Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
3. Окремі питання роботи з речовими доказами визначено Тимчасовою інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затв. наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 № 20, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 березня 2005 р. за № 346/10626.
Речові докази в цивільних справах, що подані сторонами, іншими учасниками процесу чи витребувані судом, зберігаються в справі або за окремим описом здаються працівником апарату суду в камеру схову речових доказів суду.
Для зберігання речових доказів у суді обладнується спеціальне приміщення (сховище) зі стелажами, решітками на вікнах, оббитими металом дверима, охоронною та протипожежною сигналізацією. У разі відсутності такого приміщення виділяється спеціальне сховище (сейф, металева шафа достатнього розміру).
Для роботи з речовими доказами (зберігання, обліку тощо) наказом голови суду призначається працівник апарату суду. Доступ до приміщення (сховище) для зберігання речових доказів можливий лише в присутності працівника апарату суду, відповідального за роботу з ними. У разі його відсутності доступ до приміщення (сховища) можливий тільки в присутності голови суду, у якого повинен бути дублікат ключа від цього приміщення (сховища). У таких випадках складається акт, у якому відображається, у зв'язку з чим і які саме об'єкти вилучені з приміщення (сховища) або поміщені в ньому. Акт передається працівникові апарату суду, на якого наказом голови суду покладені обов'язки щодо роботи з речовими доказами, для внесення відповідних записів у книгу обліку речових доказів.
Для обліку речових доказів у суді ведеться журнал обліку речових доказів, який зберігається в особи, відповідальної за роботу з речовими доказами. Ведення журналу обліку речових доказів здійснюється за правилами ведення документів суворої звітності. Кожний аркуш журналу нумерується, журнал прошнуровується і скріплюється гербовою печаткою, а також підписом голови суду.
Після набрання рішенням законної сили речові докази повертаються особам, від яких були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речові докази.
У разі передання справи та речових доказів в інший суд або прокуратуру про кожний з таких речових доказів робиться запис у журналі обліку речових доказів.
До матеріалів справи долучаються акти про знищення речових доказів, розписки осіб, яким повернуто речові докази, виконавчі листи, постанови у справах про адміністративні правопорушення разом з відмітками про повне виконання судового рішення. Акти про знищення речових доказів, долучені до матеріалів судових справ, мають обов'язково затверджуватися керівником органу (установи, підприємства), що проводив знищення, з відбитком гербової печатки органу (установи, підприємства).
Стаття 66. Висновок експерта
1. Висновок експерта — докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.
1. Експертиза - це дослідження на вимогу суду поданих ним об’єктів, яке провадиться експертами на базі спеціальних знань і на науковій основі з метою одержання даних про факти, що мають значення для правильного вирішення справи.
Експерти — це особи, які мають спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, та яких залучає суд до участі в цивільному процесі з метою з’ясування обставин, що мають значення для справи. 29
2. Про правовий статус експерта див. коментар до ст. 53 ЦПК.
Про випадки обов‘язкового призначення експеризи див. коментар до ст. 145 ЦПК.
Про вимоги до висновку експерта див. коментар до ст. 150 ЦПК України.
Про порядок дослідження висновку експерта в судовому засіданні див. ст. 189 ЦПК України.
3. Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.
-
ГЛАВА 6. ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ
Стаття 67. Види процесуальних строків
1. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - встановлюються судом.
1. Ч. 1 ст. 251 ЦК України вперше на законодавчому рівні закріпила поняття строків. Так, строком визначається певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Основний акцент робиться на юридичному факті, тобто дії чи події, які набувають юридичного значення зі спливом строку.
У цивільному процесуальному праві строки особливо актуальні з точки зору оцінки правомірності поведінки суб’єктів з погляду на її своєчасність. Тому процесуальний строк найчастіше розуміють як проміжок часу, протягом якого повинні або можуть бути вчинені процесуальні дії судом, учасниками процесу.
2. За джерелом встановлення, процесуальні строки поділяються на два види :
1) встановлені законом. Це усі строки, встановлені для суду (судді). Наприклад, строк проведення попереднього судового засідання (ч.1ст.129 ЦПК); строк призначення справи до розгляду (ч.2 ст.156 ЦПК.); строк розгляду справи (ч.1ст.157 ЦПК), тощо. А також переважна більшість строків, що встановлюються для учасників цивільного процесу, наприклад, строки апеляційного оскарження (ч.1, 2 ст.294 ЦПК); строк на касаційне оскарження (ч.1 ст.325 ЦПК); строк подання заяв про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами (ч.1 ст.362 ЦПК), тощо. Лише у тому випадку, коли процесуальні строки не встановлені законом, вони можуть встановлюватись судом. До даної категорії строків застосовується інститут поновлення.
2) встановлені судом. Дані строки встановлені для учасників цивільного процесу. Наприклад, строки подання доказів сторонами (ч.1ст.131ЦПК); строки для усунення недоліків позовної заяви (ч.1ст.121ЦПК), тощо. До даної категорії строків застосовується інститут продовження.
Стаття 68. Обчислення процесуальних строків
1. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
1. Строк, незалежно від того чи він встановлений законом чи судом може тривати протягом будь-якого із наступних часових проміжків: року (років), місяця (місяців), дня (днів). Так, рішення іноземного суду може бути пред’явлено до примусового виконання в Україні протягом трьох років з дня набрання ним законної сили (ч.1 ст.391 ЦПК); касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду (ч.1 ст.325 ЦПК), заява про забеспечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання (ч.2 ст.153 ЦПК).
Одночасно, вказується на те, що строки можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Особливість такого визначення строку виражається в тому, що учасники цивільного процесуального правовідношення не знають заздалегідь точної дати настання спливу строку. Так, сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі (ч.1 ст.131 ЦПК); провадження у справі згідно ч.1 ст.203 ЦПК зупиняється до залучення до участі у справі правонаступника чи законного представника.
Стаття 69. Початок перебігу процесуальних строків
1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
1. Перебіг процесуального строку може починатися :
1) від певної календарної дати;
2) від настання події, з якою пов’язано його початок.
У цих двох випадках за початок відліку строку треба брати наступний день.
Прикладом початку перебігу строку від певної календарної дати є наступні положення: позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов протягом усього часу судового розгляду (ч.1 ст.174 ЦПК); після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій звзначає, які підготовчі дії ним проведено, і встановлює дату розгляду справи (ч.1 ст.156 ЦПК). Отже, в даному випадку, перебіг процесуального строку, протягом якого позивач та відповідач в справі може відповідно відмовитись від позову, визнати позов, починається з наступного дня календарної дати, яка встановлена у відповідній ухвалі.
Під подією коментованій статті мається на увазі не лише обставина, яка не залежить від волі особи, а й обставина, що від неї залежить, тобто дія або бездіяльність. Це так зване, широке розуміння терміну “подія”. Саме вказівкою на день настання події, з якою пов’язано початок строку, визначається початок перебігу більшості процесуальних строків. Наприклад, відповідно ч.1 ст.332 ЦПК попередній розгляд справи має бути проведений протягом п’яти днів після складання доповіді суддею –доповідачем. В даному випадку, складання доповіді буде подією, з якою пов’язано початок перебігу п’ятиденного строку.
Стаття 70. Закінчення процесуальних строків
1. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
2. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.
3. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
4. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.
5. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
6. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
1. Правила закінчення перебігу строку залежать від одиниці часу (рік, місяць, день), що використовується в тому чи іншому випадку для обчислення строку, вказівки на подію, що повинна неминуче настати і з якою пов’язується закінчення строку.
Якщо строк обчислюється роками, то він закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Наприклад, трирічний строк пред’явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні, початок перебігу якого припадає на 4-те липня 2004 року (це наступний день набрання ним законної сили), закінчується 4 липня 2007 року.
Аналогічно, якщо строк обчислюється місяцями, він закінчується у відповідне число останнього місяця.
Якщо строк визначено днями, він закінчуєтьця через визначену кількість днів в останній день строку.
В усіх вищенаведених випадках, на відміну від початку перебігу, закінчення строку пов’язується з тим же днем (датою), від якого (якої) він почав свій перебіг, а не з наступним днем.
Новелою ЦПК є введення положення, за яким перебіг строку, закінчення якого пов’язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події. Наприклад, це означає, що строк, на який зупиняється провадження у справі у разі неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, кримінального чи адміністративного судочинства, закінчується на наступний день після набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п.4 ч.1 ст.201; п.3 ч.1 ст.203 ЦПК).
2. Можна також виділити загальні правила визначення закінчення строків:
- останній день строку триває до 24 години. Крім даного загального правила щодо моменту закінчення строку, ч.5 ст.70 ЦПК закріплює особливості закінчення строку, пов’язані з вчиненням процесуальних дій в суді. В даному випадку, строк закінчується із закінченням робочого часу. Робочий час в судах триває, як правило, до 18.00, а в п‘ятницю – до 16.45;
- незважаючи на те, що ч.2 ст.70 ЦПК вказує лише на строк, обчислюванний місяцями і визначає, що, якщо закінчення строку припадає на такий місяць, що відповідного числа немає, строк закінчується в останній день цього місяця; очевидно, дане правило має застосовуватись при закінченні строку, що обчислюється роками та днями. Наприклад, якщо закінчення строку в один рік припадає на 29 лютого, то цей строк закінчується 28 лютого о 24 годині;
- якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Поняття вихідного, святкового та іншого неробочого дня визначені у Кодексі законів про працю. Відповідно до ст.67 КЗпП України при п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні якщо він не визначенний законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженним з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
Святковими днями віповідно до ч.1 ст.73КЗпП є: 1 січня - Новий рік; 7 січня-Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України.
Іншими неробочими днями відповідно до ч.2 ст.73 КЗпП є дні релігійних свят: один день (неділя) – Пасха (Великодень) та один день (неділя) - Трійця.
3. Ч.6 ст.70 ЦПК закріплює винятки із загального правила, щодо випадків, коли здійснення процесуальних прав або виконання обов’язку пов’язується із поданням заяви, скарги чи іншого документу, матеріалів або грошових коштів, і дана особа не встигає вчинити цю дію в останній день строку. У такому разі особа може здати відповідну заяву, скаргу, інші документи, матеріали, грошові кошти на пошту чи передати іншими відповідними засобами зв’язку до 24 години цього дня; отримати документ, що посвідчує цю дію (наприклад, поштова квитанція). В такому разі строк не вважається пропущенним.
Стаття 71. Зупинення процесуальних строків.
1. Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.
1. Оскільки зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків, то підстави для зупинення процесуальних строків ті ж самі, що і для зупинення провадження у справі. Відповідно, обставини, коли суд зобов’язаний зупинити провадження у справі, визначаються ст. 201 ЦПК. Обставини, за яких суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі, зазначаються у ст. 202 ЦПК.
Відповідно до ч.2 ст. 201 та ч.3. ст. 202 ЦПК, з питань зупинення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Перебіг процесуального строку починається не з дня винесення ухвали про зупинення провадження у справі, а з моменту настання події, внаслідок якої суд зупинив провадження у справі.
Аналіз даної норми дозволяє говорити про спеціальність, винятковість по відношенню до норми ст. 69 ЦПК, згідно якої перебіг процесуального строку починається з наступного дня після настання події, з якою пов’язано його початок, а не з самого моменту настання події.
Перебіг процесуальних строків продовжується з дня відновлення провадження у справі (ч.2. ст. 204 ЦПК). Таким чином, час, на який було зупинено провадження в справі, не входить до процесуального строку.
Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків
1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.
1. Закінчення строку має наслідком втрату права на вчинення певної процесуальної дії, для якої було встановлено строк. Що ж до процесуальних обов’язків, то в літературі переважає думка, що вони із закінченням процесуального строку не втрачаються.
Проте, існують права, які одночасно є обов’язками, наприклад обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК), що можливе за умов подання нею доказів. Стаття 131 ЦПК передбачає обов’язок сторін подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подають у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Докази подані з порушення цих вимог, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
2. У коментованій статті не вказані наслідки пропущення строків судом. Тому доцільним є аналіз судової практики та відповідної законодавчої бази.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №3 від 01.04.1994 р. “Про строки розгляду судами України цивільних і кримінальних справ” зазначив, що навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, які спричинили несвоєчасний розгляд та тяганину при розгляді кримінальних або цивільних справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати, з урахуванням конкретних обставин, як неналежне виконання професійних обов’язків судді.
Стаття 32 Закону України „Про статус суддів” від 15.12.1999 р. передбачає, що невиконання такого обов’язку суду, як дотримання встановлених законом строків, є підставою дисциплінарної відповідальності суддів. Підставами порушення дисциплінарного провадження щодо судді можуть бути: подання Міністерства юстиції України та його органів на місцях за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян; подання голови відповідного суду, посадових осіб державних органів, установ, організацій, органів місцевого самоврядування; повідомлення в засобах масової інформації (ч.1 ст.34 Закону України „Про статус суддів”). Подання та розгляд заяв і повідомлень громадян здійснюється відповідно до Закону України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 р.
Законом України „Про статус суддів” визначаються процедурні питання дисциплінарного провадження. Дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів. Голова кваліфікаційної комісії або за його дорученням чи рішенням комісії члени комісії протягом місяця з дня надходження відомостей про дисциплінарний проступок судді проводять їх перевірку.