"земельне право україни"
| Вид материала | Документы |
- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 922.45kb.
- О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів, 1807.04kb.
- Аграрне, земельне та екологічне право п. Ф. Кулинич павло Федотович Кулинич, 207.47kb.
- Курс Аграрне та земельне право України Поняття аграрного права та його ознаки як галузі, 16.96kb.
- Практикум для студентів спеціальності 060100 „Правознавство Затверджено, 2032.35kb.
- В.І. Петраш конспект лекцій з дисципліни «земельне право» (для студентів 3 курсу денної, 11.41kb.
- Земельне та аграрне право, 4995.88kb.
- Тема Господарське право в системі права України, 50.94kb.
- Міністерство внутрішніх справ України, 2464.9kb.
- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 1046.73kb.
Суб"єкти права водокористування. Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства. установи. організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства, які здійснюють забір води з водних об"єктів, скидають в них зворотні води або користуються водними об"єктами.
Первинні водокористувачі-це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнення для забору води.
Вторинні водокористувачі-це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними,та за погодженням з органом, який видав дозвіл первинному водокористувачу.
Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об"єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.
Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергнтики, водного і повітряного транспорту. Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб безкоштовно, без закріплення водних об"єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. право користування водними об"єктами при встановленні спеціального водокористування набувається на підставі дозволу і заключеного на підставі нього договору.У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти забору води та скидання забруднюючих речовин. Спеціальне водокористування є платним.Спеціальне водокористування може бути короткостроковим( до трьох років) або довгостроковим( від 3 до 25років) . У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі:
- якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні;
- закінчення строку спеціального водокористування;
- ліквідація підприємств, установ чи організацій;
- передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам;
- визначення водного об"єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність;
- порушення спеціального водокористування та охорони вод;
- виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько- побутових потреб населення;
- систематичного невнесення плати в строки, визначені законодавством.
92.Правове забеспечення відновлення і охорони земель водного фонду.
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм
встановлюються водоохоронні зони.
Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.
На території водоохоронних зон забороняється:
1) використання стійких та сильнодіючих пестицидів;
2) влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів
фільтрації;
3) скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф
місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.
Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.
З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках
встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування.
Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних
гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.
З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.
Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.
Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Усі води (водні об'єкти) підлягають охороні від забруднення,засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров'ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об'єктів водного промислу,
погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
93. Правовий режим земель запасу.
Землями запасу визначаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне коористування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до законодавства. Площа земельного фонду країни незмінна. Але певна частина земель залишається нерозподіленою.Держава резервує за собою значні масиви землі в цілях майбутнього використання або як недоторкані площі, необхідні для підтримки екологічної рівноваги в певних регіонах країни.
Землі державного запасу, передані у тимчасове користування не виключаютьсч із складу державного запасу, а коли минає потреба або закінчується строк їх використання в тих цілях, для яких вони надані, вони знову повертаються до категорії земель державного запасу чи надаються іншим землекористувачам. В деяких випадках землі державного запасу можуть передаватися у тимчасове користування і для промислових(спеціальних цілей), наприклад, для тимчасових аеродромів. Склад земель державного запасу не є однорідний, в ньому є землі, які відносяться до різних грунтових зон.Не всі землі можна використовувати як землі сільскогосподарського призначення. Тому в складі земель державного запасу необхідно розрізняти два їх види: землі, які можна використовувати як сільскогосподарські, а також землі які не придатні для сільскогосподарського використання. Певна частина земель, яка знаходиться в розряді земель запасу, після їх поновлення може знову використовуватися як сільскогосподарські.
Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду державним, громадським організаціям, підприємствам і установам, а також громадянам переважно для сільскогосподарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам, наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ( озер,водосховищ) включаються до складу державного земельного запасу і реєструються окремо.
95. Управління в галузі використання, відтворення і охорони земель запасу.
Управление в области использования, востановления и охраны земель запаса представляет собой деятельность государственных органов по обеспечению рационального использования и эффективной охраны земель на основе проведения организационно-правовых и административно-управленческих мероприятий в сочетании со стимулирующими мерами экономического характера.
Общее управление осуществляется государственными органами общей и специальной компетенции и имеет территориальный характер.Общее управление возложено на Верховную Раду Украины, Президента Украины, Кабинет Министров Украины.Государственный комитет Украины по земельным ресурсам является специально уполномоченным государственным органом в области использования и охраны земель запаса.
Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду державним, громадським організаціям, підприємствам і установам, а також громадянам переважно для сільскогосподарських потреб. Землі, вилучені зі складу державного запасу і відведені в довгострокове користування тим чи іншим користувачам, наприклад, під спеціальне призначення, підлягають облікові в складі державного запасу, а не в складі будь-якої іншої категорії земель єдиного державного фонду. Площі великих водоймищ( озер,водосховищ) включаються до складу державного земельного запасу і реєструються окремо.
96. Поняття правової охорони земель.
Под правовой охраной земель следует понимать урегулированные нормами экологического законодательства виды деятельности органов государственной власти и местного самоуправления, а также субъектов предпринимательства и других лиц, направленых на соблюдение стандартов и нормативов в процессе осуществления производства и предотвращения негативного воздействия технических средств, технологических процесов, антропогенных способов и естественных условий производства на окружающую среду. Правовою основою здійснення контролю за
використанням та охороною земель є Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України, накази Держкомзему. Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.
Особливій охороні підлягають природні території та об'єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних
процесів і явищ.
Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та
інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України.
97. Система заходів правової охорони земель.
Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захист від шкідливих антропогенних
впливів, а також на відтворення і підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей.
Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і передбачати збереження грунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світ, геологічні породи,
водні джерела та інші компоненти навколишнього середовища.
Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:
раціональну організацію території;
збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;
захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування,
ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;
захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;
рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;
знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;
тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.
Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.
Порядок охорони земель встановлюється законодавством України.
98.Суб"єкти правової охорони земель.
Державне управління у галузі охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація,
Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство екології та природгих ресурсів України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції. Державний контроль за використанням та охороною земель в
структурі Держкомзему здійснюють управління моніторингу земель, обласні, Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів та районні відділи земельних ресурсів.
Органи Держкомзему здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель у взаємодії з Радами народних депутатів, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами.
Голова Держкомзему, начальники обласних, Київського і Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів, одночасно є головними державними інспекторами по використанню та охороні земель відповідно України, областей, міст Києва і Севастополя, їх
заступники - заступниками головних державних інспекторів по використанню та охороні земель.
Начальники районних відділів земельних ресурсів відповідно до посади є державними інспекторами по використанню та охороні земель районів, а їх заступники - заступниками державних інспекторів по використанню та охороні земель районів. Спеціалісти Держкомзему та його органів на місцях, на яких згідно посадових обов'язків покладено здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є державними
інспекторами по використанню та охороні земель відповідно України, областей міст Києва і Севастополя та районів, перелік яких затверджується Головним державним інспектором по використанню та охороні земель України.
Міністерство екології та природних ресурсів України є правонаступником Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Комітету України
з питань геології та використання надр, Комітету України з питань гідрометеорології, Державної адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління геодезії, картографії та кадастру, Державної комісії у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив. Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Мінекоресурсів здійснює свої повноваження самостійно та через систему органів, одним щз яких є Державна екологічна інспекція.
Державна екологічна інспекція - це система органів виконавчої влади, що організовують і здійснюють контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та радіаційної безпеки.
99.Земельний фонд як об"єкт правової охорони земель.
Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сімь категорій земель:
1) землі сільськогосподарського призначення;
2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;
4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
5) землі лісового фонду;
6) землі водного фонду;
7) землі запасу.
Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель; і тому вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель.
Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:
раціональну організацію території;
збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;
захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;
захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;
рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;
знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;
тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.
Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.
100.Зміст та порядок правової охорони земель.
Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:
раціональну організацію території;
збереження і підвищення родючості грунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;
захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;
захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;
рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;
знімання, використання і збереження родючого шару грунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;
тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість грунтів.
Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.
Державний контроль за використанням і охороною земель має своїм завданням забезпечення дотримання всіма державними та громадськими органами, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог законодавчих та нормативних актів, що регулюють земельні відносини і включає систему правових,
організаційних, економічних заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель.
Правовою основою охорони земель є Конституція та закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і
розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та положення Держкомзему. це
101. Моніторінг земель.
Відповідно до Земельного Кодексу ЦУкраїни та Положення про моніторинг земель, затвердженого постановою КМУ від 20 серпня 1993р. №661
Моніторинг земель являє собою систему спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення й ліквідації наслідків негативних
процесів.
Об'єктом моніторингу земель є весь земельний фонд незалежно від форм власності на землю.
Залежно від охоплених територій здійснюється такий моніторинг земель:
глобальний - пов'язаний з міжнародними науково-технічними
програмами;
національний - охоплює всю територію України;
регіональний - на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов;
локальний - на територіях нижче регіонального рівня,до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів.
Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження і вишукування), виявлення змін, а також оцінки:
стану використання угідь, полів, ділянок;
процесів, пов'язаних із змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури грунту, заболочення і засолення), заростання сільськогосподарських угідь, забруднення земель пестицидами,важкими металами,
радіонуклідами та іншими токсичними речовинами;
стану берегових ліній річок, морів, озер, заток,водосховищ, лиманів, гідротехнічних споруд;
процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами;
стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і
радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.
Спостереження за станом земель залежно від терміну та періодичності їх проведення поділяються на:
базові (вихідні, що фіксують стан об'єкта спостережень на момент початку ведення моніторингу земель);
періодичні (через рік і більше);
оперативні (фіксують поточні зміни).
Стан земельного фонду оцінюється шляхом аналізу ряду послідовних спостережень і порівнянь одержаних показників.
Інформаційне забезпечення моніторингу земель складається з даних, які мають необхідну повноту для об'єктивної оцінки ситуації, її моделювання та прогнозування.
Здійснення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінприроди, Мінсільгосппроду, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших заінтересованих міністерств і відомств.
Основою технічного забезпечення моніторингу є автоматизована інформаційна система.
Інформація, одержана під час спостережень за станом земельного фонду, узагальнюється по районах, містах, областях, Республіці Крим, а також по окремих природних комплексах і передається в пункти збору автоматизованої інформаційної системи обласних, Київського й Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів і Комітету по земельних ресурсах і земельній реформі Республіки Крим.
За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповіді, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів до
відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.