Обличчям до людей концепція реформування діяльності митної служби України

Вид материала

Содержание

Порівняльна характеристика правового
Щодо окремих проблем інституту митної вартості

Подобный материал:

1 2 3

* * * * *

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОГО

РЕГУЛЮВАННЯ ПРИКОРДОННОЇ ТОРГІВЛІ

В.В. Качан, аспірант кафедри

морського та митного права ОНЮА

В даній роботі автор розглядає прикордонну торгівлю, як чинник розвитку прикордонних регіонів. Зазначає та обгрунтовує важливість даних суспільних відносин, для економічного зростання окремих регіонів так і всієї країни. Здійснено аналіз законодавства що до регулювання прикор% донної торгівлі інших держав. Дає їм правову характеристику і висуває пропозиції щодо вдоско% налення законодавства України з метою поліпшення економічної ситуації в державі.

Активна участь в міжнародних торгівельних зв’язках є невід’ємною передумовою успішного розвитку країни. Насамперед це передбачає існування належного правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, що вимагає наукового осмислення відповідних проблем. Глибокі зміни, що відбуваються, охоплюють внутрішньо%

господарську і зовнішньоекономічну сферу, висвічують по%новому багато питань і, тим більше, роблять наукові дослідження необхідними.

Важливість дослідження прикордонної торгівлі, в системі зовнішньоекономічних відносин в рамках митного регулювання даних процесів зумовлена і поширенням та поглибленням європейських інтеграційних процесів за умов формування спільного кордону між Україною та Європейським Союзом.

Важливий принцип, який покликаний забезпечувати соціальноекономічний розвиток суміжних територій (регіонів) двох держав і передбачає встановлення особливого,

пільгового режиму її реалізації покладений в основу прикордонної торгівлі. Відповідно цьому в правовому відношенні питання про пільги в рамках забезпечення прикордонної торгівлі потребують значної уваги з боку науковців та практиків. Знаходження балансу між стимулюванням прикордонної торгівлі, з однієї сторони, і створенні системи, яка б перешкоджала зловживанням пільгами, з іншої сторони – складне в юридичному плані завдання.

В Україні економісти довели ефективність та суспільну важливість даного явища з економічної точки зору. Однак поза увагою залишився механізм правового регулювання прикордонної торгівлі. В нашій державі не сформована достатньо ефективна правова база, Для прикладу розглянемо законодавчі акти та методи регулювання прикордонної торгівлі в деяких державах.

У Казахстані затверджені «Правила здійснення прикордонної торгівлі» постановою

Уряду Республіки Казахстан від 5 квітня 2007 року №272. Відповідно з вище зазначеною

постановою, прикордонна торгівля - торговельна діяльність, здійснювана суб’єктами прикордонної торгівлі на прикордонній території (території прикордонних адміністративно – територіальних одиниць) Республіки Казахстан і відповідної прикордонної території суміжної держави. Прикордонна торгівля здійснюється у відведених для цього спеціальних місцях: торговельних базарах, пунктах громадського харчування, розташованих поблизу кордону Республіки Казахстан із суміжними державами; морських портах; спеціальних економічних зонах, розташованих на

прикордонних територіях Республіки Казахстан; об’єктах, визначених відповідно з міжнародними договорами Республіки Казахстан. Суб’єкти прикордонної торгівлі — фізичні або юридичні особи, що здійснюють у порядку, установленому чинними Правилами торговельну діяльність на прикордонній території Республіки Казахстан і відповідній прикордонній території суміжної держави (згідно із Законом № 544%2 «Про регулювання торгової діяльності» від 12.04.2004 (ст.26) ).

Реформи, які проводилися в Китайській Народній Республіці, були предметом вивчення в багатьох країнах. Проведені в КНР реформи митного законодавства заслуговували увагу і в Україні, Доведено ефективність та дана характеристика реформам

митного законодавства КНР, що слугували створенню ліберального і стабільного митного

законодавства, помітно відобразились на стані китайської економіки.

Китайська Народна Республіка приділяє питанням прикордонної торгівлі серйозну увагу. Політика прикордонної торгівлі є істотною частиною загальнодержавної політики, і має характер далеко прогнозованих дій. Усього за останні два десятиліття була створена не тільки досить детальна і якісна нормативноправова база, але й діючий, ефективний механізм роботи китайських компаній на території сусідніх держав, у першу чергу Росії. До того ж, цьому “механізму ” властива масовість, тому, що китайські компанії прикордонної торгівлі, як правило, є представниками китайського середнього й малого бізнесу.

Слід зауважити, що в Китаї прикордонну торгівлю визначено, як вид зовнішньої торгівлі, що ведеться через кордон суб’єктами, що проживають або зареєстрованими поблизу (на певній відстані) сухопутного кордону між двома державами. Прикордонна торгівля розглядається як частина зовнішньої торгівлі держави, що віддана у ведення місцевих влад й місцевого населення. Обсяги такої торгівлі завжди вважалися малими порівняно з обсягами загальнодержавної торгівлі (тому китайці це підкреслюють і завжди використовують термін “мала прикордонна торгівля”). Історично, прикордонною торгівлею завжди займалося прикордонне населення в легальних або нелегальних формах.

Основна частина сучасної нормативно-правової бази із питань прикордонного співробітництва й прикордонної торгівлі активно формувалася у 1987 – 1996 роки. (Закон «Про зовнішню торгівлю» від 12.05.1994р.). У цей період були розроблені й законодавчо встановлені загальні принципи, завдання , межі й кордони прикордонної торгівлі (як по сумах угод, так і по територіальних масштабах); визначений статус учасників прикордонної торгівлі; компетенція органів державного керування, що вирішують питання прикордонної торгівлі.

Прикордонна торгівля здійснюється у двох формах: міжнародна приватна торгівля населення на прикордонних народних базарах і міжнародна торгово-економічна діяльність китайських компаній прикордонної торгівлі.

Міжнародна приватна торгівля населення на прикордонних народних базарах - торгівля

жителів прикордонних районів товарами побутового призначення на так званих прикордонних народних базарах” - здійснюється на спеціально виділених територіях (20 км. від кордону на спеціально затверджених урядом місцях). Така торгівля носить товарообмінний (бартерний) характер і дозволена тільки в межах сум або обсягів , установлених центральними органами влади.

Міжнародна торгово-економічна діяльність китайських компаній прикордонної торгівлі (прикордонна мала торгівля) - вид торговельної діяльності, якою займаються китайські компанії, зареєстровані в прикордонних районах із дозволу влади, згідно з їхньою компетенцією й відповідно до вимог законодавства. Прикордонна мала торгівля здійснюється з іноземними компаніями - торговельними компаніями прикордонних районів сусідньої держави через установлені прикордонні пункти пропуску. Головними учасниками (активними суб’єктами) такої торгівлі з боку Китаю є компанії прикордонної малої торгівлі. Компанія, що бажає займатися прикордонною торгівлею, повинна додатково пройти процедуру одержання даного статусу.

У Російській Федерації питання прикордонної торгівлі регулює закон „Про основи дер-

жавного регулювання в зовнішньоторговельній діяльності в Російській Федерації” від

8.12.2003р., «Концепція прикордонного співробітництва в Російській Федерації» №196-р, від 9.02.2001р. Відповідно з вище зазначеними документами прикордонна торгівля здійснюється між російськими фізичними та юридичними особами, які постійно проживають (знаходяться) на прикордонній території Росії і іноземними особами, що проживають на суміжній прикордонній території, виключно для задоволення місцевих потреб в товарах, вироблених на відповідних прикордонних територіях. Порядок здійснення прикордонної торгівлі й відповідні прикордонні території визначаються Урядом Російської Федерації відповідно з федеральними законами і міжнародними договорами Російської Федерації із суміжними державами.

Цікавою є організація прикордонної торгівлі в Туреччині. Питання прикордонної торгівлі

Туреччини із сусідніми країнами регулюються розпорядженням Уряду країни й рядом інструкцій. Ціль зазначених законодавчих актів – організація прикордонної торгівлі через мережу оптових і роздрібних магазинів в 13 спеціальних центрах, створених на сході, південному сході й півдні країни. В кожному з них передбачена своя адміністрація, генеральний директор і члени якої призначаються спільно губернатором області, торгово-промисловою палатою регіону (міста). Крім того, формуються спеціальні комісії, що приймають рішення про доцільність відкриття тим або іншим юридичним або фізичною особами відповідних магазинів у рамках центрів. До складу комісій входять губернатор або віцегубернатор, начальники фінансової інспекції області й регіональної митниці, керівники регіональних управлінь внутрішніх справ, торгово-промислових палат, палати ремісників.. Власником магазину може бути як фізична особа, так і юридична особа - резидент.

Усім центрам зовнішньої торгівлі щорічно виділяються імпортні квоти за кожним із заявлених на майбутній рік товарів, про що інформується відповідний губернатор. Між магазинами квоти розподіляються рішеннями Комісій до початку наступаючого року. Експорт та імпорт здійснюється на підставі звичайних митних декларацій. Власник магазину одержує сертифікат на право експорту та імпорту й подальший продаж товарів, причому тільки компаніям, зареєстрованим у межах прилеглого району (області). У сертифікаті на імпорт вказуються дані про імпортера й імпортований товар. Він повинен бути підписаний усіма членами Комісії. Строк його дії – 45 днів з дати видачі. Передача сертифіката іншим особам не дозволяється.

Власник магазину зобов’язаний продавати не менше 80% місцевим торговельним фірмам і не більше 20% пасажирам, що проходять через відповідний центр. Це щомісяця перевіряється по рахункам-фактурам і спеціальним прибутково-видатковим книгам. Власники магазинів надають адміністрації центрів щомісячні звіти про імпорт та експорт, й реалізацію товарів.

У законодавстві Індії поняття “прикордонна торгівля” (“border trade”) означає взаємну

торгівлю Індії через державні кордони із суміжними країнами на основі двосторонніх угод. Нормативні документи, що визначають розуміння “прикордонної торгівлі” як торгівлі товарами між територіями в обмеженій зоні, що безпосередньо прилягає до кордонів із суміжними державами, в індійському законодавстві відсутні. На практиці поняття “прикордонна торгівля” використовується стосовно до товарообігу через сухопутні кордони . При цьому не має значення, зроблений, експортований чи імпортований товар у прикордонній зоні, беруть участь у товарообігу резиденти прикордонної зони або мова йде про транзит товарів з інших регіонів і країн. Незважаючи на розуміння значних вигод для регіонального розвитку, які дає

прикордонна торгівля, а це – удосконалювання інфраструктури прикордонних територій,

підвищення рівня життя населення цих територій, розвиток добросусідських і взаємовигідних професійних, торговельних і культурних відносин і багато чого іншого, – на політичному рівні в Індії й суміжних державах віддають перевагу поступовому рішенню існуючих проблем.

Прикордонна торгівля в Ірані здійснюється через систему місцевих кооперативів на бартерній основі з метою забезпечення населення прикордонних районів різними товарами, головним чином, товарами першої необхідності. При цьому промислова сировина, нафта й нафтопродукти, бензин не входять у перелік товарів, що підлягають обміну в рамках прикордонної торгівлі.

Список дозволених товарів представляється органами місцевого самоврядування й потім затверджується разом з відповідними квотами урядом Ірану за узгодженням з міністерствами із справ торгівлі й промисловості. Учасники прикордонної торгівлі мають спеціальні торговельні карти, на них поширюється пільговий митний, податковий і візової режими.

Створені в прикордонних районах Ірану вільні економічні зони не входять у систему

прикордонної торгівлі. За спеціальними правилами регулюється й човникова торгівля. [7]

У Республіці Білорусь відповідно з Законом «Про державне регулювання зовнішньо-

торговельної діяльності» від 25 листопада 2004 року, прикордонна торгівля передбачає надання особливого сприятливого режиму зовнішньоторговельній діяльності щодо зовнішньої торгівлі товарами, зробленими в межах відповідних прикордонних територій і призначеними для споживання фізичними особами, що мають постійне місце проживання на цих територіях, і юридичними особами, що мають постійне місце знаходження на цих територіях, і здійснюється, як правило, на основі міжнародного договору Республіки Білорусь із суміжною іноземною державою (групою суміжних іноземних держав). При цьому прикордонна торгівля здійснюється тільки між резидентами Республіки Білорусь, що мають постійне місце знаходження (місце проживання) на прикордонній території Республіки Білорусь, і нерезидентами Республіки Білорусь, що мають постійне місце

знаходження (місце проживання) на відповідній прикордонної території. Юридична особа здійснює прикордонну торгівлю для задоволення потреб населення на прикордонній території.

В Україні з точки зору правового регулювання, прикордонна торгівля не виокремлюється законодавством України із зовнішньої торгівлі і цей термін зустрічається лише у одному нормативному документі. У Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року № 959-XII в ст. 7 зазначено, що в Україні -запроваджується режим найбільшого сприяння; виключення щодо режиму найбільшого сприяння в формі преференцій можуть бути зроблені для товарів, що походять з держав, з якими Україна уклала угоди про прикордонну торгівлю. Проте, ніяких інших нормативних актів, у яких було б визначено, що таке “прикордонна торгівля”, “прикордонна територія”, “суб’єкти прикордонної торгівлі” тощо, і запропоновані механізми та інструменти її регулювання немає.

Висновок. Внести зміни до Законодавства України а саме ЗУ “Про овнішньоекономічну діяльність” та “Про транскордонне співробітництво”. Закріпити в законодавстві поняття прикордонної торгівлі, та визнати її, як вид зовнішньої торгівлі, яка здійснюється юридичними чи фізичними особами, що проживають (зареєстровані) на прикордонній території країни з метою задоволення власних потреб чи потреб населення прикордонних територій через транскордонні ринки на основі міждержавних угод чи відповідних документів. Право укладання угод щодо прикордонної торгівлі повинно бути надане суб’єктам транскордонного співробітництва відповідно з Законом України “Про транскордонне співробітництво”.

Визначити “суб’єктів прикордонної торгівлі”. Перевести прикордонну торгівлю з нео-

фіційної діяльності у офіційну, використавши одну із моделей, що діють у інших країнах, де ефективно працює механізм прикордонної торгівлі. Для цього доречно ініціювати введення нового виду діяльності “прикордонна торгівля” у перелік видів діяльності, якими можуть займатися фізичні особи і забезпечити можливість мешканців прикордоння займатися офіційною діяльністю, сплачувати податки (передусім, за схемою “єдиного податку”), а відповідно, отримати соціальний захист з боку держави.

Дослідити стан та тенденції розвитку прикордонної торгівлі в Україні та узагальнити іноземний досвід. Ініціювати створення робочої групи для розробки моделі організації прикордонної торгівлі в Україні та механізмів її регулювання. У склад робочої групи, окрім науковців, доцільно включити представників митних та прикордонних органів, органів місцевого самоврядування.

* * * * *

Ю.В. Любива, викладач кафедри

адміністративного та митного права АМСУ

ЩОДО ОКРЕМИХ ПРОБЛЕМ ІНСТИТУТУ МИТНОЇ ВАРТОСТІ

Розглядається поняття митної вартості, визначається її роль та місце серед заходів

тарифного регулювання, досліджуються проблемні питання визначення митної вартості

митними органами, аналізуються методики її розрахунку.

Вступ України до Світової організації торгівлі, її приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, та, як наслідок, активні інтеграційні процеси призводять до зростання значення заходів митно-тарифного регулювання національної політики.

Митна вартість – одна з головних категорій тарифного регулювання, за допомогою якої може відбутися прискорення або сповільнення лібералізації торгівлі, зростання економічного та соціального добробуту країни. Митна вартість є вихідною розрахунковою базою для обчислення митних платежів, вона безпосередньо впливає на створення економічного порядку для формування рівних конкурентних умов суб’єктів господарювання на території держави.

В умовах сьогодення залишається багато проблемних питань щодо визначення митної вартості, її контролю митними органами, методів та методик її розрахунку. Тому доцільним є дослідити норми національного та міжнародного законодавства, що регулюють питання митної оцінки товарів при переміщенні їх через митний кордон, розкрити зміст поняття митної вартості, визначити її місце серед заходів митно-тарифного регулювання.

Питання особливостей митн-тарифного регулювання, ролі та значення митної вартості , через їх важливість, аналізуються постійно але деякі аспекти залишається поза увагою та потребують ґрунтовного дослідження.

Наприклад, відсутній системний підхід до оцінки місця інституту митної вартості серед складових митно-тарифного регулювання, дискусійними залишаються основні проблеми визначення та декларування митної вартості, недостатньо розкрито питання проведення контролю за визначенням митної вартості, не обрані шляхи вдосконалення національного законодавства з метою дієвої боротьби з заниженням митної вартості та ухиленням від сплати митних податків.

Вимагає з’ясування місце та значення митної вартості в системі митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, особливостей та ролі в реалізації митної політики, виявлення основних проблем визначення та декларування митної вартості, пошук напрямків вдосконалення оцінки та контролю митної вартості в Україні.

Прийнято вважати, що інститут митної вартості відноситься до складових митно-тарифного регулювання Однак, деякі вчені наголошують на тому, що методи, методики, правила обчислення, об’єктивність визначення митної вартості та дії митного органу щодо контролю за нею – це державні адміністративні інструменти, що дозволяє віднести інститут митної вартості до нетарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Задля визначення митної вартості товарів переважна більшість країн світу

використовує положення Генеральної угоди з тарифів та торгівлі та Угоди про

застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (так званий Кодекс

митної вартості).

Так, ст. VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі складається з п’яти пунктів,

в яких визначаються принципи, методи та база митної оцінки, розкривається питання валюти ціни. У п. 2 зазначено, що оцінка ввезеного товару для митних цілей має базуватися на дійсній ціні ввезеного товару, який оподатковується, або аналогічного товару і не повинна базуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

В національному законодавстві поняття митної вартості наводиться в Митному

кодексі України та Законі України вiд 05.02.1992 № 2097XII «Про Єдиний митний

тариф». Так, ст. 259 Митного кодексу України визначає митну вартість товарів як ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за ці товари. Аналіз українського законодавства, що регулює питання визначення митної вартості, її декларування, дозволяє зробити висновки про поступове залучення країни до процесу міжнародно-правової уніфікації правил визначення митної вартості товарів.

Дехто вважає, що митна вартість забезпечує реалізацію важливих функцій: фіскальної, контролюючої (митна вартість як основа для застосування санкцій за порушення митних правил), регулюючої (захист внутрішнього товаровиробника) та статистичної. Митний кодекс України, Законі України «Про Єдиний митний тариф», Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі визначають митну вартість товару базою для оподаткування, що підтверджує її домінуючий фіскальний характер.

В умовах сьогодення однією з найактуальніших проблем залишається ухилення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності від сплати податків при декларуванні товарів шляхом заниження їх митної вартості.

Проблеми визначення митної вартості та боротьби з її заниженням виникають

у багатьох держав. На думку деяких науковців, від правильності визначення митної вартості суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів залежить підвищення її регулятивного впливу, якість реалізації фіскальної функції митними органами, стимулювання та збільшення товаропотоків, додатковий захист національних товаровиробників.

Існує думка, що у більшості випадків причиною заниження митної вартості є ввезення переважної більшості окремих товарів (наприклад, фрукти, овочі, квіти і т. п.) не за прямими контрактами, а з використанням посередників, офшорів та інших схем, які не дають змоги достовірно підтвердити митну вартість товарів.

Конфлікт інтересів митних органів та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає у недосконалості та неповноті бази даних цінової інформації відомостей про вартість певного товару (предмету), на підставі яких визначається його митна вартість.

Окрім того, у Митному кодексі України вживаються поняття «визначення митної вартості», «декларування митної вартості» та «митна оцінка товарів», що не є тотожними. Відсутність розширеного тлумачення зазначених термінів нормами національного законодавства призводить до їх помилкового розуміння і підміни одного поняття іншим.

За статистикою під час здійснення зовнішньоекономічних операцій у Європі та США майже у 90 відсотках митна вартість товару визначається за ціною угоди, тобто за першим методом. Основним та найбільше вживаним методом визначення митної вартості, що зазначений в діючому Митному кодексі України, також являється метод вартості операції.

Однією з найактуальніших проблем інституту митної вартості залишається проблема законодавчого закріплення повноваження митного органу самостійно визначати митну вартість товару.

Так, відповідно до положень ст. 260 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом. Також в ст. 265 Митного кодексу України вказано, якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов’язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення. З цього слідує, що в повноваження митного органу входить виключно контроль за визначенням митної вартості.

Однак ст. 264 Митного кодексу України опосередковано вказує на можливість визначення митної вартості митним органом, встановлюючи правила поведінки декларанта у разі його незгоди з митною вартістю товарів, визначеною митним органом.

Окрім того, відповідно до п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1766, у разі, коли декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Також, згідно з положеннями Порядку заповнення рішення про визначення митної вартості товарів, затвердженого наказом Державної митної служби України від 29.05.09 № 506, рішення про визначення митної вартості товарів - закріплення результатів здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час та після закінчення операцій митного контролю, митного оформлення та пропуску товарів через митний кордон України.

Слід підкреслити, що форма рішення про визначення митної вартості товарів митними органами була закріплена на законодавчому рівні лише в 2009 році вищезазначеним наказом ДМСУ, до цього моменту кожна митниця приймала такі рішення, спираючись на власний досвід та використовуючи власну форму рішення. Доречним буде зауважити, що порядок прийняття рішення про визначення митної вартості товарів митними органами має передбачатися Митним кодексом України.

Слід також зауважити, що функцію контролю за визначенням митної вартості товарів здійснює відділ контролю митної вартості митниці та регіональної митниці. На сьогоднішній день накази Державної митної служби України від 02.12.1999 № 782, від 01.10.2003 № 646, від 13.10.2003 № 685, що регулювали діяльність цих відділів втратили чинність. Відсутність порядку ускладнює діяльність підрозділів щодо контролю митної вартості, унеможливлює створення єдиного підходу в їх роботі.

Згідно нормативно закріпленої методики розрахунку митної вартості та додаткових витрат до неї можуть включатися «нетрадиційні», «екзотичні» для національної ментальності та податкової системи витрати, - роялті та ліцензійні платежі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «роялті» слід розуміти платежі будьякого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео або аудиокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Цікавим виявляється те, що на момент митного оформлення товару, за користування яким має стягуватись роялті, суму роялті визначити неможливо, оскільки вона становить певний відсоток від ціни реалізованого товару. Саме тому сума роялті не додається до митної вартості під час декларування товарів у процесі митного оформлення. Зіштовхуємося з необхідністю включити до митної вартості товару суму роялті по факту визначення конкретної суми цього платежу, тобто після митного оформлення та реалізації даного товару, що можливе лише шляхом внесення змін до вже оформлених митних декларацій.

Відсутність на законодавчому рівні закріпленого механізму розрахунку сумм роялті, які підлягають включенню до митної вартості, митного оподаткування заявленої суми роялті, є підґрунтям для ухилення від сплати податків, що потребує негайного вирішення проблеми шляхом внесення змін у національне законодавство.

Отже, інститут митної вартості відіграє одну з найголовніших ролей в системі тарифних заходів регулювання митної політики. Від правильності визначення митної вартості напряму залежить обсяг податків і зборів, що підлягають стягненню, якість реалізації фіскальної функції митних органів, рівень захищеності національного товаровиробника, зміцнення економічної безпеки держави в цілому.

В умовах сьогодення залишається багато суперечливих питань, пов’язаних з існуванням інституту митної вартості. Найактуальнішими, безумовно, залишаються проблеми законодавчого закріплення повноваження митного органу самостійно визначати митну вартість товару, недосконалість методик розрахунку митної вартості та додаткових витрат, ухилення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності від сплати податків при декларуванні товарів шляхом заниження їх митної вартості.

Blog

Обличчям до людей концепція реформування діяльності митної служби України

Содержание