Geum.ru

Загальна характеристика роботи актуальність теми

Вид материалаДокументы

Содержание


Основний зміст дисертаційної роботи
Рис. 1. Узагальнена структурна модель продовольчого підкомплексу АПК країни
Другий розділ
Подобный материал:
1   2   3   4   5

Основний зміст дисертаційної роботи



У першому розділі «Теоретико-методологічні основи становлення та функціонування продовольчого підкомплексу» досліджено сутність, складові і проблеми забезпечення продовольчої безпеки та розвитку продовольчого підкомплексу АПК, принципи й умови формування і належного функціонування регіонального продовольчого підкомплексу, методологічні засади оцінки його економічного стану та рівні ефективності.

Головним завданням кожної країни є досягнення своєї продовольчої безпеки, тобто здатності держави та її регіонів забезпечувати достатнє та якісне харчування всім своїм громадянам (незалежно від їх доходів), а також створення резервних продовольчих фондів за рахунок продукції вітчизняного виробництва. Узагальнюючим показником продовольчої безпеки країни в сучасних умовах, на наш погляд, можна вважати відношення фактичного рівня споживання продовольчих товарів на 1 особу населення до розмірів її мінімального раціону (потреби). У майбутньому ж, з підвищенням добробуту населення, узагальнюючий показник продовольчої безпеки може бути визначений як відношення фактичного рівня споживання продовольства до відповідних фізіологічних норм харчування людей.

Основою досягнення належного рівня забезпечення населення країни продовольством є її продовольчий підкомплекс, який являє собою складну багаторівневу виробничо-економічну систему пов’язаних між собою галузей економіки, що беруть участь у виробництві продовольчих ресурсів, і доведення їх до кінцевого споживача. Його можна розглядати як сукупність трьох структур – посферної, функціонально-галузевої та територіальної.

Стосовно посферної структури продовольчого підкомплексу в економічній літературі єдиної точки зору поки що немає. Одні автори включають до неї 6 сфер, інші – 4. При цьому до першої з них вони відносять галузі, які постачають сільському господарству, переробній і харчовій промисловості та торгівлі необхідні їм засоби виробництва, що не можна вважати достатньо обґрунтованим, оскільки основна їх частина поставляє свою продукцію не тільки продовольчому, а й іншим підкомплексам АПК. Зайвою у галузевій структурі підкомплексу є і соціальна сфера, яка внаслідок масштабності її функцій виходить за межі будь-якого підкомплексу. До того ж розміщення продовольчого виробництва не обмежується сільською місцевістю. Автор вважає за доцільне обмеження рамок продовольчого підкомплексу галузями і виробництвами, об’єднаними безпосередньо виготовленням продуктів харчування та доведенням їх до споживача. Виходячи з цього, до продовольчого підкомплексу належать: сільське господарство та обслуговуючі його структури; заготівля, транспортування, зберігання та переробка сільгоспсировини, харчова промисловість і формування, що здійснюють їх сервіс; збут сільгосппродукції, продуктів її переробки та харчових виробів.

До функціонально-галузевої структури підкомплексу входять всі його продовольчі вертикалі (зернопродуктова, олійножирова, цукробурякова, плодоовочеконсервна, виноградарсько-виноробна, молокопродуктова, м’ясна та ін.). Територіальна ж структура передбачає виділення продовольчих підкомплексів окремих регіонів. Запропоновану дисертантом модель продовольчого підкомплексу країни та її окремого регіону схематично наведено на рисунку 1.

Оцінка економічного стану продовольчого підкомплексу повинна здійснюватися за допомогою системи показників, що характеризують виробництво і споживання основних видів продовольчих товарів (в натуральному і вартісному виразі); забезпеченість основними і оборотними засобами, трудовими та фінансовими ресурсами; можливість ведення простого та розширеного відтворення. Стосовно ефективності функціонування продовольчого підкомплексу слід вказати, що більшість економістів розглядає її в основному з галузевих позицій, а це в сучасних умовах є недостатнім. З другого боку, при дослідженні ефективності найчастіше відсутня системна методологія (зазвичай вивчаються тільки економічні характеристики і недостатньо враховуються соціальні й екологічні аспекти). Крім того, в існуючих наукових розробках відсутні підходи до оцінки ефективності регіонального АПК як цілісної інтегрованої системи. Для оцінки ефективності функціонування кожного територіального підкомплексу, діяльності (як виробничої, так і соціальної) його сільськогосподарських та переробних підприємств, а також виробництва окремих видів сільськогосподарських і харчових товарів необхідні свої (з урахуванням їх особливостей) системи показників, переліки яких наведено в дисертації.




Рис. 1. Узагальнена структурна модель продовольчого підкомплексу АПК країни

До складу сукупних витрат на виробництво аграрної продукції слід включати пов’язані з використанням землі витрати, які можна обчислювати або з орієнтацією на величину орендної плати, що сформувалася в регіоні місцезнаходження товаровиробника, або як добуток процентної ставки за довгостроковими банківськими кредитами на ринкову вартість 1 га землі.

При визначенні економічної ефективності сукупної діяльності агропро-мислових формувань загальні величини вартості валової продукції та виробничих витрат необхідно брати без подвійного урахування за наведеною в роботі методикою. Крім того, доцільно розраховувати і такі показники: частки сільського господарства, переробки та торгівлі в сукупних витратах і прибутку агропромислового формування; вихід продукції переробки (у натуральному та вартісному виразі) в розрахунку на 1 га посівів сировинних культур. В якості узагальнюючого показника виробничої діяльності сільськогосподарських та агропромислових підприємств можна використовувати норму прибутку, обчислену як відношення балансового прибутку (який доцільно брати без нарахованих податків) до сукупної вартості основних та оборотних засобів (з включенням до неї грошової оцінки сільгоспугідь та трудових ресурсів). Узагальнену оцінку ефективності функціонування будь-якого формування продовольчого підкомплексу можна здійснювати за допомогою рейтингової оцінки і з використанням наведених у дисертації показників.

Для оцінки конкурентоспроможності окремого виду продукції можна застосовувати відношення ціни його реалізації по даному підприємству до середньої ринкової ціни ідентичного продукту на конкретному регіональному ринку. Оцінку конкурентоспроможності підприємства доцільно проводити за чотирма показниками: вартість товарної продукції (за фактичними цінами реалізації) в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь (для аграрних підприємств), 1 грн основних виробничих засобів (для промислових); матеріально-грошові витрати на 1 грн вартості товарної продукції; рівень рентабельності; частка підприємства на ринку, яку можна визначати відношенням одержаної ним від продажу продукції грошової виручки до загальної величини останньої по регіону (області, адмінрайону тощо).

Другий розділ – «Ретроспектива, сучасний стан та основні проблеми розвитку продовольчого підкомплексу» – присвячений дослідженню: трансформації складу продовольчого підкомплексу АПК та його регіональним особливостям, ретроспективи, сучасного стану та проблем розвитку аграрної сфери підкомплексу і харчової промисловості та переробки сільгосппродукції; сучасного стану і проблем споживання продовольчих товарів.

Крім України в цілому в центрі уваги, як у другому, так і в наступних розділах дисертації, знаходиться причорноморський регіон, до складу якого входять Миколаївська, Одеська та Херсонська області. Вони мають майже ідентичні грунтово-кліматичні умови й історичні традиції розвитку, а тому близькі за спеціалізацією сільськогосподарського виробництва та пов’язаних з ним переробних галузей АПК. Як показали дослідження, питома вага цього регіону в загальнодержавних показниках – площі сільгоспугідь, валовій продукції сільського господарства та прибутках зростає (табл. 1), що створює належну сировинну базу для розвитку потужної харчової промисловості, на частку якої у 2005р. припадало 19,9% загального обсягу промислової продукції.