Карпенко Лідія Миколаївна, к е. н., доцент, Lidako@list

Вид материала

Подобный материал:

Карпенко Лідія Миколаївна, к.е.н., доцент, Lidako@list.ru

Одеський державний економічний університет (Україна)

НАПРЯМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОДЕСЬКОГО РЕГІОНУ

Формулювання актуальності та цілей дослідження. Ринкові умови господарювання створюють для більшості ринкових суб’єктів середовище високої конкуренції, яке вимагає від них здатності формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і у сфері їх просування на ринок. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню інновацій – суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої та комерційної діяльності.

Розвиток інноваційної діяльності на всіх рівнях організацій управління - від окремого підприємства до держави в цілому - передбачає створення й ефективне функціонування чіткої системи фінансування на всіх стадіях інноваційного циклу. Лише за цих умов можливо забезпечити накопичення фінансових коштів, їхню концентрацію на найважливіших напрямах науково-технічної та інноваційної діяльності й здійснення ними необхідного маневру. Це робить проблему формування фінансового механізму та фінансового забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств надзвичайно актуальною.

В економічній літературі останніх років багато приділено уваги питанням інноваційної діяльності, інноваційно-інвестиційного менеджменту тощо. Так, проблемами стратегічного управління інноваційним розвитком підприємства займаються науковці, серед яких слід виділити П.П.Микитюк, Б.Г.Сені, В.М. Гриньова, В.О. Коюда, Т.І. Лепейко, М.А.Йохна, В.В.Стадник, Д.М. Черваньова, Д.М. Стеченко. Автори одностайно стверджують, що впровадження інновацій стимулює якісні перетворення у виробництві, які, у свою чергу, є поштовхом до наступних змін у досягненні досконалості.

Отже, питаннями стратегічного планування і управління розвитком інновацій, фінансово-кредитного забезпечення інноваційної діяльності займаються провідні економісти. Слід зазначити, що значна увага приділяється проблемам управління інноваційно-інвестиційними процесами на рівні економіки країни та окремих галузей. Але деякі питання залишаються невизначеними, недостатньо обґрунтованими. Виникає потреба вдосконалення та розширення дослідження цієї проблематики. Світовий досвід нагромадив значну кількість методів та прийомів інноваційно-інвестиційного аналізу, але їх застосування у вітчизняних умовах є проблемним, бо самі вони потребують подальшого вдосконалення. На думку автора, слід приділяти більшу увагу дослідженню напрямків розвитку інноваційної діяльності та формуванню механізмів управління на рівні конкретних підприємств, з урахуванням їх особливостей, що має ґрунтуватися на широкомасштабному залучені та максимально-ефективному використанні фінансових ресурсів із різноманітними джерелами надходження.

Метою роботи є розгляд сучасних напрямів фінансово-кредитного забезпечення інноваційної діяльності регіону, аналіз структури фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами фінансування, економіко-статистичний моніторинг інноваційної діяльності підприємств Одеського регіону.

Виклад основного матеріалу дослідження. Серед економістів поширена думка, що фінансування інноваційної діяльності - це лише грошові відносини з іншими господарюючими суб’єктами й банками з оплати науково-технічної продукції, контрагентських робіт, поставок спецустаткування, матеріалів і комплектуючих виробів, розрахунків із замовниками, трудовими колективами і державними органами управління [1, с.64]. Автор схильний більше підтримувати думку Микитюк П.П. та Сеніва Б.Г., які вважають, що під системою фінансового забезпечення інновацій діяльності потрібно розуміти сукупність економічних відносин, які виникають у зв’язку з пошуком, залученням і ефективним використанням фінансових ресурсів, а також організаційно-управлінських принципів, методів і форм їхнього впливу на життєдіяльність інновацій [2, с.272].

Інноваційна діяльність сьогодні потребує значних витрат, що обумовлено великою науко місткістю інноваційних продуктів. Кожне підприємство, повинно розробляти оптимальну стратегію фінансування інноваційної діяльності. Це передбачає належне економічне обґрунтування інноваційних програм та проектів, визначення джерел і суб‘єктів їх фінансування та своєчасне забезпечення надходжень коштів протягом періоду їх реалізації.

Слід розрізняти систему фінансування інноваційної діяльності на рівні держави та на рівні окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Отже, основні форми фінансового забезпечення: 1) державне фінансування; 2) фінансування за рахунок позикових коштів; 3) фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів суб’єктів господарювання. Завдання системи фінансування інноваційної діяльності на рівні держави можуть вирішуватися шляхом прямого бюджетного фінансування, надання грантів недержавними організаціями та фондами, через створення інституційно-правових умов, за яких заохочувалося б фінансування науково-дослідних робіт комерційними структурами [3, с. 218].

Фінанси підприємства охоплюють грошові відносини з іншими організаціями, із засновниками (розподіл прибутку), з трудовим колективом, з державними органами управління. Встановлено, що вибір способів фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності слід проводити з урахуванням притаманних інноваціям класифікаційних ознак, а саме: типу інновацій, сфер впливу, глибини і масштабності впровадження в економіці країни, міри новизни, джерел ідеї, виду новинки та способу заміщення існуючих аналогів.

Адаптивна інфраструктура інноваційної діяльності може існувати, якщо злагоджено діє ланцюжок: «наука - технологія - виробництво - ринок». Досягти цього без використання індустрії венчурного бізнесу, тобто без створення приватних інвестиційних компаній, діяльність яких підтримується державними і суспільними фондами, є не можливим .

Слід нарощувати частку венчурних інвестицій у високотехнологічне виробництво такими темпами, щоб досягти 70 % від загального обсягу інвестицій. Одним із механізмів стимулювання розвитку венчурної індустрії є фондовий ринок. Оскільки венчурне фінансування припускає участь інвестора в управлінні підприємством, у розвиток якої вкладені кошти, то це сприяє руху акціонерного капіталу як у національному, так і в міжнаціональному масштабі [2, с. 274]. Важливим елементом формування індустрії венчурного бізнесу є такі інноваційні структури, як технопарки (технологічні і наукові парки) та інноваційні бізнес-інкубатори.

Оцінка стану небанківського, промислово-фінансового та венчурного фінансування в Україні показала, що його вплив на рівень активізації інвестиційно-інноваційної діяльності у відповідних галузях виробництва економіки України може бути набагато відчутнішим, якщо усунути негативну дію: а) дефіциту фінансових коштів; б) загрози інфляції; в) низької економічної зацікавленості підприємств у використанні інновацій з високим техніко-економічним рівнем, що пояснюється жорстко неефективною податковою політикою держави, особливо щодо необхідності підтримки використання нововведень у виробництві; г) законодавчої неврегульованості правових та економічних взаємовідносин між малими, у тому числі венчурними підприємствами, і замовниками їхньої науково-технічної продукції.

Незначні обсяги довгострокового кредитування економіки засвідчують, що українські банки віддають перевагу проектам, здатним давати прибутки у максимально короткі терміни. Проте короткострокові банківські кредити не мають інвестиційно-інноваційної спрямованості.

Підкреслимо, що стабільність і ефективність державної підтримки інноваційної активності у країні у довгостроковому періоді можна забезпечити лише за виконання низки умов, основні з яких узагальнимо у наступному:

а) забезпечення зростання ВВП, обсягу виробництва, прибутку та рентабельності галузей;

б) зміцнення самостійності підприємств щодо вирішення проблеми інноваційного розвитку, зростання частки їх власних коштів, спрямованих на впровадження інновацій у виробництво;

в) збільшення частки бюджетних коштів у фінансуванні інноваційної діяльності до загальної світової тенденції збільшення бюджетних асигнувань на науку та інноваційну діяльність;

г) збільшення обсягу банківського та небанківського кредитування інноваційної діяльності та одночасного зниження ставки кредитного рефінансування;

д) розширення масштабів упровадження інноваційних досягнень шляхом зменшення податкового тиску на підприємства тощо.

Серед інструментів непрямого державного регулювання інноваційної діяльності найбільшого поширення повинні набути податкові пільги, пільгове кредитування інноваційних проектів та амортизаційні відрахування. Підкреслимо, що чинна модель нарахування амортизації уповільнює технічне оновлення матеріальної бази економіки, веде до зниження бази нарахування амортизації, закладає передумови до скорочення обсягів амортизаційно-інвестиційних ресурсів економіки в наступні роки, що призводить до збільшення бази оподаткування та обсягів податкових надходжень до бюджету. Автор звертає увагу, що відсутність стимулювання інвестиційного використання амортизаційних коштів призводить до невиправданих видатків із бюджету. Окрім того, національна амортизаційна модель не стимулює до інвестування підприємства, оскільки належно не враховує їхні фінансово-матеріальні можливості та потреби, а нарахування амортизації за примусово прискореною схемою викривлює оцінки економічної діяльності підприємств.

Для створення сприятливих умов розвитку системи фінансового забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності необхідно забезпечити реалізацію пропозицій щодо удосконалення чинного нормативно-правового середовища через бюджетний процес, в якому беруть участь Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Міністерство освіти і науки, Національний банк України, міністерства і відомства – розпорядники бюджетних коштів у науково-технічній сфері, Державне казначейство. З цією метою доцільно: визначити граничний обсяг коштів для фінансування державної підтримки інноваційної діяльності та пріоритетних напрямів розвитку економіки; зосередити бюджетні кошти на реалізації інноваційних і науково-технічних програм з високою соціально-економічною та науково-технічною значущістю; створити у системі видатків державного бюджету України спеціальні фонди фінансування інноваційних програм з метою покриття інноваційних ризиків; уточнити нормативно-законодавчу базу країни з метою розширення кола і масштабів позабюджетної підтримки інноваційної діяльності; розширити масштаби фінансування інвестиційно-інноваційних проектів шляхом випуску державою акцій або цінних паперів; розробити систему стимулювання залучення до інноваційної діяльності коштів населення; розробити механізм довгострокового кредитування підприємств, що займаються інвестиційно-інноваційною діяльністю; розширити масштаби державного фінансування пріоритетних напрямів інвестиційно-інноваційної діяльності; посилити державну підтримку інфраструктурних інноваційних утворень.

У 2008-2009 роки в Україні найбільша питома вага (понад 70%) припадала на фінансування інноваційної діяльності за рахунок власних коштів, і хоча їхня частка щодо попередніх років скорочується, власні фінансові ресурси підприємницьких структур і надалі залишаються основним джерелом інноваційного розвитку.

В Одеської області налічується 2190 промислових підприємств, з них 1830 малих. У 2008 році питома вага інноваційно-активних промислових підприємств становила 11,4%, що майже у 2,4 рази більше ніж у 2000 році, але майже у 1,3 рази менше ніж у 2007 році. Питома вага реалізованої інноваційної продукції у 2008 році становить 13, 3%, що майже в 20 разів більше ніж у 2000 році, але 1,1 рази менше ніж у 2007 році. Аналіз динаміки основних показників інноваційної діяльності вказує на негативні тенденції інноваційної активності. Причиною цього є не низький науковий та науково-технічний потенціал, а слабкість інфраструктури інноваційної діяльності, відсутність мотивації товаровиробників у реалізації інновацій як способу конкурентної боротьби. Це призвело до низьких показників вводу інновацій у господарський обіг [4; 5, с. 44-45].

Результати аналізу свідчать про відсутність належної підтримки інноваційної діяльності у регіоні, основною проблемою при цьому є несформованість інноваційної інфраструктури. Вона є фрагментарною, функціонально неповною, недостатньо розвинутою, не охоплює усі ланки інноваційного процесу. Практично відсутні венчурні фонди та центри трансферу технологій. Не підтримується належним чином діяльність винахідників, раціоналізаторів, науковців, що мають завершені науково-технічні розробки. Не в повному обсязі використовуються освітній та науковий потенціал; недостатня забезпеченість області фахівцями у сфері інноваційного бізнесу.

Представимо на рис. 1. кількість інноваційно-активних підприємств регіону за 2000-2008 роки та у табл. 1 структуру промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю протягом 2006-2008 років.

(одиниць)

Рис. 1. Інноваційна активність промислових підприємств Одеського регіону за 2000-2008 рр.

Таблиця 1

Кількість промислових підприємств Одеського регіону, що займались

інноваційною діяльністю в 2006-2008 рр.(за напрямами витрат)

Напрями витрат	2006		2007		2008
Напрями витрат	одиниць	% до обстежених	одиниць	% до обстежених	одиниць	% до обстежених
Дослідження та розробки	16	32,7	9	19,6	30	0,7
Придбання нових технологій	6	12,2	6	13,0	2	0,5
^{Технологічна підготовка виробництва}	11	22,4	х	х	х	х
^{Придбання машин, обладнання та інших основних фондів}	25	51,0	28	60,9	31	7,2
Маркетинг, реклама	16	32,7	х	х	х	х
Інша інноваційна діяльність	12	24,5	9	19,6	8	1,9

а рис. 2 представимо наочно структуру фінансування Одеського регіону наукових та науково-технічних робіт за джерелами фінансування у 2008 році.

Рис. 2. Фінансування наукових та науково-технічних робіт,

за джерелами фінансування у 2008 році

(відсотків до загального обсягу)

Аналіз структури фінансування підприємств Одеського регіону показав, що найбільша питома вага припадає на кошти Державного та місцевих бюджетів (65,9%), що є позитивною характеристикою.

Найбільші обсяги фінансування припали на наукові організації галузевого профілю. Їх частка склала 46,3% загального обсягу. Вони також посіли перше місце за обсягами фінансування науково-технічних послуг – 71,8%, науково-технічних розробок – 64,7%, та прикладних досліджень – 51,7% від загального фінансування цих видів робіт. Найбільші обсяги фінансування фундаментальних досліджень спрямовано до наукових установ академічного профілю – 70,8% [5, с.16].

Розроблення регіональної цільової економічної програми «Створення в Одеській області інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки» обумовлене об’єктивною необхідністю активізації інноваційної діяльності для забезпечення поступального соціально-економічного розвитку регіону і є актуальним.

Потенційними джерелами формування капіталу інвестиційно-інноваційних банків розвитку повинні стати: довгострокові кредити Національного банку України, що надаються в порядку рефінансування; кошти НБУ, що вкладаються у статутний капітал інвестиційних банків; субсидії місцевих та регіональних програм розвитку; кошти державного та місцевих бюджетів, призначені для кредитування інвестиційних проектів і програм; довгострокові кредити інших банків; спеціальні емісії державних та регіональних цінних паперів; заощадження населення; кошти вітчизняних та зарубіжних інвесторів - підприємницьких структур.

Для забезпечення активізації інвестиційно-інноваційної діяльності та досягнення оптимального співвідношення різноманітних джерел її фінансування необхідною є реалізація інноваційної моделі розвитку національної економіки через механізми фондового ринку, що передбачає: наявність його розвинутої інфраструктури; високу мотивацію залучення інвестицій; кваліфікованість фінансових посередників; наявність законодавчої бази для розвитку вторинного ринку цінних паперів, використання корпоративних і муніципальних цінних паперів для фінансування економіки; активізацію діяльності інститутів спільного інвестування; залучення цінних паперів іноземних емітентів на фондовий ринок України і збільшення обігу цінних паперів вітчизняних емітентів за межами країни.

Висновки. Підводячи підсумки дослідження обраної проблематики, наголосимо, що основною метою інноваційної моделі розвитку промисловості у 2009-2013 рр. має стати поєднання науково-технічної та виробничої сфер. Реалізація цього напряму створить умови для суттєвого підвищення ефективності використання науково-технічного потенціалу, сприятиме активізації інноваційної діяльності промислових підприємств. Слід наголосити про необхідність вливання інвестиційних потоків у розвиток вітчизняної промисловості.

У зв’язку з цим всі види інновацій повинні отримувати державну підтримку у вигляді сприяння створенню інноваційної інфраструктури, становленню науково-виробничих об’єднань тощо, але лише істотні нововведення держава повинна заохочувати фінансово, наприклад, через пільгове оподаткування. Такий підхід дасть змогу не розпорошувати державні кошти на підтримку малоперспективних нововведень і буде сприяти інноваціям, спрямованим на економічний прорив.

Наголошуючи на необхідності активізації інноваційного сектора економіки, слід зазначити, що в останні роки урядом прийнято низку постанов і рішень, державних програм, спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств, однак більшість з них не вдалося реалізувати у повному обсязі в реальній економіці.

Вирішення проблем інноваційного розвитку є складним і тривалим процесом. Їх подолання потребує негайних заходів, залучення фінансових ресурсів, що обумовлює на необхідність дослідження проблем фінансування інноваційної діяльності підприємств.

Отже, із викладеного випливає, що в Одеській області стримується розвиток інноваційної діяльності за рахунок нестачі власних коштів, недостатньої фінансової підтримки держави, великих витрат на нововведення, високої кредитної ставки, недосконалої законодавчої бази.

Реалізація інноваційної політики і надалі спрямовуватиметься на вдосконалення нормативно-правової бази, посилення позитивного впливу інноваційних процесів на економічні показники виробництва, пошук інвестицій для здійснення нововведень, узгодження кредитної політики на регіональному рівні. Одеська інноваційна сфера повільно стає привабливою для вітчизняних та іноземних інвесторів.

Таким чином, у роботі розглянуті основні форми фінансового забезпечення інноваційної діяльності, запропонована низка умов щодо стабільної та ефективної державної підтримки інноваційної активності у країні, визначені концептуальні підходи щодо стратегічного розвитку інноваційної діяльності підприємств, проведений економіко-статистичний моніторинг інноваційної діяльності підприємств регіону та висунені перспективи його розвитку.

Вищевикладена концепція, яка пропонується у статті, вже почала використовуватися автором для оцінки потенціалу інноваційно-інвестиційної сфери Одеського регіону, його привабливості, можливих змін, напрямків розвитку. Щодо перспектив подальшого розвитку, важливим на думку автора є поглиблення існуючих розробок з методології управління інноваційно-інвестиційним механізмом; визначення напрямків, які сприятимуть успіху в розвитку регіону; розробка системи фінансового забезпечення інвестиційно-інноваційної діяльності.

Список використаної літератури

Хрущ Н.А. Інвестиційна діяльність: сучасні стратегії та технології: Монографія. – Хмельницький: ХНУ, 2004. – 309 с.
Микитюк П.П., Сенів Б.Г. Інноваційна діяльність: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 392 с.
Йохна М.А., Стаднік В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навч. посіб. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 400 с.
Офіційна сторінка Державного комітету статистики України // Document HTML. – www.ukrstat.gov.ua.
Наукова та інноваційна діяльність в Одеської області./ Статистичний збірник Головного управління статистики в Одеській області / Відпов. за випуск Єрьоменко Т.І. – 2009 р. – 119 с.

Blog

Карпенко Лідія Миколаївна, к е. н., доцент, Lidako@list