Страждання інформатизації в Україні

Вид материала

Документы

Содержание Низький базовий рівень використання ІКТ Тривала економічна криза Відсутність попиту на ІКТ-послуги Чим більше виділятиметься ресурсів — тим скоріше впроваджуватимуться ІКТ База незалежної України для розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, успадкована від СРСР, була досить солідною. Додамо – на це вказують наступні очевидні негативи у результатах ІКТ-впровадження. Центральні органи виконавчої влади Вкрай низький рівень інформатизації секторів, які формують стратегічний фундамент нашого майбутнього Низька ефективність використання бюджетних коштів є логічним результатом поганої організації впровадження ІКТ. Майже нема реалізованих хоч би на папері типових проектів Обговорення. Треба створювати систему управління впровадженням ІКТ (інформатизацією), як однім великим проектом. Встановлення ресурсних джерел 2. Впровадження ІКТ – загальнодержавний проект. Це не функція якогось міністерства. Ресурсозберігаючу складову. Підвищення якості контролю за підготовкою урядових рішень Покращання блокування корупційних зазіхань 3. Історія питання, або як інформатизація стала Попелюшкою? Спочатку – нуль уваги. Однак, незабаром інформатизацію (ІКТ-інституалізацію) опустили. На щастя недбалість держави не зупинила створення державних корпоративних ІКТ-систем. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Програма інформатизації Здолбунівського району на 2011-2013 роки, 119.48kb.
• Тц інтернет Сервіс, 53.46kb.
• Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні, 162.56kb.
• Концепція розвитку дистанційної освіти в україні, 162kb.
• Програми та проекти, спрямовані на розвиток інфраструктури інформатизації 35 Національна, 1558.38kb.
• Ю. О. Системні особливості освітнього середовища як об’єкту інформатизації // Післядиплом, 116.42kb.
• Програма інформатизації Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №73 на 2005-2010, 180.19kb.
• Указу Президента України "Про Національну програму інформатизації України", закон, 57.29kb.
• В. Г. Кремень 20 грудня 2000р, 631.79kb.
• В. Г. Кремень 20 грудня 2000р, 199.75kb.

страждання інформатизації в Україні.

Проблема.

І знов пасемо задніх ми. На цей час у інформаційно-комунікаційних технологіях (інформатизації).

Світ демонструє епохальні перетворення на ґрунті впровадження ІКТ. В кінці ХХ-го століття науково-технічний прогрес подарував світові до того часу незнане по епохальності знаряддя розбудови буття: інформаційно – комунікаційні технології (ІКТ). Їх бурхливий розвиток протягом останніх років мав вельми потужний та всеосяжний вплив на усталені людські стосунки, закладаючи основу докорінної, ніколи ще не баченої, трансформації всього світового суспільства. Для громадянина України - нової незалежної держави - найбільш важливими результатами цих змін є наступні¹.

1. Карколомне зростання швидкості обміну інформацією відкрило неосяжні можливості для освіти, для швидкого впровадження новацій у всіх сферах людської активності та розвитку конкуренції відкриваючи тим самим нові обрії в удосконаленні продуктивних сил та виробничих відносин, тобто, у економічному та соціальному зростанні. Це базова (!) зміна.
   
2. Виникла нова глобальна (наднаціональна!) індустрія ІКТ (інформатизації), яка створила десятки мільйонів нових робочих місць², тобто, нову сферу економічного зростання та підвищення зайнятості (соціальне питання).
   
3. Досить значна кількість промислово слабко³ розвинутих країн активно використовуючи ІКТ поліпшили стан справ в економіці та соціальній сфері та сформували нові перспективи свого зростання. Не тільки економічного, а і гуманітарного.
   
4. Реальністю став інтерактивний - двохсторонній режим спілкування урядів та громадян. Це заклало базис для відродження класичної демократії - для розбудови по-справжньому прямої демократії. Вкрай важливо для молодої посттоталітарної держави – України.
   
5. Широким розповсюдженням ІКТ реалізується фундаментальна інформаційна умова повноцінної демократії – забезпечення права громадян на вільний пошук, отримання, передачу, виробництво та розповсюдження інформації. Підкреслюємо ще раз - вкрай важливо для молодої посттоталітарної держави – України.
   

Україна (навпаки) демонструє недбале ставлення влади до ІКТ. Здавалося б нова незалежна демократична держава, яка знаходячись у важкому трансформаційному стані, проголосила курс на інтеграцію в Європу⁴ мала б повною мірою використати розвиток ІКТ для поліпшення справ в економіці та підвищення ефективності державотворчих процесів. На жаль, цього поки що не сталося. Наша держава відстає від інших країн у розбудові цієї стратегічно важливої сфери людської активності⁵. Не згадуючи розвинуті країни зауважимо – розрив (цифровий розрив) між нами та багатьма країнами третього світу (Філіппіни, Таїланд, Індія та інші) не зменшується – він зростає! Чому ми ж знову плентаємося у хвості змін:

1. чи слабка база,
   
2. чи геть нема ресурсів,
   
3. чи не потрібно це нам
   
4. або не вистачає фаху у державної влади налагодити цей процес?
   

Демонструючи зразково райвиконкомівський базисно-ресурсний вишкіл часто-густо наше відставання пояснюють такими причинами:

1. Низький базовий рівень використання ІКТ, котрий Україна отримала у спадок від СРСР. У якості прикладу згадуються телекомунікації: за часів більшовиків мали і поки що маємо низький рівень телефонізації, погані канали зв’язку – які тут інформаційно-комунікаційні технології?
   
2. Тривала економічна криза в умовах котрої цілком природними, нібито, виглядають суворі обмеження обсягів ресурсів, які виділяються на ІКТ протягом років незалежності. У мільйонів українців не вистачає грошенят на хліб – які тут вкладення у Інтернет чи комп’ютери?
   
3. Відсутність попиту на ІКТ-послуги. Нащо вкладати гроші, припустимо, у надання державних послуг Інтернетом, якщо нема на це попиту?
   

Такі пояснення формують і відповідні пропозиції щодо прискорення розвитку ІКТ: Чим більше виділятиметься ресурсів — тим скоріше впроваджуватимуться ІКТ у нашій державі. А більше ресурсів можна буде виділяти коли справи у економіці будуть значно ліпшими. Отже – чекаймо розквіту неньки і тоді візьмемося за ці ІКТ!

Цей, оманливий своєю простотою, підхід не дає справжньої уяви про стан справ з інформатизацією. Тому він є і просто неправдивим, і непродуктивним. Наше твердження спирається на такі очевидні спостереження.

1. База незалежної України для розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, успадкована від СРСР, була досить солідною. Багато країн⁶ розпочинали впровадження ІКТ з незрівнянно нижчих рівнів у накопиченні відповідних наукових знань та підготовці кадрів, у розвитку комп’ютерних та телекомунікаційних виробництв, у впровадженні різних математичних моделей та обчислювальної техніки в управління складними технічними та економічними системами. Зовсім непоганий загальноосвітній базис⁷ - взагалі унікально вигідне для піднесення України питання. Однак, ці країни вже тривалий час попереду України. І, підкреслюємо, ми відстаєм все більше і більше. Отже, справа не в низькому базовому рівні використання ІКТ в України.
   
2. Криза кризою, але насправді на розвиток ІКТ в України витрачаються не такі вже і малі гроші.
   

1. Кількість персональних комп’ютерів. В країні (оціночно⁸) експлуатується понад 1,2 млн. комп’ютерів. Отже, тільки на закупівлю цих комп’ютерів за рахунок всіх джерел було витрачено протягом останніх років майже 1 млрд. дол. США — більше 5 млрд. грн. за поточним обмінним курсом⁹. Тільки в органах державної влади експлуатується близько 100 тис. комп’ютерів. Тобто, на їх придбання було витрачено не менше 70 млн. дол. США, або більше 300 млн. грн¹⁰.
   
2. Надзвичайно високими темпами розвивається інфраструктура телекомунікацій та зростають обсяги наданих телекомунікаційних послуг та Інтернет-послуг, а це, зрештою, також вкладення у розвиток ІКТ.
   
   3. Напевно, сьогодні попит на ІКТ не є достатньо потужнім і яскраво очевидним¹¹. Напевно, він не привертає значної уваги грошовитих інвесторів. Але... давайте згадаймо відомий феномен: Вдало організована пропозиція формує попит. Навіть, новітня історія людства має немало прикладів коли пропозиція якогось нового виробу чи послуги передувала появі попиту. І попит на цю новинку формувався вже після ознайомлення споживачів з нею. Огляд пропонованих сьогодні ІКТ-послуг показує – вони не мають широкого споживача, вони задовольняють дуже невеликий сегмент загальних потреб громадян. Там де не встигають класичні ринкові сили розвиткові ринків має сприяти державна політика. Отже, державна влада мала б зайнятися цілеспрямованим розвитком пропозиції ІКТ-послуг. Тобто, і це твердження (щодо непотрібності нам ІКТ-послуг) не є вагомим аргументом.
      

У якості резюме: З огляду на вищенаведене (1...3) кепський стан справ з впровадженням ІКТ в нашій державі не може пояснюватися низькою базою, малими ресурсами або інертністю ринку ІКТ-послуг. Він може пояснюватися тільки одним – недбалим ставленням держави до цієї стратегічно визначальної сфери людської активності.

Додамо – на це вказують наступні очевидні негативи у результатах ІКТ-впровадження.

1. Нема системотехнічної єдності впроваджуваних у владі компонентів ІКТ¹². Результат - перевитрати обмежених ресурсів. Спостерігається (1) багаторазове дублювання робіт. Крім того, важко собі уявити, з якими явищами ми можемо зіткнутися, коли всі комп’ютери державних органів влади будуть об’єднані у єдину мережу і які (2) додаткові кошти будуть змушені витрачати органи влади для забезпечення єдності системи. Впровадження ІКТ розвивається на довільній основі. Держава не приділяє цьому належної уваги.
   
2. Інформатизація йде досить хаотично. В багатьох ключових та стратегічно важливих сферах державної діяльності вона знаходиться ледь-ледь не в зародковому стані.
   
   1. Центральні органи виконавчої влади, які користуються десятками тисяч комп’ютерів і які через прийняття урядових рішень формують ефективність використання ресурсів у національному масштабі, не мають навіть єдиного електронного документообігу. Навіть на вищих щаблях влади інформаційна взаємодія базується на допотопних паперових технологіях. Йдеться про Адміністрацію Президента та Секретаріат Кабінету Міністрів України. І в той же час виділені на інформатизацію кошти часто витрачаються на розробку концептуальних документів, які не матимуть практичного застосування в силу їх тривіальності та відірваності від життя. Аналіз показує — впровадження сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій взаємодії вищих щаблів влади потребуватиме в кілька разів менших витрат, ніж на розробку цих тривіальних документів.
      
   2. Укріплюється системно не оцінена відомча неузгодженість впровадження ІКТ (інформатизації). В Україні впровадження інформаційних технологій та комп’ютерних мереж (інформатизація) відбувається переважно шляхом створення відомчих проектів. Загальнодержавне управління інформатизацією носить головним чином ритуальний характер¹³.
      
   3. Все це призводить до розпорошеності державних витрат на інформатизацію. Левова частка витрат на впровадження ІКТ фінансується у відриві від Нацпрограми інформатизації - вона розтягнута по відомчих квартирах.
      
   4. Вкрай низький рівень інформатизації секторів, які формують стратегічний фундамент нашого майбутнього: освіти¹⁴, охорони здоров’я, надання соціальних послуг та інших.
      
   5. У держави нема планів доведення Інтернету до бідних верств населення – а це левова частка українських громадян.
      
3. Цілком природній наслідок хаотичності інформатизації - це низька ефективність використання комп’ютерів та ІКТ у цілому. Більша частка комп’ютерів в органах влади (та і в приватному секторі) використовується головним чином у якості потужних друкарських машинок. Аналітичні та комунікативні можливості більшості комп’ютерів використовуються в основному для підготовки відносно простих документів та ведення відносно простих баз даних.
   

4. Низька ефективність використання бюджетних коштів є логічним результатом поганої організації впровадження ІКТ.
   
   1. Виділені через Нацпрограми інформатизації кошти значною мірою використовуються на розробку різних документів концептуального плану. На це витрачаються відносно немалі гроші. Доцільність їх розробки та таких витрат є сумнівною.
      
   2. Інформатизація України планується без урахування реальних фінансових можливостей держави. Кожного року реалізовується такий алгоритм:
      
      • проект Нацпрограми формується з обсягом витрат більше ніж на сотню млн. грн., а далі...
        
      • Мінфін враховує суму у десятки разів меншу, а потім...
        
      • Науково-технічна рада переглядає свій ж проект під число Мінфіну намагаючись врахувати інтереси всіх милих серцю людей. І що насамкінець?
        
      • Результат – дрібна тематика у Нацпрограмі. Системний ефект цієї, так би мовити, “Національної” програми – символічний.
        
   3. Саме тому у цілому Національна програма інформатизація є головним чином еклектичним набором корисних та сумнівно корисних проектів. Саме тому із самого початку національні витрати на інформатизацію не можуть бути достатньо ефективними.
      
   4. Майже нема реалізованих хоч би на папері типових проектів, впровадження котрих дозволило б суттєво знизити інтегральні витрати на інформатизацію.
      
5. Останнє за порядком, але майже першочергове за значенням. За умов відсутності цілеспрямованого державного управління законодавча база інформатизації є слабко розвинутою — це гальмує використання накопиченого потенціалу. Більш докладно:
   
   1. Стратегічні документи урядової політики¹⁵ та корінні закони у кращому випадку знаходяться тільки у стадії розробки¹⁶ або обговорення у комітетах Верховної Ради, хоча їх підготовка не потребувала значних витрат ресурсів. Не враховувалося, що законодавче встановлення єдиних раціональних правил роботи само по собі є потужним засобом активізації накопиченого потенціалу та, зрозуміло, більш ефективного використання ресурсів¹⁷.
      
   2. Варто зауважити, що разючі успіхи окремих країн¹⁸ у впроваджені ІКТ головним чином обумовлюються вдалим законодавством щодо розвитку цієї сфери. У порівнянні з іншими новими незалежними державами накопичений в Україні потенціал у розробці та застосуванні інформаційних технологій та комп’ютерних мереж створює виключно сприятливі базові умови для досягнення феноменально високих темпів¹⁹ інформатизації. Але його використанню влада не приділяє мінімальної законотворчої уваги.
      
   3. Варто також не забувати, що законодавча база використання ІКТ – про електронний підпис та електронну комерцію - не може бути не погоджена з відповідними вимогами ЕС. Інакше нам нема чого робити в електронній Європі.
      

Обговорення.

Треба створювати систему управління впровадженням ІКТ (інформатизацією), як однім великим проектом.

1. Ази приборкання проблем – чому ми ними нехтуємо?

Впровадження в життя будь-якої новації передбачає вирішення наступних питань:

А. Інституалізації – яка установа, або система установ і яким чином відповідає за впровадження новації. Хто і яким чином формулює цілі та встановлює завдання, організує прямий та зворотній зв’язок, виробляє управлінські впливи по відхиленнях і таке інше. Хто і яким чином, коротше кажучи, керує впровадженням новації;

Б. Інструменталізації – які політичні інструменти надаються у розпорядження визначеної інституціональної структури (програма, план, податки і збори, тарифне та нетарифне регулювання і таке інше);

В. Встановлення ресурсних джерел – які ресурси і яким чином виділяються для впровадження новації.

Для вирішення питання інституалізації надзвичайно важливим є клас новації: функціональна чи між функціональна. Якщо проблема є повністю функціональною, то функціональні міністерства та відомства мають повністю забезпечувати її вирішення. Наприклад, модернізація адміністрування якого-небудь податку є головним чином завданням Мінфіну та Державної податкової адміністрації. І тому нема необхідності створювати нову інституціональну структуру.

Інша справа, коли новація є проектом між функціонального змісту, коли новація виходить за межі будь-якого з існуючих міністерств. Тоді конче необхідною є створення спеціалізованої інституціональної структури (системи), зорієнтованої виключно на впровадження цієї новації. Україна має дуже вдали приклади створення та експлуатації таких спеціалізованих інституціональних структур (систем). Адже ракети Південмашу, танки заводу Малишева, Антоновські літаки створювалися під проводом спеціальних інституцій - апаратів генеральних конструкторів.

2. Впровадження ІКТ – загальнодержавний проект. Це не функція якогось міністерства.

Принципово важливо - впровадження ІКТ (інформатизація) має чітко виражений державотворчий зміст. Тим самим ця проблема набуває безспірного між функціонального, тобто, між міністерського значення. Тим самим обумовлюється необхідність створення спеціальної інституційної структури відповідної за їх впровадження в життя. Зробимо необхідні пояснення.

Вище ми відмітили, що впровадження ІКТ:

(і) дозволяє на ділі організовувати інтерактивний – двохсторонній - режим спілкування урядів та громадян, що само по собі закладає базис для розбудови по-справжньому прямої демократії. До того ж

(іі) реалізується фундаментальна інформаційна умова повноцінної демократії – забезпечення права громадян на вільний пошук, отримання, передачу, виробництво та розповсюдження інформації.

Тобто, тільки ці дві складових дозволяють значно ефективніше організувати процес творення сучасної демократичної державної влади. Адже суспільство отримує технологічну (а не декларативну!) можливість розвивати державну владу на ґрунті консолідації влади та громадян навкруги цілей розвитку держави. Зрозуміло, що така більш ефективна організація державотворення не може бути функціональним обов’язком одного чи двох міністрів. Це справа всього комплексу державних установ – справа підвищення інституційної спроможності влади у цілому.

Додамо, що для укріплення інституційної спроможності влади, поліпшення її здатності до ефективних соціальних трансформацій на основі впровадження ІКТ вкрай доцільно використовувати (не розумно не використовувати!) і наступні потенціальні можливості:

1. Ресурсозберігаючу складову. Впровадження ІКТ в процеси підготовки та прийняття урядових рішень (інформатизація роботи вищих поверхів влади) сама по собі створює умови підвищення ефективності використання наявних обмежених ресурсів. Адже ефективне урядове рішення само по собі є потужним засобом кращого використання наявних ресурсів²⁰.
   
2. Підвищення якості контролю за підготовкою урядових рішень. Впровадження електронного документообігу дозволяє перейти до нових, інтерактивних, процедур взаємодії органів влади. Високоякісний (практично, щосекундний) електронний моніторинг за відпрацюванням, наприклад, проголосованих Верховною Радою законів та термінових доручень Президента та Прем’єр-міністра України дозволяє забезпечити щільний, незвичний для “паперових” форм документообігу, контроль за підготовкою важливих урядових документів. Ефект від впровадження такого проекту важко порахувати, але він буде значним.
   
3. Покращання блокування корупційних зазіхань – комп’ютер пам’ятає все!
   

Зрозуміло, що мобілізацію цього потенціалу можна здійснити лише за межами повноважень тих, чи інших окремих міністерств. Це ще раз підтверджує – проблема впровадження ІКТ у цілому є державною (між міністерською) проблемою, що вимагає створення спеціальної інституції.

3. Історія питання, або як інформатизація стала Попелюшкою?

Родовою вадою впровадження ІКТ в Україні є відсутність чітко вибудованої інституційної структури - влада недооцінює державотворчий зміст впровадження ІКТ в Україні (та не звертає уваги на його між функціональність) . Саме це закладає основи непристойно низьких результатів у цій (повторюємося) стратегічно важливій сфері діяльності наших громадян. Детальніше це виглядає так.

• Спочатку – нуль уваги. Зазначимо, що в перші роки незалежності наша державна влада взагалі не приділяла помітної уваги виробленню і реалізації цілісної політики у впровадженні ІКТ. Досить дивно для держави з потужною кібернетичною школою та з десятками сучасних виробництв різних елементів ІКТ. Можливо, не та країна, або невчасно дістала незалежність?
  
• Із запізненням, але все ж збулася ІКТ-інституалізація. Лише 1995 року було створено Національне агентство з питань інформатизації підпорядковане Президентові України. Були встановлені основні завдання Національного агентства: формування та реалізація державної політики інформатизації, стратегії розвитку інформатизації усіх сфер суспільного життя; координація діяльності центральних органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій щодо виконання державних інформатизаційних програм і проектів; розроблення проектів нормативних актів з питань інформатизації; організація міжнародного співробітництва, участь у підготовці міжнародних договорів України з цих питань. Підкреслимо принципово важливий момент - підпорядкування Національного агентства Президентові України відповідало високому змісту впровадження ІКТ. Це було, безумовно, дуже вдале рішення.
  

Відзначимо, що на той час, навіть не всі добре розвинуті країни демонстрували такий далекоглядний підхід. Ними спеціальні інституційні рішення були прийняті пізніше, але вони пішли далі – аж до призначення відповідальних за проект “Електронний уряд”. Зокрема, у Великої Британії введено спеціальну посаду Електронного уповноваженого (підпорядковану Прем’єр-міністру, який у Великій Британії має дуже потужні повноваження!). В Канаді у міністерствах та агенціях введено посади Головних інформаційних керівників (офіцерів), а загальну координацію здійснює Президент Казначейства²¹. По різному це питання вирішено в інших країнах. Однак, всі рішення об’єднує одне – це керівники проектів, а не функціональні керівники. Керівники проектів, які керують спеціальними програмними структурами.

• Однак, незабаром інформатизацію (ІКТ-інституалізацію) опустили. На жаль, незабаром Національне агентство з питань інформатизації втратило свою підпорядкованість Президентові України. Після деяких пертурбацій ця структура і фахівці були передані Держкомзв’язку України, який до своєї назви отримав розширення “та інформатизації”. Вся проблема опустилася з найвищого рівня управління державою на рівень одного з заступників державного комітету - мінімум на три сходинки вниз! Цілком природно, що тим самим, вся гама державотворчих аспектів впровадження ІКТ просто відійшла на задній план. А на перший план вийшли питання розвитку телекомунікацій – другорядні питання.
  

• На щастя недбалість держави не зупинила створення державних корпоративних ІКТ-систем. Поки можновладці піднімали-опускали ІКТ-інституалізацію ряд найбільш прогресивних українських інституцій розгорнув створення власних корпоративних мереж. Йдеться про Нацбанк, ДПА, Державну митну службу, Пенсійний фонд, казначейство. Розвиваються і муніципальні комп’ютерні мережі.

• Але прохолодне ставлення влади до ІКТ все ж таки визначило кволість результатів. Нинішній етап впровадження ІКТ (інформатизація) розпочався 1998 року прийняттям системи відповідних законів та підзаконних актів. Була:

1. Сформована державна політика,

2. Визначені політичні механізми реалізації,

3. Формально (!) проблема впровадження ІКТ (інформатизації) була піднята на національний рівень шляхом прийняття Національної програми інформатизації,

4. Стартувало виконання Нацпрограми інформатизації – головного політичного інструменту для впровадження ІКТ.

Оцінка зробленого. Для 1998 року це були непогані результати у контексті забезпечення необхідної юридичної та публічної (!) легалізації проблеми впровадження ІКТ. Однак, (і) втрата рівня державної уваги плюс (іі) відсутність чітко вибудованої інституціональної структури зрештою сформували три радикальних недоліків у (і) формуванні та (іі) впровадженні Нацпрограми:

Недолік №1. Було визначено порядок формування Нацпрограми за пропозиціями органів державної влади, тобто, “знизу-вгору”. За таких умов не можна забезпечити опрацювання послідовне впровадження найбільш важливих для суспільства проектів хоча водночас для їх реалізації вимагалися значні бюджетні витрати. Тим самим цілком природно закладає безсистемність даних документів²². Саме тому Нацпрограми інформатизації перетворилися на еклектичні переліки різнопланових проектів (корисних та сумнівно корисних). Це не програми.;

Недолік №2. Чинне законодавство передбачає суміщення в одній особі повноваження трьох (!) посад:

1. заступника Голови ДКЗІ плюс
   
2. керівника Національної програми інформатизації плюс
   
3. Голови науково-технічної ради Національної програми інформатизації.
   

Помилковість такої творчості норм є більше ніж очевидною:

1. Інформаційно-комунікаційні технології докорінно змінять сам облік виконавчої влади. Особливо зміняться стосунки влади з громадянами. Ця сфера змін є компетенцією Президента України. Саме він має бути стратегічним керівником впровадження ІКТ. Вищим політичним спонсором цих програм скоріше всього має бути Прем’єр-міністр;
   
2. Поєднання в одній особі абсолютно різних функцій (завдань, прав та відповідальності!) одного з політичних керівників великого, динамічного, напіввійськового Держкомітету та програмного керівника не дозволяло і не дозволятиме сконцентрувати увагу на системному впровадженні ІКТ (просуванні Нацпрограми та розвиткові Інтернету);
   
3. Голова Науково-технічної ради Нацпрограми не повинен мати політичних або програмних навантажень. Він має бути незалежним від таких обов’язків професіоналом. Інакше йому просто не дадуть працювати.
   

Недолік №3. Помилковим є ставлення до Нацпрограми та до програми розвитку Інтернету, як до науково-дослідницьких документів, яке сформувалося досить випадково. Однак, така випадковість спотворює ставлення багатьох керівників до цієї сфери діяльності і негативно віддзеркалюється на фінансуванні проектів. Адже за первинним змістом інформатизація є проектування та впровадження у життя (передачею в експлуатацію) інформаційно-комунікаційних технологій і одночасно нових організаційно-правових відносин. Дослідження (тим більше академічні) мають дуже невелику питому вагу в цій роботі. Нацпрограма та Інтернет – це переважно інвестиції (капвкладення) у розвиток інформаційного суспільства, а не проблемні академічні дослідження.

Пропозиції.

Наші пропозиції підготовлені виходячи з необхідності послідовного розв’язання проблеми шляхом її (1) Інституалізації, (2) Інструменталізації, (3) Виділення ресурсів.


Питання №1. Інституціоналізація впровадження ІКТ.

Принципи інституалізації.

1. Провідна роль Президента України - визначається загальнонаціональними масштабами перетворень та між функціональним та міжвідомчим змістом змін;
   
2. Проектний підхід. Обґрунтування наведено вище;
   
3. Системний підхід. Впроваджувані компоненти ІКТ (комп’ютери, програми, техніка зв’язку) є лише елементами загальнонаціонального інформаційно-комунікаційного простору. Зміни у суспільстві повинні відбуватися по єдиному алгоритму і орієнтуватися на створення єдиної системи як у технологічному, так і у процедурному планах.
   

Інституційна структура. Має складатися з трьох блоків, злагоджена робота котрих забезпечуватиметься програмно-цільовим блоком.

1. Програмно – цільовий блок. Складатиметься з політичних керівників, Наглядової ради, Уповноваженого Президента України з питань інформатизації та команди фахівців. Використовуватиме політичні інструменти для досягнення цілей удосконалення роботи урядової машини та задоволення очікувань громадян;
   
2. Урядовий блок по проектуванню та впровадженню. Включатиме спеціалізовані державні госпрозрахункові підприємства, які розроблятимуть та впроваджуватимуть проекти. Перш за все, в нього має увійти майбутня національна акціонерна компанія – головне підприємство-розробник. Головні завдання для неї: (1) впровадження електронного документообігу на вищих поверхах виконавчої влади та (2) створення сучасного веб-порталу Кабміну України. Для цього державного блоку проекту проблема інформатизації має бути єдиним завданням. Таким чином забезпечуватиметься необхідна відповідальність та максимальна концентрація зусиль спеціалістів на досягнення цілі, що визначена. Інституційна спроможність цієї мережі структур має бути достатньою для управління процесом у цілому: від вироблення програм та системотехнічної політики²³ до безпосереднього обслуговування процесу інформатизації уряду та забезпечення дієвого контролю за впровадженням його у життя.
   
3. Неурядовий блок по проектуванню та впровадженню. Різноманітні спеціалізовані приватні прибуткові і неприбуткові підприємства (організації), асоціації, які на ринкових засадах будуть співпрацювати урядовим блоком (попередній пункт) ²⁴. Зокрема:
   
   1. Асоціації Інтернет-провайдерів (вже діють);
      
   2. Асоціація розробників програмного забезпечення (вже діє);
      
   3. Асоціація контент-провайдерів (необхідно ініціювати створення);
      
   4. Асоціація Інтернет-користувачів (необхідно ініціювати створення);
      
   5. Асоціація “Україна – розвиток через Інтернет” (вже діє).
      

Розподілення повноважень у програмно-цільовому блоці.

1. Президент України – стратегічний керівник. Встановлює ідеологію та стратегію розробки і впровадження проекту (стратегію перетворень). Контролює впровадження проекту через Прем’єр-міністра України.
   
2. Прем’єр-міністр України. Вищий політичний керівник відповідальний за впровадження проекту. Очолює Наглядову раду проекту, яка забезпечуватиме залучення необхідного кола фахівців (від науки, бізнесу, громадських організацій). Здійснює оперативне керування проектом через Уповноваженого Президенту України з питань інформатизації. Політичний спонсор проекту.
   
3. Уповноважений Президенту України з питань інформатизації. Його права мають бути обмеженими питаннями:
   
   1. координація робіт та
      
   2. контролю за виконанням прийнятих рішень і
      
   3. доповіддю політичному керівництву про стан справ.
      

Питання розподілу ресурсів мають вирішуватися існуючими інструментами за поданням Наглядової ради (варіант - Уповноваженого²⁵). Впровадження цієї посади є ключовим питанням життєздатності проекту у цілому.

4. Керівники інформатизації в міністерствах та областях. Організовують розробку та впровадження проекту у міністерства та галузях під прямим та безпосереднім керівництвом Уповноваженого. Є членами його команди.
   

Питання №2. Інструменталізація ²⁶.

Необхідно забезпечити розробку та законодавче оформлення регуляцій, правових норм (інструментів) впровадження котрих в практику роботи уряду краще всього активізуватиме використання накопиченого потенціалу та ресурсів для забезпечення високих темпів впровадження інформаційно-комунікаційної складової відносин уряду з громадянами. Сьогодні таких спеціальних інструментів фактично нема.

Вбачаються наступні напрями законотворчих (нормотворчих) робіт:

1. Розробка та впровадження нормативно-правового забезпечення процедур взаємодії Адміністрації Президента України, Кабміну України та центральних органів виконавчої влади.
   

Необхідно прийняти комплекс рішень щодо впровадження системи електронного документообігу та централізованого моніторингу підготовки урядових рішень на вищих поверхах виконавчої влади. І лише після того варто переходити до широкого впровадження інтерактивних стосунків уряду з громадянами.

2. Розробка та впровадження загальносистемного законодавчого забезпечення впровадження ІКТ.
   

Розробка та впровадження законів, указів Президента України та постанов Кабміну України які встановлюватимуть загальні для всіх урядових органів норми та нормативи роботи, регуляції, права та обов’язки.

3. Розробка та впровадження законодавчого забезпечення яке активізуватиме використання накопиченого потенціалу та залучення додаткових ресурсів з різних джерел.
   

Виробити гармонізовану систему заходів щодо поліпшення умов оподаткування розробників програмного забезпечення, створення ексклюзивних організаційно-правових просторів (технопарків або територій пріоритетного розвитку і таке інше), спрощення реєстрації, надання різних раціональних преференцій.


Питання №3. Ресурсне забезпечення.

Грошей не вистачатиме на вирішення найболючіших питань ще тривалий час. Тому має бути забезпечена концентрація ресурсів на напрямах, які відкриваючи широкий фронт робіт дозволяють створити передумови максимально ефективного використання ресурсів. Сьогодні фактична структура використання наявних ресурсів вказує на переважання відомчого підходу²⁷. Кошти на реалізацію стратегічних національних інтересів виділяються за залишковим принципом.

Для цього необхідно всі роботи щодо впровадження ІКТ розподілити на певні блоки, які характеризуватимуться цільовою єдністю і матимуть гарантоване ресурсне забезпечення.

Першим блоком має бути пусковий комплекс:

1. Система електронного документообігу на вищих поверхах виконавчої влади, включаючи систему підтримки процедур підготовки та прийняття урядових рішень;
   
2. Веб-портал органів виконавчої влади (Кабміну України). Він систематизуватиме доступ громадян до урядової інформації.
   

Другий (перша черга) – система інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади у ланці “область – центр”.

Третій (друга черга) - система інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади у ланці “район - область”. І так далі.


ЗАКЛЮЧЕННЯ.

Історія інформатизації у незалежній Україні наочно демонструє високі творчі здібності наших професіоналів в умовах байдужого ставлення державної влади до цієї архіважливої сфери діяльності. Потужні і високоефективні корпоративні ІКТ-мережі Нацбанку, ДПА, Держмитслужби та інших державних і недержавних установ тому свідчення.

Сподіваємося, що влада нарешті зверне на це увагу і очолить процес ІКТ-впровадження у нашій державі.

Віктор Лисицький