Зміст пеРЕлік умоВних позначень 3 вступ 4
| Вид материала | Документы |
- Лік-тур lik-tour лік-тур лік-тур lik-tour лік-тур лік-тур lik-tour лік-тур лік-тур, 62.38kb.
- Справочник для поступающих, 662.33kb.
- Основные понятия и проблемы античной философии, 946.48kb.
- Зміст вступ 2 сутність, види І завдання аудиту, 315.36kb.
- Знайомтесь, це Україна, 296.95kb.
- Зміст, 384.58kb.
- Зміст, 329.83kb.
- Зміст, 242.29kb.
- Зміст вступ, 361.97kb.
- Зміст, 429.02kb.
Здійснюючи аналіз положень нормативно-правових актів та окремих правових норм, що регулюють діяльність органів конституційного правосуддя, автор застосував формально-логічний метод та спеціально-правові методи, зокрема прийоми тлумачення правових актів, а на основі методу прогнозування визначив пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення діяльності органу конституційного судочинства України.
Джерельною та емпіричною базою дослідження стали нормативно-правові акти Чехословаччини, Чеської та Словацької республік, інших постсоціалістичних країн, монографії, публікації в періодичних наукових виданнях, рішення конституційних судів Чехословаччини, Чехії і Словаччини, а також архівні та статистичні матеріали.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є першим вітчизняним історико-правовим монографічним дослідженням проблем виникнення, розвитку та становлення інституту конституційного контролю Чехословаччини, Чехії та Словаччини (1918-2000 рр.).
У результаті проведеного дослідження сформульовані наступні положення наукової новизни, які виносяться на захист:
- проведено теоретико-історичний аналіз сутності категорії “правова охорона конституції”;
- виокремлено інститут конституційного контролю як елемент правової охорони конституції, встановлено його відмінності з інститутом конституційного нагляду;
- виділено характерні індивідуальні моделі конституційної юрисдикції постсоціалістичних країн Центральної та Південно-Східної Європи;
- проаналізовано генезис інституту конституційного контролю Чехословаччини, Чехії і Словаччини (1918-2000 рр.) і виявлено особливості досліджуваного інституту на кожному з історичних етапів;
- встановлено особливості моделей конституційного контролю Чехословаччини, Чеської та Словацької республік (1918-2000 рр.);
- виявлено відмінності в повноваженнях, формуванні та організаційній структурі органів конституційного контролю Чехії і Словаччини;
- з’ясовано, що заснування інституту конституційного правосуддя Чехословаччини, Чехії і Словаччини сприяло більш ефективному функціонуванню судової системи досліджуваних країн, системи законодавства, авторитетності та стабільності основного закону;
- встановлено, що сфера реалізації функцій конституційного контролю Чехії та Словаччини є набагато ширшою від інших постсоціалістичних держав, що дозволяє забезпечити формування більш демократичної держави;
- сформульовано пропозиції щодо реформування вітчизняного інституту конституційного правосуддя.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки можуть бути корисними для подальшої розробки теорії правової охорони конституції; для визначення нових історико-правових тенденцій та закономірностей виникнення та розвитку європейської моделі конституційного правосуддя; для подальших історико-правових досліджень чехословацької держави, Чехії і Словаччини; для вдосконалення діяльності Конституційного Суду України; при підготовці підручників, навчальних посібників, викладанні курсів з історії держави і права зарубіжних країн, державного права України, державного права зарубіжних країн та спецкурсів з питань конституційного правосуддя.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, результатом власних досліджень автора.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на кафедрі теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету, наукових конференціях: Підсумковій науковій конференції УжДУ “Право. Соціальна робота: теорія і практика” (м. Ужгород, 20 березня 2000 року); Міжнародній науковій конференції на тему ”Закарпаття у політиці Чехословаччини та Угорщини між світовими війнами” (м. Кошице (Словаччина) 9-10 грудня 2000 року); VI Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2003” (Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, 20-24 січня 2003 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Правовий статус національних меншин” (м. Ужгород, 28 травня 2003 року); ІІ Міжнародній науковопрактичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ, Одеса, Львів, 20-27 жовтня 2003 року); Звітних наукових конференціях викладів юридичного факультету УжНУ; окремі фрагменти дисертації використовувалися в процесі викладання нормативних курсів ”Теорія держави і права”, “Соціологія права” та “Правознавство”.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у п’яти опублікованих статтях у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Матеріали дисертації, її мета та основні положення, що виносяться на захист, зумовили структуру і зміст роботи. Вона складається із вступу, чотирьох розділів, які мають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
ВИСНОВКИ
Отже, провівши історико-правове дослідження стосовно виникнення, розвитку, організації і функціонування інституту конституційного контролю Чехословаччини, Чехії і Словаччини (1918-2000 рр.), слід підвести підсумки та зробити основні теоретичні та практичні висновки, на основі яких можна внести пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення діяльності вітчизняного органу конституційного судочинства.
1. Зміни державного ладу країн Центральної та Південно-Східної Європи в останні десятиліття ХХ ст. призвели до необхідності запровадження реально дієвого механізму правової охорони конституції, під яким слід розуміти сукупність спеціально передбачених юридичних гарантій, інститутів і засобів, які забезпечують верховенство конституції, реалізацію та стабільність її положень, а також виконання та дотримання режиму конституційної законності.
Змістовна сутність явища “правова охорона конституції” забезпечується з’єднанням в єдине ціле таких понять як юридичний механізм захисту конституції, до якого слід віднести верховенство, стабільний характер конституційних норм, конституційну законність та інституційний механізм, тобто сукупність загальних та спеціальних інституцій, які здійснюють конституційний контроль та нагляд.
2. Інститут конституційного контролю – це специфічна діяльність, яка здійснюється за строго визначеною процедурою від імені держави і тільки державними, у більшості випадків спеціально створеними для цього органами з метою виявлення та усунення невідповідностей нормативно-правових актів конституції, вирішення спірних питань, що мають конституційне значення для забезпечення верховенства основного закону у правовій системі суспільства і носить кінцевий за своїм юридичним наслідком характер. На відміну від конституційного контролю конституційний нагляд полягає у тому, що наглядовий орган не вправі самостійно відміняти неконституційні акти, а лише звертатися з такою ініціативою до органу, який видав акт, чи до вищестоящого органу.
3. На сучасному етапі існують три основні моделі правової охорони конституції (американська, австрійська, квазісудова), але всіх їх поєднує те, що в їх рамках правова охорона конституції здійснюється органами судового типу незалежно від того, чи входять вони до системи загальних судів, чи йде мова про окремий орган, який своїм створенням, організаційною структурою, спеціальною компетенцією відрізняється від судів загальної юрисдикції.
Особливістю державно-правових змін постсоціалістичних країн Центральної та Південно-Східної Європи стало те, що більшість із них передбачили створення механізму конституційного контролю та нагляду, який здебільшого заснований на австрійській (кельзеновській) моделі конституційного правосуддя і передбачає, що конституційність об’єктів контролю перевіряють спеціально створені органи конституційної юрисдикції, які наділені спеціальними повноваженнями, що реалізуються шляхом самостійного конституційного правосуддя.
Структура, повноваження та норми, які регламентують діяльність органів конституційного судочинства постсоціалістичних країн, в основному, схожі, що вказує на їх опору та приналежність до кельзеновської моделі. Але в той же час слід зазначити, що для органів конституційного контролю постсоціалістичних країн характерні індивідуальні моделі конституційної юрисдикції (парламентська, спеціалізована та змішана), що насамперед пов’язано із правовою системою тої чи іншої держави, історичними звичаями, традиціями, статусом органу конституційного контролю та його місцем у системі розподілу влади.
4. Яскравим прикладом розвитку інституту конституційного контролю постсоціалістичних країн є конституційні суди Чехії та Словаччини, в яких інститут конституційного контролю відомий з моменту заснування кельзеновської моделі і має власні спільні історичні традиції. Так, у процесі розвитку інституту конституційного контролю Чехословаччини, Чеської та Словацької республік можна виділити наступні етапи (хронологію): 1) утворення та розвиток інституту конституційного контролю в першій Чехословацькій Республіці (1918-1938 рр.); 2) запровадження квазісудового органу правової охорони конституції - Конституційного Сенату у Словацькій Республіці (1939-1944 рр.); 3) парламентський конституційний контроль у соціалістичній Чехословаччині (1948-1989 рр.); 4) розвиток інституту конституційного правосуддя в процесі демократичних змін (1989-1992 рр.); 5) створення та розвиток конституційних судів в незалежних Чеській та Словацькій республіках.
Починаючи з 1920 року, інститут конституційного контролю був вперше передбачений Конституцією Чехословацької Республіки. Завдяки цьому Чехословаччина стала другою країною в Європі після Австрії, де був утворений спеціалізований судовий орган конституційної юрисдикції, який в майбутньому послужив основою для вироблення різного роду проектів, поглядів та пропозицій стосовно конституційного правосуддя Чехословаччини.
І хоча у соціалістичний період функцію конституційного контролю виконувала Президія Національних зборів та самі Національні збори (адже комуністична правова доктрина не визнавала самої ідеї створення незалежного органу контролю конституційності), згодом був знову утворений Конституційний Суд ЧСФР. Таким чином, функція контролю за відповідністю нормативно-правових актів Конституції була вилучена із компетенції парламенту і сконцентрована в спеціалізованому органі охорони конституційності – Конституційному Суді, який зосереджувався виключно на конституційно-правовій проблематиці розгляду справ і відіграв особливу роль у побудові правової держави та в забезпеченні основних прав і свобод людини і громадянина.
Після розподілу ЧСФР у 1992 році і створення Чеської та Словацької республік конституційні суди незалежних держав розпочали свою діяльність 17 березня 1993 року у м. Кошице та 15 липня 1993 року у м. Брно, запозичивши практику розгляду справ та прийняття рішень свого попередника – федерального Конституційного Суду.
5. Характерною особливістю моделей конституційного правосуддя Чехословаччини, Чехії та Словаччини є те, що в своїй діяльності вони використовували вже створені традиції конституційного судочинства, самостійно створюючи і розвиваючи тільки окремі положення.
Ті правові положення, які регламентували виникнення та обсяг повноважень конституційних судів, були здебільшого запозичені з іноземних моделей конституційного судочинства, практика діяльності та організаційна структура яких перевірена часом. Якщо розглянути Конституційний Суд Чехословаччини, то сильний вплив на нього справив орган конституційного судочинства Австрії, на Чеський – Конституційний Суд Німеччини, а ряд положень органів конституційного правосуддя Австрії, Німеччини та Італії були запозичені Словацьким органом охорони конституційності.
6. Незважаючи на спільну історію органів конституційного контролю Чехії та Словаччини, конституційні суди обох республік зберігають свою індивідуальність, що проявляється у відмінностях організації та діяльності органів конституційного правосуддя, які можна виразити десятьма основними критеріями:
1) за обсягом запозичення правових положень організації та діяльності органу конституційного контролю ЧСФР та інших держав. Характерною спільною ознакою діяльності конституційних судів СР та ЧР є те, що в своїй діяльності вони використовували вже створені традиції конституційного судочинства, самостійно створюючи і розвиваючи тільки окремі положення.
Ті правові положення, які регламентували виникнення та обсяг повноважень конституційних судів, здебільшого були запозичені з Конституційного Суду ЧСФР та іноземних моделей конституційного судочинства.
Так, якщо розглянути Конституційний Суд Словаччини, то він запозичив практично всі позитивні сторони організації та функціонування Конституційного Суду ЧСФР, в той час, як більшість положень, які стосуються функціонування органу конституційної юрисдикції ЧР, були запозичені від Конституційного Суду Німеччини;
2) за суб’єктами звернення до органу конституційного правосуддя. Правові положення конституційного судочинства ЧР, на відміну від словацького Конституційного Суду, не передбачають Генерального прокурора в якості суб’єкта, який може звернутися з поданням до Конституційного Суду і розпочати судовий процес. Проте суд вправі порушити процедуру конституційного провадження за власною ініціативою, що не є характерним для Конституційного Суду СР;
3) за способом порушення процедури конституційного провадження. Конституційне судочинство СР передбачає три можливі варіанти початку провадження перед Конституційним Судом: подання, позов та скаргу, в той час, як ЧР знає лише два способи – подання і скаргу;
4) за складом, строком повноваження суддів, способом їх призначення та обрання. Конституційний Суд СР складається з 13 суддів, які призначаються главою держави за поданням Національної Ради строком на 12 років без права їх повторного призначення.
Орган конституційної юрисдикції ЧР складається з 15 суддів, які призначаються Президентом Республіки за згодою Сенату строком на 10 років із можливістю повторного призначення суддів;
5) за структурою та строком повноважень структурних одиниць органу конституційного контролю. Обговорення та прийняття рішень Конституційним Судом ЧР здійснюється Пленумом, до складу якого входять всі судді, та Сенатами. Чотири Сенати Конституційного Суду, до складу яких входять по три судді, утворює Пленум строком на один рік із правом повторного призначення суддів. Сталими членами сенатів не можуть бути голова суду та його заступники. Голів сенатів призначає голова Конституційного Суду строком на 1 рік, причому одна і та ж особа не може бути на посаді голови Сенату більш ніж два строки підряд.
Що стосується Конституційного Суду СР, то він організовує свою роботу теж у Пленумі, до складу якого входять всі судді, та трьох тричленних сенатах, строк повноважень яких становить один рік із правом повторного призначення до них суддів. Голова Сенату обирається членами Сенату на першому установчому засіданні строком на один рік, після закінчення якого суддю, який обіймав посаду голови Сенату, неможливо обрати головою повторно протягом двох років;
6) за обсягом повноважень органів конституційного контролю. Конституційні суди обох республік при здійсненні правової охорони конституційності наділені як правом абстрактного, так і конкретного конституційного контролю, під час здійснення якого вони вирішують питання конституційності як національних, так і міжнародних правових актів.
Так, вони виносять рішення про конституційність законів та інших нормативно-правових актів, розглядають скарги на незаконні дії органів державної влади та місцевого самоврядування, вирішують спори про компетенцію між державними органами, органами місцевого самоврядування, виносять рішення про законність виборів депутатів, законність рішення про зупинення діяльності політичних партій та рухів, рішення щодо процедури імпічменту Президента тощо, тобто вирішують найважливіші політико-правові питання державного життя.
Але Конституційний Суд СР наділений ширшим колом повноважень, ніж Конституційний Суд Чехії. Зокрема, він наділений правом здійснювати тлумачення Конституції та законів, перевіряти конституційність референдуму та розглядати позови фізичних і юридичних осіб;
7) за суб’єктами, що вправі звільнити з посади суддю органу конституційного правосуддя. Суддю Конституційного Суду СР може звільнити з посади Президент Республіки за поданням Пленуму Конституційного Суду на підставі судового вироку за вчинення навмисного злочину або на підставі рішення прийнятого дисциплінарним сенатом Конституційного Суду, за порушення принципу несумісності судді із займаною посадою, а також у випадку, якщо суддя не бере участі у роботі Конституційного Суду чи рішенням суду визнаний недієздатним.
У ЧР повноваженнями щодо звільнення суддів Конституційного Суду з посади за вищенаведеними підставами наділена одна з палат Парламенту – Сенат;
8) за обсягом повноважень судді-доповідача. Обсяг повноважень судді-доповідача Конституційного Суду ЧР при попередньому вивченні подання є значними. Так, він самостійно, без усного обговорення справи судом та без участі сторін, має право відхилити подання, якщо воно подане із пропущенням вказаного у законі строку, подане неправомочним суб’єктом або не відноситься до компетенції Конституційного Суду.
У СР суддя-доповідач може тільки винести на обговорення Пленуму чи Сенату відповідну пропозицію, які й приймають остаточне рішення по справі;
9) за суб’єктами, які наділені правом здійснювати представництво перед Конституційним Судом. Правовими положеннями Чеської та Словацької республік передбачено, що всі фізичні та юридичні особи, які вимагають охорони своїх конституційно гарантованих прав чи свобод, у провадженні перед Конституційним Судом повинні бути обов’язково представлені законним представником. У СР ними можуть бути лише адвокати або приватні юристи. У ЧР до переліку представників, окрім адвоката та приватного юриста, відносять також нотаріуса, який може представляти інтереси особи тільки під час розгляду справ, що стосується захисту майнових прав;