 2500,0 |
| Цукрові буряки | 582,3 | 130,4 | 145,5 | 280,0 | 290,0 | 300,0 | 300,0 |
| Насіння соняшнику | 218,4 | 250,5 | 394,0 | 420,0 | 430,0 | 440,0 | 450,0 |
| Виноград | 56,1 | 30,2 | 37,4 | 32,0 | 34,0 | 35,0 | 37,0 |
| Фрукти, плоди і ягоди | 71,3 | 23,7 | 37,1 | 31,5 | 33,0 | 34,0 | 35,0 |
| Овочі | 184,6 | 174,1 | 266,7 | 310,0 | 320,0 | 330,0 | 350,0 |
| М’ясо (у живій вазі) | 59,4 | 49,3 | 44,8 | 48,5 | 55,0 | 60,0 | 70,0 |
| Молоко | 527,0 | 346,8 | 432,3 | 450,0 | 500,0 | 550,0 | 650,0 |
| Яйця, млн шт. | 219,4 | 164,2 | 313,7 | 335,0 | 350,0 | 380,0 | 400,0 |
Ще більшої (у порівнянні з рослинництвом) уваги у перспективі потребує тваринництво, насамперед – м’ясне скотарство і свинарство. А це вимагає збільшення поголів’я корів і молодняку великої рогатої худоби м’ясних порід і свиней. Конкретні заходи щодо забезпечення належних площ сільськогосподарських культур та поголів’я худоби і птиці у перспективі наведено в дисертації.
Структурна політика та пріоритетні напрями розвитку харчової промисловості мають бути підпорядковані виведенню цієї галузі на новий техніко-технологічний й організаційно-економічний рівень. Стратегічними завданнями харчової промисловості на період до 2015 р. є збільшення загального обсягу її продукції порівняно з 2000 р. у 2,5-3,7 раза, у тому числі виробництва м’яса – в 2,7-3,0, продукції з незбираного молока – в 2,2-4,1, олії – в 1,1-1,2, консервів – у 2,3-2,5 раза при стабілізації виробництва хліба і хлібобулочних виробів, борошна та круп.
Ефективному функціонуванню ринку значною мірою сприяє розробка обґрунтованих балансів основних продовольчих товарів на майбутні періоди. Автором розроблено такі баланси по зерну, картоплі, овочах і баштанних для України в цілому на 2010 і 2015 рр. Наприклад, по зерну передбачається збільшення частки його фуражної групи: спочатку – до 60-65%, а у майбутньому – до 70-75% загального виробництва. По олійних культурах наголос доцільно робити на експорті не насіння, а олії. Необхідно відновити попередні позиції України на ринку цукру. Наша країна може експортувати до 2,0 млн т цього продукту.
У конкурентній боротьбі виграють ті підприємства, які послідовно ведуть роботу щодо підтримання та поліпшення якості вироблених товарів. Найбільш конкурентоспроможними на світовому ринку видами української продукції АПК нині є ячмінь, насіння соняшнику, соняшникова олія, яловичина. Розширенню кола конкурентоспроможних видів продовольчих товарів сприятимуть поліпшення їх якості та оформлення, а також зниження собівартості (за висвітленими у дисертації напрямами).
У кожному окремому регіоні повинен формуватися свій регіональний продовольчий ринок, основою функціонування якого є всебічний розвиток його інфраструктури, важливу роль у складі якої відіграють біржі. Обсяги укладених на них угод за 2000-2005 рр. в цілому по Україні зросли у 5,3 раза.
Активізація біржової торгівлі відбулася і у таких причорноморських областях, як Одеська та Миколаївська. Необхідно, щоб у майбутньому ці зміни відбулися і на Херсонщині. До числа найбільш великих українських товарних бірж належить Чорноморська (ЧТБ) АПК, розташована в Миколаївській області, яка з метою залучення більшої кількості учасників відмовилася від комісійних, вступних і членських внесків (за винятком держмита). Недоліками більшості товарних бірж нашої країни є їх малі розміри та недостатнє використання ф’ючерсних угод. Потребує удосконалення і товарна структура біржової торгівлі, основна частина обігу якої припадає нині на зерно, олію, цукор, тоді як продуктам тваринництва увага майже не приділяється. В Україні доцільно створити аукціони живої худоби та птиці.
Важливу роль у складі інфраструктури продовольчого ринку відіграють його оптові формування. В Україні нині функціонують 68969 таких ринків, але у структурі їх товарообороту на частку продовольчих товарів, наприклад у 2005 р., припадало лише 16,05%. У кожній області необхідно створити оптові продовольчі ринки, які б поставляли на внутрішній ринок м’ясо-молочну і рибну продукцію, молочні, рибні і плодово-ягідні консерви. На увагу заслуговує досвід одного з найбільш потужних оптових ринків плодоовочевої продукції півдня України “Неждана” Херсонської області.
У сфері роздрібної торгівлі становить інтерес досвід Одеської області, де вже у 17 її адміністративних районах на ринках створено торгово-закупівельні підприємства, які скуповують продукцію і на самих ринках, і безпосередньо у господарствах. Практику Одещини доцільно було б поширити і на інші регіони країни, активізувавши при цьому в них роботу щодо створення нових пунктів по заготівлі сільгосппродукції (насамперед – худоби та птиці, овочів і фруктів).
Ефективний розвиток продовольчого підкомплексу значною мірою визначається організацією маркетингової діяльності та оптимізацією форм просування продукції на ринки. Враховуючи нестачу кваліфікованих спеціалістів і фінансових ресурсів у підприємствах, маркетингові служби доцільно створювати перш за все при товарних біржах або управліннях сільського господарства і продовольства (агропромислового розвитку). На увагу заслуговують і створення спеціальної служби сільськогосподарського маркетингу (як це вже зроблено в США), а також застосування дейтабейс-маркетингу.
Вибір товарної стратегії кожним окремим виробником повинен здійснюватися виходячи з того, на якому ринку він діє. Зниженню ризику в процесі реалізації готової продукції сприяють диверсифікація виробництва та хеджування, одержання провідними заводами країни сертифікату якості BRC, який визнається всіма торговими мережами країн ЄС.
Місце України на міжнародному ринку значною мірою визначається обсягами експорту та імпорту товарів продовольчого підкомплексу АПК. За період з 2000 по 2005 роки і в Україні, і в її причорноморських областях відбулося зростання обсягів експорту, але він поки що є недостатнім. Провідні позиції за часткою у загальноукраїнських обсягах як експорту, так і імпорту за досліджений період належали Одещині, а найбільш слабкі – Херсонщині. При цьому співвідношення між різними групами експортних товарів по областях досить неоднакові. Тобто причорноморські області в експорті не є конкурентами на світовому ринку і тому можуть ефективно доповнювати одна одну на ньому.
У складі імпорту як по Україні в цілому, так і її причорноморських областях провідні позиції займають готові харчові вироби і сільгосппродукція рослинного походження. Тобто одні й ті ж види продуктів і експортуються, і імпортуються, що є невиправданим. Потрібно більш зважено підходити до вибору товарів, які доцільно імпортувати.
Для активізації зовнішньоекономічної діяльності нашої країни та її регіонів доцільно запровадити кредитування експорту та страхування таких кредитів від різноманітних ризиків. Державна підтримка розвитку продовольчого підкомплексу нашої країни повинна бути гнучкою, прозорою і враховувати досвід розвинених країн. На увагу, зокрема, заслуговує здійснюваний в них перехід від підтримки цін на продукцію до застосування прямих платежів та виплат премій фермерам. Становить інтерес і висвітлена в роботі практика США та Латвії щодо кредитування готової продукції.