Geum.ru

Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису шинкарук ярослав іванович

Вид материалаДокументы

Содержание


Діяльність міністерства внутрішніх справ унр
МВС УНР у 1918–1921 роках
4.2. Правова характеристика
4.3. Правова характеристика основних положень
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6

Розділ 4

ДІЯЛЬНІСТЬ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УНР

ІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У 1918–1921 РОКАХ

4.1. Загальна характеристика нормотворчої діяльності

МВС УНР у 1918–1921 роках

У даному розділі ми зупинимось виключно на розгляді питань, пов’язаних з участю МВС УНР у нормотворчому процесі, а саме на правовій характеристиці найважливіших нормативно-правових актів, розробником яких виступало Міністерство внутрішніх справ у 1918–1921 рр.

Необхідно наголосити на тому значному обсязі нормотворчої роботи, яку виконало МВС УНР Директорії з підготовки законопроектів та розробки інших нормативно-правових актів. На початковому, мирному, етапі роботи МВС, який ми визначили груднем 1918 року – початком лютого 1919 року, підготовлені ним законопроекти умовно можна поділити на дві категорії, а саме: перша – ті, якими скасовувались або замінювалися закони, що були прийняті за доби Гетьманату; друга – нові законодавчі акти Директорії.

Першим законом за доби Директорії, що був підготовлений МВС у грудні 1918 року, який ми відносимо до законопроектів першої категорії, став Закон «Про скасування гетьманського Статуту тимчасової ревізійної комісії по перевірці діяльності органів місцевого самоврядування і доповнень до нього», ухвалений Радою Народних Міністрів 2 січня 1919 р. [183]

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Законопроекти, підготовлені законодавчими комісіями, можна поділити на декілька категорій за напрямами нормотворення згідно з компетенцією МВС, а саме:

а) регламентація діяльності вищих органів державної влади і управління – «Про тимчасове Верховне управління та порядок законодавства в УНР», «Про Державну Народну Раду», «Про скликання Державної Народної Ради»;

б) регламентація діяльності місцевих державних органів та їх матеріально-технічного забезпечення – «Про організацію повітової та губерніальної влади», «Про реквізицію помешкань для державних інституцій та урядових осіб», «Про збільшення сум, асігнованих у розпорядження губерніальних і повітових Комісарів законом від 23 серпня 1919 року “Про тимчасові штати Управлінь губерніальних і повітових Комісарів та кошти на канцелярські, друкарські, телеграфні і господарські потреби, на подорожні видатки, агітаційно-просвітні і на утримання кур’єрів”», «Про комісію для з’ясування збитків, понесених урядовцями Державних Установ від більшовицької навали»;

в) регламентація діяльності органів місцевого самоврядування та їх матеріально-технічного забезпечення – «Про перевибори до органів місцевого самоврядування», «Про громадське Управління селами, волостями, повітами, містами й губерніями», «Про громадське (сільське) Управління», «Про збільшення платні за здані в аренду мійськими та земськими самоврядуваннями нерухомостей», «Про утворення нової комісії для остаточного розроблення Статута про громадські Управління селами, волостями, повітами, містами й губерніями»;

г) регламентація діяльності Міністерства внутрішніх справ, його органів, їх матеріально-технічного забезпечення та забезпечення особового складу – «Про реорганізацію Центральних установ Міністерства Внутрішніх Справ», «Про реорганізацію народньої міліції», «Про заснування п’ятитижневих курсів для інструкторів по адміністрації та міліції», «Про асігнування в розпорядження Міністра внутрішніх справ 20 000 000 гривень на інформування та інструктовання населення звільнених від більшовиків місцевостей», «Про асігнування в розпорядження Міністра внутрішніх справ 5 000 000 гривень на видачу допомоги родинам забитих ворогом чинів міліції, а також чинам адміністрації та міліції, які особисто чи матеріально постраждали при виконанні чи з приводу виконання своїх службових обов’язків під час війни», «Про асігнування в розпорядження Міністра внутрішніх справ 3 000 000 гривень на виплату за реквізовані в м. Вінниці і в м. Кам’янці на Поділлю для Центральних Державних Установ і їх урядовців помешкання»;

д) регламентація питань, пов’язаних з мобілізаційною роботою та соціальним забезпеченням військовослужбовців та їх сімей – «Про фронтових армійських та дивізійних комісарів», «Про переведення мобілізації військово-зобов’язаних на терені УНР на протязі часу між зайняттям території і нагромадженням на ній органів адміністраційної влади та Управ по військовій повинності», «Про деякі зміни в законі від 1 вересня 1919 року “Про перегляд білобілетників”», «Про збільшення ставок пенсійного забезпечення козаків армії УНР та їх родин, а також внесення деяких змін до закону 25 червня 1919 року “Про пенсійне забезпечення козаків та їх родин”», «Про забезпечення родин вояків, закликаних до Дієвої Армії (в зміну закона 30 липня 1919 року)»;

е) регламентація питань, пов’язаних з реєстрацією населення – «Про регістрацію людності, що мешкає на території УНР»;

є) регламентація питань, пов’язаних з оподаткуванням населення – «Про натуральні та грошові повинності», «Про зміну положення про мійські прибутки та видатки, кошториси та відчити».

Крім підготовки вищезазначених законопроектів, Міністерством внутрішніх справ була проведена вибірка усіх законодавчих актів, які мали силу на території УНР, з метою їх систематизації.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

7. Проте законопроект про утворення поліції ухвалений не був. Натомість 28 вересня 1921 р. голова Директорії С. Петлюра затвердив Закон «Про Корпус жандармерії», яким ухвалювався Статут Корпусу жандармерії. Згідно з цим Законом існуючі державні органи охорони громадського порядку, в тому числі народна міліція, ліквідовувались, а замість них формувався Корпус жандармерії як організований на військовий взірець виконавчий орган державної влади для охорони безпеки та громадського порядку, який входив до системи Міністерства внутрішніх справ, а командир Корпусу безпосередньо підпорядковувався міністру внутрішніх справ УНР.

8. З об’єктивних причин, зумовлених військово-політичною обстановкою, законодавчі та інші нормативно-правові акти, розроблені МВС УНР у 1921 році, впроваджені у життя так і не були, бо на той час Українська Народна Республіка як суб’єкт державотворення вже не існувала.


4.2. Правова характеристика

нормативно-правових актів МВС УНР доби Директорії

з регламентації діяльності органів міліції

та громадських органів охорони порядку

Для ефективного функціонування будь-яких державних установ, особливо воєнізованих формувань, яким була й народна міліція доби Директорії, необхідна наявність нормативно-правових актів, що регламентують їх організацію та діяльність.

Тут слід зазначити, що термін «організація» ми використовуємо у значенні «особливості побудови», «устрій», «структура», тобто «взаємозв’язок складових частин цілого (в нашому випадку – воєнізованого формування, яким є міліція. – Я.Ш.)» [152, с. 679, 1208; 153, с. 519]. Організація будь-якого формування, цивільного чи військового (у значенні об’єднання людей, організованого для виконання завдань для досягнення спільної мети), регламентується документом, яким передбачаються його структура або штатний розпис. Термін «діяльність» означає здійснення якихось дій, якими в нашому випадку є виконання міліцією функцій, тобто кола обов’язків, по охороні порядку і забезпеченню безпеки життєдіяльності населення, нормального функціонування установ, підприємств та організацій, боротьби зі злочинністю тощо [155, с. 1448]. Діяльність будь-якого формування регламентується зазвичай таким нормативно-правовим актом, як інструкція. У той же час діяльність має скеровуватися, направлятися, мобілізуватися, і тут доречним є термін «організація діяльності».

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

– негайне оповіщення голови міліції про злочини (вбивства, грабежі, підпали, свавільні дії, випасання худоби на чужій землі для знищення посіву, порубка чужого лісу тощо) і вжиття заходів з охорони місця події і слідів злочину, з’ясування даних про злочинців, а за можливості – затримання їх до прибуття начальника району або судового слідчого.

Такі ініціативні розробки документів з організації міліції та регламентування її діяльності свідчать про нагальну потребу нормативного врегулювання діяльності органів охорони порядку в загальнодержавному масштабі. Такі документи з місць накопичувались у Міністерстві внутрішніх справ, про що свідчать архіви, але ми не віднайшли відомостей про те, чи використовувались вони при підготовці міністерством проектів власних нормативних документів.

У червні 1919 року інспекторський відділ Адміністраційного департаменту МВС завершив підготовку «Короткої інструкції для міліціонера» [171], що визначала основні обов’язки міліціонерів при несенні служби.

Як зазначалося у параграфі 1 Інструкції, головний обов’язок міліціонера – «підтримувати лад, спокій і захищати життя та майно громадян, а також виконувати всі законні доручення відповідного начальника». Крім виконання наказів і розпоряджень свого начальника, міліціонер повинен безпосередньо виконувати накази прокурора і його заступника («товариша»), судового слідчого і мирового судді, по виконанні яких має доповісти про це своєму начальникові.

У переважній частині параграфів, яких усього 32 та які недосить чітко структуровані, визначаються вимоги до особи міліціонера, правила поведінки, порядок дій у різних ситуаціях, що можна узагальнити таким чином:

– вимоги щодо особистих якостей міліціонера: вести порядний спосіб життя, не зловживати спиртним, бути завжди чисто одягненим;

– вимоги щодо особистої поведінки міліціонера: ввічливо поводитись з громадянами при виконанні службових завдань; у разі нанесення йому кимось образи при виконанні службових обов’язків не відповідати тим же, а негайно сповістити начальнику району для притягнення винуватця до законної відповідальності; не відлучатися з району несення служби без дозволу начальника, крім випадків, коли кличуть на допомогу; не залишати місця несення служби («варти») до приходу зміни, за винятком виключних випадків, сповістивши наперед сусіднього постового та доповівши при першій можливості начальству; не розповідати приватним особам про злочини («злочинства»), по яких провадиться слідство, а також про службові розпорядження; вітати, віддаючи честь, всіх класних чинів міліції, всіх старшин (офіцерів) Армії УНР, всіх представників вищого уряду, якщо вони відомі міліціонеру, а також усіх, хто до нього звертається; взаємно вітатися при зустрічі міліціонерів один з одним; не заходити в ресторани («ресторації») і трактири, щоб розпивати там спиртні напої; міліціонер рухомого посту повинен ходити посередині вулиці, не сідати, не палити, не заводити зайвих розмов, не виконувати ніяких і нічиїх доручень, що не торкаються служби; у разі тривожних і численних свистків бігти туди, звідки лунають свистки, «а не йти поволі»;

– вимоги щодо дій міліціонера у різних службових обставинах і ситуаціях:

при нагляді за порядком:

– припиняти порушення громадського порядку на вулицях і в інших місцях; затримувати і направляти в район (районний відділ) осіб, які перебувають у нетверезому стані і не можуть триматися на ногах; у разі скупчення великої кількості людей негайно повідомляти про це через посередництво іншого постового своє начальство, залишаючись самому на посту; стежити за тим, щоб не палили цигарки у заборонених місцях;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Громадське управління складалося із старости громади, його заступника, скарбника-зборщика, громадського писаря та десятників.

До обов’язків старости у сфері охорони правопорядку, забезпечення прав громадян, які були визначені у ІІ розділі («Староста громади») документа, належали: забезпечення спокою і порядку в громадських («прилюдних») місцях, вжиття заходів до охорони благопристойності та порядку, а також безпечності осіб і їх майна; попередження та припинення «злочинства і зловживання»; затримання злочинців, збір інформації про злочин, перепровадження злочинців по належності, охорона слідів злочину до прибуття слідчої влади; догляд за особами, які підозріло себе поводять, затримання бродяг, військових дезертирів та доставка їх до міліції; захист прав громадян, виконання і стеження за точним виконанням законів і розпоряджень уряду; допомога органам міліції, урядовим установам і особам при виконанні ними своїх обов’язків.

Правам та обов’язкам сільських десятських був присвячений ІV розділ документа. Вони призначалися старостою на кожні 35 дворів (домів) у порядку відбування натуральної повинності строком на три місяці. Десятники вважалися нижчими чинами міліції і несли охоронну та розсильну службу, а також мали надавати необхідну допомогу органам сільської влади та міліції. Безпосередньо вони підпорядковувались старості, який їх призначав та розподіляв на чергування. Згідно з постановою сходу всієї громади десятники могли бути «половинним числом постійних найомних десятників» [217].

У короткій інструкції для сільських десятських зазначалося, що «на обов’язку сільських десятських, яко низчих органів поліції, є підтримання ладу і спокою та захист життя громадян» [218]. У документі підкреслювалось, що десятські виконують законні розпорядження сільського старости та інших представників державної влади та місцевих самоврядувань.

При виконанні своїх службових обов’язків десятські повинні були носити встановлений знак. На жаль, нам не вдалося віднайти ні опису цього знаку, ні малюнку.

Без відома сільського старости десятські не мали права відлучатися з села. В їх обов’язок ставилося ввічливе поводження з громадянами.

Правовим захистом десятських при виконанні ними своїх службових обов’язків стало положення, яке закріплювалося в інструкції, про те, що «коли десятському при виконанні ним своїх службових обов’язків буде нанесена образа словом чи дійством, то він про це негайно докладає сільському старостові або начальнику волосної міліції для притягнення до судової відповідальности» [218].

До загальних обов’язків десятських стосовно допомоги громадському управлінню можна віднести такі, як, наприклад, повідомляти у своєму районі усіх громадян про день і час сільського сходу, а на сході виконувати розпорядження його голови та стежити за порядком. Кожний десятський мав знати, де знаходяться найближчі громадянські установи, а також приміщення і канцелярії службових осіб.

Також десятські повинні були допомагати сільському зборщикові при виконанні ним обов’язків. На виконання наказів влади вони мали стежити й вимагати, щоб своєчасно були вислані підводи з села у волость чи в інше місце, яке буде вказано у розпорядженні адміністрації. Якщо через село проходили військові частини Армії УНР або тимчасово там зупинялися, десятські мали вжити усіх необхідних заходів для розташування вояків по хатах та надання підвод для військового майна, поранених та хворих. У цих випадках вони повинні були виконувати усі розпорядження сільського старости, начальника волосної міліції чи військової влади.

У галузі протипожежної охорони на них покладалися завдання: на випадок пожежі подбати про те, щоб церковним звоном або іншим способом негайно скликати мешканців села для гасіння пожежі, щоб на пожежі з’явилися усі ті, кому з чим належить бути (відро, гаки тощо), а також слідкувати за тим, щоб не розкрадалося майно; пильнувати аби ніхто не палив у тих місцях, де це заборонено; вимагати від громадян, щоб були справними печі та димарі, як можна частіше виміталася сажа; стежити, щоб ніхто не розкладав багаття поряд з лісом та будівлями.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

5. Першим нормативно-правовим актом з регламентації діяльності народної міліції була підготовлена інспекторським відділом Адміністраційного департаменту МВС у червні 1919 року «Коротка інструкція для міліціонера», якою визначалися основні обов’язки міліціонерів при несенні служби. В інструкції були викладені вимоги до особи міліціонера, правила поведінки та порядок дій у різних ситуаціях, що виникають при несенні служби.

6. У другій половині 1919 року Адміністративний департамент МВС завершив роботу над проектом «Інструкції для чинів Народної міліції Української Народної Республіки». Інструкція визначала основні завдання міліції, окреслювала компетенції міліції. Порівняння змісту «Короткої інструкції для міліціонера» та змісту «Інструкції для чинів Народної міліції Української Народної Республіки» дає підстави стверджувати, що перша з них розрахована переважно на міську міліцію, а друга має більш широкий характер і розрахована як на міську, так і на повітову міліцію.

7. Згадані інструкції не були введені в дію з об’єктивних причин, викликаних воєнно-політичною обстановкою, що склалася в УНР.

8. МВС УНР, відчуваючи скруту з кадрами міліції, викликану неможливістю поповнення її особового складу через мобілізацію призовників до діючої Армії УНР, та через складну оперативну обстановку на місцях, пішло шляхом залучення до правоохоронної діяльності населення, обравши формою такого залучення народну самоохорону, а коли спроба створення народної самоохорони не вдалася, запровадивши своїм циркуляром від 10 вересня 1919 р. «Про тимчасову організацію влади на місцях» інститут сільських десятських. У 1920 році міністерство розробило нормативно-правові акти, які регламентували організацію діяльності сільських десятських, а саме, «Інструкцію по сільському управлінню» від 26 жовтня 1920 р. та «Коротку інструкцію для сільських десятських» від 30 жовтня 1920 р., в яких визначалися порядок організації в селах органів громадського управління та їх устрій, компетенція, права і обов’язки десятських у галузі громадської безпеки, в адміністративно-господарській сфері тощо.

9. Однак з остаточним залишенням території України у листопаді 1920 року МВС УНР не мало можливості реалізувати на практиці ідею створення громадських правоохоронних формувань у вигляді інституту сільських десятських, отже нормативно-правові акти з регламентації їх діяльності можна розглядати лише як нереалізовані проекти майбутнього устрою правоохоронної системи, яку МВС УНР сподівалося запровадити в Україні, розраховуючи повернутися на її територію.


4.3. Правова характеристика основних положень

проекту Статуту МВС УНР доби Директорії

Удосконалення нормативно-правової бази організації та діяльності МВС (міністерства, комісаріату, відділу, бюро тощо, яке відає внутрішніми справами країни) є одним з пріоритетних завдань кожної держави. Не стала винятком у цьому питанні й Українська Народна Республіка доби Директорії. Дане питання є актуальним і для сучасності.

Як уже зазначалося в роботі, окремі питання організаційно-правових засад діяльності МВС УНР доби Директорії знайшли висвітлення у працях науковців. А от питання, що стосуються вироблення проектів нормативно-правових актів з удосконалення структурної організації МВС, взагалі залишились поза увагою дослідників. Ще й досі у жодній праці не розглядалось питання про підготовку проекту Статуту МВС УНР, який було розроблено за доби Директорії у 1920–1921 рр.

Саме тому основною джерельної базою при дослідженні даного питання є архівні документи та матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, насамперед у фонді 1092 «Міністерство внутрішніх справ», значна кількість яких, а особливо проекти актів з удосконалення діяльності МВС УНР доби Директорії, взагалі ще ніколи не публікувались і не аналізувались. Ці положення і визначають наукову новизну даного розділу дослідження.

Слід зазначити, що правові засади діяльності МВС доби Директорії постійно вдосконалювались. Навіть коли МВС, як і інші українські урядові установи та Армія УНР, вимушені були остаточно залишити територію України у листопаді 1920 року, фахівці міністерства, сподіваючись на повернення та відновлення незалежної УНР, продовжували працювати над питаннями вдосконалення організаційно-правових засад діяльності МВС.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Статутом до компетенції Адміністративного Департаменту (Глава ІІ) було віднесено такі питання: організація адміністративних установ держави; справи персонального складу цих установ, а саме: призначення (у межах своєї компетенції), переміщення, звільнення й нагородження службовців адміністративних установ, призначення їм пенсій та інших виплат, встановлених законодавством; догляд за дотриманням законності при провадженні справ адміністративними установами та їх службовцями; розв’язання суперечок про компетенцію між місцевими державними органами, оскільки такі суперечки не розв’язуються іншими установами; справи про межі держави та державний адміністративний поділ УНР; справи про адміністративний уклад губерній та повітів, зміну осідку губерніальних і повітових установ; переформування населених пунктів та зміни назв населених місцевостей УНР; справи про надання українського громадянства; справи про реквізиції та збитки населення, заподіяні війною та розпорядженнями військової влади; справи надання дозволу на проведення з’їздів та конгресів всеукраїнського значення; справи друку та преси, реєстрації друкарень та інших подібних закладів; справи дозволу на відкриття комісійних бюро, лотерей; справи про прилюдні лекції, видовища, театри, музеї; інші справи, що визначені законами.

На цей департамент покладався також догляд та загальне керівництво медично-санітарними і ветеринарними справами, що стосуються підлеглих міністерству місцевих органів. Керівництво цими справами покладалося на окремого віце-директора, якому надавалось право, у межах його компетенції, безпосередньо доповідати міністрові та брати участь у Раді Міністра.

Департаменту Політичному (Глава ІV) у компетенцію передавалися справи «щодо боротьби з елементами та вчинками, які направлені проти УНР, їх попередження, виявлення і розсліду». Виконання цих завдань департамент повинен був здійснювати такими заходами, як: збір різного роду відповідних інформацій та надання інформаційних відомостей за належністю; провадження справ, які стосуються висилок, арештів та інших засобів боротьби з державними злочинцями у тих випадках, коли це, згідно з окремими законами, належало до компетенції міністра внутрішніх справ або перевищувало компетенцію місцевих адміністративних органів.

До компетенції ж Департаменту Поліції (Глава ІІІ) документ відносив такі питання: попередження, виявлення та розслідування злочинів; охорона громадської безпеки, порядку та спокою; організація установ поліції, нагляд за їх діяльністю та законністю при провадженні справ у цих установах; призначення на посаду, переміщення, звільнення та нагородження службовців поліції, призначення їм пенсій та встановлених законом інших грошових виплат; нагляд за шинкарськими закладами; нагляд за протипожежною безпекою, за виготовленням, зберіганням, торгівлею і перевезенням пороху та інших вибухонебезпечних речовин; нагляд за виконанням законів і правил щодо паспортів, легітимацій та щодо втікачів; видача іноземцям свідоцтв на право проживання в межах УНР та висилка іноземців за кордон; перевірка осіб, що іменують себе за кордоном українськими громадянами; справи про передачу в УНР українських громадян, затриманих за кордоном, які обвинувачуються у вчиненні злочинів; інші справи, які визначені у відповідних законах.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На розгляд ради мали виноситись такі питання: передбачення про видання нових законів, внесення до них змін чи їх скасування; питання, що стосуються ведення обов’язкової статистики, а також передбачень, що стосуються норм, способів, методів та прийомів проведення цієї статистики; правила, технічні інструкції та форми для проведення статистичних обслідувань; справи щодо можливостей і заходів, які необхідні у цілях організації, ведення та об’єднання результатів статистичних досліджень державного та суспільного значення; обміркування способів проведення періодичних переписів та інших робіт по адміністративній статистиці; усі питання й справи по статистиці, щодо яких у Статистичної частини за згодою міністра чи за внесенням інших відомств, виникає необхідність мати рішення ради; справи, які буде покладено на раду окремими законами.

Справи й питання, які належать до розгляду ради, мали передаватись до неї через Статистичну частину, на яку покладалось ведення усього діловодства ради. Постанови та висновки ради повинні були надсилатися відомствам, яких вони безпосередньо стосувалися. Порядок провадження й розгляду справ у Статистичній раді у цілому відповідав порядку ведення справ у Раді міністра.

Із сказаного видно, що Статистична частина, згідно з покладеними на неї функціями, мала становити собою центральний державний статистичний апарат, де б зосереджувалися статистичні відомості, що стосуються системи МВС.

Отже, можна зробити висновок, що запропонована у проекті Статуту МВС структура міністерства була вже більш чіткою, ніж у період 1919 року – першої половини 1920 року, а компетенція його складових частин достатньо розмежована, хоча значно ширша порівняно з МВС Української Держави гетьмана П. Скоропадського.

Слід тут зазначити, що Міністерство внутрішніх справ УНР за доби Директорії мало дуже широкі повноваження, у тому числі й у нормотворчій діяльності. Незважаючи на складні умови праці, міністерством проводилась значна робота по підготовці нормативно-правових актів, які повинні були забезпечити правову базу діяльності органів державної влади, зокрема і самого МВС УНР, його структури і компетенції.

Тому особливої уваги заслуговує участь МВС у розробці такого документа, як власний Статут. І цей досвід, здобутий МВС УНР за доби Директорії, слід ретельно досліджувати.

Звичайно, проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, розроблені МВС у 1921–1922 рр., впроваджені у життя так і не були, бо на той час Українська Народна Республіка вже не існувала [40, с. 381–382].

Розглянувши основні положення проекту Статуту МВС УНР 1921 року, можна зробити такі висновки.

1. Питання вироблення проектів нормативно-правових актів з удосконалення структурної організації МВС у 1920–1921 рр. досі залишалось поза увагою дослідників. У жодній праці не розглядалося й питання про вироблення проекту Статуту МВС УНР, який було розроблено у 1920–1921 рр. Основною джерельною базою при дослідженні даного питання є архівні документи та матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, значна кількість яких, а особливо це стосується проектів актів з удосконалення діяльності МВС УНР доби Директорії, взагалі ще ніколи не публікувалась та не аналізувалась. Ці положення і визначають наукову новизну розгляду даного питання.

2. Розробка нормативно-правових актів з удосконалення організаційно-правових засад діяльності МВС тривала й після вимушеного остаточного залишення у листопаді 1920 року території України Армією УНР, українськими урядовими установами, у тому числі й МВС УНР. Робота над проектом Статуту Міністерства внутрішніх справ УНР велась протягом 1920 року і була закінчена комісією міністерства у другій половині року. Остаточно проект Статуту було опрацьовано станом на 11 лютого 1921 р., після чого винесено на розгляд Ради Народних Міністрів УНР.

3. Статут МВС складався з двох частин: загальної (Розділ 1) та Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl


5. Проте 28 вересня 1921 р. голова Директорії С. Петлюра затвердив Закон «Про Корпус жандармерії» та «Статут Корпусу жандармерії», згідно з яким державні органи охорони порядку ліквідовувались, а замість них формувався Корпус жандармерії як воєнізований виконавчий орган державної влади для охорони безпеки та громадського порядку, який входив до системи Міністерства внутрішніх справ, а командир Корпусу безпосередньо підпорядковувався міністру внутрішніх справ УНР. Отже Статут МВС, якби він був затверджений після 28 вересня 1921 р., мав передбачати у складі міністерства не Департамент Поліції, а Департамент Жандармерії.

6. Подальше наукове дослідження історії розробки Статуту Міністерства внутрішніх справ УНР доби Директорії та інших нормативно-правових актів щодо удосконалення організаційно-правових засад його діяльності дозволить висвітлити маловідомі сторінки історії розвитку МВС України та врахувати історичний досвід державотворення, здобутий за доби Директорії.

ВИСНОВКИ

У даному дисертаційному дослідженні з історико-правових позицій здійснено спробу проаналізувати нормативно-правові та організаційні засади функціонування МВС УНР у період визвольних змагань за незалежну українську державу доби Директорії, дослідити нормотворчу діяльність МВС УНР та розроблену ним нормативно-правову базу організації і діяльності, структури, функцій і завдань МВС УНР та створених ним і підпорядкованих йому органів охорони правопорядку.

Будь-яке дослідження історико-правових аспектів нормотворчості і правозастосування має виходити з необхідності пошуку всього раціонального, що було набуто минулим досвідом, і використання його для удосконалення правовідносин у державі, в тому числі пов’язаних з правоохоронною діяльністю. По тексту роботи були зроблені спроби поставити деякі теоретичні та практичні питання, з’ясування яких може допомогти виробити сучасний підхід до розбудови правоохоронної системи держави.

1.Суспільно-історична практика свідчить, що політичні сили, які приходять до влади, проголошують свої програмні підходи до організації влади, внутрішньої та зовнішньої політики держави. Директорія УНР виклала свою програму в політико-правовому акті – Декларації Української Директорії від 26 грудня 1918 р. У галузі внутрішньої політики Директорія поставила за мету забезпечення національної злагоди і дружнього поєднання трудової демократії всіх націй, надання влади трудовому народу, повернення селянству права розпоряджатися землею, майном, виробленим продуктом та іншими благами, відібраними у них поміщиками та гетьманським урядом. Проте ні у цьому програмному документі, ні в більш пізніх як політико-правових, так і законодавчих актах політико-правові підходи держави до проблем охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю та організації системи правоохоронних органів не знайшли відображення.

2. Оскільки знання політико-правових підходів держави до проблем внутрішньої політики взагалі і проблеми охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю зокрема має значення для характеристики діяльності системи правоохоронних органів на чолі з Міністерством внутрішніх справ та для визначення відповідності цієї діяльності внутрішній політиці держави, нами зроблено спробу з’ясувати ці підходи шляхом вивчення спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регламентували правоохоронну діяльність. Вивчення показало, що пріоритетними програмними напрямами у галузі охорони правопорядку були охорона республіканського ладу, внутрішнього порядку і спокою; забезпечення населенню політичних і громадянських прав; забезпечення законності; боротьба із саботажем, несумлінним або нечесним виконанням службовими особами органів державного апарату доручених обов’язків; охорона громадського порядку і спокою на місцях; захист народного добра від злочинних посягань; боротьба із самовільними реквізиціями; боротьба з агітацією проти нової влади на Україні; боротьба з діяльністю, яка загрожує республіканському ладу і внутрішньому порядку; боротьба з бандитизмом, розбоєм, самогоноварінням та іншими загальнокримінальними злочинами.

3. Політико-правові підходи держави до проблеми розбудови правоохоронної системи, організації та діяльності правоохоронних органів полягали у першочерговій заміні гетьманського правоохоронного апарату, в тому числі органів внутрішніх справ, новими структурами, і створення нового центрального апарату системи органів внутрішніх справ, який спочатку діяв у формі Відділу внутрішніх справ при Директорії, потім – Комісаріату внутрішніх справ, а з 26 грудня 1918 р. його було перейменовано на Міністерство внутрішніх справ у складі новоствореної Ради Народних Міністрів УНР. Започаткування діяльності МВС УНР доби Директорії слід, на думку автора даного дослідження, віднести до 10 грудня 1918 р., тобто до дня видання Директорією наказу № 411, яким засновувався Відділ внутрішніх справ при Директорії. Цей наказ слід розглядати як такий, що визначив правову підставу організації та діяльності Міністерства внутрішніх справ УНР.

Реалізуючи свої політико-правові підходи до створення системи правоохоронних органів, згідно з якими гетьманські державні інститути мали бути замінені новими, Рада Народних Міністрів УНР скасувала Департамент державної варти, який діяв у складі гетьманського МВС та утворила натомість Адміністративно-політичний департамент. У справі розбудови органів охорони порядку на місцях Директорія пішла шляхом ліквідації гетьманської Державної варти та відновлення народної міліції.

Директорія постійно зверталася до питань міліційного будівництва, приймаючи відповідні постанови, а згодом і закони. В цих нормативно-правових актах містилися норми, що впорядковували питання, пов’язані з формуванням українських правоохоронних органів, а також громадських формувань, виробленням організаційно-правових засад діяльності української міліції тощо.

4. На підставі аналізу суспільно-політичної обстановки в Україні в досліджуваний період, у якій МВС УНР провадило свою діяльність, її можна поділити на три етапи: початковий, мирний – грудень 1918 – січень 1919 року; воєнний (період евакуацій) – лютий–грудень 1919 р.; закордонний (еміграційний), або етап «Зимових походів» – 1920–1921 рр.

5. Реалізуючи політико-правові підходи держави до проблеми розбудови системи правоохоронних органів, МВС на початковому етапі своєї діяльності розробило, а уряд УНР ухвалив законодавчі акти, якими були закладені підвалини становлення і розвитку МВС, вироблені організаційно-правові засади його подальшої діяльності. Про досконалість вирішення питань організації МВС свідчить той факт, що його організаційна структура, яка склалася з кінця 1918 – середини 1919 року, залишалась майже незмінною протягом усього часу існування Директорії УНР. У цей період МВС здійснило реорганізацію місцевих органів внутрішніх справ, які існували в гетьманській державі у формі державної варти, замінивши їх народною міліцією, яка підпорядковувалася місцевим органам влади (губерніальним, міським, повітовим). Напрямами організаційної роботи МВС було здійснення спрямованих на реалізацію політико-правових підходів держави заходів із забезпечення захисту власності, протидії діяльності осіб, які поширювали серед населення агітацію проти нової влади, організація народної міліції та керівництво її діяльністю тощо.

6. Протягом другого, евакуаційного, періоду МВС УНР хоча і мало широкі повноваження, але свою основну діяльність, через ведення бойових дій з більшовицькими, денікінськими, махновськими, польськими військами, вимушено було зосереджувати переважно на нагляді за роботою органів місцевого самоврядування на тимчасово підвладних Директорії територіях, охороні громадського порядку, нормотворчій роботі та вирішенні поточних справ. МВС продовжувало проводити мобілізаційні заходи серед населення, здійснювати облік евакуйованих працівників міліції, забезпечувати їх розміщення, харчування та грошове утримання, залучаючи до несення служби з охорони порядку та державних установ тощо. Адміністративний департамент МВС налагодив службову підготовку працівників міліції, евакуйованих із залишених Армією УНР місцевостей, для чого було складено план теоретичного і практичного навчання, для якого розроблено відповідні програми.

7. Протягом третього, еміграційного, періоду діяльність МВС УНР поширювалась лише на окремі, зайняті військовими частинами – учасниками «Зимових походів» – незначні частини території України, на яких воно ще намагалось створювати правоохоронні органи, надавати їм нормативно-правове забезпечення та організовувати їх діяльність. МВС УНР, після залишення у листопаді 1919 року території України разом з Директорією, урядом та Армією УНР, перебуваючи за кордоном, продовжувало свою нормотворчу діяльність в умовах еміграції, працюючи над розробленням законопроектів, які стосувалися державного устрою України, охорони правопорядку і розбудови правоохоронних органів, сподіваючись на своє повернення і встановлення української національної державної влади в Україні. Ці законопроекти повинні були забезпечити правову базу діяльності органів державної влади, у тому числі органів внутрішніх справ та Міністерства внутрішніх справ, у разі їх повернення та відновлення незалежної Української Народної Республіки. На нашу думку, досвід нормотворчої роботи, здобутий МВС УНР за доби Директорії у 1919–1921 рр., слід ретельно досліджувати з метою успадкування тих позитивних надбань, що були напрацьовані в роки Української революції.

8. МВС протягом всього часу свого функціонування приділяло значну увагу нормотворчій роботі, готуючи законопроекти УНР, проекти постанов Ради Народних Міністрів та розробляючи відомчі нормативно-правові документи з визначення організаційно-правових засад організації та діяльності органів внутрішніх справ, і перш за все міліції. На початковому етапі, не маючи часу на вироблення нових правових засад діяльності народної міліції, МВС УНР застосовувало нормативно-правові акти Гетьманату, згідно з якими будувалася діяльність Державної варти, у тому числі й за тими штатними розписами, що їх мала Державна варта. Лише на другому етапі свого функціонування, у червні 1919 року, МВС розробило «Коротку інструкцію для міліціонера», якою визначалися основні обов’язки міліціонерів при несенні служби. Пізніше, у другій половині 1919 року, МВС розробило проект Інструкції для чинів народної міліції УНР, якою визначалися основні завдання міліції, окреслювалася її компетенція. Порівняння змісту цих інструкцій дає підстави стверджувати, що перша з них розрахована переважно на міську міліцію, а друга має більш широкий характер і розрахована як на міську, так і на повітову міліцію. Проте ці нормативно-правові акти залишилися проектами і не були реалізовані на практиці.

У липні 1919 року було прийнято Закон «Про тимчасові штати народної міліції». Це був перший законодавчий акт, вироблений МВС УНР, що визначив правові засади організації міліції за доби Директорії. Організація народної міліції, визначена цим Законом, передбачалася як тимчасова, проте вона не змінювалася протягом усієї доби Директорії. Пізніше, в еміграційний період, у 1920 році, МВС розробило законопроект «Про реорганізацію народньої міліції», проте він з об’єктивних причин не був реалізований.

9. Часто закони та інші нормативно-правові акти приймались як тимчасові, виключно на найближчий час. Так, термін дії Закону про тимчасові штати народної міліції встановлювався до 1 січня 1920 р. З цього можна зробити висновок, що МВС УНР, сподіваючись на остаточну перемогу, розраховувало у майбутньому розробити нові штати міліції для умов мирного часу. Але такої нагоди ні уряду УНР, ні МВС до кінця існування Директорії так і не випало. Проте МВС УНР продовжувало нормотворчу діяльність з цього питання також і на перспективу, сподіваючись на скоре повернення на територію України.

10. Продовжуючи вживати заходів до розбудови правоохоронного апарату з метою захисту населення та охорони правопорядку, додержуючись політико-правових підходів до проблеми організації охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю та зміцнення системи правоохоронних органів, МВС розробило, а Рада Народних Міністрів УНР 28 лютого 1919 р. прийняла закон про утворення Кошу охорони республіканського ладу, який становив собою збройне формування типу військово-польової жандармерії, діяв поряд з народною міліцією і перебував у безпосередньому підпорядкуванні МВС. Оскільки ні уряд УНР, ні МВС не мали можливості забезпечити достатню чисельність міліції для посилення захисту населення від злочинних посягань, то дане воєнізоване формування призначалося для оперативного реагування на повідомлення з місць про появу злочинних зграй з метою їх знищення і для посилення місцевої міліції. На початковому етапі свого існування діяльність підрозділів Кошу охорони республіканського ладу регламентувалася Статутом Державної варти колишньої Української Держави від 9 серпня 1918 р., поки МВС не завершило розробку, а Рада Народних Міністрів УНР 25 липня 1919 р. не ухвалила Статут Кошу охорони республіканського ладу. На противагу висловленій в науковій літературі думці про те, що Кіш охорони республіканського ладу припинив своє існування восени 1920 року, після остаточної втрати Директорією всієї території УНР, автор даного дослідження вважає часом фактичного припинення його діяльності грудень 1919 року, коли Директорія втратила підконтрольну їй територію України. У період «Зимових походів» Кіш охорони республіканського ладу вже не функціонував.

11. Подальшим кроком уряду і МВС УНР в реалізації політики посилення охорони порядку стало створення на місцях громадських правоохоронних органів із залученням населення. Не маючи можливості забезпечити достатню чисельність міліції для посилення захисту населення від злочинних посягань, що зумовлювалося неможливістю поповнення її особового складу через мобілізацію призовників до діючої Армії УНР, та зважаючи на складну оперативну обстановку на місцях, МВС запропонувало уряду УНР залучити до розв’язання проблеми організації охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю громадські формування з числа населення, обравши формою такого залучення народну самоохорону. Ця форма самоорганізації населення не підміняла собою міліції і діяла там, де міліції не було або її чисельності було замало. Народна самоохорона мала підпорядковуватись безпосередньо сільським і волосним комісарам, а у своїй діяльності керуватись вказівками представників волосної і повітової міліції. Волосна міліція повинна була надавати сільським і волосним комісарам допомогу в організації народної самоохорони та забезпеченні її діяльності. Проте, як свідчать архівні матеріали, створення за ініціативою МВС нового виду організації охорони правопорядку у формі народної самоохорони не було підтримано населенням.

12. Новою формою організації охорони правопорядку в сільських місцевостях, де не вистачало народної міліції, став запроваджений циркуляром МВС «Про тимчасову організацію влади на місцях» від 10 вересня 1919 р. інститут сільських десятських, які визначалися як нижчі чини української міліції. Десятські безпосередньо підпорядковувалися сільському комісару і затверджувалися повітовим комісаром. Однак з остаточним залишенням території України у листопаді 1920 року МВС УНР не мало можливості реалізувати на практиці ідею створення громадських правоохоронних формувань у вигляді інституту сільських десятських, отже нормативно-правові акти з регламентації їх діяльності можна розглядати лише як нереалізовані проекти майбутнього устрою правоохоронної системи, яку МВС УНР сподівалося запровадити в Україні, розраховуючи повернутися на її територію.

Інститут сільських десятських внаслідок втрати Директорією майже усієї території України наприкінці 1919 року проіснував лише близько трьох місяців. Але це нововведення встигло себе зарекомендувати з позитивного боку та, на відміну від народної самоохорони, було підтримано населенням. Тому після короткочасного повернення частини території України під свою владу Директорія у 1920 році відновила дану інституцію в українських селах. Для подальшого впорядкування її діяльності міністерство розробило у 1920 році нормативно-правові акти, які регламентували організацію діяльності сільських десятських («Інструкцію по сільському управлінню» від 26 жовтня 1920 р. та «Коротку інструкцію для сільських десятських» від 30 жовтня 1920 р.), в яких визначалися порядок організації в селах органів громадського управління та їх устрій, компетенція, права і обов’язки десятських у галузі громадської безпеки, в адміністративно-господарській сфері тощо.

Досвід створення інституту сільських десятських заслуговує на увагу і в сучасних умовах, в яких протікає життя незалежної України. З урахуванням оперативної обстановки, що склалася у сьогоднішній сільській місцевості, у тому числі і в західному регіоні України, коли фіксуються, м’яко кажучи, непоодинокі факти посягання на чуже майно різних форм власності, а часом і на життя його власників, порушення громадського порядку, недотримання санітарних та протиепізоотичних норм, функціонування такого громадського формування на тих засадах, що визначені ще за доби Української революції, могло б відіграти свою роль в оздоровленні ситуації з охороною правопорядку на селі. Це питання, на нашу думку, вимагає дальшого глибокого вивчення і вироблення конкретних пропозицій не в межах історико-правового дослідження, що автор передбачає здійснити в процесі подальшої наукової розробки теми охорони правопорядку в сучасних умовах з урахуванням законотворчих надбань наших попередників. На думку автора, сільські десятські мають відігравати роль громадських помічників дільничних уповноважених, що працюють у сільській місцевості. Правові засади організації та діяльності інституту сільських десятських мають бути визначені окремим Законом України.

13. Дослідження питання організації Міністерства внутрішніх справ УНР дозволяє зробити наголос на відносній стабільності його організаційно-структурної побудови протягом усього часу його існування за доби Директорії, незважаючи на те, що за цей час змінилося мало не десяток очільників цього державного органу.

Зауважимо тут, що стабільність центрального апарату була запорукою його успішного функціонування, і це не втратило свого значення та актуальності і в умовах сьогодення.

Після створення та реорганізації наприкінці 1918 – початку 1919 рр. МВС УНР протягом лютого–грудня 1919 року та в 1920–1921 рр. не зазнало значних структурних змін. На початку 1919 року до його складу входили: департаменти загальних справ, адміністративно-політичний, місцевого самоврядування, у справах біженців, Головна управа військової повинності, а також Департамент страхування і протипожежних заходів, який наприкінці січня 1919 р. було передано з МВС до Міністерства господарства.

З метою доведення до відома населення правдивої інформації про діяльність уряду та становище республіки, утвердження національної свідомості, що мало уможливити проведення організаційної роботи на місцях, при Адміністративно-політичному департаменті МВС було утворено інструкторсько-просвітницький відділ, а при губерніальних і повітових комісарах були введені посади інструкторів.

Одним із кроків на шляху упорядкування організації МВС стала реорганізація Адміністративно-політичного департаменту шляхом його поділу на Адміністративний та Політичний департаменти.

Адміністративний департамент забезпечував керівництво справою створення та організації діяльності народної міліції. Політичний департамент, займаючи особливе місце у складі МВС, виконував функцію організації боротьби з агітацію проти нової влади в Україні та іншою діяльністю, яка загрожувала республіканському ладу, спокою і внутрішньому порядку УНР, тобто забезпечення внутрішньої безпеки держави.

14. Новим підрозділом МВС стало прес-бюро, утворення якого було зумовлено необхідністю співпраці міністерства із засобами масової інформації. Цей підрозділ готував і передавав до преси відомості про діяльність міністерства (у формі бюлетенів) та доводив до відома міністра зміст публікацій у пресі, які стосувалися діяльності МВС.

Зауважимо, що в сучасних умовах, коли невідкладним завданням є вжиття заходів до підвищення авторитету МВС, і зокрема міліції, в очах громадськості, зазначена функція набуває особливої ваги.

15. Позитивним надбанням МВС Директорії було те, що воно, на відміну від МВС Центральної Ради та Української держави, незважаючи на фінансову та організаційну скруту, знайшло можливість заснувати свій власний періодичний друкований орган – «Вістник Народнього Міністерства Внутрішніх Справ Української Народньої Республіки», в офіційній частині якого оприлюднювались Закони УНР, постанови та розпорядження Ради Народних Міністрів, накази та циркуляри МВС, а в неофіційній частині публікувались матеріали про діяльність МВС та інших міністерств УНР, організацію та діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування зарубіжних країн та інша інформація.

Наголосимо, що і в сучасних умовах видання відомчого засобу масової інформації, незважаючи на висловлені у пресі негативні підходи до цього питання, має важливе значення для правовиховного впливу як на працівників органів внутрішніх справ, так і на населення, доведення до громадськості із перших вуст, а не через інтерпретацію журналістів «незалежних» видань, інформації про процеси (у межах дозволеного), що відбуваються всередині системи. З огляду на це видання відомчих засобів масової інформації повинно мати всебічну підтримку з боку керівництва МВС.

16. Для ведення законопроектної роботи у складі МВС УНР було утворено спеціальну Законодавчу Комісію, а в подальшому, у 1920 році, для впорядкування та удосконалення нормотворчої роботи з підготовки законопроектів та інших нормативних актів з найбільш нагальних питань МВС створило чотири комісії за такими напрямами підготовки законопроектів: а) з питань загальної адміністрації; б) з питань охорони безпеки; в) з питань місцевого самоврядування; г) з питань військової повинності.

Законопроекти та інші нормативно-правові акти, підготовлені на початковому, мирному етапі роботи МВС та в евакуаційний період, умовно можна поділити на дві категорії: а) ті, якими скасовувались або замінювалися закони, що були прийняті за доби Гетьманату; б) нові законодавчі акти Директорії.

Напружена нормотворча робота МВС тривала і в еміграційний період, після залишення Директорією території України у листопаді 1919 року та переходу на територію, контрольовану Польщею. Розроблювані протягом 1920–1921 рр. законопроекти стосувалися питань: а) діяльності вищих органів державної влади і управління; б) діяльності місцевих державних органів та їх матеріально-технічного забезпечення; в) діяльності органів місцевого самоврядування та їх матеріально-технічного забезпечення; г) діяльності Міністерства внутрішніх справ, його органів, їх матеріально-технічного забезпечення та забезпечення особового складу; д) мобілізацій­ної роботи та соціального забезпечення військовослужбовців і їх сімей; е) реєстрації населення; є) оподаткування населення. Тільки протягом червня–вересня 1920 року МВС було підготовлено 16 законопроектів та розпочато роботу ще над 10 нормативно-правовими актами.

У цей період МВС УНР продовжувало працювати над удосконаленням організаційно-правових засад майбутніх органів охорони громадського порядку. З цією метою МВС розробило проект Статуту Корпуса державної поліції. Отже, МВС вважало за доцільне у майбутньому перейменувати народну міліцію у поліцію.

На погляд дисертанта, у сучасних умовах, коли Україна має намір інтегруватися у світове співтовариство в різних галузях суспільного життя, у тому числі й у правоохоронній галузі, доцільним буде у майбутньому перейменування назви органу охорони порядку «міліція» на «поліцію», щодо чого в літературі висловлено пропозиції, які поділяються автором даного дослідження. Проте таке перейменування має бути проведено не формально, а після здійснення організаційних заходів з реорганізації міліції з урахуванням зарубіжного досвіду організації та діяльності інституту поліції. Для вивчення та узагальнення такого досвіду при Міністерстві внутрішніх справ України має бути створена спеціальна наукова група (комісія), кінцевим результатом роботи якої має стати проект Закону України про поліцію та проект Статуту поліції, який може бути затверджений Кабінетом Міністрів України.

17. Розроблений МВС УНР законопроект про утворення поліції ухвалений не був, а натомість 28 вересня 1921 р. голова Директорії С. Петлюра затвердив Закон «Про Корпус жандармерії», який ухвалював Статут Корпусу жандармерії. Згідно з цим Законом існуючі державні органи охорони громадського порядку, в тому числі народна міліція, мали бути ліквідовані, а замість них сформовано Корпус жандармерії як організований на військовий взірець виконавчий орган державної влади для охорони безпеки та громадського порядку, що мав входити до системи Міністерства внутрішніх справ УНР. Отже, за взірець було взято європейську, швидше австро-угорську, модель системи органів охорони порядку.

18. Значним здобутком відомчих нормотворців стала розробка проекту Статуту МВС УНР. Це питання досі залишалось поза увагою дослідників і ще не розглядалося у наукових працях. Робота над проектом Статуту велась протягом 1920 року і була закінчена у другій половині року. Остаточно проект Статуту було опрацьовано станом не раніше, ніж на 11 лютого 1921 р., після чого винесено на розгляд Ради Народних Міністрів УНР. Статут передбачав нову структуру МВС і визначав компетенції структурних підрозділів міністерства, крім компетенції Ради міністра та Канцелярії міністра, яка повинна була визначатись «Загальним Статутом Міністерств Української Народної Республіки», проект якого МВС теж підготувало у 1921 році. Розробники проекту Статуту МВС стояли на позиції доцільності перейменування народної міліції на поліцію, про що свідчить той факт, що у проекті Статуту МВС передбачався Департамент Поліції, на який покладалися керівництво діяльністю поліції, координація та об’єднання різних напрямів її діяльності, і в першу чергу розкриття та розслідування злочинів, здійснення вищого нагляду за точним виконанням поліцією своїх обов’язків. Проте, у зв’язку з прийняттям Закону «Про Корпус жандармерії», якби Статут МВС був затверджений після 28 вересня 1921 р., він мав би передбачати у складі міністерства не Департамент Поліції, а Департамент Жандармерії.

19. На думку дисертанта, подальше наукове дослідження історії розробки Статуту Міністерства внутрішніх справ УНР доби Директорії та інших нормативно-правових актів щодо удосконалення організаційно-правових засад його діяльності дозволить висвітлити маловідомі сторінки історії розвитку МВС України та врахувати історичний досвід державотворення, здобутий за доби Директорії.