Реферат-конспект містить усі основні положення тексту, ілюстративний матеріал, аргументи, відомості про методи дослідження І можливості їх використання; реферат-резюме

Вид материала

Содержание

3. Дотримання стандартів під час написання
Далі йде текст роботи
Аес, хнуре
Розділові знаки при цитуванні
4. Правила оформлення списку використаних джерел
Карачун В.Я. Орфографічний словник наукових і технічних термінів / В.Я. Карачун. – К.: Криниця, 1999.– 524 с.
Ткаченко В. А. Економічна інформатика [Текст]: навч. посіб. / В. А. Ткаченко, Т. Ю. Під’ячний, В. А. Рябика. – Х.: НТУ «ХПІ», 20
Масова комунікація: підручник / Москаленко А. З., Губернський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.
Назва друкованого джерела
Відомості про відповідальність
Відомості про видання
Область вихідних даних
К.: Видавництво «Наукова думка» К.: Наук. думка
Вид джерела
Калюн В. Основи інформатики. Структурне програмування на Паскалі / В. Калюн, А. Черняк. – К.: Центр навчальної літератури, 2007.
Основи фінансового аналізу / О. М. Кандиба, М. Л. Лапітко, В. О. Смоляк та ін. – Львів: Львівський банківський інститут Націонал

Подобный материал:

1 2 3

3. ДОТРИМАННЯ СТАНДАРТІВ ПІД ЧАС НАПИСАННЯ

НАУКОВИХ РОБІТ

3.1. Загальні вимоги до технічного оформлення наукових текстів

Готуючи реферативні та магістерські роботи, наукові статті та доповіді, студенти часто стикаються з проблемою їх грамотного оформлення. Потрібно зазначити, що таких вимог достатньо багато. Крім того, вони періодично змінюються. Нині є чинними загальні вимоги й правила, що зазначені в ДСТУ 3008 – 95. «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Подавати в науковій роботі таблиці, формули та ілюстрації також необхідно відповідно до вимог нормативних документів.

Робота набирається на комп’ютері, роздруковується на стандартних білих аркушах формату А 4 (210 на 297 мм) з використанням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом. Відступи: верхнє, нижнє та ліве поле – 20 мм, праве – 10 мм, абзац – 0,6 см.

Заголовки структурних частин роботи ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ друкуються великими літерами, без лапок, симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкуються прописними літерами (крім першої великої), без лапок, з абзацного відступу. Крапка в кінці заголовка не ставиться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкуються прописними літерами, крім першої великої з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3 – 4 інтервалам. Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.

На одній сторінці допускається не більше двох виправлень.

3.2. Вимоги до нумерації сторінок, розділів та підрозділів

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включається до загальної нумерації сторінок роботи. На титульному аркуші і на аркуші, де розміщений зміст роботи, номер сторінок не ставиться, на наступних сторінках номер проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки після цифри.

Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином, починаючи зі вступу (це третя сторінка, якщо робота не містить анотації та списку умовних позначень). Не нумеруються лише їх заголовки. Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім із нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумеруються в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу крапка не ставиться. Наприклад: 2.3 (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж порядку йде заголовок підрозділу.

Наведемо приклад розміщення на сторінці назв розділу, підрозділу роботи:

РОЗДІЛ 1

Основні статистичні оцінки багатофакторного рівняння регресії

Вибіркові похибки коефіцієнтів множинної регресії

( Далі йде текст роботи)

Пункти нумеруються в межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапки. У кінці номера крапка не ставиться, наприклад: 1.3.2 (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумеруються у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

3.3. Вимоги до оформлення ілюстрацій, таблиць, формул

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки тощо) і таблиці слід розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. Посилання на ілюстрації роботи вказують порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2». На всі ілюстрації в роботі повинні бути посилання. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках. Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: «Рис. 3.2 Схема розміщення» (другий рисунок третього розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Цифровий матеріал, як правило, має бути оформлений у вигляді таблиць, на які повинно бути обов’язкове посилання. Таблицю слід розміщувати безпосередньо після тексту, в якому на неї посилаються вперше, або на наступній сторінці. При цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...в табл. 1.2». Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Назва таблиці оформляється таким чином: «Таблиця 2.4 Порівняння показників технологічної ефективності». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Формули та рівняння наводять безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині рядка з полями зверху і знизу не менше одного рядка. Номер формули або рівняння повинен складатися з номера розділу і порядкового номера, розділених крапкою. Цей номер проставляється в дужках на рівні формули у крайньому правому положенні на рядку.

Пояснення символів, числових коефіцієнтів формул слід наводити безпосередньо під формулою, у тій же послідовності, в якій вони подаються у формулі, причому пояснення кожного символа починається з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом «де», без двокрапки. Посилання на формули або рівняння оформляють порядковим номером у дужках, наприклад «... у формулі (2.1)».

3.4. Вимоги до перенесення слів

Оформляючи наукову роботу, потрібно дотримуватися правил перенесення відповідно до «Українського правопису» (К., 2004). Найчастіше помилки трапляються у таких випадках, коли не можна:

Переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали (один ініціал) або умовні скорочення (проф., акад. тощо), які до них належать (Т. Г. Шевченко, а не Т.// Г. // Шевченко; акад. В. Глушков, а не акад. // В. Глушков). Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити (Тарас // Григорович Шевченко, академік Агатангел // Кримський).
Роз’єднувати умовні (графічні) скорочення на зразок та ін., і т. д., вид-во, т-во тощо.
Відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать (2005 р., а не 2005 // р.; 115 га, а не 115 // га; 20 куб. см, а не 20 куб. // см).
Переносити в інший рядок граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (2-й, а не 2- // й; 5-го, а не 5- // го; 10-му, а не 10- // му).
Розривати односкладові частини складноскорочених слів, зокрема ініціальні й комбіновані абревіатури (НАН України, АЕС, ХНУРЕ, орг-техніка, а не ор-гтехніка).
Залишати біля попередньої букви м’який знак або апостроф (комп’ю-тер, а не комп’-ютер; Тью-рінг, а не Ть-юрінг).
Розривати буквосполучення, яким передається на письмі один звук (ра-джу, а не рад-жу; над-звичай-ний, а не на-дзвича-йний).
Відривати одну букву від кореня, префікса (роз-вивати, а не ро-звивати).
Залишати на попередньому рядку або переносити на наступний одну букву (опи-тування, а не о-питування).
Залишати в попередньому рядку одно-, дво- або трибуквений прийменник (в, по, при), з якого починається речення.
Переносити в наступний рядок розділові знаки, дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

3.5. Вимоги до оформлення цитат та посилань на

використані джерела. Розділові знаки при цитуванні.

Наукова робота повинна містити посилання на джерела, матеріали або окремі дані, ідеї і висновки, на основі яких розробляють проблеми, питання, що досліджують у роботі. Посилання – фрагмент наукового твору, який містить вказівку на джерело із зазначенням сторінки, з якої взята цитата. Наявність посилань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень дослідження. Посилання також дають змогу знайти документи для підтвердження достовірності цитованого тексту. Посилатися потрібно на останні видання публікацій. Необхідно точно вказувати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць із джерела, на яке є посилання в науковій роботі.

Потрібно звернути увагу та те, щоб посилання в тексті на використані джерела були позначені тим порядковим номером, яким воно записано у списку використаних джерел, виділеним двома квадратними дужками. Наприклад: «у працях [2 – 6] розглядається…» або «У дослідженнях А. П. Гаєцького, О. Л. Зотова [3; 6] подані…». Зверніть увагу, що один від одного номери відділяються крапкою з комою і пробілом. Якщо в тексті наукової роботи необхідно зробити посилання на окрему сторінку, тоді воно оформляється таким чином: [13, С. 142], де перша цифра позначає номер джерела за бібліографічним списком, а друга – номер сторінки, де міститься цитата. Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу друкованого твору потрібно наводити цитати. Цитата (від лат. cito – наводжу, проголошую ) – дослівний уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрування певної думки. Цитований текст повинен відтворюватися точно, бо найменше скорочення може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування:

Цитата береться в лапки і наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації і шрифтових виділень.
Якщо доводиться цитувати не все речення, а лише окремі слова чи фрази (за умови, що думка автора не буде спотворена), то такі вислови беруться в лапки, пропуск позначається трьома крапками, вказується джерело, звідки запозичена думка.
Цитати мають подаватися лише з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні; тоді перед бібліографічним джерелом вказується: цитується за… або цит. за....
Якщо автор наукового дослідження робить у чужій цитаті певні виділення (курсив, розрядка, жирний шрифт тощо), щоб акцентувати увагу на певному понятті чи фразі, то слід в дужках зробити відповідне застереження, вказуючи власні ініціали. Наприклад, (виділено мною. – Н. С.), (курсив наш. – Н. С.), (підкреслено мною. – Н. С.) і т.д.
Кожна цитата повинна неодмінно супроводжуватися посиланням на використане джерело. Недотримання цієї обов’язкової умови веде до плагіату.
При непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок іншого автора своїми словами), що дає значну економію тексту, лапки не вживаються, але потрібно бути точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і подавати посилання на джерело.
Якщо в цитаті є слова (словосполучення, фрази), що у свою чергу беруться в лапки, то останні мають бути іншого малюнка, ніж лапки, що відкривають і закривають цитату (зовнішні лапки, як правило, мають такий малюнок: «», а внутрішні – “”).
Коли текст дослідження перевантажений цитатами і суцільними посиланнями на авторитетних учених, то виникає підозра у відсутності авторських міркувань і знань самого дослідника; робота набуває характеру компіляції, перетворюється на хрестоматію «розумних ідей» попередників.

Розділові знаки при цитуванні

При цитуванні та переказі джерел найчастіше використовуються такі словосполучення: Автор писав /пише: ...; Як стверджував / стверджує...; Згідно з уявленням...; За словами...; На думку...; Як справедливо зазначив / зазначає...; Учений так характеризує (описує, подає)...; Можна навести такі слова видатного вченого...; Автор наголошує на...; З точки зору автора...; Автор виділяє (пропонує, рекомендує, вважає, стверджує, підкреслює)... і т.д.

Розділові знаки при прямих цитатах ставляться так, як при прямій мові:

1. Слова автора перед цитатою: А. П. Єршова стверджує: «Розвиток прикладної інформатики знаходить своє вираження в забезпеченні суспільству НІТ – стійких і загальнодоступних процедур систематичного або автоматизованого опрацювання інформаційних ресурсів».

2. Слова автора після цитати: «Інформаційна компетентність майбутнього економіста незалежно від змісту виконуваної ним професійної діяльності повинна визначати здатність та знання фахівця стосовно роботи з інформацією та комп’ютерними технологіями», – такої точки зору дотримується А. П. Борисов.

3. Слова автора розміщено всередині цитати: «Інформатика, – на думку К. К. Коліна, – це наука про закономірності і форми перебігу інформаційних процесів в природі й суспільстві; комплексний науковий напрям, що має міждисциплінарний характер».

4. Якщо цитата вводиться в середину авторського тексту не повністю, тоді вона подається в лапках, але з маленької літери. Те саме стосується випадку, коли цитата органічно входить до складу речення (включена до складу речення за допомогою підрядних сполучників типу що, бо, якщо, тому що та ін.), незалежно від того, як вона починалася в джерелі. Наприклад: Н. Вірт наголошував, що «в Паскалі зведені до мінімуму можливі синтаксичні неоднозначності, а сам синтаксис інтуїтивно зрозумілий навіть під час першого знайомства з мовою».

4. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ СПИСКУ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися вимог ДСТУ 3582 – 97. «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила» та ДСТУ 7.1: 2006. «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання». Джерела розміщують одним із таких способів:

у порядку появи посилань у тексті;
в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків (спочатку видання українською та російською мовами, потім – іноземною за латинським алфавітом).

Кожний бібліографічний запис нумерують і починають з нового рядка.

Основним джерелом інформації про книгу є титульна сторінка. Всі дані, вміщені на ній, подаються без змін. Якщо необхідні для ідентифікації друкованого джерела елементи містяться на звороті титульної сторінки, на останній сторінці, то в бібліографічному описі вони подаються в квадратних дужках []. Найчастіше в таких випадках ідеться про відповідального редактора, перекладача, укладача, редакційну колегію, кількість томів, номер видання.

Розглянемо докладніше послідовність розміщення й правила оформлення елементів бібліографічного опису джерела.

Бібліографічний опис починають із зазначення прізвища, ініціалів (ініціалу) автора книги. Потім після основного заголовка ставиться одна скісна риска й за нею подаються вихідні дані про автора так, як вони зазначені на титульній сторінці: повне ім’я (повне ім’я, по батькові), прізвище; ініціали (ініціал), прізвище; прізвище, повне ім’я (повне ім’я, по батькові); прізвище, ініціал (ініціали).

Наприклад: Карачун В.Я. Орфографічний словник наукових і технічних термінів / В.Я. Карачун. – К.: Криниця, 1999.– 524 с.

Вовк В. М. Математичні методи дослідження операцій в економіко-виробничих системах: монографія / Володимир Михайлович Вовк. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 584 с.

Відмінності в оформленні стосуються друкованих джерел, які мають двох і більше авторів. Якщо авторів два, то на початку бібліографічного опису зазначають тільки першого. Обох подають через кому після скісної риски так, як вони представлені на титульній сторінці. Аналогічно якщо авторів три.

Наприклад: Ткаченко В. А. Економічна інформатика [Текст]: навч. посіб. / В. А. Ткаченко, Т. Ю. Під’ячний, В. А. Рябика. – Х.: НТУ «ХПІ», 2011.– 312 с.

Якщо авторів чотири, то бібліографічний опис починається з назви друкованого джерела, а його автори перераховуються після скісної риски в порядку й способі написання на титульній сторінці.

Наприклад: Масова комунікація: підручник / Москаленко А. З., Губернський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

Якщо авторів п’ять і більше, то бібліографічний опис починається з назви друкованого джерела, а після скісної риски перераховуються перші три автори, зазначені на титульній сторінці (в порядку написання на ній), після третього автора зазначається та ін. (російською – и др.)

Наприклад: Основы геоинформатики / Е. Г. Капралов, А. В. Кошкарев, В. С. Тикунов и др. – М.: Наука, 2004.– 352 с.

Назва друкованого джерела повинна бути представлена повністю (без скорочень): подається вся інформація, зазначена на титульній сторінці. Якщо основний заголовок складається з кількох речень, між якими в джерелі інформації відсутні розділові знаки, в описі ці речення відокремлюють одне від одного крапкою. Відомості, які відносяться до заголовка, можуть містити інформацію, що розкриває й пояснює основний заголовок, у т. ч. інший заголовок, відомості про вид, жанр, призначення книги, вказівку на те, що документ є перекладом з іншої мови. Таким відомостям передує знак двокрапки. Він же передує кожним наступним різнорідним відомостям про заголовок. Однорідні відомості, які належать до заголовка, розділяють тими розділовими знаками, що містяться в джерелі інформації. За відсутності в джерелі знаків між ними їх відділяють комами.

Наприклад: Інформатика: Інтернет-підручник

Мови програмування: С++, Visual Basic, Lua, Java: довідник

Відомості про відповідальність містять інформацію про осіб і організації, які брали участь у створенні друкованого джерела, що є об’єктом опису. Відомості про відповідальність записують у тій формі, в якій вони вказані в джерелі інформації. Першим відомостям про відповідальність передує знак скісна риска, наступні групи відомостей відділяють одну від одної крапкою з комою. Однорідні відомості всередині групи відокремлюють комами. Порядок наведення відомостей визначається їх поліграфічним оформленням чи послідовністю в джерелі інформації незалежно від ступеня відповідальності.

Наприклад: Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій; [авт. передм. і комент. В. В. Кравченко; ред. І. К. Піменова, Т. В. Кушнірук; упоряд. іл. і худ. оформ. В. О. Ріяки]

Якщо прізвища автора передмови й коментаря, редакторів або упорядника ілюстрацій та художнього оформлення містяться на титульній сторінці, вони подаються без квадратних дужок.

Відомості про видання надаються у формулюванні й послідовності, зазначеній у джерелі. Порядковий номер, указаний у цифровій або словесній формі, записують арабськими цифрами з додаванням закінчення за правилами граматики відповідної мови. Відомості, не зазначені на титульній сторінці, наводяться у квадратних дужках.

Наприклад:

. – [10-е вид., допов.]

. – Вид. 10-е, випр.

. – 2-а ред.

. – 5-th ed.

Вища математика: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / К. Г. Валєєв, І. А. Джалладова, О. І. Лютий та ін.; [за ред. К. Г. Валєєва]. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К.: КНЕУ, 2002. – 606 с.

Область вихідних даних містить відомості про місце й час публікації, а також відомості про його видавця, розповсюджувача, виготовлювача. Назви міст Київ, Харків, Москва, Санкт-Петербург подають скорочено (К., Х., М., СПб., але Донецьк, Одеса, Львів та ін.)

Можуть бути наведені назви двох місць видання, які відокремлюються одне від одного крапкою з комою.

Наприклад: . – К. ; Париж

Ім’я (найменування) видавця, розповсюджувача тощо наводять після відомостей про місце видання й відокремлюють двокрапкою.

Наприклад: У джерелі інформації В описі

К.: Видавництво «Наукова думка» К.: Наук. думка

М.: Издательский дом «Новый учебник» М.: Новый учебник

Якщо видавцем є фізична особа, то в описі наводять її прізвище та ініціали в формі й відмінку, вказаних у джерелі інформації.

Наприклад: . – К. : Іваненко О. О.

. – Х. : у М. П. Сорокіна

За наявності кількох груп відомостей, які включають місце видання й пов’язане з ним ім’я (найменування) видавця тощо, їх указують послідовно й відокремлюють одне від одного крапкою з комою.

Наприклад: . – М. : ГМИИ : Художник и книга; Вашингтон : Нац. галерея искусств

Як дату видання наводять рік публікації документа, що є об’єктом опису. Рік указують арабськими цифрами, йому передує кома.

Наприклад: , 2008

Дані про обсяг публікації. У бібліографічному описі книг подають загальну кількість сторінок.

Наприклад: .– 360 с.

У бібліографічному описі статей зазначають сторінки, на яких надрукована стаття.

Наприклад: . – С. 15 – 21.

Приклади бібліографічного оформлення джерел

Вид джерела	Приклад оформлення
1	2
Монографії (1, 2, 3 автори)	Калюн В. Основи інформатики. Структурне програмування на Паскалі / В. Калюн, А. Черняк. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 248 с.
Монографії (5 і більше авторів)	Основи фінансового аналізу / О. М. Кандиба, М. Л. Лапітко, В. О. Смоляк та ін. – Львів: Львівський банківський інститут Національного банку України, 2000. – 141 с.
Багатотомні видання	Бондаренко В. Г. Теорія ймовірностей і математична статистика: [у 2-х т.] / В. Г. Бондаренко, С. М. Пара-монова. – К.КТУУ «КПІ», 2006. – Ч.1. – 528 с. Феллер В. Введение в теорию вероятностей и ее применение: у 2-х т. / пер. с англ.; В. Феллер. – М.: Мир, 1984. – Т. 2. – 1985. – 528 с.
Статті з журналу	Портнов В. А. Современные технологи связи / В. А. Портнов // Защита информации. – 2010. – №5. – С. 23 – 29.
1	2
Статті зі збірника наукових праць	Селіванов Ю. М. Структурне програмування на Паскалі / Ю. М. Селіванов, Д. В. Нашев // Сучасні інформаційні технології: зб. наук. праць.– К.: КНЕУ, Академія ДСПУ України, 2009. – С. 71 – 78.
Дисертації	Волков С. Л. Синтез та аналіз сигнатур сигналів для радіосистем з кодовим розділенням каналів: дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: 05.12.13. / Сергій Леонідович Волков. – К., 2009. – 165 с.
Автореферати	Кременецька Я. А. Вплив структури контактів на характеристики приладів НВЧ та пристроїв на їхній основі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук: 05.12.13 / Яна Адольфівна Кременецька; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2008. – 19 с.
Електронні ресурси	Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі [Електронний ресурс]: електронні ресурси в науці, культурі та освіті: підсумки 10-ї Міжнар. конф. «Крим-2003» / Л. Й. Костенко, А. О. Чекмарьов, А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша // Бібліотечний вісник. – 2003. – № 4. – С. 43. – Режим доступу: http: //www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko/htm

Blog

Содержание