Курс Викладач Безуглий В. В дисципліна Економічна та соціальна географія України модуль 1
| Вид материала | Лекція |
- Регіональна економічна І соціальна географія. – В. М. Юрківський. Юрківськмй, 71.88kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки 040104 Географія,, 280.62kb.
- Й зміст уроку, 181.25kb.
- Програма навчальної дисципліни регіональна економічна І соціальна географія, 238.32kb.
- Програма спецкурсу рельєф україни 070501 географія Упорядник: проф. О. О. Комлєв Затверджено, 193.25kb.
- Навчально-методичний комплекс Харків 2009 Нємець Л. М., Заволока Ю. Ю. Економічна, 1060.49kb.
- Порівняльна характеристика Суецького та Панамського каналів, 75.58kb.
- Японія (За Економічна І соціальна географія світу: Навч. Посібник / За ред Кузика, 288.39kb.
- Реферат об’єкт І предмет економічної, 70.64kb.
- Рекомендації підготували: Спеціалісти міністерства аграрної політики та продовольства, 1593.37kb.
Лекція № 4
ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС
ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ БАЛАНС УКРАЇНИ. У структурі промисловості України на частку паливної промисловості припадає 15% вартості основних фондів і майже 8% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу. Паливно-енергетичний комплекс робить 11% вартості промислової продукції України.
У 50-80 роках XX ст. в Україні поступово ріс видобуток палива, особливо газу. У структурі витрати палива початку знижуватися частка вугілля і нафти і збільшуватися газу. У 80-і роки частка газу в структурі паливного балансу також як і нафта початку знижуватися.
Загальний видобуток палива в Україні ріс до 1987 р. Однак, в останні роки, абсолютні розміри видобутку палива почали знижуватися. Це порозумівається головним чином погіршенням гірничо-геологічних умов видобутку вугілля в Донбасі, нестабільністю роботи вугільної, нафтової і газової промисловості, важким фінансово-економічним положенням країни в цілому.
Що стосується удосконалення структури паливного балансу, то в перспективі для західних і південних регіонів України самими ощадливими будуть електроенергія на АЕС, а для східних регіонів – вугілля Донбасу.
Паливно-енергетичний комплекс – складна міжгалузева система видобутку і виробництва палива й енергії, транспортування, розподіли і використання. У його склад входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торф'яна) і електроенергетика, тісно зв'язана з усіма галузями національного господарства.
Проблема забезпечення української економіки енергоносіями – одна із самих хворобливих. Україна забезпечена власним вугіллям – на 83%, газом – 15–20%, нафтою – 7–8%. Тому значну долю енергоресурсів приходиться імпортувати: вугілля – до 28 млн. т., нафти – 14 млн т, газу – 40–45 млрд. м3. Щорічно на це затрачається близько 8 млрд. діл., на що йде 2/3 усього товарного експорту.
Основними первинними джерелами енергії на сучасному етапі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко росте значення атомної енергії. Частка інших джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітри, геотермальна енергія) у загальному енергоспоживанні складає лише кілька відсотків.
Паливно-енергетичний баланс України характеризується поруч індивідуальних особливостей, що виражаються великою частиною кам'яного вугілля, атомної енергії і незначним використанням таких первинних енергетичних ресурсів, як гідроенергія, а також нафта і продукт її переробки.
Довоєнні і після військові роки Україна була однієї з головних паливно-енергетичних баз у Європі. Вона давала 50-70% вугілля, а також майже 40-90% видобутку природно-пального газу в Радянському Союзі. За рівнем розвитку паливної промисловості республіка займала чільне місце в Європі й однієї з перших місць у світі.
Надзвичайний інтенсивний видобуток палива і розширення географії його споживання, значний експорт кам'яного вугілля і частково газу – усе це привело до вичерпання запасу газового палива, до вирубки кращих шарів донецького вугілля. Зменшувалися капіталовкладення в промисловість Донбасу. У результаті отут дуже застаріли основні виробничі фонди, технологія, відстає соціальна сфера. Дав собі знать і глибокий занепад Донбасу, що як відомо, привело до зменшення вуглевидобутку. І це тоді, коли донецьке вугілля конкурентноздатний (з урахуванням міжнародних цін на вугілля), а Донбас, при достатнім матеріальному фінансовому забезпеченні вугільної промисловості має цілком сприятливі передумови для відродження.
Паливний баланс: – на вугілля припадає 76,3% усього видобутку палива;
– частка газу – 18,9%,
– нафтовидобуток – 4%;
– торф'яна 0,4%.
Провідне місце у паливній промисловості України займають Луганська (33% усієї товарної продукції галузі) і Донецька (31%) області. За ними йшла Львівська, Волинська, Івано-Франківська й ін.
ПАЛИВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Вугільна промисловість є основою галузі і представлена видобутком кам'яного і бурого вугілля. Районами видобутку кам'яного вугілля є українська частина Донбасу і Львівсько-Волинський басейн, бурого вугілля – Дніпровський буро-вугільний басейн.
Видобуток вугілля в Україні
| | 1985 | 1990 | 2000 | 2006 |
| Вугілля, млн. т | 89 | 164,8 | 81,0 | 61,7 |
| – кам'яний | 80,5 | 155,5 | 79,9 | – |
| – бурий | 8,5 | 9,3 | 1,1 | – |
Видобуток кам'яного вугілля почався на Донбасі в 70-х роках XIX ст. і дуже швидко збільшувався: з 1,4 млн. т. у 1880 р. до 16,9 млн. т. у 1913 р. Напередодні Першої світової війни на Донбасі добувалося 70% вугілля Російської імперії. В роки Першої світової війни і Громадянської війни вуглевидобуток Донбасу зменшився до 4,6 млн. т. (1920 р.). Напередодні Другої світової війни тут добувалося 83,7 млн. т. вугілля (50,5% видобутку СРСР). За масштабами видобутку кам'яного вугілля Україна займала друге місце в Європі після Польщі.
Усього в Україні нараховується 295 діючих кам'яновугільних шахт (у тому числі з коксовим вугіллям – 131 шахта). На Донбасі розташовано 275 шахт (з коксовим вугіллям – 120, антрацитами – 81). Отут є значні ресурсні можливості для розширення вуглевидобутку.
Керування галуззю здійснюється виробничими об'єднаннями, до складу яких входять відповідні підприємства вугільної промисловості. На Донбасі найбільшими з них є Донецьквугілля, Луганськвугільзбагачення, Шахтерськантрацит, Торезантрацит, Стаханіввугілля, Краснодонвугілля, Красноармейськвугілля, Макеєвськвугілля, Павлоград вугілля і ін.
Видобуток кам'яного вугілля організований у Західному Донбасі (Дніпропетровська обл.), де здійснюється значний обсяг нового шахтного будівництва. Собівартість видобутку донецького вугілля відносно висока – 230 грн. за тонну. Понад 70% донецького вугілля споживається в Україні, а інша частина надходить в інші країни.
У західній частині України – на півночі Львівської області і на південному заході Волинської області в післявоєнні роки відкритий Львівсько-Волинський вуглевидобувний басейн. Обсяг видобутку кам'яного вугілля – близько 5 млн. т. на рік. Частина вугілля збагачується і доставляється на розташовані в західній частині України електростанції (Буштирська, Добротвірська). У районах вуглевидобутку створені нові міста і селища виробничого типу: Нововолинськ, Сосновка, Гірник. Запаси вугілля тут відносно невеликі – у найближчі роки передбачається призупинити функціонування ряду шахт, у яких вичерпане паливо. Незважаючи на відносно невеликі обсяги видобутку вугілля Львівсько-Волинський басейн відіграє важливу роль в економіці Західної частини України і прилягаючих територій.
Видобуток бурого вугілля здійснюється в Дніпровському буровугільному басейні на території Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької і Дніпропетровської обл. Басейн розділяється на 12 буровугільних районів і складається з 100 родовищ. Це вугілля характеризується високою вологістю і зольністю, відносно низкою теплоємністю і використовуються в основному в прилеглих районах. На 58 родовищах вугілля можна добувати відкритим способом.
У перші післявоєнні роки була організована в незначних масштабах видобуток бурого вугілля в західних частинах – поблизу Золочева і Жовкви, у Коломії, у Закарпатті. У зв'язку з вичерпанням запасів і початком видобутку львівсько-волинського кам'яного вугілля буровугільні шахти й кар'єри закрили.
У розрахунку на душу населення в Україні видобувають 3 500 кг вугілля (у колишньому СРСР – 2 701 кг, у США – 3 516, Великобританії – 1 771 кг, Франції – 294 кг, Чехії – 7 913 кг, Польщі – 7 039 кг).
Вважається, що в галузі – 90% збиткових підприємств, у 2005 р. близько 111 вугільних підприємств перебувало в стадії ліквідації (150 тис. робочих місць). Дотації йдуть в основному на видобуток коксового вугілля, тому прибутку мають коксохімічна і металургійна промисловості.
Нафтова промисловість представлена нафтовидобутком і нефтепереробкою, що виникли у Передкарпатті на початку другої половини XIX ст. у Бориславі.
В Україні видобуток рідкого палива постійно зменшується.
Видобуток нафти в Україні
| | 1985 | 1990 | 2000 | 2006 |
| Нафта, млн. т | 5,8 | 5,3 | 3,7 | 4,6 |
В Україні виділяють 3 нафтогазових басейнів: Передкарпатський, Дніпровсько-Донецький і Причорноморський.
Наприкінці XIX – початку XX ст. Передкарпаття було знаменитим у світі центром нафтовидобутку. Рідке паливо видобувають у Передкарпатті й нині: у районах Борислава (Львівська область), Доліні і Надвірної (Івано-Франківська обл.). Масштаби видобутку нафти тут незначні і через вичерпаність запасів не розширюються. Якщо в 1864 р. Передкарпаття давало 2 тис т нафти, то найбільший видобуток був досягнутий у 1909 р. – 2 млн. т. Це склало 5% світового видобутку рідкого палива. Нафтовидобуток і нафтопереробка зосереджувалися тут у руках іноземних власників – переважно французьких, американських, яким належав також видобуток, переробка супутника нафти – озокериту, широко використовуваного для виробництва свіч, а також у лікувальних цілях. У наступні роки видобуток нафти й озокериту в Передкарпатті істотно скоротився.
Більш значні обсяги нафти припадають на Дніпровсько-Донецький район. Нафтогазовидобувні центри функціонують у Сумській (Охтирське і Качанівське родовища), Чернігівській (Гнединцівське, Радченське, Прилуцьке родовища тощо) і Полтавській (Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченковське родовища й ін.) областях.
Причорноморський басейн вважається перспективним. Він охоплює Причорноморську западину, Керченську протоку, північно-західну частину акваторії Чорного й Азовського морів. Орієнтовані запаси – до 4-5 млрд. т нафти. Зараз видобувається 200 тис. т нафти з покладів «Штормове» і «Дельфін» з часткою Британсько-Голландської компанії «Shell».
Родовища нафти в основних родовищах відпрацьовані на 70%. Видобувна реальна ресурсна база нафти в нас становить 69 млн т (з конденсатом). Ресурсозабезпеченість – 20 років.
Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Дрогобицьким, Кременчуцьким, Херсонським, Надвірнянським, Львівським і Бердянським нафтопереробними заводами. Країна забезпечує власні потреби в нафтопродуктах тільки частково. Щорічно вона має потребу в 40–45 млн. т нафти на рік, а видобуває – близько 4 млн. т.
Потужності заводів складають 60 млн. т. Використовуються вони не цілком: на 29% – по переробці нафти, на 51% – по виробництву бензину, на 41% – дизельного палива і тільки на 23% – по товарному випуску топкового мазуту.
Виробництво нафтопродуктів
| | 1990 | 2000 | 2007 |
| Первинна обробка нафти, млн. т | 59 | 9,1 | 14,4 |
| Бензин, млн. т | 9,2 | 2,1 | 3,9 |
| Дизельне паливо, млн. т | 12,7 | 2,7 | 4,3 |
Українська нафтопереробка має дуже високий потенціал інвестиційної привабливості і кожен завод має свою специфіку:
– Лисичанський НПЗ (потужністю 23 млн т нафти на рік – найбільший в Європі) – найсучасніший, має установки з виробництва етилену;
– Кременчуцький НПЗ (18 млн. т) має високий ступінь переробки нафти, цех по виробництву масел;
– Одеський (4 млн. т), Херсонський і Надвірнянський – вигідне місце розташування, що сприяє експорту нафтопродуктів.
Лисичанський, Одеський і Херсонський НПЗ у сумі контролюють 62% українського ринку пального. Довгий час нафтопереробні заводи України простоювали, переробка нафти на них не забезпечувала 40% внутрішнього споживання. З приходом нових власників (компаній «НТК-Україна», «Лінос», «Лукойл-Україна») заводи стали ритмічно працювати, постачання нафти стали регулярними.
Український паливний ринок (6 нафтопереробних заводів) майже цілком поділений між іноземними компаніями. 2/3 НПЗ країни контролюють російські компанії:
– ТНК-ВР – Лисичанський НПЗ;
– ЛУКОЙЛ – Одеський НПЗ;
– «Татнафта» (через російсько-українське СП «Укртатнафта») – Кременчуцький НПЗ;
– група «Альянс» (Росія) – Херсонський НПЗ.
Власники інших двох НПЗ:
– група «Приват» – Надвірнянський НПЗ;
– «Альфа-нафта» і група «Приват» – Дрогобицький НПЗ.
Основна частка постачань сирої нафти до України припадає на Росію, Північний Кавказ, Поволжя.
Газова промисловість є наймолодшою галуззю паливної промисловості. Використання газу вдвічі дешевше, ніж нафти, крім того з газу роблять добрива і синтетичні матеріали.
Видобуток газу в Україні
| | 1975 | 1985 | 1990 | 2000 | 2007 |
| Газ, млрд м3 | 68,0 | 42,9 | 28,1 | 17,9 | 21,1 |
Газова промисловість України зародилася у Передкарпатті у 20-і роки XX ст. До 50-х років це був основний район видобутку природного пального газу в тодішньому СРСР. Центрами видобутку газу в Передкарпаття були Дашава, Бельче-Волица, Калуш, Рудки й ін. У 1940 р. у Передкарпатті зосередилося 87% видобутку газу в тодішньому СРСР. З цього району були прокладені магістральні газопроводи до Києва, Мінську, Ризі, Ленінграду, Москві й ін. поступово частина західноукраїнського району в газовидобутку зменшувалася за рахунок швидкого освоєння газоносних районів на сході. У 1951 р. у Передкарпаття добували 42,2% газу тодішнього Союзу. Нині на район припадає 3,1% від усього видобутого газу в Україні. Розвідані запаси – 94 млрд. м3, велика їх частка – в Івано-Франківській обл., де вони залягають на значній глибині – 5–6 км.
Зменшення видобутку газу у Передкарпатті порозумівається вичерпанням його зі старих родовищ, нераціональним виробленням значної частини родовищ, оскільки велика частина газу залишається під землею. Недавно були відкриті нові родовища, але вони чи малопотужні, чи не розробляються зовсім.
У 60-і роки галузь початку інтенсивно розвиватися у Донецько-Придніпровській газоносній області. Це найбільша в Україні нафтогазова область (93,8% загального видобутку газу в країні). Основні родовища природного газу зосереджені в:
– Харківській обл. (Шебелинське – найбільше в Україні – 80% від усіх запасів газу в країні, Хрестищенське, Кегічевське, Дружелюбівське й Західнохрестищенське родовища);
– Сумській обл. (Рибальське, Качанівське);
– Полтавській обл. (Солохо-Диканське);
– Дніпропетровській обл. (Перещепінське);
– Чернігівській обл. (Гнединцівське родовище).
Усього отут виявлено 111 газових родовищ, сумарні запаси газу складають 785,4 млрд. м3. Перспективні на газ Луганська і Полтавська області.
У Кримсько-Причорноморській нафтогазовій області відкрите й експлуатується 17 газових родовищ із запасами газу 14,3 млрд. м3. Найбільші – Голицинське, Джанкойське, Глебівське, Оленівське, Стрелковське. На дні Чорного моря геологи виявили ряд перспективних газових ділянок. Близько 4/5 добутого природного газу йде на нестатки промисловості. Використання газу в комунально-побутовому секторі має сезонний характер. На комунально-побутові потреби використовується до 17 млрд. м3 газу, а на виробництво електроенергії – 34 млрд. м3 газу.
Торф'яна промисловість є однією із найстаріших галузей. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській і Львівській обл. Видобуток незначний. У виді брикетів і шматків торф використовується як паливо, у сільському господарстві – для органічних добрив, торфоізоляційних плит. Торф може використовуватися для виробництва парафіну, олій, фенолів, креоліну і т.д.
ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА
Електроенергетика є базовою галуззю розвитку економіки. Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів енергії. Нині близько 1/3 електроенергії виробляється в районах споживання і близько 2/3 – у районах її виробництва.
В Україні існують 4 види електростанцій:
– теплові (працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі; серед них виділяють конденсатні й теплоелектроцентралі);
– гідравлічні (використовують відповідні гідроресурси і розділяються на гідроелектростанції й припливні);
– атомні (як паливо використовують збагачений уран, плутоній);
– електростанції, що використовують альтернативні джерела енергії (вітрові, сонячні).
Виробництво електроенергії в Україні
| | 1985 | 1990 | 2000 | 2007 |
| Електроенергія, млрд квт·годин | 72,0 | 298,5 | 171,4 | 193,4 |
Україна є експортером електроенергії. За даними Держкомстату України, у 2006 р. Україна експортувала 10,5 млрд квт·годин електроенергії. Основними її покупцями є Угорщина, Польща, Словаччина, Румунія і Молдова.
Тепловим електростанціям належить ведуче місце в Україні: вони виробляють близько ¾ всієї електроенергії. За останні 30 років роль теплоенергетики збільшилася в 5 разів. У структурі палива висока частка вугілля. Перевагою ТЕС є: відносно вільне розміщення, удвічі менший обсяг капіталовкладень у порівнянні з ГЕС.
Найбільші ТЕС України:
– Углегірська, Старобешівська, Курахівська, Слов`янська (Донецька обл.);
– Криворізька-2, Придніпровська (Дніпропетровська обл.);
– Бурштинська (Івано-Франківська обл.);
– Запорізька;
– Готвальська (Харківська обл.);
– Ладижинська (Вінницька обл.);
– Трипільська (Київська обл.) і ін.
Їх роль збільшується, централізоване виробництво тепла опалює 25 міст держави. Будують їх біля споживача, оскільки радіус транспортування від них тепла невеликої (10–12 км), коефіцієнт корисного використання теплоти – близько 70%. Найбільша теплоенергоцентраль – Київська ТЕЦ-5 (700 тис. квт). Працюють також Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калузька, Краматорська та багато інших.
Гідроелектростанції – ефективне джерело енергії. Вироблена ними електроенергія в 5–6 разів дешевша, ніж електроенергія ТЕС, а персоналу треба в 15–20 разів менше, ніж для АЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС складає близько 80%. Однак їхнє розміщення строге прив'язано до водяних ресурсів, а виробництво ними електроенергії носить сезонний характер.
Гідроелектроенергетика займає другорядне місце в енергетику України – до 9% потужності і 5,2% виробництва електроенергії.
Основні електростанції розміщені на:
– Дніпрі: Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, ДнепроГЕС, Каховська;
– Дністрі – Дністровська ГЕС– ГАЕС;
- у Закарпатській обл. – Теребле-Рицька.
Близько 100 малопотужних електростанцій діють на малих ріках, у тому числі на р. Рос (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська) і Південний Буг.
Атомні електростанції орієнтовані винятково на споживача, особливо в районах з обмеженими ресурсами палива і гідроенергії. Україна має достатні умови для розвитку атомної енергетики: запасів урану вистачить більше чим на 100 років. Щорічний видобуток урану складає 400 т на рік. Нині підготовлено до експлуатації Новоконстантинівське родовище (входить у десятку найбільших у світі), що дозволить добувати ще 1000 т урану для всіх 13 реакторів. Хоча в нас немає власного виробництва атомного палива з уранового концентрату. Створення повного ядерного циклу в Україні розраховане на 10–12 років і зажадає значних капіталовкладень. Монопольний постачальник ядерного палива (ядерних тепловиділяючих зборок) – російська корпорація ТВЕЛ (велика частина палива для України виготовляється ТВЕЛом з українського урану).
В даний час установлено, що майже всі українські атомні електростанції споруджувалися без належного геологічного і гідрогеологічного обґрунтування, без обліку сейсмічності території. Перспективи подальшого розвитку атомної енергетики практично відсутні.
Керує діяльністю української атомної енергетики державна атомна енергетична компанія «Енергоатом». За станом на 2006 р., в Україні працює 4 атомні електростанції із сумарною кількістю працюючих енергоблоків – 15 одиниць
Атомні електростанції України
| Назва електростанції | Кількість енергоблоків | Географічне місце розташування | Щорічний обсяг вироблюваної електроенергії |
| Запорізька | 6 | М. Енергодар, Запорізької обл., Дніпро | 40-42 млрд квт·год |
| Південноукраїнська | 3 | м. Південноукраїнськ Миколаївської обл. на березі Південного Бугу | 17-18 млрд квт·год |
| Рівненська | 4 | м. Кузнецовськ Рівненської обл., біля р. Стир | 11-12 млрд квт·год |
| Хмельницька | 2 | м. Нетешин Хмельницької обл., біля р. Горинь | 7 млрд квт·год |
Під натиском громадськості заморожене будівництво Кримської (зведене тільки будинок станції, будівництво припинене ще в радянські часи, коли стало ясно, що при проектуванні була допущена недооцінка сейсмічної активності кримського регіону), Чигиринської, Харківської АЕС і Одеської атомний ТЕЦ. 15 грудня 2000 р. була закрита Чорнобильська АЕС.
На АЕС виробляють 48% електроенергії, їхня встановлена потужність – 13,7 млн. квт. До 2030 р. Україна планує побудувати ще 9 нових атомних енергоблоків і ще 2 блоки будуть знаходитися в різних стадіях будівництва
Атомна енергетика вважається перспективною галуззю. На Запорізькій АЕС у 2001 р. споруджене сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (СХОЯТ) і була почата завантаження відпрацьованих тепловиділяючих збірників у перший багатомісний герметичний кошик. Проектний обсяг СХОЯТ на Запорізької АЕС – 380 контейнерів. У 2005 р. державна атомна енергетична компанія «Енергоатом» підписала договір з американською компанією «Holtec International» на проектування і будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива сухого типу. Це сховище буде використовуватися для збереження відпрацьованого ядерного палива з інших — Рівненської, Південноукраїнської і Хмельницької — атомних електростанцій України, що поки вивозиться в Росію
Нерентабельність виробництва електроенергії в Україні (тобто відношення собівартості електроенергії, виготовленої з цього енергоджерела в Україні, до її світової собівартості) складає: вугілля – 58%, газу – 155%, мазуту – 95–125%, урану – 89%, води – 24%. Що стосується електростанцій, що працюють на куті, то вони дуже рентабельні – собівартість їхній 1 квт.година електроенергії складає 58% світової собівартості. Причиною цього є невиконання ТЕС екологічних вимог і забруднення навколишнього середовища. Виробництво електроенергії з газу є вкрай невигідним і нерентабельної, тому доцільно перевести електростанції, що працюють з вугілля, на виробництво електроенергії з вугілля.
У державі утворена і функціонує могутня об'єднана енергосистема, що включає усі великі електростанції. Вона є частиною Єдиної енергетичної системи колишнього Союзу і зв'язує її з енергосистемою «Мир». До складу енергосистеми входять високовольтні лінії електропередачі (ЛЕП), а також підстанції і розділові границі. Перші ЛЕП напругою 10 квт були споруджені на Донбасі від Штерівської ГЕС до Кадіївської. У 1962 році введена в дію перша у світовій практиці ЛЕП постійного струму (800 квт) Волзька ГЕС на Донбасі. В останні роки при участі закордонних країн цілком освоєні трансукраїнські мережі електропередач напругою 750 квт Донбас-Західна Україна-Альбертирша (Угорщина), що дало можливість забезпечити рівнобіжну роботу Єдиної енергетичної системи й енергосистеми «Мир».