Принципи КПУ – це керівні засади, ідеї, ідеали, які визначають, сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання (Погорілко В.Ф.).
Принципи КПУ – це фундаментальні засади, в яких втілюються сутність і політико-правове призначення цієї галузі права та її основного джерела – Конституції України (Годованець В.Ф.). (ссылка скрыта)
Всі інші підходи базуються або на першому або на другому підходах. На мою думку перший підхід є більш ґрунтовним у визначенні принципів КПУ, тому що він найповніше, найзагальніше розкриває поняття принципів КПУ, а другий підхід лише розкриває конкретні принципи КПУ у політико-правовій сфері.
Принципи конституційного права України мають такі ознаки:
Принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання;
Принципи конституційного права України визначають сутність і зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання.
Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та спеціальні.
Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права:
Принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням передусім регулювання суспільних відносин, пов'язаних зі здійсненням публічної влади народом України та Українською державою.
Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України.
Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру.
Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних, насамперед, із здійсненням влади у суспільстві та державі.
Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики.
Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку.
Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права являють собою найбільш цілісну й комплексну правову систему.
Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.
Принцип демократизму полягає в тому, що регулювання конституційно – правових відносинах здійснюється на загальновизнаних засадах демократії.
Спеціальні принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.
Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти:
принципи основ конституційного ладу України;
принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема принцип громадянства;
принципи форм безпосередньої демократії;
принципи організації та діяльності органів державної влади;
принципи місцевого самоврядування;
принципи конституційної юстиції;
принципи основ національної безпеки й оборони України. (ссылка скрыта)
§ 2.2. Конституційно-правові норми.
Існують такі підходи до визначення конституційно-правових норм:
Конституційно-правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права (Кравченко В.В., Годованець В.Ф.). (ссылка скрыта)
Конституційно-правові норми — це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин ( В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко). (ссылка скрыта)
Конституційно-правові норми - прийняті законодавчою, виконавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правила, що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади, а також відносини цієї влади з громадянином (Степанюк О. І.).
Конституційно-правові норми - встановлені чи санкціоновані Українською державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у процесі здійснення повновладдя народу України (Мелащенко В. Ф.).
Конституційно-правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави (Тодика Ю.М.).
Конституційно-правові норми — це встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють суспільні відносини і складають однорідну групу, їм притаманні загальні ознаки юридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини, встановлюють обов'язкові правила поведінки, містяться у правових актах держави, охороняються і забезпечуються при необхідності державним примусом (Тацій В. Я).
Норми конституційного права - це формально визначені, встановлені чи санкціоновані Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правила поведінки чи діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права і забезпечується системою конституційних гарантій (Погорілко В.Ф.). (ссылка скрыта)
На мою думку найбільш загальними, обширними і повними визначеннями конституційно-правових норм, є визначення Тація В.Я. та Погорілка В.Ф., Визначення яке дає Тацій В.Я., є досить обширним так як в ньому вказано всі аспекти сутності конституційно-правових норм . В свою чергу визначення Погорілка В.Ф. узагальнює всі ці аспекти, та дає змістовне узагальнене визначення.
Ознаки норм конституційного права:
загальнообов'язковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов'язковою для всіх суб'єктів конституційного права без винятку.
норми конституційного права є регулятивними, оскільки вони встановлюють чи санкціонують правило поведінки, що регулює суспільні відносини.
норми конституційного права мають формально-визначений характер, тобто ці нормі, будучи прийняті народом або державою, або суб'єктами місцевого, мають письмову, документальну форму.
норми конституційного права мають загальний характер, тобто поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасниками правовідносин, передбачених цією нормою.
норми конституційного права, охороняються державою від порушень, а в разі правопорушення держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи примусу.
Конституційно правові норми класифікуються за такими критеріями:
За призначенням в регулюванні конституційно правових відносин:
А. Матеріальні - це норми, що закріплюють , права, обов'язки та заборони поведінки суб'єктів конституційного права. Наприклад, стаття 4 КУ визначає що, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття та припинення громадянства визначаються законом.
Б. Процесуальні норми конституційного права - це норми, що містять правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Наприклад стаття 104 КУ закріплює процедуру складання присяги перед вступом на посаду Президента України.
За змістом – це норми що регулюють:
А. основи конституційного ладу України
Б. громадянство в Україні
В. права, свободи та обов'язки людини й громадянина в Україні
Г. форми безпосередньої демократії в Україні
Д. інститут глави держави
Е. інститут виконавчої влади
Є. інститут судової влади
Ж. інститут конституційної юстиції
З. інститут контрольно-наглядової влади
І. інститут територіального устрою України
К. інститут місцевого самоврядування.
За методом правового регулювання:
А. Імперативні - це норми конституційного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конституційного права. Наприклад стаття 22 КУ закріплює, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Б. Диспозитивні - це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конституційного права. Наприклад стаття 154 КУ закріплює, що законопроект про внесення змін до конституції України, може бути поданий до ВРУ або Президентом України або не менш як третиною депутатів від її конституційного складу.
За конкретизацією правового припису:
А. норми загального змісту – норми конституційного права, які поширюються на всіх його суб’єктів. Наприклад стаття 17 КУ – визначає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу.
Б. норми конкретного змісту - безпосередньо визначають права й обов'язки суб'єктів конституційного права та умови їх реалізації. Наприклад стаття 75 КУ - визначає що єдиним законодавчим органом в Україні є парламент – Верховна Рада України.
За формою вираження характеру диспозиції:
А. Уповноважуючі - це норми, що визначають права суб'єктів конституційного права, надані ним для здійснення можливих визначених дій. Наприклад стаття 93 КУ затверджує, що право законодавчої ініціативи у ВРУ належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів і Національному банку України.
Б. Зобов'язуючі - це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо здійснення обов'язкових визначених дій. Наприклад стаття 67 КУ визначає що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
В. Забороняючі - це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо категоричної необхідності утриматися від визначених дій. Наприклад стаття 37 КУ: Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
6. За терміном дії :
А. Постійні
Б. Тимчасові
В. Виключні.
Норми конституційного права України мають свою структуру - під якою розуміється взаємозв’язок трьох елементів конституційно-правових норм: гіпотези, диспозиції та санкції.
Гіпотеза норми конституційного права - це елемент структури норми, що визначає умови, правила вольової поведінки, які виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб'єктів конституційного права. Наприклад стаття 87 КУ визначає, що ВРУ за пропозицією не менш як однієї третини від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу ВРУ, тобто ви означає умови та правила(належна поведінка) яких повинна дотримуватись ВРУ для розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України або питання про недовіру Кабінетові Міністрів України(дозволена поведінка).
Диспозиція норми конституційного права - це елемент її структури, що визначає саму модель правила вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права й містить правовий припис про їх діяльність в умовах, передбачених гіпотезою. Наприклад стаття 94 КУ в якій вказано, що Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду, тобто ця стаття містить диспозицію яка визначає модель можливої поведінки Голови Верховної Ради України(підписує Закон та невідкладно направляє Президентові України) та Президента України(протягом п’ятнадцяти днів підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до ВРУ для повторного розгляду).
Санкція норми конституційного права - це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб'єктів конституційного права. Наприклад стаття 60 КУ передбачає юридичну відповідальність за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу. (ссылка скрыта)
§ 2.3. Конституційно правові інститути.
Під інститутом права розуміють:
1)сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних суспільних відносин і утворюють однорідну групу;
2)відповідну систему норм права, які регулюють однорідні і взаємопов'язані суспільні відносини, що складають відносно самостійну групу;
3)визначена сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідні і взаємопов'язані відносини, що утворюють досить відокремлену і сталу групу;
4)сукупність відносно обумовлених норм права, що регулюють однорідні суспільні відносини всередині галузі права;
5)об'єднання норм права за характером і змістом.
На основі вище сказаного можна визначити інститут конституційного права України як основний складовий елемент системи конституційного права України, який об'єднує об'єктивно сформовану, цілісну групу функціонально взаємообумовлених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, які регулюють найбільш споріднені суспільні відносини, що є предметом конституційного права.
Ознаки Конституційно - правового інституту:
як єдність нормативного матеріалу
цільність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, що є предметом конституційного права; однорідність суспільних відносин, які є об'єктом впливу норм, об'єднаних у конкретний інститут конституційного права
єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту
функціональна спеціалізація норм у межах інституту
зовнішнє уособлене закріплення інститутів права у вигляді окремих розділів Конституції України.
Поширеною класифікацією інститутів конституційного права України є класифікація за предметом. Згідно цієї класифікації інститути конституційного права поділяють на:
Інститут основ конституційного ладу України представлений сукупністю конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з загальними засадами суспільного та державного ладу в Україні. Цей інститут визначає основні принципи суспільного і державного ладу України, завдання і цілі держави і суспільства. їх функції та гарантії. Цей інститут знаходить своє втілення насамперед нормах розділу першого Конституції України який має назву «Загальні положення».
Інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина, який виражений у сукупності правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з належністю особи до громадянства України та правами, свободами і обов'язками людини і громадянина та їх гарантіями. Цей насамперед регулює підстави і порядок набуття громадянства України, підстави і порядок припинення громадянства України та конституційно-правовий статус органів, що уповноважені вирішувати питання, пов'язані з громадянством України.Однак основною складовою цього інституту є норми, що регулюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина. Вони визначають основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні та їх види, механізм реалізації та гарантії прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в Україні. Інститут конституційно – правового статусу людини і громадянина знаходить своє основне вираження у нормах розділу другого Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина».
Інститут форм безпосередньої демократії - це сукупність конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини пов'язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету через референдуми, вибори та інші форми безпосередньої демократії. Цей інститут визначає принципи прямого народовладдя, поняття референдумів і виборів в Україні та їх види, порядок організації та проведення референдумів і виборів в Україні, відповідальність за порушення чинного виборчого законодавства, конституційно-правовий статус органів, які уповноважені проводити референдуми і вибори в Україні, закріплює гарантії референдумів і виборів в Україні. Норми цього інституту закріплені в розділі третьому Конституції України «Вибори. Референдум», в Законі України «Про вибори народних депутатів України», в Законі України «Про вибори Президента України», в Законі України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» .
Інститут парламентаризму та парламентського права - визначає основні принципи вітчизняного парламентаризму, поняття парламенту, порядок його формування, склад і структуру, функції та повноваження, порядок роботи парламенту та основні парламентські процедури. Важливими складовими інституту парламентаризму є конституційно-правові норми, що визначають конституційно-правовий статус народного депутата України.
Інститут Президента України - це сукупність норм конституційного права, що визначають конституційно-правовий статус глави держави, порядок його обрання, функції та повноваження Президента України, взаємовідносини Президента України як глави держави з іншими гілками влади, підстави для дострокового припинення його повноважень. Сукупність норм, які складають в своїй сукупності інститут Президента України знаходять своє вираження в розділі п’ятому Конституції України «Президент України».
Інститут виконавчої влади об'єднує норми конституційного права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням виконавчої влади в Україні. Цей інститут визначає конституційно-правовий статус органів виконавчої влади в Україні та їх роль і місце в системі органів державної влади, систему органів виконавчої влади в Україні (Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), порядок формування і структуру органів виконавчої влади, їх функції та повноваження. Цей інститут знаходить своє вираження у розділі шостому конституції України «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» та в Законі України «Про Кабінет Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами про виконавчу владу в Україні».
Інститут судової влади – це норми, які регулюють суспільні відносини у галузі правосуддя. Норми цього інституту визначають конституційно-правовий статус судів загальної юрисдикції в Україні, основні принципи судоустрою і судочинства, систему судів загальної юрисдикції, порядок утворення судів і формування суддівського корпусу, їх функції та повноваження, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції, Вищої ради юстиції України, Державної судової адміністрації та інших органів, що забезпечують функціонування судів загальної юрисдикції. Норми цього інституту знаходять своє вираження в першу чергу у розділі восьмому Конституції України «Правосуддя», а також у Законі України «Про судоустрій та статус суддів» та у Законі України «Про вищу Раду Юстиції».
Інститут конституційної юстиції – це сукупність норм, які регламентують принципи конституційного судочинства, порядок формування та склад Конституційного Суду України, функції та повноваження Конституційного Суду України та порядок його діяльності, а також юридичну природу актів Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Норми цього інституту конституційного права України закріплені насамперед у розділі дванадцятому Конституції України «Конституційний Суд України», а також у Законі України «Про Конституційний Суд України».
Інститут адміністративно-територіального устрою України, норми якого визначають поняття територіального устрою України, систему адміністративно-територіального устрою України, а також конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим, конституційно-правовий статус міст Києва і Севастополя. Цей інститут знаходить своє вираження насамперед у розділі дев’ятому Конституції України, а також у Законі України «Про державний кордон України».
Інститут місцевого самоврядування України - сукупність норм конституційного права, що регулюють суспільні відносин пов'язані з місцевим самоврядуванням. Інститут місцевого самоврядування визначає загальні засади місцевого самоврядування, систему органів і посадових осіб місцевого самоврядування, порядок формування органів і посадових осіб місцевого самоврядування, форми місцевого самоврядування, функції та повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, гарантії місцевого самоврядування. Норми цього інституту конституційного права України закріплені насамперед в розділі одинадцятому Конституції України «Місцеве самоврядування», а також в Законах України «Про місцеве самоврядування», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації». (ссылка скрыта)
ВИСНОВКИ
Досліджуючи дану тему, я досліджував погляди українських вчених-юристів щодо понять конституційного права України як галузі права, предмету КПУ, методу КПУ, принципів КПУ, конституційно правових норм та визначив ознаки та функції в системі КПУ всіх вищезгаданих категорій. Також я дослідив поняття, риси та особливості такого поняття як інститут КПУ і зрозумів, що при визначенні поняття конституційно правовий інститут не варто обмежуватись, що це лише сукупність норм власне Конституції України, оскільки, досліджуючи це питання я зрозумів, що є низка нормативно-правових актів, які включають в себе норми того чи іншого інституту КПУ.
Також я дізнався про роль КПУ, яка полягає в тому, що воно регулює найважливіші суспільні відносини у, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах життя та діяльності суспільства і держави, тобто є фундаментом для всієї правової системи, оскільки відносно головного джерела КПУ – КУ, приймаються всі інші нормативно-правові акти інших галузей права, які більш конкретно регулюють суспільні відносини в суспільстві та державі.
На основі вищезгаданого можна стверджувати, що КПУ як провідна галузь національного права має тісний зв'язок з іншими галузями права, який полягає не лише у тому, що всі нормативно-правові акти інших галузей права повинні відповідати Конституції України, а й у тому, що більшість норм, які закріплені в Конституції України знаходять свою конкретизацію у нормативно-правових актах інших галузей права.
Актуальність даної теми полягає, на мою думку, у тому, що конституційне право як провідна галузь права регулює найважливіші суспільні відносини в загальному аспекті, а отже є основою для регуляції цих відносин в аспекті конкретному, тобто конституційно-правові норми які прийняті державою в подальшому будуть основою для нормотворення інших галузей права.
