1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю
| Вид материала | Документы |
- Використання сучасних технологій у професійній підготовці інженерів-педагогів, 139.42kb.
- Програма нормативного курсу "історія первісного суспільства", 77.74kb.
- Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
- Соціально-економічний розвиток Черкащини Пріоритетні завдання нашого регіону, 77.1kb.
- Тема 1: вступ. Предмет І завдання курсу, 217.72kb.
- Програма фахових вступних випробувань Знапряму "Екологія, охорона навколишнього середовища, 641.12kb.
- Но стратегічні завдання випереджувальної інноваційної розбудови національної системи, 68.6kb.
- 1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень", 918.56kb.
- Курс Ситуаційне моделювання банківської діяльності є навчальною дисципліною, досліджуваної, 142.86kb.
- Програма курсу для студентів 5 курсу спеціальності 070404 «біологія», 82.72kb.
31 Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі. Життя та побут запорозьких козаків.
Характерною рисою заселення території України у XV ст. було те, що основна маса людності мешкала на здавна обжитих землях — Київщині, Галичині, Волині, Поліссі та Поділлі. А південні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне явище — козацтво.
Серед причин, які зумовили появу козацтва, можна виділити: соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель Дикого поля); політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); національні (спротив політиці колонізації та покатоличення українського населення); стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).
Уперше козаки згадуються в історичних хроніках наприкінці XV ст. Вже тоді вони допомагали полякам боротися з татарами.
Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби.
У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ. Козацтво поділялося на полки чисельністю 500— 1000 осіб. Полки складалися з сотень. А декілька сотень у свою чергу складали курінь. Усе козацьке військо очолював гетьман (з часів Б. Хмельницького), а запорожців — кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне — з 8— 10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім'я, аби приховати минуле втікача. На Січі поряд із повноправними козаками були й новаки — джури, молодики. Загалом Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків — нежонатих, загартованих у боях, і волосних — сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі.
Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Утім це суспільство не можна назвати цілком демократичним, оскільки соціальне розшарування серед козаків визначало й їхню політичну нерівність.Функції законодавчого органу виконувала загальна козацька рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна козацька рада, збираючись двічі на рік (1 січня і 1 жовтня), обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала питання стосунків з зарубіжними країнами, розподілу землі тощо. Поступово формується козацька адміністрація — військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула та ін. Контроль за їхньою діяльністю здійснювала козацька рада.
Своєрідною у Запорізькій Січі була правова система. Вона являла собою сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Козацьке право фіксувало стан стосунків, які вже склалися, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань і т.ін.
Існування Запорізької Січі було вельми значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував своєю військовою потугою окремі держави і коаліції.
32 Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.
Надзвичайно докучала Запорізька Січ Польській державі. Адже масові втечі селян позбавляли феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Тому, проводячи політику «поділяй і володарюй», польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї. І вже їхніми руками він придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на основне завдання — охороняти південні кордони держави. У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список — реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади — клейноди (булаву, бунчук, корогву, печатку).
Центром реєстрового козацтва стало м. Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. У 1578 р. реєстр становив 500 козаків, а у 1590 — вже тисячу. Але наприкінці XVI — на початку XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями все частіше виступало не тільки проти турецько-татарських агресорів, а й проти польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.
Навіть будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, проте, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою наступний після Галицько-волинського князівства етап поступового формування української етнічної держави.
33 Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.
Збільшення чисельності козацтва в XVI ст. і його виступи проти феодального гніту непокоїли великих землевласників. А тому польський уряд, намагаючись розколоти козацтво і встановити над ним контроль, вирішив взяти на державну службу частину міських заможних козаків, які б захищали кордони Речі Посполитої й допомагали приборкувати дії бідних козаків.
Польський уряд, який в мирний час закликав безжалісно винищувати "цю своєвольну голоту", охоче збільшував число реєстрових козаків, пропонуючи їм права, привілеї та оплату, коли потрібна була їх допомога у війнах проти Московської держави чи Оттоманської Турції. Але з відновленням миру урядовці часто-густо зрікалися своїх обіцянок і знову виступали проти козаків. Загострення цих суперечностей неминуче призводило до соціального вибуху.
Наприкінці XVI - на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 - 1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625 - 1638 рр.) - тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.
Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту; енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані "угодниками" та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.
Одним із перших великих козацько-селянських повстань під керівництвом українського шляхтича і гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського вибухнуло в 1591 р. Не встигло вщухнути останнє відлуння одного, як вибухнуло інше повстання. Очолив його Северин Наливайко . Козаки знову повстали проти ненависної шляхти, їх підтримали селяни. Після поразки повстань кінця XVI ст. декілька десятиліть не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на початку XVII ст. у період активної зовнішньополітичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків.
Друга хвиля повстань в Україні (1625 - 1638 рр.), яку очолювали народні ватажки М. Жмайло, Т. Федорович (Трясило), і. Сулима, П. Бут, Д. Гуня, Я. Остряниця та інші, також закінчилася невдачею.
Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI - на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння повстанців, локальний характер дій, малочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення Народу, прискорювали формування національної самосвідомості.
34. Повстання 1591-1596 рр. під проводом К. Косинського та С. Наливайка.
Причини повстань: постійні обмеження реєстру обурювали тих козаків, які опинялися поза ним. Несвоєчасна видача платні реєстровцям і порушення майнових прав козаків спричинили невдоволення реєстровців, а утиски нереєстровців – протести запорожців. До загострення відносин між урядом Речі Посполитої та Запорожжям призвела ухвала польського сейму 1590р., за якою король отримував право роздавати шляхті й магнатам «українські пустки» за Білою Церквою, зокрема й землі, якими здавна користувалися козаки. Внутрішньополітична напруженість в Україні була зумовлена й поширенням фільваркової системи господарювання.
Наприкінці 16ст. надзвичайно широкого розмаху набули два селянсько-козацьких повстання:
- Повстання 1591-1593 рр. під проводом гетьмана реєстрового козацтва Криштофа Косинського.
Приводом до збройного виступу Косинського стала його суперечка за землю з представниками родини Острозьких – київським воєводою Костянтином-Василем Острозьким та його сином Янушем, волинським воєводою та білоцерківським старостою. Повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. У битві під П’яткою 23-31 січня 1593р. повстанці зазнали поразки і уклали компромісну угоду, за якою повстання припинялося, козаки зобов’язувалися визнати владу короля, а К.Косинського зняти з гетьманства. Однак повстання не припинилося. У травні 1593р. Косинський на чолі загону спробував оволодіти Черкасами, але при цьому загинув.
Наслідки і значення: -масове покозачення селян і міщан; -на захоплених територіях запроваджувався козацький лад; -повстання збагатило досвід у боротьбі за свої права; -поширення козацьких звичаїв «на волості» сприяло утвердженню у свідомості українців нового соціального ідеалу – козацтва; смерть загальновизнаного лідера (Косинського) відчутно вплинула на розгортання козацького руху.
- Повстання 1594-1596 рр. під проводом сотника надвірних козаків князя К.Острозького – Северина Наливайка.
Повстання охопило майже всі українські землі. Северин Наливайко – син галицького шевця, який загинув від магнатських побоїв.
23березня 1596р. відбулася битва біля урочища Гострий Камінь. Переможною вона не стала для жодної зі сторін, бо обидві зазнали серйозних втрат. Вирішальна битва відбулася в травні 1596р. в урочищі Солониці, під Лубнами. Облога табору повстанців тривала два тижні. Повстанці капітулювали 28 травня 1596р.
Повстання Наливайка поставило під загрозу існування польської влади в Україні. Наливайка та ще 6 керівників повстання стратили 1597 р.
35. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
Восени 1625 року козацька Україна знову повстала. Уряд Речі Посполитої направив на Подніпров'я 30-тис. військо, очолюване коронним гетьманом Станіславом Конецпольським. Об'єднане 20-тис. козацько-селянське військо на чолі із запорізьким гетьманом Марком Жмайлом сміливо вступило в бій зі шляхтою біля Курукового озера (навпроти Кременчука).
Кілька днів біля козацького табору точилася жорстока битва. Полякам удалося захопити перші лінії козацької оборони, але й козаки дошкуляли полякам, несподівано переходячи в наступ і нищачи їхню кінноту. Шляхетське військо опинилося в скруті: не стало харчів, почалися морози й тому С. Конецпольський вирішив розпочати з козаками переговори. Запорожці пристали на запропонований мир.
Щоправда, замість гетьмана М. Жмайла підписав Куруківський трактат представник козацької старшини Михайло Дорошенко, який отримав гетьманську булаву внаслідок перевороту в козацькому таборі. Згідно з Куруківським трактатом:
• кількість реєстру обмежувалася 6 тис. козаків, з яких 1 тис. мусила перебувати на Січі;
• щорічна сплата уряду реєстровцям — 60 тис. злотих (по 10 злотих на одного козака);
• повернення нереєстрових козаків (близько 40 тис.) до своїх панів та виконання ними своїх повинностей.
Ситуація, що склалася після укладення Куруківського договору, неминуче мусила призвести до нового повстання. Цього разу на чолі козаків став талановитий керівник Тарас Федорович (Трясило).
Готуючись до битви з каральними загонами, Т. Федорович зосередив 30-тис. військо повстанців у Переяславі. Протягом трьох тижнів точилися жорстокі бої. 28 травня 1630року вночі козацький загін увірвався в польський табір і знищив «Золоту корогву» — добірний польський загін, який складався із 150 шляхтичів.
На початку червня відбулася вирішальна битва під Переяславом. У ній загинуло багато шляхтичів, польське військо втратило артилерію, але в козацькому таборі розгорілися чвари, старшина та реєстрові козаки прагнули угоди з поляками.
Т. Федорович з великим загоном козаків, які не хотіли підписувати мир зі шляхтою, пішов на Січ. Реєстровці ж уклали з польськими воєначальниками новий договір (за цим договором козацький реєстр збільшувався до 8 тис. осіб, а не внесені до цього реєстру українці мали повернутися до панських маєтків), який не був затверджений урядом.
Щоб перешкодити подальшим виступам запорожців, польський уряд наказав збудувати на дніпровських порогах могутню фортецю Кодак.
Фортеця Кодак перешкоджала переселятися в степи «Дикого поля» втікачам з України, запорожцям заважала підтримувати сталі зв'язки з батьківщиною. Крім того, поляки не давали козакам ловити рибу, полювати, займатися промислами.
У ніч з 11 на 12 серпня 1635 року загін запорожців на чолі з Іваном Сулимою таємно підійшов до фортеці. Раптова атака на Кодак мала успіх. Козаки знищили гарнізон і зруйнували фортецю. Побоюючись нового повстання, реєстровці підступно схопили Сулиму й ще п'ятьох керівників повстання та передали їх полякам. Козаків відправили до Варшави, де й стратили.
Після придушення повстання І. Сулими багато його учасників відступило на Запоріжжя. Туди ж ішли втікачі від панської неволі — селяни, кріпаки й збіднілі мешканці міст. Україна стояла на порозі нового народного вибуху.
36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в ХVI – першій половині XVII ст.
Протягом 16 – першої половини 17 ст. відбувалися важливі зрушення в розвитку укр.мови. Вони стосувалися мови літературної. Від другої половини 16 ст. почали з’являтися переклади простою мовою церковних текстів: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), Крехівський «Апостол» (60-х рр. 16 ст.), Волинське Євангеліє (1571) тощо.
За традицією школи діяли при церквах і монастриях. Розгортання реформаційного руху зумовило появу протестантських шкіл. Створювали свої школи та колегіуми й єзуїти, які головну мету виховної діяльності вбачали в наверненні якомога більшої кількості українців до католицької віри. Відкривалися перші навчальні заклади. У 1576р. з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького було створено Острозький культурно-освітній осередок, а згодом, у 1578р. – Острозьку школу. З’являлися й братські школи. Перша така школа виникла у Львові 1586р., а незабаром вони почали створюватися по всій Україні. У 1615р. постала братська школа в Києві, восени в 1631р. в Києві виникла Лаврська школа.
Новий етап в історії книговидання в Україні пов’язують з іменем московського першодрукаря Івана Федоровича. У 1574р. Федорович видав «Апостол» і перший укр. друкований підручник для навчання грамоти – «Буквар». У 1581р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародруків – Острозьку Біблію. У 1596р. Л.Зизаній видав «Граматику словенську» та «Лексис». Розвивалося й літописання. Відомо три літописи: Густинський (до 1597р.), Львівський (1498-1649рр.), Острозький (1500-1636рр.).
На території України поширювалося книгодрукування. Першими друкарнями стали – Швайпольт Фіоль 1491р; Франциск Скорина 1517р. – Псалтир і Біблія Руська; Іван Федоров 1569р. – Євангеліє. До середини 17ст. в Україні діяло 25 топографій.
У 16 – першій половині 17 ст. почала формуватися українська драматургія. На початку 17ст. набула поширення шкільна драма. Тоді ж розвинувся український мандрівний ляльковий театр – вертеп.
37. Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції.
Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, насамперед мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої.
З-поміж основних її причин можна виділити наступні:
Соціальні причини. До середини XVII ст. вкрай загострилася соціально-економічна ситуація, пов'язана з трансформацією поміщицьких господарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню феодальної земельної власності, а з іншого – посиленню кріпосної залежності. Значно зросла панщина, яка у Східній Галичині і на Волині досягла 5–6 днів на тиждень. У той же час невпинно зростали натуральні та грошові податки. Ще однією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке, відірвавшись від кріпосного селянства, не досягло, однак, усіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити податки, відпрацьовувати повинності (чинш по 20–30 грошів з „диму", церковну десятину та ін.) та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Стосовно української православної шляхти, то вона користувалася значно меншими політичними правами, ніж польська. Таким чином, майбутня національно-визвольна війна мала досить широку соціальну базу.
Національно-політичні причини. Відсутність власної державності, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси – все це підводило до того, що як самостійний суб'єкт український народ міг зійти з історичної сцени. Причому імперська доктрина Польщі проголосила, буцімто українські землі споконвіку належали їй, а тепер на законних засадах Люблінської унії 1569 р. до неї повернулися.
Релігійні причини. Політика національного і культурного поневолення українців Річчю Посполитою базувалася на католицизмі. Насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна і земель об'єднали у русі супротиву широкі верстви людності, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів.
Суб'єктивні причини. Особиста образа і бажання помститися за розорений польськими панами хутір Суботів та збезчещену сім'ю самого Богдана Хмельницького. Для успішного початку національно-визвольної революції саме в середині XVII ст. склались й об'єктивні умови.
По-перше, козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на переможну війну.
По-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.
По-третє, на цей період припадає ослаблення королівської влади. Зміцнення великого феодального землеволодіння зумовило відцентрові тенденції у Речі Посполитій.
Тобто до 1648 р. в Україні сформувався цілий клубок серйозних суперечностей, вирішення яких було можливо тільки силовими методами. І для їх застосування склалися необхідні умови.
За характером це була національно-визвольна, антифеодальна боротьба українського народу, в якій значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм – православ'я).
Рушійними силами революції виступали усі верстви українського суспільства середини XVII ст. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта, яка також потерпала від свавілля польських магнатів.
Українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р. і пройшла у своєму розвитку три основні періоди:
I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, яка привела до утворення Української національної держави – Гетьманщини.
II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України на Лівобережну і Правобережну.
III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за возз'єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р.
Отже, народне повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, поступово переросла в національну революцію.
38. Підготовка та початок визвольної війни під проводом Б.Хмельницького. Воєнні події 1648 р. та їх суспільно-політичні наслідки.
На початку 1648 р. Б. Хмельницький сформував перший повстанський загін, установив зв’язок із козаками Січі. Разом з сотнею запорожців і декількома сотнями "покозачених" селян він атакував Кодацьку фортецю, через яку поляки контролювали Запоріжжя.25 січня заволодів фортецею. При цьому значна частина реєстрових козаків перейшла на бік повстанців. Ці події стали початком національно – визвольної війни українського народу. Невдовзі відбулась козацька рада, на якій Хмельницького було обрано гетьманом. Підготовка збройного виступу. Б. Хмельницький напередодні збройного виступу проти поляків: – розіслав універсали до українського народу із закликами вступати до лав козацького війська; – налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів; – із початком воєнних дій досяг домовленості про перехід реєстрових козаків на бік повстанців; – вів переговори з Туреччиною і Кримським ханством. Заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали з кримським ханом Іслам – Гіреєм III договір про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. Фактичним проголошенням війни стала вимога Б. Хмельницького вивести з території Наддніпрянщини королівські війська і скасувати "Ординацію" 1638 р. На утихомирення запорожців поляки направили два загони загальною чисельністю близько 10 тис. чол.
Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовтими Водами 6—8 травня 1648 р. та 15—16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.
Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.
Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну.
23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду із Трансільванією.