Регіональна економічна І соціальна географія. – В. М. Юрківський. Юрківськмй В. М
| Вид материала | Документы |
СодержаниеРозповсюдження та тиражування без офіційного дозволу видавництва заборонено Основні скорочення Економічна і соціальна географія |
- Програма навчальної дисципліни регіональна економічна І соціальна географія, 238.32kb.
- Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки 040104 Географія,, 280.62kb.
- Порівняльна характеристика Суецького та Панамського каналів, 75.58kb.
- Японія (За Економічна І соціальна географія світу: Навч. Посібник / За ред Кузика, 288.39kb.
- Й зміст уроку, 181.25kb.
- Навчально-методичний комплекс Харків 2009 Нємець Л. М., Заволока Ю. Ю. Економічна, 1060.49kb.
- Реферат об’єкт І предмет економічної, 70.64kb.
- Програма виробничої практики студентів 3 курсу спеціальності «Економічна І соціальна, 75.99kb.
- Програма вступного іспиту до аспірантури за спеціальністю 11. 00. 02 "Економічна, 85.39kb.
- Курс Викладач Безуглий В. В дисципліна Економічна та соціальна географія України модуль, 2428.67kb.
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ. – В.М.Юрківський.
Юрківськмй В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 2001. — 416 с
ISBN 966-06-0092-5.
Входження суверенної України у світове співтовариство супроводжується налагодженням і зміцненням надзвичайно широких і різнобічних її зв'язків зі світовою спільнотою. Звідси потреба вивчення зарубіжних країн, насамперед їх економічного розвитку. В підручнику висвітлено економічну й соціальну географію зарубіжжя (без країн Балтії та СНД). Матеріали подаються в такій послідовності: місце країни у світі, склад території та економіко-географічне положення, господарська оцінка природних умов і ресурсів, населення, загальна характеристика господарства та окремих його галузей, внутрішні відмінності й міста. Враховано нові концепції географічної науки в Україні й за рубежем. Фактичну основу підручника становлять матеріали ООН, дані Світового банку.
Для студентів географічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Підручник буде корисний також учителям географії.
ВСТУП 2
ББК 65.049я73 Ю74
Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу видавництва заборонено
Рецензенти: Г. В. Балабанов, д-р геогр. наук, В. В. Ковтун, канд. геогр. наук
Допущено Міністерством освіти і науки України (рішення Колегії Міністерства освіта і науки України Протокол № 20/2-18 від 29.10.97 р.)
Редакція літератури з природничих та технічних наук Редактор А. А. Москалюк
1805010000-041
2001 ISBN 966-06-0092-S
© В. М. Юрківський. 2000
ОСНОВНІ СКОРОЧЕННЯ
| АЕС | — атомна електростанція |
| ВНП | — валовий національний продукт |
| ГЕС | — гідроелектростанція |
| ЄС | — Європейський Союз |
| ІРЛП | — індекс розвитку людського потенціалу |
| ЛЕП | — лінія електропередачі |
| НАТО | — Організація Північноатлантичного договору |
| ОАЕ | — Об'єднані Арабські Емірати |
| ООН | — Організація Об'єднаних Націй |
| ПАР | — Південно-Африканська Республіка |
| ПКС | — паритет купівельної спроможності |
| снд | — Співдружність Незалежних Держав |
| США | — Сполучені Штати Америки |
| ТЕС | — теплова електростанція |
| ФАО | — Організація Об'єднаних Націй з питань продовольства і сільського господарства |
| ЮНЕСКО | — Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури |
ВСТУП
Економічна і соціальна географія
— наука про територіальну /організацію і територіальні відмінності життя суспільства. Об'єктом її вивчення є суспільство в усьому різноманітті його існування. Суспільство можна вивчати в цілому або частинами: населення, господарство, окремі галузі діяльності. Предметом економічної та соціальної географії є територіальний (просторовий) аспект об'єкта.
Об'єктом регіональної економічної і соціальної географії є окремі території — • регіони, країни, райони, міста тощо. У цьому підручнику об'єктом є зарубіжні території (крім країн Балтії та СНД).
У процесі вивчення тих чи інших територій склалася відповідна послідовність їх розгляду, а саме:
місце у світі;
склад території та економіко-географічне положення, господарська оцінка природних умов і ресурсів;
населення;
загальна характеристика господарства, опис його галузей, внутрішні відмінності й міста.
Разом з тим, кожна територія — це унікальне явище, яке нерідко важко вкласти в загальну схему і яке потребує обережного підходу. Відхилення від загальної схеми не тільки можливі, а й необхідні.
Важливе місце в регіональній економічній і соціальній географії посідає типологія територій, тобто групування їх за якимось критерієм. Типологія допомагає бачити спільні й специфічні риси об'єкта. Організація Об'єднаних Націй (ООН) для типології країн використовує два критерії: рівень економічного розвитку і рівень соціального розвитку. Рівень економічного розвитку оцінюється величиною валового національного продукту (ВНП) з розрахунку на душу насе-
_______________________________Вступ_____________________________7
лення. ВНП — це вартість кінцевих товарів і послуг за ринковими цінами. Оцінюють його в доларах СІЛА або в доларах за паритетом купівельної спроможності (долари ПКС). Рівень соціального розвитку оцінюється за допомогою індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП). ІРЛП — це складний індекс трьох змінних:
1) очікуваної тривалості життя;
2) рівня освіти;
3) ВНП на душу населення в доларах ПКС.
Шкала ІРЛП має значення від 0,000 до 1,000. До 0,500 індекс вважається низьким, від 0,501 до 0,800 — середнім і від 0,801 до 1,000 — високим.
Усі країни світу можна поділити на три великі типи:
1 — економічно розвинеш;
2 — ті, що розвиваються (тобто економічно ще не розвинені);
3 — країни Східної Європи, СНД і Балтії.
Ці три великі типи, в свою чергу, залежно від тієї чи іншої мети можуть поділятися на окремі групи.
Серед економічно розвинених країн розрізняють чотири підгрупи. До першої з них входять США, Великобританія, Франція, Німеччина, Італія і Японія. Вони належать до головних країн світу. Високий рівень їхнього розвитку поєднується з величезним соціально-економічним потенціалом і комплексним багатогалузевим господарством. До другої підгрупи треба віднести 10 «малих» західноєвропейських країн. Це Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія та Австрія. Високий рівень соціально-економічного розвитку в них співіснує з порівняно невеликими обсягами виробництва і його вузькою спеціалізацією. Третю підгрупу становлять Ірландія, Португалія, Іспанія, Мальта і Греція. Ці країни тільки після другої світової війни перетворилися на індустріально-аграрні й тепер іще відстають у розвитку від першої та другої підгруп. Четверта підгрупа охоплює три країни — колишні переселенські колонії Великобританії — Канаду, Австралію і Нову Зеландію. Високий рівень розвитку поєднується тут із сировинною спеціалізацією в рамках світової економіки.
У 1995 р. в економічно розвиненій частині світу проживало 825 млн чоловік, або 14,5 % населення світу. Вони створювали і споживали понад 80 % світового ВНП. У розрахунку на душу населення це в 5,5 раза вище середнього світового показника.
Є чимало спроб визначити поняття слаборозвиненості. За однією з них, зробленою ООН, ознаки слаборозвиненості такі:
• швидке зростання населення;
сталі консервативні традиції та уподобання населення;
нестача капіталів, брак підготовленої та ефективної адміністрації;
однобока експлуатація природних ресурсів;
слабкий і обмежений розвиток промисловості;
дорога і складна система розподілу;
низький доход на душу населення і низький рівень життя;
незначна участь у міжнародному поділі праці.
Звичайно, ці загальні ознаки в кожній окремій країні мають свої варіації і градації. За даними Світового банку, в 1995 р. в слабо-розвинених регіонах світу проживало 4,0 млрд чоловік, або 75 % населення Землі. Але тут виробляється тільки 15 % світового ВНП і середній його показник на душу населення був у 5 разів нижчим за середній світовий. За ІРЛП слаборозвинені країни посідають значно гірші місця, ніж розвинені.
Упродовж другої половини XX ст. всередині слаборозвиненого світу відбулася суттєва диференціація. Одні з країн розвивалися швидше, інші повільніше. Швидше розвивалися нафтодобувні країни з невеликим населенням (Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Лівія, Бруней), так звані «азіатські тигри» — Сінгапур, Гонконг (тепер це район Китаю — Сянґан), Тайвань і Республіка Корея, такі латиноамериканські країни, як Аргентина, Уругвай, Чилі, деякі малі острівні країни і території — Багами, Барбадос, Сейшели, Французька Полінезія та інші. На найнижчому рівні розвитку залишається основна маса країн Південної Азії та Африки на південь від Сахари. Особливе місце посідають такі величезні країни, як Китай, Індія і Бразилія. З одного боку, за абсолютними величинами ВНП вони входять до перших 15-ти країн світу, а з іншого — відносні показники, тобто в розрахунку на одного жителя, у них вкрай низькі.
Новим явищем на економічній і соціальній карті світу стали країни з перехідною (транзитною) економікою. Це країни Центральної і Південно-Східної Європи (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Югославія, Македонія і Албанія), в яких у 50 — 80-ті роки XX ст. існувала централізована планова система господарства і які на початку 90-х років стали на шлях повернення до ринкових відносин.
Статистичні показники, використані в підручнику, взято з публікацій Світового банку, ООН та її підрозділів, а також із національних джерел. Кількість населення в містах зазначено з урахуванням жителів приміських зон, тобто в межах так званих метрополітенів.