України

Вид материала

Документы

Содержание Безоглядне впровадження світового досвіду оподаткування матиме наслідок, протилежний до бажаного Не чіпайте соцстрах! Краще менше, та більше Акциз на акциз не припадає На користь ефективних власників Василий РЕГУРЕЦКИЙ

Подобный материал:

• Верховна Рада України постановляє : Схвалити Основні напрями зовнішньої політики України., 221.52kb.
• Міністерство промислової політики україни державний інститут підготовки кадрів, 472.75kb.
• Закон україни, 899.36kb.
• Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. N 57 правила перетинання державного, 386.9kb.
• Положення про відділення національного олімпійського, 218.15kb.
• Верховна Рада України 1 червня 2007 року прийняла закон, 124.69kb.
• Пріоритети технологічного розвитку України, 2652.44kb.
• Для студентів другого курсу – Історія України, 46.06kb.
• Іменем україни рішення конституційного суду україни, 129.8kb.
• Наукові досягнення та розробки установ нан україни за 2011 рік, 233.7kb.

Безоглядне впровадження світового досвіду оподаткування матиме наслідок, протилежний до бажаного

День №196/97

Викладені в статті Кваджі М. Султа­на «Щоб не обтяжувати нащадків» («День» №190) рекомендації щодо податково-бюджетної політики (ско­рочення податків і субсидій збитко­вим підприємствам, прозорість бюджетів усіх рівнів і чіткий контроль за їх виконан­ням, збалансованість бюджету й підвищен­ня неоподатковуваного мінімуму прибутків) можуть викликати заперечення хіба що в по­тенційних «жертв» — отримувачів виробни­чих субсидій та решти марнотратників бюд­жетних коштів. Проте за ближчого розгляду деякі деталі не видаються аж такими неза­перечними, чи потребують уточнення.

НЕ ЧІПАЙТЕ СОЦСТРАХ!

Скажімо, не можна не погодитися з про­позицією якомога скоріше знизити нараху­вання на заробітну плату. Але за рахунок чого саме?

Головні складники, як відомо, фонд Чорнобиля (10%), Пенсійний фонд (32%) і соціальне страхування (5,5%). На жаль, щоб зняти з підприємств найбільший із цих тягарів, потрібно зреформувати всю пенсій­ну систему, а це справа не одного року. Ска­сування державного соціального страхуван­ня, спробу якої вже було закладено в «Па­кет економічного зростання-96», просто пе­рекладе ці витрати на підприємства — по­датків начебто менше, а витрати ті самі. Мо­лодим підприємствам буде навіть гірше: у невеликій фірмі виплати тим, хто тимчасо­во не працює, важко компенсувати за раху­нок поточних надходжень. А резервів може просто не виявитися. Тимчасом право на до­помогу в разі хвороби — необхідна умова нормальної роботи, до того ж гарантована Конституцією. Безперечно, нинішню систе­му соціального страхування слід суттєво вдосконалювати, але не намагатися перек­ласти витрати на виплату лікарняних на са­мі підприємства: це примусить працедавців ще завзятіше позбуватися тих, що часто хворіють (наприклад, літніх людей, або ма­терів із маленькими дітьми). В результаті суспільство, відмовляючись періодично ут­римувати тимчасово непрацездатних, отри­має вимушених постійних утриманців.

Залишається єдиний з усієї трійці справжній податок, чорнобильський. Фак­тично це ні що інше, як компенсація збит­ків, спричинених атомними станціями, — але вносить такі по суті страхові платежі чомусь уся країна. По справедливості вони мають бути зараховані в собівартість елек­троенергії АЕС — за рахунок цього, до ре­чі, їхня перевага в цінах перед тепловими побратимами, що дуже ускладнює життя енергетикам, могла б виявитися значно меншою, а то й узагалі звестися нанівець.

КРАЩЕ МЕНШЕ, ТА БІЛЬШЕ

Хороша ідея знизити податки, зате брати їх з усіх, викликає не лише природний опір «пільговиків», для яких її реалізація означає підвищення податків, але ще й тривогу за на­повнення бюджету. Напевно, головне в мистец­тві оподаткування — це реальний рівень: дер­жава незмінне опиняється біля розбитого ко­рита, оскільки через завищені апетити зібрати бажане школи не вдається. На додачу різко зростає криміналізація, а підприємствам дово­диться переходити на менш раціональні схеми роботи, такі як бартер і «чорна готівка», в ре­зультаті збільшуються витрати. Деякі з них під загрозою зупинки життєво важливих галузей вибивають собі податкові пільги, які в сумі уже близькі за величиною до очікуваних надход­жень від ПДВ. Це, своєю чергою, означає, що зменшуючи ставку вдвоє, можна зліквідувати всі пільги не лише без збитків для прибутків бюджету, але й отримати прибавку за рахунок легалізації частини тіньового обігу. Більшість підприємств, які платять сьогодні до 7% за «відмивання» товару від цього податку, скорі­ше за все волітимуть платити офіційно 10%. Але «розкрутити» їх на нинішні 20 або навіть 15% буде дуже важко. Тому, на жаль, загаль­не та рівне оподаткування ПДВ лишається не­реальною мрією доти, доки ставка його збере­жеться на нинішньому рівні.

АКЦИЗ НА АКЦИЗ НЕ ПРИПАДАЄ

Але не всі податки пропонується скоро­чувати. На думку Кваджі М. Султана, до­датковими джерелами надходжень може стати підвищення акцизів. Вони — чи не «найрозумніші» податки, оскільки сприя­ють скороченню споживання шкідливих або марних товарів. Наприклад, в усьому світі існує акциз на спиртне й цигарки, і ставки його зазвичай вищі, ніж у нас. Про­те за наших умов різке істотне підвищення може призвести до небажаних наслідків. Воно зачепить інтереси багатьох людей. Спиртне в нас — дуже «соціально чутли­вий» товар: чимало людей, а особливо чис­ленний люмпен-пролетаріат, по якому ре­форми проїхали катком, переживають стрес за допомогою всенародного антидеп­ресанту. Звичайно, слід поступово підвищу­вати акцизи на спиртне, але тільки вкупі з адекватними (й не дешевими!) соціальними заходами. А наразі набагато ефективніше було б замість підвищення ставок ужити за­ходів, щоб покращити збирання акцизів, навіть ціною їх деякого зниження. Сигаре­ти, що реалізуються на нашому внутріш­ньому ринку, переважно контрабандного походження. А з підакцизною «казенкою» в нашій країні традиційно конкурує само­гон. Тому за надмірного підвищення цін на спиртне надходження від акцизного збору можуть і будуть знижуватися. Крім того, народ починає пити сурогати — та й само­гон, у якому сивушних масел у багато разів більше, ніж у фабричних напоях, завдає суттєво більшої шкоди здоров'ю: всі анти­алкогольні кампанії супроводжувалися зростанням числа хронічних алкоголіків, божевіль та отруєнь.

Либонь, непогано було б підняти ціни й на моторне пальне, зате, наприклад, дати лад шляхам. Це могло би стимулювати пе­рехід на менш ненажерливі автомобілі, а зайві витрати на пальне компенсувалися б зниженням витрат на ремонт і дорожні пробки. Проте на моторному пальному їз­дять не лише особисті легковики, але й решта транспорту! А це значить, що зросте вартість доставки будь-яких вантажів, па­сажирські перевезення подорожчають чи стануть ще збитковішими, а відтак підвищиться й так неймовірна собівартість віт­чизняної продукції, особливо сільськогос­подарської.

Зрозуміло, запровадження додаткових податків (як і підвищення цін на енергоно­сії) стимулюватиме енергозаощадження й структурні реформи, — які, здавалося б, ру­шать тим швидше, чим сильніше стимул. Але сьогодні, коли відсутній механізм ефективного перерозподілу власності й справжніх господарів вона найчастіше не має, намагатися «підстібнути» зрушення посиленим тиском — це так, ніби підганя­ти припнутого коня. Швидко зорганізувати енергозаощадження — змінити автопарк, раціоналізувати маршрути тощо — немож­ливо. На це потрібні роки, гроші, а голов­не, інші менеджери. А нинішні підуть звич­ним шляхом — різко посилиться політич­ний тиск із метою вибити дотації, навіть емісійні, або посилити протекціонізм. Саме так реагували «червоні директори» на при­родне зростання цін на енергоносії, викли­кане лібералізацією. Для їхніх сильних і добре сформованих лобістських структур різке, штучне, та ще й на підказку Заходу підвищення цін буде чудовим сигналом до консолідації й атаки. Цілком імовірно, що напередодні виборів депутати «допоможуть виробникові» пережити ціновий шок за до­помогою одного зі звичних заходів — і як наслідок ми отримаємо зростання цін, зни­ження конкурентоздатності, падіння рівня життя і... ще сильнішу протидію реформам.

А от якщо неминуче подорожчання пального йтиме згідно з оголошеним графі­ком, давши змогу далекоглядним керівни­кам вживати заходи заздалегідь, це розко­лоло би «енерговитратне» лобі. Плавні змі­ни цін менше відбиваються не тільки на мо­білізаційній готовності лобістів, але й на звичках споживачів. Тому оптимальним бу­ло би підвищення акцизів, яке невпинно «повзе» черепашими темпами: наприклад, щомісяця — моторне пальне на 1 копійку, «пальне» для внутрішнього споживання — на 10. От жаль тільки — це практично ні­чим не допоможе збалансувати бюджет нас­тупного року.

Тут радше згодився б акцизний збір не стільки на «шкідливі» товари, скільки на предмети розкоші, якби цей тип акцизного збору не зганьбила традиція радянських ча­сів зараховувати до них гуртом цілі групи товарів. Наприклад, податок на шкіряний одяг не розрізняє практичну, довговічну та відносно дешеву куртку й розкішні шати «от кутюр», а акцизи на такі товари масо­вого попиту, як кава, шоколад, курячі окістки тощо тільки компрометує ідею. Зрозу­міло, підакцизні товари масового попиту стали улюбленим об'єктом контрабанди, яка суттєво дешевша за ввезені легальне.

Одначе що до справжніх предметів роз­коші (ювелірних виробів, дорогоцінних ме­талів, хутра, представницьких автомобілів тощо), то їхня головна чеснота з погляду по­купця — саме в ціні. Тому масова контра­банда з продажем на базарі таким товарам не загрожує, а різниця між собівартістю ви­готовлення й ціною продажу може бути не меншою, ніж у реалізації лікеро-горілча­них виробів. Треба тільки чітко визначити­ся щодо критеріїв відбору. З товарами, на­лежність яких певній особі юридичне фік­сується (нерухомість, транспортні засоби), ще легше: на них ефективніше встановлю­вати навіть не акциз, а податок на користу­вання. Сумарно це дасть більше, надход­ження не підлягатимуть різким коливан­ням, та й ухилитися від нього важче. А най­головніше, податок на користування наба­гато «демократичніший». Для нинішніх власників престижних садиб, лімузинів та особистих літаків акциз означав би тільки примноження й так чималих статків, а для всіх інших становив би додатковий бар'єр для проникнення в товариство «крутих». Тоді як податок на користування стимулю­вав би чітку відповідність статусу до реаль­них прибутків: 600-й «мерс» означав би те, що його власникові не просто поталанило колись «урвати шматок», але й тепер він може дозволити собі викладати щомісяця поважну суму за задоволення виїжджати на ньому в світ.

Водночас, нічим необгрунтованим є збе­реження, а тим більше зростання акцизу на нормальні товари, наприклад, автомобілі з об'ємом двигуна до 2000 «кубиків». При­ватне авто недарма вважається невідділь­ним атрибутом середнього класу: свобода пересування життєво важлива для будь-якої ділової людини, а чималі втрати робо­чого часу й сил на поїздки громадським транспортом суттєво знижують продуктив­ність праці. Не кажучи вже про те, що ав­томобіль — це можливість відпочити, та й у хазяйстві, особливо сільському, річ необ­хідна. Інша справа, що треба б пересісти на новіші та економічніші авто — але саме цьому й перешкоджає акциз.

НА КОРИСТЬ ЕФЕКТИВНИХ ВЛАСНИКІВ

На жаль, у рекомендаціях Гарвардсько­го інституту міжнародного розвитку взагалі не згадуються такі важливі джерела надход­жень до бюджету, як податок на нерухо­мість і платежі за користування природни­ми ресурсами, насамперед землею. Тимчасом для боротьби з тіньовою економікою ці податки не менш дієві, ніж пропоноване оподаткування енергоносіїв. Крім того, в по­єднанні з широким застосуванням бан­крутств вони могли б стимулювати перероз­поділ власності, перш за все виробничої не­рухомості, на користь ефективних власни­ків. Відтак банки отримали б добрих пози­чальників в особі підприємств малого та се­реднього бізнесу, а самі підприємства — можливості для росту й дієвий стимул для легалізації тіньових прибутків.

І, нарешті, проведенню реформ переш­коджає брак довіри населення до держави. Народженій поза межами колишнього СРСР людині навіть важко уявити собі той анта­гонізм між підприємствами й громадянами — з одного боку, та державою — з іншого, що потьмарює наше існування. І парадокс у тому, що саме подолання цього антагонізму — не тільки необхідна умова, але й головне завдання реформи податково-бюджетної системи.


Василий РЕГУРЕЦКИЙ