Націоналізм… хто ти, звірятко?
| Вид материала | Документы |
- Поняття політичної свідомості: націоналізм та національна ідея наталія Вільчинська, 71.11kb.
- Націоналізм І демократія, 88.62kb.
- У истоков пчеловодческой литературы, 130.33kb.
- Ернест Ґелнер, 3635.91kb.
- Націоналізм на сторожі традиції (замість передмови), 674.85kb.
- Український націоналізм, 786.86kb.
- Термінологічні проблеми Генеза: «примордіалісти» Модерністська альтернатива Національна, 610.41kb.
- Український націоналізм «Націоналізм» в українській інтелектуальній традиції Історична, 357.78kb.
- Тест «Хто є хто ?» 14 Тест «Релігії світу», 22.71kb.
- Обласна бібліотека для дітей ім. А. П. Гайдара Відділ у справах розвитку дитячих бібліотек, 135.91kb.
.ua/uk/main/article/article_id/7914.phtml
16.12.2010
Націоналізм… хто ти, звірятко?
Патріотизм – це любов до своєї вітчизни і готовність підкорити свої інтереси інтересам вітчизни. А що таке вітчизна? Зрозуміло, це знайомі з дитинства труби Запоріжжя, затишна природа Хортиці, лагідні хвилі Дніпра, хата бабусі і ще багато цікавого. А ще це заводська служба техніки безпеки, яка (як кажуть на заводах) «існує аби не забули що така буває». Бо складно захищати те що на виробництві нищать свідомо. А ще вітчизна – це мент з перегаром що хрипить тобі в електричці: «Документікі к осмотру». А ще вітчизна – це Банкова та обидва боки Грушевського з усіма тамтешніми тубільцями. Це Кабмін на чолі з Колюнею Кровосісем. Це уся владна команда імені проФФесора Чавуновича разом з їхніми запеклими шанувальниками (приблизно 15% населення країни). Все це, подобається мені чи ні – моя вітчизна. Подобається мені вона така? Категорично ні. Таку вітчизну я не те що не люблю – я її ненавиджу.
Тепер проведемо простий експеримент. А ну, панове патріоти! Ладні ви любити цю саму країну, але населену… китайцями, наприклад. Або таджиками. Як воно, любов бурлить? Отож бо. Варто визнати чесно, патріотизм в людях чомусь миттю випаровується при усвідомлені що вітчизна це ще Колян Пахло, Серьога Ти-Гибкий та Могильов-Кадилачний, або якщо з такої батьківщини прибрати тебе коханого разом з усіма твоїми родичами та людьми твоєї крові. Правда? Тобто любов твоя, шановний читачу направлена все ж таки не на певну систему влади і не на терен сам по собі без тебе. Любов твоя направлена на людей одної з тобою крові на цій землі. А коли так, вітаю тебе читачу. Ти – націоналіст.
Принципове відрізнення патріотизму від націоналізму полягає в тому що патріот любить державу з усіма її вадами та перевагами і ладен саме на таку на неї працювати. Націоналізм натомість вищою цінністю бачить не існуючу державу, а націю, як вищу форму організації людей. І в тому націоналізм має рацію. Якщо тверезо подивитися ми побачимо що вся світова історія створена націоналістами. Просто націоналізм в різні часи мав дещо різні форми. Наприклад Жанна Д’Арк закликаючи своїх земляків на війну, кликала їх битися не за Францію – за короля Карла. У ті часи формою самоідентифікації було визнання над собою певного монарха. Траплялося що національність визначала віра. Тривалий час чехи зберігали свою самобутність, активно опираючись германізації через у гуситські війни і гуситську єресь що й нині присутня у чеському католицизмі. Так само як англієць, шотландець та ірландець не могли стати однією нацією за визначенням, бо англієць для ірландця – єретик-пуританин, а ірландець для англійця – папіст-католик. В Україні цей розподіл проявився в часи Хмельниччини. Часто доводиться чути думку, мовляв не сунулися б козаки різати ляхів – жили б ми зараз у великій Польщі. То так, жили б. І були б поляками. Бо в ті часи національну самоідентифікацію визначала не мова і не самоназва. Її визначали дві речі – підданство і віра. Поляки відмовляли українцям і у власному суверені (нащадкові Рюрика або хоча б у гетьмані) і у власній вірі. Отже – вибору наші предки не мали. Вони мусили схрестити шаблі з ляхами і зруйнувати Річ Посполиту. Так само як згодом мусили скинути з себе російське підданство. Саме тому вони залишилися українцями, а не поляками, і не росіянами. Хотіли б ляхи чи москалі аби сталося якось інакше – треба було з нами якось інакше поводитися.
Націоналізм у звичному нам вигляді з’явився у часи Французької революції. Ідея що держава має служити інтересам нації яка в державі живе, а не монарху який нею керує, була украй зручна для нації що зрубала голову своєму королеві. Проте ідея виявилася живучою і зручною. Так чи інакше, але у 20-му сторіччі в Европі залишилося тільки два типи держав – монархічні та національні. Винятком що підтверджує правило лишається Швейцарія – країна що тривалий час була притулком для протестантів-кальвіністів. Їхній націоналізм ґрунтувався на релігії.
Подобається комусь це чи ні, але всі нинішні держави створені націоналістами. Націоналізм звичайно може бути ґрунтом для виникнення тероризму. Саме націоналізм керує діями басків або бійців Ірландської Республіканської армії. Проте вірно і протилежне твердження. Саме націоналізм стає найкращім ґрунтом для виникнення національно-визвольних рухів. Саме французькі націоналісти що не бажали терпіти присутність «бошей» на своїй землі (яким тоді вже присягнули і уряд Віши і збройні сили Франції), билися з німецькими нацистами під Лотарінгським хрестом у русі Французького спротиву. Саме сицилійські націоналісти забезпечили військам союзників практично блискавичне очищення Сицилії від італійських фашистів. Саме націоналізм породив польську Армію Крайову та чеський рух опору. «Він переконував нас що є гарячим прибічником влади, але насправді видно що він справжній солдат і переконаний націоналіст» - звітувало гестапо про допит більшості совецьких (!) генералів.
Варто згадати що саме націоналісти як ніхто опиралися більшовицькій диктатурі. У Громадянську війну найзапекліший опір більшовикам чинили націоналісти: поляки, латиші, естонці, литовці, фіни, казахи та українці. Дві останні нації залишилися в складі більшовицької імперії і були закатовані Голодомором. Після Другої Світової війни найбільший опір більшовикам чинили знову таки націоналісти України, країн Балтії та народів Кавказу. І певно тому за Брежнєва на Кавказі ледь не кожна родина мала власну машину, а Ригу, Вільнюс та Львів у совку називали «наше закордоння». Нездатна вчинити другий геноцид, більшовицька влада обрала підкупити населення ситим життям. Найбільш лиховісну форму такий підкуп набув нині у Росії стосовно чеченців.
Зрозуміло, націоналізм – ідеологія суцільно тоталітарна. Націоналізм – ідеологія для війни. Націоналізм – це та рушниця яка висить на стіні доти, доки її не знімуть через загрозу для життя господаря. Саме цьому нині націоналізм набуває популярності. Нація відчуває наближення загрози і починає розуміти що жарти скінчено. Далі – тільки жорстока боротьба. Нації не лишають вибору ставлячи її перед довічним питанням: або – або.
Те що робить нинішній уряд ставить питання вже не про ефективність чи неефективність їхньої політики, а про можливість існування нації українців взагалі. Чому? Та тому що з України впевнено і захоплено будують чергову «бананову республіку». Україна має небагато ресурсів здатних приносити їй величезні прибутки. Це – застаріли металургійні заводи, транзит нафти й газу, зв'язок, хімічна промисловість, вугільні родовища та експорт продуктів харчування. Всі ці галузі так чи інакше нині належать структурам панів Ахметова, Фірташа, Коломойського, Іванющенка, Пінчука, тощо. Нема нічого поганого в тому що ці підприємства знаходяться в приватних руках – зрештою великий бізнес тягне економіку усіх країн світу. Погано те, як використовуються українські багатства їхніми власниками. Кажучи просто – з України висмоктуються всі можливі кошти і виводяться за бугор, аби там підтримувати розкішне життя українських «крупних бізнесменів». Держава від тих багатств здобуває крихти. Але й ці крихти розкрадаються вже чиновниками, через підставні тендери. Аби заткнути діри в бюджеті уряд влазить у борги, беручі на заході нові й нові кредити, які знову таки розкрадаються тими самим засобами. Коштів треба все більше й більше. Саме тому влада вже вдалася до «економії». Податковий, житловий та інший кодекси переслідують насправді одну мету – кожна копієчка від «біомаси» має потрапляти до державної скарбниці, а там… Водночас «біомаса» мусить розслаблятися, отримувати задоволення і навіть не думати про опір. Саме для цього у податковому наприклад, було передбачено чимале розширення прав податкової. Саме тому у бюджеті на наступний рік суттєво збільшені розходи на міліцію і Генпрокуратуру.
Олігархи, урядовці, податківці та високопосадові силовики хочуть жити на заході ні в чому собі не відмовляючи. Пани українські хочуть бути не гіршими за панів західних. Через все усі інші українці мусять збіднішати ще сильніше. Аж до остаточних злиднів.
Яка доля спіткає місто якщо в ньому панують мародери? Тільки одна – бути розкраденим ущент і покинутим у вигляді згарища. Яка доля спіткає мешканцям такого міста? Чітко згідно Шевченка: «присплять лукаві і в огні її окраденую збудять». Нинішній уряд все більше заощаджує на освіті та медицині. Схід України, корінний регіон для чинної команди б’є всеукраїнські рекорди з поширення наркоманії і як наслідок – СНІДу. Культурна політика держави фактично зводиться до одного – українцям пропонують самим опікуватися своїми культурними потребами. Це дуже зручно. Культурними потребами «русскоязичних» опікується сусідня Росія, тож економія 100%-ва. При цьому податки з тих самих українців держава збирати не забуває.
А що далі? А далі, підприємства висмоктані до рівня металобрухту будуть продані іноземним власникам і нинішні мародерократи масово втечуть на Захід. НАТО, яким так лякає нас російський агітпроп прийде сюди саме. І дай боже, аби НАТО, а не турки-китайці. Населення цієї країни для них інтересу не представлятиме. Кому цікаве населення здатне тільки на низькопродуктивну роботу за технологіями позаминулого сторіччя?
Колоніалізм має свої закони.
Усі держави, що утворилися на теренах колишнього СССР об’єднувало одне й те саме – всі вони стали національними державами. Хтось із них пішов шляхом диктатури, і нині складно казати правильно то було чи ні. Можна довго сперечатися чи існувала б зараз незалежна Білорусь без диктатури Лукашенка? Чи існував би нині незалежний Казахстан в якому росіян на 1991 рік було стільки ж скільки й казахів (нині це успішно виправлено), якби не диктат Назарбаєва? Водночас Латвія, Литва та Естонія почали будувати демократію за европейським взірцем. І перше що вони зробили – провели люстрацію та встановили чіткі правила для отримання громадянства. Не знаєш національної мови – громадянства не отримаєш. Як наслідок – громадянства не здобули усі «рускоязичниє». Цікаво що б заспівали наші «націонал-ліберали» про партію, яка б пообіцяла провести в Україні подібний апартеїд?
Українці натомість клюнули на обіцянку побудувати «демократію», себто такий собі рай на землі, де гарно буде всім, і українцям, і росіянам, і татарам, і вірменам… Де (теоретично) нормально співіснуватимуть і запеклий комуніст, і щирий бандерівець, і прокурорський слідак і чиновник-здирник… Результат – як щоразу коли збираються будувати рай на землі.
Існує така мудрість якою явно користувалися в країнах Балтії, створюючи закон про громадянство. Коли справа стосується людей іншої нації чи іншого громадянства варто не забувати: «Хороший хлопець у першу чергу хороший для своїх». Україна – класична мононаціональна держава. В Україні згідно останнього перепису 78% населення складають українці. А в органах влади? Ми мали б чітку картину, якби в паспортах громадян Україна була відмічена національність. Проте навіть зараз, навіть поверхній аналіз дає вельми цікавий результат – на рівні керівництва виконавчої влади, українців – менше половини. У Верховній же раді українців – біля третини. У чиїх же інтересах діє чинна влада? В інтересах власного гаманця? Але хто їм сказав що цей гаманець маємо наповнювати ми з вами, може краще навпаки? Чи може… «хороший хлопець у першу чергу хороший для своїх»?
Що ж робити українцеві-націоналістові у цих умовах? По перше збагнути просту істину «політику вдруге віри нема». Політсили які вже були на владі і дискредитували себе мусять піти у небуття. Ми не маємо права довіряти знову силі, яка здобувши владу почне мародерствувати так само як влада нинішня тільки під іншими прапорами.
По-друге, треба замислитися. Рівень підтримки націоналістів у суспільстві – біля 5%. А мусить бути – 2/3 і не менше. Якщо націоналісти здобудуть владу маючи менший відсоток підтримки серед співгромадян – повториться президентство Ющенка. Згарище залишене чинною командою мародерів доведеться виправляти довго і не завжди популярними мірами. Якщо ці міри не підтримає суспільство – така спроба буде гіршою за бездіяльність. Треба говорити з людьми. Треба пояснювати. Треба достукуватися. Треба лікувати людей від хвороб «либералізма», «толерантності», і «компромісності», просто тому що мародерократи на ці поняття чхати хотіли. Вони це демонструють щодня своїми діями. А їхні симпатики в тому їх сліпо підтримують.
Це складно, жорстоко, але це потрібно. Коли тебе грабують – не час закликати грабіжника до благочинства. Його треба бити. Бити сильно й жорстко, аби не просто втік а ще й вдруге прийти злякався. Мусимо усвідомити – не буде в цій державі жити затишно нікому, якщо тут незатишно жити навіть нації що складає більшість. Тож майбутнє у України одне – побудова сильної національної держави. Держави українців.
Як ми дійшли до того що нами керують мародери? Як нам подолати саме підґрунтя «відкатної економіки»? Що робити якщо новий лідер знову перетвориться на мародера і спробує нас обдурити? Про це – у наступному матеріалі.
Слава Україні!
Дракон, durdom.in.ua