Афанасьєва К. О

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Афанасьєва Катерина Олександрівна, 190.33kb.
• Афанасьєва К. О, 70.15kb.
• Афанасьєва К. О, 91.4kb.
• Афанасьєва К. О, 140.84kb.
• Афанасьєва К. О, 99.62kb.
• Афанасьєва К. О, 114.65kb.
• Афанасьєва К. О, 72.74kb.
• Афанасьєва К. О, 78.5kb.
• Афанасьєва К. О, 52.17kb.
• О. М. Галинська Київський національний університет, 143.92kb.

Афанасьєва К. О.

викладач Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук


Видавниче піратство в Інтернеті: український контекст


Досі проблема захисту і дотримання авторських прав безпосередньо зачіпала інтереси лише незначної групи професіоналів. Однак із появою цифрових технологій, що значно спрощують копіювання, поширення і відтворення інформації, ця кількість різко зросла. Відповідно збільшилась і кількість проблем, пов'язаних із труднощами чи неможливістю застосування законодавства про авторські права до нових, нетрадиційних способів передачі і відтворення інформації.

Актуальність проблеми очевидна. Сьогодні українські, як втім і зарубіжні сайти переповнені статтями та книгами, що розміщені тут без згоди авторів. “Переходячи” з одного сайта на інший, матеріали, як правило, втрачають імена своїх авторів, а часто присвоюються іншим. Власники домашніх веб-сторінок мотивують розміщення матеріалів використанням їх для особистих цілей, що за законом не потребує згоди автора та виплати йому винагороди. Тоді як бути з безперервним процесом перетворення друкованих матеріалів у періодичних виданнях на статті та повідомлення без вказівки автора на веб-сторінках? А цей метод збагачення власного сайту, до речі, дуже розповсюджений серед Інтернет-редакторів. До того ж, і самі друковані ЗМІ не нехтують розміщенням статей з Мережі на шпальтах своїх видань та копіюванням фото, що потім видаються за знімки власних кореспондентів. І якщо авторство на друкований твір ще можна довести, то з величезним інформаційним простором – Інтернет ситуація значно гірша. На жаль, діюче українське законодавство у галузі авторського права поки що не сприяє покращенню цього становища.

Чи потрібно “мережне” законодавство?

Очевидним є те, що законодавство залишилося на багато кроків позаду від інформаційного прогресу суспільства, а тому практично не можливим стало поширення діючих законодавчих норм на правовідносини, що виникають у цифрових мережах. Специфіка використання об'єктів, що охороняються за допомогою цифрових мереж, суттєво відрізняється від інших засобів використання творів, таких як передача в ефір, доведення до загального відома по кабелю та інші. Мережна комунікація відкриває нові засоби використання творів та об’єктів суміжних прав. Це означає, що і в законі повинні з'явитися нові поняття. Сьогодні трьом етапам використання об’єктів, що охороняються в цифровій мережі (запис на сервері – розповсюдження – поява на екрані монітора користувача) у діючому законодавстві відповідають лише дві правомочності (відтворення – доведення до загального відома – відтворення). Це спричиняє двоякість у трактуванні багатьох понять і на практиці дає змогу несумлінним користувачам обертати дану обставину на свою користь і уникати відповідальності за свої порушення.

На відміну від нашого законодавства, у багатьох європейських країнах, а також практично у всіх існуючих міжнародних конвенціях майнові права автора сформульовані досить широко, що дозволяє співвідносити з ними на практиці різні види використання творів та враховувати не лише технічні можливості сьогодення, але і ті, що можуть з'явитися в майбутньому.

Не менш важливою проблемою є створення у мережі Інтернет електронних бібліотек. Відомо, що діючий закон України про авторське право дає певні пільги на використання творів бібліотеками, зокрема відповідно до статті 16 Закону бібліотека має право без згоди автора і виплати йому гонорару здійснювати репрографічне відтворення, під яким розуміємо (стаття 4) відтворення шляхом фотокопіювання або іншими технічними засобами, ніж видання. Однак дана стаття не дозволяє ні запис в електронній формі, ні, тим більше, розміщення твору на сайті. До того ж, такі бібліотеки формуються приватними особами шляхом “стягування” на сайт будь-яких творів, що сподобалися. При цьому автор не отримує за розміщення матеріалу ні копійки.

Міжнародний досвід

Не зважаючи на недосконалість нашого законодавства, проблема ця продовжує бути актуальною для всього світового суспільства. Щоправда, зарубіжні колеги активно розробляють нові методи боротьби із інтелектуальним “піратством” у цифрових мережах, впроваджуючи різні системи відносин на ринку інтелектуальної власності. Узагальнюючи їх пропозиції, можемо створити власну модель цивілізованого ринку інтелектуальної власності в українському секторі мережі Інтернет (див. схему).





Основою її мають стати своєрідні копірайт-центри, що займатимуться видачею ліцензій на використання творів, матимуть власну базу даних та контролюватимуть отримання авторами виногороди. Отож, особа чи організація, що хоче отримати право на використання певного авторського твору, може звернутися до цього центру, який, у свою чергу, буде контактувати із авторськими товариствами.

Але реалізація такої системи неможлива без створення всесвітньої бази даних та обміну інформацією на державному рівні. Над розробкою загальної мережі, що дозволить країнам використовувати єдину пошукову стратегію та обмінюватися технічною та відомчою інформацією вже працюють патентні відомства США, Японії та ряду країн Европи. Наші російські колеги розглядають у найближчому майбутньому можливість створення веб-депозитарію – спеціалізованого архіву для об’єктів інтелектуальної власності, що розміщені в електронному вигляді в мережі Інтернет. Це дасть можливість автору у випадку виникнення суперечки підтвердити свої права на твір.

Без перебільшення, епохальним рішенням можна назвати проект створення всесвітньої інформаційної мережі відомств з інтелектуальної власності, що у березні 1998 року був схвалений Асамблеєю держав-членів Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Передбачається, що нова система, яка матиме назву Wiponet, дасть змогу всім країнам-учасницям обмінюватися даними про здобутки інтелектуальної власності кожної з держав. Також Wiponet візьме на себе виконання частини функцій ВОІВ, зокрема можливою буде подача та реєстрація міжнародних заявок в електронному вигляді. Така потужна світова інфраструктура, без сумніву, допоможе вирішити багато проблем інтелектуальної власності, в тому числі і в нашій країні. А зарубіжний досвід буде корисний українським громадянам при вирішенні суперечок у суді.

Судова практика

Ще кілька років тому судочинство виявлялося безсилим зупинити ріст інтелектуального піратства в Інтернеті. Яскравим прикладом того є скандальновідомий судовий процес родини колишнього президента Франції Ф. Міттерана проти його особистого лікаря. Останній після смерті президента опублікував книгу, у якій повідав подробиці його хвороби. Французький суд заборонив поширення книги, що, на його думку, заподіює моральної шкоди спадкоємцям Міттерана. Однак наступного дня книга була розміщена в мережі Інтернет. Вдруге домогтися заборони скандального твору родині Міттерана не вдалося, суд просто відмовився прийняти їхній позов, посилаючись на те, що немає дієвих законодавчих засобів вилучити книгу з Мережі.¹

Нині ситуація докорінно змінилася. Частішими стали судові прецеденти у цій галузі. І як показує практика, переважна більшість суперечок щодо використання мережі Інтернет зосереджена давкола інституту інтелектуальної власності. Цей факт не є дивним, адже вся Мережа цілковито складається із різноманітних інформаційних джерел, що містять у собі об’єкти авторського права. Всі вони надзвичайно уразливі, тому що в Інтернеті практично все знаходиться в режимі відкритого доступу та вільно копіюється. Це дозволяє оперативно розпоряджатися всіма отриманими в такий спосіб об'єктами авторського права, передусім, літературними творами.

У зв'язку з цим виникає об'єктивно проста, але складна у вирішенні проблема: хто першим створив розміщений, а потім розмножений на папері або в електронному вигляді в мережі Інтернет той чи інший матеріал? У судовій практиці сторони по-різному намагаються вирішити цю проблему, а суд кожного разу по-своєму оцінює докази, що представляють сторони. Прикладом є позов російського ТОВ "Промо-РУ" проти - ТОВ "Познавательная Книга Плюс", яке видало у вигляді книги "Реклама в Internet" літературні твори громадянина - Т. Бокарева , права на використання яких надлежать позивачу та більша частина яких була опублікована автором в мережі Інтернет на сайті позивача www.promo.ru.

На підставі представлених доказів суд зробив висновок про те, що “факт створення Т. Бокаревим даних об’єктів авторського права підтверджується доведенням дати створення сторінок із текстами”. Як докази, були представлені копії веб-сторінок пошукової системи "Апорт" із матеріалами автора та зазначенням дати, а також докази розміщення в журналах статей Т. Бокарева.²

Як бачимо, довести своє авторство через суд все ж можливо. Однак значно легше відстоювати свої права, якщо потурбуватися про них заздалегідь. До основних способів захисту мережних публікацій можна віднести: публікацію статті на паперовому носії (простий та надійний варіант за умови, що дата публікації передує появі контрафактного екземпляра), засвідчення у нотаріуса дати створення матеріалу (цей спосіб захисту здійснюється шляхом нотаріального затвердження роздруківки статті з указівкою дати та автора твору), програмно-технічний захист (йдеться про використання програми, що призначена для захисту в Мережі прав і законних інтересів авторів електронних публікацій шляхом відображення публікацій способом, що виключає їхнє копіювання чи інше несанкціоноване розмноження, модифікацію).³

Мережа Інтернет породжує багато питань та проблем, вирішити які одразу просто неможливо. Однак інтерес до цих проблем, що останнім часом проявляють не лише фахівці, а й самі автори об’єктів інтелектуальної власності, які прагнуть захистити свої матеріали, дає підстави сподіватися на покращення ситуації у галузі авторського права та удосконалення правової нормативної бази відповідно до нових реалій та положень міжнародних угод.