Соскін Олег Ігорович

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Соскін Олег Ігоревич, директор інституту трансформації суспільства з лекція, 9.81kb.
• Уважаемые отец Олег, Олег Александрович, Михаил Иванович, представители духовенства, 120.22kb.
• Гінько Дмитро Ігорович кт-361 диплом, 169.58kb.
• Виконав: Дроздовський Дмитро Ігорович, 129.41kb.
• Олег Анатольевич Усов подпись Контактное лицо: Усов Олег Анатольевич, конкурс, 1883.42kb.
• Приднестровской Молдавской Республики. Авторы, исследовав широкую нормативно-правовую, 2110.66kb.
• О. В. Михайлов Михайлов Олег Васильевич, 170.11kb.
• Ніколаюк С.І., Никифорчук Д. Й., Матвійчук В. В. та ін. Протидія фальшивомонетництву:, 79.15kb.
• Подвинцев Олег Борисович учебно-методический комплекс, 402.73kb.
• Extreme Transaction Processing Олег Оленин, Intersystems Всвоем доклад, 85.69kb.

Соскін Олег Ігорович

директор Інституту трансформації суспільства,

професор, завідувач кафедри міжнародної економіки

та підприємництва Національної академії управління


Енергетична безпека України


Після набуття Україною суверенітету в 1991 році одним із головних завдань незалежної держави, яке потребувало вирішення, стало створення незалежної системи енергопостачання.


Система енергопостачання складається з наступних елементів.


По-перше, нафтова складова, тобто наявність нафтопереробних заводів, нафтогонів та нафтотерміналів, оптових баз зі зберігання нафтопродуктів, роздрібної мережі реалізації нафтопродуктів. В Україні діє 6 нафтопереробних заводів в таких містах, як Дрогобич, Кременчук, Лисичанськ, Надвірна, Одеса, Херсон.





Джерело: ov.ua/fuel/control/uk/publish/article?art_id=83217&cat_id=35081


За даними Міністерства палива та енергетики України протягом 2006 року обсяг переробки нафти та газового конденсату склав 14 226,1 тис. тонн, зменшившись порівняно з 2005 роком на 4 057,9 тис. тонн, або на 22,2 %.


Виробництво бензинів за 12 місяців 2006 року зменшилось порівняно з 2005 роком на 694,4 тис. тонн (або на 15,0 %); дизельного пального – на 1 054,4 тис. тонн (або на 20,0 %) менше; мазуту - на 2 162,3 тис. тонн (або на 37,7 %) менше.


Рівень завантаження загальних виробничих потужностей з первинної переробки нафти за 12 місяців 2006 року становив 33,0 % (у 2005 році – 34,0 %).

Загальні простої за 12 місяців 2006 року склали 957 діб, в т.ч.: ВАТ “Херсоннафтопереробка” – 365 доби, ВАТ “Лукойл - Одеський НПЗ” – 365 доби, ВАТ “НПК Галичина” – 112 доби, ВАТ “ЛиНОС” – 71 діб, АТ „Нафтохімік Прикарпаття” – 44 доби.


За радянських часів потужність заводів складала до 56 млн. тонн (зараз трохи менше 50 млн. тонн). Всі заводи були пристосовані для переробки російської нафти марки „URALS”. Після набуття незалежності Україні не вдалось сформувати ефективну систему нафтового постачання, нині наша країна на 90% залежить від Росії. Українська держава має розвинуту систему нафтогонів. Через територію України проходить транс’європейський нафтогін „Дружба”. За часів незалежності було побудовано потужний нафтогін з нафтовим терміналом в Южному — Одеса-Броди. На відміну від існуючих, цей нафтогін планувався під поставку каспійської нафти через нафтотермінал у Супсі (Грузія) та нафти країн Перської затоки через турецький термінал у порту Джейхан. Україна одночасно є як споживачем, так і транзитером російської та казахської нафти через свою територію до інших країн. У нас є кілька нафтотерміналів, у тому числі потужна нафтогавань з нафтотерміналом в Одесі, а також нафтотермінал у Феодосії. Всі українські нафтотермінали розташовані на Чорноморському узбережжі. Нафтові заводи України були приватизовані. Одеський та Лисичанський нафтові заводи належать російським компаніям: Одеський нафтовий завод — „Лукойлу”, Лисичанський нафтовий завод — „ТНК”. Окрім того, частки російського капіталу є у всіх інших нафтопереробних заводах нашої держави. Фактично Україна не контролює свої нафтопереробні підприємства і постачальну систему нафтопродуктів. Більша частина оптових баз і системи роздрібної торгівлі належить російським компаніям, в першу чергу „Лукойл” і „ТНК”. Україна вже давно могла б отримувати нафту з каспійських та інших світових родовищ, якби в період 2000-2004 р.р. у нашій державі не відбулась зрада національних інтересів і передача всього комплексу нафтопереробної промисловості України російським транснаціональним компаніям і захоплення ними українського ринку нафтопродуктів. Головна провина за це лежить на


тодішньому Президенті України Л.Кучмі. Саме він і його режим бандократії створили умови для передачі нафтопереробної галузі України в руки російського транснаціонального капіталу. Таким чином, Україна віддала одну складову своєї енергетичної безпеки в руки іноземної держави. Це не відповідає принципам національної безпеки.


Щоб запрацювала Балто-Чорноморсько-Каспійська система постачання нафти, необхідно домовитися з Казахстаном та Азербайджаном щодо видобутку нафти на їх родовищах і постачання цієї нафти до терміналу в Південному з подальшим її транспортуванням по нафтогону Одеса—Броди. До цього процесу доречно залучити світові нафтовидобувні та нафтопереробні корпорації, і передусім американські. Важливим у цьому процесі є створення необхідних потужностей для переробки легкої нафти. Велику роль у постачанні нафти повинен відіграти Ірак. Зусилля в цьому напрямі необхідно здійснювати системно. Для України дуже важливо, щоб система Одеса—Броди працювала так, як планувалося, коли її створили.


По-друге, газова складова. В Україні розгалужена газотранспортна система з газоперекачувальними станціями, яка дозволяє прокачувати через територію нашої країни майже 130 млрд. куб. м газу. Окрім того, наша держава має 13 газосховищ загальним обсягом в 33 млрд. куб. м газу, який може зберігатися на заході держави. В середньому в країні видобувається від 23 до 25 млрд. куб. м газу щороку. Однак, Україна декларує, що споживає до 75 млрд. куб. м газу. Це суперечливе питання, оскільки на сьогоднішній день відсутні системи лічильників на західно-східних і північно-південних кордонах держави, а також на розподільчих мережах всередині України.


80% газу, який західноєвропейські компанії купують у Росії, йде транзитом через українську територію, окрім того, ще 20% припадає на Білорусь. Отже, Україна і Білорусь схожі за профілем системи енергетичної безпеки, оскільки є ключовими транзитерами російської нафти і газу через свої території до Європи. Це повинно об’єднувати дві дружні країни. Оскільки Україна є європейською державою, мета якої інтеграція до Північноатлантичного альянсу і Європейського Союзу, то ми повинні побудувати систему енергопостачання та створити систему енергетичної безпеки на європейських засадах. Україні потрібно урізноманітнити джерела постачання нафти й газу. Нам потрібно взаємодіяти з Білоруссю, оскільки ці дві країни є монопольними транзитерами російського газу і нафти.


Україна та Білорусь спільно з Польщею мають створити транзитний нафтогазовий консорціум, що дозволить вирішити питання постачання енергоносіїв до України та Білорусі та їх транзит у європейські країни.


Що стосується постачання газу з Росії, то необхідно підписати прямі контракти з концерном „Рургаз” та іншими європейським компаніями на транзит купленого ними у Росії газу. Ціна за транзит 1000 кубометрів на 100 км повинна становити 4-5 євро. Це радикальним чином змінить енергетичну ситуацію на території Європи. До того ж з’являться фінансові можливості для модернізації української системи транспортування газу за рахунок отриманих від транзиту коштів. Тоді втратить сенс впровадження штучних політичних проектів із транспортування газу з Росії до Німеччини по дну Балтійського моря.


Гарантією енергетичної безпеки країни повинно стати введення нових джерел енергопостачання, перш за все біопального. Україна має всі можливості для вироблення біопального, в першу чергу вирощування такої технічної культури, як рапс, а також використання відходів від збору зернових, кукурудзи і цукрового буряка, які можуть слугувати сировиною на теплоелектростанціях. Окрім того, існують значні можливості для побудови та застосування невеликих, локальних гідроелектростанцій, вітрових електростанцій і сонячних батарей. В цій сфері наші країни також можуть плідно співпрацювати. Перспективним видом діяльності між Україною, Польщею і Білоруссю є вироблення електроенергії на атомних електростанціях. Зокрема, доцільно було б побудувати один із атомних реакторів на Ровенській АЕС, який працював би на забезпечення Білорусі і Польщі електроенергією.


Висновок:

Україна, Польща і Білорусь мають розробити спільну модель енергетичної безпеки, до якої залучити інші країни Вишеградської четвірки та країни Балтії. Це дасть можливість зробити систему енергетичної безпеки високоефективною та прибутковою, а також вирішити питання урізноманітнення джерел енергозабезпечення країн.