Ковалевський. Рпс. Зміст
Вид материала | Документы |
Содержание6.4. Хіміко-лісовий комплекс |
- 1. Предмет курсу “Розміщення продуктивних сил”, 11895.46kb.
- Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
- Ковалевський В, 184.55kb.
- Курсова робота з рпс, 657.1kb.
- Методичні вказівки до виконання магістерських робіт, 703.22kb.
- Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
- Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
- § Модели угроз безопасности программного обеспечения, 158.47kb.
- Методы и средства анализа безопасности программного обеспечения, 749.47kb.
- Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п'ятий регіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування — в Бразилії; авіа- та автомобілебудування — в Аргентині. Виробництво металообробного устаткування зосереджене у Західній Європі, Північній Америці та Японії (90%). За загальним обсягом його випуску перед ведуть Японія, Німеччина, США, Італія, Швейцарія, Франція, Великобританія. Більшість розвинутих та усі країни, що розвиваються, імпортують металообробне устаткування. У міжнародному поділі пратті Швейцарії, Німеччині, США, Великобританії та Швеції властива спеціалізація на випуску особливо складних різновидів обладнання. Серед країн, що розвиваються, досить потужне виробництво металообробного устаткування е в Індії та Бразилії.
Транспортне машинобудування складається з виробництва автомобілів, вагонів, трамваїв, тролейбусів тощо. Воно орієнтується переважно на економічно розвинені країни, де є значний попит на цю продукцію, а також на сировинну базу.
Автомобілебудування позначене великою капіталомісткістю, а гостра конкуренція зумовлює високий рівень монополізації. Найбільшими монополіями з виробництва легкових автомобілів є "Вольво", "Даймлер-Бенц", ФІАТ, БМВ, "Дженерал-моторс", "Форд-мотор", "Тойота", "Нісан", "Опель".
Серед регіонів лідерство тримає Північна Америка. Серед країн виділяються США, Японія та Франція (табл. 6.10).
Нещодавно у п'ятірку лідерів увійшли автомобільні фірми Республіки Кореї. АвтоЗАЗ—Daewoo в Україні налагодив випуск автомобіля "Таврія" покращеної якості та трьох моделей "Daewoo". В Іллічівську почато складання моделей Leganza, Nubira, Lanos.
Компанія General Motors в рамках спільного підприємства "АвтоЗАЗ—Daewoo" інвестувала в автомобілебудування 100 млн дол. задля складання Ореї—Astra та Vectra. У Луцьку утворено СП із складання шостої моделі ВАЗ, а в Мелітополі на базі нещодавно збудованого моторного заводу налагоджено випуск двигунів фірми "Рено", в тому числі для СП "Рено—ЛАЗ" з виробництва нових автобусів. Випуск автомобілів у Росії знизився, Україна у 1995 p. випустила 59,8 тис. легкових автомобілів.
Вантажне автомобілебудування зосереджено у таких країнах, як СІЛА, Канада, Японія, ФРН, Росія, Чехія, Білорусь. Тут виробляються вантажівки великої та середньої вантажопідйомності. Найбільші центри: Москва, Набережні Челни, Нижній Новгород у Росії, Мінськ та Жодіно у Білорусі, Дирборн у США, Нагоя у Японії, Копршивниця у Чехії (вантажівки "Татра"), Японії (Mitsubishi, Nissan, Hino), Італії (Iveco), Швеції (Volvo), Франції (Renault), ФРН та США (Крайслер, Mercedes-Benz), а також моделі Scania та DAF. Росія з Україною утворили 4 СП із складання невеликих вантажівок "Газель" в Сімферополі, Іллічівську, Кременчуці та Київській області.
Виробництво автобусів зосереджено у ФРН ("Мерседес"), Угорщині ("Ікарус"), Україні (ЛАЗ), Росії (ПАЗ, ЛІАЗ), США, Японії, Швеції (Вольво), Франції (Рено).
Виробництво мотоциклів зосереджено в Японії (Suzuki, Jawa, Jamaha, Kawasaki, Honda); ФРН (BMW), Франції (Pe-geout), США та Італії.
Локомотивобудування історично склалось там, де була розвинена мережа залізниць: у Західній Європі, Росії, Україні, США, Японії. У більшості розвинених країн випускають і використовують електровози (виняток США, де висока питома вага тепловозів), а в країнах, що розвиваються, застосовують тепловози і паротяги. Найновіші типи локомотивів запроваджує Японія, швидкість руху на її спеціальних швидкісних залізницях по Тихоокеанському поясу — найвища. У США розроблений новий тип швидкісного залізничного составу, який рухатиметься зі швидкістю 240 км/год і стане одним із найнадійніших з огляду на безпеку руху. В Україні тепловози та електровози виробляються у Луганську, Харкові та Дніпропетровську, трамваї — у Луганську, тролейбуси — у Дніпропетровську.
Морське машинобудування зосереджене у Японії; ця країна дає до половини споруджуваного тоннажу. За обсягом військового суднобудування перед ведуть США. Від середини сімдесятих років швидко — за активної участі японських монополій та з використанням японського суднового обладнання — морське суднобудування розвивається у Південній Кореї, Сінгапурі, Бразилії. У Західній Європі найвищі темпи розвитку суднобудування — в Іспанії.
В окремих країнах сформувалась певна спеціалізація:
Японія робить судна для перевезення наливних та насипних вантажів, Франція — зріджених газів і хімікатів, Фінляндія — криголами й пасажирські судна, США — судна-баржовози та газовозні танкери.
Нова тенденція — переміщення суднобудівних потужностей в країни, що розвиваються. Крім Республіки Корея в "першу десятку" увійшли Бразилія та Китай (відповідно 4 і 7 місця). Це пов'язано з наявністю у них сировинної бази та дешевих трудових ресурсів.
Верстатобудування є галуззю, яка визначає науково-технічний прогрес у світі. Воно потребує залучення висококваліфікованих трудових ресурсів, тому розміщується в основному у економічно розвинутих країнах. Не випадково на шість із них — Японію, ФРН, США, Італію, Швейцарію та Францію — припадає 75% виробництва верстатів (табл. 6.11). У експорті верстатів лідирують ті ж самі країни.
Верстатобудування в країнах світу має вузьку спеціалізацію. Так, США і ФРН перші за випуском верстатів з програмним управлінням; Японія і ФРН — металорізальних верстатів; США, Японія і ФРН — ковальсько-пресових верстатів; Швейцарія — прецизійних верстатів.
Сільськогосподарське машинобудування включає випуск комбайнів, жаток, сіялок, косилок, устаткування для тваринництва тощо. Всі ці машини орієнтуються на споживача і виробляються у тих країнах, де в них виникає потреба. Багато країн, що розвиваються, мають цехи по зборці сільськогосподарської техніки, а комплектуючі завозять із Західної Європи, Японії та США.
За обсягом виробництва сільськогосподарських машин лідирують США, вони ж е основними споживачами цієї техніки. Зернозбиральні комбайни випускають у Ростові-на'Дону, Таганрозі, Сизрані, Красноярську (Росія); кукурудзозбиральні — в Херсоні (Україна); льонозбиральні — Бєжецьк, Люберці (Росія); бавовнозбиральні — Ташкент (Узбекистан); картоплезбиральні — Гомель (Білорусь), Рязань, Тула (Росія). Херсонський завод кукурудзозбиральних комбайнів налагодив виробництво зернозбирального комбайну "Славута",
Авщ- та ракетобудування характерне для економічно розвинутих країн. США виготовляє "Шатли", "Диска-рері", Франція — "Оріони", Росія — штучні супутники, космічні станції, модулі; Україна — ракетоносії "Зеніт" і "Протон", Також Україна приймає участь у космічній програмі "Морський старт". Найбільші виробники літаків у світі — Boeing (США) та Airbus (консорціум Західної Європи). Також різні типи літаків виготовляють Франція, Італія, Канада, Швеція та інші. Росія виробляє військові та цивільні літаки і гелікоптери: МІГ, СУ, АН, ІЛ, ТУ та ін. В Україні виготовляють авіадвигуни (завод "Мотор-Січ" в Запоріжжі), Завод "Ааіант" в Києві з 1999 року почне виробництво літаків Ту-334, В Харкові будуть виробляти пасажирські АН-140, АН-74 та грузопасажирські АН-74 ТК.
Важливим напрямом машинобудування є виробництво зброї. У світі серед виробників зброї виділяються розвинені країни, а серед покупців — як розвинені країни, так і ті, що розвиваються,
Приладобудування — це виробництво електро- та радіовимірювальних оптичних приладів, приладів часу, засобів зв'язку тощо. Найбільшими виробниками електротехнічного устаткування у світі є компанії ABB (Швейцарія та Швеція), Siemens (ФРН), General Electric (США), GEC-Als-thom (Франція та Великобританія).
Ці галузі виробництва спочатку з'явилися у Європі, США та Японії, а потім були перенесені також у Нові Індустріальні Країни (НІК) Східної, Південно-Східної Азії та Латинської Америки в розрахунку на дешеву робочу силу (табл, 6.12),
Одним із напрямів приладобудування е електроцца промисловість. Вона зародилась у США, потім перейшла до Європи і Японії, а тепер вмістилась у НІК. Зараз такі НІК, як Республіка Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Бразилія, входять у десятку перших країн, поступ&ючись лише СШАі Японії, ФРН, Великобританії та франції. Спочатку в цих країнах тільки складали побутову електроніку з американських, європейських та японських деталей; тепер тут впроваджують своє інтегроване виробництво, яке містить всі основні стадії. Випускаються персональні комп'ютери, великі інтегральні схеми, периферійні системи, обладнання для електронного проектування, засоби зв'язку, волоконна оптика тощо. У 1997 році в світі було виготовлено 80 млн персональних комп'ютерів. Лідер — компанія Compaq (США).
В Україні ця галузь теж широко представлена: більшість продукції виробляється на підприємствах військово-промислового комплексу. Серед центрів виділяються Київ, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків, Сімферополь.
Важке машинобудування України включає виробництво металургійного, гірничого, підйомно-транспортного обладнання, енергетичних блоків (парових казанів, атомних реакторів, турбін, генераторів), а також іншої металомісткої та великогабаритної продукції. У цій галузі створюються підприємства повного циклу з випуском продукції невеликими серіями або індивідуального призначення. Потреба великої кількості металу, складність транспортування готової продукції зумовлюють розміщення цих підприємств поруч з металургійними центрами, хоча інколи вони розташовуються і в районах споживання. За класичний приклад може правити Донецько-придніпровський регіон: Краматорськ, Дніпропетровськ, Харків, Донецьк, Маріуполь тощо.
Сільськогосподарське машинобудування — це передусім тракторний та моторобудівний заводи у Харкові, завод тракторних сівалок у Кіровограді, бурякозбиральних комбайнів завод у Дніпропетровську тощо.
Машини та обладнання для хімічної промисловості виробляються у Сумах, Полтаві, Сніжному.
У регіоні посилюється роль працемістких галузей машинобудування: верстатобудування, автомобілебудування, приладобудування. Металорізальні верстати виробляються у Харкові, Дніпропетровську, Краматорську, важкі вантажівки — у Кременчуці, легкові автомобілі — у Запоріжжі, приладобудування розташоване у Харкові, Сумах, Дніпропетровську, Кіровограді, Запоріжжі.
Західний регіон. Цей регіон поступається Донецько-придніпровському за обсягом продукції машинобудування. Тут переважає працемістке й неметаломістке виробництво: добре розвинуті верстатобудування, автобудування, виробництво різних приладів, електро- та радіоапаратури, засобів автоматизації, технологічного обладнання.
Центри верстатобудування: Київ, Житомир, Львів. Виробництво приладів та засобів автоматизації: Київ, Житомир, Львів, Мукачеве, Черкаси. Сільськогосподарське машинобудування тяжіє до місць споживання готової продукції. До великих центрів належать Львів, Київ, Вінниця, Тернопіль, Житомир. Обладнання для харчової промисловості виробляється у Києві, Львові та Ужгороді.
Південний регіон. Спеціалізується на суднобудуванні, судноремонті, виробництві сільськогосподарських машин, верстатів, будівельно-шляхового й підйомно-транспортного обладнання, машин для легкої та харчової промисловості. Морське й річкове суднобудування (Миколаїв, Херсон, Керч), судноремонт (Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь) — це найдавніші галузі промисловості регіону. Тут будують судна найрізноманітнішого призначення.
Машинобудівний комплекс України містить значний науково-виробничий потенціал, тут зосереджена третина промислово-виробничих фондів і майже половина промислово-виробничого потенціалу країни.
Надалі Україна має сприятливі передумови для розвитку цієї галузі виробництва. Це обумовлено наявністю металургійної бази, значними промислово-виробничими фондами, великою кількістю трудових ресурсів, потужною науково-дослідницькою базою.
6.4. ХІМІКО-ЛІСОВИЙ КОМПЛЕКС
Хіміко-лісовий комплекс охоплює галузі промисловості, що виробляють сировину й конструкційні матеріали. Найважливішою галуззю у цьому комплексі є хімічна промисловість.
Сировинна база хімічної промисловості диференціюється залежно від природних та економічних особливостей окремих країн та регіонів. В одних районах — це вугілля, коксовий газ, в інших — нафта, супутні нафтові гази, солі, сірчаний колчедан, газові відходи чорної та кольорової металургії, у третіх — кухонна сіль тощо. Сировинний фактор впливає на спеціалізацію територіальних поєднань хімічних виробництв. Хімічне виробництво у міру вдосконалення технологічних методів може своєю чергою впливати на сировинну базу.
Хімічна промисловість пов'язана з багатьма галузями. Вона комбінується з нафтопереробкою, коксуванням вугілля, чорною та кольоровою металургією, лісовою промисловістю.
Завдяки складній системі зв'язків з'являються такі або інші поєднання виробництв, з яких формуються міжгалузеві комплекси. До таких комплексів належать і хіміко-лісовий. В одних випадках роль хімічної промисловості у цих комплексах провідна, в інших вона не має формівного значення, лише доповнюючи усталену систему зв'язків. Проте загалом хімічну промисловість слід розглядати як головну галузь, що визначає склад і напрям розвитку комплексу. Здебільшого лісова промисловість розглядається у цьому комплексі як постачальник деревини для хімічної переробки.
Хімічна промисловість має дуже складну галузеву структуру, що охоплює близько двохсот взаємопов'язаних виробництв з великою номенклатурою продукції. Ці виробництва об'єднані у три великих групи галузей: неорганічна або основна хімія, хімія органічного синтезу та гірничо-хімічна промисловість.
Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях промисловості. Виняток становлять мінеральні добрива, котрі продукує окрема галузь.
До органічної хімії входять виробництва вуглеводневої сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводні нафти, природний та супутній газ. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля.
Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім для неорганічної хімії.
Найважливіше значення для розміщення галузей хімічної промисловості мають сировинний, паливно-енергетичний та споживчий фактори. Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. Її частка у собівартості готової продукції коливається від 45 до 90%. Наприклад, витрати сировини на 1 т капролактаму сягають 8 т, ацетилену—4,5, аміаку з коксу—5,5 т.
Питома витрата сировини понад одиницю спостерігається у содовій, азотно-туковій галузях, у виробництві синтетичного каучуку, пластмас та інших продуктів. У промисловості органічного синтезу на один і той самий продукт одразу йде кілька видів сировини.
У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується води. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і удесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості коливаються від 50 м3 у виробництві хлору й соди — до 6000 м3 у виробництві синтетичних волокон.
Фактор водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.
У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору —до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія — пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.
Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії — на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили.
Попри розмежування факторів розміщення хімічної промисловості, у багатьох районах світу вони можуть змінюватися й мати власну специфіку. Хімічна промисловість розташована передусім у розвинутих країнах. Лише у США виробляється понад чверть, а в шістьох найрозвинутіших країнах — понад 3/4 хімічної продукції світу. Закономірність розвитку хімічної промисловості у США пояснюється наявністю на їхній території чималої кількості практично усіх видів хімічної сировини: нафти, газу, солей, фосфоритів тощо. Інші розвинуті країни дуже залежать від імпорту хімічної сировини.
Розвинуті країни мають потужну багатогалузеву хімічну промисловість. Натомість у невеликих країнах розвинута переважно одна галузь. Наприклад, у Швейцарії — фармацевтична, у Нідерландах — гумовотехнічна промисловість.
Незважаючи на величезні сировинні ресурси, у більшості країн, що розвиваються, хімічна промисловість слабка. Це здебільшого виробництво мінеральних добрив та синтетичних волокон; хімічна сировина вивозиться до розвинутих країн.
На розміщення підприємств хімічної промисловості впливають такі фактори, як наявність води, палива, енергії, споживача. На форми розташування хімічної промисловості впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, — воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас.
Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою 4:>унк-ціонування підприємств, їхнє розміщення має форму взаємопов'язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.
У США хімічна промисловість зосереджена у штатах Нью-Йорк, Пенсільванія, Нью-Джерсі, у районі Великих озер, на узбережжі Мексиканської затоки та у Каліфорнії. У Німеччині виокремлюються Рейнсько-Вестфальський район, Рур, Рейнсько-Майнський район, Людвігсгафен, Галле, Котбус. У Великобританії хімічна продукція виробляється у Ланкаширі й Північно-Східному Уельсі, у Франції — в Паризькому, Рейнське-Альпійському та Північному районах, в Італії — у Ломбардії, в Японії — на о. Хонсю (Токіо, Осака, Нагоя). Хімічна промисловість Росії зосереджена здебільшого в Центральному, Волго-Вятському, Поволзькому, Уральському та Північно-Західному районах.
У територіальне невеликих державах Європи хімічна промисловість концентрується у старих індустріальних районах.
Основна хімія як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво мінеральних добрив.
Сірчанокислотна промисловість виробляє продукт, що потрібний у багатьох галузях, — сірчану кислоту. Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного й залізного колчедану, нафти й природного газу. Сірка міститься також у відходах металургійної промисловості. Родовища природної сірки розташовані переважно у США, Канаді, Мексиці, Італії, Польщі, Росії. Важливою сировиною є пірит, поклади якого є у багатьох країнах, але головний видобуток здійснюється в Іспанії, Італії, Норвегії, Португалії, Росії, Японії, Іраку, США, Канаді. Проте сірки з піриту видобувається небагато. Головним джерелом сірки є сірчистий природний газ. Найбільшими виробниками сірчаної кислоти є ті країни, що мають розвинену хімічну промисловість.
Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. На азотні добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорні й калійні добрива продукуються приблизно в однаковій кількості. Провідне місце у виробництві добрив посідають країни Західної Європи, Північної Америки та Японія. Значне місце займають також Росія, Україна, Казахстан, Білорусь.
В азотнодобривній промисловості за сировину править природний та коксовий газ, нафта, буре вугілля. Розміщення підприємств тісно пов'язане з розташуванням сировини:
підприємства, що використовують коксовий газ, споруджуються поблизу коксохімічної промисловості, нафтову сировину — у центрах нафтопереробки тощо.
До найбільших виробників азотних добрив належать СІЛА, країни Західної Європи, Японія, Росія, Україна, Індія, Кувейт, Венесуела, Мексика, Румунія, Польща. У Чилі азотні добрива виробляють із природної селітри.
Калійна промисловість використовує калійні солі. Родовища калійних солей є у Центральній Європі (Німеччина, Франція), США (штат Нью-Мексико, Велике Солоне озеро), Канаді (Саскачеван), Україні (Передкарпаття), Білорусі, Росії (Урал), Казахстані, Конго, Тунісі. Виробництво розташовується безпосередньо у місцях видобутку калійних солей.
До найбільших виробників належать США, Канада, Німеччина, Україна, Білорусь, Росія, Іспанія, Ізраїль.
Фосфатнодобривна промисловість використовує як сировину фосфорити й апатити. Переважна частина фосфоритів знаходиться у Північній Африці, Перу, США (Флорида, Скелясті гори), на ці регіони припадає 90% світових запасів. Фосфорити є також у Китаї, Австралії, Казахстані, Росії, Мексиці, Йорданії, Того, Сенегалі, В'єтнамі.
До найбільших виробників фосфорних добрив належать США, Марокко, країни Західної Європи, Україна, Казахстан, •Індія, Росія, Бразилія, Польща, В'єтнам.
Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів.
Виробництво синтетичних смол і пластмас зосереджено перевалено у США, Німеччині, Японії, а також у Польщі, Чехії, Росії. Хімічне волокно виробляється в економічно розвинутих країнах: США, Японії, Великобританії, Італії, Франції, а також в Україні, Єгипті, Росії, Бразилії, Польщі, Білорусі.
Виробництво синтетичного каучуку зосереджено у США, деяких країнах Західної Європи, Японії, Канаді. Ця галузь швидко розвивається скрізь — особливо у Європі, хоча є країни — Австрія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія тощо, — де нема такого виробництва. Це пояснюється високою вартістю нафти, слабкістю внутрішнього ринку, іншими несприятливими обставинами.