Розділ II. Правовідносини комунальної власності: проблеми законодавства, теорії І практики
| Вид материала | Закон |
- Г. Козинець, студ гр. Фк 07-1, С. П. Попова,, 135.82kb.
- Р І шенн явід 29. 04. 2011 №5-16/ V і м. Черкаси Про затвердження Положення «Про порядок, 168.59kb.
- Постанова Кабінету Міністрів (05. 11. 1991р за №331), Указ Президента (27. 06. 1999р, 66.13kb.
- Про внесення змін до Програми підтримки комунального підприємства «Управління по експлуатації, 13.02kb.
- Про прийняття у власність територіальної громади, 13.39kb.
- Методичні рекомендації до виконання курсових робіт з теорії держави І права, 599.92kb.
- Маруженко Олексій Петрович удк 34: 002 (477) інформаційне забезпечення закон, 314.2kb.
- До Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності, 81.48kb.
- Одажу права оренди земельних ділянок комунальної власності Луцької міської ради, 57.45kb.
- Список наукових статей викладачів кафедри теорії та практики перекладу з 2005 по 2009, 315.47kb.
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………….……………………………………….......3
Розділ I. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТИТУТУ ПРАВА власності………………………….…………...………………………….....12
1.1. Право власності як інститут речового права…………………………........12
- Поняття та місце права комунальної власності
в цивільно-правовому інституті права власності в Україні.................................31
Розділ II. ПРАВОВІДНОСИНИ КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА, теорії І ПРАКТИКИ………………..48
2.1. Загальна характеристика правовідносин комунальної власності…….....48
2.2. Правовий статус суб'єктів права комунальної власності…………….......62
- Об'єкти права комунальної власності………………………………….....85
Розділ III. ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРАВА КОМУНАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ..........................................................................................................108
- Підстави виникнення, здійснення та припинення
права комунальної власності.................................................................................108
- Нормативно-правове регулювання приватизації
комунального майна...............................................................................................138
- Захист права комунальної власності…………………………………....172
ВИСНОВКИ…………………………………...……………………………….190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................201
ДОДАТОК..............................................................................................................238
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Незважаючи на багатовікову історію існування цивільно-правового інституту права власності, як одного із основних речових прав, він дотепер залишається предметом багатьох дискусій. Це пояснюється тим, що його роль постійно змінювалася на кожному етапі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно змінювався і зміст цього інституту. Так, протягом тривалого часу в умовах соціалістичного планового господарства традиційно більш ефективними вважалися адміністративно-правові методи правового регулювання відносин власності. Соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються в Україні, природно, потребують реформування правовідносин власності взагалі і правовідносин комунальної власності зокрема.
Комунальна власність становить економічну основу, матеріальну базу місцевого самоврядування, одним із завдань якого є забезпечення соціально-культурних, економічних потреб населення. Нині істотно змінилося місце і значення права комунальної власності, що зумовлює необхідність певної переорієнтації подальшого розвитку цього правового інституту. Однак поки що не створено належного правового механізму здійснення права комунальної власності і заснованих на ній комунальних підприємств, установ та організацій.
На практиці непоодинокими є випадки порушення правових приписів, зокрема, у процесі приватизації об'єктів комунальної власності. Так, до комунальної власності передаються дитячі садки, пансіонати, лікувальні заклади, які згодом незаконно приватизуються. Саме тому питання приватизації неодноразово виносилися на парламентські слухання. Відтак потрібна чітка регламентація статусу майна, що знаходиться у комунальній власності. До набрання новим Кримінальним кодексом України чинності (1 вересня 2001р.) комунальна власність фактично не була об'єктом кримінально-правової охорони, оскільки Кримінальний кодекс України 1960р. не передбачав відповідальності за злочини проти комунальної власності. Нині вона захищається нарівні з іншими формами власності.
Варто зазначити, що Конституція України обмежується лише констатацією наявності такого прояву публічної власності, як комунальна, але не розкриває її сутності. Дослідження правової природи права комунальної власності, її змісту, порядку реалізації та захисту є одним із найактуальніших завдань сучасної юридичної науки. Дійсно, незважаючи на той факт, що перші норми про право комунальної власності з'явились у вітчизняному законодавстві більше десяти років тому, у цивільно-правовій доктрині існує значна кількість прогалин та проблем, пов'язаних з інститутом права комунальної власності. Ці проблеми вирізняються надзвичайною дискусійністю і потребують якнайшвидшого вирішення.
Водночас недостатньою є увага з боку законодавця і науковців до проблем розвитку комунальної власності в нашій державі. Дотепер на законодавчому рівні належно не врегульовані питання цієї форми власності – вже декілька років Верховна Рада України не може прийняти відповідні законопроекти. Проблеми комунальної власності майже не розроблені у вітчизняній цивілістичній науці. Відсутні монографічні дослідження з цієї проблематики. Окремі питання права комунальної власності лише фрагментарно висвітлювалися в навчальній літературі та в періодичних виданнях.
З проблем, котрі побічно торкаються тематики цього дослідження, в Україні захищені кандидатські дисертації: „Право державної власності та його здійснення в період ринкових реформ в Україні” (Пересунько С.І., 1998 р.), „Правовий статус комунальних підприємств в Україні” (Гринюк Р.Ф., 2001 р.), „Цивільно-правові аспекти договору оренди державного та комунального майна” (Мусієнко В.В., 2003 р.), „Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах” (Первомайський О.О., 2003 р.). Але в цілому проблема інституту права комунальної власності в Україні всебічно не проаналізована. Цілий ряд питань залишилися нерозкритими чи спірними, окремі з них некритично сприймаються вченими.
Зокрема, потребують глибокого вивчення доктринальні положення щодо місця інституту права комунальної власності у системі галузей права України; відсутні дослідження правовідносин комунальної власності; належним чином не проаналізована специфіка відносин у сфері приватизації комунального майна; існує необхідність узгодження та вдосконалення термінологічного апарату, який має використовуватись при формуванні відповідних цивільно-правових норм; відсутня чітка законодавча концепція щодо співвідношення прав територіальних громад як суб'єктів права комунальної власності і відповідних органів місцевого самоврядування – як суб'єктів здійснення цього права. Актуальність обраної теми посилюється у зв'язку із введенням в дію з 1 січня 2004 р. нових Цивільного та Господарського кодексів України, в яких певною мірою врегульовані питання комунальної власності.
Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений нагальною потребою здійснення комплексних досліджень проблем права комунальної власності задля створення відповідної правової бази, яка б забезпечила ефективне функціонування цієї форми власності.
Теоретичним підґрунтям дослідження є наукові праці українських і зарубіжних фахівців з різних галузей права та економіки, які розроблялися такими вченими, як М.М. Агарков, Ч.Н. Азімов, С.С. Алєксєєв, Н.В. Безсмертна, Д.В. Боброва, Т.В. Боднар, В.І. Борисова, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, А.В. Венедиктов, В.С. Венедиктов, О.В. Дзера, І.О. Дзера, А.С. Довгерт, О.С. Йоффе, В.М. Коссак, О.О. Красавчіков, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, Р.А. Майданик, Уго Маттеї, Д.І. Меєр, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, Ю.П. Пацурківський, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, К.П. Побєдоносцев, В.Ф. Погорілко, С.О. Погрібний, Й.О. Покровський, О.А. Пушкін, З.В. Ромовська, В.Є. Рубаник, І.М. Салій, В.І. Семчик, М.М. Сібільов, В.І. Синайський, К.І. Скловський, І.В. Спасибо-Фатєєва, Є.О. Суханов, Ю.К. Толстой, Р.Й. Халфіна, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученко, Г.Ф. Шершеневич, Р.Б. Шишка, В.С. Щербина, О.С. Яворська та інші.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відповідно до вимог наказу МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 „Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України” тема дослідження узгоджена з тематикою пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки (п. 12 – „Цивільно-правовий захист права власності та інших майнових прав” розділу X „Боротьба з економічною злочинністю (економіко-правові аспекти)” Додатку № 3 до зазначеного наказу).
Мета і завдання дослідження. Головна мета праці – створення доктринальної моделі системи норм законодавства України у сфері функціонування права комунальної власності.
Основні завдання дослідження: виявити специфіку окремих інститутів речового права; розкрити особливості суб'єктів права комунальної власності та суб'єктів його здійснення; проаналізувати стан законодавчої регламентації об'єктного та суб'єктного складу правовідносин комунальної власності; дослідити проблеми приватизації, реприватизації та доприватизації комунального майна; оцінити відповідність чинної в Україні нормативно-правової бази щодо діяльності органів місцевого самоврядування сучасним умовам перехідного періоду; вивчити зарубіжний досвід правового регулювання відносин комунальної (муніципальної) власності; з'ясувати сутність та зміст правового захисту комунальної власності.
Об'єкт дослідження – суспільні відносини у сфері здійснення права комунальної власності у період ринкових реформ в сучасній Україні.
Предмет дослідження – норми, що забезпечують функціонування права комунальної власності, їх зміст і соціально-економічне призначення в суспільному розвитку нашої держави.
Автором використані такі методи дослідження: історико-правовий, що застосовувався при аналізі генезису інституту права комунальної власності в Україні; формально-логічний метод – слугував вивченню окремих положень цивільно-правової доктрини, зокрема, суб’єктного складу правовідносин комунальної власності та їх об’єктів; метод системно-структурного аналізу (за його допомогою досліджено ознаки суб’єктів права комунальної власності як елемента комунальних правовідносин); метод формально-догматичного аналізу (з його використанням здійснено тлумачення відповідних цивільно-правових норм та окремих понять і категорій); порівняльно-правовий метод (надав можливість дослідити ступінь регламентації питань права комунальної (муніципальної) власності в цивільному законодавстві інших країн).
Також використовувався статистичний метод – для аналізу узагальнених даних Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації (нині воно ліквідоване, на його базі утворено Головне управління комунальної власності м. Києва) про практику передачі майна до комунальної власності, зокрема угод про відчуження такого майна; опублікованої судової практики, а також рішень Конституційного Суду України. Все це в сукупності становить емпіричну базу дисертації.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є комплексним дослідженням проблем права комунальної власності, що вперше здійснено в Україні. На підставі результатів дослідження дисертантом сформульовані нові наукові положення, висновки та пропозиції, які запропоновані нею особисто та виносяться на захист:
1. Обґрунтовано висновок – відносини права комунальної власності за своєю природою є цивільно-правовими, незважаючи на те, що регулюються вони не лише нормами цивільного законодавства, а й нормативно-правовими актами інших галузей права (конституційного, господарського, земельного тощо).
2. З урахуванням положень українського законодавства та ґрунтуючись на результатах аналізу цивілістичної доктрини про право власності, наведені додаткові аргументи на користь позиції щодо правомірності поділу на форми не лише власності – як економічної категорії, а й права власності. Пропонується закріпити в Цивільному кодексі України положення про поділ права власності на форми, що має сприяти більш оптимальному визначенню правового режиму майна різних власників.
3. Оригінально в порівнянні з існуючими у науці цивільного права концепціями визначено поняття інституту права комунальної власності – це система норм цивільного (приватного) права та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном, яке належить територіальній громаді села, селища, міста, району у місті (в особі місцевих рад відповідного рівня чи інших органів, створених чи уповноважених територіальними громадами).
4. Уперше в доктрині цивільного права України викладене критичне розуміння сутності територіальної громади як суб'єкта права комунальної власності; виявлені деякі вади легального визначення поняття „територіальна громада” (зокрема, потребують уточнення поняття „житель” і термінологічний зворот „загальний критерій постійного проживання на певній території”, який би надавав особі право належати до відповідної територіальної громади).
5. Аргументовано доцільність передбачити у законодавстві, що суб’єктом права комунальної власності є територіальні громади в особі відповідних місцевих рад. Доведено необхідність: вилучення із нормативно-правових актів положень, що передбачають можливість безпосередньо здійснювати права власника територіальною громадою (за винятком здійснення цього права шляхом референдумів, а також територіальними громадами невеликих населених пунктів); передбачення норм про обов’язкове делегування функцій власника територіальними громадами місцевим радам або іншим уповноваженим територіальними громадами органам.
6. Розроблена класифікація комунального майна за критерієм його цільового призначення на такі основні категорії: майно, що забезпечує діяльність безпосередньо територіальної громади села, селища, міста, району в місті; майно, що забезпечує діяльність органів місцевого самоуправління (відповідні ради, їх виконавчі комітети тощо); майно, що утворене внаслідок рішення рад відповідних рівнів про його об'єднання (спільна власність територіальних громад); майно, закріплене за відповідними підприємствами, установами, організаціями як самостійними юридичними особами на праві господарського відання чи оперативного управління.
7. Наведені додаткові аргументи на користь висновку про те, що передбачена статтею 169 ЦК України правомочність територіальних громад створювати юридичні особи як публічного (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо), так і приватного права (підприємницькі товариства тощо) зводить нанівець правовий режим комунальної власності. На підставі цього запропоновано передбачити у ЦК України положення, згідно з якими: суб’єктами права приватної власності можуть бути, поряд із фізичними особами, юридичні особи лише приватного права; суб'єктам права комунальної (публічної) власності має бути заборонено створювати юридичні особи приватного права.
8. Виявлені вади законодавчого визначення поняття приватизації, запропоновано викласти ст. 1 Закону „Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. у такій, наприклад, редакції: „приватизація – це зміна форми власності шляхом відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, на користь визначених законом покупців – приватних власників (фізичних та юридичних осіб) з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України”.
9. Обґрунтовано положення про те, що примусова реприватизація комунального майна може виступати виключно як санкція за неправомірні дії суб’єктів приватизаційних відносин. Відтак її здійснення має відбуватися лише у судовому порядку на загальних цивільно-правових засадах. Правовою підставою примусової реприватизації є рішення суду про визнання договору купівлі-продажу або іншого акта про приватизацію відповідного об’єкта недійсним. Сформульовано визначення поняття примусової реприватизації.
10. За результатами дослідження розроблена доктринальна модель системи норм про право комунальної власності, що втілена автором у відповідному законопроекті. Запропоновано також структуру майбутнього Закону "Про комунальні підприємства, організації та установи”.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані: у законотворчій діяльності – при вдосконалені вітчизняного цивільного законодавства; у науковій діяльності – для подальших теоретичних розробок проблем права комунальної власності в Україні; у правозастосовній діяльності – при здійсненні органами місцевого самоврядування управління комунальним майном; у навчальному процесі – при викладанні цивільного права України.
Розроблений дисертантом законопроект „Про право комунальної власності” може бути покладений Верховною Радою України в основу остаточного варіанта відповідного закону.
Особистий внесок здобувача у трьох опублікованих у співавторстві статтях становлять результати її власних наукових розробок проблем, пов’язаних із функціонуванням окремих інститутів речового права в Україні; визначенням поняття права комунальної власності; аналізом специфіки доходів місцевих бюджетів, а також обґрунтування того, що розв’язання зазначених проблем належить до пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі цивільного права.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення праці оприлюднені на 20-ти науково-практичних конференціях (із них 7 – міжнародні), що відбулися у містах: Києві (2000, 2001, 2003, 2004 рр.), Львові (2000, 2002, 2003 рр.), Мінську (2000 р.), Харкові (2002 р.), Одесі (2000 р.), Косові, Івано-Франківської обл. (2000, 2001 рр.), Хмельницьку (2002 р.).
Автор брала участь у конкурсі „Інтелект молодих – на службу столиці”, оголошеного Головним управлінням освіти і науки м. Києва за підтримки Наукової ради при Київському міському голові (2004 р.). За його результатами удостоєна спеціальної відзнаки за поданий науковий проект „Проблеми права комунальної власності в Україні”, в якому знайшли відображення основні положення дисертаційного дослідження.
Публікації. За темою дослідження, відповідно до його змісту, опубліковано 27 робіт (із них 10 – у наукових фахових виданнях України: 7 статей у наукових журналах і 3 – у збірниках наукових праць).
Структура дисертації. Праця складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (414 найменувань) і додатку. Загальний обсяг дисертації — 249 сторінок, із них обсяг використаних джерел і додатку – 49 сторінок.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
ВИСНОВКИ
Представлена робота є першим в Україні комплексним дослідженням проблем правового регулювання права комунальної власності в нашій державі. Узагальнення і критичне осмислення концептуальних поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених-юристів щодо різних аспектів вказаної проблеми, аналіз законодавчого матеріалу і потреб судової практики дозволяють сформулювати такі наукові та практичні результати, одержані в дисертації.
I. Загальнотеоретичні положення стосовно права комунальної власності:
1. Історико-правовий аналіз виникнення і становлення інститутів речового права дає можливість більш детально з'ясувати природу цих явищ, зокрема, права власності як основного речового права. Практичне значення наукового тлумачення права власності є безсумнівно важливим. Досліджуючи це поняття, потрібно відмежовувати його від права на чужі речі. Останнє має своїм предметом річ не в усій її повноті, а лише її певну сторону або якийсь конкретний вид користування цією річчю. В цьому випадку річ залишається власністю однієї особи, а за іншою особою визнається лише часткове, обмежене „панування” над тією чи іншою стороною речі. Такі права відомі під назвою право на чужі речі (die Rechte an fremden Sachen, jura in re aliena); вони не лише не виключають власність, а й підтверджують її існування.
2. Досить часто відбувається змішування характеру приватного і публічного права. Пояснюється це, зокрема, тим, що людська особистість, у якій зосереджено суть і кінцеву мету будь-якого права, викликає постійну взаємодію буття приватного і буття публічного. У юридичній літературі немає одностайності щодо місця інституту права власності в системі права і стосовно співвідношення конституційних, цивільно–правових і інших норм, що регулюють відносини власності. Ми поділяємо погляди тих авторів (зокрема, О.В. Дзери), які, не заперечуючи важливості конституційного регулювання відносин власності, головне праворегулююче значення у цій сфері надають нормам цивільного права; інші норми (крім конституційних) мають переважно допоміжне спрямування.
Специфіка правовідносин комунальної власності проявляється у їх комплексному характері. Так, право комунальної власності належить до публічної форми власності, її суб'єктами виступають публічні суб'єкти. Водночас інститут права власності взагалі і права комунальної власності зокрема належить до цивільного права – приватної галузі права. Вважаємо, що сутність правовідносин комунальної власності повинна аналізуватися у площині цивільного права, як одного із видів цивільних правовідносин. На нашу думку, нині немає достатніх підстав для виокремлення комунальної (муніципальної) галузі права.
3. Запропоновано визначення поняття інституту права комунальної власності – це система норм цивільного (приватного) права та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном, яке належить територіальній громаді села, селища, міста, району у місті (в особі місцевих рад відповідного рівня чи інших органів, створених чи уповноважених територіальними громадами).
4. Останнім часом пропонується виділити такий вид територіальної громади, як внутрішня громада. Фахівці пропонують включити до великих міст ряд районів, що знаходяться поруч із такими містами. При цьому пропонується залишити їх повноправними суб'єктами і надати їхнім мешканцям статус внутрішньої територіальної громади, тобто це матиме вигляд "міст у місті". В свою чергу ми не вбачаємо доцільності виділення "внутрішніх" територіальних громад з декількох причин. По-перше, їх існування не передбачене жодним законодавчим актом України. І, по-друге, важко уявити собі розподіл повноважень між цими суб'єктами. Складається враження, що це має бути ситуація на кшталт співвідношення повноважень федерації та її суб'єктів. Однак подібне не відповідає принципам рівності і незалежності однієї територіальної громади від іншої.
5. Учасниками цивільних відносин є суб'єкти приватного та публічного права. Відповідно до ст. 2 ЦК України до першої групи суб'єктів належать фізичні та юридичні особи, до другої – держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави і інші суб'єкти публічного права. Аналізуючи наведену норму та співвідносячи її із поняттями "суб'єкт права" і "суб'єкт правовідносин", деякі вчені, зокрема О.О. Первомайський, роблять висновок про те, що територіальні громади є суб'єктами цивільних правовідносин (це випливає також із змісту ст. 169 ЦК України). При цьому суб'єктами цивільного права територіальні громади ними не визнаються.
На нашу думку, не можна бути суб'єктом (учасником) цивільних правовідносин і водночас не бути суб'єктом цивільного права. Загальна теорія права широко оперує терміном "суб'єкт права". Обґрунтовується його правомірність і галузевими правовими науками. Переконливими є положення нетотожності цих понять, водночас не можна їх і протиставляти. Адже суб'єкт права, коли він вступає у конкретні правовідносини, набуває нових якостей і стає їх суб'єктом (учасником), але не втрачає при цьому якості, що були йому притаманні до вступу в зазначені відносини. Тому, цілком виправданим є те, що серед елементів правовідносин називаються як їх учасники власне суб'єкти права.
Суб'єкт цивільного права – поняття більш широке, ніж суб'єкт (учасник) цивільних правовідносин. Аби стати їх учасником суб'єкт права повинен в них вступити. Крім того, в конкретних правовідносинах не обов'язково мають бути реалізовані всі права суб'єкта цивільного права. Не будучи суб'єктом цивільного права, іншими словами – не маючи цивільної правосуб'єктності, не можна вступати та брати участь у цивільних правовідносинах. Правоздатність, є обов'язковим елементом правосуб'єктності (на відміну від діє- та деліктоздатності) і притаманна всім суб'єктам цивільного права.
Територіальні громади є суб'єктами публічного права, що не позбавляє їх можливості бути суб'єктами цивільного (приватного прав). Натомість безпосередня участь територіальних громад у цивільних правовідносинах видається неможливою і недоцільною. Тому пропонується внести певні корективи до чинного законодавства (Конституції України, ЦК України, інших нормативно-правових актів) і передбачити, що територіальні громади є суб'єктами цивільного права, а у конкретних цивільних правовідносинах їх представляють відповідні органи місцевого самоврядування.
6. Зроблено висновок про те, що саме на місцеві ради покладено основний обсяг самоврядних повноважень щодо управління комунальною власністю. У ч. 4 ст. 140 Конституції зазначається, що органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, є районні та обласні ради. Однак законодавець не розкриває, в чому ж мають полягати спільні інтереси територіальних громад та який інтерес є спільним для всіх, а який – спільним лише для частини територіальних громад? І як бути іншій частині територіальних громад, які не вважають цей інтерес спільним?
На законодавчому рівні функції та повноваження районних і обласних рад ніяк не розмежовані між собою. Наведені законодавчі прогалини створюють значні ускладнення при з’ясуванні питання належності бюджетів районних і обласних рад до комунальної власності. Так, виходячи з положень ч. 2 ст. 143 Конституції України та ч. 4 ст. 60 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні”, на рівні районів та областей комунальна власність не створюється. Таким чином, кошти районних та обласних бюджетів не є комунальною власністю. Водночас їх не можна визнати і державною власністю, оскільки вони формуються із коштів Державного бюджету України та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів (ч. 2 ст. 143 Конституції України). Тому питання належності коштів зазначених бюджетів до тієї чи іншої форми власності потребує відповідного законодавчого вирішення.
7. Запропоновано здійснити класифікацію комунального майна за критерієм його цільового призначення на такі основні категорії: майно, що забезпечує діяльність безпосередньо територіальної громади села, селища, міста, району в місті; майно, що забезпечує діяльність органів місцевого самоуправління (відповідні ради, їх виконавчі комітети тощо); майно, що утворене внаслідок рішення рад відповідних рівнів про його об'єднання (спільна власність територіальних громад); майно, закріплене за відповідними підприємствами, установами, організаціями як самостійними юридичними особами на праві господарського відання чи оперативного управління.
8. Правове регулювання приватизаційних процесів в Україні забезпечується нормами різних галузей права (цивільного, господарського тощо). На підставі загального вчення про правовідносини та з урахуванням чинного законодавства України і практики його застосування, нами сформульоване визначення приватизаційних правовідносин. Отже, на нашу думку, приватизаційні правовідносини – це суспільні відносини, що виникають між суб'єктами приватизації з приводу зміни публічної форми власності на певне майно, на приватну власність і які врегульовані нормами різних галузей права.
9. Пропонується таке визначення примусової реприватизації – це примусове повернення за рішенням суду майна, набутого фізичними і юридичними особами шляхом приватизації із порушенням приватизаційного законодавства та/або умов, передбачених відповідним актом приватизації, у державну або комунальну власність з метою відновлення порушених прав власника.