1. Предмет І завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного І юридичного профілю
| Вид материала | Документы |
- Використання сучасних технологій у професійній підготовці інженерів-педагогів, 139.42kb.
- Програма нормативного курсу "історія первісного суспільства", 77.74kb.
- Предмет І завдання курсу “Історія економічних вчень”, 178.19kb.
- Соціально-економічний розвиток Черкащини Пріоритетні завдання нашого регіону, 77.1kb.
- Тема 1: вступ. Предмет І завдання курсу, 217.72kb.
- Програма фахових вступних випробувань Знапряму "Екологія, охорона навколишнього середовища, 641.12kb.
- Но стратегічні завдання випереджувальної інноваційної розбудови національної системи, 68.6kb.
- 1 Предмет І завдання курсу "Історія економічних учень", 918.56kb.
- Курс Ситуаційне моделювання банківської діяльності є навчальною дисципліною, досліджуваної, 142.86kb.
- Програма курсу для студентів 5 курсу спеціальності 070404 «біологія», 82.72kb.
65. Розвиток української культури наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.
Кінець XVIII і перша половина XIX ст. — час розкладу феодально-кріпосницької системи в Росії та на Україні, зародження і зміцнення буржуазно-капіталістичних відносин. У галузі економіки цей період дає багато прикладів виникнення окремих підприємств та цілих галузей промисловості: на Донбасі – вугільної, в Харкові й Одесі – чавуноливарної, на Київщині – цукрової, на Чернігівщині, Поділлі і в Галичині – суконної.
Наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. в Укр. розпочинається національно-культурне відродження. Зріс інтерес до націон. історії(збирання та публікації історичних джерел, видання журналів…). Твір “Історія Русів” з’явився на рубежі сторіч і тривалий час поширювався в рукописному варіанті. Твір змальовує істор. розвиток Укр. з найдавніших часів до 1769р.
У 1777р. виходить у світ в Петербурзі “Опис весільних укр.. простонародних обрядів” Г.Калиновського – започатковано укр. етнографію.
Велику роль у піднесенні культури мали навчальні заклади. У 1805 р. було засновано Харківський, а в 1834 р.– Київський університети. У 1817 р. відкрито Одеський ліцей, у 1820 р.– Ніжинську гімназію вищих наук (з 1832 р. ліцей). Почали функціонувати чимало гімназій і повітових шкіл. Певну роль у розвитку культури відігравав найстаріший на Україні Львівський університет (1661 р.).
Фундаментом вітчизняної фольклористики став Цертелєв – збірка “Опыт собрания старинных малороссийских песен.” (1819)
На поч. 19 ст. з’явилася перша ластівка укр.. мовознавства – друкована “Граматика малоруського наречия”(1818) Павловського.
Сприяло нац.. відродженню 4-и томна праця Д.Бантиш-Каменського “Історія Малої Росії”, яка побачила світ в 1822р. в Москві. Фактично,це перша узагальнююча праця з історії України.
У 1823 вийшов словник укр.. мови, укладений Вейцеховичем.
На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив справляла Петербурзька академія художеств. Професійні майстри живопису, що працювали на Україні, переважно були її випускниками, зокрема вихованцями видатного російського художника К. Брюллова — І. Сошенко, Д. Безперчий, Т. Шевченко та ін. Випускник Петербурзької академії художеств 1815 р., К. Павлов відіграв важливу роль у розвитку української художньої культури.
Широкого розповсюдження на Україні набули сімейне музикування, аматорські молодіжні розважальні співи. Осередками розвитку музичної культури були духовні учбові заклади, гімназії.
Сприятливі умови для розвитку сценічного мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І. Котляревському та М. Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» І. Котляревського.
Перша збірка Шевченка ”Кобзар”(1840) продемонструвала світу широкий спектр лексичних, семантичних, та фразеологічних можливостей укр.. мови. Це підтверджувала й творчіть Котляревського, Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основяненка.
Новий міністр освіти в Рос. Імперії граф Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання лежить через зміцнення трьох суспільних основ – самодержавства, православ’я, народності => посилення процесу русифікації та новий наступ на права соц.. меншин. У цьому контексті слід сприймати появу 1846р. у Києві укр.. політ. організ. – Кирило-Мефодіївського товариства. Засновники – Білозерський, Костомаров, Куліш, маркевич… приймав активну участь Шевченко. Основні програмні положення сформовані у “Книзі буття укр. народу” і “Статуті словянського братства Св. Кирила і Мефодія”.
66. Ліберальні реформи 1860–70-х рр. в Росії та специфіка їх реалізації в Україні. Соціально-економічний і політичний розвиток підросійської України на етапі становлення капіталізму.
Селянська реформа.
19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права.
Особливості аграрної реформи:
1. Звільнення селян відбувалося поетапно і мало тривати 20 років. Селяни спочатку переходили на становище тимчасово зобов’язаних 2. Тимчасово зобов’язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. Селянин зобов’язувався виплачувати державі борг у кредит протягом 49 років. 3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. З 1883 р. категорія тимчасово зобов’язаних селян перестала існувати.
Таким чином, селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства України. А саме: 1) селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські питання; 2) набувати у власність нерухоме майно; 3)займатися торгівлею і різними промислами; 4)селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалось право подавати позов і відповідати в суді тощо
Земська реформа 1864 р.
Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми проблемами. Уся діяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ.
Міська реформа 1870 р.
Ця реформа спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та міські управи, як виконавчі органи. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів міського самоврядування.
Судова реформа 1864 р.
Ця реформа проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед законом, гласність тощо. Вину підсудного встановлювали присяжні судді, вибрані населенням. Вони мали вирішувати справу згідно зі своїм сумлінням. Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони, прокурор та адвокат (адвокатура засновувалась згідно з реформою 1864 р.).
Військова реформа
Цією реформою вводилась загальна військова служба, час якої зменшувався з 25 до 4–5 років.
Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського самодержавства провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Царизм не зробив головного кроку – не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створив парламент. Росія і далі залишилась абсолютною монархією.
67. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів. Конституційні реформи 1860-х рр., їх вплив на українську суспільність.
Нове пожвавлення українського руху в Західній Україні було викликане прийняттям нової Конституції 1860р., за якою краям було надано автономних прав і дозволено мати свої законодавчі органи – крайові сейми. У Галицькому сеймові українцям вдалося зайняти 49 депутатських місць. “Народовці” відбивали інтереси укр.. нац. буржуазії та уніатського і православного духовенства. У 1868р. народовці засновують громадське товариство “Просвіта”, що мало на меті поширення освіти та пробудження нац.. свідомості. “Просвіта” стала основою для виникнення нових товариств. При допомозі меценатів В.Симиренка та Є.Скоропадської-Милорадович народовці засновують у Львові Літературне товариство ім.. Шевченка, яке в 1892 було перетворене на Наукове товариство і стало центром української науки. Лідером народовців був Танякевич. Представниками лівого, радикального крила нац..-визв. руху Сх. Галичини, Пн. Буковини, Закарпаття були укр.. соціа.-демократи Франко, Павлик, Терлецький. Під впливом Драгоманова вони 4 жовтня 1890р. засновують Першу Українську Політичну Партію - “Русько-Українську радикальну партію”, політична програма якої базувалась на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України. Партія мала представників у Віденському перламенті.
Соц-економ статус:
1. Колоніальний хар-р господарювання австро-угорських властей
2. Гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель.
3. Кустарно-ремісничий характер західноукраїнської промисловості.
4. Орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини
5. Хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель.
6. Гальмування впровадження технічних новацій у промисловості
7. Перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.
Політ. статус:
Під впливом революційних подій другої половини XIX ст. в Європі, а також у зв'язку з конституційними реформами початку 60-х pp. загострилося політичне становище . У 1860 р. відновлюється конституційний устрій, розширюються автономні права коронних країв.-намагання державницьких націй до поглинання національних меншин.
За цих обставин у Галичині намісник завжди призначався з числа польської аристократії, а не з укр.; виборча система зебезпечувала полякам відчутну перевагу в крайовому сеймі. «наскільки русини мають існувати, вирішить галицький сейм»
Виразниками суспільно-політичного руху в краї стали течії москвофілів (русофілів) і народовців (українофілів), які сформувалися ще наприкінці XVIII ст.
68. Передумови та тенденції формування української нації у складі Російської та Австро-Угорської імперій.
у складі Російської ї імперії.
Об'єднання в єдиному цілісному масиві абсолютної більшості українських земель — Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя і Півдня — сприяло відтворенню територіальної єдності укр. земель, що було важливою умовою становлення української нації. Водночас прихід товарно-грошового, капіталістичного господарства зумовлювали розширення економічних зв'язків між окремими місцевостями. Це забезпечувало спільність економічного життя, яка була необхідною передумовою й основою становлення української нації. Одночасно з розвитком капіталізму в Україні збільшувалася кількість населення, відбувалися зміни в його соціальному складі і територіальному розміщенні. Зокрема зростала чисельність населення. Населення України, що входила до складу Росії. Ролад феодально-кріпосницької системи й розвиток капіталістичних відносин поступово руйнували становість, відокремленість окремих соціальних верств суспільства, що певною мірою сприяло консолідації української нації. Але на шляху цієї консолідації траплялися й різні перешкоди.
В кожній нації видатну роль відіграє верхівка, еліта суспільства. В Україні після ліквідації царизмом Української козацької держави і юридичного урівняння українських козацьких старшин з російським дворянством українська верхівка у своїй більшості відмовилися від ідеї української державності, від рідної мови, зросійщились, сприйняли самодержавно-монархічну російську ідеологію, відірвались від свого народу. Тільки тонкий прошарок демократичної інтелігенції став відроджувати національну самосвідомість українського народу.
у складі Австро-Угорщини.
Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — були включені до складу Австрійської монархії і, отже, відірвані державним кордоном від природного центру українського народу—Наддніпрянської України.
Будівництво капіталістичних підприємств, розвиток залізничного та водного транспорту, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, міст, поглиблення суспільного поділу праці, господарська спеціалізація районів, посилення рухомості населення — зумовлювали розширення економічних зв'язків між окремими місцевостями. Це забезпечувало спільність економічного життя, яка була необхідною передумовою й основою становлення української нації. Одночасно з розвитком капіталізму в Україні збільшувалася кількість населення.
Розклад феодально-кріпосницької системи й розвиток капіталістичних відносин поступово руйнували становість, відокремленість окремих соціальних верств суспільства. Але відсутність української держави, наявність російсько-австрійського кордону, що роз'єднував дві частини української території, гнобительська політика урядів царської Росії й цісарської Австро-Угорщини, денаціоналізація української еліти певною мірою ускладнювали і гальмували процес формування й консолідації української нації.
69. Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних Росії і Австро-Угорщини (др. пол. ХІХ – початок ХХ ст.).
Формування політичної свідомості українців пов’язане з консолідацією укр. нації. Українці зх. земель мали певну територію, мовні та культурні права, що обмежувало вплив держ. структур та меншин. Однак укр. громадяни під російської України знаходилися в російському ідеологічному середовищі. Це була одна з причин гальмування формування нац.. свідомості. Ідеологічні позиції рос. українства можна поділити на 3 напрями:
-- консервативно-монархічні(в основі – незмінність існуючого сусп.-політ. ладу, русифікаторська політика, збереження самодержавства).
-- соціалістичні(представлені рухом народництва та соцю демократією).
--ліберальні(провідники лібералізму вимагали від уряду введення у Росії політичних свобод).
Модернізаційні реформи в Рос. імп. стимул. піднесення сусп. руху. вони певною мірою демократизували сусп-во, розширили рамкки й урізноманітнили форми суспіль. активності.
Хлопомани – інтелігенція, яка прагнула зближення з народом (1850-60 р.р.) –Основоположники: Антонович, Рильський, Познанський, Михальчук, Житецький, Чубинський
Їх мета- турбота за народ. освіту. Вони не підносили питання про відокрем-ня У. від Рос.
Хвиля контрреформ 80-90 р.р. значно усклад. ситуацію
=> развернувся народний рух:
1) Народницький рух – інтелег-я підштовх. селян
2) Соціал-демократ. рух – в основі-марксизм- теорія клас. боротьби, віра у роль пролетаріату
3) Лібераль. рух- держава має бути демократ., побудув-ня економіки за законами віль ринку, віль. конкуренції.
4) Національний рух – члени Кирило-Мефод. братсва, які поверн. із заслання
Підтримуючи нац. відродження, активно почала діяти інтелігенція. Виникають громади у різних містах У
На Західноукр. землях виразниками суспільно-політичного руху в краї стали течії москвофілів (русофілів) і народовців (українофілів), які сформувалися ще наприкінці XVIII ст
Учнівські громади. Діячі: Франко, Пучнай, Терлицький
Вони- за єдність укр. земель, розв. єдиної мови.
Дія-ть:
- гуртки худож. самодіяль-ті
- концерти і творчі виставки
- друкарня у Львові
Москофіли – єд-ть укр. нар. з Рос. (Зубрицький, Купченко, Добрянський). Газети «Слово», «Галичина», «Лада»
Організ-я «Просвіта» - народовці
1868-в Галичині – Сушкевич, Коссак, Свєнціцький
Мета: поширити освіту, нац. свідомість
Діяль-ть:
- твори укр. письменників
- видав-во спіль. підруч.
- друк-ня наук. альманахів
- щоріч. «Наук. календар»
Літ. тов.-во ім. Т. Шевченка
Виник у 1873
Мета: те ж саме+розв. укр. мови та літ-ри
Грушевський, Франко ,Гнатюк ,Раковський
Діяль-ть:
- загальноукр. наук. центр
- видав-во праць укр. вчених
- розвиток укр. мови
Народна Рада
Виник у 1885.
Романчук – засн.
Мета: - розвиток народності, лібералізм, демократія, федералізм
За Автономію в межах Австро-Угорщини
Раликальний рух Галичини
Сер. 70х р.р. 19 ст.
Герлецький ,Франко
Засади соціал-му, захист соц. інтересів
Потім із наростанням сусп-політ проблематики в укр.. сусп. під владою цих держав зароджуються політичні партії.
Захід. У.: РУРП (рус-укр радикал), УСДП(соц.-дем), УНДП(нац.-дем)
Наддніпр У:РУП (револ), УНП(народ.), Укр. соц.-дем. «Спілка»
70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.
Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст., що була передвісником майбутніх реформ та модернізації, водночас сприяла пожвавленню національного руху. Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» (почав виходити з 1861 р. в Петербурзі), навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях у цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький.
Після поразки польського повстання 1863—1864 pp. у Російській імперії розпочався наступ реакції. Навіть поміркована культурницька діяльність українофілів цього періоду сприймалася як загроза самодержавству.
1863 р. - Валуєвський указ - заборонf видання українською мовою шкільних та релігійних видань (крім худ літ-ри); щоб не дати можливості укр рухові стати масовим, загальмувати його розвиток, звузити сферу впливу патріотично настроєної частини національної еліти. Після Валуєвського указу настає пауза у процесі національного відродження.
Лише на початку 70-х років громадівський рух знову активізується. У київській «Старій громаді» у цей час сконцентрувалися значні інтелектуальні сили — В. Антонович, М. Зібер, М. Драгоманов, О. Кистяківський, М. Старицький, П. Чубинський та ін.
Громадівці активно шукали модель майбутнього суспільного розвитку. У 1873 р. вони сформулювали свою політичну програму, в основі якої лежала вимога перетворення Росії на федерацію і надання широкої автономії Україні.
Відповіддю самодержавства на пожвавлення українського руху став Емський указ 1876 p. - заборона друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Це остаточно підривало основи легальної культурницької діяльності, на яку орієнтувалися громадівці. Незабаром провідні діячі київської громади виїжджають за кордон. У 1878—1882 pp. М. Драгоманов у журналі «Громада», який виходив у Швейцарії, намагався узагальнити погляди громадівців і викласти програму українського руху. В основі запропонованої ним альтернативи лежали:
— демократизм (парламентська влада, надання громадянам демократичних прав і свобод);
— федералізм (децентралізація, запровадження громадського самоврядування, розбудова держави знизу вгору, Україна — автономне утворення у складі федеративної Російської республіки);
— європеїзм (зв'язок країни із Західною Європою — джерело прогресивного розвитку);
— культурництво (визвольна боротьба має вестися винятково просвітницькими формами та методами);
— еволюційність (прагматичне висування поміркованих вимог, підштовхування знизу реформаційного процесу).
Отже, представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині XIX ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерно, що лейтмотивом програмних документів загальноросійських рухів була, як правило, боротьба за соціальне визволення. На противагу цьому український рух основний акцент робив головним чином на національне визволення.
Незважаючи на те, що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні малочисельність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв'язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів.
71. Розвиток культурно-освітнього і національно-політичного руху у західноукраїнських землях в др. пол. ХІХ - початку ХХ ст.
Національне відродження, що розпочалося в Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості українців у Галичині, яка перебувала в складі Австрійської імперії. Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут у Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів і єпископів П.Білянського, А.Ангеловича, М.Левицького та духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіяльні школи. Вони поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав 1.Франко (1856—1916 pp.) — видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, громадський і культурний діяч, І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т.Шевченка, на ниві духовної культури, зробив вагомий внесок у розвиток національної та соціальної свідомості українського народу. Його наукова, публіцистична та перекладацька діяльність висвітлювала широкі горизонти національно-культурного відродження українського народу. Творчий талант І.Франка як письменника виявився в низці його оповідань, повістей, де він реалістично відображав життя робітників і селян Галичини: "Ріпник", "На роботі", "Навернений грішник", "Boa constrictor", "Борислав сміється"; збірках: "Добрий заробок", "Маніпулянтка". Серед художніх творів чільне місце посідають повісті на історичну тематику: "Захар Беркут", "Основи суспільності", "Для домашнього вогнища", "Великий шум", "Перехресні стежки". У творі "Захар Беркут" письменник відобразив життя карпатської України XIII ст. у період монголо-татарської навали. Поряд з іменами Т.Шевченка та І.Франка називають М.Грушевського (1866—1934 pp.) — видатну постать української духовної культури. Він автор понад 2 тис. наукових праць у галузі вітчизняної історії та літературознавства, у тому числі 11-томної "Історії України-Руси" (1898—1936 pp.), 5-томної "Історії української літератури" (1923-і 1927 pp.). Велику популярність здобули також "Нарис історії українського народу" (1904 p.), "Ілюстрована історія України" (1911 р.), "Початки громадянства" (1921 p.) тощо. Понад 15 років М.Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, яке після реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук. Водночас із М.Грушевським плідно працювали А.Кримський, В.Грінченко, В.Гнатюк, I.Франко, М.Павлик, Ф.Вовк, Ф.Колеса.
72. Суспільно-політичні та національні питання в програмах українських та загальноросійських політичних партій.
Загострення в Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. класових суперечностей, вихід на політичну арену пролетаріату, піднесення селянської боротьби, активізація ліберального руху — все це сприяло консолідації суспільних сил та їх розмежуванню. На цій основі порівняно швидко й інтенсивно формувалися політичні партії, які відображали інтереси й ідеологію певних суспільних класів і соціальних верств. Першою оформилася партія пролетаріату — Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). Створення РСДРП було проголошено на І з'їзді соціал-демократичних організацій у Мінську в 1898 р. Після І з'їзду РСДРП «Союзи боротьби за визволення робітничого класу», в тому числі Київський і Катеринославський, стали комітетами РСДРП. Виникли комітети РСДРП, що об'єднували всі соціал-демократичні гуртки і групи в межах даного міста, і в Одесі (восени 1898 p.), Харкові (весною 1899 р.), Миколаєві (восени 1899 р.) та в інших містах. Велику роль у фактичному створенні революційної партії відіграла загальноросійська газета «Искра», яка почала виходити в 1900 р. в Лейпцигу. На сторінках «Искры» висвітлювалось життя трудящих України. II з'їзд РСДРП працював з 17 липня по 10 серпня 1903 р. спочатку в Брюсселі, а потім у Лондоні. II з'їзд РСДРП прийняв програму, розроблену редакцією «Искры». У програмі своїм найближчим політичним завданням РСДРП ставила повалення царського самодержавства і заміну його демократичною республікою, конституція якої забезпечувала б самодержавство народу, тобто зосередження всієї верховної влади в руках законодавчих зборів, що складені з представників народу і утворюють одну палату. Ставилися вимоги загального, рівного і прямого виборчого права, широкого місцевого самоврядування, недоторканості особи і житла, необмеженості свободи совісті, слова, друку, зборів, страйків і спілок, знищення станів і повної рівноправності громадян та ін. На II з'їзді відбувся розкол РСДРП на дві фракції: більшовиків і меншовиків. Причинами розколу були незгоди в організаційних питаннях. Наприкінці 1901 — на початку 1902 рр. у Росії внаслідок об'єднання різних народницьких гуртків і груп створилася партія соціалістів-революціонерів (есерів), яка вважала себе виразником інтересів трудового народу. У 1901—1905 рр. вона нелегально видавала газету «Революционная Россия» і журнал «Вестник русской революции». Керівниками есерів були В. Чернов, Н. Авксентьєв, Г. Гершуні, та ін. Есери ставили за мету повалення царського самодержавства, встановлення республіки, демократизації суспільного й державного ладу, соціалізації землі.
73. Політизація українського національного руху Наддніпрянської України наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Студентський рух. Братство тарасівців.
Студентський рух — студенти вимагали автономії університетів, брали участь у робітничих мітингах і демонстраціях.
«Братство тарасівців» (1892-1893)- засновники: Липа, Шелеман, Міхновський; також учасники: Грінченко, Коцюбинський, Вороний, Тимченко.
Мета: цілковита незалежність України.
Програма: - Самостійність та суверенність України, соборної та неподільної - Державу очолюватимуть гетьман і сейм - У державній власності: земл, велика промисловість, гуртова торгівля - Відокремлення від держави церкви, свобода віри - Загальна труд. повинність - загальна безоплатна освіта - створення нац. армії
Діяльність: - організація лекцій ,таємних зібрань, українських вистав, нелегальні бібліотеки - встановлення зв’язків з аналогічними гуртками у Полтаві, Одесі, Херсоні та ін.
У 1893-арешти тарасівців, припинило існування
Значення діяльності: - Перша самостійна українська політ. організація в Наддніпр. Україні - Уперше сформувалася політ. мета укр. Руху
74. Революція 1905-07 рр і Україна. Українські громади у І та ІІ російських думах.
Соціальна і національна напруженість у суспільстві вилилася в Росії в революцію 1905—1907 рр., яка почалася після розстрілу у Петербурзі 9 січня 1905 р. робітничої демонстрації. Революційні виступи в Україні набули масового характеру. Вже на початку революції, в січні-березні 1905 р., страйкувало 170 тис. робітників усіх губерній України. Влітку 1905 р. селянський рух охопив половину повітів. Почалися виступи в армії. У червні 1905 р. почалося повстання на броненосці «Потьомкін», яке очолили українці Григорій Вакуленчук (загинув на самому початку повстання) та Афанасій Матюшенко. Через два тижні плавання Чорним морем броненосець із закінченням запасу палива і води змушений був здатися у румунському порту Констанца. Восени 1905 р. на чорноморському флоті підняли повстання 12 кораблів, очолене лейтенантом Петром Шмідтом, що служив на крейсері «Очаків». Але воно було придушене урядовими силами. Самого Шмідта наступного року було страчено за вироком суду. У листопаді 1905 р. на збройну демонстрацію вийшли три саперні роти, очолені підпоручиком Борисом Жаданівським. Цей виступ також був придушений урядовими військами. У грудні 1905 р. під впливом більшовиків, анархістів та есерів у Донбасі, Харкові, Олександрівську відбулися збройні повстання робітників. Після їх придушення революція пішла на спад. Розмах революційних подій 1905 р. налякав царський уряд. 17 жовтня 1905 р. у розпал жовтневого загальноросійського політичного страйку, що паралізував економічне життя країни, вийшов царський маніфест, у якому проголошувалося перетворення Росії на конституційну монархію, дарування народові всіх демократичних прав і свобод, зобов'язання уряду скликати виборний представницький орган — Державну думу.
Вибори до першої Державної думи українські соціал-демократи, солідаризуючись з російськими, бойкотували. Українські демократи і радикали, навпаки, у виборах брали активну участь, але виступали не з своїми власними списками, а по списках російських кадетів. Всього у першу Думу, яка почала працювати у травні 1906 р., від України ввійшло 102 депутати, серед яких переважали селяни та представники міської інтелігенції. 45 депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду. Головою її був адвокат і громадський діяч з Чернігова Ілля Шраг (1847-1919). В основу програми цієї парламентської групи були покладені три найбільш гострі для українського суспільства проблеми: земельна, освітня і питання автономії. Громада почала видавати свій власний журнал «Украинский вестник», що мав служити трибуною для всієї Росії й тому друкувався російською мовою. Українська парламентська громада була найчисленнішою серед неросійських груп в Думі. Вона відігравала провідну роль у Союзі автономістів, який об'єднував парламентські групи неросійських народів. Так само, як і українці, вони стояли за перетворення Російської імперії у федеративну державу. Українські депутати підготували окрему декларацію у справі української автономії. Але обнародувати її з парламентської трибуни не встигли, бо за день до запланованого виступу цар розпустив Думу і видав наказ про вибори нової. У січні 1907 р. відбулися вибори до II Думи. Цього разу у виборчій кампанії брали участь всі політичні партії України. Понад половину усіх депутатів з України становили селяни. Знову почало діяти українське парламентське об'єднання. Воно називалось Трудовою громадою. Громада мала 47 членів, які домагалися автономії України, місцевого самоуправління, української мови в школі, суді й у церкві. У зв'язку з цим громада вимагала створення кафедр української мови, літератури й історії в університетах і в учительських семінаріях. У II Думі українські депутати ще гостріше ставили питання автономії. Вони вимагали, щоб Україна мала автономію у складі Російської імперії із своїм власним урядом. Громада видавала часопис «Рідна Справа - Думські вісті», що виходив два рази на тиждень. У «Рідній Справі» друкувалися промови членів Української трудової громади. II Дума виявилася ще радикальнішою, ніж перша, й тому протрималася також недовго, лише 103 дні. У червні 1907 р. її було розпущено.
75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.
Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Вони різнились за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині. Територія Західної України (сучасна територія Львівської. Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської та більша частина Чернівецької областей) входили до Австро-Угорщини. Економічно більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас був вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни. Так, у 1913 р. Донбас дав 70% вугілля, що видобувалось у Російській імперії. Уже в роки війни (1915-1916 pp.) заводи, розташовані на Україні, давали 96,7% прокату, 68% — сортового металу, 99% — двотаврових балок і швелерів, 53% - солі, 81% - олова, 90% - срібла, 75% - чавуну. Крім того, сільське господарство давало 16 млн. тонн товарного зерна. У той же час на українських землях в складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Єдині галузі, що розвивалися, були лісообробна, нафтодобувна, харчова. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або відправлятися на заробітки за океан. Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.