2 2 Еволюція політичної системи Перу в 1990 рр

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

• реальний рівень свобод людини, обсяг її прав;

• методи вироблення політичних рішень;

• способи урегулювання конфліктів;

• плюралізм, у тому числі наявність або відсутність легальної (нелегальної) опозиції;

• конфігурацію партійної системи: однопартійні чи багатопартійні системи;

• ідеологію і те місце, яке відводиться їй у мобілізації суспільства;

• форми ставлення населення до політичної участі (політична пасивність, мобілізована або автономна участь);

• структурованість правлячої еліти: ступінь її згуртованості, відкритість і закритість, канали рекрутування [8, 25].

Режим вказує на соціальну природу влади: які групи пануючого класу знаходяться при владі, на підтримку яких соціальних верств опирається влада.

Тип політичного режиму Перу – демократичний, де інститути демократії та громадянського суспільства почали формуватися ще в середині ХХ ст., але нестабільна політична ситуація, гострі економічні, соціальні проблема, як наслідок, – низка державних переворотів, які дезбалансували політичну систему країни. Демократичні цінності почали закріплюватися в перуанському суспільстві в середині 1980-х років, в части правляння військової диктатури, яка проводиля ряд важливих для демократизації країни реформ. З цього періоду в країні розпочався складний трансформаційний перехід від авторитарних та нестабільних політичних режимів до демократичного [8, 27].


Висновки


Політична система суспільства — це складне і багатогранне явище. Будь-яка система суспільства, у тому числі і політична, є цілісною, упорядкованою множиною елементів, взаємодія яких сприяє появі нової якості, що не властива окремим частинам. Американський соціолог Т. Парсонс переносить поняття «система» на вивчення суспільства, він представляє суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної та духовної, які знаходяться у взаємозалежності та взаємодії. Кожна з підсистем виконує певні функції, забезпечуючи життєдіяльність суспільства у цілому.

Фактори, що справляють вплив на політичну систему суспільства досить багатопланові. Серед них не лише організація державної влади, не тільки власне політичні утворення (партії, політичні рухи й інші громадські організації), їх боротьба за владу, за використання у своїх інтересах інститутів держави, у тому числі армії, поліції, органів управління, засобів масової інформації тощо, а й інші, більш глибокі структури цих факторів.

Для політичних систем різних суспільств одним з важливих системоутворюючих факторів є стратегія виживання в умовах глобальної економічної, екологічної, демографічної та інших криз.

Функціональний і динамічний аспекти політичної системи розкриваються в політичному режимі. Політичний режим (у загальному плані) – це сукупність методів і законів здійснення політичної влади. Дослідження політичного режиму скласти реальне уявлення про реалізацію політичної влади, ступінь свободи і правове становище особистості в конкретній країні в певний історичний період часу. Режим вказує на соціальну природу влади: які групи пануючого класу знаходяться при владі, на підтримку яких соціальних верств опирається влада.

За формою правління Перу є конституційною республікою. Діє конституція від 29 грудня 1993 року. Столиця - Ліма. Адміністративний поділ: 25 регіонів і одна провінція. З 28 липня 1821 року Перу була частиною іспанських колоніальних володінь.

Ще в недавньому минулому політичний лад Перу коливався між демократією й військовою диктатурою. В 1980-ті роки становище в Перу характеризувалося великим зовнішнім боргом, гіперінфляцією, сплеском торгівлі наркотиками й масовим політичним насильством. Нинішній президент Перу Алан Гарсіа після свого першого строку на цьому посту в 1990 році залишив країну в стані найглибшої кризи. Під час президентського правління Альберто Фухіморі (з 1990 по 2000 рік) країна почала відновлюватися, але обвинувачення в авторитаризмі, корупції й порушеннях людських прав спричинили його відхід у відставку після виборів 2000 року.

Виконавча галузь влади в Перу представлена президентом. Голова держави - президент, який обирається прямим і таємним голосуванням терміном на 5 років. Президент не може бути переобраний на другий термін підряд. Одночасно с президентом обираються перший и другий віце-президенти. Якщо ні один із кандидатів в президенти не зможе набрати 50 відсотків голосів виборців + один голос, то проводиться другий тур голосування. Якщо президент і обидва віце-президенти йдуть у відставку, то тимчасовим президентом стає голова Національного конгресу.

З 28 липня 2006 року й донині (наступні вибори намічені на квітень 2011 року) президентом Перу є лідер Перуанської апристської партії соціал-демократ Алан Гарсіа Перес, який раніше вже був главою держави й довів країну до значної кризи, після чого багато років провів в еміграції. Перший віце-президент - Луїс Алехандро Джамп’єтрі Рохас (Luis Alejandro Giampietri Rojas). Другий віце-президент Лурдес Мендоса дель Солар (жін.) (Lourdes Mendoza del Solar). Обрані 4 червня 2006 р. Приступили до виконання обов’язків 28 червня 2006 р.

Президент одночасно виконує функції як глави держави, так і глави уряду. Уряд представлений Радою міністрів, що призначається президентом. Конституція 1993 року закріпила широкий спектр президентських повноважень. Відповідно до її положень, «президент обирається на 5 років і може бути переобраний на другий строк». Він має право приймати закони, вносити законопроекти в Конгрес, переглядати прийняті Конгресом закони, призначати послів і членів вищого військового командування без твердження Конгресом. Президент має також право розпускати вищий орган законодавчої влади, якщо останній висловить негативну думка про діяльність двох або більше членів кабінету, у противному випадку міністрам буде винесений вотум недовіри. Крім того, президент може своєю волею ввести режим надзвичайного стану на строк до 60 днів, протягом якого дія конституційних прав припиняється, а контроль за дотриманням громадського порядку покладає на армію.

Законодавча влада в країні належить однопалатному Національному конгресу, що складається з 120 членів, вибори яких проводяться по партійних списках одночасно з виборами президента строком на 5 років. Прерогативою Конгресу є прийняття бюджету, затвердження угод про позики й міжнародних договорів, розробка законопроектів і прийняття законів. Конгрес має право проведення розслідувань із питань, що мають суспільне значення, робити запити й виражати недовіру уряду (Раді міністрів) або окремим його членам.

Судова влада, офіційно вважається третьою галуззю влади, незалежною від двох інших. Після того як у квітні 1992 р. Альберт Фухіморі вчинив державний переворот, функціонування судової системи країни було припинено, потім вона була перебудована з розрахунком на більшу незалежність від впливу правлячої політичної еліти. Члени Верховного суду призначаються незалежною Національною юридичною радою. Конституційний суд, сім членів якого обираються Національним конгресом на п'ятирічний строк, має право, зі своєї сторони, скасовувати постанови уряду. По конституції 1993 р. була відновлена страта за такі злочини, як тероризм і зрада у воєнний час.


Список використаної літератури


1. Бенетон Ф. Введение в политическую науку / Пер. с фр.- М.: Изд-во „Весь мир”, 2002. - 368 с.

2. Білоус А.О. Політико-правові системи: Україна і світ: Навч. посібник. – К., 1997. – 287 с.

3. Визгунова Ю.И. Гражданское общество и государства в Латинской Америке: от конфликта к согласию // Латинская Америка. - 2001. - №2.

4. Гелів С.Д. Політико-правові системи світу: навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 668 с.

5. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політико-правові системи світу: навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 668с.

6. Гомеров И. Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. - М.: ООО „Изд-во ЮКЭА”, 2002. - 832 с.

7. Дабагян Э.С. Электоральная панорама Латинской Америки // Латинская Америка. – 2006. – №2. – С. 4–13.

8. Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії.. – Львів, 1999. – 124 с.

9. Давыдов В.М., Красильщиков В.А., Майданик К.Л., Окунева Л.С., Ворожейкина Т.Е. Латинская Америка: возвращение на авансцену мировой политики // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – № 1. – С. 84–95.

10. Кузнецов А. Перу: что ищем мы в краю далеком? // Международная жизнь. – 2004. – №6. – С. 74–84.

11. Лезгинцев Ю.М. Стимул развития Перу // Латинская Америка. – 2007. – №3. – С. 53–68.

12. Лісничий В.В. Політичні та адміністративні системи зарубіжних країн. Навчальний посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 335 с.

13. Малинин А.В. Перу – El Peru. – М.: Международные отношения, 1991. – 206 с.

14. Петрова Т.П. Такие разные перуанцы // Латинская Америка. – 2007. – №8. – С. 85–93.

15. Сухарев А.Я. Правовая система стран мира / А.Я. Сухарев. М.;Норма, 2005. – 468 с.

16. Фісун О. Типології політичних систем: основні підходи // Політичний менеджмент. - 2005. - № 5 (14). - C.39-50.

17. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века / Пер. с англ.- М.: Российская политическая энциклопедия, 2003. - 368 с.

18. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран.- М.: Юристъ, 1997. - 568 с.

19. Чумакова М.Л. Факторы политической стабилизации в переходный период//Латинская Америка. -1996. - №7-8.

20. Чумакова М.Л. Критерии политической модернизации //Латинская Америка. - 2003. - № 10 - 11.

21. Эволюция политических структур. – М., 1990. – 166 с.

22. Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче. – 1995. - № 9. – С. 21-28.

23. Ярош Б.О., ЯрошО.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закладів. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005,- 240 с

Інтернет – ресурси:

24. dia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%83 – Википедия – Перу

25. mb.ru/per2.shtml - Страноведческий каталог "Econrus". Перу.

26. tion.ru/referat/ref/id.48685_1.html - Государство и общество в Перу.

27. dia.org/wiki/Политический_режим - Википедия - Политическ am.com/tourism/America/Peru/element.php?ID=25406ий режим. – Государственное устройтсво Перу.