«Держ б-ка України для юнацтва». – К. [б в.], 2010. – 63 с. Редакційна колегія: Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова (відп ред.), С. Чачко, Т. Якушко Редактори: С. Чачко, М. Стельмах © дз

Вид материала

Содержание

С. Воробель
В. Паянок
Продовження в наступному номері
Номінація «Збережи минуле заради майбутнього»
В. Баранов
Валентина григорівна іванова

Подобный материал:

1 2 3 4

С. Воробель, завідувач науково-методичного відділу Тернопільської ОМБ

9 лютого 2010 року на базі Тернопільської обласної бібліотеки для молоді проведено семінар заступників директорів вищих навчальних закладів області І-ІІ рівнів акредитації з виховної роботи на тему: «Реалізація концепції національно-патріотичного виховання молоді в процесі організації виховної роботи у вищому навчальному закладі».

Під час семінару було обговорено проблемні питання організації виховної роботи у світлі реалізації Концепції національно- патріотичного виховання молоді, затвердженої спільним наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 р. № 3754/981/538/49.

Головні аспекти організації виховної роботи у вищому навчальному закладі відповідно до Концепції національно-патріотичного виховання молоді висвітлювались у виступі Т. З. Федорович, головного спеціаліста, інспектора управління освіти і науки облдержадміністрації.

З літературою на допомогу організаторам виховних заходів для молоді познайомив присутніх головний редактор тернопільського відділення видавництва «Ранок» С. В. Ткачов.

Творчі здобутки бібліотеки, професійні пріоритети, ефективні шляхи та методи залучення молоді до книги та читання в контексті реалізації положень Державної цільової програми підтримки та розвитку читання на період до 2015 р. висвітлювались у виступі директора обласної бібліотеки для молоді М. В. Хмурич.

Презентацію ресурсів іноземної літератури з фондів бібліотеки провела І. Грохольська, керівник ІЦ «Вікно в Америку для май-бутніх лідерів».

Досвідом організації виховної роботи зі студентською молоддю поділились: заступник директора з виховної роботи ПВНЗ «Медичний коледж» Г. Я. Федорків, заступник директора з виховної роботи Кременецького лісоколеджу О. Л. Тимошенко, заступник директора з виховної роботи Чортківського обласного педагогічного училища ім. О. Барвінського О. Д. Степанюк та ін.

Окрім того, учасникам семінару було запропоновано перегляд нових надходжень «Національно-патріотичне виховання молоді: література з фондів Тернопільської обласної бібліотеки для молоді», а також виставку творчих робіт заслуженого художника України Ярослава Омеляна.

Вісті з регіонів

Молодь обирає книгу

Т. Ігнатова, заступник директора

Херсонської ОЮБ ім. Б. Лавреньова

К

риза читання серед юнацтва та молоді, яка стала сьогодні загальносвітовою проблемою, викликає, мабуть, найбільше занепокоєння у професійному середовищі бібліотечних працівників.

30 червня 2010 р. в Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Б. Лавреньова в рамках заходів, присвячених 30-річчю заснування бібліотеки відбувся семінар-практикум для працівників юнацьких структурних підрозділів книгозбірень області «Діяльність бібліотек щодо просування читання як складової іміджу молодої людини».

З вітальним словом до учасників семінару звернулася начальник управління культури і туризму облдержадміністрації Н. В. Федотова, яка підкреслила, що саме бібліотеки стають сьогодні центрами об’єднання зусиль для вирішення проблем у сфері читання.

Заступник директора з наукової роботи ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва» Т. П. Сопова розповіла про дослідницьку діяльність бібліотек для юнацтва та молоді щодо юнацького читання та окреслила пріоритети роботи бібліотек, що працюють з юнацтвом, у сприянні розвиткові читацької культури. Надзвичайно актуальною була лекція про сучасний український літературний процес кандидата філологічних наук, доцента Херсонського державного університету Н. Д. Чухонцевої. Обмін думками щодо смаків і вподобань молоді та стилю написання творів молодих українських а вторів, а також широке коло питань,

поставлених доповідачці, засвідчили глибоку зацікавленість бібліотечних працівників даною темою.

Нові ідеї виходу з кризи читання серед молоді, способи їх реалізації у бібліотечній практиці пропонувалися під час роботи «Творчої майстерні». Зокрема, фахівці обласної книгозбірні запросили присутніх до молодіжної літературної кав’ярні «ЛіTERRA». Майстер-клас провідного бібліотекаря Г. С. Таворської «Читання як задоволення» було побудовано на порівнянні кращих зразків художньої літератури з їх екранізаціями, що яскраво продемонструвало можливості залучення нечитаючої молоді до читання. Детальніше ці проблеми було розглянуто під час подальшої роботи семінару, коли на «Дискусійному майданчику» працівники Херсонської, Великоолександрівської та Новокаховської ЦБС представили відповідні проекти підвищення читацької активності молоді.

Також на семінарі було підведено підсумки обласної акції «Тут Батьківщини моєї початок», присвяченої 65-річчю утворення Херсонської області. В акції взяли участь працівники з понад 400 бібліотечних установ та 100 навчальних закладів області. Ініціативу Херсонської ОЮБ підтримало управління культури і туризму Херсонської облдержадміністрації та безпосередньо його начальник Н. В. Федотова. Саме вона стала головою оргкомітету. Кошти на проведення акції, а саме на придбання бібліотечок літератури, комплектів плакатів, видання першого випуску біобібліографічного довідника «Окрилені наукою: вчені-природознавці Херсонщини» (Серія «Видатні краяни») були виділені УКіТ з резервного додаткового фінансування. Найактивніші учасники акції – працівники Херсонської, Білозерської, Великолепетиської, Великоолександрівської, Голопристанської, Каланчацької, Каховської, Новокаховської, Новотроїцької, Чаплинської ЦБС – отримали відзнаки та подарунки.

Креативним елементом підготовки семінару було розміщення в окремих районах міста та на фасаді бібліотеки банерів і білбордів «Молодь обирає книгу».

Після семінару кожний учасник отримав методичні та інформаційні видання з питань популяризації читання серед юнацтва та молоді.

Бібліотечні фахівці області високо оцінили рівень підготовки та проведення семінару, професійну компетентність фахівців ОЮБ ім Б. Лавреньова та всіх доповідачів.

На нашу думку, проведений семінар – це ще один успішний і ефективний крок у напрямку розв’язання кризової ситуації у сфері молодіжного читання та створення позитивного іміджу молодої людини, яка читає, і читає з задоволенням.

Бібліотечні ноу-хау звідусіль

У столиці Австрії відкрили бібліотеку просто неба

Б

езкоштовна література просто неба: у австрійській столиці встановили так звану «відкриту книжкову шафу». Тепер кожен читач може без докучливих формальностей взяти будь-яку книгу з «шафи», але за однієї умови – натомість він має залишити яку-небудь книгу зі своєї особистої колекції.

Автором такого незвичайного проекту є уродженець Відня, діяч мистецтва, Франк Гасснер. Раніше подібні «бібліотеки» були встановлені у німецьких містах Берліні, Бонні, Майнці, а також в австрійському Граці.

«Весь відкритий простір у Відні здебільшого наповнений усілякою комерційною нісенітницею», – повідомив Гасснер під час відкриття «книжкової шафи». За його словами, проект є своєрідною відповіддю подібній «міській дурниці».

«Шафа» розташована прямо на тротуарі і доступна всі 24 години на добу. В ній – три великі стелажі, які вміщують близько 240 книг. Екземпляри, які щойно надійшли, позначатимуться спеціальними етикетками, що допоможе читачеві легко зорієнтуватися при виборі твору.

Для того, аби з самого початку запобігти накопиченню в «бібліотеці» низькопробної літератури, одна організація, яка «побажала залишитися неназваною», пожертвувала вельми значну колекцію, в якій знайшлося місце і «Введенню у серфінг», і «Екологічному балансу Австрії».

Для захисту від несприятливої погоди організатори поклопоталися не тільки про похилу конструкцію «шафи», але й про двоє скляних дверцят. Офіційно ця незвичайна бібліотека працюватиме до 11 червня поточного року.

Чи маю право ?

Філія, представництво суб’єкта господарювання

В. Паянок, юрист

Мета та процес створення

Створення (державна реєстрація) філії або представництва є однією з форм територіального розширення господарської та/або підприємницької діяльності. Наприклад, на території м. Києва є підприємство, якому необхідно забезпечити свою присутність і на території інших областей України. Забезпечення такої присутності на території того або іншого регіону може бути здійснене в таких формах, як:

1) реєстрація філії;

2) реєстрація представництва;

3) реєстрація нової юридичної особи;

4) реєстрація дочірнього підприємства.

Один з цих варіантів обирається з урахуванням конкретних потреб та завдань.

Відповідно до положень ст. 95 Цивільного Кодексу України, філія, представництво не є юридичними особами і діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою (зазвичай, вищим органом юридичної особи, а саме загальними зборами засновників [учасників]), та власником, і наділяються майном для виконання своїх функцій. Головною відмінністю філії від представництва є те, що філія може виконувати всі функції юридичної особи, тобто здійснювати роботи і надавати послуги в повному обсязі. Представництво виконує лише представницькі функції від імені юридичної особи (наприклад, підписання договорів від її імені та захист її інтересів).

Реєстрація філії має такі переваги:

1) філія є повністю підконтрольною юридичній особі, діє від імені та в інтересах юридичної особи, набуває прав та обов’язків від юридичної особи.

2) від імені філії діє її керівник, який призначається юридичною особою та діє, перш за все, на підставі довіреності, виданої юридичною особою. Якщо керівник філії вийде за межі повноважень, наданих йому довіреністю, його дії не будуть створювати для юридичної особи прав та обов’язків (виняток: юридична особа у подальшому фактично не схвалить такі дії). У свою чергу, діючи з перевищенням повноважень, керівник філії фактично не набуває прав і обов’язків для себе;

3) філія може мати рахунки у банківських установах (банках). У випадку, якщо юридичній особі необхідно повністю контролювати діяльність філії, юридичній особі можна заборонити відкривати рахунки у банках. У цьому випадку кошти, отримані в результаті діяльності філії, будуть надходити тільки на банківський розрахунковий рахунок юридичної особи;

4) створення та ліквідація філії здійснюються у державних органах за місцем реєстрації юридичної особи;

5) процес створення та ліквідації філії юридичної особи є швидшим та фінансово дешевшим, ніж створення та припинення діяльності самостійної юридичної особи;

6) у випадку ліцензування діяльності юридичною особою філія, яка буде здійснювати аналогічну діяльність, використовуватиме «копію ліцензії» юридичної особи.

Особливостями (у залежності від специфіки діяльності юридичної особи перевагам або недоліками) при роботі філії є:

1) філія не є самостійною юридичною особою;

2) у випадку припинення діяльності юридичної особи, разом з нею припиняється діяльність філії;

3) у разі негативних результатів господарської діяльності філії, це відобразиться на господарській діяльності юридичної особи; з іншого боку, при створенні філії, її назва буде вказувати на належність до юридичної особи.

Продовження в наступному номері

Конкурси. Вікторини. Премії

Редакція вісника продовжує друкувати роботи переможців Всеукраїнського конкурсу творчих робіт «Я – патріот!»

Номінація «Збережи минуле заради майбутнього»

Анастасія Лежайська, смт. Володарське

Донецька обл., учениця 11 класу

Володарської СЗШ І – III ступенів №1

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми – українці?

В. Баранов

В усіх народів світу в тому чи іншому вигляді існує повір’я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми та Богом. Він блукає світом, немов якийсь блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу.

Наш український народу вважає, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, які стають вовкулаками. Вовкулака – це завжди понурий, завжди чимось незадоволений чоловік; в день святого Юрія він перетворюється на вовка, бігає разом з іншими звірами лісом і має лише опасок на довгій кудлатій шиї; а в день зимового Миколи він знову перетворюється на людину. Вовкулака, коли він в людській постаті, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає...

Звертаючись до історичного минулого української нації, осмислюючи її духовні цінності, хотілось би бачити в своїх співвітчизниках кращі риси наших предків, які були носіями гуманності, патріотизму, волелюбності. Ознаки моральної і культурної людини виявляються в її ставленні до батьків, до минулого, в повазі до своєї нації. Багато хто з нас навіть не уявляє, яких цікавих речей позбавляє себе власноруч, адже це так захоплююче – крок за кроком пізнавати народ, до якого належиш. Кожний етнос прагне відшукати своє коріння, з’ясувати, коли він виник і звідки походить, які народи є для нього близькими тощо. Героїчне минуле, усна народна творчість, культурні пам’ятки – гідні приводи для народу пишатися собою, але старі добрі традиції, обряди, наївні забобони, численні повір’я та прикмети є не менш яскравими свідченнями його самобутності та багатющої культури.

«Народ – це населення держави, жителі країни; форма національної та етнічної єдності», – читаємо у тлумачному словнику. І це дійсно так. Але що цікаво: ми справді єдність, якщо усвідомлюємо свою приналежність до всього споконвічно українського і воно нам близьке, але ми лише населення, якщо згадуємо про це вряди-годи.

Хто забуває минуле, той не вартий майбутнього –справедливість цього вислову перевірена часом. Непросто зрозуміти те, до чого не був причетний, чого сам не бачив і не відчував. Але неможливо пробачити сучасному українцю небажання осягнути багатющий шар народної культури. Прикро, коли народ забуває свої духовні традиції, звичаї, моральні засади. Як зберегти і передати нащадкам усі ті найкращі надбання національної культури, що були виплекані протягом століть українським народом? Що треба зробити сьогодні, аби й завтра лунала народна пісня, не всихало життєдайне джерело народної мудрості та творчості? Яких зусиль докласти, щоб молодь не цуралася національного спадку, щоб не шукала собі ідеалів на Заході?

Ніхто з вас особисто ніколи не замислювався, що означає бути українцем? Це сприймається як належне: людина народжується, зростає, формується; спочатку усвідомлює себе живою істотою, потім членом родини, потім засвоює ідеали колективу. І в якийсь момент, через ті чи інші обставини, усвідомлює свою приналежність до певного етносу, народу. Від того, як вона поставиться до цього факту, залежить її майбутнє: можна байдуже сприйняти це та одразу забути, поставивши над усе якісь щоденні нагальні потреби та буденний клопіт; можна відверто виявити своє невдоволення безліччю проблем, що стоять перед молодою Україною, та, бідкаючись на те, як тобі не пощастило з вітчизною, податися де-інде, полюючи за кращою долею; а можна зробити зусилля над собою: зупинитись, зацікавитись, замислитись.

Сучасна людина звикла послуговуватися телевізійними погодними прогнозами, підраховувати щось на калькуляторі, читати розумні й серйозні книжки з астрономії. А народна мудрість може навчити вгадувати за численними прикметами, яка погода буде наступної днини, читати небо та знати народні назви сузір’їв, вимірювати відстань за допомогою бриля. Хочете дізнатись про різні способи народної лічби та багато іншого? Я переконана, що ви – люди виховані та знаєте про загальноприйняті норми поведінки: поважні члени громади завжди сидять, молоді ж можуть і постояти; старших не прийнято переривати, вагітній жінці слід поступатися місцем, у церкву не можна заходити в капелюсі, хліб не можна кидати на підлогу, даної обіцянки не можна відцуратися і таке інше. Звичайно, ваc навчали цього ще в дитинстві. Джерелом цих неписаних законів є громадська мудрість, а їх умовним зведенням – звичаєве право. Я впевнена, що і для вас важлива громадська думка; вона так чи інакше впливає на вашу власну поведінку й думки. Звичаї наших предків охоплюються поняттям «звичаєве право»; на жаль, вони давно забуті або побутують лише в окремих куточках нашої країни.

Складний і багатошаровий світ українського національного буття. У сімейних обрядах переплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, що за давніх часів були тісно пов’язані з магічними заходами, котрі мали на меті захистити родину від злих сил, забезпечити її добробут, сімейне щастя, здатність мати дітей. Але поступово вони почали набувати розважального характеру, втрачаючи свої первісні функції.

І сьогодні в Україні ставлення й точність дотримання старовинних обрядів і ритуалів у родинному житті багато в чому залежить від конкретного випадку: регіону проживання, рівня культури особистості, її віри в необхідність і дієвість цих обрядів тощо. Але, хоч як старанно ми демонструємо подекуди своє дещо зневажливе ставлення до всіх цих «непотрібних дрібничок», але потай, у душі, більшість з нас переконана, що коли першим ступити на весільний рушник, то будеш «головою» в подружньому житті, або якщо не пом’янути душу померлого на сороковий день, вона неприкаяно блукатиме тим світом; ми старанно й ретельно обираємо ім’я своєму маляті, сподіваючись, що воно сприятливо вплине на його долю, дуже відповідально ставимося до такої події, як хрещення. Тож нехай значна частина елементів сімейної обрядовості для когось з нас перейшла до розряду суто символічних дій і слів, будемо сподіватися, що багатюща скарбниця цікавих за змістом, яскравих за своєю мистецькою формою обрядів ніколи не піде в небуття. Життя українця важко уявити в розкошах і бездіяльності. Без зайвої скромності можна заявити, що наш народ – один із найпрацелюбніших у світі, але основна його відмінність полягає не в цьому. Прагнення перетворити навіть буденну одноманітну працю, важкий тягар фізичної напруги на свято, уміння оспівати труд, піднести його до рівня Божого дару та «оздобити» яскравою піснею, звичаї та обряди – ось що є нашим гідним надбанням.

Один із найпрацьовитіших народів у світі, український народ вміє й весело, із запалом розважитися. На жаль, міське населення здебільшого втратило звичку до справжніх національних розваг, проте на селі ще вміють зі смаком і розмахом погуляти. Спілкування з природою, активний відпочинок, що постійно перемежовується з допомогою по господарству, прогулянками лісом чи купанням у чистій гірській річці, тихі вечірні розмови або гучні народні святкові гуляння – ось та ідилічна картинка, що її можна побачити, подорожуючи селами України.

Зрозуміло, великі свята всезагального значення та маленькі сімейні оказії – пречудова нагода запросити гостей і як слід погуляти. Колядування, водіння Кози, обряд Меланки, прикрашання хати й столу до Нового року тощо – усе це давні українські традиції, але принагідно й чудові способи розважитись.

Однак вихідні або повсякденні вечори теж непогана нагода, аби відволіктись від побутових проблем і виснажливої праці: коли всі справи завершено, оселя доведена до ладу, худоба та птиця ситі, город і садок доглянуті, коли тілом розтікається приємна втома, саме час причепуритись і гайда – весело провести вільний час у приємній компанії.

Спостерігаючи за різними явищами впродовж століть, наш народ навчився читати цю велику й цікаву книгу, яка називається «Природа». Недаремно, наприклад, виникло безліч ознак, простих і складних, що дають змогу вгадати погоду на завтра: коли качки полощуться, або ворони сильно кричать, метушаться горобці, чи ластівки занадто розлітаються, коли трава сильно пахне, то буде дощ; коли півень заспіває невчасно – буде зміна погоди; червоне ясне небо на заході – на погоду або на вітер; коли свиня несе в зубах солому чи сіно, буде конче мороз, бо свиня барліг собі мостить; гуси перед морозом стоять на одній нозі; коли кіт миється або мнеться при чиїхось ногах – гості будуть; сорока прилітає у двір і стрекоче – на новини, а то й на недобре; коли миша мостить гніздо на вершечку копиці сіна, то зима буде холодною. Особливо багато прикмет пов’язано із жабами: їхнє кумкання віщує наближення негоди; навесні жаби починають скрекотати, коли прогримить перший грім; якщо вони скрекочуть вночі, можна не чекати морозу; мак краще посіяти до того часу, коли почнеться кумкання жаб, а городню розсаду – після; жаби, як і миші, передрікають посуху та переселяються туди, де буде волога й можна чекати на добрий урожай.

Природа – чи не центральний образ українського фольклору. І це цілком зрозуміло: і трудова діяльність, і дозвілля наших прабатьків були тісно пов’язані зі світом флори та фауни. З реального життя рослини та тварини потрапляли до духовного світу українця – його уявлень, переконань і вірувань...

Шкода, але ми стали справжніми снобами, відмежувавшись від природи своїми ж знаннями про неї. Ми вже не жахаємося грози, не гинемо тотально від непізнаних хвороб, не віримо у прикмети; проте ми перестали впливати на врожай і свою долю, тому нам не потрібно захищатися від майже цілком зрозумілого та такого звичного сьогодні навколишнього світу. Ми можемо піти до бібліотеки та знайти найдетальнішу інформацію про спосіб життя та повадки конкретної тварини або про певну квітку. Та хіба знайдеш там дивну легенду про квітку папороті, що цвіте лише один раз на рік і дарує вміння відшукувати скарби? Хіба прочитаєш про надзвичайну здатність маку захищати від нечистої сили? Або про те, що треба робити, коли над хатою кряче ворон, аби він не навіщував смерті? Чи про те, що в подобі миші запросто можна зустріти відьму? А як домовитись з природою, щоб вона жорстоко не помстилася тобі за безжалісне винищення її багатств? Якими б темпами не просувалася вперед урбанізація, з корінням вириваючи з душі людини любов до природи, її все одно буде захоплювати перший сніг, зачаровувати пташиний спів, будуть бентежити весняні струмки та бруньки, вабити до себе море та узбережжя, безмежні луки та ліси. Адже українець, як ніхто інший, закоханий у природу...

Людина з давніх-давен намагається пізнати цей світ, кожен його куточок, розтлумачити різноманітні явища, виявити певні закономірності у природі. Так накопичувалися безцінні народні знання й уявлення про світ і себе в ньому.

На різних історичних етапах у традиційних знаннях різною мірою поєднувалися раціональні елементи народного досвіду з ірраціональними нашаруваннями попередніх епох.

Тривалий час народ у своєму повсякденному побуті користувався виключно цими набутими впродовж віків знаннями, безоглядно покладаючись на їх достовірність. Але з часом вони зазнали великого впливу науки, адже поступово зростав рівень освіченості населення, а отже, й недовіри до різного роду «простеньких» забобонних уявлень та вірувань. Проте, оцінити цей процес як цілком позитивний ми аж ніяк не можемо. Якщо в окремих питаннях наукові знання, перевірені практикою, допомогли запобігти багатьом проблемам (лікування хвороб тощо), то, з іншого боку, зневажливе ставлення до безцінних скарбів народного досвіду спричинилося до нехтування значною частиною актуальних за всіх часів спостережень наших предків.

Здавалося б, прогрес зробив величезний крок уперед, людство спроможне зазирнути в глиб океанів, у височінь неба, навіть у майбутнє, але сучасна людина – більш безпорадна перед обличчям природи, аніж наші предки. Адже вони вміли не лише пильно спостерігати й аналізувати, але й дбайливо ставитися до оточуючого світу, чого так бракує нам, дітям прогресу, які звикли нещадно експлуатувати навколишнє середовище. Отже, іде в небуття багатовіковий досвід спостереження; зі зникненням багатьох народних промислів і ремесел губляться й пов’язані з ними професійно-виробничі знання та навички. Проте, окремі елементи системи народних знань досі не втрачають своїх позицій серед населення, особливо сільського.

Мабуть, не випадково автори численних художніх творів звертаються до образу мальовничої української хати, що потопає у смарагдовій зелені та сніжно-білому цвіті вишневого садочка. Біленька й чепурна, дбайливо підведена глиною, вона приємно дивиться на вас своїми віконцями й ніби запрошує завітати... Можливо, тому, що хата для українця завжди була не лише місцем мешкання, але й святинею, у яку вкладали душу. Виконуючи численні обряди й ритуали, наділяючи магічними властивостями кути, двері та вікна, усі речі, що знаходяться в хаті, та всі події, що в ній відбуваються, українець забезпечує затишне й радісне життя у власній оселі. На жаль, сьогодні меншою мірою дотримуються всіх тих звичаїв і обрядів, аніж у ті далекі часи, коли люди жили зрозуміліше та простіше, коли кожна річ мала своє місце й виконувала свою функцію, а серед предметів побуту не було нічого зайвого й безглуздого. Сьогодення грішить нагромадженням незліченної кількості речей, що у нас асоціюються з комфортом і добробутом, проте втрачає важливі деталі тих самобутніх обрядів і звичаїв, що саме й покликані забезпечити цей добробут і затишок: «Поки здоров’я служить, то чоловік не тужить». (Народна мудрість).

Сьогодні має місце сплеск захоплення народною медициною; лікуватись різними відварами трав та настоянками стало навіть модно. І це, мабуть, справедливо, адже різного роду пігулки та таблетки здебільшого мають численні побічні ефекти (в основній своїй масі ліки пригнічують імунітет); виліковуючи певну недугу, вони негативно впливають на функціонування інших органів. Поради ж народної медицини здебільшого мають універсальний характер, трави – нешкідливі, адже природа не робить помилок. Проте, мусимо визнати, що й ця справа не терпить дилетантів: нічим не слід зловживати, не варто довіряти сумнівним джерелам і непевним знанням, адже якщо застосовуєш рецепти, будучи поверхово обізнаним із ними та природою хвороби взагалі, нехтуючи думкою фахівця, можна знехтувати і власним здоров’ям...

Народна медицина – це комплекс рецептів і прийомів лікування, що складався у народному середовищі й передавався усно від покоління до покоління. Упродовж віків вона була основним засобом лікування широкого загалу, оскільки на професійну медичну допомогу людина змогла розраховувати порівняно нещодавно.

Сьогодні полиці крамниць і ринків рясніють найрізноманітнішим одягом, дорогим і не дуже, імпортним та вітчизняного виробництва, класичним і модерновим. За бажанням та за певних можливостей і наявності смаку сучасна жінка може виглядати надзвичайно гарно. Та чому ж тоді найдовершенішим образом – уособленням гармонії та краси – в народі вважається дівчина в національному українському вбранні, з різнобарвним вінком та в яскравих чобітках? Чому так заворожує погляд виступ танцювального колективу або народного хору в яскравому українському вбранні? Чому не можна відірвати очей від красуні-україночки в червоному намисті, червоних чобітках, у віночку з різнобарвними квітами? Чи є щось привабливіше за її усміхнене рум’яне личко, обрамлене яскравими стрічками? Ні, наші мудрі предки не могли помилитися, створюючи найдовершенішу красу.

Формування українського національного одягу, цього яскравого й самобутнього культурного явища, відбувалося протягом багатьох століть. Кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, і можна з упевненістю стверджувати, що особливості народного костюма являють собою одне з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень.

Характерною рисою як традиційного, так і святкового, обрядового українського одягу є його надзвичайна мальовничість, барвистість, найрізноманітніші оздоблення. Окремі деталі, як-то головні убори, взуття, прикраси – просто дивовижні; колорит, техніка та мотиви орнаментики (особливо сорочок і поясного одягу) викликають захоплення в усього світу; недаремно ж іноземці, відвідуючи різні куточки нашої батьківщини, намагаються придбати собі на згадку про мальовничу країну хоч деякі елементи національного одягу. Шкода, що на користь закордонних, часом чужих для нас моделей одягу ми відмовляємося від власного, надзвичайно гарного та привабливого. Та жодне свято не обходиться без яскравого видовища – танків і пісень у мальовничих народних костюмах.

Національний одяг – це вияв святкового, урочисто піднесеного настрою. Це – культурно-історична спадщина наших славних старокняжих і козацьких часів. Артистичне багатство національного одягу виявляється у розвиненій гамі кольорів та в мистецьких формах. Гармонійна цілісність національного одягу просто вражає. Вишивки та мереживо на одязі – свідоцтво високого художнього смаку й артистичного досвіду народу. Тому той факт, що національний одяг тепер не носять кожного дня, не означає, що він не модний або що його естетична вартість не може бути належно оцінена не тільки нашими людьми, а й чужинцями:

Наш оберіг ішов із землі,

Коли нас скіфами ще звали.

І талісман той берегли,

І щастя в доленьці шукали.

Або коли була війна,

І ворог йшов на схил Дніпровий,

Чи то котилася чума,

Чи хтось був дуже тяжко хворий...

(О. Онищенко)

Жодне свято в наших предків не обходилося без речей, що не лише символізували певні почуття, уявлення тощо, але й були покликані захистити від злих сил, зберегти здоров’я і спокій у родині, примножити добробут. Це – так звані обереги. Вони супроводжували давніх українців у повсякденному житті, але особливо активно використовувались під час святкувань. Для наших прабабусь і бабусь великодня крашанка, весільний рушник, паляниця, вишиванка, обручка, пучечок певного зілля тощо були не просто предметами, а знаками добра й сили, заступниками від нещасть – вони були оберегами. Навіть сьогодні українець не уявляє собі Великодня без писанки, весілля – без рушника чи короваю, а Зелених свят – без клечання. Часом він і не усвідомлює, що це не просто атрибути свята, це – обереги, наші заступники. І якщо вам небайдужа доля, здоров’я рідних та щастя близьких людей, то напевно ви заглибитесь у таємниці народної мудрості.

Надзвичайно мудрим постає у своєму слові, такому дотепному й завжди влучному, наш народ. Численні приказки та прислів’я, щирі побажання та привітання, скоромовки та лічилки, загадки й каламбури і навіть такі колоритні лайки та прокльони – це справжні шедеври народної думки та слова. Чи знаєте ви, як смачно лаятися українською? Або які є формули щирих побажань? Як дотепно можна відповісти своєму опонентові? Чи не полюбляєте ви порозв’язувати мудрі народні загадки? Або розважитись скоромовками? Саме завдяки рідному слову ви зможете гідно оцінити своєрідність українського національного характеру.

Мабуть, найбільше душі народної вкладено в численні щирі побажання з нагоди та без, щоденні добрі привітання та колоритні примовляння. Ми звикли до буденного «добридень» чи «бувайте здорові» та зовсім не усвідомлюємо, що це не пусті словесні формули, що їх прийнято вимовляти під час зустрічі чи прощання. У них закладено добрі наміри, що мали повсякчасно оберігати людину від різних напастей. Народ вірив, що, коли їх вимовляти з душею, зі щирістю, то вони матимуть надзвичайну силу. Тож не забуваймо про це та не лінуймося сьогодні бажати оточуючим добра, адже завтра воно обов’язково повернеться до нас із подвійною силою.

Рідна мова – то чистилище душі нашої, криниця невичерпної краси. Це мова землі й вітру, сонця й зір, росинки і травинки. А бере вона силу із людського духу, із любові до землі, до нашої пам’яті:

Мово наша, мова – мова кольорова,

В ній гроза травнева й тиша вечорова.

Мово наша, мова – літ минулих повість,

Тиха наша мудрість, сива наша совість.

Національні свята, витоки народних обрядів і магічних дій, пов’язані з певним днем року, із господарськими особливостями української дійсності, з прекрасною природою нашої країни. Вироблені впродовж усієї історії існування українського народу й освячені віками звичаї та обряди народних свят – це втілене в рухи та дію світовідчуття, світосприймання народу. Всі ці рухи, дії та слова, на перший погляд, є звичайнісінькими рудиментами минулого, того минулого, коли людина була беззахисною перед силою природи та всіляко намагалася задобрити її, забезпечивши собі щастя та добробут. Проте, вони подіють на будь-яке серце чарами рідної стихії та стануть для душі живильним бальзамом. Хто хоч раз стане свідком народних святкувань з усіма самобутніми звичаями та обрядами, той ніколи вже не забуде цього яскравого видовища.

Сповідуючи ту або іншу християнську віру, ми, як правило, залишаємося язичниками: віримо в упирів, русалок, лісовиків тощо.

Не чужа нам і міфологія: боги Сварог, Велес, Ярило, Дажбог та інші. І це природно, адже народний світогляд українців має три основні історичні нашарування: демонологічний, міфологічний та християнський.

Знайдена підкова приносить щастя. Як вип’єш з кимось з однієї чарки, то знатимеш думки його. Як випаде зубок у дитини, то слід закинути його на стріху та сказати: «Мишко, мишко, на тобі мого зуба, а ти дай мені свого – міцного!». Коли говориш комусь щось добре і хочеш, щоб воно залишилося назавжди, стукни рукою (пальцями) по столу чи взагалі по чомусь твердому три рази. Коли падає з рук якась річ, то це до вас хтось поспішає. Якщо річ чоловічого роду, то й поспіша чоловік, а якщо жіночого – жінка. Коли ніс свербить, то буде випивка. Як людина багато позіхає, це на недобре: чи не пристрів хто.

Коли виряджаєшся на якесь завдання чи на якусь роботу і спіткнешся на початку, то не вдасться тобі. Хто вітається через поріг, тому йде на сварку. Хто надіне що навиворіт, буде побитий. Не свищи в хаті, бо з’явиться диявол або грошей не буде. Дзеркало треба завішувати на ніч, а то побачиш у ньому померлого чи диявола... Усі ці вірування та забобони пов’язані з різного роду пересторогами, обмеженнями, табу, якими керується людина від самого народження аж до смерті. Вони так чи інакше асоціюються з різними природними явищами, тваринами, рослинами, днями тижня, порами року та безпосередньо з фізичним і духовним життям самої людини. Ви, напевно, знаєте, що в основі демонології лежить ідея одухотворення всього оточуючого світу, сприйняття природи як живого організму, наповненого різноманітними духами. Ви також чули, а може й зустрічалися із домовиком, водяником чи, не дай Боже, вовкулаком. Проте, чи відомо вам, що їх, представників демонічного світу – сила-силенна: домовик, скарбник, лісовик, русалки, мавки, польовик, водяник, земляний дух, чугайстер, чорт, відьма, блуд, вій, вихор та багато-багато інших. Захопливий світ нечистої сили постане перед вами в усій красі, якщо зацікавитеся демонологією.

Не менш цікавою є міфологія, що містить увесь пантеон богів, до яких зверталися наші предки у важкі та радісні хвилини свого життя. Їхніми іменами й до сьогодні пересипані численні замовляння.

Не забувайте, що «нащадки пам’ять бережуть». Заповнюючи «білі плями» у своїх знаннях та латаючи порожнечі душі, тобто повертаючись обличчям до духовної культури свого народу, ми повертаємося до джерел, що живлять його дух, ми п’ємо з його душі-криниці.

Час стирає відбитки буденності на сходинках вічності, але він невладний над справжньою величчю. І чим далі від нас в історію відходять сторінки з життя наших прабатьків, тим ціннішими видаються будь-які, найдрібніші відомості про них; про те, чим вони жили колись.

У кожному з нас живе наш пращур. Тому, за відсутності поблизу ікони, ми подекуди молимось, повертаючись обличчям до сонця; ми часто пов’язуємо із фазами Місяця не лише зміни погодних явищ, але й власне самопочуття, ми переконані у впливі цих фаз на виконання приписів народної медицини, свідомо чи несвідомо з острахом ставимося до того часу, коли місяць у повні. І хоч на хвильку, але захоплено стрепенеться душа, схвильовано перебираючи найзаповітніші, найпалкіші бажання, та прикипить око до яскравого вогника падаючої зірки – а раптом наші предки не помилялися?

Життя в Україні – не тільки велика честь, а й велика відповідальність. Адже ми – продовжувачі прекрасних і величних традицій наших дідів і творці майбутнього України:

Присягаєм край наш рідний над усе любити,

Рідний народ шанувати і для нього жити.

Присягаєм рідну віру завжди визнавати:

По-українськи говорити, молитися, співати.

Поки ріка не піде вгору, поки сонце не загасне,

То ми того не забудем, що рідне, що власне.

Нас ніколи ворог клятий зломити не зможе

І дотриматись присяги поможи нам, Боже!

Пам’яті колеги

ВАЛЕНТИНА ГРИГОРІВНА ІВАНОВА

Колектив Державної бібліотеки України для юнацтва з сумом повідомляє, що 22 червня 2010 р. на 62-му році пішла з життя Валентина Григорівна Іванова, завідувачка відділу абонементу Державної бібліотеки України для юнацтва.

Валентина Григорівна почала працювати в бібліотеці з 1979 року. А вже через рік очолила відділ абонементу. За цей період багато зробила для розвитку обслуговування юних читачів. За сумлінну працю багато разів отримувала подяки та почесні відзнаки від керівництва бібліотеки, Міністерства культури, Кабінету Міністрів України.

Протягом чотирнадцяти років Валентина Григорівна була головою профспілки бібліотеки та членом горкому працівників культури.

Добрий спомин про Валентину Григорівну залишиться в пам’яті тих, хто знав цю чуйну, доброзичливу, життєрадісну, порядну, уважну людину.

Колеги та друзі висловлюють глибоке співчуття рідним та близьким з приводу тяжкої втрати.

Вічний Вам спокій, шановна Валентино Григорівно.

БІБЛІОСВІТ

Інформаційний вісник № 2 (34) 2010

Редакційна колегія: Г. Саприкін (голова редкол.), Т. Сопова

(відп. ред.), С. Чачко, Т. Якушко

Редактори: С. Чачко, М. Стельмах

Комп’ютерна верстка М. Стельмах

Засновник – ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

Виходить чотири рази на рік

Підписано до друку 12. 07. 10. Зам. № 131. 63 стор. Тираж 100 пр.

Просп. Перемоги, 60, м. Київ, 03057

ссылка скрыта

E-mail:inform@4uth.gov.ua

1 Група безпровідних пристроїв, котрі поєднуюся між собою без допомоги точки доступу.

2 Гаджет (англ. gadget — пристосування) — технічна новинка (у тому числі — з цифровими технологіями), що приносить задоволення її власникові та підвищує соціальний статус її володаря. Найбільш відомі авторучки з набором електронних послуг (кулькова ручка як телефон, фотокамера і т. п.), радіоприймачі з додатковими функціями, ноутбуки, годинник, браслети, електронні книги, нічні світильники із звуковими ефектами, визначники емоцій, універсальні плейєри для презентацій і ін. Останнім серед молоді розвинених країн (США, Японія і ЄС) найбільшу популярність отримали так звані освітні консолі з сенсорними екранами (Leapfrog і ін.). Сьогодні гаджетом можна вважати будь-який цифровий прилад з віртуальною клавіатурою.

Blog

Содержание