3 Розділ І. Особливості соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей

Вид материала

Документы

Содержание Загальні висновки Перелік використаних літературних джерел

Подобный материал:

• Ьний патронаж є соціально-економічним методом роботи соціального педагога у справі, 115.2kb.
• Р І шенн я " 11" вересня 2007 року №120 Про роботу служби у справах дітей з питань, 43.91kb.
• Затверджено рішенням обласної ради від 03 лютого 2009 року №1103-V, 5246.25kb.
• Утримання І вихованя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 25.08kb.
• Ровлення та працевлаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,, 19.48kb.
• Доповідь голови ппо кту щокіна, 138.43kb.
• Інформація про стратегічні напрямки роботи служби у справах дітей, 108.37kb.
• План роботи районної державної адміністрації на другий квартал 2012 року № п/п, 395.98kb.
• Відомості Верховної Ради Опубликовано:  2006-06-19   Просмотров:  5662 закон, 476.26kb.
• Про затвердження спільних заходів, спрямованих на підтримку дітей у зимовий період,, 62.54kb.

Висновки до другого розділу.

У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних уста­новах. Моделі деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів (інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання допомоги за місцем проживання) включають у себе різно­планові заходи. Якщо говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці відпрацьовані такі напрями:

• розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
  
• нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
  
• громадська підтримка сімей;
  
• усвідомлене батьківство;
  
• укріплення сімей, що переживають кризу;
  
• організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців із сімейної просвіти;
  
• формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та суспільстві;
  
• запобігання і боротьба з насильством у родині;
  
• запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом, проституцією в родині;
  
• навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням, перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
  
• підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);
  
• адаптація сімей у новому середовищі;
  
• забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з життєвими інтересами людини;
  
• планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через статеве виховання;
  
• об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб).
  

Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбу­вається й поступова трансформація державної системи опіки та піклуван­ня за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.

Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).

Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

У дослідженні використовувалися наступні методики:

1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.

2) особові тести:

• методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;
  
• методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.
  

Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.

Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.

Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.

Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж віку підвищеним рівнем агресивності.

За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання форм роботи з цією категорією дітей.

Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.


Загальні висновки

В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є усиновлення. Усинов­лення (удочеріння) є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки. Законодавчо процедура усинов­лення регламентується Кодексом про шлюб та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та інозем­ним громадянам і здійснення контролю за умовами проживання у сім'ях усинови­телів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України у 1996 році.

Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утри­манні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (зали­шені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її батьків.

Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей, які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій, не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення, особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне мислення.

Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в дитячому будинку.

Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в забез­печенні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування. Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партне­ром у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки при­йомних батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передба­чає контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і про­блемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його завдан­ня - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть забез­печити нормальні умови розвитку прийомної дитини.

Досвід створення прийомних сімей в Україні засвідчує, що формування альтернативних форм опіки над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що сти­мулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок - створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як усиновлення чи опіка - в Україні відбу­вається поступова трансформація державної системи опіки та піклуван­ня за дітьми, що залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком інституціалізації дітей.

Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті, пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки.

Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь 24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні молодшого шкільного віку).

Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.

У дослідженні використовувалися наступні методики:

1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних батьків.

2) особові тести:

• методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;
  
• методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення мотиваційних переваг.
  

Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.

На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю або про нову сім'ю.

Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону, до тенденції уникнення спілкування.

Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності бути потрібним.

Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж віку підвищеним рівнем агресивності.

За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками, нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання форм роботи з цією категорією дітей.

Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.


ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354
   

(набуття чинності 01.01.2006 р.)

2. Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року захисту прав дитини»
   
3. Конвенция ООН о правах ребенка.
   
4. Кодекс про шлюб та сім'ю України. - К.: Атіка, 2001. - 56 с.
   
5. Конституція України. - К. Юрінком інтер, 1999.
   
6. Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей» . – 2005 від 11.07 №1086
   
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267 "Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право України. - 1997. -№ 7-8.
   
8. Правила опіки і піклування, зареєстровані в МЮ 17 червня 1999р. // Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.
   
9. Захист і забезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.
   
10. "Діти вулиці" Методичні рекомендації по роботі з "дітьми вулиці" / Упор. Зінченко А.Г. - К.: УДЦССМ, 1999. - С.88.
    
11. Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія. // Соціальна робота. Книга 1.- К.: УДЦССМ, 2001.-344 с.
    
12. Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі тисячоліть: Монографія //Соціальна робота. Книга 1. – К.: УДЦ ССМ, 2001. – 244 с.
    
13. Аркин А.А. Психологическое развитие детей, воспитивающихся вне семьи.-М.,1957. -С.121.
    
14. Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. Сирітство в Україні як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект). – Суми: СумДПУ, 2002. – 268 с.
    
15. Бевз Г.М. Дитина в прийомній сім’ї . – К, 2001. – 101 с.
    
16. Беляков В.В. Сиротские детские учреждения России: исторический очерк. -М., 1993.- С.146.
    
17. Брутман В. Социальное сиротство: по пути отчаяния // Народное образование. - 1994. - № 9-Ю.
    
18. Брутман В.И., Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результаты обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей /Вопросы психологии. З 1994. - № 5. с.31-36.
    
19. Брутман В.И.,Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результати обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей //Вопросы психологии.-1994.-№5.- С.31-36.
    
20. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. - М., 1988.-208 с.
    
21. В домах ребенка и школах- интернатах // Вопросы психологии.
    
22. Варывдин В.А., Клемантович И.П. Управление системой социальной защиты детства. Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2004.–192с.
    
23. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. -М.,1999.
    
24. Відомості Верховної Ради України.-1993.-№ 5. 23.Іванова І.Б., Звєрєва І. Д. Соціальна підтримка сиріт// Довіра і надія.
    
25. Вінгловська О. Діти України потребують правового захисту // Право України.- 1996.-№4.
    
26. Волинець Л.С, Комарова Н.М. та інші. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування. -К.,1998.
    
27. Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Логос, 2000. – 74 с.
    
28. Галиглузова Л.Н. и др. Психологические аспекти воспитания детей
    
29. Гарданов В.К. Дядьки в Древней Руси / Исторические записки.
    
30. Герасимова Г.П. Проблеми обучения и воспитания в детских домах,
    
31. Гончаренко С. Український педагогічний словник.- К.:Либідь, 1997.
    
32. Гончарова та ін. Діти-сироти//Право України.-1998.-№ 10. 17.Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи// Педагогика. - 1995. -№1.-С17 .
    
33. Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи //Педагогика, - 1995. - № 1. – с.17
    
34. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.) Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /Л.С. Волинець, Ю.Г. Антипків, І.У.Жечко та ін. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. – 318 с.
    
35. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2002 р.) /О.М.Балакірєва, О.В.Биковська, О.В.Вакуленко та ін. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 232 с.
    
36. Дети социального риска и их воспитание. Учебно-методическое пособие / под науч.ред. Л.М.Шипицыной. СПб.: Издательство «Речь», 2003. – с.144
    
37. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів) Частина ІІ К.: Столиця, 1998. – 292 с.
    
38. Євко В. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування.
    
39. Изучаем права ребенка (Методическое пособие для педагогов, представителей социальных служб и общественных организаций, которые работают с детьми). Симферополь, 2002. – 88 с.
    
40. Ильенков З.В. Психическое развитие детей, воспитывающихся вне семьи.-М.,1979.
    
41. Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опыт/Г.М.Лактионова, Е.С. Шимиленко, И.В. Братусь Под ред. Г.М.Лактионовой. - К.: Науковий світ, 2001. – 61 с.
    
42. Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання // Право України. - 2001. - № 3.
    
43. Князев З.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект)// Вопросьі психологии. -1993. -№3. - С.39-46.
    
44. Князев Э.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический аспект) // Вопросы психологии – 1993. - № 3. – с. 39-46.
    
45. Кобзар Б.С. Розвиток пізнавальних здібностей учнів шкіл-інтернатів // Педагогіка і психологія. - 1997. -№ 3.
    
46. Кобзар Б.С. Як живеться дитині-сироті? // Рідна школа. - 1995. -№7/8.-С73.
    
47. Козлов А. Родословная Харитоненков // 5-я научная конференция по геральдике: сборник тезисных сообщений и докладов. - Л., 1995.
    
48. Кокіна В.Г. Право на усиновлення // Урядовий кур'єр. - 2000. -23 вересня.
    
49. КочкинаЛ.С. Подготовка детей-сирот к жизненному и профессиона­льному самоопределению в условиях дома детства. - М., 1998.
    
50. Лангмеер Й., Матейчек 3. Психическая депривация в детском возрасте. - Прага, 1984.
    
51. Лиханов А.А. Дети без родителей: Кн. для учителя. - М., 1987. -С.27І.
    
52. Лишенные родительского попечительства. Хрестоматия. – М., 1991. – с.222.
    
53. Лотман Ю.М.Беседы о культуре. - СПб. 1994.
    
54. Маннергеймская Лига защиты детей и молодежи / Актуальные проблемы социального воспитания.-М.,1990.-СЛ38.
    
55. Мацвейко Н.О. Порядок усиновлення (удочеріння) // Профспілкові вісті. - 2000. - 17 листопада.
    
56. Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей-сиріт /Під ред. М.М.Коренєва, І.С.Лебець, Р.О.Моісеєнко. – К, 2003. – 239 с.
    
57. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних батьків /КомароваН.М., Волинець Л.С. таін. -К., 1998.
    
58. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей /Комарова Н.М., Бевз Г.М., Волинець Л.С. та ін.; - Керів.авт.кол.Н.М.Комарова. – К.: Видавництво, 1999. – 103 с.
    
59. Міщенко Н.Ф. Незагойні рани дитинства // Рідна школа. - 1993. -№2.
    
60. Мороз О.Г. Захистити дитинство // Рідна школа. - 1994. -№ 7.
    
61. М'ясоїд Л.А. Психолого-педагогічний консиліум у закладах для дітей, позбавлених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. -1997. -№1.
    
62. Н.Гнездов О.М. Судовий порядок усиновлення дітей // Право України.1999.-№9.
    
63. Наша сім'я : методичні рекомендації прийомним батькам. - К: Український ін-т соціальних досліджень, 1999.
    
64. Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность. - М., 1994.-С.176.
    
65. Никитин В.А. Начало социальной педагогики. - М.,1999.
    
66. Ожегов С.И. Словарь русского языка. -М.,1978.
    
67. Озерская Ф.С. Воспитательные учреждения Ведомства императрицы Марии.
    
68. Оржеховська В.М., Виноградова-Бондаренко В.Є. Дитяча бездоглядність та безпритульність: історія, проблеми, пошуки /Навч. посібник. - К, 2004. – 172 с.
    
69. Особенности развития личности ребенка, лишенного родительського попечительства. Дети с отклоняюшимся поведением / Под ред. В.С.Мухиной. - М., 1989. - С.325.
    
70. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. - М., 1963.
    
71. Очерки о развитии детей, оставшихся без родительского попечения/ Под ред. Лазутовой Н.М. - М.,1991.
    
72. Палешко А. Правові аспекти захисту дітей в Україні // Право України.- 1996. -№ 7.
    
73. Педагогическая знциклопедия. - М., 1964. - Т. 1.
    
74. Педагогическая энциклопедия. – М., 1964. - Т.10
    
75. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування (проблеми реформування)-К.: Логос, 2000–87 с.
    
76. Право України. - 2001. - № 8. 21 .Егошина В.Н., Ефимова Н.В. Из истории призрения и социального обеспечения
    
77. Прихожан А.М., Толстых Н.Н. Дети без семьи. - М., 1990.
    
78. Психологічні аспекти роботи з дітьми-сиротами / Л.Осьмак. -Обласний центр соціальних служб для молоді. - Рівне. - 1998. - № 3.
    
79. Психологічні особливості розвитку дитини в умовах інтернатного закладу: Метод, рек. /Упоряд. О.Г. Антонова-Турченко. - К.: РНМК, 1992.-С.264.
    
80. Раннее социальное сиротство: Учебно-методическое пособие (медико-социально-психологические проблеми). - М.,1994.
    
81. Рівненський обласний центр соціальних служб для молоді. - Рівне. -1998.-ЖЗ.-С.8.
    
82. Робота з дитиною у прийомній сім’ї. Методичний посібник. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 188 с.
    
83. Рожкова Г.С., Супрун М.О. Планування виховної роботи в школах -інтернатах // Рідна школа. - 1995. - № 5.
    
84. Слюсаренко В.Г. Соціально-педагогічні функції і перспективи розвитку установ інтернатного і напвінтернатного типу в Україні. – К, 1996 – 412 с.
    
85. Социальные проблемы сиротства. М., 1992.
    
86. Соціальна педагогіка. Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. -352 с.
    
87. Соціальна робота: технологічний аспект. Навчальний посібник /За ред. проф.А.Й.Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 352 с.
    
88. Стог А. Об общественном призрении в России. – СПб., 1995. – с.102.
    
89. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт Т.1. – Москва – Тула, 1993. – с.158.
    
90. Шость Н.В. Правове становище дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків (В питаннях та відповідях для практичних працівників). Харків, 1995. – 63 с.
    
91. Ю.Воскобойникова С.А. Нет чужих детей. Раздумья о проблемах
    
92. Яковенко В.С. Дитина сирота: розвиток, виховання, усиновлення. Кіровоград. 1997. – 174 с.