Лекція Поняття загальної теорії держави І права та її предмет

Вид материала

Лекція

Содержание 3. Формування загальної теорії держави і права як самостійної науки 4. Загальна теорія держави і права як навчальна дисципліна, її завдання та система Контрольні запитання

Подобный материал:

• Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
• Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
• Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
• Основні положення теорії держави та права, 84.69kb.
• 20. загальне поняття та ознаки держави концепції (теорії) походження держави, 46.63kb.
• Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
• Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права, 236.64kb.
• Загальне поняття I, 562.53kb.
• План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права, 5787.48kb.
• Навчально-методичний комплекс із дисципліни «актуальні проблеми теорії держави та права», 708.36kb.

3. Формування загальної теорії держави і права як самостійної науки


Система юридичних наук складалася поступово, відповідно до по­треб практики. Хоча перші знання про державно-правову дійсність розвиваються вже в стародавніх державах, проте юридична наука ви­никає значно пізніше. Вона формується на базі перших європейських юридичних університетів, які створюються у ХІ-ХП ст. Історично першими виникають галузеві юридичні науки. У Новий час поряд зі становленням галузевих наук думки про право розвиваються у двох напрямках: з одного боку, формується філософія права як наука про належне право, а з другого — енциклопедія права як узагальнення на­громаджених юридичних знань.

XVII ст. знаменує собою початок нової епохи в історичному роз­виткові юридичної науки: під впливом нового напрямку філософії (раціоналізму) формується нова течія правової думки — школа при­родного права, завдяки якій з'являється особлива філософська наука про право. її представниками були Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, 5К.-Ж. Руссо, І. Кант та ін. Якщо в ХУІІ-ХУШ ст. переважно вжи­вається термін «природне право», то наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у науковий обіг запроваджується термін «філософія права», який уперше був вжитий в роботах Г. Гуго (1798) та Г. Гегеля (1820). На той час філософія права відрізнялася від науки позитивного права не тільки за методом, а й за предметом дослідження, яким виступало не позитивне, мінливе право, а саме незмінне вічне природне право.

З другого боку, стрімкий розвиток галузевих наук веде до зростання загального обсягу правового матеріалу, що зумовлює потребу в узагаль­неній системі юридичних знань, яка давала б можливість їх одночасно оглядати і зіставляти. Це зумовлює виникнення енциклопедії права — дисципліни, що містила стисле викладення змісту всіх юридичних наук як початкових знань про право, його різні галузі та методи дослідження. Першою книгою, що мала назву енциклопедії права, був твір Г. Гунніуса «Енциклопедія права» (1638). У 1640 р. у Франкфурті-на-Майні виходить відома енциклопедія права І. Форбурга, яка складалася із юри­дичного словника та зібрання юридичних правил.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. енциклопедія права ви­кладається практично в усіх юридичних вищих закладах Європи і пре­тендує на статус самостійної науки. У той час її нерідко називали «наукою наук» і вважали необхідним вступом до вивчення галузевих юридичних дисциплін. У Російській імперії (у тому числі в Україні) наприкінці XVIII ст. розпочинається викладання енциклопедії права, а Університетським статутом 1835 р. запроваджується обов'язковий курс «Енциклопедія законознавства та російських державних законів». У 1839-1840 рр. видається відома «Енциклопедія законознавства» К. Неволіна, яка являє собою «огляд наук законознавства в їх загально­му зв'язку як зі всім суспільствознавством, так і між собою». З'являються роботи Н. Ренненкампфа «Нариси юридичної енциклопедії» (1868), Є. Трубецького «Лекції з енциклопедії права» (1907) та ін.

Незважаючи на те що енциклопедії права в російських та західно­європейських університетах спочатку приділялася значна увага, деякі відомі у той період учені-юристи (Н. Коркунов, Г. Шершеневич та ін.) ставили під сумнів її статус як самостійної галузі знань та навчальної Дисципліни, оскільки вона не мала ні власного предмета, ні власного об’єкту дослідження. Незважаючи на свій достатньо активний розвиток, енциклопедія права наприкінці XIX ст. втрачає власні позиції і пере­творюється на «пропедевтику правознавства», своєрідний «вступ в юридичну спеціальність», оскільки її зміст становлять положення, які більш докладно розкриваються в галузевих юридичних науках. Компілятивний метод енциклопедії права також не відповідає вимогам наукового дослідження.

Поступово відбувається процес зближення філософії права та ен­циклопедії права. Г. Шершеневич зазначав, що в енциклопедію права увірвався «новий філософський дух». В її розвитку чітко окреслюють­ся дві основні тенденції: з одного боку, помітно скорочується тради­ційний для даної дисципліни «огляд різних частин позитивного права», а з другого — енциклопедія права зосереджується на аналізі вихідних понять про право та державу в їх єдності та системі, на засадах право­вого та державного життя суспільства. Енциклопедія права поступово охоплює «елементи юридичного, філософського та історичного», що виходить за межі звичайного розуміння енциклопедії як такої.

Очевидна недостатність філософії права, яка виходила з умогляд­них суджень і нехтувала конкретним юридичним матеріалом, та еклек­тичної енциклопедії права, що не знала меж через невизначеність предмета дослідження, обумовила появу нової дисципліні — теорії права, яка поступово складається на їх основі у другій половині XIX ст. Термін «теорія права» був уведений німецьким вченим А. Меркелем у 70-х роках XIX ст. та стосувався аналізу чинної системи право­вих норм, а не ідеальних засад права.

У Росії загальна теорія права як наука сформувалася завдяки працям Н. Коркунова, Б. Кистяківського, П. Новгородцева, І. Муромцева, Л. Петражицького, В. Соловйова, Б. Чичерина, Г. Шершеневича та деяких інших учених-правознавців. Н. Коркунов зазначав, що завдан­ня загальної теорії права полягає у виведенні загальних засад права з нагромадженого галузевими та спеціальними юридичними науками емпіричного матеріалу. її місце «в загальній системі правової науки» аналогічне місцю, яке в кожній спеціальній науці посідає її загальна частина. Поступово загальна теорія права інкорпорує у вчення про право державознавчу проблематику, звертається до аналізу взаємозв'язку і взаємозалежності права і держави, внаслідок чого перетворюється на загальну теорію держави і права.

Поняття «теорія права», тим більше — «теорія держави і права», в основному характерні для країн континентальної Європи і Росії, у той час, як англо-американська правова школа переважно оперує поняттям «юриспруденція». У розвитку загальної теорії держави і права визна­чальну роль відіграла школа «аналітичної юриспруденції», що сфор­мувалася в Англії в другій четверті XIX ст. Представники аналітичної школи Дж. Остін та І. Бентам вважали її завданням аналіз основних понять позитивного права з формально-логічної точки зору поза зв'язком із законодавчою політикою та моральними цінностями. В ре­зультаті цього дослідники дійшли висновку про те, що звести воєдино «виведений за дужки» різнорідний за своїми галузевими джерелами емпіричний юридичний матеріал та інтегрувати дані галузевих юри­дична наук здатна тільки загальнотеоретична юридична наука — за­гальна теорія права.

Наприкінці ХГХ—на початку XX ст. загальна теорія держави і пра­ва інституціоналізується та стає базовою методологічною юридичною дисципліною. Серйозні, навіть трагічні випробування чекали на те­орію держави і права в радянській період. Після жовтневого пере­вороту 1917 р. починає формуватися радянська теорія держави і права, яка спирається на марксистсько-ленінську ідеологію. В 20-ті роки XX ст. з'являються цікаві роботи з теорії держави і права Є. Пашуканіса, І. Разумовського, М. Рейснера, П. Стучки, що не втратили актуальності і по сьогодні. Проте в 30-ті роки того ж століття ці оригінальні концепції кваліфікуються як ідеологічно хибні та категорично заперечуються.

Перемагає вульгарний марксизм в інтерпретації А. Вишинського, який на Першій нараді науковців права в липні 1938 р. визначив право як сукупність правил поведінки, що виражають волю пануючого класу і забезпечуються примусовою силою держави. Таке розуміння права відкривало широку можливість для свавілля можновладців. У 1931 р. відбувся з'їзд марксистів-державників і правників, який, спираючись на зв'язок права з політикою, затвердив в радянському правознавстві етатистське праворозуміння як єдино правильне та незаперечне. Пра­во в межах офіційної концепції розглядалося як результат правотворчої діяльності держави, що безпосередньо позначилося на юридичній на­уці — у межах теорії держави і права проблеми теорії держави впев­нено виходять на перший план і починають домінувати. Проте і за таких умов наука продовжувала розвиватись. Істотний внесок у розви­ток теорії держави і права в радянський період здійснили відомі вчені в галузі теорії держави і права С. Алексеев, В. Горшеньов, О. Лукашова, М. Матузов, А. Міцкевич, П. Недбайло, В. Нерсесянц та ін.

Із здобуттям Україною незалежності та відмовою від ідеологічної одноманітності загальна теорія держави і права переживає часи відродження, активно розвивається на основі сучасних новітніх підходів до вивчення державно-правової дійсності та інкорпорує здобутки пра­вових шкіл різних країн світу. Завдяки зусиллям визнаних українських вчених М. Козюбри, В. Копєйчикова, П. Рабіновича, В. Тація, М. Цвіка, Ю. Шемшученка, формується сучасна вітчизняна школа теоретиків держави і права. В системі НАН України функціонує спеціалізована наукова установа — Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, питаннями наукових досліджень в галузі держави і права опікується галузева державна академія — Академія правових наук України.

4. Загальна теорія держави і права як навчальна дисципліна, її завдання та система


Одночасно зі становленням загальної теорії держави і права як на­уки відбувається її формування як навчальної дисципліни. Загальна теорія держави і права входить до складу юридичних дисциплін, що викладаються у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготов­ку фахівців за спеціальністю «Правознавство». Юристи-професіонали задіяні у багатьох сферах суспільного життя, тому в юридичних на­вчальних закладах викладається широкий перелік навчальних курсів. Система юридичних навчальних дисциплін будується, як правило, відповідно до системи юридичних наук, хоча в окремих випадках з урахуванням спеціалізації майбутніх фахівців може від неї відступати. Згідно з вимогами практики юридичні вищі навчальні заклади можуть запроваджувати окремі юридичні дисципліни, навчальний матеріал яких становить частину конкретної юридичної науки (наприклад, ав­торське право як частина цивільного права) або належить до різних юридичних наук (торговельне право, транспортне право, військове законодавство та ін.).

Таким чином, перелік юридичних дисциплін, обсяг та послідовність їх вивчення істотно розрізняються в окремих вищих навчальних закладах з урахуванням профілю підготовки майбутніх правників та їх спеціалі­зації. Проте загальна теорія держави і права викладається в обов'язковому порядку в усіх юридичних вищих навчальних закладах і факультетах та охоплює відносно однаковий обсяг навчального матеріалу, що зумовлю­ється її особливим значенням у підготовці майбутніх правознавців. Ви­ступаючи першою сходинкою на шляху здобуття юридичної освіти, вона вивчається, як правило, на першому році навчання. При цьому рі­вень опанування знаннями із загальної теорії держави і права визначає можливість одержання диплому про юридичну вищу освіту, що під­тверджується складанням державного іспиту з цієї дисципліни в пере­важній більшості юридичних навчальних закладів.

Юридичні навчальні дисципліни покликані забезпечити глибоке і всебічне засвоєння студентами знань про державно-правову дійсність, що нагромаджені юридичними науками, сформувати в них навички та вміння, необхідні для практичної роботи в різних сферах правового регулювання. Маючи спільну мету, кожна юридична навчальна дисци­пліна виконує власні завдання. Так, історія держави і права дає студентам систематизовані знання про конкретно-історичний розвиток державно-правових явищ; за допомогою галузевих і спеціальних юридичних дис­циплін майбутні фахівці опановують знання про чинні нормативно-правові акти та практику їх застосування, формують навички складання юридичних документів, здійснення певних юридичних дій.

Загальна теорія держави і права як базова навчальна дисципліна безпосередньо бере участь у формуванні професійних якостей майбутніх фахівців та закладає їх основу. Завдання загальної теорії держави і пра­ва зумовлені її місцем в системі юридичних навчальних дисциплін та полягають у такому:

по-перше, загальна теорія держави і права озброює студентів зна­ннями найбільш загальних, основоположних закономірностей державно-правового життя суспільства. Вона покликана забезпечити основу фун­даментальної підготовки правника широкого профілю;

по-друге, загальна теорія держави і права закладає фундамент право­вої культури майбутніх фахівців, їх юридичного мислення, сприяє фор­муванню у студентів наукового юридичного світогляду, здатності ухва­лювати юридично коректні рішення в професійній сфері;

по-третє, загальна теорія держави і права дає студентам початкові уявлення про основні державно-правові поняття і категорії, необхідні Для ефективного вивчення галузевих та інших юридичних дисциплін.

Головне ж завдання загальної теорії держави і права полягає в тому, Що вона формує у майбутніх фахівців уміння з виважених, наукових по­зицій надавати належну оцінку складним явищам та процесам державно-правової дійсності, розкривати їх дійсну сутність, розуміти їх соціальне призначення, місце і роль в політичній та правовій системах суспільства. Озброєні її знаннями правники можуть плідно сприяти розв'язанню різно­манітних проблем державного і правового будівництва.

Загальна теорія держави і права викладається за певною системою, яку складають логічно та послідовно розташовані питання, що від­творюють об'єктивну структуру і зміст предмета відповідної науки. Вивчення загальної теорії держави і права розпочинається із з'ясування методологічного та історичного аспектів цієї дисципліни, визначення її предмета та функцій, методології та її рівнів, з'ясування місця за­гальної теорії держави і права в системі суспільних і юридичних наук. Окрему увагу приділено походженню держави і права, ознакам держа­ви і права, які відрізняють їх від організації влади та нормативних регуляторів за первіснообщинного ладу.

Далі докладно розкриваються основні питання теорії держави: по­няття і ознаки держави, державної влади та державного суверенітету, поняття і класифікація функцій держави, а також правових форм і ме­тодів їх здійснення; поняття і структура форми держави (форми дер­жавного правління, державного устрою та державно-правового режи­му). Окремо розкриваються поняття механізму держави і державного апарату, державних органів та їх видів.

З'ясувавши основні питання теорії держави, студенти переходять до загального вчення про право. Вивчення теорії права розпочинаєть­ся із з'ясування головних підходів до праворозуміння, визначення поняття і ознак права, його функцій та цінності, місця права в системі соціальних норм, особливостей процесу формування права та його етапів. Досліджуються також поняття і види джерел (форм) права, принципів, що діють у правовій системі, а також правосвідомості. Далі розкривається механізм правового регулювання суспільних від­носин, який об'єднує в єдину систему всі наступні теми курсу.

В окремому розділі загального вчення про право, присвяченому нормативній основі правового регулювання, розкриваються поняття та загальні ознаки норм права, їх види і структура; досліджуються система права і система законодавства в їх співвідношенні, поняття і ознаки нормативного юридичного акта та закону як його різновиду, їх дія у часі, просторі та за колом осіб. Приділяється увага проблемам нормотворчої і законодавчої техніки, а також систематизації нормативно-правових актів та розв'язання юридичних колізій. Вагому практичну цінність має матеріал розділу, присвяченого реалізації права. Цей роз­діл розкриває засади теорії правових відносин, правової поведінки, правопорушень та юридичної відповідальності, а також викладає пра­вові форми діяльності органів держави, особливості застосування та тлумачення норм права.

Вивчення курсу загальної теорії держави і права завершує розділ, який охоплює проблеми правової держави і правової системи суспіль­ства. Він об'єднує фундаментальні теми, що розкривають особливос­ті взаємодії права, держави, людини і суспільства в сучасних умовах розвитку правової та політичної систем. У цьому розділі досліджують­ся засади прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, особливос­ті співвідношення громадянського суспільства і держави; поняття, форми та інститути демократії; концепція правової, соціальної держа­ви; поняття правопорядку, співвідношення верховенства права і за­конності; засади правової культури і правової системи суспільства.


Контрольні запитання

1. Розкрийте основні особливості співвідношення загальної теорії держави і права з філософією, соціологією, політоло­гією, економічною теорією та соціальною психологією.
   
2. Охарактеризуйте науковий статус філософії права, соціо­логії права та політології права.
   
3. Назвіть основні напрямки взаємодії загальної теорії держа­ви і права з галузевими юридичними науками.
   
4. Визначте поняття енциклопедії права та її роль у процесі формування загальної теорії держави і права як самостійної науки.
   
5. Розкрийте структуру навчального курсу загальної теорії держави і права.