Афанасьєва К. О

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Афанасьєва Катерина Олександрівна, 190.33kb.
• Афанасьєва К. О, 70.15kb.
• Афанасьєва К. О, 91.4kb.
• Афанасьєва К. О, 140.84kb.
• Афанасьєва К. О, 99.62kb.
• Афанасьєва К. О, 65.69kb.
• Афанасьєва К. О, 114.65kb.
• Афанасьєва К. О, 72.74kb.
• Афанасьєва К. О, 78.5kb.
• О. М. Галинська Київський національний університет, 143.92kb.

Афанасьєва К. О.

викладач Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук


Інтелектуальний капітал, як основа діяльності видавництв. Актуальні проблеми захисту авторських прав


Одним з визначальних зрушень у світовій економіці кінця XX-початку XXI століття стала принципова зміна співвідношення факторів ефективного економічного розвитку зі стрімким зростанням ролі інтелектуального капіталу. Саме інтелектуальний капітал сьогодні перетворюється у провідний сектор економіки, що визначає інноваційні процеси в науці і техніці, а також духовному житті країни. У сучасному світі тиражування матеріальних носіїв об'єктів авторського права сформувалося у велику галузь індустрії з численними підгалузями, важливе місце серед яких посідає видання книжкової та періодичної продукції. Однак відповідно і збільшилася кількість правопорушень у цій сфері. Це зумовлюється двома основними факторами. По-перше, інтенсивно зростає вартість об'єктів авторського права і суміжних прав, неправомірним відтво­ренням яких можна одержати значні доходи. Другий фактор зумов­лений появою нових комунікаційних технологій, зокрема мережі Інтернет, можливості якої значно спрощують процес поширення та використання об’єктів авторського права. Особливо привабливим стає неправомір­не відтворення і використання зазначених об'єктів.

На жаль, законодавство виявилося набагато кроків позаду інформаційного прогресу суспільства і це часто унеможливлює застосування законодавчих норм до правовідносин, що виникають у цифрових мережах. Останні надають доступ до об’єктів авторського права, зокрема, літературних творів, величезній кількості людей, утворюючи у мережі своєрідні електронні бібліотеки. Така ситуація виводить на другий план друковану продукцію і тим самим завдає шкоди видавничій галузі. У зв'язку з цим гостро постає питання вдосконалення законодавства і приведення його у відповідність з міжнародними нормами. За останні роки Україна значно активізувала процес входження у світові структури, що регулюють інтелектуальну власність, і вже є учасницею 15 з 26 універсальних міжнародних конвенцій і договорів у цій сфері. Включення України Міністерством торгівлі США в славнозвісний список “301”- країн з низьким рівнем захисту прав інтелектуальної власності - спричинило істотні труднощі у зовнішньоекономічній діяльності держави й у той же час виявилося могутнім стимулом, що спонукує до розвитку системи охорони інтелектуальної власності в Україні.¹ Прийняттям Закону “Про авторське право і суміжні права” у грудні 1993 та його оновленою редакцією від 11 липня 2001 року був розпочатий процес входження України до європейського правового поля.

Велика кількість правопорушень у видавничій сфері зумовлена можливістю швидко отримати солідні прибутки від продажу нелегальної партії книжкової продукції. Такі дії прийнято називати контрафактними, а самих правопорушників “піратами”. Хоча в останні роки темі піратства вітчизняними засобами масової інформації приділяється чимало уваги, соціальний портрет пірата ще не написаний. Як доводить судова практика, випадки незаконного використання авторських творів зустрічаються в діяльності як досить великих організацій, що не перший рік працюють на ринку, так і дрібних тимчасових фірм, що найчастіше створюються зі спеціальною метою випуску однієї чи декількох партій контрафактної продукції, а потім без сліду зникають. У першому випадку, незважаючи на те, що порушник і потерпілий належать так би мовити до різних «вагових категорій», положення останнього вигідніше, ніж у другому випадку. Тут, принаймні, відомий конкретний відповідач, якому, як правило, є що втрачати і чим відповідати. Крім того, солідні фірми, що дорожать своєю репутацією, намагаються вирішити проблему мирним шляхом та не доводити справу до суду. В другому ж випадку навіть тоді, коли порушника, що називається, вдається «схопити на гарячому», з нього зазвичай немає чого стягувати, тому що одержані за рахунок піратства кошти вже надійно укриті від можливих кредиторів.

Однак, відтворення та поширення контрафактної продукції - не єдина проблема, що виникає у видавничій галузі. Багато конфліктів викликані недосвідченістю самих авторів щодо своїх прав та засобів їхнього захисту. Що правда останнім часом збільшилася кількість судових справ, пов’язаних із порушенням авторських прав. За останні 9 місяців 2002 року подано на розгляд більше 100 кримінальних справ за фактом порушення авторських і суміжних прав, у той час як у 2000 році ця цифра не перевищувала 20 злочинів такого роду.²

Згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права” автори повинні укласти угоду із видавництвом, однак нерідко вони цього не роблять. Як свідчить судова практика, якщо раніше, в перші роки після прийняття Закону “Про авторське право та суміжні права”, більшість судових справ базувалася на бездоговірному використанні творів, то сьогодні більшість користувачів розуміють, що авторський договір – це могутня зброя, яку можна обернути і проти самих авторів. Адже, часто автори вважають, що їх головним завданням є підписання договору, а не визначення обсягу прав, який вони передають згідно цього договору. В результаті, левова частка прибутків від продажу творів цілком законно опиняється в гаманцях видавців. Допомогти в укладанні договору покликане Агентство з авторських і суміжних прав (УААСП), що функціонує в Україні з 2000 року. Основним завданням агентства є збір і виплата авторських винагород за використання творів літератури і мистецтва. На сьогоднішній день УААСП представляє інтереси більш 10 тисяч українських авторів відповідно до підписаних угод про керування їх майновими правами, більш 40 тисяч членів авторських товариств країн колишнього СРСР і близько 100 тисяч іноземних авторів. ³

Що стосується безпосередньо захисту авторських і суміжних прав, характер здійснення його обумовлений однобічним розвитком правової бази. Як це не парадоксально, Україна в рішенні судових суперечок дотепер керується Цивільним кодексом, прийнятим ще в часи СРСР у 1963 році. Зрозуміло, що в умовах сучасного суспільства застосування статей кодексу, в основу якого було покладено не авторське, а колективне право, стає практично не можливим. Процес підготовки проекту книги ІV “Інтелектуальна власність” Цивільного Кодексу був ускладнений виявленими важливими розбіжностями між цим документом і діючими нормами вже прийнятих законів і ратифікованих договорів з питань інтелектуальної власності, що сповільнило реалізацію проекту. Цьому факту протиставлений Новий, прийнятий 29 червня 2001 року Кримінальний Кодекс України. З задоволенням можна констатувати, що на відміну від раніше діючого Кодексу, що практично не торкався захисту прав авторів творів, у КК України охорона прав в галузі інтелектуальної власності одержала істотну підтримку. Зокрема статтею 176 вище зазначеного кодексу вперше передбачене покарання у вигляді позбавлення волі терміном до 2 років за незаконне відтворення, поширення й інше використання творів літератури, науки і мистецтва. Як наслідок – зросла роль кримінально-правової відповідальності при розгляді справ у сфері захисту інтелектуальної власності. Не відповідність багатьох статей Закону міжнародним нормам створило ситуацію, коли на практиці пріоритетними стають Міжнародні угоди і конвенції.

Для поліпшення ситуації необхідною є гармонізація українського законодавства у цій сфері із нормами Європейського Союзу та відповідними міжнародними угодами. Це сприятиме розвитку видавничої галузі в Україні та легалізації ринків контрафактної продукції.