"земельне право україни"
| Вид материала | Документы |
- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 922.45kb.
- О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів, 1807.04kb.
- Аграрне, земельне та екологічне право п. Ф. Кулинич павло Федотович Кулинич, 207.47kb.
- Курс Аграрне та земельне право України Поняття аграрного права та його ознаки як галузі, 16.96kb.
- Практикум для студентів спеціальності 060100 „Правознавство Затверджено, 2032.35kb.
- В.І. Петраш конспект лекцій з дисципліни «земельне право» (для студентів 3 курсу денної, 11.41kb.
- Земельне та аграрне право, 4995.88kb.
- Тема Господарське право в системі права України, 50.94kb.
- Міністерство внутрішніх справ України, 2464.9kb.
- Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, 1046.73kb.
Стаття 4. Закону України «Про оренду землі» визначає об’єкти орендної плати за землю:
1. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.
2. Об'єктами оренди можуть бути земельні ділянки з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, що розташовані на них, якщо це передбачено договором оренди.
3. При передачі в оренду земельних ділянок громадянами, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, їх місце розташування визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, які затверджуються загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства або зборами уповноважених, а у акціонерному товаристві - загальними зборами товариства.
Суб’єктами орендної плати за землю є орендарі та орендодавці.
Стаття 5. Орендодавці землі
1. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки.
2. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради.
3. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їх повноважень. Рішення про надання в оренду земельних ділянок зазначені органи державної влади приймають при попередньому погодженні цих питань на сесіях відповідних рад.
Стаття 6. Орендарі землі
1. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
2. Орендарями земельних ділянок можуть бути:
1) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України;
2) органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради;
3) громадяни України, юридичні особи, релігійні, громадські організації, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави, іноземні юридичні та фізичні особи, особи без громадянства.
3. Орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності, а також фізичні особи, які мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.
31. (2)
С переходом нашей страны к рыночной економике возникла необходимость в создании условий, при которых было бы невыгодным неиспользование или безхоз. Использование земли.Наиболее эффективным средством разрешения этих проблем является введение платного землепользования.
Субъектами платы за землю являются собственник земли и землепользователь, в том числе арендатор, т.е. все юр лица и граждане независимо от форм собственности и вида хозяйственной деятельности, включая международные неправительственные организации, совместные предприятия с участием иностранных юридических лиц и граждан, инистранные юридические лица, а также иностранные граждане и лица без гражданства, которым предоставлена земля в собственность или пользование на територии Украины.
Объектом платы за землю являются земельные участки, находящиеся в собственности или пользовании, в том числе на условиях аренды.
32. Особливості обчислення плати за землі с/г призначення.
Розділ 2 Закону У. «Про плату за землю»
ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Стаття 6. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:
для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;
для багаторічних насаджень - 0,03.
За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою цієї статті.
Законодавство У. регулює і питання орендної плати (частина 3 ст. 36 ЗК У., ст.19 Закону «Про плату за землю», ст. 19-21 З-ну У. «Про оренду землі». Орендною платою за зд визнається платіж, який вноситься орендарем орендодавцю за користування земельною ділянкою. Розмір, умови, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін у договорі оренди, що укладається між орендодавцем і орендарем. Внесення орендної плати на наступний період оренди допускається на строк, що не перевищує одного року. У випадку визнання договору оренди недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк не повертається. Орендна плата за зд, що знаходяться у державній чи комунальній власності, централізується на тих самих бюджетних рахунках, що й зем податок і розподіляється і використовується за тими ж самими правилами. За загальним правилом така орендна плата не може бути меншою від розміру зп.
33. Правові форми плати за землі несільськогосподарського призначення.
Закон У «Про плату за землю» містить диференційовані правила визначення ставок зем податку для земель с/г призначення, земель населених пунктів, земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення, а також земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення і земель лісового і водного фондів.
Ставки ЗП із земель населених пунктів встановлюються за наступними правилами. Якщо грошова оцінка відповідних земель існує, то ставка податку встановлюється в розмірі 1% від такої оцінки. Якщо відповідну оцінку зд не встановлено, то середні ставки ЗП встановлюються в розмірах, що визначаються за спеціальною таблицею, наведеною ч.2 ст.7 Закону У. “Про плату за землю”. Ця таблиця передбачає встановлення диференційованих ставок ЗП залежно від чисельності населеного пункту (зврахуванням коефіцієнтів, застосовуваних для міст Києва, Севастополя і міст обласного підпорядкуваня).
Спеціальні правила розрахунків ставок ЗП встановлені Законом “Про плату за землю” і для земель різного цільового призначення за межами населених пунктів. Так, підприємства промисловості, транспорту (крім залізничного), зв’язку та іншого призначення за загальним правилом сплачують ЗП з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Податок за зд, надані для залізничного транспорту, Збройних Сил У. та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства У, справляється у розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових с/г підприємств, з яких податок справляється як з землі с/г призначення. (Якщо земля використовується не за цільовим призначенням, податок справляється за загальним правилом- 5% від грошової оцінки площі ріллі по області). Податок за зд, надані на землях лісового фонду, за винятком земель зі складу с/г угідь, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, відповідно до лісового законодавства України. Винятки встановлені для ділянок земель лісового фонду, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами: податок на них справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок на зд, надані на землях водного фонду, за винятком земель зі складу с/г угідь, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.
Законом “Про плату за землю” встановлені порядок обчислення і строки сплати ЗП, Підставою для його нарахування є дані державного земельного кадастру. При цьому юр особи щороку самостійно обчислюють суму ЗП за спеціальною формою, встановленою ДПА України (станом на 1.01. кожного року). Громадянам нарахування ЗП здійснюють ДПІ.Земельний податок сплачується рівними частками: двічі на рік виробниками товарної с/г та рибної продукції та щоквартально – всіма іншими платниками податку.
34. Відповідальність за порушення законодавства про плату за землю.
Розділ 8 ЗК
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЛАТНИКІВ І КОНТРОЛЬ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ПЛАТУ ЗА ЗЕМЛЮ"
Стаття 25. За несвоєчасну сплату земельного податку (стаття 17 цього Закону) справляється пеня у розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення.
Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається у договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку.
Стаття 26. За порушення Закону України "Про плату за землю" платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Посадові особи, винні в порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Стаття 27. Контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку здійснюється державними податковими інспекціями.
Закон У. «Про оренду землі»
Стаття 31. Відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором оренди землі та порушення земельного законодавства
1. За невиконання зобов'язань договору оренди земельної ділянки, у тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність згідно з законами України та договором.
2. Орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, що не були обумовлені ним у договорі оренди, але які суттєво перешкоджають передбаченому договором використанню земельної ділянки.
3. У разі виявлення таких недоліків орендар має право:
1) вимагати зменшення орендної плати або відшкодування витрат на усунення недоліків земельної ділянки;
2) утримувати певну суму понесених ним витрат на усунення таких недоліків із орендної плати, попередньо повідомивши про це орендодавця;
3) вимагати дострокового розірвання договору.
4. Орендодавець не несе відповідальності за наслідки, які виникли в результаті недоліків переданої в оренду земельної ділянки, якщо про такі недоліки земельної ділянки зазначено в договорі оренди.
5. Орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства згідно з законами України.
35. Система органів державного управління в галузі використання, відтворення і охорони земель.
Згідно зі ст. 94 Кодексу контроль за використанням і охороною земель здійснюється радами, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством екології та природних ресурсів України, іншими спеціально уповноваженими органами.
Спеціально уповноваженим державним органом, на який законодавством покладене здійснення контролю за використанням і охороною зем ресурсів, є Держкомзем України. Для виконання цієї функції і функції моніторингу в структурі центрального апарату Держкомзему створено Управління моніторингу земель. На місцях контроль покладений на обласні, Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів та районні відділи зем ресурсів. Голова держкомзему, начальники обласних, Київського, Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів є головними держ інспекторами по використанню та охороні земель відповідно У., областей, міст Києва і Севастополя, а їх заступники –заступниками відповідних держ інспекторів. Начальники рай відділів – є інспекторами по вик земель районів, а їх заступники- заступниками держ інспекторів по використанню та охороні земель районів.
Контроль який здійснює Мінекології є надвідомчим. Для здійснення контрольної функції в структурі Мінекології було створено Державну екологічну інспекцію. До складу Державної екологічної інспекції входять Головна екологічна інспекція, інспекція охорони Чорного і Азовського морів та екологічна інспекція відповідних тер органів Мінекології АРК, областей, міст Києва і Севастополя.
Певні контрольні повноваження надвідомчого характеру в сфері земельних відносин мають також органи інших міністерств, зокрема органи державного санітарного нагляду Міністерства охорони здоров’я України (в частині дотримання саніт зак-ва при використанні зем ділянок); органи Держбуду (в частині контролю за забудовою територій міст…); органи Міністерства аграрної політики (в частині контролю за охороною грунтів с/г використання); органи Держлісгоспу (використ. Лісового фонду); органи Держ комітету водного господарства У (в частині контролю якості зрошуваних і осушуваних земель) та деякі інші.
36. Повноваження органів управління в галузі використання, відтворення і охорони земель.
Держкомзем здійснює держ контроль за: 1)раціональною організацією території та використанням зд вланиками землі і землекористувачами відповідно до умов їх надання; 2)поверненням самовілбно зайнятих ділянок у стані придатному для використання; 3)виконанням комплексу заходів, передбачених умовами надання зд, нормативними документами та зтв-ми проектами щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії, заболочення, засолення, висушування.. 4)рекультивацію порушених земель, зніманням, використанням і збереженням родючого грунту при проведенні робіт, пов’язаних із порушенням земель і приведенням земель у стан, придатний до використання за призначенням; 5)збереженням протиерозійних, гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, встановленням і збереженням межових знаків; 6)наданням достовірних даних про наявність, стан, використання зем угідь, з питань державного зем кадастру, а також про наявність земель запасу;7)виконанням заходів щодо запобігання і ліквідації псування земель.
Державна екологічна комісія має право: 1)обстежувати всі види підприємств, а також об’єкти оргнів внутрішніх справ і державної безпеки в будь-який час роботи з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання захлдів щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального землекористування; 2)пред’являти вимоги щодо здійснення відповідних заходів щодо раціонального використання та охорони земель, організації лабораторного контролю, давати обов’язкові приписи з питань, що віднесені до її компетенції; 3)обмежувати, припиняти будівництво, реконструкцію, що здійснюються з порушенням природоохранного законодавства; 4)складати акти перевірок і протоколи про виявлені порушення зем зак-ва; 5)розглядати справи про адмін право-ня у сфері земельних правовідносин; 6)подавати позови про відшкодування збитків і витрат, заподіяних внаслідок порушення землеохоронних норм зак-ва; 7)зупиняти або забороняти проведення робіт на територіях природно-заповідного фонду, у курортних зонах і містах відпочинку, не передбачених режимом охорони;8)отримувати безкоштовно статистичні і інші додаткові та інформаційні матеріали, необхідні для визначення стану використання і охорони природних ресурсів…
Певні контрольні повноваження надвідомчого характеру в сфері земельних відносин мають також органи інших міністерств, зокрема органи державного санітарного нагляду Міністерства охорони здоров’я України (в частині дотримання саніт зак-ва при використанні зем ділянок); органи Держбуду (в частині контролю за забудовою територій міст…); органи Міністерства аграрної політики (в частині контролю за охороною грунтів с/г використання); органи Держлісгоспу (використ. Лісового фонду); органи Держ комітету водного господарства У (в частині контролю якості зрошуваних і осушуваних земель) та деякі інші.
37. Компетенція ВР України в галузі регулювання земельних відносин.
До відання України у галузі регулювання земельних відносин належить:
1) законодавче регулювання земельних відносин;
2) розпорядження землями загальнодержавної власності України;
3) установлення порядку і середніх ставок плати за використання землі, граничних розмірів орендної плати за землю;
4) організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу;
5) розробка і виконання разом з Республікою Крим, місцевими Радами народних депутатів державних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами;
6) встановлення основних положень землеустрою і порядку ведення державного земельного кадастру, організація їх здійснення;
7) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.
38. Компетенція ВР АРК в галузі регулювання земельних відносин.
(ст.13 ЗК)
До відання Республіки Крим у галузі регулювання земельних відносин належить:
1) розпорядження землями державної власності в межах Республіки Крим, за винятком земель загальнодержавної власності;
2) розробка і вдосконалення земельного законодавства Республіки Крим;
3) організація ведення земельно-кадастрової документації;
4) організація і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель та їх моніторингу;
5) розробка і здійснення разом з місцевими Радами народних депутатів республіканських програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів у комплексі з іншими природоохоронними заходами;
6) організація землеустрою;
7) вирішення земельних спорів;
8) вирішення інших питань у галузі регулювання земельних відносин.
39, Компетенція обласних рад в галузі регулювання земельних відносин. (ст. 12 ЗК)
До відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:
1) надання земельних ділянок у користування в порядку, встановленому статтею 19 цього Кодексу;
2) вилучення земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;
3) організація ведення земельно-кадастрової документації;
4) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель та їх моніторингу, додержанням земельного законодавства;
5) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів, охороні пам'яток історії та культури;
6) розробка і виконання разом з районними та міськими Радами народних депутатів обласних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості грунтів, охорони земельних ресурсів;
7) організація землеустрою;
8) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться Верховною Радою України;
9) координація діяльності місцевих землевпорядних органів;
10) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;
11) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.
40. Компетенція органів місцевого самоврядування в галузі регулювання земельних відносин.
Цьому питанню присв’ячена ст. 33 Закону У. “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. та ст. 9,10, 11 Земельного Кодексу України.
1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу;
2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;
3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;
4) справляння плати за землю;
5) ведення земельно-кадастрової документації;
6) погодження проектів землеустрою;
7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства;
8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;
9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною;
10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів;
11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні;
12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;
13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.
41. Земля, як об’єкт права власності.
З прийняттям у 1992 р. нової редакції Земельного кодексу України держава перестала бути єдиним, монопольним суб’єктом права власності на землю та інші природні ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об’єктом права не лише державної, а й комунальної, колективної і приватної власності. Конституція У. 1996 р. проголосила землю та інші природні ресурси об’єктом права власності Українського народу (ст. 13), а також громадян, юридичних осіб і держави (ст. 14). Юридично право власності народу України на свою землю було закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р., законі У. “Про власність” та в Конституції У. Земля як об’єкт надбання Ккраїнського народу пов’язана з правом на всю територію, яку займає Україна і яка обмежена кордонами з іншими країнами, з правом територіального верховенства народу від імені якого виступає держава. Конституція України (ст. 13) відображає ставлення Українського народу до землі, як до території і закріплює право тер верховенства народу як вираз політичного панування держави над певною частиною земної кулі. Конст. норма про землю як об’єкт права власності Укр народу засвідчує тер-ний поділ держави на регіони: Автономна республіка Крим, області, міста, селища і села. Право територіального верховенства Укр народа на землю, право на землю органів державної влади та органів місцевого самоврядування є інститутом конституційного, державного права, норми якого відносяться до публічного права.
У зв’язку з встановленням в У. різних форм власності на землю і поділом земель за цільовим призначенням на категорії землі мають різний правовий режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж землі відповідних категорій можуть розглядатися як об’єкт державного суверенітету, тобто як територія держави чи місцевого адміністративного формування. З метою забезпечення цільового і рац. використання на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та іст.-культ. Призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан земель (глава 10 ЗК України).
В умовах ринкової економіки і тов.-грош. відносин земельна ділянка і побудовані на ній будівлі і споруди розглядаються як єдиний об’єкт права власності. У разі переходу права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передб-х зем законодавством, і право власності чи право користування на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено договором.
42. Передача земельних ділянок у власність (зд).
Згідно ст. 17 ЗК “передача зд у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники зд не вправі протягом 6 років з часу набуття права власності продавати або відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді нд на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк.” Передача громадянам зд здійснюється на підставі заяви до ссм, а у разі відмови до районної, міської, в адм підпорядкуванні якої є район, Ради нд з зазначенням бажаного розміру і місця розташування ділянки, мети її використання і склада сім’ї. Відповідна Рада нд розглядає заяву і у разі згоди замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект погоджується з селищною Рнд, з районними землевпорядними, природоох., санітарними органами, органами архітектури. Передача у власність зд, що була раніше надана громадянину, провадиться для: 1)ведення селянського господарства; 2) особистого господарства; 3)будівництва та обслуговування жилого будинку. Ці зд передаються на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (розглядаються у місячний строк
Передача зд у колективну власність провадиться ссм Радаминд за місцем розташування зд на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та тов-в. До клопотань додаються матеріали, що обгрунтовують розмір зд. Місцева Рада нд розглядає у місячний строк зазначені клопотання та матеріали і приймає рішення з цього питання.
43. Припинення права власності на землю та користування нею.
Конституція У. (ст.42) гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на землю. Право приватної власності є непорушним.Право власності на земельну ділянку або її частину припиняється у разі: 1)добровільної відмови від земельної ділянки; 2)закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3)припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського господарства; 4) систематичного невнесення зем. податку в строки, визначені договором оренди; 5)нераціонального використання зем ділянки; 6)використання зд способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7)використання землі не за цільовим призначенням; 8)невикористання протягом 1 року земельної ділянки, наданої для с/г виробництва, і протягом двох років- для нес/г потреб; 9)вилучення земель. Право власності на землю можу бути припинено у разі звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів, у тому числі за договорами іпотеки. Право власності припиняється в разі визнання угоди щодо набуття права власності на землю недійсною. В ст. 114 ЗК У зазначається, що угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними. Право власності на зд припиняється у разі втрати громадянства України, смерті фіз. особи, а також при реорганізації або ліквідації юридичної особи. Відповідно до Конституції України та ст. 114 ЗК України право власності на землю юр та фіз осіб може бути припинено в разі встановлення судом фактів придбання зд за рахунок коштів, одержаних від злочинної діяльності.
44. Право приватної власності на землю: загальна характеристика.
1.Право приватної власності на землю в Україні запроваджено Законом У “Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 р. Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р. визначені особливості права приватної власності на землю.
2.Згідно з цим Кодексом (ст.6) і Законом України “Про власність” в редакції від 5.05 1993 р. (ст. 14)) суб’єктами права приватної власності на землю можуть бути лише громадяни України. Громадяни ін держав та особи без громадянства можуть бути суб’єктами права землекористування, в тому числі на умовах оренди. У ст. 41 Конституції закріплено, що право прив власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Ст. 13 Конституції: держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та рівність всіх суб’єктів права власності перед законом.
3. Особливістю права приватної власності на землю є те, що громадяни У. мають право на одержання у власність зем ділян лише для визначених законодавством конкретних цілей (ведення сел госполдарства, ведення особистого госп., будівництва, садівництва, дачного і гаражного будівництва, здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи).
4.Об’єктами права прив власності є- земельні ділянки лише окремих категорій земель
5. Безплатно зд передаються у власність громадян для ведення сел господарства у межах середньої земельної ділянки, що обчислюється у порядку, передбаченому ст. 6 ЗК У. За плату – ділянки у розмірі, який перевищує розмір середньої земельної частки. Ст. 6 ЗК У стверджує, що колишнім власникам землі зд не повертаються.
6.Передача земель у приватну власність безплатно здійснюється в порядку і в процесі приватизації місцевими радами на території яких розташовані земельні ділянки.
7.ЗД можуть набуватись у приватну власність: а)за плату у місц. рад для ведення сел.(фермерського господарства понад площу, що передається безплатно. Така передача проводиться за ціною, що визначається на основі грошової оцінки землі;б)за договором купівлі-продажу зд, що перебувають у колективній або приватній власності. Договір купівлі-продажу посвідчується у нотаріальному порядку.
45. Підстави виникнення права приватної власності на землю.
Право власності на землю і зд може виникнути за наявності певних юридичних фактів, зазначених у конституційному, цивільному, земельному законодавстві. Такі юр факти поділяються на первісні і похідні. Майже у всіх країнах світу до первісних належать: захват незайманих вільних земель, загарбання їх внаслідок загарбницьких війн, перерозподіл кріпосницьких і громадських земель, конфіскація і націоналізація земель…В Україні всі землі відносились до державної власності, тому первісним юр фактом, яким визнавалось право власності народу України став законУРСР “Про економічну самостійність УРСР”. Приватна форма власності встановлена Законом У. “Про форми власності на землю” від 30.01.1992 р. та Зем кодексом України від 13.03.1992 р.Це первісні факти.
Похідний спосіб набуття права власності на землю пов’язаний з переходом права власності на землю і зд на підставі акта розпорядження землею, який виходить від попереднього власника, тобто від держави
У подальшому з проведенням земельної реформи до похідних способів набуття права власності на зд стали відносити договори купівлі-продажу, дарування, міни, акти успадкування та їн.
Згідно з ЗК У (ст.17) передача зд у приватну власність проводиться місцевими радами, на території яких розташовані земельні ділянки. У порядку правонаступництва громадяни У., які користувались зд, мають право на отримання їх у власність для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва. В усіх інших випадках громадяни У. мають право на отримання зд за рахунок земель запасу чи земель резервного фонду, утворених місцевими радами в процесі приватизвції. Набуття права власності на зд за рахунок земель запасу і земель резервного фонду здійснюється за наявності похідних юридичних фактів- рішення місцевої ради чи місцевої державної адміністрації. Такий спосіб не пов’язаний з правонаступництвом.
46. Підстави припинення права приватної власності на землю в Україні.
Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі:
1) добровільної відмови від земельної ділянки;
2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів;
3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб;
4)систематичного невнесення зем податку в строки, встановлені законодавством У;
5)використання зд способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;
6)використання землі не за цільовим призначенням;
7)невикористання протягом одного року зд, наданої для с/г виробництва, і протягом двох років- для нес/г потреб.
Право власності на землю може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу, а саме : купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін зд землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власникама землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження зд, є недійсними. Зд може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.
Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.
47. Право колективної власності на землю в Україні: загальні положення.
Стаття 5. Право колективної власності на землю
Земля може належати громадянам на праві колективної власності.
Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.
Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.
У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.
До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.
Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.
Землі у колективну власність передаються безплатно.
Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.
Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.
У разі продажу власником своєї земельної частки переважне право на її купівлю мають співвласники.
Землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші грунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Сільські і селищні Ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд земель за погодженням місця розташування з землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів.
Частина земель резервного фонду, яка на час введення в дію цього Кодексу належала господарствам, залишається за ними на умовах постійного користування.
Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
48. Підстави виникнення і припинення права колективної власності на землю в Україні.
Виниає за наявності певних юридичних фактів, які поділяються на первісні і похідні.
До первісних відносяться захват незайманих вільні землі, конфіскація, націоналізація, припинення права приватної власності на землю, переведення її на правовий режим постійного користування. Закон У. “Про форми власності на землю” від 30.01.92 та земельний кодекс – юр факти первісного виникнення права власності на землю.
Похідними способами є – економічна і земельна реформи; договори купівлі-продажу, дарування, міни, акти успадкування та ін. Згідно з ЗК (ст. 17) передача ЗД у колективну власність проводиться місцевими радами, на території яких розташовані зд. У колективну власність колективних с/г формувань зд передаються за рішенням загальних зборів цих формувань. Набуття права власності за рахунок земель запасу чи земель резервного фонду здійснюється за наявності похідних юр фактів – рішення місцевої державної адміністрації чи місцевої ради.
Право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі:
1) добровільної відмови від земельної ділянки;
2) відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів;
3) викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб;
4)систематичного невнесення зем податку в строки, встановлені законодавством У;
5)використання зд способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;
6)використання землі не за цільовим призначенням;
7)невикористання протягом одного року зд, наданої для с/г виробництва, і протягом двох років- для нес/г потреб.
Право власності на землю може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу, а саме : купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін зд землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власникама землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження зд, є недійсними. Зд може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.
Припинення права власності на земельну ділянку у випадках, передбачених пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, провадиться за рішенням відповідної Ради народних депутатів. В разі незгоди власника земельної ділянки у випадку, передбаченому пунктом 3, а також при вилученні земельної ділянки відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті, припинення права власності на землю провадиться в судовому порядку.
49. Право державної власності на землю в Україні.
Стаття 4. Право державної власності на землю (ЗК)
У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.
Суб'єктами права державної власності на землю виступають:
Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;
Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;
обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Не можуть передаватись у колективну та приватну власність:
землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади;
землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони;
землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;
землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств;
землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.
50. Вилучення ( викуп ) земель за законодавством України.
Присв’ячена 4 глава ЗК.
Стаття 31. Органи, які мають право на вилучення (викуп) земель
Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.
Вилучення земель провадиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів:
із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу;
за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання у користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, традиційних народних промислів, крім випадків, передбачених частинами четвертою і п'ятою цієї статті та статтею 33 цього Кодексу.
Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних депутатів.
Вилучення земель на території району за межами населених пунктів для надання їх у тимчасове користування для сільськогосподарського використання, а також для передачі у власність або надання у користування для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.
Вилучення земель на території області за межами населених пунктів провадиться за рішенням обласної Ради народних депутатів у разі їх надання:
для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів...
для будівництва промислових підприємств, інших несільськогосподарських потреб...
У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При задоволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або право користування землею.
Викуп земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, для державних і громадських потреб провадиться Радами народних депутатів за рахунок їх бюджетів.
Стаття 32. Особливий порядок вилучення земель для державних і громадських потреб
За межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об'єктів (частина п'ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.
Вилучення ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, у межах міст для усіх потреб допускається за рішенням Верховної Ради України.
Стаття 33. Недопустимість вилучення особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико-культурними об'єктами
Стаття 34. Порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земель
Підприємства, установи і організації, заінтересовані у вилученні (викупі) зд, зобов'язані до початку проектування попередньо погодити із власниками землі і землекористувачами та місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами державного управління по охороні і використанню земель місце розташування об'єкта, розмір ділянки та умови її вилучення (викупу)
. Попереднє погодження місць розташування об'єктів на землях, що вилучаються за рішенням Верховної Ради України, а також об'єктів власності інших держав, міжнародних організацій та іноземних юридичних осіб провадиться Верховною Радою України.
Підприємства, установи і організації , звертаються з клопотаннями про попереднє погодження місць розташування об'єктів до відповідної місцевої Ради народних депутатів. Клопотання щодо об'єктів, розміщення яких погоджує Верховна Рада України, подаються до обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів.
До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки.
Клопотання розглядається у місячний строк.
Підприємство, установа і організація погоджують найбільш доцільне місце розташування об'єкта, розміри намічуваної для вилучення земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) із власником землі або землекористувачем, районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом охорони культурної спадщини, органом архітектури і подають відповідні матеріали до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає їх і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділянку.
Якщо попереднє погодження місця розташування об'єкта провадиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів готує свій висновок і подає матеріали на погодження до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів.
Районна (міська) Рада народних депутатів розглядає у місячний строк ці матеріали і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділянку, або подає свій висновок до обласної Ради народних депутатів.
Матеріали попереднього погодження місця розташування об'єкта повинні включати: викопіювання з проекту районного планування або проекту планіровки та забудови міста, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Вказуються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відведення.
51. Правовий статус земель с/г призначення.
Призначена Гл. 7 ЗК.
Землями с/г призначення визнаються землі, надані до потреб с/господ-ва абр призначені для цих цілей. Під правовим режимом земель розуміють встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм і форм власності на землю. Забезпечення прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі додержанням зем. законодавства. Ведення зем кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юр. відповідальності за порушення зем зак-ва.
У складі земель України землі с/г призначення поставлені на перше місце.
До складу земель с/г призначення відносяться землі:
- передані у власність або надані у користування для потреб с/г;(до них відносяться:землі , надані громадянам або юр. особам увласність або у постійне чи тимчасове користування)
- призначені для цілей с/г.( переважно землі запасу, які не передані у власність або не надані у користування для потреб с/г).
До земель, призначених для цілей с/г відн-ся:
- с/г землі, які надаються у тимчасове користування для видобування корисних копалин;
- деградовані с/г угіддя, які перебувають у тимчасовій консервації і до яких здійснюються заходи щодо відновлення родючості грунтів;
- інші с/г землі, що тимчасово не використовуються.
За видами угідь землі с/г призначення поділяються на ріллю, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження.
За конкретними цілями використання землі с/г призначення поділяються на землі:
А) для ведення особистого підсобного госп-ва
Б)для ведення товарного с/г виробництва;
В)для дослідних і навч. цілей;
Г)для ведення підсобного госп-ва нес/г підприємствами;
Віднесення землі с/г призначення до того чи іншог виду позначається їх правовим режимом, на суб’єктному складі власників чи землекористувачів, на розмірі зд, на порядку розгляду зем спорів, на розмірі плати за землю та ін.
Так, суб’єктами права приватної власності на землі с/г призначення можуть бути лише громадяни У. (ст.. 6 ЗК). Для ведення особистого підсобного господарства громадянам можуть передаватись у приватну власність зд розміром не більше 0,6 га (ст.. 56 ЗК). Додатково їм можуть надаватись зд у користування (але не більше 1 га). Збільшення розмірів зд до 2 га може провадитись за погодженням з обласною радою.
Розмір зд, що передаються у власність для садівництва, не повинен перевищувати 0,12 га (ст.. 57 ЗК). Для городництва, сінокосіння і випасання худоби зд надаються лише у користування (ст.. 59 ЗК). У залежності від якості зд визначається розмір плати за землю.
53. Суб’єкти і об’єкти с/г землекористування.
Землі с/г призначення можуть належать суб’єктам зем відносин на праві приватної, колективної і державної форм власності. У ст.. 4 ЗК записано, що у державній власності перебувають усі землі У., за винятком земель переданих у колективну і приватну власність. При цьому суб’єктами права державної власності виступають: ВРУ – землі загальнодержавної власності У; ВР АРК – на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські ради – на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Об’єктом права у земельних правовідносинах виступає земля с/г призначення або ж конкретна зем ділянка (зд).
Згідно зі ст.. 13 Конституції У. , земля, яка знаходиться в межах території У., є об’єктом права власності українського народу. Суб’єктами права власності на землю виступають громадяни України. Лише вони у сукупності складають Укр. Народ, юр особи і державу.
ВРУ визначає засади використання землі, правовий режим власності, приймає закони про землю, якими регулює зем відносини в У. Президент як глава держави виступає гарантом додержання Конституції У., прав і свобод людини і громадянина, в тому числі і прав на землю. КМУ забезпечує виконання Конституції і законів, законодавчих актів України, в тому числі і прав на землю. Органи місц само вряд. В межах компетенції здійснюють права власника на землю від імені Укр. Народу, а також права власника тер громад.
Громадяни У. можуть бути суб’єктами права приватної власності на землі с/г призначення для:
*ведення селянського господарства;*ведення особистого підсобного господарства;
*садівництва.
Із змісту ст.. 13 Конституції У. і ст.. 6 ЗК У випливає, що суб’єктами права приватної власності на землю, в тому числі с/г призначення, не можуть бути громадяни іноземних держав та особи без громадянства.
Суб’єктами права колективної власності на землі с/г призначення згідно зі ст.. 5 ЗК є:*колективні с/г підприємства; ільськогосподарські кооперативи;садівницькі товариства;*сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних с/г підприємств.
Згідно зі ст.. 7 і 8 ЗК України суб’єктами права постійного чи тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, можуть бути державні і недержавні організації, а також спільні підприємства, міжнародні об’єднання організації з участю українських, іноземних юридичних та фізичних осіб (а в постійне користування, крім цього, підприємства, що повністю належать інвесторам).
Право користування землями с/г призначення згідно зі ст.. 48 ЗК України, крім вищезазначених, надається:*державним с/г підприємствам та іншим с/г п/п та організаціям для ведення товарного с/г виробництва; *с/г науково-дослідним установам і навчальним закладам...- для дослідних і навч. Цілей; нес/гпідприємствам – для ведення підсобного сільського господарства ; *іншим організаціям для ведення с/г у випадках, передбачених законодавством У. та АРК.
54. Права і обов’язки землекористувачів щодо використання, відтворення і охорони земель с/г призначення.