Загальні положення
| Вид материала | Документы |
- І. Загальні положення, 60.53kb.
- Загальні положення, 157.52kb.
- Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушення, 2089.93kb.
- Положення про методичну раду освітньої установи Загальні положення, 138.49kb.
- И в срок Вступ 3 Розділ І загальні положення про право інтелектуальної власності, 107.82kb.
- І. Загальні положення, 36.77kb.
- 1. загальні положення, 89.5kb.
- Положення про загальні збори учасників публічного акціонерного товариства комерційного, 272.94kb.
- Закон україни, 706.59kb.
- Закон україни, 745.76kb.
2. Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 “Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів”.
Якщо позовна заява містить одночасно вимоги, які належать до різних категорій справ і для яких передбачено різний розмір витрат, їх оплата здійснюється за справою з найбільшим розміром.
У разі об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог або їх роз'єднання перерахунок витрат не проводиться. За виділену в самостійне провадження справу витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання заяви до суду першої інстанції.
За повторно подану позовну заяву, заяву, клопотання, скаргу яка раніше була повернена, залишена без розгляду або провадження у справах за якою було закрито, витрати оплачуються повторно в розмірі, передбаченому для подання позовної заяви, заяви, клопотання, скарги. У разі коли оплачені витрати підлягали поверненню у зв'язку з поверненням, залишенням позовної заяви, заяви, клопотання, скарги без розгляду або закриття провадження у справі, але не були повернені, до повторно поданої позовної заяви, заяви, клопотання, скарги додається оригінал документа про оплату витрат.
За зустрічну позовну заяву, а також за заяву про вступ у справу третіх осіб, що заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, витрати оплачуються у розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.
За позов кількох осіб до одного або кількох відповідачів витрати оплачуються всіма позивачами або одним з них.
За апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду його в апеляційному порядку, касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, скаргу у зв'язку з винятковими обставинами та заяву про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами витрати оплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.
Державна судова адміністрація за погодженням з Мінфіном визначає механізм перерахування коштів для оплати витрат.
Документ про оплату витрат додається до позовної заяви, заяви, клопотання, скарги, яку особа подає до суду. Документом про оплату витрат є квитанція установи банку або відділення поштового зв'язку, які прийняли платіж, платіжне доручення, підписане уповноваженою посадовою особою і скріплене печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення. У разі коли оплата витрат здійснюється шляхом перерахування коштів з рахунка вкладника, відкритого в установі банку, додається довідка, засвідчена підписом контролера, скріпленим печаткою фінансової установи.
Повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбаченому ч. 2 і 3 ст. 83 ЦПК України та іншими законами шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку в тримісячний строк після звернення особи. Для повернення зазначених коштів платник подає до суду заяву, в якій зазначається підстава повернення, рахунок платника в установі банку, реквізити іншої фінансової установи чи адреса відділення поштового зв'язку, через які здійснюватиметься повернення коштів. До заяви додаються: 1) оригінал або засвідчена в установленому порядку копія документа про оплату витрат; 2) засвідчена відповідним судом копія ухвали суду про повернення коштів, внесених для оплати витрат.
У разі коли оплачена сума витрат перевищує встановлений розмір, її надлишок повертається в порядку, встановленому цим пунктом.
-
Встановлено такі роміри витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ
| Категорія справи | Сума витрат, гривень |
| Справа позовного провадження з розгляду спору майнового характеру | 30 |
| Справа з розгляду позовної заяви: | |
| 7,5 |
| 3 |
| 7,5 |
| 1,5 |
| 15 |
| 7,5 |
| 1,5 |
| 7,5 |
| Справа окремого провадження | 7,5 |
| Справа наказного провадження | 15 |
| Справа про визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні | 15 |
3. Безпосередньо у коментованій статті визначего випадки, коли витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу не сплачуються взагалі, або коли вони не сплачуються прри звернені до суду.
Зокрема, не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:
1) поновлення на роботі;
2) стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати;
3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи;
4) стягнення аліментів;
5) визнання батьківства або материнства.
У цих випадках законодавець надає пільгу позивачеві, оскільки звільняє його від сплати витрат під час звернення до суду. До речі, у зазначених випадках позивач не сплачує також і судового збору, а тому не повинен нести жодних витрат у зв‘язку із зверненням до суду. Якщо позов буде задоволено, то витрати стягуватимуться із відповідача. Однак у разі заявлення необгррунтованого позову і, як наслідок, відмови у позові судом, ці витрати підлягають стягннню з позивача у повному розмірі.
Взагалі не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
4) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
5) відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Оскільки ці витрати в таких випадках не сплачуються сторонами, то вони і не включаються до складу судових витрат.
Стаття 82. Відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати
1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
2. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява відповідно до статті 207 залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
3. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.
4. У разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову.
1. Коментована стаття передбачає випадки відстрочення, розстрочення, зменшення або звільнення від судових витрат.
Відстрочення – це перенесення строку виконання обов‘язку сторони щодо сплати судового збору та (або) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на інший час.
Розстрочення – це сплата судового збору та (або) витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи кількому частинами у строки, встановлені судом.
Слід звернути увагу, що предметом відстрочення і розстрочення може бути лише судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Відстрочення і розстрочення сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи належить до повноважень суду першої інстанції.
Фактичною підставою для відстрочення або розстрочення є майновий стан сторони. В коментованій статті не йдеться про те, який саме майновий стан мається на увазі. Однак логічно, що питання про відстрочення або розстрочення витрат постає у разі, коли майновий стан особи є таким, що утруднює виконання цього обов‘язку у повному обсязі у встановлений законом строк. Іншими словами, суд вправі постановити ухвлау про відстрочення або розстрочення враховуючи незадовільний майновий (матеріальний) стан сторони.
Коментована стаття не містить обмежень для її застосування в залежності від того хто є стороною у справі – фізична чи юридична особа. Тому відстрочення або розстрочення може бути надано також і юридичній особі.
На наш погляд, враховуючи дію принципу змагальності, суд не вправі вирішувати питання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору або витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з власної ініціативи. Це питання вправі поставити перед судом позивач або його представник шляхом подання відповідного обгрунтованого клопотання. Питання про відстрочення чи розстрочення витрат може ставити і відповідач у разі подання ним зустрічного позову.
У клопотанні про відстрочення (розстрочення) сплати збору або витрат сторона повинна навести обставини, які свідчать про її незадовільне (скрутне) матеріальне становище та подати суду відповідні докази. Такими доказами можуть бути документи про рівень доходу позивача; документи про заборгованість перед іншими особами, наприклад, за комунальні послуги; документи про стягнення заборгованості з позивача в межах виконавчого провадження; документи про наявність утриманців тощо.
Клпотання подається разом з позовною заявою або викладається в прохальній частині позовної заяви. В іншому випадку у суду не буде підстав для відстрочення або розстрочення і він зобов‘язаний буде залишити позовну заяву без руху.
Коментована стаття передбачає можливість відстрочення (розстрочення) сплати судового збору та витрат інформаційно-технічне забезпечення на певний строк, визначений календарною датою (наприклад, до 01 березня 2006 року) або до ухвалення судового рішення. Коли саме станеться ця подія, навіть суд точно не знає. Тому й наслідки є неоднаковими. Так, якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява відповідно до п. 8 ч.1 ст. 207 ЦПК залишається без розгляду. Натомість, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення, витрати стягуються за судовим рішенням у справі.
Відповідно до ч 4 коментованої статті, у разі подання позовної заяви після подання заяви про забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про забезпечення доказів або позову. Тобто розмір судового збору, сплаченого попередньо, зараховується в рахунок оплати збору за подання позовної заяви.
2. Внаслідок незадовільного майнового стану сторони суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати. Ця норма стосується лише витрат, пов‘язаних з розглядом справи, до яких відповідно до ч.3 ст.79 ЦПК належать: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. До судового збору коментована норма не застосовується, тому звільнити від сплати судового збору або зменшити його розмір суд не може.
Практичне застосування цієї норми породжує питання про джерела компенсації цих витрат. Адже зрозуміло, що ухвала суду про звільнення від витрат на правову допомогу або на проведення судових експертиз, сама по собі не є достатньою для того, що б допомога надавалася, а експертиза проводилася безкоштовно. Докладніше про це у коментарі до ст. 88 ЦПК.
Стаття 83. Повернення судового збору та коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи
1. Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду;
5) закриття провадження у справі.
2. Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухвалою суду у разі:
1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі;
4) закриття провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 статті 205 цього Кодексу;
5) залишення заяви без розгляду з підстав, визначених пунктами 1, 2 і 8 статті 207 цього Кодексу.
3. У випадках, встановлених пунктом 1 частини першої і пунктом 1 частини другої цієї статті, судовий збір та кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертаються у розмірі зайво внесеної суми; в інших випадках, встановлених цією статтею, - повністю.
4. Судовий збір повертається в інших випадках, встановлених законом.
1. Коментована стаття регулює підстави повернення судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Поверненню підлягає лише фактично сплачена сума судового збору, яка надійшла до відповідного бюджету.
Підставами поверення судового збору є одна з таких обставин:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом. У цьому випадку судовий збір та кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертаються у розмірі зайво внесеної суми;
2) повернення заяви або скарги. Підстави для повернення заяви (скарги) перебачені у ст. 121 ЦПК;
3) відмови у відкритті провадження у справі. Підстави для відмови у відкритті провадження передбачені у ч.2 ст. 122 ЦПК;
4) залишення заяви або скарги без розгляду. Підстави для залишення заяви без розгляду передбачені ст. 207 ЦПК;
5) закриття провадження у справі. Підстави для закриття провадженян у справі передбачені у ст. 205 ЦПК.
Судовий збір повертається в інших випадках, встановлених законом.
2. Сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається у разі:
1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством. Кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертаються у розмірі зайво внесеної суми;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі;
4) закриття провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ст. 205 ЦПК);
5) залишення заяви без розгляду, якщо заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності (п.1 ст. 207 ЦПК), або заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п.2 ст. 207 ЦПК), або провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (п.8 ст. 207 ЦПК).
3. Питання про повернення судового збору або витрат на інформаційно-технічне забезпечення вирішується ухвалою суду. Коментована стаття не вимагає подання клопотання чи заяви особою, яка зацікавлена у поверненні збору або витрат і містить імперативне правило, адресоване суду. Враховуючи наведене, суд повинен вирішувати питання про повернення збору або витрат з власної ініціативи. Це питання вирішується одночасно з відкриттям провадження у справі або під час постановлення відповідних ухвал у випадках, передбачених у ч.1 або ч.2 коментованої статті.
З огляду на те, що в коментованій статті чітко йдеться про ухвалу, вирішення питання про повернення збору та витрат рішенням суду не допускається.
Стаття 84. Витрати на правову допомогу
1. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
2. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
1. Витрати на правову допомогу – це витрати сторін та третіх осіб, які вони несуть у зв‘язку із оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права, котрі беруть участь у справі.
Про поняття правової допомоги, адвоката та фахівця у галузі права див. коментар до ст. ст. 12, 56 ЦПК.
Коментована стаття передбачає можливість надання стороні безоплатної правової допомоги, тобто допомоги, яка не оплачується стороною. Якщо правова допомога надається оплатно, але вона оплачується на стороною, а будь-якою іншою особою (наприклад, за рахунок благодійної організації, адвокатського об‘єднання, зацікавленою особою), незалежно від її участі у справі, така правова допомога вважатиметься наданою стороні безоплатно, а отже до судових витрат не включається.
2. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.
Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1.10.1999 р. єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обгрунтованим за розміром.
При визначенні обгрунтованого розміру гонорару, беруться до уваги наступні фактори:
1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;
2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;
3) необхідність виїзду у відрядження;
4) важливість доручення для клієнта;
5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;
6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;
7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;
8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;
9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з цих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.
Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Відповідно до ст. 34 Правил адвокатської етики, адвокат має право, окрім гонорару, стягувати з клієнта кошти, необхідні для покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення, якщо обов'язок клієнта з погашення цих витрат визначено угодою. В угоді про надання правової допомоги мають бути визначені види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, тощо): порядок їх погашення (авансування, оплата по факту в певний строк і т. ін.) та може бути визначений їх обсяг.
За аналогією, вищезазначені положення Правил адвокатської етики можна поширити й на інших фахівців у галузі права.
Таким чином, до складу витрат, пов‘язаних із оплатою правовою допомогою, включаються витрати на оплату праці адвоката або іншого фахівця у галузі права (гонорар), а також відшкодування витрат, зумовлених наданням правової допомоги (наприклад, витрати у зв‘язку із відрядженнями, нотаріальним посвідченням документів, перекладом; витрати, пов‘язані із виконанням процесуальних дій по справі (наприклад, збір доказів, копіювання документів). Усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв‘язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним. Тому до складу витрат, пов‘язаних із наданням правової допомоги не включаються витрати на придбання комп‘ютерної техніки, інформаційно-пошукових систем та баз даних по законодавству, спеціальної юридичної літератури.
3. Склад та розмір витрат, пов‘язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов‘язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам – наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу.
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати. В постанові від 01.10.2002р. по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Стягнення ж суми в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат, чинним законодавством не передбачено.30 Не зважаючи на дату цього рішення, його мотиви і на даний час залишаються визначальними.
Якщо умовами договору з адвокатом передбачено сплату авансу і частини гонорару, наприклад, після постановлення рішення та набрання ним законної сили, то до складу витрат, пов‘язаних із оплатою правової допомоги у справі включаються лише фактично сплачена сума авансу та інші фактично понесені до постановлення рішення витрати. Сума гонорару, який буде сплачено в майбутньому, відшкодуванню не підлягає, оскільки ці платежі ще не проведені, а отже не призвели до витрат сторони. Тому визначаючи умови оплати гонорару, адвокатам слід звертати увагу клієнтів, що з метою повного відшкодування витрат та правову допомогу, в їх інтересах сплатити всю суму гонорару авансом.
Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги і її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат, якщо адвокат в судових засіданнях участі не брав.
Відповідно до ч.2 коментованої статті граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Вказівка законодавця на обмеження розміру компенсації витрат на правову допомогу законом свідчить, що ці витрати не будуть відшкодовуватися у повному розмірі, якщо вони перевищуватимуть певну суму.
Оскільки закону, про який йдеться у ч.2 коментованої статті на даний час не має, розмір такої компенсації з урахуванням обставин конкретної справи повинен визначити суд. При визначені розміру компенсації, суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката по конкретній справі, адресований клієнту.
Витрати на правову допомогу повинні бути підтверджені документально. Тому інші засоби доказування цих обставин, крім письмових, є недопустимими.
4. Слід наголосити, що Пленум Верховного Суду у своїх правових позиціях висловився щодо оплати послуг адвоката наступним чином: присуджуючи на підставі статтей ЦПК стороні, на користь якої постановлено рішення за позовом немайнового характеру, з другої сторони витрати по оплаті допомоги адвоката, суд має виходити з того, що відповідно до ст..12 ЗУ від19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ “Про адвокатуру” ця оплата здійснюється на підставі угоди між громадянином або юридичною особою й адвокатським об”єднанням чи адвокатом. Разом з тим суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.31
5. Однією з найбільш гострих проблем під час визначення розміру компенсації є співмірність витрат на правову допомогу з ціною позову. Правового значення це співвідношення набуло у зв‘язку із ст. 76 ЦПК УРСР, в якій було зазначено, що стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, який брав участь у справі, в розмірі до п'яти процентів від задоволеної частини позовних вимог, але не більше встановленої таксою суми. Отже максимальний розмір відшкодування у справах, що підлягають грошовій оцінці, не міг перевищувати 5% ціни позову, але міг бути і меншим. При цьому складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та інші обставини враховувалися судом в межах зазначених 5%.
В Господарському процесуальному кодексі України аналогічної норми не має. Однак на співмірність, як ознаку справедливого гонорару адвоката, вказував і Вищий господарський суд України. Так, у п. 11 Інформаційного листа № 01-8/155 від 13.02.2002р. “Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів” Суд роз‘яснив, що вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Не зважаючи на оціночний характер таких понять як “явно завищений” та “розумна необхідність”, господарські суди активно застосовують це роз‘яснення для обмеження відшкодування судових витрат на правову допомогу без їх конкретизації. Наприклад у постанові від 03.02.2004р. у справі № 36/207 Верховний Суд України зазначив, що задовольняючи позов в частині судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката [було присуджено 100000 гривень. – В.К.], суди першої і апеляційної інстанцій не звернули увагу, що сума судових витрат на оплату адвоката значно перевищує суму позову, при цьому не з'ясували, наскільки обгрунтовані ці витрати з розглядом справи.32 При цьому за неписаними правилами справедливим вважається відшкодування у розмірі 5% задоволених вимог (за аналогією до ст. 76 ЦПК УСР).
Таким чином, за існуючою практикою, котра сформувалася за час дії ст.76 ЦПК УРСР, для правильного вирішення питання про компенсацію витрат на правову допомогу суду слід досліджувати співрозмірність гонорару з ціною позову. Це означає, що, фактично, робота адвоката оцінюється судом в залежності від одержаного ним результату.
Однак на нашу думку, існуюча практика є необгрунтованою і саме тому законодавець відмовився від обмеження витрат на оплату допомоги адвоката 5% від задоволених вимог, як це було раніше.
Якщо стати на позицію адвоката, то очевидно, що умови виконання конкретного доручення залежать, насамперед, від фактичних обставин справи, наявних доказів, правової кваліфікації спору та процесуального становища клієнта. Обсяг правової допомоги, який необхідно виконати, найменше залежить від ціни позову, хоча вона звичайно враховується теж.
Тому справедливішим, на наш погляд, є застосування граничного розміру компенсації правової допомоги залежно від обсягу такої допомоги у справі. Для цього можна використовувати погодинну ставку адвоката або звичайну погодинну ставку на такі послуги у данній місцевості (наприклад, за даними міської колегії адвокатів). Такий принцип визначення компенсації не залежить від категорії справ (майнові чи немайнові) і, як наслідок, ціни позову, враховує реально виконану роботу у справі, яку суддя бачить.
Стаття 85. Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду
1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
1. Рогляд цивільної справи передбачає участь сторін (їх представників), для чого вони повинні з‘явитися у призначений час в приміщенні суду. Від їх особистої явки до суду залежить реалізація більшості інших процесуальних прав.
Коментована стаття до витрат сторін та їх представників, пов‘язаних із явкою до суду відносить:
1) витрати, пов‘язані із переїздом до іншого населеного пункту;
2) витрати, пов‘язані із найманням житла;
3) добові;
4) компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.
Граничний розмір компенсації витрат, пов‘язаних із явкою сторін та їх представників в судове засідання на даний час Кабінетом Міністрів не встановлений. Однак це не означає, що ці витрати відшкодуванню не підлягають до прийняття відповідного нормативного акта. Тому при вирішенні цього питання можна використати інше законодавство, що регулює подібні відносини (аналогію закону), а саме Постанову Кабінету Міністрів України від 23.04.1999р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” і Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджену наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р. (з наступними змінами)
2. Витрати, пов‘язані із переїздом сторони та її представника до іншого населеного пункту.
Відповідно до п.1.7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 р. (з наступними змінами) витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.
Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця перебування у відрядженні.
Відповідно до п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999р. № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” у разі відрядження за кордон на службовому автомобілі витрати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються відповідно до діючих норм за кілометр пробігу та затвердженого маршруту.
Крім того, на нашу думку, до скалуд цих витрат слід відносини витрати на проїзд осіб, які супроводжують інваліда, якому за медичними показаннями такий супровід є необхідним.
3. Витрати, пов‘язані із наймом житла. Відповідно до п.1.6 Інструкції про службові відрядження, підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує витрати відрядженим працівникам на наймання жилого приміщення в розмірі фактичних витрат з урахуванням побутових послуг, що надаються в готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за користування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на телефонні переговори) тощо.
Працівникові, відрядженому в межах України, відшкодовується плата за бронювання місця в готелях у розмірі не більш як 50 відсотків його вартості за одну добу, згідно з поданими підтвердними документами в оригіналі.
Витрати на наймання жилого приміщення за час вимушеної зупинки в дорозі, що підтверджуються відповідними документами, відшкодовуються в порядку й розмірах, передбачених цим пунктом.
У п. 1.9 зазначено, що у разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на наймання жилого приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і сплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.
Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку.
4. Добові – це витрати на харчування, міський проїзд та інші витрати, пов‘язані і перебуванням в іншому населеному пункті.