1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю
| Вид материала | Документы |
- Використання сучасних технологій у професійній підготовці інженерів-педагогів, 139.42kb.
- Програма нормативного курсу "історія первісного суспільства", 77.74kb.
- Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
- Соціально-економічний розвиток Черкащини Пріоритетні завдання нашого регіону, 77.1kb.
- Тема 1: вступ. Предмет І завдання курсу, 217.72kb.
- Програма фахових вступних випробувань Знапряму "Екологія, охорона навколишнього середовища, 641.12kb.
- Но стратегічні завдання випереджувальної інноваційної розбудови національної системи, 68.6kb.
- 1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень", 918.56kb.
- Курс Ситуаційне моделювання банківської діяльності є навчальною дисципліною, досліджуваної, 142.86kb.
- Програма курсу для студентів 5 курсу спеціальності 070404 «біологія», 82.72kb.
52. Процес та наслідки інкорпорації України до складу Російської імперії в XVIII ст.
Особливістю перебування Лівобережжя і Слобожанщини у складі Росії в XVIII ст. був тотальний, безперервний, хоча і хвилеподібний наступ самодержавства на права України. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.
Етапи експансії:
І етап (1708—1728) — форсований наступ на українську автономію. Хвиля репресій, розгром Батурина. У 1708 р. під тиском царя гетьманом було обрано літнього І. Скоропадського (1708—1722). Обрано П. Полуботка (1722—1724), але за його діяль-ть-ув*язнений у Пертропавлівській фортеці.
II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав та вольностей. Смерть Петра І, тому послабленя. Було знову дозволено вибори гетьмана. Ним став Д. Апостол (1727—1734).
III етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь О. Шаховський - втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя, русифікація українського населення, терор «Таємної канцелярії».
IV етап (1750—1764) — тимчасове уповільнення процесу російської експансії. У 1750 р. Останній гетьман — К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 р. гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини.
V етап (1764—1783) — остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію.
Отже, наслідки:
Обмеж-ня укр. прав та вольностей; посилення централізації, уніфікації, русифікації; розколом укр. сусп-ва (заохочення чвар між старшиною та гетьманом, підбурювання селян проти старшини); експлуатацією людських та матеріальних ресурсів укр. земель.
53. Централізаторська політика Катерини ІІ до України. Причини та обставини остаточної ліквідації Росією Гетьманщини.
Про дії Розумовського, спрямовані на зміцнення гетьманської влади, стало відомо в Петербурзі. Катерині II це не подобалось, особливо бажання старшини зробити гетьманство спадковим. Кирила Розумовського негайно викликали до Петербурга. Вимога Катерини II була категоричною — зректися гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв'язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імперський уряд, прагнув остаточної ліквідації Української держави — Гетьманщини. Отож, у жовтні 1764 р. Кирило Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження.
Імператорським маніфестом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 р. Кирила Розумовського увільнили від гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною та Запорожжям було створено Малоросійську колегію на чолі з її президентом і генерал-губернатором графом Петром Рум'янцевим.
Скасування гетьманства стало початком вирішального наступу царату на українську автономію.
Катерина II мала на меті не лише позбавити українські землі решток державності, а й знищити самобутню культуру українського народу, його мову, перетворити українців на злиденних і ницих малоросів.
54. Правобережна Україна в другій половині ХVII-XVIII ст.: політичний та соціально-економічний розвиток.
Оволодівши на початку XVIII ст. землями цього краю, Польща взялася за відновлення своїх порядків - повернення земельних угідь колишнім володарям. Особливо швидко зростало магнатське землеволодіння.
Великі земельні володіння вимагали значної кількості робочих рук, яких на Правобережжі хронічно не вистачало. Саме тому магнати створювали на своїх землях слободи, поселяючись у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15—30 років. Такі пільгові умови життя та господарювання викликали масовий селянський переселенський рух з Галичини, Волині, Полісся, де вже було встановлено кріпацтво. Ця народна колонізація сприяла господарському відродженню краю, пожвавленню його економічного розвитку. У цей час господарство функціонувало на основі фільварково-панщинної системи, яка у середині XVIII ст. набула поширення на всій території Правобережжя. Характерною рисою аграрних відносин у цьому регіоні було повторне закріпачення селян, які після закінчення пільгових років у слободах змушені були виконувати грошову та відробіткову ренти.
Характерною рисою розвитку сільського господарства та промисловості наприкінці XVII—XVIII ст. було втягування цих галузей у сферу товарно-грошових відносин. Цьому процесу сприяли поглиблення поділу праці, поступова диференціація земель на землеробські та промислові зони, урбанізація тощо. Основними місцями, де відбувалися товарно-грошові операції, були ярмарки, базари та торги.
Отже, наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку земель Правобережжя були зростання крупного феодального землеволодіння; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі.
55. Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні в другій половині ХVII-XVIII ст.
На цих землях панщина сягала 2-6 днів. Зростало магнатське землеволодіння. Та особливо тяжкі умови життя для українського люду складалися в господарствах, що передавалися безпосередніми власниками на правах оренди третім особам: розміри всіх повинностей за таких обставин зростали в кілька разів.
Стихійними борцями за кращу долю українського народу стали гайдамаки=>гайдамацький рух на початку 18 ст.
Повстання 1734 р. очолив сотник Верлан.
Нова хвиля гайдамацького руху – сер. XVIII ст.
Лави повстанців постійно поповнювалися, тому остаточно придушити гайдамаччину поляки ніяк не могли.
У 1768 р. - нове повстання- Коліївщина- М.Залізняк. Взяли багато міст. Потім- Умань. Один із полків, що охороняв, очолений сотником Іваном Гонтою, перейшов на бік повстанців. Це й зумовило успіх.
Незважаючи на втрату ватажків і розгром основних сил, Коліївщина тривала до травня 1769 р.. Потім- подавлена.
Але гайдамацький рух на Правобережжі не вщухав до кінця XVIII ст.
У Західноукр. землях діяли також опришки. На початку 30-х pp. XVIII ст. рух опришків у Прикарпатті настільки поширився, що польські можновладці змушені були просити київського воєводу надіслати на допомогу війська. Найбільший розмах цього руху пов'язаний з іменем Олекси Довбуша.
Національно-визвольні рухи знесилювали Річ Посполиту, до краю загострювали внутрішньополітичну ситуацію, створюючи сприятливі умови для втручання сусідніх держав. Ослабленням Польщі скористалися Росія, Пруссія та Австрія, кожна з яких хотіла захопити частину польських територій. Вони прагнули поділити Польщу, збільшивши свої володіння за рахунок її території=> 3 поділи Польші.
56. Поділи Речі Посполитої. Зміни у політичному становищі Правобережних та Західноукраїнських земель.
Прични поділу РП:
- політична анархія у країні, спричинена боротьбою за владу різних угрупувань
- втручання інозем. держав у внутр. справи РП
- розорення країни внаслідок постійних повстань, війни зі Швецією та Рос.
Ініціатор поділу РП- прусь. імператор Фрідріх II.
Всього- 3 поділи:
I поділ (1772)
Росія захват. частину Схід. Білорусії
Австрія-Схід. Галичину
Прусія-Помор*я
II поділ (1793)
Росія- Правобер. У., Центр. Білорусь
Прусія-Гданськ, знач част. Великої Польші.
III поділ (1795)
Росія- Білор. ,Волинь, Латв та Литов землі
Австрія – Галичину, частину Волині, Малопольські землі із Краковом.
Прусія – осн. частину великої Польші з Варшавою.
=>РП припинила своє існування.
Таким чином під владою Рос. – Правобережжя, за винятком Галичини, Буковини та Закарпаття, які належ. Австрії.
Перші заходи рос. влади на землях Правобережжя:
- поширено адмін. устрій Росії. Українські землі об*єднано у Київ., Волин., Подільську губернії
- держ. мова- рос.
- за поль шляхтою збережено її права
- діяв 3й Литовський статут 1588р.
- головні посади обійняли рос. чиновники
- землі катол. церкви конфіск-ні і передані рос. дворянству
На Західноукр. землях, які тепер належали Австрії, вони встановлює свої порядки і у кунці 18 ст. там проводяться реформи Марії Терезії та Йосифа II - Адміністративна реформа;
Мета реформ- покращення матеріального становища селян; стабілізація соц.-економ ситуації та укріплення імперії; модернізація управлінської системи – заміна місцевої шлахти на імперських чиновників.
57. Реформи Марії-Терезії і Йосифа II кінця XVIII ст. та їх вплив на західноукраїнські землі.
Мета реформ- покращення матеріального становища селян; стабілізація соц.-економ ситуації та укріплення імперії; модернізація управлінської системи – заміна місцевої шлахти на імперських чиновників.
Зміст реформ:
1) Адміністративна реформа
- Поділ корол-ва Галичини та Ладомирії на округи, очол-ні старостами.
- Містами управл. магістрати, признач. імперською адмін-ією.
- Вищий представницький орган краю- сейм, провідні позиції в якому займ. поль шляхта
- Замість поль. законів запровадж-ся загальноімперські.
- Львів- столиця королівства
2) Аграрна реформа
- Складено «Інвентарі», до яких внос. повинності селян і розмір іх податків без права їх збільшення землевласником.
- Заборона тілес. покарань.
- панщина обмеж. 3 днями на тиждень
- Селяни отрим певні громад. права (брати шлюб, навчати дітей у школах, право на само вряд-ня)
- Скас-но поміщ. суд над селянами
- З 1789 скас-но панщину
3) Релігійна реформа:
- Церква підпорядк. державі
- Рим-катол і греко-катол церкви рівні
- рівні права представників різних віросповідань
4) Освітня реформа
- у Відні твор генераль. греко-катол семінарію
- Віднов. діяль-ть Львів університету (1784)
- Створено мережу дитячих початк. шкіл з рідною формою навчання
Реформи сприяли:
- політ. модерн-ії краю
- посил-ню нім впливу та відстор-ню ук-ів від управл-ня
- поширенню серед селянства та греко-катол. духов-ва позитив. ставл-ня до правлячої династії Габсбургів.
Проте після смерті Йосифа II прогрес. перетворення скасовані його наступниками, у т.ч. знову вводиться кріпацтво, панщина і селян. повинності.
58. Розвиток української культури напри. 17-18 ст.
Розвиток української культури в другій половині XVII—XVIII ст. відбувався за досить складних умов. Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва. Найяскравіше така політика виявилася за гетьманування Івана Мазепи. Водночас розвиток української культури стримувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їх розвитку.
Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування 1687 р. Української православної церкви Московському патріархатові. Іншим кроком царського уряду, що посилював втручання царату в духовне життя України, були всілякі цензурні утиски стосовно українського книгодрукування.
На Лівобережній Україні та в Слобожанщині впроваджувалися нові типи шкіл — головні й малі народні училища. Царські реформи перетворили освіту в Україні на привілей вищих верств населення, навчання провадилося російською мовою. На Правобережжі та в Західній Україні більшість колегіумів перебувала під контролем єзуїтів.
Але попри несприятливі умови розвитку, освіта в Україні XVII—XVIII ст. залишалася на досить високому рівні.
Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва протягом XVII—XVIII ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Підтримка гетьмана Івана Мазепи, зокрема здобуття в 1701 р. статусу вищого навчального закладу, сприяла розквітові цього навчального закладу.
Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Також у Львові, Луцьку, Кременці, Умані, Почаєві- церков. літ-ра, твори того час. укр. письмен-ів, підручники.
Високий рівень освіти й книгодрукування сприяв розвиткові літератури.
Найбільшим філософом України, найвидатнішим поетом другої половини XVIII ст. був Григорій Сковорода.
Протягом XVII—XVIII ст. дедалі дужче зростала зацікавленість природничими науками. У лекціях провідних професорів Києво-Могилянської академії використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини.
Києво-Могилянська академія була провідним осередком музичної культури, де навчання музиці й співу вважалося обов'язковим предметом.
В архітектурі- українське, або козацьке, бароко. Найяскравіше за часів гетьмана Івана Мазепи.
Протягом XVII—XVIII ст. бурхливо розвивалася гравюра, іконопис, світський портретний живопис.
У кінці 18 ст. -1798р. – «Енеїда» Котляревського - зародження нової укр. літ-ри.
59. Українські землі у складі Рос. Імперії наприкінці 18 – перш. пол.. 19 сто.: адм..-тер. устрій, особливості соц..-економічного і політ. Розвитку
Колись край вільних козаків-фермерів, став вотчиною поміщиків, а більшість козаків потрапили у кріпацтво. Фермерський лад, який формувався в Україні з козацьких часів, був майже зруйнований, тут почали домінувати типові для кріпосницької Росії порядки.
Отже, основна маса селян потрапила в кріпаки. Селянство поділялося на дві основні групи — поміщицькі та державні (крім них існувала ще незначна кількість удільних селян).
Українські селяни сіяли жито, пшеницю, овес, гречку та інші традиційні культури, хоча вже почали поширюватися соняшник, картопля тощо. Розвивалося, особливо в південній Україні, скотарство. Розвиток суконної промисловості. Виробництво свічок. У Криму займалися виноградарством, виробництвом шовку. Продовжують удосконалюватися всілякі промисли: вироблення посуду, полотна, взуття. Розвиваються важливі їх центри.
У 30—40-х роках XIX ст., із запізненням понад 150 років порівняно з Англією, в Російській імперії, в тому числі й в Україні, почався промисловий переворот (від мануфактури до фабрики, від ручної праці до машинної). В Україні з її потужними можливостями сільського господарства в першу чергу формувалися підприємства харчової промисловості (цукрової, горілчаної тощо). Найважливішим соціальним наслідком цього явища було формування міської буржуазії та робітничого класу.
Повним ходом продовжувалося формування ринкових відносин, Наддніпрянська Україна вже була включена до загальноросійського ринку. Водночас вона була відрізана від підавстрійських земель України, що мало негативні наслідки.
У результаті розвитку ремесел, промисловості й торгівлі спостерігалося збільшення міст, зростання в кілька разів міського населення.
1782 р. дозволено поселятися в Києві російським купцям=>міста України втрачають своє українське обличчя, місце українських міщан займають представники інших національностей, українців витісняють на околиці міст і в села, прискорився процес їх помосковщення.
60. Характер політ. влади рос. уряду у перш. пол. 19 ст. Суспільно-політ. рухи Наддніпрянської України:їх прояви та значення
Національна політика царського уряду в Україні ґрунтувалася на вимогах перетворення українців на росіян. Вони були позбавлені права на вільне використання рідної мови; обмежувався вільний розвиток української культури.
Ліквідація автономії Гетьманщини різко погіршила соціальний стан місцевого населення. Українське селянство знову закріпачувалось. Найбільш поширеним було кріпацтво на Правобережжі. На Лівобережжі кріпацтво не набуло такого поширення, оскільки багато козаків Гетьманщини було перетворено на державних селян.
Політичний курс російського царизму стосовно України зумовив заселення українських міст переважно мігрантами: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками і дрібними торговцями, представниками інших національностей.
Неприйняття феодальних порядків, підтримуваних царським урядом, спричиняло протести селян, що набували різних форм: скарги, відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади.
Значного розмаху надобув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюком (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекрути, але 1813 р. втік з уланського полку і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу.
61. Нац. відродження Наддніпрянської України. Діяльність перших політ організацій. Кирило-Мефодіївське братство на поч. 19 ст.
Початком нац. відродження вважають появу у 1798 р. перших трьох частин «Енеїди» Івана Котляревського
Ідеями національного відродження наснажена й «Історія русів»- Україна, а не Росія є прямою наступницею Київської Русі, що українці є окремим від росіян народом зі своїми традиціями, а тому Україна має всі права на відновлення козацького самоврядування.
Сприяла національному відродженню і чотиритомна праця Дмитра Бантиша-Каменського «Історія Малої Росії» (1822)- перша масштабна наукова узагальнююча праця з історії України від найдавніших часів до кінця XVIII ст.
На початку XIX ст. чи не найважливішим осередком українського національного відродження – Харків. У Харкові стали виходити журнали, присвячені місцевому краю та його інтересам.
Кінець XVIII — 40-ві pp. XIX ст.- перший етап нац. відродження в Наддніпр. Україні — період «збирання спадщини» - звернення до історичного минулого, інтерес до Гетьманщини, до етнографії. Зусиллями української інтелігенції тоді з'явилися численні історичні та етнографічні дослідження, збірки фольклору. Водночас відбувалося утвердження української мови як літературної та становлення нової української літератури.
Діяль-ть перших політ орг.-ій:
1) Південне товариство (1821)- декабристи- у м. Тульчин. Керівник- Пестель. Прогр док-т- «Руська правда»:
- заборона кріпацтва - рівність усіх - об*єднання народів Росії
- особиста свобода рдуку ,віросповідання
2) Тов-во об*єднання слов*ян (1823)- брати Борисови, Андрієвич.
Прогр документ: - федерація слов*ян республік, кожна з яких має право на власне само вряд-ня
3) Кирило-Мефодіївське братство (1846)- Білозерський, Гулак, Костомаров, Куліш, Маркович, Шевченко.
вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху; Започаткувавши перехід від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.
Програмні положення братства виклад у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», - Микола Костомаров, та у «Записці»- Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.
Громадсько-політична діяльність: поширювали ідеї братства через розповсюдж. його програмних документів, прокламацій, твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг
К-М бр-во проісн. 14 місяців. У березні 1847 року за доносом О.Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані.
62. Адмін-територ устрій та регіон. поділ укр. земель у складі Австр. імперії. Населення західноукр. земель. Національне і соц. становище українців у 18- перш. пол. 19 ст.
Унаслідок 3х поділів Польщі до Австрії відійшли такі укр. землі: Галичина, Буковина та Закарпаття.
Влада Австрії, здійснюючи адміністративно-територіальний поділ, як і царський уряд, не зважала на етнічний склад населення. Так, східногалицькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі (де у більшості були поляки) потрапили в одну адміністративно-територіальну одиницю «Королівство Галіції і Лодомерії» з центром у Львові. У представницькому органі краю переважала польська шляхта, хоч вона і не була вирішальною силою місцевого управління. Повнота, влади зосереджувалася в руках губернатора, що призначався австрійським імператором. «Королівство Галіції і Лодомерії» поділялось на 12 округів. Окремим округом до королівства до 1861 р. входила Буковина (також без етнічного поділу на Північну — українську і Південну — румунську); Закарпаття входило до складу Угорщини, що була частиною Австрійської імперії.
У багатонаціональній Австрійській імперії західноукраїнські землі, в свою чергу, самі були багатонаціональними. Разом із представниками корінної нації — українцями — тут жило багато поляків, євреїв, німців, румун та ін. Але на соціальній драбині західноукраїнського суспільства українці знаходились на нижніх щаблях, оскільки здебільшого були представлені феодально залежним селянством. Щодо них провадилась асиміляторська політика.
64. Національно-політичний рух українців у Галичині і Буковині під час революції 1848–1849 рр.
Західна У. у результаті трьох поділів Польщі (1773,-1793, 1795 р.), виявилася під владою Австро-Угорщини. З початку XIX в. на захоплених землях починає рости укр. національно-визвольне прямування. Причини національно-визвольного прямування: 1) ріст феодального утиску в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян), суворим бюрократическо-полицейским режимом і ін.; 2) зростання національного утиску (заборона на викладання укр. мови в школах і культурно-суспільних заснуваннях, насадження німецької мови, прагнення Австро-Угорщини асимілювати укр. населення й ін.).
У березні 1845 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро-Угорщині (відбулося народне повстання у Відні і Будапешті, був скинутий уряд Меттерниха, (імператор Фердинанд I пообіцяв увести конституцію і демократичні свободи), що дало поштовх національно-визвольному прямуванню в західно-укр. землях.
Основні події і результати нац-визв. прямування 1848-1849 р. у західній У: 1) Березень 1848 р. - величезна демонстрація у Львові, що склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини в польську автономну провінцію2) Квітень 1848 р. - почалися штурмування селян, що могло породити значне селянське повстання. Для запобігання його Австро-Угорщина скасувала 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів. 3) У травні 1848 р. укр. ліберальна буржуазна інтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу укр. політичну організацію - «Головну Руську Раду», на чолі з єпископом Г. Яхимовичем. Рада домагалася установлення власної укр автономії Галичини, формування рядів національної укр. гвардії і введення в навчальних закладах навчання на укр. мові. У результаті: уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у школах і гімназіях на укр. мові. 4) У листопаді 1848 р. - відбулося збройне повстання у Львові с. вимогою введення укр. автономії в Східній Галичині і проти спроб Австрії роззброїти ряди укр. національної гвардії У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелігенції. Повстання було жорстоко придушено каральними військами після артилерійського обстрілу міста. 5) У Північної Буковині - протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища і лісу, створювали збройні ряди. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання, придушене карателями лише через 1,5 року - у квітні 1850 р.