Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
Відповідно до Інструкції про службові відрядження, добові виплачуються за кожний день (включаючи день від'їзду та приїзду) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” встановлено наступні граничні норми добових витрат:
а) у разі коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування, для відряджень у межах України - 25 гривень, для відряджень за кордон - 280 гривень;
б) у разі коли до рахунків вартості проживання у готелях включаються витрати на:
- одноразове харчування, для відряджень у межах України - 20 гривень, для відряджень за кордон - 224 гривні;
- дворазове харчування, для відряджень у межах України - 15 гривень, для відряджень за кордон - 154 гривні;
- триразове харчування, для відряджень у межах України - 10 гривень, для відряджень за кордон - 98 гривень.
Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні.
При відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу.
5. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Порядок реалізації цієї норми законом не визначено.
На практиці питання про компенсацію втраченого заробітку майже не постає. Сторони думають, насамперед, про позитивний для себе результат розгляду справи, а не про витрати. Не сприяє реалізації цієї норми й те, що не визначено механізм її застосування. Разом з тим, покладення на сторону, яка заявила безпідставний спір обов‘язку компенсувати втрачений заробіток може бути чи не єдиним реальним засобом протидії безпідставним позовам і недобросовісним позивачам.
Слід мати на увазі, що явка до суду є поважною причиною відсутності на роботі і заробітна плата на цей час за працівником зберігається. Ці витрати лягають на роботодавця і йому не відшкодовуються. Тому, якщо сторона є найманим працівником, компенсацію втраченого заробітку вона вимагати не може, оскільки заробіток не втрачено.
Право на одержання коменсації за втрачений заробіток мають самозайняті особи (письменники, артисти, художники, лектори, лікарі, адвокати, приватні нотаріуси, аудитори, оцінщики, архітектори, тощо) та підприємці, які забезпечують себе роботою, а отже і заробітком самостійно.
Заробіток може бути втрачено, якщо він був. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку. Тому для компенсації втраченого заробітку суду слід надати докази, які підтверджують середньомісячний заробіток сторони. При цьому та обставина, що його втрачено, презюмується. Іншими словами, якщо наприклад, відповідач-нотаріус, який 3 дні протягом місяця брав участь в судових засіданнях, одержав у цьому місяці дохід, який перевищує його середньомісячний заробіток, то це не означає, що він заробітку не втратив, адже можна припустити, що у ті 3 дні, коли він був в суді, він теж міг одержати дохід.
Порядок визначення середньомісячного заробітку передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”. В контесті коментованої норми, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Відповідно до п. 8 вищезгаданого Порядку..., нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Наприклад, якщо середньомісячний заробіток нотаріуса з два останніх місяці становить 40 000 гривень, а в суді нотаріус перебував загалом 6 годин протягом трьох днів, то для визначення розміру коменсації за втрачений заробіток слід визначити розмір годинного заробітку (40 000 гривень /48 робочих днів/8 годин (тривалість робочого дня нотаруса за графіком = 104,17 гривень) та помножити його на кількість годин, витрачених у зв‘язку із явкою до суду (6 годин). Таким чином, сума компенсації буде складати 625,02 гривень.
Якщо явка до суду мала місце у різні місяці, коменсацію, на наш погляд, слід розраховувати окремо за кожний місяць, оскільки середньомісячний заробіток змінюється (він, нагадаємо, береться за два останніх місяці).
Час, витрачений у зв‘язку із явкою до суду, складається з часу, протягом якого сторона не могла займатися діяльністю, яка дає їй заробіток, зокрема часу, проведеного в судовому засіданні. Цей час можна визначити шляхом додавання часу тривалості усіх судових засідань, в яких сторона брала участь. До цього часу слід додати і час чекання початку судових засідань, якщо вони почалися із запізненням. До цього часу можна додати також час, необхідний для доїзду в приміщення суду. Однак цю обставину сторона, яка заявляє про коменсацію втраченого заробітку, повинна довести.
Враховуючи те, що саме сторона зацікавлена у компенсації втраченого заробітку, вона й повинна подати суду необхідні докази: документи про середньомісячний заробіток, підсумок часу, проведеного в судових засіданнях, розхрахунок компенсації за втрачений заробіток. Зрозуміло, що суд вищенаведених розрахунків здійснювати з власної ініціативи не буде.
Якщо сторона, на користь якої постановлено рішення не працює і не має самостійного доходу, вона має право одержати компенсацію за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. Порядок розрахунку цієї компенсації аналогічний, з відмінністю лише в тому, що замість середньомісячного заробітку до уваги береться мінімальна заробітна плата, що діяла на час, коли відбувалася явка до суду.
6. Для застосування коментованої норми важливо розмежовувати осіб, які надають правову допомогу (адвокатів та інших фахівців) і представників. Витрати, пов‘язані із оплатою правової допомоги компенсуються стороні (див. коментар до ст. 84 ЦПК), а не особі, яка надає таку допомогу.
Натомість, якщо адвокат бере участь у справі як представник, правова допомога, яку він надає, стороні не компенсується, але адвокат набуває право на компенсацію втраченого заробітку.
Враховуючи наведене, суд може відмовити у коменсації витрат на правову допомогу, надану адвокату, якщо він брав участь у справі як представник, а не як особа, котра надає правову допомогу.
Стаття 86. Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз
1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.
2. Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.
3. Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача.
4. Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України.
5. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
1. Свідки, спеціалісти, перекладачі, експерти, залучені до участі у справі, витрат у зв‘язку з участю у справі нести не повинні. Ці витрати несе сторона, яка заявила відповідне клопотання про виклик цих осіб або проведення експертизи.
2. Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи.
У ст. 143 ЦПК передбачено, що суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Звертаємо увагу на два моменти. По-перше, формальною підставою для призначення експертизи є заява, а не клопотання. Разом з тим, вже у ст. 145 ЦПК зазначено, що призначення експертизи є обов‘язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Тому в даному випадку заяву і клопотання слід вважати синонімами.
По-друге, з такою заявою можуть звертатися не лише сторони, а будь-які особи, які беруть участь у справі. В такому випадку постає питанння, хто повинен нести витрати на її проведення, адже у коментованій статті чітко зазначено, що витрати несе сторона.
На наш погляд, у суда не має правових підстав покладати витрати на проведення експертизи на сторону, якщо вона не заявляла клопотання про проведення експертизи. Хто клопотав, той і повинен нести витрати. Тут слід застосовувати аналогію закону.
Особою, яка клопоче про проведення експертизи слід вважати особу, яка бере участь у справі, і першою заявила відповідне клопотання суду в усній або письмовій формі. Таке клопотаня може бути заявлено одночасно із поданням позовної заяви, в попередньому судовому засіданні або під час судового розгляду справи. Клопотання вирішується судом після з‘ясування думки інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, та обставина, що ці особи не заперечують проти призначення експертизи або підтримують таке клопотання, не є підставою для покладення на них витрат, пов‘язаних із її проведенням.
Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. Про такий порядок оплати експертизи повинно бути зазначено в ухвалі суду.
Якщо на одній стороні беруть участь кілька співучасників і всі вони заявляють клопотання про проведення судової ескпертизи, то необхідні витрати несуть усі співучасники порівну. При цьому між ними розподіляється лише половина витрат, якщо клопотання заявлено також і відповідачем.
На нашу думку, правило про покладення витрат з проведення експертизи на сторону, яка заявила відповідне клопотання, не є імперативним. Суд може покласти ці витрати й на іншу сторону, якщо вона сама про це просить, з цим погоджується або якщо сторони домовилися про конкретний порядок оплати експертизи (наприклад, порівну). Це може бути пов‘язано із неплатоспроможністю сторони, яка заявляє відповідне клопотання; намаганням запобігти затягуванню розгляду справи цією стороною (умисна неоплата) та іншими обставинами.
У коментованій нормі не передбачено, як саме вносять кошти на оплату експертизи: на рахунок суду чи експертної установи. Вважаємо, що ці кошти можуть вноситися безпосередньо на рахунок експертної установи на підставі виставленого нею рахунку, адже суд, призначаючи експертизу, не може визначити її вартість.
Сторонам виставляються окремі рахунки на оплату. Слід звернути увагу, що строк оплати витрат на проведення експертизи встановлюється судом. Оскільки призначаючи експертизу, суд не можне точно знати коли буде визначена вартість експертизи та виставлено рахунки на її оплату, строк оплати доцільно визначати не конкретною календарною датою, а певною кількістю днів після одержання рахунку. Строк оплати встановлюється ухвалою суду.
Законом передбачено лише один можливий наслідок неоплати вартості експертизи у встановлений строк – скасування ухвали. При цьому не допускається стягнення зі сторони вартості експертизи, або покладення обов‘язку з її оплати на іншу сторону, або проведення експертизи з наступним стягненням її вартості. Разом з тим, за клопотанням сторони або іншої особи, на підставі ст. 73 ЦПК суд вправі продовжити строк оплати експертизи у разі його пропуску з поважних причин.
Суд не контролює своєчасність та повноту оплати експертизи. Про неоплату він дізнається, як правило, від експертної установи, яка повертає без виконання матеріали, що надавалися для експертизи. Після повернення матеріалів, суд ухвалою відновлює провадження, якщо воно зупинялося, і лише потім скасовує ухвалу про призначення судової експертизи. Якщо без з‘ясування питань, що ставилися експерту, вирішення справи не можливе, і вони не можуть бути встановлені іншими засобами доказування, замість скасування ухвали суд може покласти її оплату на іншу сторону за її згодою.
3. Відповідно до коментованої статті до складу судових витрат включаються:
1) витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів;
2) витрати, пов‘язані із найманням ними житла;
3) добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту);
4) компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам.
Витрати, зазначені у п.1-3 несуть сторони, зацікавлені в участі у справі свідка, перекладача, спеціаліста або експерта. Компенсація сплачується стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Фактично, у коментованій статті встановлено правило розподілу витрат за результатами розгляду справи, а не порядок їх авансування. Іншими словами, законом не передбачено обов‘язку сторони щодо сплати компенсації втраченого заробітку чи за відрив від звичайних занять свідку, спеціалісту, перекладачу або експерту під час розгляду справи.
Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача.
4. Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України.
5. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 87. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи
1. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.
2. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Стаття 88. Розподіл судових витрат між сторонами
1. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
2. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
4. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
5. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Підхід законодавця до цього питання можна побачити у ч. 2 ст. 88 ЦПК: якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, у разі звільнення позивача від судових витрат порядок їх відшкодування залежить від результатів розгляду справи. Якщо позов задоволено повністю (позивач виграв), то витрати стягуються з відповідача, але не на користь позивача (він витрат не ніс), а на користь осіб, які ці витрати фактично понесли незалежно від того чи були вони залучені до участі у справі (наприклад, на користь судово-експертної установи). Якщо позов задоволено частково, то витрати стягуються пропорційно до задоволеної частини вимог. Якщо у позові відмовлено, то витрати не стягуються.
Стаття 89. Розподіл витрат у разі відмови від позову і укладення мирової угоди
1. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.
2. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.
3. В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
При повному або частковому задоволенні позову, поданого до кількох відповідачів одним або кількома позивачами, звільненими від сплати державного мита, стягнення його провадиться за рішенням суду окремо з кожного відповідача виходячи з присудженої йому суми позову. Якщо такий позов подано кількома позивачами до одного відповідача, державне мито стягується з відповідача виходячи із загальної суми позову.
У випадках притягнення судом іншої особи як другого відповідача, якщо при цьому позивач звільнений від сплати державного мита, мито обчислюється із загальної задоволеної суми позову і стягується з кожного відповідача пропорційно розміру присудженої з нього суми позову.
У випадку, коли позивач, звільнений від сплати державного мита, не наполягає на своїх вимогах внаслідок добровільного повного або часткового задоволення їх відповідачем після поданого позову, сума мита підлягає стягненню з відповідача за ухвалою суду.
удова палата в цивільних справах
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 124 2003р. Головуючий у І інстанції Ш.
Доповідач Т.
У Х В А Л А :
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2003 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційний суд м. Києва в складі:
головуючого Т.
суддів В., М.
при секретарі Д.
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідачки М. на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 р. за позовом О. до М. про поділ майна
в с т а н о в и л а :
В квітні 2002 року О. пред'явив позов до М. про поділ майна, мотивуючи тим, що p відповідачкою перебував у шлюбі з серпня 1986 р., мають двох неповнолітніх дочок 1988, 1990 року народження.
Під час шлюбу ними придбано майно, як складається з предметів домашньої обстановки на загальну суму 7000 грн. та двокімнатну квартиру № 50 на проспекті Героїв Сталінграду, 54 в м. Києві вартістю 66000 грн.
У зв'язку з розірванням шлюбу виникла необхідність в поділі майна.
Із сумісно нажитого в період шлюбу майна просив виділити в натурі ? частини квартири вартістю 33000 грн., холодильник, телевізор, відеомагнітофон, стінку, диван, кухню залишити відповідачці, а з неї на його користь стягнути компенсацію за половину вартості вказаного майна в сумі 3500 грн.
В процесі розгляду справи позивач відмовився від позову в частині поділу майна, що складається з предметів домашньої обстановки на суму 7000 грн., а також уточнив вимоги в частині квартири і просив визнати за ним право власності на спірної квартири.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 р. провадження у справі в частині поділу майна: холодильника-600 грн., телевізора “Акай''- 800грн., відеомагнітофона Соні-1200грн., телевізора Берізка-700 грн., меблевої стінки - 1000 грн., дивана з кріслами-1200 грн., кухні - 1500 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 року визнано за О. право власності на частину квартири № 50 в будинку №54-а по вул. Героїв Сталінграду в м. Києві.
Стягнуто з М. витрати по держмиту на користь О. в розмірі 330 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідачки К. просить скасувати рішення, посилаючись на те, що висновок суду зроблено без урахування обставин справи, а покладення на М. обов'язку по оплаті позивачу витрат по держмиту в розмірі 330 грн. не ґрунтується на матеріалах справи.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як вбачається із матеріалів справи і таке встановлено судом, що сторони перебували у шлюбі, мають двох неповнолітніх дочок, які проживають з позивачем та його батьками. Відповідачка поїхала працювати до Іспанії.
За час спільного проживання у шлюбі сторони згідно договору купівлі - продажу від 12 грудня 1997 р. придбали двокімнатну площею 27,30 кв.м квартиру №50 в буд. №54-а по проспекту Героїв Сталінграду в м. Києві, яка оформлена на відповідачку М.
Факт придбання вказаної квартири під час шлюбу сторін не оспорювався і представником відповідачки по дорученню від 27.08.2001 року К.
Суд, перевіряючи вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на 1/2частину спірної квартири та задовольняючи їх виходив з того, що квартира придбана під час шлюбу сторін, за їхні спільні кошти і кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження майном.
Такий висновок суду ґрунтується на встановлених обставинах, підтверджених доказами, яким дана належна правова оцінка та вимогах ст. ст.22-29 КпШС України.
Доводи відповідачки М. та її представника К. щодо визнання за позивачем права власності є безпідставним і правильність висновку суду в цій частині не спростовують.
Разом з тим, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат і постановленні рішення про стягнення з М. на користь О. понесених ним витрат по сплаті державного мита в розмірі 330 грн., не перевірив обґрунтованість цих витрат.
Із матеріалів справи вбачається, щ О., оспорюючи право на половину квартири №50 в буд. №54-а по проспекту Героїв Сталінграду в м. Києві, в позовній заяві вказав дійсну вартість цієї квартири -66000 грн. І з цієї суми платив мито. Але доказів того, що дійсна вартість спірної квартири становить 66000 грн., позивач суду не надав.
В договорі ж купівлі - продажу від 12 грудня 1997 року зазначено, що купівля - продаж квартири здійснена за 6750 грн.
Оскільки позивачем оспорюється право на половину квартири, вартість якої обумовлена угодою, то відповідно до вартості відшкодованого майна 3375 грн. сплаті підлягало держмито в розмірі 33,75 грн.
Зважаючи на те, що позов О. задоволено, то понесені ним судові витрати повинні бути стягнуті з відповідачки М. в розмірі 33 грн. 75 коп.
Тому рішення в частині судових витрат підлягають зміні, а стягнута з М. на користь О. сума 330 грн. зменшена до 33 грн. 75 коп.
Керуючись ст. ст.305, 306, 312 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника М. - К. задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2002 року в частині судових витрат змінити, стягнуту з М. на користь О. суму витрат по сплаті держмита в розмірі 330 гривні зменшити до 33 гривень 75 коп. В решті рішення залишити без змін.
Головуючий
Судді