Geum.ru

Історія політичних та правових вчень лекції ЗмІст

Вид материалаДокументы

Содержание


2. Джон Лок.
Розвиток політичної та правової думки у франції
Подобный материал:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   41

2. Джон Лок.


Джон Лок (Locke), 1632–1704, — один з найбільших англійських політичних мислителів. Його основною політичною працею є твір під назвою "Два трактати про правління", написаний в 1679–1681 рр. Важливе значення для розуміння політичних поглядів мислителя має також праця "Дослід про людський розум" (1690). Головна мета, яку ставить Лок перед собою, є обгрунтування державного устрою, який би відповідав природі людини.

Єдиним законним джерелом політичної влади є згода народу, тобто суспільний договір, який складає методологічну базу всієї його політичної системи. Лок чітко розрізняє владу посадової особи над підданим, як державну, або політичну владу, від влади батька над дітьми, господаря над слугою, чоловіка над жінкою, як неполітичну владу. Політичною владою Лок вважає право видавати закони і застосовувати для їхнього виконання силу спільноти.

Розглядаючи походження держави, Лок, як і його попередники, визнавав існування природного стану. Але, на відміну від Гобса, він вважав його доволі впорядкованим і благополучним. Відносини в цей період регулювалися продиктованими розумом законами природи. А, відповідно, розум вимагає узгоджувати свої інтереси з інтересами інших людей. Але недоліком природного стану є те, що відсутній механізм, який би забезпечив справедливе користування людиною своїми природними правами. Кожна людина сама повинна відстоювати своє право і карати його порушників. Саме для створення такого механізму, впорядкування свого життя, надійного забезпечення свободи і власності люди укладають суспільний договір. Тобто, створення держави — це, на думку мислителя, радше акт розуму, ніж прояв крайньої необхідності. Об'єднавшись у політичну спільноту, люди відмовляються від належного їм раніше права самостійно забезпечувати виконання законів природи на користь держави, але вони в жодній мірі не відмовляються від своїх природних прав. Тому мета держави — загальне благо. Політична спільність створюється для того, щоб краще гарантувати свободу і можливість користуватися своїми природними правами. Свобода, на думку Лока, — це гарантія від свавілля. Вона — основа всіх інших прав людини, бо, втративши свободу, людина ставить під загрозу свою власність, благополуччя, життя. Свобода передбачає дотримання законів природи, які стали законами суспільства. "Там, де немає законів, там немає і свободи", — підкреслював мислитель.

Оскільки суспільний договір укладається заради кращого забезпечення природних прав, він наділяє владу чітко визначеними правами і обов'язками, які вона не повинна перевищувати. Влада не може посягати на невідчужувані права громадян. Одним з головних є право власності, і будь-яке посягання на нього (позбавлення частини власності, збільшення податків) є проявом деспотизму. Так само, невідчужуваним правом людини Лок вважав свободу думки, оскільки у сфері суджень кожен має вищу і абсолютну владу для себе. Цей принцип розповсюджується і на релігійні переконання. Але свобода віри не безмежна, вона визначається засадами моралі та порядку.

Саме для запобігання перевищенню державною владою своїх повноважень Лок розробив особливий конституційний механізм. Важливим компонентом в ньому є принцип розподілу влади і законність. Щоб не допустити концентрації влади та зловживання нею, Лок пропонував не об'єднувати законодавчу і виконавчу владу і підпорядкувати законодавця ним же створеним законам, здійснюваним виконавчою владою. Це один з найважливіших принципів Лока, і він справив великий вплив на подальшу політичну та правову думку, став одним з головних принципів правової держави.

Принцип законності полягає у тому, що "для жодної людини, яка знаходиться в громадянському суспільстві, не може бути зроблено виключення з законів цього суспільства". Він також передбачає чітку законодавчу регламентацію структури, цілей і компетенції всіх державних органів. Силою закону, підкреслював мислитель, може бути наділений тільки акт законодавчого органу, сформованого народом. У той же час, Лок розуміє законність не тільки у формальному значенні, тобто, як дотримання законів, установлених відповідно до визначеної процедури. Він вважав, що і сам законодавець при створенні закону не повинен порушувати природних законів.

Важливою гарантією забезпечення прав людини на недопущення зловживання з боку влади є розірвання народом договору з урядом. Збереження такого засобу, як надзвичайна міра контролю за урядом з боку народу, обумовлюється тим, що, вручаючи вищу, тобто законодавчу, владу якомусь органові, народ не позбавляється суверенітету. Тому, зазначає Лок, "все ще залишається у народу верховна влада усувати або змінювати склад законодавчого органу, коли народ бачить, що законодавча влада діє всупереч виявленому їй довір'ї". Звідси — право народу на повстання для відновлення порушеної урядом свободи. При цьому, повстання не може бути справою меншості. Визнання цього права не може призвести до зруйнування громадянського суспільства, як такого, а, навпаки, є додатковою гарантією його збереження. Лок вірив у здоровий глузд суверенного народу і оголошував його єдиним суддею у питанні про те, чи діє влада відповідно до виявленої їй довіри.

Лок сформував політичні принципи, які лягли в основу всіх демократичних правових держав світу. Його можна вважати основоположником лібералізму та сучасного конституціоналізму.

РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ТА ПРАВОВОЇ ДУМКИ
У ФРАНЦІЇ


1. Вольтер.

2. Шарль Луї Монтеск'є.

3. Жан-Жак Руссо.

1. Вольтер.


Франсуа Марі Аруе, який в 24-річному віці прийняв ім'я Вольтер (Voltaire), 1694–1778, — один з ініціаторів французького Просвітництва та один з найбільш діяльних його учасників. Проповідуючи просвітницькі ідеї, Вольтер головну увагу приділяв боротьбі проти забобонів і марновірства, пов'язаних з релігією, проти засилля церкви в ідеологічному та політичному житті. Будучи визначним політичним мислителем, Вольтер не залишив якогось цілісного твору з викладом своїх політичних чи правових ідеї. Вони містяться в його багаточисленних творах поряд з проблемами моралі, етики, філософії.

Вольтер відстоював такий суспільний лад, в основі якого лежать принципи рівності, свободи і необмеженої приватної власності. Він приділяв значну увагу розкриттю змісту цих принципів, утвердженню розуміння їхньої важливості та необхідності для суспільного життя. Він підкреслював, що "Бог створив людину вільною від народження". Визначаючи політичну свободу, Вольтер писав, що "свобода полягає у тому, щоб залежати тільки від законів". І саме існування свободи забезпечується саме наявністю в країні "добрих законів". Підкреслюючи важливість свободи, мислитель відстоював принципи віротерпимості та свободи слова, зазначаючи, що "немає в людей ніякої свободи без свободи висловлювати свої думки".

Одним з головних суспільних інститутів філософ вважав приватну власність. Право приватної власності є природним, воно відповідає природі. Філософ також підкреслював тісний взаємозв'язок між продуктивністю праці та приватною власністю. "Безперечно, — писав мислитель, — що власник земельного наділу буде обробляти свою власність краще, ніж чужу. Дух власності подвоює сили людини. На себе і свою сім'ю працюють з більшими зусиллями і задоволенням, ніж на господаря". Вольтер був одним з перших в новий час, хто висунув, обгрунтував і підтримував ідею про право народу на повстання проти тиранії. "Небо дозволяє війни для справи свободи", — писав він.