Geum.ru

Міністерство екології та природних ресурсів україни державне управління охорони навколишнього природного середовища в одеській області регіональна доповідь

Вид материалаДокументы

Содержание


15.8. Стандартизація, метрологія у сфері охорони довкілля і природокористування
15.9. Дозвільна діяльність у сфері природокористування
Подобный материал:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   47

15.8. Стандартизація, метрологія у сфері охорони довкілля і природокористування


В Україні розроблено близько 400 нормативних документів, щодо охорони довкілля (якість води, якість ґрунтів, захист атмосфери від шкідливих викидів та ін.). За період 2008 – 2010 р.р. введено в дію 131 нормативних документів.

ДП “Одесастандартметрологія” у фонді нормативних документів має усі видання за даною тематикою. Підприємства області отримують щотижня інформацію щодо надходження НД та замовляють копії зазначених нормативних документів.

Центр обслуговує, згідно договорів на протязі поточного року НВТ “Екологія” у формі ТОВ, УкрНДІ медичної реабілітації та курортології, ДНУ “Український науковий центр екології моря”, ТОВ “Інфокс” тощо.

При реєстрації технічних умов підприємств контролюється наявність у розділі “Вимоги безпеки, охорони довкілля, утилізація” вимог до екологічного стану води, ґрунту, охорони атмосфери, утилізації відходів. За 2010 рік зареєстровано з цими вимогами 73 технічних умов на продукцію.

Консультативно-методичний центр при ДП «Одесастандартметрологія» постійно проводить семінари та консультації, для підприємств та організацій області, стосовно розробки та впровадження систем екологічного менеджменту. Завдяки чому 10 підприємств впровадили систему управління навколишнім середовищем відповідно до вимог ISO 14001. Це такі підприємства як ВАТ «Лукойл-ОНПЗ», ВАТ «Одескабель», ЗАТ «Пласке», морський торговельний порт «Южний», ВАТ «Черномортехфлот», СП «Black Sea Shipping service LTD». Одеський морський торгівельний порт, ЗАТ «Одеський коньячний завод», ТОВ «Трансілет», ТОВ «Чорноморенергоспецмонтаж».

ДП «Одесастандартметрологія» атестовано 37 лабораторій та прийнято участь в атестації 15 лабораторій, що проводять моніторинг та контроль стану навколишнього середовища, охорони довкілля та природокористування в області. Повірено 6137 засобів вимірювальної техніки, що використовуються у цих лабораторіях.

15.9. Дозвільна діяльність у сфері природокористування


Згідно Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» і Постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2009 р. № 526 «Про заходи щодо упорядкування видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» всі документи дозвільного характеру видаються виключно через довільні центри при місцевих органах виконавчої влади, а саме – міських рад та райдержадміністрацій.

З питань поводження з відходами Держуправлінням розглядаються матеріали стосовно підготовки і погодження дозволів на розміщення відходів і лімітів на утворення та розміщення відходів. Під час розгляду документів Держуправління керується вимогами Закону України «Про відходи» та Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218.

Протягом 2010 року прийнято і розглянуто 3628 пакетів документів з проектами лімітів на утворення та розміщення відходів, підготовлено і видано 1671 дозволів та лімітів на утворення та розміщення відходів на 2010-2011 роки.

З питань поводження з небезпечними речовинами Держуправлінням розглядаються матеріали стосовно підготовки і надання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин у тому числі токсичних відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Під час розгляду документів Держуправління керується вимогами Закону України «Про відходи», Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого Постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.1995 р. № 440, Інструкції про розгляд заявок та надання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, яка затверджена наказом Мінекоресурсів України від 30.07.2002 р. № 294 і зареєстрована Мінюстом Украії 25.09.2002 р. за № 781/7069.

Протягом 2010 року прийнято і розглянуто 18 пакетів документів з питань одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин у тому числі токсичних відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, по яких надано 5 відповідних дозволів.

З дозвільними центрами постійно здійснюється листування з питань вдосконалення механізмів розгляду та видачі документів довільного характеру, вносяться коригування в підготовку документів дозвільного характеру. Представник Держуправління здійснює прийом документів у суб’єктів господарювання в Дозвільному центрі Одеської міської ради

Оперативно і об’єктивно розглянути всі скарги та пропозиції суб’єктів господарювання. Представникам підприємств роз’ясненні вимоги Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 року № 1218 для отримання дозволів/лімітів на утворення та розміщення відходів та Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого Постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.1995 р. № 440.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 р. № 321 "Про затвердження Порядку видачі дозволів на спецводокористування та внесених змін до Постанови КМУ від 10 серпня 1992 року № 459" надаються дозволи на спеціальне водокористування, в яких встановлено ліміти забору, використання води та обсяги скидів стічних вод та забруднюючих речовин у поверхневі водні об,єкти. Відповідно ст. 106 Водного Кодексу України розглянуто матеріали та надаються дозволи на буріння артсвердловин на воду.

Протягом 2010 року Держуправлінням було видано:

- дозволи на спеціальне водокористування – 356;

- дозволи на проведення спеціальних робіт по спорудженню експлуатаційних свердловин - 37.

У сфері використання біоресурсів протягом 2010 року Держуправлінням видано:
  • 7 дозволів на науково-дослідний лов водних живих ресурсів у межах природно-заповідного фонду;
  • 18 дозволів на спеціальне використання природних ресурсів в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
  • 12 дозволів на спеціальне використання природних рослинних ресурсів місцевого значення;
  • надано 1 погодження на отримання дозволу Мінприроди України на відлов тварин у наукових цілях.

Відповідно до «Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян – підприємців, які отримали такі дозволи» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 13.03.2002 р. Держуправлінням у 2010 році видано 279 дозволів на викиди.


15.10. Екологічний аудит та екологічне страхування

За оцінками фахівців, основним об'єктом екологічного аудиту є корпоративне підприємство, система його екоменеджменту, територія, на якій воно розташоване (проммайданчик і зона прилеглої місцевості - 5 км за периметром), його виробнича й технологічні системи, постачальники, природоохоронні споруди, відходи тощо.

Отже, предметом аудиту в межах підприємства стають усі системи забезпечення його життєдіяльності, тому правильніше розглядати підприємство як еколого-економічну систему з відповідною еколого-економічною безпекою діяльності.

Екологічний аудит здебільшого забезпечує підприємству не тільки екологічну, а й економічну безпеку. Систематичне проведення екоаудиту може запобігти банкрутству підприємства, зменшити витрати на ліквідацію непередбачуваних наслідків екологічної політики. Системи екоменеджменту підприємства повинні функціо-нувати таким чином, щоб показники екологічності постійно підтримувалися на рівні нормативних екологічних вимог, з тим щоб забезпечувати своєчасну некапіталоємну модернізацію виробництва. Такі показники еколого-економічної безпеки мають велике значення як для стану екологічної безпеки, так і для економічного функціонування підприємства в цілому.

Екоаудит здійснюється на основі звернення замовника (товаровиробника) до аудиторської фірми для надання кваліфікованої спеціалізованої (правової, екологічної, технологічної, маркетингової, інжинірингової) допомоги у вирішенні інвестиційних, ринкових та природоохоронних проблем. У договорі (контракті) обов’язково визначаються цілі екоаудиту. Вони можуть бути різними залежно від того, які проблеми виникли в замовника з постачальниками, з державними інспекційними органами, з інвесторами, суміжниками й у цілому з розвитком підприємства і конкурентоспроможністю його продукції.

Екоаудит також може проводитись як у складі комплексу заходів щодо фінансового оздоров-лення підприємства, так і самостійно. У будь-якому випадку його висновки й рекомендації мають конфіденційний характер, що свідчить про захист інтересів товаровиробника.

В Україні робота по формуванню правової і нормативної бази в цій сфері тільки починається. За час незалежності законодавча і виконавча влада зробила досить значні кроки в розвитку законодавчо-нормативних засад запровадження екологічного аудиту. Екоаудит визнано в Україні одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони навколишнього природного середо-вища, використання ресурсів та забезпеченні екологічної безпеки. Впровадження екологічного аудиту віднесено до національного рівня управління, включено до переліку пріоритетних заходів Концепції сталого розвитку України, Націо-нальної програми екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро.

Прийнятий у 2004 році Закон України “Про екологічний аудит” визначає основні правові і організаційні принципи здійснення екологічного аудиту і спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Для ефективного впровадження положень цього Закону необхідно оперативно і якісно розробити підзаконні акти, які стосуються питань навчання і акредитації екоаудиторів, а також сформувати нормативно-методичну базу, яка стосується власне процедур екологічного аудиту.


В цілому система екоаудиту в Україні розвивається за наступними напрямами:
  1. як один з видів діяльності на ринку робіт та послуг природоохоронного призначення, що підлягає ліцензуванню;
  2. як аудит природокористування, який активно розвивається поки що лише в сфері надрокористування. Очевидно, що в перспективі система екоаудиту охопить і інші сфери природокористування;

3) екологічний аудит території (міста, району), який поширений ще в меншій мірі, хоча до цього є безумовні передумови.

Прийняття в Україні Закону „Про екологічний аудит” є дуже важливим і довгоочікуваним кроком на шляху України до Євросоюзу. Крім того, Закон є дуже своєчасним у зв’язку з внутрішніми потребами України в удосконаленні екологічного управління. Цей Закон надає можливість підприємствам, вдаючись до послуг екоаудиторських фірм, організовувати добровільні перевірки, але не в каральних цілях, а з метою проведення дій по виправленню всіх невідповідностей, що, безумовно, призведе до економії екологічних витрат.

Необхідно констатувати, що для ефективного впровадження положень Закону України „Про екологічний аудит” необхідно опе-ративно і якісно розробити під-законні акти, які стосуються питань навчання і акредитації екоаудиторів, а також удосконалити нормативно-методичну базу, яка стосується власне процедур екологічного аудиту. Дещо в цьому напрямі вже зроблено. Так, Наказами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12 січня 2005 року № 7 і № 8 затверджено Положення про ведення реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту та Положення про сертифікацію еколо-гічних аудиторів.

Завдання інтеграції України у світову економіку і систему міжна-родної екологічної безпеки зобов’язує розробити відповідну нормативну базу екологічного аудиту на основі діючих міжнародних стандартів і нормативів, у складі яких існує чотири основні моделі міжнародних стандартів у сфері екологічного менеджменту і аудиту:
  • модель Великобританського інституту стандартів BS 7750;
  • система екологічного менеджменту і екологічного аудиту EMAS, прийнята в Європейському Союзі;
  • модель екоаудиту канадської організації стандартів CSAZ 750-94;
  • міжнародні стандарти ISO 14000, прийняті міжнародною організацією стандартизації.

Сертифікацію з питань екологічного аудиту здійснює спеціально уповноважений центра-льний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища – Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Успішна реалізація екологіч-ного аудиту в Україні багато в чому буде залежати від процедурних питань здійснення еколого-аудиторської діяльності, адже екологічний аудит посідає самостійне місце серед функцій екологічного управління в якості форми незалежної перевірки та захисту інтересів суб'єктів господарювання.

Впровадження системи екоаудиту в Україні це лише один зріз тих еколого-економічних зрушень, що необхідно здійснити на шляху до всебічного розвитку та процвітання нашої держави. Проте загальний виграш залежить від розумного та виваженого підходу до кожної складової успіху. Тому правові і нормативні акти, що приймаються сьогодні у сфері природокористування, зокрема щодо поширення процедур екологічного аудиту, разом з їх провадженням у повсякденну практику господарювання повинні стати запорукою виходу країни з еколого-економічної кризи.

Ефективним засобом вирішення проблем, пов'язаних з аварійними ситуаціями є екологічне страхування на які, за оцінками економістів, припадає біля 20-30 % шкоди, нанесеної довкіллю. Масштаби і тривалість наслідків аварій здебільшого переважають фінансові і матеріальні можливості винуватців. Акумульовані страховими фондами кошти дозволяють ліквідувати наслідки аварійних ситуацій і згладити фінансові витрати забруднювача. Страхові фонди створюються у зв'язку з окремими великими (наприклад, при прокладанні нафтопроводів в США) або багатоцільовими (як Нідерландський фонд екологічного страхування, що охоплює біля 10 тис. видів ризику) проектами. Вартість страхового сертифікату визначається регулюючим органом і визначає той рівень знань і ступінь невизначеності, які існували на момент випуску чи переоцінки сертифікату. Така система страхування дозволяє виробити сильні економічні стимули, які спонукають компанії досліджувати екологічні витрати своєї діяльності й удосконалювати природоохоронну політику.

Введення в дію екологічного страхування в Україні є особливо актуальним у зв'язку з високим ступенем ймовірності аварійного забруднення довкілля, низьким рівнем капіталовкладень у природоохоронні заходи і витрат на попередження та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій. За оцінками експертів введення екологічного страхування дозволяє відшкодовувати до 40 % збитків, заподіяних третім особам екологічними аваріями через залучення фінансових засобів страхових компаній, та значно знизити навантаження на державний бюджет.

Страхування відповідальності за забруднення навколишнього природного середовища найбільш ефективно захищає інтереси підприємств по отриманню прибутків, суспільства по захисту здоров'я людей та держави через створення сприятливого інвестиційного клімату, гарантій податкових надходжень та соціальну стабільність.

Проте страхування екологічних ризиків в Україні не набуло поширення, перш за все з причин недостатнього рівня нормативно-правового забезпечення. Не забезпечені повністю юридичні гарантії відшкодування збитків, завданих забрудненням довкілля та зниженням якості природних ресурсів. Окрім правових, розвиток ринку екологічного страхування гальмується також слабкими стимулами добровільного страхування; відсутністю надійних та загальноприйнятих методик оцінки ризику та розрахунку ймовірної шкоди; низькою потужністю самого ринку, що позбавляє можливості здійснювати страхування небезпечних та великих за величиною екологічних ризиків.

На сьогоднішній день в Україні приділяється значна увага проблемам фінансового забезпечення екологічної політики. Відповідальність за забруднення довкілля встановлена багатьма чинними законодавчими актами, якими закладено основи обов'язкового страхування (наприклад, при експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки). Проте, обов'язкове страхування дає найбільший результат тоді, коли воно ґрунтується на узагальненні та аналізі практики добровільного. За умов відсутності в Україні потужного ринку добровільного страхування встановлення обов'язкової форми може не дати очікуваного ефекту, що свідчить про необхідність формування стимулів фінансового забезпечення зобов'язань по компенсаціям збитків від аварій та надзвичайних ситуацій. Таким чином, за умов сучасної фінансово-економічної ситуації в країні розвиток страхування відповідальності за шкоду довкіллю може стати реальним механізмом забезпечення екологічної безпеки, ринковим важелем впливу на підприємства з метою контролю за масштабами промислового забруднення й зниження його рівня, подолання наслідків надзвичайних ситуацій та стимулом зростання національної економіки.

За останні роки спостерігається підйом екологічного аудитування, що дозволяє виробникам оцінити можливі економічні наслідки від забруднення навколишнього середовища, виявити потенційні екологічні проблеми і намітити шляхи їх вирішення. Екологічне страхування і аудитування дозволяє передбачати економічні наслідки і самостійно планувати політику екологічної безпеки.

Останнім часом система екологічного регулювання, основана на адміністративно-законодавчих засобах часто піддається критиці, особливо з боку економістів. Викликає нарікання принцип "однаковості вимоги", передбачений державними стандартами якості середовища, який не враховує різницю у витратах при боротьбі з однотипними забрудненнями на великих і малих підприємствах одного профілю або на різних технологічних процесах.

При такому підході економії ресурсів природоохоронного призначення можливі варіанти, коли підприємства з високими природоохоронними витратами надають перевагу платити податки, а підприємства з низькими - максимально знижувати рівень забруднення, щоб їх не платити. У балансі можна досягти бажаної якості навколишнього середовища при зниженні загальних витрат.