Лекція Поняття загальної теорії держави І права та її предмет

Вид материала

Лекція

Содержание 1. Загальна теорія держави і права та суспільні науки 2. Загальна теорія держави і права в системі юридичних наук

Подобный материал:

• Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
• Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
• Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
• Основні положення теорії держави та права, 84.69kb.
• 20. загальне поняття та ознаки держави концепції (теорії) походження держави, 46.63kb.
• Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
• Лекція №1 Тема Поняття, предмет, метод, система кримінально-виконавчого права, 236.64kb.
• Загальне поняття I, 562.53kb.
• План Вступ Загальна частина Поняття, предмет та система римського цивільного права, 5787.48kb.
• Навчально-методичний комплекс із дисципліни «актуальні проблеми теорії держави та права», 708.36kb.

Лекція 2. Загальна теорія держави і права в системі суспільних і юридичних наук


1. Загальна теорія держави і права та суспільні науки


Загальна теорія держави і права, як і будь-яка наука, не може роз­виватися ізольовано, поза взаємодії з іншими галузями знань. У про­цесі вивчення предмета загальної теорії держави і права досить часто виникає потреба у використанні досягнень інших суспільних наук, таких як філософія, соціологія, економічна теорія, політологія, логіка, конфліктологія, соціальна психологія, антропологія, етика тощо. На цій основі об'єктивно виникають нові міждисциплінарні галузі до­сліджень (зокрема, антропологія права, юридична конфліктологія, правова психологія, юридична логіка та ін.) як результат інтеграції і розвитку наукових знань.

Зв'язок між загальною теорією держави і права та суспільними науками визначається такими принциповими положеннями.

1. Незважаючи на спроби представників окремих правових течій створити «чисту» юридичну науку (Г. Кельзен), при вивченні державно-правових явищ не можна абстрагуватися від інших елементів соціаль­ної дійсності. Так, для аналізу уявлень людей про право або мотивацію правомірної чи протиправної поведінки використовуються дані психо­логії; для визначення місця держави в політичній системі суспіль­ства — напрацювання політології тощо. Відтак, при вивченні державно-правових явищ та процесів неодмінно враховуються досягнення різних суспільних наук.

2. Юридична дійсність настільки тісно переплетена з політичними, економічними, соціальними, культурологічними, антропологічними та іншими явищами і процесами у різних сферах суспільного життя, що їх дослідження також буде неповним без використання даних юридич­них наук, насамперед теорії держави і права як загальної, фундамен­тальної, методологічної юридичної дисципліни. Тому державно-правова дійсність вивчається не тільки юридичними, а й іншими суспільними науками. Проте останні досліджують проблеми держави і права лише в межах, що сприяють розкриттю їх власного предмета.

Таким чином, зв'язок загальної теорії держави і права із різними суспільними науками має двосторонній характер: з одного боку, за­гальна теорія держави і права використовує досягнення суспільних наук, а з другого — останні більшою чи меншою мірою враховують розробки з теорії держави і права при вивченні власного предмета. Цей висновок випливає з фундаментального принципу єдності і взаємо­зв'язку наукового знання.

Принципове значення для розвитку загальної теорії держави і пра­ва має її зв'язок із філософією. Філософія — це наука про загальні закони розвитку природи, суспільства та мислення, що виробляє уза­гальнену систему поглядів на світ, місце в ньому людини, загальні принципи буття і пізнання. Зв'язок загальної теорії держави і права з цією наукою відбувається у декількох напрямках.

По-перше, філософія озброює юриспруденцію методологією до­слідження. Вона розробляє основні методологічні підходи до науко­вих досліджень, зокрема матеріалістичний, ідеалістичний, діалектич­ний, метафізичний, герменевтичний, феноменологічний, антрополо­гічний та деякі інші, що використовуються також загальною теорією Держави і права. Філософія формує засоби світоглядної орієнтації людини, натомість загальна теорія держави і права забезпечує філо­софію матеріалом, що дозволяє їй узагальнювати та формулювати принципи державно-правового розвитку суспільства та соціального прогресу, а також розробляти загальнофілософські методи досліджен­ня, що використовуються всіма юридичними та іншими суспільними науками.

По-друге, філософія формулює найзагальніші філософські закони та закономірності, зокрема основні закони діалектики, які поширю­ються і на державно-правову дійсність. Загальна теорія держави і права широко використовує вироблені протягом багатьох століть філософські категорії та загальні поняття, серед яких слід вказати на такі, як «сутність» і «явище», «зміст» і «форма», «закономірність» і «випадко­вість», «відносини», «цінність», «взаємозв'язок», «функція», «розви­ток», «еволюція» та ін. Ці категорії мають не тільки суто теоретичне, а й велике методологічне значення.

По-третє, філософські дослідження не обходять своєю увагою без­посередньо державу і право, однак вони обмежуються визначенням їх загальної сутності, природи, призначення та місця в системі соціальних явищ. Загальна ж теорія держави і права вивчає державно-правову дійсність детально, розглядаючи всі основні закономірності її розвитку та функціонування.

У системі філософських знань згодом виокремлюється філософія права, яку визначають як систему філософських знань про пізнаваль­ні, ціннісні та соціальні основи права. Філософія права вивчає фунда­ментальні принципи буття права, його онтологічну природу та соці­альну сутність. Вона покликана дати світоглядне пояснення феномену права, обґрунтувати його зміст та призначення з погляду сутності людського буття та системи цінностей, на яких воно грунтується. Цен­тральною частиною, фундаментом філософії права є філософія прав людини.

Деякі дослідники вважають філософію права одним з основних напрямків загальної теорії держави і права, через який остання набуває свого методологічного значення в системі юридичних наук. Проте більшість вчених додержується думки, згідно з якою філософія права виступає «спільною територією» як філософії, так і загальної теорії держави і права, однак у кожній з них вона відіграє неоднакову роль: у межах філософії — це одна з її спеціальних частин поряд з філосо­фією політики, філософією релігії, філософією мистецтва тощо, тоді як у межах загальної теорії держави і права філософія права становить її концептуально-методологічний фундамент.

Велике значення для розвитку загальної теорії держави і права має її зв'язок із соціологією. Соціологія — це гуманітарна дисципліна, що займається вивченням суспільства як цілісної системи, його окремих структур та інститутів, різних соціальних груп та стосунків між ними, закономірностей індивідуальної та групової поведінки, а також соціаль­них процесів, що відбуваються в суспільному середовищі. Поняття со­ціології є «узагальненим», родовим, ним охоплюється широкий перелік її галузей, таких як соціологія політики, соціологія окремих складових частин економіки (промисловості, сільського господарства та ін.), со­ціологія освіти тощо. Загальна теорія держави і права спирається як на загальну соціологічну теорію, що вивчає закономірності функціонуван­ня всього суспільства, так і на окремі соціологічні теорії, що розкривають закономірності розвитку деяких сфер суспільного життя.

Об'єктом соціологічних досліджень виступають всі соціальні яви­ща, в тому числі держава і право в їх різних проявах. Відмінність по­лягає в ступені загальності їх вивчення. Загальна теорія держави і пра­ва вивчає свій предмет у всій повноті та визначеності. Соціологія ж вивчає право і державу, як й інші соціальні явища (економіку, полі­тику, науку і т. д.) з погляду того істотного, що дозволяє віднести їх до групи соціальних феноменів.

Розгляд держави і права із соціологічних позицій допомагає глиб­ше та різнобічно зрозуміти їх з погляду загальної теорії держави і пра­ва. Цьому сприяє широке застосування теоретиками держави і права конкретно-соціологічних методів дослідження при вивченні державно-правових інститутів та використання ними результатів соціологічних експериментів у сфері державно-правової дійсності. Соціологічні ме­тоди дослідження державно-правових явищ та процесів виступають від'ємною складовою методології загальної теорії держави і права. Крім того, дані соціологічних досліджень дозволяють також успішно розв'язувати низку практичних завдань, наприклад, проблеми оптимізації діяльності державного апарату, подальшого розвитку функцій держави, вдосконалення судової та іншої юридичної практики, усу­нення конфліктів у державно-правовій сфері, підвищення ефективнос­ті права.

На стику соціології та загальної теорії держави і права утворилася соціологія права як галузь наукових знань про соціальні умови існу­вання, розвитку та функціонування права. Соціологія права вивчає суспільні відносини, що складаються як в процесі підготовки та ухва­лення правових актів, так і в перебігу реалізації правових приписів, їх перетворення на соціальну поведінку особи та суспільних утворень, тобто вона спрямована на з'ясування соціальної зумовленості та со­ціальної ефективності права. Останнім часом точаться дискусії з при­воду можливості виділення соціології права в спеціальну галузь наукових знань, що має міждисциплінарний статус. Проте в літературі за­значається, що соціологія права не має власного, тільки їй притаман­ного предмета дослідження, що зумовлює її місце як складової части­ни соціології та теорії права.

При здійсненні юридичних досліджень, особливо у сфері держа­вознавства, загальна теорія держави і права спирається на політоло­гію — науку про політику, що вивчає загальні закономірності розви­ткові політичних явищ, процесів, інститутів та установ, розв'язує проблеми політичної влади, політичної системи, політичної ідеології, політичного режиму, політичних відносин тощо. Політична наука і юриспруденція мають спільну історію становлення і розвитку та спільних засновників. Традиційно тісні зв'язки між цими науками зумовлені їх спільним об'єктом дослідження, яким є державно-правові явища та процеси.

Диференціація політичної та правової наук пов'язана з поступовим виокремленням, структуруванням їх предметів вивчення. Предмет по­літології не обмежується державно-правовими явищами, а включає такі проблеми, як, наприклад, політичне лідерство, особливості полі­тичної діяльності та ухвалення політичних рішень, типи політичної свідомості та культури, які очевидно виходять за сферу правової науки. Загальна теорія держави і права вивчає не всі політичні явища та про­цеси, а саме ті, що пов'язані з державою і регулюються правовими засобами. Визначені особливості предмета дослідження свідчать про відсутність наукових підстав для висновків про доцільність концен­трації всіх проблем державознавства виключно в межах загальної те­орії держави і права або в межах політології.

Політологія, як і філософія та соціологія, озброює загальну теорію держави і права матеріалом, що дозволяє їй всебічно досліджувати свій предмет. Загальна теорія держави і права використовує політологічні дані, вивчаючи співвідношення державної та політичної влади, місце держави в політичній системі суспільства, взаємодію держави з полі­тичними партіями та блоками, зв'язок права і політики тощо. Вона розглядає державно-правові явища не тільки з погляду їх сутності, внутрішньої побудови, змісту та форми, а й під кутом зору їх місця і ролі в системі інших політичних явищ та процесів.

У свою чергу, політологія користується теоретико-правовими до­сягненнями у вивченні проблем теорії держави та деяких питань теорії права, зокрема щодо поняття держави, державного механізму, політичної влади, форм і функцій держави, співвідношення політич­ного і державного режимів, взаємодії держави із політичними парті­ями, правового регулювання політичних відносин та ін. На стику загальної теорії держави і права та політології формується відносно нова наука — політологія права як система знань про державно-правову політику, стратегічні напрямки політичного розвитку держа­ви і права з урахуванням політико-правових поглядів усіх суб'єктів політичної системи.

Розвиток загальної теорії держави і права тісно пов'язаний з досяг­неннями економічної теорії, яка займається вивченням основних законо­мірностей та принципів виробництва, нагромадження, обміну і розподілу матеріальних та інших благ, характеру виробничих сил та виробничих відносин, різних способів і засобів виробництва, форм власності, методів управління економікою, проблем праці та заробітної плати тощо.

За радянських часів теорія держави і права, спираючись на основні висновки та положення економічної теорії (політичної економії), виходила з методологічного твердження про те, що держава і право виступають невід'ємними складовими надбудови над економічним базисом суспільства, який справляє визначальний вплив на їх форму­вання та розвиток. Кожній соціально-економічній формації (рабовлас­ницькій, феодальній, буржуазній, соціалістичній) відповідав свій тип держави і права, історична зміна яких вела до зміни типу держави і права. Таким чином, загальна теорія держави і права виходила з еко­номічної обумовленості, навіть економічної заданості державно-правових явищ і процесів та активно використовувала здобутки полі­тичної економії в своїх дослідженнях.

У наш час загальна теорія держави і права також спирається на висновки економічної теорії при визначенні методів і режимів право­вого регулювання суспільних відносин, особливостей співвідношення права та економіки тощо. Слід ураховувати і зворотний вплив загальної теорії держави і права на економічну теорію та економіку як таку. Стихійний, не опосередкований державно-правовим регулюванням розвиток економічних процесів може призвести до розладу і занепаду всієї системи матеріального виробництва. Світовий досвід свідчить про те, що успішне проведення радикальних політично-правових реформ неминуче вимагає одночасного проведення відповідних еко­номічних перетворень, і навпаки. Отже, вплив економічних відносин на розвиток держави і права й зараз не викликає сумнівів, однак ступінь та характер обумовленості держави і права економічною системою суспільства вимагають якісного перегляду.

Нарешті, постійний і послідовний зв'язок загальної теорії держави ¹ права простежується з соціальною психологією, яка являє собою на-Уку про закономірності поведінки людей, обумовлені їх належністю До певних соціальних груп та верств населення, а також психологічні характеристики окремих людських співтовариств. Загальна теорія держави і права не в змозі вирішувати свої завдання без урахування соціально-психологічних особливостей окремих груп населення та суспільства в цілому. Успішно визначити рівень правової свідомості суспільства, ступінь розвитку правової культури населення, ефектив­ність правотворчості та правозастосування в тій чи іншій країні мож­на лише за умови широкого використання досягнень соціальної пси­хології.


2. Загальна теорія держави і права в системі юридичних наук


Загальна теорія держави і права входить до системи юридичних наук. Як фундаментальна, методологічна, найбільш абстрактна, інте­гративна наука загальна теорія держави і права посідає провідне місце в системі вчення про державу і право. Всі інші юридичні науки ви­вчають окремі складові, структурні елементи державно-правової дій­сності, тобто мають прикладний характер. У своїх дослідженнях за­гальна теорія держави і права спирається на досягнення інших юри­дичних дисциплін, синтезує та систематизує їх висновки з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень. Таким чином, між загаль­ною теорією держави і права та іншими юридичними науками існують двосторонні зв 'язки.

Загальна теорія держави і права входить до групи теоретико-історичних юридичних наук разом з історією держави і права України та зарубіжних країн, історією вчень про державу і право та тісно вза­ємодіє з ними. Взаємозв'язок загальної теорії держави і права та іс­торичних юридичних наук проявляється, з одного боку, в тому, що глибоке вивчення і узагальнення історичного матеріалу є необхідним для більш повного і всебічного дослідження загальнотеоретичних державно-правових проблем та визначення закономірностей історич­ного розвитку держави і права. З другого боку, історія держави і права в процесі пізнання тих або інших глобальних за своїм характером іс­торичних явищ та подій спирається на висновки й узагальнення, зро­блені в межах загальної теорії держави і права, зокрема на ті, що стосуються форм правління та форм державного устрою, державного режиму, апарату держави, системи права, джерел права, рецепції пра­ва та ін.

Загальна теорія держави і права та історико-юридичні науки мають багато спільного. Вони аналізують всі історичні і сучасні типи та фор­ми держави і права, акцентуючи увагу як на минулому в їх розвитку, так і на сьогоденні. Загальна теорія держави і права та історико-юридичні науки, приділяючи значну увагу причинам і умовам заро­дження держави і права, центральне місце в своїх дослідженнях від­водять закономірностям їх розвитку та функціонування. Розглядаючи процес виникнення, становлення та розвитку держави і права в цілому, вони враховують особливості розвитку політичної та правової систем окремих країн.

Відмінність загальної теорії держави і права від історико-юридичних наук виявляється в тому, що останні вивчають процес історичного роз­витку державно-правової дійсності конкретних країн у хронологічно­му порядку, спираючись переважно на історичний метод дослідження. Загальна теорія держави і права досліджує свій предмет в узагальнено-теоретичному вигляді та визначає закономірності виникнення, розви­тку та функціонування державно-правових явищ і процесів через ви­користання передусім логічного методу, засобів та категорій формаль­ної логіки.

Особливість співвідношення загальної теорії держави і права з іс­торією вчень про державу і право полягає в тому, що остання відтво­рює історично закономірний процес нагромадження людських знань про державу і право. Загальна теорія держави і права вивчає результа­ти цих пошуків у вигляді теоретичних узагальнень та формулює су­часні уявлення про основні державно-правові категорії і закономірнос­ті (зокрема, про право, закон, правовідносини, державу та ін.). По суті, історія вчень про державу і право виступає історичною складовою загальної теорії держави і права.

Поряд з традиційними теоретико-історичними науками загальна теорія держави і права тісно пов'язана з дисциплінами, що тільки формуються, наприклад, з юридичною конфліктологією, предметом якої є вивчення конфліктів, що виникають, розвиваються та розв'язується на підставі внутрішньодержавного (національного) або міжнародного права. З одного боку, юридична конфліктологія використовує увесь необхідний для її нормального функціонування арсенал теоретичних і методологічних засобів, вироблених загальною теорією держави ¹ права (зокрема, поняття інтересу в праві та механізмів його реалізації, визначення принципу поділу влади та процедур розв'язання конфліктів ^між різними гілками влади, визначення умов гармонізації та уніфікації законодавства і шляхів усунення законодавчих колізій тощо). З друго­го боку, загальна теорія держави і права активно використовує висно­вки та рекомендації, що формулюються юридичною конфліктологією, оскільки оптимальне, безконфліктне розв'язання суперечностей у державно-правовій сфері має важливе теоретико-прикладне зна­чення.

Загальна теорія держави і права виступає теоретико-методологічною базою для групи галузевих юридичних наук (науки конституційного права, адміністративного права, цивільного права, кримінального пра­ва, трудового права та ін.). Відносно кожної з галузевих дисциплін загальна теорія держави і права виконує роль узагальнюючої науки, що синтезує конкретний юридичний матеріал. Вона забезпечує впо­рядкування та систематизацію всіх знань про державу і право, всієї здобутої галузевими юридичними науками державно-правової інфор­мації, сприяє виробленню єдиного підходу до аналізу державно-правових явищ, інститутів та установ.

Інтеграційний та методологічний характер загальної теорії держа­ви і права стосовно галузевих юридичних дисциплін проявляється в такому.

По-перше, на відміну від галузевих юридичних наук, які докладно вивчають лише окремі складові частини, сторони правового і держав­ного життя, загальна теорія держави і права має своїм предметом до­слідження всю «синтезовану» державно-правову реальність.

По-друге, загальна теорія держави і права як методологічна основа дослідження державно-правової дійсності виробляє загальні для всіх галузевих юридичних дисциплін методи наукового пізнання. її висновки та узагальнення виступають основою для вирішення спеціальних пи­тань галузевих наук у межах їх власного предмета, формування галу­зевих правових теорій. Предмет галузевих наук, як і предмет право­вого регулювання відповідних галузей права, окреслюється в межах загальної теорії держави і права та розкривається у відповідних юри­дичних дисциплінах. Загальнонаукові методи вивчення державно-правових феноменів, сформовані в межах загальної теорії держави і права, конкретизуються в галузевих методах і методиках, які виро­бляють кожні окремі галузеві науки.

По-третє, загальна теорія держави і права виробляє загальні для всіх юридичних наук поняття та категорії, які виступають вихідною базою для формування галузевими юридичними дисциплінами влас­ного спеціального понятійного апарата. Наприклад, юридична категорія «правовідносини», вироблена загальною теорією держави і права, конкретизується і деталізується відповідними галузевими юридичними науками стосовно окремих галузей права, внаслідок чого формуються спеціальні (спеціально-наукові) поняття кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових та інших правовідносин, а також уточню­ються їх склад, підстави виникнення, зміни та припинення. Аналогічно формуються й інші галузеві поняття, що спираються на загальнотео­ретичні категорії, такі як норма права, правопорушення, правозасто-сування, юридична відповідальність, функції держави та ін. Крім того, загальна теорія держави і права виробляє критерії оцінки рівня, стану і перспектив розвитку галузевих юридичних дисциплін, наприклад, критерії ефективності права.

Загальна теорія держави і права має з галузевими юридичними науками не тільки прямі, а й зворотні зв 'язки. Вона не тільки впливає на ці галузі знань, а й перебуває під певним впливом з їх боку. При визначенні ключових юридичних понять та категорій, а також при формуванні загальної методології наукових досліджень загальна теорія держави і права спирається на величезний емпіричний матеріал, на­громаджений галузевими дисциплінами; узагальнює, оцінює та інтер­претує дані галузевих юридичних наук. Крім того, загальна теорія держави і права збагачується внаслідок перенесення досвіду однієї юридичної науки на інші. Так, поняття юридичної особи було сформу­льоване наукою цивільного права, потім перенесене в інші галузеві науки і враховане при розробленні загальнотеоретичного вчення про суб'єктів права. Відтак, без опори на галузеві науки загальна теорія держави і права може втратити свої академічні та методологічні по­зиції і перетворитися на схоластичну, безпредметну дисципліну.

Незважаючи на загальний, абстрактний характер теорії держави і права, вона невідривна від юридичної практики, різні форми та прояви якої безпосередньо вивчаються спеціальними юридичними науками. Це зумовлює зв'язки теорії держави і права з дисциплінами, що належать До групи спеціальних (прикладних) юридичних наук (криміналістикою, кримінологією, судовою медициною, правовою статистикою та ін.). Од­нак порівняно з галузевими юридичними дисциплінами ці зв'язки, як правило, є менш інтенсивними та переважно не прямими, а опосеред­кованими. Це пояснюється насамперед тим, що спеціальні науки хоча и належать до системи юридичних наук, але активно використовують висновки й узагальнення широкого переліку природничих, технічних та інших неюридичних наук і включають їх до свого змісту.

Слід відзначити міцний взаємозв'язок загальної теорії держави і права з порівняльним правознавством, яке відносять до групи наук, що вивчають зарубіжні державу і право. До недавніх часів порівняльне правознавство взагалі розглядалося як один з напрямків у складі загаль­ної теорії держави і права. На сьогодні ці науки тісно взаємодіють одна з одною, мають багато в чому спільні цілі та предмет дослідження.

Вивчаючі правові системи різних країн світу, вчені-компаративісти нагромаджують чималий теоретико-прикладний матеріал. Висновки та узагальнення, сформульовані в межах порівняльного правознавства, активно використовуються загальною теорією держави і права для формування загальних закономірностей виникнення, розвитку та функ­ціонування держави і права, оскільки останні притаманні державно-правовій дійсності незалежно від національних кордонів. У свою чергу порівняльне правознавство використовує в своїх дослідженнях досягнення загальної теорії держави і права, передусім її понятійний апарат (йдеться про такі базові юридичні категорії, як «право», «право­ва система», «система права», «норма права», «правові традиції», «на­ступність у праві», «правова культура», «правосвідомість» та ін.), а також її методологічний інструментарій.